Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1998
Автор:	Личковах, B.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1998
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Філософська скарбниця
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200748
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи / B. Личковах // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 141-146. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-200748
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2007482024-12-21T19:44:45Z Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи Личковах, B. Філософська скарбниця 1998 Article Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи / B. Личковах // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 141-146. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200748 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософська скарбниця Філософська скарбниця
spellingShingle	Філософська скарбниця Філософська скарбниця Личковах, B. Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи Сiверянський літопис
format	Article
author	Личковах, B.
author_facet	Личковах, B.
author_sort	Личковах, B.
title	Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи
title_short	Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи
title_full	Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи
title_fullStr	Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи
title_full_unstemmed	Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи
title_sort	сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1998
topic_facet	Філософська скарбниця
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200748
citation_txt	Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи / B. Личковах // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 141-146. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT ličkovahb síverânsʹkaeníoestetikaslovânsʹkíarhetipi
first_indexed	2025-02-05T04:07:52Z
last_indexed	2025-02-05T04:07:52Z
_version_	1823188947306545152
fulltext	ФІЛОСОФСЬКА СКАРБНИЦЯ Володимир Личковах СІВЕРЯНСЬКА ЕНІОЕСТЕТИКА: СЛОВ’ЯНСЬКІ АРХЕТИПИ (погляд на регіон крізь призму сучасного мистецтва) 1. ЩО ТАКЕ ЕНІОЕСТЕТИКА? Мистецькі події, як і шлюби, укладаються «на небесах». Власне, то не по-дії, а перед-дії, тобто ті прообрази або архетипи, які надають творчий, енерго-інформаційний імпульс художньому від-творенню сак- ральної реальності. Справжні вартості у мистецтві відтак визначаються не «фактами», але духовно-субстанціональними артефактами; не «ак- ціями», але ідеальними вчинками; не «повідомленнями», а одкровенням, і не мінливим псевдоморфозом, проте естетичним спів-буттям — етосом творчості як теургії. У цьому сенсі актуальним у мистецькому житті є, за словами релі- гійного філософа Володимира Соловйова, не те, чого не було вчора і не буде завтра, а те, що є «вічним», транс-історичним. Відтворення «небес- них» пластичних ідей, ейдосів-архетипів у «земних» образах художньої іконосфери не знає лінійного часу, долаючи профанне розуміння ак- туальності. Християнська традиція переживання часовості йде від св. Августина Блаженного, для якого існує тільки теперішнє: «теперішнє минулого» і «теперішнє майбутнього». Мистецтво несе в собі енергети- ку «вічності», перетворюючи її в інформацію образних хронотопів. Саме тому енерго-інформаційні потенціали мистецтва XX століття прозоро виявляються через «релігійність» і «містицизм» художніх кому- нікацій. У некласичній естетиці ці мотиви знаходять місце у прагматич- ній концепції релігійного та естетичного досвіду, неотомістському тлума- ченні літургічного спілкування, в екзистенціальному вченні про «безпо- середню чуттєвість», у персоналістичних інтерпретаціях індивідуального переживання. Багато які ідеї еніоестетики беруться з т. зв. «не традицій- них релігій», а також з буддизму, кришнаїзму, філософії дзен, східного релігійно-містичного сенсуалізму взагалі. (Доказ тому — факт зустрічі французького неоавангардиста Р. Філіу з Далай-Ламою і спільне обго- ворення проблем «духовного», «нематеріального», тобто енерго-інфор- маційного у сучасному мистецтві, що відбивається в еніоестетиці). Головним досягненням некласичного мистецтва, особливо постмо- дернізму; є еніоестетика і містика Ніщо — «пустого» простору, моно- хромної колористики, беззвучної тиші. У творах подібної «дзенівської» спрямованості на перший план виходять споглядання та інтуїція (меди- Сіверянський літопис 141 тація), які стимулюються не лінією чи звуком, але їхньою відсутністю, паузою. Східні традиції еніоестетики опираються на те, що «сакрально- досконале тягне за собою виснаження або деградацію митця, адже внутрішня перспектива символу в тантрійському мистецтві є пустотною (шуньята)».1 Навпаки, лише в пустоті, у небутті чи забутті, в Ніщо можна: відшукати духовні сенси творчості, «чисті» енергоінформаційні потенціали сакрального мистецтва, у тому числі і в його етнічних фор- мах. Зокрема, еніоестетика української образотворчості пов’язана з тра- диціями християнського ісіхазму — релігійно-містичного вчення про вище виявлення мудрості — Софії, гностичну (енерго-інформаційну) комунікацію із світом. Західно-європейські та вітчизняні ісіхасти своєю відмовою від говоріння, мовлення, «слова буденного» аскетично набли- жалися до сакрального змісту тиші, внутрішнього осягання Слова Бо- жого через синестезію — злиття енергетичних потоків. Адже вимовлене слово втрачає свій трансцендентний смисл і духовну сугестію, стає пус- тою звуковою оболонкою. Особливо значущими в «ісіхастському» образі стають пустота, про- зорість, — «тло», але не «фігура». Тло малюнка, пауза в мелодії уяв- ляються більш цінними, аніж художня матерія, що ними виокремлює- ться. Маргінальні сенси стають домінантними. Вище завдання сприй- няття у такому випадку — проникнути в саме це сакральне (енерго-ін- формаційне) Ніщо, в «нірвану» образу. Еніоестетична чуттєвість злива- ється з містичною (на такі настанови і розраховані, мабуть, деякі кар- тини художників групи «Амаравелла» і О. Костецького, О. Петрової та О. Дубовика, інші твори монохромного живопису, оп-арту та візуально- го мистецтва, в яких сприйняття переходить до ілюзії чи галюцинації, а візуальна гіперреальність веде до перспективного за-буття). Енерго-інформаційні прийоми «неантизації» (перетворення в Ніщо) беруться не лише з естетики дзен-буддизму або ісіхазму. Крім учення й практики православного ісіхазму, існує ще й західно-європейська тра- диція «чистого споглядання», пов’язана з католицьким містицизмом. Мається на увазі вчення про «переживання Ніщо» іспанського філосо- фа-містика XVII століття Мігеля де Моліноса. Як на мене, він є пред- течею деяких екзистенціальних і неотомістських ідей в еніоестетиці су- часного мистецтва, і передовсім ідей «неантизації» і «містичного спогля- дання». У їх підгрунті лежить сакральне переживання Ніщо, котре до- сягається, за Моліносом, у містичному досвіді, пов’язаному як із люд- ською плоттю, так і зі спогляданням внутрішнього світу. У трактаті Мі- геля де Моліноса «Захист споглядання» розрізняються два його споро- би — досконалий і недосконалий. Показово, що недосконале сприйнят- тя описується у Моліноса як ординарне, «набуте», тобто активне. Воно досягається у молитві віри та покірливості. А досконале споглядання виступає як екстраординарне, понадприродне, але абсолютно пасивне. Шлях до нього—містичний досвід, в якому споглядання осягає Бога як такого.2 Ідеї європейських містиків вплинули на ставлення символічних ко- дів модерного мистецтва XX століття, в тому числі українського аван- гарду. Крім побудови образної системи магічних алегорій і символів, а також виявлення евокації тиші й мовчання, художники-авангардисти звертаються безпосередньо до містичних тем і сюжетів, до магії симво- лу й поетичного уявлення. Так, містика з’явилася у центрі уваги гносеології та еніоестетики символізму. Як відомо, теоретики і художники символічного мистецтва вважають, що художній символ через реальний предмет або символ «на- водить» людину на думку про існування якогось ідеального і трансцен- 142 Сіверянський літопис