Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.)
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200702 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) / О. Бойко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 120-127. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200702 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2007022024-12-19T19:53:11Z Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) Бойко, О. Розвідки 1998 Article Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) / О. Бойко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 120-127. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200702 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Бойко, О. Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Бойко, О. |
| author_facet |
Бойко, О. |
| author_sort |
Бойко, О. |
| title |
Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) |
| title_short |
Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) |
| title_full |
Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) |
| title_fullStr |
Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) |
| title_full_unstemmed |
Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) |
| title_sort |
нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200702 |
| citation_txt |
Нарис історії ніжинської науково-дослідної кафедри історії, культури і мови (20-30-ті рр.) / О. Бойко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 120-127. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bojkoo narisístoríínížinsʹkoínaukovodoslídnoíkafedriístorííkulʹturiímovi2030tírr |
| first_indexed |
2025-02-05T04:06:33Z |
| last_indexed |
2025-02-05T04:06:33Z |
| _version_ |
1823188864933560320 |
| fulltext |
Олександр Бойко
НАРИС ІСТОРІЇ НІЖИНСЬКОЇ НАУКОВО - ДОСЛІДНОЇ
КАФЕДРИ ІСТОРІЇ, КУЛЬТУРИ І МОВІ
(20—30-ті pp.)
Повернення до джерел, відродження традицій, відновлення, історич
ної пам’яті — магістральні шляхи духовного оновлення суспільства.
Слід зазначити, що підхід до першооснов, щоб стати ефективним, має
бути грунтовним, творчим, динамічним. Саме тому мета, яку ставить
перед собою автор статті, полягає не у простому зборі, систематизації
та узагальненні статистично-хронологічного фактичного матеріалу, що
стосується діяльності Ніжинської науково-дослідної кафедри (далі —
НДК) історії, культури і мови у певний історичний період. Вектор по
шуку спрямований на спробу побачити найменшу ланку вузівської нау
ки — кафедру — у історичному контексті, прослідкувати шлях еволюції
(багато в чому типовий) провінційного інтелектуального центру, визна
чити чинники трансформацій, виявити тенденції і характерні риси його
розвитку в умовах таких неоднозначних, взаємопротилежних процесів,
як нова економічна політика і становлення тоталітарного режиму.
Дамо спочатку невеличку історичну довідку про НДК, еволюцію її
структури, динаміку особового складу.
Ніжинська НДК — одна з ланок системи НДК, що була створена в
Україні в 1922— 1923 pp. У цю систему входило 55 НДК, з яких 39 функ
ціонувало у Харкові, 11 — у Катеринославі, 3 — у Кам’янці-Подільсько-
му, 1 — у Києві, 1 — у Ніжині. Кафедр історичного профілю було лише
причому у Харкові, Кам’янці-Подільському та Катеринославі функціо
нували кафедри історії України, і лише у Ніжині, завдяки існуванню тут
сильної когорти істориків античності, було створено унікальну кафедру
історії, культури і мови (1, оп. 1, спр. 281, арк. 9— 12).
Відповідно до рішення колегії Укрголовпрофосу від 17.11.1922 року,
НДК при Ніжинському інституті народної освіти почала роботу у скла
ді трьох секцій: 1) української та російської історії (керівник — проф.
В. Г. Ляскоронський, дійсні члени — проф. М. М. Бережков, Г. А. Мак
симович); 2) української та російської літератури і мови (керівник —
проф. В. І. Резанов, дійсний член — проф. О. С. Грузинський); 3) антич
ної культури (керівник — проф. П. В. Тихомиров, дійсні члени — проф.
І. Г. Турцевич, І. І. Семенов). Першим керівником кафедри був проф.
П. В. Тихомиров.
У 1926 р. постановою Президії Укрнауки до Ніжинської НДК було
приєднано педолого-педагогічну секцію Харківської НДК педагогіки.
А через рік окремою ланкою НДК стає секція української літератури
та мови (керівник — проф. Є. А. Рихлик).
