Брат світла і сонця
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200742 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Брат світла і сонця / H. Онищенко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 105-108. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200742 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2007422024-12-21T19:43:55Z Брат світла і сонця Онищенко, H. Розвідки 1998 Article Брат світла і сонця / H. Онищенко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 105-108. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200742 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Онищенко, H. Брат світла і сонця Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Онищенко, H. |
| author_facet |
Онищенко, H. |
| author_sort |
Онищенко, H. |
| title |
Брат світла і сонця |
| title_short |
Брат світла і сонця |
| title_full |
Брат світла і сонця |
| title_fullStr |
Брат світла і сонця |
| title_full_unstemmed |
Брат світла і сонця |
| title_sort |
брат світла і сонця |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200742 |
| citation_txt |
Брат світла і сонця / H. Онищенко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 105-108. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT oniŝenkoh bratsvítlaísoncâ |
| first_indexed |
2025-02-05T04:07:39Z |
| last_indexed |
2025-02-05T04:07:39Z |
| _version_ |
1823188933150769152 |
| fulltext |
Надія Онищенко
БРАТ СВІТЛА І СОНЦЯ
Вони познайомились 4 серпня 1911 року. Цю дату обоє пам’ятали
до самої смерті. Того дня в домі Коломийченків у Прохорах Ніжинсько-
го повіту на Чернігівщині було багато гарних дівчат, але Федора зача-
рувала саме Марія Шекун. І не лише принадами дев’ятнадцятирічної
юності. Її розумні очі сяяли щирим добром, у поводженні відчувалась
аристократична порода. А який мала голос... Дочка військового лікаря
Феофана Шекуна гостювала у батькових родичів у Ніжині. А студент
московського комерційного інституту Федір Коломийченко проводив ка-
нікули разом з родиною.
Молодечий романтизм, стремління до досконалості привабили їх
один в одному. Через рік Марія закінчує Єлисаветградську гімназію і
вступає до Московської консерваторії. Її лірико-драматичне сопрано
удосконалює відомий педагог італієць Умбрето Мазетті. А Федір, з
яким вони побрались у 1915 році, знайомить її з українською культу-
рою, залучивши до виступів у музично-драматичному товаристві «Коб-
зар». Тут з палкими промовами виступав Симон Петлюра, українці вша-
новували знамениту землячку Марію Заньковецьку.
Після закінчення інституту у 1917 році Федір Коломийченко пра-
цює у Москві в обласному військово-промисловому комітеті і видає ук-
раїномовний журнал «Шлях» — вісник літератури, мистецтва та гро-
мадського життя. У першому номері, який вийшов у березні на 88 сто-
рінках, редакція зробила програмну заяву. «Останні революційні дні
дали небувале вчуттє волі і відкрили широкі краєвиди політичного са-
мовизначення та вільного життєбудівництва задля України. Сі обстави-
ни вона мусить повно і усякими засобами використати. Вітаючи україн-
ський нарід з відкритою можливістю вільного життєбудівництва, жур-
нал «Шлях» вважає прямою метою кожного українця — єднання і на-
пружену працю.
Утворення зовнішнє свобідних форм задля поглиблень і вільних ви-
яв творчого духу, а також поширення, звищеннє і розквіт рідної куль-
тури на початках самостійності України при федеративній згоді з ін-
шими країнами — все мусить об’єднати українців, як всенародне гас-
ло. Ніколи в історії не було так повно поставленим перед українським
народом вічне питання: «бути чи не бути».1
Свої твори представили М. Філянський, О. Кобилянська, М. Риль-
ський. О. Агієнко, аналізуючи «Нове малярство: імпресіонізм і кубізм»,
зважає на виключність перехідного часу, в якому «треба чутко стояти
на варті всього нового, живого, щирого, глибокого, тобто всього, що бу-
де можливо у мистецтві».2
«Музична вдача його творчості переважно лірична», — так харак-
теризує Б. Підгорецький композитора П. Сеницю, що одержав музичну
освіту в Москві і присвятив себе українській музиці. У примітці з цим
твердженням не погоджується Федір Коломийченко. «Очевидно у Сени-
ці є ліричні твори, але основний напрям його творчості — драматизм.