дентного начала. Це забуттєве, містичне начало є недосяжним для зви- чайного пізнання й лежить в галузі «таємного» (Маларме), «передчут- тя» (Рильке), «невидних і згубних сил» (Метерлінк). Виходячи з містич- ної позиції символізму, його нові співці й досі шукають «картини моєї потойбічної уяви» (Крлежа), знаходячи їх нерідко у безпредметності або ж сюрреалістичності уяви. За думкою представників учення про містичну інтуїцію у мистецтві, мистецькі твори — це образні символи сакральних сутностей, котрі ра- ціонально не осягаються та понятійно не виявляються, тобто не артику- люються. Прилучення до їхньої символіки є можливим лише у безпо- середньому, гностичному (енерго-інформаційному) осяганні таємниць буття через переживання як медитацію. Символісти ототожнюють ху- дожню інтуїцію з містичним духовним прозрінням, протиставляючи її дискурсивно-логічному пізнанню, як його «найблідішому праобразу» (Андрій Бєлий). Завдяки еніоестетиці, містицизм у модерному мистецтві наділяє художні твори понад-природною, понад-людською, сакральною змістов- ністю. Художня символіка підноситься над реальними чуттєвими від- носинами і творця, і сприймача (натуралістично-магічна фігуративність, неосюрреалізм, концептуально-ексцентричний живопис). Як відзначає сучасний німецький авангардист. Г. Юккер, «уявлен- ня Малевича, в котрих відсуваються кордони картини, і структури Стшеминського привели нас до світу містичної, поетичної сили».3 На Україні близьким до містичного символізму був чернігівський худож- ник Михайло Жук (наприклад, картина «Біле і чорне»). Існують також інші енерго-інформаційні метаморфози образу у мис- тецькому авангарді, в яких вияівляються небачені раніше перцептивні і семантичні горизонти, пов’язані з містичними і магічними діями. На- приклад, в історію сучасного українського трансавангарду уже увійщла андерграундна акція, що дістала назву «Гнилецький перформенс». Ху- дожник О. Степаненко для своєї акції обрав маловідомий історичний об’єкт XI століття — комплекс печер, відомих під назвою Гнилецьких. У просторі, що прилягає до підземної каплиці, він розмістив багато сві- чок. Поступово запалюючи їх, він намагався повернути втрачену па- м’ять стін із забуття століть, налагодити контакт з енергоінформацій- ною аурою місцевості. Надалі здійснювалось входження власних графіч- них творів і об’єктів в аутентичне середовище каплиці. Загальний зв’я- зок окремих предметів з прадавніми функціями печер надавав акції характеру своєрідної метарелігійної практики.4 2. ПРО СІВЕРЯНСЬКИЙ ЕТНОГРАФІЧНИЙ І МИСТЕЦЬКИЙ «ЛАНДШАФТ» Отже, позачасовість мистецьких архетипів, їхній духовний, енерго- інформаційний потенціал пов’язується радше з певним просторовим ви- міром, з етно-графічним ландшафтом, який будує національну метафі- зику культури. Так, «автентична туга» київського мистецтвознавця Олександра Титаренка за Українським Стоунхенджем об’єктивується, як на мене, не в музейних залах з «об’єктними» роботами. Український Стоунхендж знаходиться на Сіверській землі, у просторому регіоні се- лищ Радуль і Радичів, де віддавна існує праслов’янський сакральний космос. Таємнича «Дівич-гора», відома в усій Ойкумені ще за часів Геродота, складає своєрідний центр сіверянської еніоестетики, тобто естетики енергоінформаційних взаємодій, що пронизують часо-простір духовної метафізики древньої Чернігівщини. Досить згадати «зачаро- ваність», пантеїстичний містицизм сіверянської образності від «Слова про Ігорів похід» до творів Олександра Довженка, щоб усвідомити іс- нування енерго-інформаційних архетипів, які перманентно підживлюють Сіверянський літопис 143 «те, що не вмирає». Ландшафтно, гідросферно і навіть атмосферно (з точки зору «рози вітрів») сіверянська земля і небо якраз і породжують- встановлюють естетику тиші, спокою, ісіхастського мовчання. Така ес- тетика, насичена енергетикою інформаційних взаємодій — а точніше, синергетикою мистецтва, де зливаються небесні та земні енергії. Гео- етно- та культуро-графічно художня синергетика має свій слов’янський «дім, поле, храм» на кучеряво-закруглених