Склад кафедри не був постійним, хоча основне ядро збереглося про
тягом майже усього періоду її функціонування..У 1922 p., відпрацював -
ши лише декілька місяців завідуючим кафедрою, від’їжджає до Одеси
проф. П. В. Тихомиров, на його місце обирають проф. В. І. Резанова,
який і очолював кафедру до моменту її закриття. Того ж року припинив
свою службу в Ніжині і проф. В. Г. Ляскоронський (слід зазначити, що
керівником секції він був лише формально: на жодному засіданні ка
федри він не був присутнім і фактично участі у роботі кафедри не
120 Сіверянський літопис
брав). Саме тому рішенням Наукового комітету від 20 лютого 1923 ро
ку В. Г. Ляскоронського офіційно усунено з посади.
У 1924 р. проф. Г. А. Максимович переїжджає до Сімферополя для
роботи у Кримському університеті. Цього ж року помирає проф. І. І. Се
менов. У 1926 р. вийшли у відставку проф. М. М. Бережков та І. Г. Тур -
цевич. Але були не тільки втрати: до складу кафедри у різні роки уві
йшли О. І. Покровський (1922 р.), Я. М. Колубовський, Є. А. Рихлик
(1925 р.), О. О. Карпенко (1922 р.), К. Ф. ІІІтепа (1924 р.), М. Н. Пет -
ровський, А. Г. Єршов (1925 р.), М. Г. Куїс, В. В. Кукаркін (1927 р.) та ін.
Які ж завдання ставились перед НДК? Згідно з резолюцією II Все
української педагогічної конференції від 22— 23 липня 1923 р. та Поло
женням про науково-дослідницькі кафедри від 18 лютого 1924 p., ці зав
дання зводились до чотирьох директив: 1) грунтовне дослідження нау
кових проблем, залучення співробітників кафедри до педагогічної пра
ці; 2) підготовка через аспірантуру кваліфікованих спеціалістів (на цьо
му завданні робився особливий акцент, бо в період «радянського будів
ництва вищої школи це (підготовка аспірантів — О. Б.) поруч науково-
дослідчої праці основне завдання»); 3) участь співробітників кафедри
у «широкому громадянському житті» країни; 4) «допомога у національ
но-культурному будівництві», формування НДК як «центрів української
науки і культури» (1, оп. 1, спр. 310, арк. 62 зв., 63).
Маючи значний науковий потенціал, Ніжинська НДК внесла ваго
мий доробок у розвиток історичної та філологічної наук на Україні.
Наукові інтереси членів кафедри мали надзвичайно широкий спектр:
від вивчення старовинної української драматургії (В. І. Резанов) та
історії України XVII—XVIII ст. (М. Н. Петровський, А. Г. Єршов) до
дослідження античної історії та культури (О. І. Покровський, І. І. Се
менов, І. Г. Турцевич, К. Ф. Штепа).
З результатами своїх студій вчені знайомили колег на засіданнях
кафедри. Наукові доповіді були, з одного боку, своєрідними апробаціями
перших дослідницьких пошуків аспірантів, з іншого — творчою лабора
торією визнаних вчених. За період з 1924 до 1928 р. на засіданнях ка
федри було заслухано 86 наукових доповідей, більш як 30 з них згодом
опубліковано на сторінках періодичних наукових видань (1, оп. 1, спр.
379, арк. 119, 121). Всього ж з 1922 до 1927 р. члени кафедри опубліку
вали більше 100 наукових робіт. Звичайно, напрацьовано було значно
більше, але надрукувати результати своїх досліджень через брак кош
тів було надзвичайно важко. У червні 1923 р. Ніжинська НДК просить
в Укрглавпрофосу 10 мільярдів карбованців на видання «Бюлетня
НДК» обсягом хоча б у 5 друкованих аркушів (1, оп. 2, спр. 189, арк.
