Поетеса народилася в Сальному
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200752 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Поетеса народилася в Сальному / В. Пригоровський // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 160-162. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200752 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2007522024-12-21T19:45:13Z Поетеса народилася в Сальному Пригоровський, В. Краєзнавча мозаїка 1998 Article Поетеса народилася в Сальному / В. Пригоровський // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 160-162. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200752 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Пригоровський, В. Поетеса народилася в Сальному Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Пригоровський, В. |
| author_facet |
Пригоровський, В. |
| author_sort |
Пригоровський, В. |
| title |
Поетеса народилася в Сальному |
| title_short |
Поетеса народилася в Сальному |
| title_full |
Поетеса народилася в Сальному |
| title_fullStr |
Поетеса народилася в Сальному |
| title_full_unstemmed |
Поетеса народилася в Сальному |
| title_sort |
поетеса народилася в сальному |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200752 |
| citation_txt |
Поетеса народилася в Сальному / В. Пригоровський // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 160-162. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT prigorovsʹkijv poetesanarodilasâvsalʹnomu |
| first_indexed |
2025-02-05T04:08:01Z |
| last_indexed |
2025-02-05T04:08:01Z |
| _version_ |
1823188956772040704 |
| fulltext |
ПОЕТЕСА НАРОДИЛАСЬ В САЛЬНОМУ
Ще в дні підготовки до 100-річного ювілею О. П. Довженка (я тоді працював над
книгою про чарівний пісенний світ видатного митця) в Центральній національній біб-
ліотеці України мені пощастило натрапити на одне з невеличких поетичних видань у
добротній оправі з досить скромною назвою: «Пісні, думки, легенди Одарки Рома-
нової».
Зацікавився, хто ж ця Романова?
Чи не та далека землячка, про яку не раз чув від своїх односельців?
Питання інтригувало.
Але в збірочці, виданій 1896 року в київській друкарні Корчак-Новицького, жод-
ного слова про авторку.
Відповідь довелося шукати довго й т ерпляче.
Тим більше, що в Сальному — рідному моєму селі, яке я потім відвідав, ніхто з
сучасників не міг розповісти щось певне.
Одні говорили:
— Про таку чули. Була...
Інші знизували плечима.
А т их, що могли б зарадити справі, не стало — пішли з життя.
У солідних бібліотеках Ніжина та Чернігова теж ніяких відомостей.
Вони, здавалося, зникли з пам’яті, згубилися в плині літ.
Але ж у повну втрату слідів не вірилось — ім’я поетеси є. І живе її книга. І її
щире пісенне слово зворушливо промовляє до нас:
Не піду я лугом, гаєм не піду, —
До людського серця стежечку знайду...
Час минав. Розпочате мною дослідження знову й знов натикалось на перепони.
У силу різних обставин воно або ж відкладалось, або ж, лігши чистим аркушем на
столі, так і лишалося не заповненим.
І ось перші відомості.
У Києві їх таїв Інститут рукописів тієї ж національної бібліотеки. Туди, виявляє-
ться, невідомо коли й звідки потрапив архів Романової —- деякі документи, листи,
родинні фото, багата літературна спадщина.
Усе це разом і пролило світло на таємничі місця.
За наявними там документами поетеса й справді народилася в Сальному. Роки
її життя: 1853—1922.
Копія свідоцтва про народження зберегла такі дані:
«У приходского священнодиякона Владимира Петрова Гаврильцова и жены его
Марии Федоровой родилась дочь Дария... Родилась 16-го, а окрещена 17-го марта
(йдеться про 1853 рік — В. П.]. Крещение совершал приходской священник Іоанн Та-
расевич с причетом. Восприемницею ее от купели была помещица села Сального
Клеопатра Петрова Ракович...».
1
Ці ж відомості підкріпилися згодом і самою метричною книгою сальнянської Свя-
то-Андріївської церкви, що її вдалось розшукати у філіалі Чернігівського облдерж-
архіву в Ніжині.
2
У копії вищезгаданого свідоцтва читаємо також:
«Девица Дария Владимировна Гаврильцова 2 апреля 1873 года повенчана первым
браком с Федором Михайловичем Романовым...».
Отже, асе зайняло своє місце.
Одарка Гаврильцова, ставши дружиною колезького радника Федора Михайловича
Романова, як поетеса-письменниця взяла від нього й своє літературне ім’я — Одарка
Романова.
* * *
Про матір-поетесу цікаві спогади залишила її дочка Марія.
«Мать моя, — пише вона, — была отдана в Московскую консерваторию, так как
у нее оказался хороший голос, были способности к музыке. Голос у нее был сопра-
но, ей предсказывали большое артистическое будущее».
За тими, ж спогадами, майбутня поетеса мешкала в Москві в сім’ї Зограф, Від
квартири до консерваторії їй доводилось пішки долати надто далекий шлях майже
через усю Москву, і в сильні морози на колючих московських вітрах вона застуди-
лась, почала часто хворіти.
Бабуся забрала її до Києва. Питання про артистичну кар’єру відпало. Але музи-
ка й пісня вабили поетесу до кінця її днів.