просторах між Десною і Дніпром, Сожем, Прип’яттю і Сновом... З наших сучасників одним з перших відтворив слов’янські ейдоси сіверянської еніоестетики художник Віталій Лук’янець. Народжений на Чернігівщині, попри московське зовнішнє життя, він до останніх днів перебував, у сакральному хронотопі свого дитинства — у «Світло-ярі». Його візія космічних аналогій поміж англійським Стоунхенджем і сі- верянськими Радулем та Радичевим відбилася у живописних образах «Річка мого дитинства», «Красуня Десна», «Древній Чернігів», «Доро- га на Любеч», у графічних роботах «Чернігів», «П’ятницька церква», «Радуль». Художника приваблює і космогонічна тема («Світостворен- ня»), й історичний портрет («Княжна Ольга»), і сюжети народних ка- зок, з яких він вловлював енерго-інформаційні архетипи давньослов’ян- ського культурного космосу. Під кінець земного шляху Віталій Лук’янець звернувся до теми старообрядництва, український топос. якого, мабуть, невипадково зна- ходиться у районі Любеча-Радуля. У стародавніх традиціях правосла- в’я, в народному двовір’ї він вбачав найдавніші впливи аріянської ду- ховної енергетики, трансформовані інформаційні потенціали, що при- йшли на праслов’янську Сіверщину через індійців, іранців, кельтів, ан- тів та інших індоєвропейців. Від кольорової символіки «північної зем- лі», що позначалась в арійців чорним кольором, виводив не тільки гео- графічну назву Чернігова, але й його енергетичну потужність, яка уві- брала до себе, як та «чорна дірка», різноманітні культурні, в т. ч. і космічні еманації. Так Чернігівщина стає «світлояром», українською «чакрою», де відбуваються енерго-інформаційні комунікації етнічної субкультури Полісся із суперетнічною метакультурою слов’янського ме- гасвіту (Україна — Росія — Білорусь). Мотиви поєднання регіонального та універсального, язичницького та християнського притаманні і творчості молодого графіка Марини Кондратенко. Маючи генетичне коріння у старому чернігівському роді, вона глибинно відчуває загальнослов’янські архетипи сіверянської ено- естетики. У її роботах є місце і чернігівським історичним легендам, і православно-церковним сюжетам, і напівміфологічним образам епохи Гетьманщини. Недарма з таким натхненням вона ілюструє дитячі книж- ки та часописи. З народно-міфологічної, «казково-зачарованої» свідомості з’явля- ються алегоричні образи в акварелях «Десна і Дніпро», «Княжна Чор- на», «Золото Полуботка». Проживши дитинство біля славнозвісної П’ят- ницької церкви, Марина на все життя закарбувала в собі сакральну ауру того архітвору, який став майже «логотипом» міста Чернігова. Енерго-інформаційне поле православ’я висвітлюється не лише в зобра- женнях візуалізованої душі архітектурної Параскеви П’ятниці, але й у роботах «Хрещення чернігівців у 989 році у Святому озері», «З’явлення Єлецької Богородиці», «Янгол-охоронець». Але і в «православній» серії є сліди язичницької енергетики. Адже традиційна релігійна амбівалент- ність, феномен двовір’я в колективному безсвідомому давніх слов’ян підсилюється географією українських «поліщуків». З давніх-давен жи- вучи у «чорнобильському трикутнику», в районах межиріччя, старих лі- сів і боліт, жителі Полісся вже природою були «ізольовані» від циві- лізаційних контактів, зберігаючи свою прадавню, «стоунхенджівську» 144 Сіверянський літопис еніоестетику. Сучасні етнографи відзначають тут тривале побутування численних дохристиянських обрядів, зокрема, обрядодійств «водіння куста», «проводи русалок», зв’язаних з ідеєю шанування батьків, куль- том предків. І сьогодні, коли чорнобильська катастрофа негативно впли- нула і на духовну енергетику Полісся, знищуючи «екологію» та «інфор- матику» етнічної субкультури, художнє втілення слов’янських архетипів протистоїть енерго-інформаційній ентропії. Від псевдо-історичної «хаосології» до культурно-історичного космо- су, від ентропії забуття до синергетики національної пам’яті ведуть пластичні витвори Геннадія Єршова. Він звертається до слов’янських архетипів у їхньому персоніфікованому, особистісно-енергетичному ви- явленні. Скульптором задумана