55 зв.); просить, зазначаючи, що «без коштів на друкування кафедра
позбавлена можливості обмінюватися науковою думкою та науковими
результатами, до яких вона приходить у своїх роботах, з іншими вчени
ми» (1, оп. 2, спр. 189, арк. 46 зв.). Саме нестаток коштів став причи
ною надрукування лише одного випуску «Бюлетня» — № 1—2 за
1924 р. (2); в подальшому наукові праці членів НДК друкувалися у
«Записках Ніжинського інституту народної освіти» та виданнях Укра
їнської Академії наук.
Авторитет вчених Ніжинської НДК був досить високим у наукових
колах. Всесоюзна та Українська Академії наук широко і охоче залу
чали їх до роботи у своїх комітетах, асоціаціях та комісіях, до виконан
ня окремих доручень. Так, В. І. Резанов був членом-кореспондентом
Всесоюзної Академії наук, членом комітету вивчення історії російсько -
го театру при відділі теорії та історії театру Державного інституту іс
торії мистецтв у Ленінграді, входив до комісії по підготовці матеріалів
до «Большой советской энциклопедии», редагував видання УАН «Драма
Сіверянський літопис 121
українська: Старовинний театр український». О. І. Покровський був
дійсним членом Київської філії Всеукраїнської наукової асоціації схо
дознавства; Є. А. Рихлик — член етнографічної комісії заходознавства
при УАН, виконував обов’язки керівника кабінету дослідження націо
нальних меншостей при етнографічній комісії УАН; М. Н. Петровський
— науковий співробітник кафедри історії України при УАН, науковий
співробітник комісії Лівобережної України при УАН; К. Т. Штепа —
науковий співробітник культурно-історичної комісії УАН; А. Г. Єршов
— науковий співробітник комісії Лівобережної України при УАН;
Г. П. Алексеев — науковий співробітник Українського наукового Інсти
туту книгознавства.
Значний науковий потенціал Ніжинської НДК, висока кваліфікація
її вчених дозволила з моменту відкриття кафедри заснувати при ній
аспірантуру. Заняття з аспірантами проводили провідні науковці кафед
ри: Я. М. Колубовський, В. І. Резанов, Є. А. Рихлик, І. Г. Турцевич та
ін. Висока вимогливість, грунтовність підготовки були характерними ри
сами роботи наукових керівників зі своїми підопічними. «Мета керів
ника, — підкреслював проф. Г. А. Максимович, — виробити з аспіран
та вченого дослідника... При підготовці аспірантів потрібно звертати
головну увагу не на засвоєння ними фактичних знань, а на оволодіння...
науковим апаратом та методом» (І, оп. 2, спр. 189, арк. 7, 48 зв.). З
1922 до 1929 р. в аспірантурі навчалося близько 30 осіб, з різних при
чин не всім їм вдалось закінчити повний курс. 18 колишніх аспірантів
Ніжинської НДК працювали професорами та викладачами вузів Дні
пропетровська, Києва, Луганська, Миколаєва, Ніжина, Харкова (1, оп.
1, спр. 379, арк. 118 зв.; спр. 415, арк. 11).
Як же вписувалась кафедра у контекст історії? Як змінювалось
її обличчя під впливом таких неоднозначних, суперечливих процесів як
нова економічна політика та становлення командно-адміністративної
системи?
Ніжинська НДК створювалась як автономна наукова одиниця (на
першому організаційному засіданні було прийнято рішення виготовити
навіть власні штамп і печатку; кафедра мала свого секретаря і бухгал
тера — ним за сумісництвом був проф. І. І. Семенов), що, на думку
автора, відповідало духові часу, адже НДК створювалось на початку
реалізації нової економічної політики. Але незабаром дедалі більше
почала виявлятися зворотня сторона автономності НДК — її незахище
ність від адміністративної сваволі, оскільки ця автономність грунтува
лася на цільовому фінансуванні наукової роботи Укрглавпрофосом. Хто
платить, той і замовляє музику...