Понурі теми тих текстів, до котрих він уклав музику, досить виразно
вказують його нахил. Через те на вокальні п’єси Сениці ми дивимось,
не як на пісню, а як на драматичну гру. Це уривки драми, що зветься
життя, а й в останій час українське життя. Національний колорит духа
замітний, національний дух і зміст — пануючі. І через те ми думаємо,
Сіверянський літопис 105
що в особі Сениці ми маємо національного співця і виразника нових
поривань національної душі нашого народу. Ми сподіваємось, що коли
атмосфера нашого національного життя стане хоч трохи сприятливою
для розвитку нашого мистецтва, то творчість П. Сениці буде підвали-
ною для нового нашого життя».3
Це був єдиний випадок, коли редактор виступив на теми культури.
Очевидно тому, що він особисто знав Сеницю і був глибоко обізнаний
з його творами, які в концертах виконувала Марія Шекун-Коломий-
ченко.
У своєму журналі редактор веде економічну і політичну рубрики.
«Лише добре поставлена економіка України зможе надати українсько-
му народові вагу в рядах інших країн цілого світу. Без розумно постав-
леного економічного діла України не може бути й речі ані про світлу
українську школу, ані про краще українське мистецтво, ані про широке
політичне життє на Вкраїні».4
У списку співробітників нового журналу П. Богацький, М. Жук,
Г. Журба, О. Кобилянська, А. Кримський, І. Липа, М. Рильський,
М. Сріблянський, Г. Чупринка, М. Шаповал. Редакційним відділом
«Шляху» у Києві завідує М. Вороний.
У своїх подальших випусках щомісячник розвиває програмну зая-
ву. Публікуючи кращі літературні твори того часу, українські і зару-
біжні, аналізуючи культурно-мистецьке, економічне і політичне життя,
він переконує нас в тому, що «елементи нашої національно-культурної
відсталості не є елементами нашого національного обличчя».5
Пишучи «На сучасні теми», Федір Коломийченко виступає як тве-
резий аналітик. «Винирнувши з довголітнього запекло-вимушеного мов-
чання про біль української душі, перший український з’їзд рішуче і по
лицарські сказав своє значне слово про велику будуччину українського
народу».6 «Не тільки радуватись та в долоні ляскати, а й суворо сте-
жити за ходом українського життєбудівництва мусить український на-
род. Історія українського народу є справді велична по своїй інтуіції. Не
шабльований сей народ, не звичайний, вищий дар заложений в ньому. І
зважаючи на це, ми будемо вірити, що сучасна велика хуртовина на
Вкраїні перевернеться для неї у велике зразкове для інших народів
життя. Вірити будемо, що український народ мудро зрозуміє свої стеж-
ки і що не повстане на Вкраїні війни братовбиства».7
У Москві у друкарні акціонерного товариства «Московське видав-
ництво» по Великій Дмитрівці, 26 вийшло чотири номери журналу. У
цей же час видавництво «Шлях» видало окремі книжки: дві Федора
Коломийченка «Економіка й Україна», «Революція й життєбудівництво
України» і О. Агієнка «Вільний театр».
У липні 1917 року політична ситуація на Україні дозволяє видава-
ти журнал саме тут. Завершує освіту в консерваторії і Марія Шекун-
Коломийченко. Подружжя переїздить до Києва. З серпня редакція і
контора журналу «Шлях» перенесені з Москви в Київ за адресою Мар-
Благовіщенська, 123, п. 20. Об’єднаний 5—6 номер виходить у друкар-
ні «Дніпро» на Костельній, 9.