ціла серія пам’ятників, що увічнюють духовне подвижництво наших предків. З тих проектів уже створений і нещодавно встановлений пам’ятник 900-літтю любецького з’їзду руських князів. Так, саме в сакральній зоні сіверянської еніоестетики — у місті Любечі, на крутих дніпровських схилах, там, де стояв колись замок чернігівських князів, — з’явився скульптурний образ ченця-літописця. Сидячи з пером і пергаментним сувоєм у руках, він пише ще одну «по- вість временних літ» — про історичне намагання князів руських збе- регти цілісність своєї держави. З мармурового постаменту виступає шість горельєфних бронзових портретів, що складає єдине ціле у кубіч- ному об’ємі символічного хронотопу. Це реконструкція портретних рис князів, котрі брали участь у любецькому з’їзді — Володимира Моно- маха, Олега та Давида Святославичів, Давида Ігоревича, Святополка Ізяславовича, Василька Ростиславовича. Показово, що скульптор пра- цював за методом енергоінформаційної актуалізації та пластичної ві- зуалізації життєописів князів та їх портретних характеристик, відомих з літописної та наукової літератури. Окрім того, був використаний ар- хетипний безіменний пластичний образ, створений ще у студентські ро- ки, як естетичне узагальнення родоводу автора, як образ слов’янського пращура взагалі. З православних ікон, згідно з іконографічною традицією зображен- ня, Геннадій Єршов «зняв» і «трансформував» енергетичну інформацію і для проекту пам’ятника святим князю Михайлу та боярину Федору в Чернігові. Скульптора вразила ідея патріотичного та духовного подви- гу двох чернігівців, які у ставці Батия не зреклися своєї віри. Призна- чений для встановлення біля церкви Михайла та Федора в історичній частині міста на березі річки Стрижень, пам’ятник цей має історико- церковний та громадянський характер. На тлі бронзової арки, що стилі- зує портал православного храму, розміщуються дві постаті святих. Князь Михайло, як і завжди на іконах, молодший від свого духовного наставника Федора, тримає хрест у правій руці та меч у піхвах — злі- ва. Він — оборонець православної віри й слов’янського народу. Боярин Федір у священному пориві склав персти для моління. Він — духов- ний захисник церкви та релігійної громади як Тіла Христового. Обидві постаті у підкреслено довгому вбранні дещо гіпертрофовані, «готично» витягнуті у висоту для акцентуації їхньої сакральності. Водночас вони розміщуються майже на рівні профанного грунту, що наближає їх до сучасних жителів міста. У такий спосіб скульптор об’єднує часи, ідеї, високі відчуття. Невипадково, що Геннадій Єршов є автором і пам’ятника жертвам Чорнобиля, відкритого у Чернігові на Алеї Героїв до 10-ї роковини ка- тастрофи. Тема жертовного подвигу набула парадигматичних рис страж- деної людини атомного віку. Крізь розірвану оболонку енергетичної мо- делі атома простягує руки із життєдайним даром один з тих, хто за- гинув у ядерному вибусі. Енергоінформаційний потенціал образу наче Сіверянський літопис 145 випливає із старовинних поліських легенд про «полин-траву», з есхато- логічних та апокаліптичних візій майбутнього «страшного суду». Але ця людина як апостол віри та обов’язку міцно тримається свого призна- чення — рятувати душі людей, зберігати дух народу, земне місце його історичного побутування. Прадавні слов’янські архетипи стають «тепе- рішніми», перекидаючи місток між минулим і прийдешнім. Сіверська земля продовжує бути неповторним топосом історії слов’янського духу, що справджується в «земних» і «небесних» вимірах, злитих у сучасно- му мистецтві. Джерела та література: 1 Бадмажапов Ц. Б. «Канон жизни» художника в традиционной культуре Тибета // 250-летие официального признания буддизма в России. — Улан-Уде, 1991. — С. 36. Див.: Miguel de Molinos. Defensa de la cantemplacioн, Madud, 1985. 3 Юккер Гюнтер. Мое отношение к конструктивизму // Юккер. — Гейдельберг, 1987. — С. 193. 4 Див.: Сахарук В. Повернення андеграунду // Київ. — 1993. — № 2. — С. 164. 146 Сіверянський літопис

Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи

Репозитарії

Схожі ресурси