30 липня 1923 р. президія Укрглавпрофосу приймає рішення про
те, що, «враховуючи малу актуальність проблем, поставлених Ніжин
ською науково-дослідною кафедрою, ця кафедра тимчасово знімається
з державного забезпечення» (1, оп. 2, спр. 189, арк. 62). У чому ж спра
ва? Очевидно, формальним приводом до такого рішення стала тема до
слідження аспіранта К. Ф. Штепи «Віра у демонів в античному суспіль
стві II ст. християнської ери». К. Ф. Штепу було відраховано з аспіран
тури через те, що він розробляв «зовсім непотрібні для пролетарської
держави питання» (1, оп. 2, спр. 189, арк. 69 зв.).
Виключено аспіранта, кафедру знято з державного забезпечення—
це вже був початок серйозного адміністративного пресингу, кінцевою
метою якого була тотальна уніфікація, витіснення чистой науки і втис
нення науковців у рамки потрібних і дозволених тем, поглядів, теорій.
Керівництво НДК чудово розуміло діалектику подій і тому, борю
чись за виживання кафедри, ще у червні 1923 р. намагалось якщо не
випередити, то хоча б пом’якшити очікуваний удар керівництва: на чер-
122 Сіверянський літопис
говому засіданні обговорюється питання про утворення при кафедрі сек
ції марксоведення і приймається рішення про осучаснену назву НДК —
тепер вона мала називатись кафедрою історії, культури, мови і марксо-
ведення (ця назва так і залишилась лише на папері) (І, оп. 2, спр. 189,
арк. 56, 56 зв.). Коли ж це упередження не спрацювало, довелось спо
чатку писати вірнопідданого листа на адресу президії Укрглавпрофо -
су, лейтмотивом якого були слова: «Члени Ніжинської кафедри прикла
дають всі зусилля для того, щоб по можливості бути у курсі справи і
вести свою наукову роботу таким чином, щоб вона сприяла уточненню,
обгрунтуванню і закріпленню сучасних поглядів, наукових методів, тен
денцій і направлень в галузі історії, культури та мови» (1, оп. 1, спр.
291, арк. 7). А згодом і самому В, І. Резанову довелось їхати до Хар
кова і переконувати освітянських чиновників. Цікавими були результа
ти цієї поїздки. Разом з обіцянкою поновити державне забезпечення
кафедри В. І. Резанов отримав «директиви»: «...завдання кафедри —
готувати майбутніх червоних професорів, у цьому напрямку повинні йти
заняття аспірантів як у виборі тем, так і у висвітленні їх. Самі профе
сори можуть займатися темами на їх розсуд, але бажано, щоб точка
зору їх відповідала сучасним поглядам на трактування історичних фак
тів (1, оп. 2, спр. 189, арк. 64 зв.).
Як бачимо, непівські плюралістичні настрої все ще лишають про
фесорам старої школи досить широкі рамки для вибору тем дослідни
цької роботи, але вже з’являється слово «бажано» у підході до тракту
вання цих тем, яке зовсім скоро переросте у звичне бюрократичне «не
обхідно». Слід підкреслити, те, що для професорів тільки «бажано», ас
піранти вже зараз відповідно до директив робити «повинні».
За цією «повинністю» слідкували дуже пильно — вже наприкінці
1924 р. пройшов перегляд (фактично чистка) особового складу науково-
дослідницьких кафедр України. Особливу увагу звертали саме на аспі
рантів. Як зазначалось у постанові Укрглавпрофосу, під час перевірки
необхідно було виявити ступінь виконання аспірантами «завдання ста
ти науковими робітниками по своїй спеціальності в радянському вузі і
наскільки вони освідомилися в цих завданнях з боку проблем револю
ційного марксизму, вимог нашої революції і українського радянського
будівництва» (1, оп. 1, спр. 320, арк. 128).