Як і в Москві, «Шлях» — орган незалежної думки. «Перший Універ-
сал Центральної Української Ради — краса народної, душі і серця. Дру-
гий Універсал чорним тавром наліг на людський дух... революція була
не наша, не українська. Другий Універсал кинув народ під кермо мос-
ковського народа. Ми пішли шляхом замкнення. До рівенства, до бра-
терства, до соціялізму — це єдиний шлях Української революції».8 Так
вважає Федір Коломийченко. У цей час він обирається членом Україн-
ської Центральної ради, працює економістом міністерства торгівлі і
106 Сіверянський літопис
промисловості, секретарем міністра праці. Рецензуючи книжечку
Ю. Щириці «Земельне питання», він іронізує: «вони не можуть не узна-
ватись виїмком з численних брошурок, що заповнили останніми часами
книжковий український базар і є наслідком письменницького зуду ре-
волюційної доби на Вкраїні».9
Редактор-видавець оперативно, грунтовно і жваво відгукується
на події політичного життя. Ось його думки про жовтень 1917-го: «Лю-
де, що на наших очах йшли разом з українським пролетаріятом і котрі
при нас же стали біля певної власти у значній кількості думають, що
настав час бути їм генералами. Гадають, що болотом з-під шин гене-
ральського автомобіля можна буде бруднити піших людей і надалі. Так
можуть гадати виключно ті, що бажають побіди над демократією».10
У січні 1918-го «Шлях» прагне глибше виявити творчий дух укра-
їнської нації. «Політика може бути хиба що засобом до утворення ви-
щих цінностей, а ні в якому разі не керовником глибокою думкою лю-
дей, філософською мислію. Нам потрібно, аби дух вільного народу мав
би свобідний доступ до найвищих шаблів культури всього людства. І
тому на незалежність України ми дивимось лише, як на один з факто-
рів нашого прагнення, як на один з шаблів нашої мети, як на одну з
форм утворів незалежної думки».11
Такому прагненню відповідає і зміст видання. Тут панує романтизм
М. Рильського, М. Вороного, М. Філянського, цікаві переклади з пер-
ських поетів А. Кримського, поезій у прозі Катюля Мандеса М. Вороно-
го. Вільно виявляють себе X. Алчевська, О. Кобилянська, Г. Хоткевич,
О. Олесь, В. Самійленко і В. Поліщук. Це були нові українські інтелек-
туали, розкуті і не затиснуті певною традиційною нормою, які сприйма-
ли мистецтво, як особливий специфічний засіб пізнання реальності, а
не як додаток до ідеології. Вони дорого заплатили за поневаження
полонів. «Робиться моторошно, коли уявляєш собі картину «крутовської
події», де палкий ентузіазм патріотичної молоді було оддано на поталу
дрібного егоїзму революційних жандармів, котрі на всьому робили собі
кар’єру».12
У січні 1919 року вийшов останній номер журналу. Поки що неві-
домі справжні причини цієї події, але зі свідчень Марії Шекун-Коло-
мийченко і самого Федора знаємо, що в 1919 році вони разом гастролю-
ють з концертами в Галичині, потім в Італії. Зі вступним словом про
стан української музики перед концертами виступає Федір Коломий-
ченко. Він знаходить місце і час, щоб вкотре показати велич української
нації. У відповідь схвальні відгуки тих, хто познайомився зі справж-
ньою українською культурою через творчість композиторів М. Лисен-
ка, Д. Січинського, П. Сениці, О. Нижанківського, Л. Ревуцького,
К. Стеценка, Я. Степового.
Через Польщу і Галичину у 1920 році вони повертаються в Київ і
тут дізнаються, що їх розшукувало ЧК. Федір Коломийченко прибирає
прізвище Жук і переховується на квартирі Марії Костянтинівни Зань-
ковецької по вул. Велика Васильківська, 121.
Він захоплювався видатною актрисою, і можемо припустити, осо-
бисто був знайомий з нею дуже давно. Адже Заньковецька разом з
сестрою Лідою до 1913 року володіла чотирма десятинами землі у селі
Комарівці неподалік від Прохорів. У 1913 році він посилає з Курська
в Ніжин «Єя Високородію Марії Костянтинівні Заньковецькой» вітан-
ня з Новим 1914 роком. «Бажаю, щоб у цьому році ми знов зустрілись
у Москві. Будьте здоровенькі. З великого до Вас повагою Хведір Коло-
мийченко. P. S. Привіт Марусі по Ніжину».13
З Києва у 1920 році перед приходом білополяків подружжя виби-
рається різними способами. Але в 1921, 24, 26, 27, 29 роках ми знову
Сіверянський літопис 107
зустрічаємо в концертних програмках прізвище співачки Марії Шекун-
Коломийченко і Федора Жука. У 1929 році він уповноважений Радян-
ської філармонії, яка організовує гастролі співачки по Закавказзю і
Середній Азії.