Цікавим був її родовід.
Прадід вважався вихідцем із далекої Туреччини—мав прізвище Турчин. А Одарчи-
на мати Марія Федорівна належала до старинного поміщицького роду Адасовських.
1 Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут рукописів. Архів
Одарки Романової. — Ф. 122. — № 8.
2 Відділ Чернігівського облдержархіву в м. Ніжині. — Ф. 1415. — Спр. 401. — Арк.
65.
160 Сіверянський літопис
Вийшовши заміж у Сальне за сільського дяка Гаврильцова, вона померла при народ-
женні своєї дочки, і маленька Даринка опинилася в іншій сім’ї. Її прийняла й вихо-
вала, як рідну, нібито поміщиця Волжина (прізвище потребує уточнення — В. П.).
Бабуся майбутньої поетеси мешкала в Заньках, і туди в гості не раз приїздила
до неї Одарка навіть після гіркого заміжжя.
Її чоловік — Романов — буквально все, що мав, програвав у карти. Спільних
інтересів не виявилось. А бабуся була найбільш близькою людиною, з якою легко
ділились родинні прикрощі.
Про одну з поїздок у Заньки Одарка згодом детально розповіла в своєму про-
новому творі «Івашко».
Коли по службі Романов був переведений до Бессарабії, туди виїхала й вона. Там
невдовзі зустріла свою «люблену» двоюрідну тітку Марію Костянтинівну Заньковець-
ку, яка з великим успіхом виступала на театральній сцені.
Заньковецька запрошувала племінницю включитися в театральне життя і таким
чином покінчити з сімейними негараздами. Але Романов умовив Одарку залишитися.
У сім’ї жила вона дітьми, багато уваги приділяла літературній праці, читанню,
влаштовувала домашні спектаклі. Природа, музика, живопис, література — то були
головні об’єкти її захоплень і радощів. Для домашньої постановки Одарка Романова
написала дитячу п’єсу «В Аббруцьких горах». Дошкульні фейлетони друкувала в га-
зетах Києва, а ліричні вірші — в різних виданнях Києва та Львова, де видавались такі
українські часописи, як «Зоря», «Досвітні вогні», «Акорди», «Українська музика», «Лі-
тературно-науковий вісник».
У Києві підтримувала дружні стосунки з сім’єю М. В. Лисенка, листувалася з
І. Я. Франком і завжди з радістю зустрічала свою двоюрідну родичку М. К. Занько-
вецьку. В останні роки життя Одарка Володимирівна мріяла про повне видання влас-
них творів у трьох частинах. До першої частини мали ввійти 74 вірші, один вірш у
прозі і десять оповідань. До другої — оповідання «За холодними хвилями», «Під не-
бом Бенареси» та нові твори. До третьої — дитячі казки «Опудало Носате», «Ні за
срібло, ні за золото», віршовані загадки, дитячі ігри.
На жаль, сталося непоправне.
Під час петлюрівських обшуків усі її твори були конфісковані й зникли невідо-
мо куди. А в 1922 році здоров’я поетеси-письменниці різко погіршилось. Живучи
впроголодь, будучи виснаженою фізично, вона захворіла сипним тифом, що й призве-
ло до раптової смерті.
* * *
Про О. В. Романову добрі згадки надибуємо в епістолярній спадщині видатного
українського композитора М. В. Лисенка.
У листі до М. Ф. Комарова, датованому 28 жовтня 1891 року, Микола Віталійович
називає її в числі тих киян, які «підпомагають» галицькій «Зорі» (йдеться про жур-
нал, який виходив у Львові — В. П.).
У листі до голови львівського співацького товариства «Боян» В. Й. Шухевича від
28 жовтня 1892 року, ведучи мову про одне з педагогічних видань, Лисенко пропонує
останньому: «Просіть Романову, Василевську (Дніпрова Чайка), Людмилу Старицьку,
Софію Русову (в Харкові), щоб піддержали творами, оповіданнями, а не Жюль-Вер-
нами».
Адресу Романової, як можливого автора львівського журналу «Зоря», М. В. Ли-
сенко обіцяє надіслати редакторові цього видання В. Лукичу, відправляючи йому лист
2 листопада того ж таки 1892 року.
А в листі до М. ф; Комарова, датованому 27 січня 1893 року, передає прохання
Романової переслати їй назад у Київ психологічний її етюд «Івашко» та вірші, які во-
на заслала. Бо тут, зауважує М. В. Лисенко, «бачте, складається літературно-науковий
збірник і той етюд дуже буде до речі».
Окремі пісенні твори Одарки Володимирівни не проходили мимо уваги Лисенка.
У 1893 році, як свідчить архів поетеси, він власною рукою написав ноти до її лірич-
ної пісні «Де ти?».
Слова пісні такі ж ніжні й зворушливі, як і музика композитора:
Зозуля веселую пісню співала,
Неначе сміялась та все промовляла
Так весело, весело: «Де ти?»
Береза схилилась, здається зітхала
І наче у вітра з журбою питала
Тихенько, тихесенько: «Де ти?»