Цілком закономірно, що під час реалізації цієї постанови голова
комісії — інспектор народної освіти Ніжинського округу Заблоцький —
приділив значну увагу розгляду питання про розвиток політичних погля
дів відновленого в аспірантурі К. Ф. Штепи. З останнього було видавле
не зізнання, що «цей розвиток йшов у нього від поклоніння чистій нау
ці і переконання в «аполітичності» науки до протилежного цьому пере
конання в тому, що ...наука повинна служити інтересам життя, інтере
сам класів...» (1, оп. 1, спр. 320, арк. 129 зв.).
Адміністративна політизація дедалі більше починає проникати у
наукове життя, звужуючи рамки автономності кафедри, все більше орі
єнтуючи її роботу на практику соціалістичного будівництва. Так, у груд
ні 1923 р. при плануванні наукової роботи на перше півріччя 1924 p.,
відповідно до директив, членам кафедри вже необхідно було вказати
науково-теоретичне і практичне значення своїх досліджень. У відповідь
на цю вимогу проф. О. І. Покровський заявив, що робити це «він вва
жає зайвим і не знаходить можливим» (1, оп. 2, спр. 189, арк. 74 зв).
Але треба сказати, що відкритих виступів проти адміністрування, полі-
тизації, власне кажучи, не було. Неприйняття цих процесів було прихо
ваним, утаємниченим і дуже рідко звучало вголос.
Більшість професорів Ніжинської НДК на початку 20-х р. підкрес
лено уникала всілякої «політики». Показовими і до деякої міри типо
Сіверянський літопис 123
вими є роздуми і погляди М. М. Бережкова. «Професор російської істо
рії, — вважав він, — має право бути «сам по собі», для нього будь-яка
з партій не є досить підходящою». Не дивно, що у роки громадянської
війни вчений пережив гостру світоглядну кризу. Перемогу більшовиків
він сприйняв без ентузіазму, але від співробітництва з новою владою не
відмовився. Своє кредо М. М. Бережков сформулював таким чином:
«Жити і померти за роботою. Добре...» (3, с. 104— 105).
Але просто жити і працювати старій професурі не давали, її діяль
ність постійно намагались спрямовувати у «потрібне» русло. І це зако
номірно— новій владі конче потрібно було опанувати «командними
висотами» у всіх сферах, а особливо — у духовній, яка у той час ще
не була під повним всеоглядним контролем. «Цілим фронтом постало
для нас питання боротьби проти буржуазної ідеології, — підкреслював
у 1922 р. відомий партійний діяч України Д. 3. Лебідь. — Шляхи визна
чено: потрібні засоби і практика для того, щоб зменшити розкладаючий
вплив гнилої буржуазної культури, що намагається зараз, спираючись
на неп, знову обплутувати психологію робітників і селян. На цьому
фронті партія повинна поглибити розмах роботи як з живими провід
никами ворожої нам ідеології, так і з неживими; антирадянські партії,
різні ліберальствуючі вчені та інтелігенція мають бути поставлені на
таку відстань від робітників і селян, з якої вони могли б робити тільки
те, що їм наказує влада» (4, с. 40).
Поруч з адміністративними (зняття з фінансування, виключення
з аспірантури) з’являються організаційні методи ідеологічного тиску на
наукову інтелігенцію — розширення складу працівників кафедри за ра
хунок комуністів. У вересні 1927 р. Ніжинська НДК приймає рішення:
«...у зв’язку з нагальною потребою підсилити марксівський грунт науко
вої роботи кафедри» зарахувати науковими співробітниками кафедри
комуністів М. Г. Куїса: (ректора інституту) та В. В. Кукаркіна (1, оп. 1,
спр. 106, арк. 15— 16). Вони і стають на кафедрі основними провідника
ми офіційних поглядів. У травні 1928 р. на засіданні НДК М. Г. Куїс
висловлює думку про те, «що кафедра у наступному році повинна звер
нути увагу на сприяння широкій популяризації найновіших технічних
досягнень, бути агітатором за індустріалізацію країни». Розуміючи, що
гуманітарній кафедрі таке завдання буде, м’яко кажучи, не під силу,
він пропонує «притягати до цього і не членів кафедри, спеціалістів з
точних дисциплін» (1, оп. 1, спр. 106, арк. 40).