Це була остання щаслива подружня гастроль, 2 листопада 1930 ро-
ку Федора Коломийченка засудили у справі «СВУ». Для українських
«братів світла і сонця»14 почалась кривава дорога до посмертної слави.
Федір Коломийченко повернувся із заслання через три роки, але їх
шлюб не склався. Стан здоров’я співачки погіршився, вона лише зрід-
ка виступає у Севастополі, де мешкає після одруження з морським офі-
цером М. Л. Куценком. З Марією — син, студент Харківського архітек-
турного інституту Юрій Коломийченко.
Як складалась доля Федора до 1937 року, сказати важко. Марію
Шекун-Коломийченко заарештували 23 вересня 1937 року за те, що во-
на в 1920 році нелегально перейшла кордон з Польщі в Радянську Ро-
сію нібито з метою шпигунської діяльності. Через два місяці допитів її
змусили підписати зізнання про те, що вона збирала розвідувальні дані,
які передавала колишньому чоловіку Федору Коломийченку. На цій під-
ставі у Брянську заарештовують Федора, який не може повірити у зіз-
нання Марії.
Сталося те, від чого застерігав редактор-видавець у 1918 році: по-
літика тимчасових можновладців стала «філософською мислію», яка за-
крила доступ до найвищих щаблів культури людства, перервала тради-
цію. Надія і віра літераторів 20—30 років відгукнулась бідою і болем
у поезії Василя Симоненка, Василя Стуса — пророків 60—80 років XX
століття.
Уславлену співачку, оспівану схвальними рецензіями в радянській
пресі і звільнену від податків за художню цінність її виступів, розстрі-
ляли 3 березня 1938 року. У 1956 році на запит Юрія Коломийченка про
долю батьків М. Ф. Шекун-Коломийченко було реабілітовано Генераль-
ною прокураторою СРСР. Про Федора Коломийченка сину нічого не по-
відомили.
Він теж був розстріляний у 1938, але навіть у 1956 йому не проба-
чили ні «Шляху», ні Центральної ради УНР. Не згадав про нього і Ми-
кола Жулинський у 1990 році на «сторінках призабутої спадщини» «Із
забуття в безсмертя».
20 березня 1954 року об’єднання українських письменників в США
«Слово» надіслало телеграму на адресу Другого Всесоюзного з’їзду
письменників, в якій відзначалось: «1930 року друкувалися 259 україн-
ських письменників. Після 1938 року друкувалися тільки 36. Просимо
вияснити в МГБ, де і чому зникли з української літератури 223 пись-
менники?».16 До списку знищених інтелігентів треба додати й ім’я Федо-
ра Євдокимовича Коломийченка, як до болю необхідну ланку у вив-
ченні рідної культури.
Джерела та література:
1. Шлях. — Москва. — 1917. — № 1. — С. 3.
2. Там само. — С. 46.
3. Там само. — С. 51.
4. Там само. — С. 52.
5. Курбас Л, Березіль. Із творчої спадщини. — К., 1988. — С. 28.
6. Шлях. — Москва, 1917. — № 2. — С. 51.
7. Шлях. — Москва, 1917. — № 4. — С. 43.
8. Шлях. — Київ, 1917. — № 5—6. — С. 102.
9. Шлях. — Київ, 1917. — № 7. — С. 78.
10. Шлях. — Київ, 1917. — № 8. — С. 75.
11. Шлях. — Київ, 1918. — № 1. — С. 5.
12. Шлях. — Київ, 1918. — № 10—11. — С. 91.
13. Фонди Державного музею театрального мистецтва України. — Інв. І78.
14. Жулинський М. Із забуття в безсмертя. — К., 1990. — С. 126.
15. Там само. — С. 129.
108 Сіверянський літопис
|