Сміялась я з тебе, тебе проклинала,
Мій враже, мій любий,
а серцем питала
Тихенько-тихесенько: «Де ти?»
* * *
До згаданої вище збірки «Пісні, думки, легенди» Одарка Романова включила 22
твори. Це, зокрема, «Мрія» (індійська легенда), «Думка», «Пісня», «Де ти?», «В спо-
Сіверянський літопис 161
відальні» (на італійські мотиви), «Лінг-Лунг», «Давні сльози», «Перепет і перепетиха»,
«Як у нас на селі повелись знахарі», «Легенда про Чорногуза».
Її ліричні герої часом шукають щастя поза морями. Там, де «діти не плачуть,
бідних нема». Палко й ніжно кохають, іноді стають жертвами власного егоїзму, важ-
кого соціального становища. На них страшним бичем обрушується безробіття. А інші
за щоденною працею й світу не бачать, не знаючи, кому служити: «чи богові, чи
сатані».
Читаючи їх, неважко зробити висновок, що поетична творчість Романової була ві-
дображенням складних суперечностей доби, в яку вона жила.
Це, до речі, стосується й прози.
Частину своїх творінь вона безпосередньо записувала з уст народу.
У с. Хвилівці поблизу Ніжина від Василини Наконечної нею було, наприклад, за-
писане оповідання «Литвин од чарів визволяє». Проте далеко не все з її рукописної
спадщини належним чином допрацьовано. Цим хибує оповідання «Про мудрого царе-
вича Сакія-Муні Гаутаму або «Будду» і брошура «Індія та індуси», на що цілком спра-
ведливо вказують рецензенти М. Залізняк та Ф. І. Рильський. Грунтовної літератур-
ної доробки потребують у неї й деякі інші речі.
Та як би там не було,. Одарка Романова завжди відчувала себе причетною до
долі простої людини, до співучих українських дівчат і селянської хати під стріхою, до
чарівної природи довкілля.
Звідси й поетичні рядки, що, можливо, в якійсь мірі нагадували їй Сальне — дав-
нє рідне село на Ніжинщині:
Прилетіла нічка, в небі зорі сяють:
Недалеко на хуторі дівчата співають.
Повний місяць над вербою в воду поглядає,
Вітер віє тихесенько — гіллячко хитає.
Стоїть хата під стріхою,
З труби димок в’ється.
Туди ж мої думки летять,
Туди серце рветься.
Повертаючи забуте ім’я поетеси її нинішнім спадкоємцям, хочеться думати, що
в історії нашого місцевого краєзнавства буде по праву значитися й воно.
Віталій ПРИГОРОВСЬКИЙ.
ЗНАМЕНИТИЙ ЛІКАР
У недалекому минулому цілюща вода — знаменита «Миргородська» — була
великим дефіцитом. Нині ж у великих пластикових пляшках з гарними етикетками
вона прикрашає прилавки магазинів...
Про історію відкриття цієї води прочитала в одній з газет два роки тому. Автор
статті П. Прилуцький розповів, як у 1912 р. в Миргороді проводили буріння колодя-
зів у пошуках питної води, і раптом із однієї свердловини піднявся фонтан води з
різким запахом сірководню.
Один із місцевих «батьків міста» розпорядився закрити свердловину, «посколь-
ку вода вонючая и к употреблению вовнутрь не гожая». На цьому історія майбут-
нього знаменитого курорту ї скінчилася б, якби не лікар І. Зубківський. Він надіслав
проби води до Одеси, де фахівці з технічного товариства дослідили: під Миргоро-
дом є підземний басейн мінеральної води, за складом не гіршої, а навіть кращої,
ніж вода на відомих курортах світу в Баден-Бадені та Аахені.
Проглянула цю статтю і стало прикро за лікаря, нашого земляка-першовідкрива-
ча Миргородської води, який оцінив її цілющі властивості і лікував нею хворих ще в
70-х роках XVIII ст., тобто за 140 років до нового відкриття у 1912 р.
Це був знаменитий у XVIII ст. лікар Михайло Якович Трохимовський, який наро-
дився 1739 р. в с. Безуглівці Ніжинського повіту у сім’ї священика. Закінчив місцеву
школу, потім навчався у Київській академії, де був кращим учнем.
У 1761 p. М. Трохимовський став учнем Петербурзької шпитальної школи. Так на-
зивалися перші медичні заклади в Російській імперії. Відкрито їх в Петербурзі, Моск-
ві, Кронштадті для підготовки полкових лікарів, які обслуговували армію.
Набір учнів до шпитальних шкіл був складним: для вивчення медицини необхідно
було знати латинську мову. Був виданий спеціальний указ Синоду про направлення
у медичну науку до Москви та Петербурга вихованців семінарій, які вивчали латинь.
Державна медична колегія посилає своїх представників в Україну з метою набору
здібних учнів.
Це вербування відбувалося успішно, всіляко заохочувалося. Більшість студентів
була невеликих матеріальних статків, не мала батьків. А навчання в медичних закла-
162 Сіверянський літопис
|