Того ж 1928 р. М. Г. Куїс став ініціатором обговорення питання
«про потрібність вивчення пролетарської культури». У своєму виступі
він особливо підкреслив думку про те, що «життя вимагає від кафедри
ведення масової роботи, ознайомлення мас з висновками науки... Через
це треба поставити на чергу дня вивчення нової літератури, мистецтва,
науки, питань нового побуту». Згодом рішенням кафедри було створе
но комісію по вирішенню проблем пролетарської культури, до складу
якої увійшли М. Г. Куїс, В. В. Кукаркін, В. І. Резанов, Є. А. Рихлик,
К. Т. Штепа, П. Т. Кліміша, Я. М. Колубовський (1, оп. 1, спр. 106,
арк. 33 зв., 40 зв.). З цього моменту слова «клас», «класовий», «класо
вість» все частіше звучать на засіданнях кафедри.
Слід зазначити, що наростаюча ідеологізація наукового життя НДК
була лише першим кроком, другим — стала вимога перетворення чле
нів кафедри на пропагандистів офіційної державної ідеології у масах.
Показовою у цьому плані є доповідь В. В. Кукаркіна на тему «Культур
на революція», що була зачитана на засіданні НДК у березні 1929 р.
У своєму виступі він вказує на конкретні шляхи участі кафедри у куль
турному будівництві: «1) ведення антирелігійної пропаганди; 2) зв’я
зок з учительством і задоволення його ідеологічних потреб.., те ж з Чер-
124 Сіверянський літопис
воною Армією, те ж із студентськими організаціями» (1, оп. 1, спр. 106,
арк. 57).
Яскравим показником тотальної ідеологізації є запитання професо
ра і відповідь на нього аспіранта, що прозвучали на одному з аспірант
ських колоквіумів у 1929 р.: «В. І. Резанов: Що таке соціальне літера
турне замовлення? — Морачевський: Дача певної теми; письменник
мусить брати те, що найбільш цікавить клас, з якого походить» (1, оп. 1, спр.
425, арк. 37).
Різка зміна акцентів у житті суспільства, що була наслідком від
мови від непу, демократизму у політиці, викликала не тільки посилення
ідеологізації та політизації духовної сфери, а й появу невід’ємної риси
будь-якої тоталітарної держави — уніфікацію. XI Всеукраїнський з’їзд
Рад (травень 1929 р.) ухвалив постанову про необхідність уніфікації
системи навчання у СРСР. Того ж року питання про єдину структуру
освіти в країні обговорювалось на І Всесоюзному з’їзді працівників ос
віти (5, с. 238). Тому, на думку автора, цілком закономірно, що саме у
травні 1929 р. К. Т. Штепа на засіданні кафедри робить заяву: «Нада
лі треба вести роботу так, щоб перетворити секцію античної культури
на секцію історії європейської культури, бо ніхто зараз не вивчає ізо
льовано історію античного світу». Виступаючи у дебатах, проф.
Є. А. Рихлик був категорично проти такого «перетворення», зазначаю
чи, що «секція античної культури є єдиною на Україні, і в цьому її цін
ність...». Але кафедра приймає рішення все ж таки про «поступове пе
ретворення» (1, оп. 1, спр. 106, арк. 60, 61).
Варто зазначити, що для подібного «уніфікаторського» рішення у
кафедри, крім офіційних настанов, були серйозні підстави, адже при
скорений курс навчання вихідців із робітничо-селянського середовища
не давав їм можливості оволодіти достатнім обсягом знань, багатовіко
вими народними культурно-історичними традиціями. Аргументуючи свою
позицію, К- Т. Штепа підкреслював: «...секція має готувати аспірантів,
а «до сучасних абітурієнтів не можна прикладати попередніх вимог»
(там же). Справді, не можна, бо у 1922 р. вступнику до аспірантури при
НДК необхідно було знати, крім польської, ще дві іноземні мови.
І ось у цих умовах адміністративного тиску, тотального контролю,
ідеологізації, уніфікації, часто йдучи на компроміси, вчені кафедри все
ж таки намагалися зберегти високий рівень і грунтовність наукових до
сліджень, культуру наукового мислення.
У травні 1928 р. на засіданні НДК було поставлене питання про
зарахування науковим співробітником кафедри ректора Чернігівського
ІНО М. К. Щербакова, який досліджував проблему революційного ру
ху на Чернігівщині. Декілька разів, на думку автора, невипадково, ка
федра відкладала розгляд цієї справи, і лише в жовтні була заслуха
на рецензія М. Н. Петровського та прийнято остаточне рішення. Рецен
зент дуже тактовно, але грунтовно і критично підійшов до аналізу нау
кового доробку претендента. З позитивного відзначено лише використан
ня архівного матеріалу та те, що «в галузі вивчення революційного ру
ху на Чернігівщині ми поки що маємо мало дослідів», а праці М. Н.
Щербакова — перші кроки у цьому напрямку. Разом з тим М. Н. Пе-
тровський вказує на «деякі недоліки». І хоча рецензент підкреслює,
що вони «незначні... і не можуть усунути позитивного значення праць»,
це фактично вирок науковій компетентності претендента: «Студіюючи
праці т. Щербакова, важко встановити, чи знайомий їх автор з мето
дологією історії... Так, наприклад, критики джерел ... в його працях
не помітно... Крім того, дуже часто т. Щербаков не зазначає зовсім і
джерел, з яких бере свої відомості, що утруднює перевірку його виснов
ків. Загальне ж враження від праць т. Щербакова таке: ...бажає пра
цювати в галузі історії і, як видно, багато працює, але брак належного
Сіверянський літопис 125
керівництва дуже шкодить його праці»., Рішення кафедри: «...Прийма
ючи до уваги довгу педагогічну діяльність та ректорство ...і праці,
т. Щербакова обрати науковим співробітником (показово, що праці сто
ять останніми у цьому переліку — О. Б.). Обрано одноголосно» (1, оп.
І, спр. 106, арк. 40 зв., 46, 46 зв.). Цей епізод із життя кафедри досить
показовий. У ньому яскраво видно характерну для того часу тенденцію
— вчені НДК з усіх сил намагалися високо втримати планку рівня нау
кових досліджень, але при певному адміністративному тиску чи загрозі
закриття кафедри, як це було у 1923 p., йдуть на поступки.
Але конформістська позиція влаштовувала далеко не всіх. Час від
часу наукова істина вимагала, хай дуже обережно, але виступити про
ти офіційної ідеологічної одноманітності, що дедалі більше стверджу
валась не тільки у суспільстві, а й у науковій думці. У 1929 p., коли
адміністративний тиск на науку, її політизація йшли бурхливими тем
пами, «могиканин античного класицизму» (так його назвав академік
Д. І. Багалій) І. Г. Турцевич у відгуку на наукову роботу аспіранта
писав: «... я радив би звернути більше уваги на знайомство з історіогра
фією та філософією історії, вважаючи, що це необхідно для історика,
якою б частиною історії він не займався... ; з історичним матеріалізмом
та діалектичним методом в теперішній час легко ознайомитись, навіть
майже неможливо не ознайомитись, але-для грунтовного судження про
них, для критики і виправдання їх необхідно ... ознайомитися із багать
ма іншими спробами минулого осмислення історичного процесу (1, оп.
1, спр. 425, арк. 142). Подібні виступи у кінці 20-х — на початку 30-х
років звучали все рідше. Щоб мати змогу займатися улюбленою спра
вою — наукою, щоб не випасти з контексту історії, кафедра все часті
ше в цей період намагається продемонструвати свою лояльність до офі
ційного політичного курсу, але це її не врятовує.
У вересні 1930 р. до інституту надходить розпорядження, в якому
зазначалось: «Сектор науки НКО повідомляє, що згідно з резолюцією
РНК ... Ніжинська н/д к-ра історії української культури (назва вказана
помилково — О. Б.) ліквідується. Аспіранти переводяться до Києва і
Харкова, а керівний склад залишається на роботі у Ніжинському ін
ституті» (1, оп. 1, спр. 170, арк. 114); у енциклопедичному словнику
«Чернігівщина» (К., 1990) помилково вказано, що кафедра припинила
діяльність у 1933 p.).
У своєму розвитку Ніжинська НДК, на думку автора, пройшла ряд
етапів. З 1922 по 1924 р. — організаційний етап: формуються
секції, визначаються напрямки їх роботи, стабілізується склад кафедри. З
1925 р. по рубіж 1928/1929 pp. — найбільш плідний етап розвитку ка
федри у науковому плані, цьому сприяють плюралізм думок, який ще
дозволявся, збереження певної автономності кафедри, відсутність адмі
ністративного тиску на кафедру зсередини (ректор інституту політкомі-
сар А. А. Карпенко хоч і став членом кафедри у 1922 p., але позиції
жорстокого адміністратора, як свідчать документи, не займав, навпаки,
ставився до членів кафедри з особливим піїтетом, оскільки свого часу
був їх студентом) (7, с. 95-97).
Період з рубежу 1928/929 pp. по вересень 1930 р. — це час ідео
логізації, політизації всього життя кафедри. Причин цих процесів ба
гато. Це і зміна офіційної державної політики — згортання непу і.фор-
соване будівництво соціалізму. Це й ідеологічний та адміністративний
тиск на кафедру зсередини, що посилився у зв’язку з офіційним затверд
женням науковими співробітниками НДК нового ректора інституту
М. Г. Куїса та В. В. Кукаркіна. Це і серйозне послаблення секції антич
ної культури, яка була своєрідним центром незалежності думки, плюра
лістичного розуміння суспільних процесів (тут далися взнаки від'їзд
П. В. Тихомирова, смерть І. І. Семенова, вихід у відставку І. Г. Турце-
126 Сіверянський літопис
вича, результати цькування К. Ф. Штепи, певний конформізм О. І. По-
кровського, котрий став дійсним членом Київської науково-дослідної ка
федри маркеизму-ленінізму при УАН (1, оп. 1, спр. 425, арк. 257).
Таким чином, за період свого короткого існування Ніжинська НДК
пройшла складний і неоднозначний шлях, пережила суттєву еволюцію в
рамках таких протилежних процесів, як нова економічна політика і ут
вердження тоталітарного режиму. Вона не завжди всписувалась у кон
текст історії, інколи випадала із загальної тенденції розвитку, але під
тиском обставин, йдучи на компроміс, знову поверталась у її лоно. Про
те попри все Ніжинська НДК залишила свій слід у історії яскравими
особистостями, науковим доробком, вихованими кадрами, багатими тра
диціями.
Джерела та література:
1 Ніжинський філіал державного архіву Чернігівської області. Ф. 427, оп. 1, спр. 106,
170, 281, 291, 310, 320, 379, 415, 425; оп. 2, спр. 189.
2 Бюллетень Нежинской научно-исследовательской кафедры. — 1924. — № 1—2.
3 Коваленко А. Б., Бережков М. Н. — историк и краевед // Література та культура
Полісся. — Ніжин, 1990. — Вип. 1. — С. 104— 105.
4 Лебедь Д. Украинская организация КП (б)У к 5-й годовщине // Изв. ЦК КП(б)У.
— 1922. — № 10— 11.
5 Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 20—30
роки. — К., 1991.
6 Чернігівщина: Енциклопедичний словник. — К., 1990.
7 Карпено А. А. Из воспоминаний о Нежинском институте 20-х годов // Література
та культура Полісся. — Ніжин, 1990. — Вип. 1. — С. 95— 102.
Сіверянський литопис 127
|