Слово про земляка
Збережено в:
| Дата: | 1998 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200756 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Слово про земляка / М. Чабада // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 166-169. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200756 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2007562024-12-21T19:45:48Z Слово про земляка Чабада, М. Придеснянська книжкова полиця 1998 Article Слово про земляка / М. Чабада // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 166-169. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200756 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця |
| spellingShingle |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця Чабада, М. Слово про земляка Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Чабада, М. |
| author_facet |
Чабада, М. |
| author_sort |
Чабада, М. |
| title |
Слово про земляка |
| title_short |
Слово про земляка |
| title_full |
Слово про земляка |
| title_fullStr |
Слово про земляка |
| title_full_unstemmed |
Слово про земляка |
| title_sort |
слово про земляка |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1998 |
| topic_facet |
Придеснянська книжкова полиця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200756 |
| citation_txt |
Слово про земляка / М. Чабада // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 166-169. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT čabadam slovoprozemlâka |
| first_indexed |
2025-02-05T04:08:11Z |
| last_indexed |
2025-02-05T04:08:11Z |
| _version_ |
1823188966617120768 |
| fulltext |
І ось зовсім недавно побачило світ нове, розширене видання довід-
ника. Книга пішла у люди, несучи у собі відомості про інших людей,
котрі реально жили колись, залишивши по собі помітний слід, чи жи-
вуть і нині, продовжуючи утверджуватися у різних галузях нашого бут-
тя. Рясніють імена, дати. Скупі біографічні дані свідчать, що для ко-
гось Чернігівщина була колискою, комусь дала прихисток у скрутну
хвилну, когось надихнула на творчість чи героїчний вчинок, для когось
стала місцем вічного спочинку.
Наприклад, чи спаде кому на думку, гортаючи сторінки роману
«Лорд Джім», що, його автор англійський письменник Джозеф Конрад
хлоп’ям бігав по чернігівських кручах. Виявляється, його батько —
польський революціонер — був засланий сюди разом з сім’єю у 1865—
68 pp.
Народився у Чернігові і письменник Анатолій Рибаков, романом
якого «Діти Арбату» зачитувалися ми на зорі перебудови. У Сіверян-
ській землі й корені відомого мандрівника і природознавця Миколи
Миклухо-Маклая і знаменитого мореплавця Юрія Лисянського, видат-
ного російського художника Олексія Венеціанова, котрий брав активну
участь у викупі з кріпацтва Т. Г. Шевченка. З Чернігівщиною пов’язані
імена всесвітньовідомих вчених американського мікробіолога Вельмана
Ваксмана та віце-президента Американської національної академії,
радника президента Рузвельта Георгія (Джорджа) Кістяківського. Пер-
ший з них став лауреатом Нобелівської премії (І952 р.) у галузі фізіо-
логії та медицини за відкриття стрептоміцину, інший — один з авторів
атомної бомби.
У селі Вороньках на Бобровиччині знайшли свій вічний спочинок
декабристи Сергій Волконський з дружиною Марією, героїнею поеми
М. Некрасова «Русские женщины», та Осип Поджіо. Визволяючи Чер-
нігів, поліг башкирський письменник Алі Карнай...
Багато ще невідомого можна відкрити, мандруючи сторінками до-
відника. І, гортаючи їх, ловиш себе на думці, що, можливо б, варто бу-
ло подати персоналії не просто за алфавітним порядком, а розділивши
їх на письменників, художників, музикантів, церковних та державних
діячів, науковців і т. п. Це значно полегшило б користування цим ви-
данням і рельєфніше окреслило б багатоманітність талантів чернігівчан
і тих, хто так и інакше причетний до Сіверянського краю.
Звичайно ж, цей довідник не претендує на всеохоплюваність. Автор
продовжує пошук. Навіть коли ця книга вже була здана у набір, Дмит-
ро Панасович надсилав все нові і нові відомості про видатних земляків
і дуже шкодував, коли було вже запізно додати чиєсь ім’я.
Отож, можливо, і друге видання згодом буде розширене і доповне-
не. Адже Чернігівщина, як і вся українська земля, на диво щедра об-
дарованими, неперсічними особистостями.
Невтомності і нових знахідок Вам, Дмитре Панасовичу!
Олена ТКАЧЕНКО.
СЛОВО ПРО ЗЕМЛЯКА
Наш край багатий культурно-мистецькими і науковими традиціями.
Серед плеяди визначних наших земляків яскравою є постать Івана Аб-
рамова. Серед публікацій про нього до сьогодні переважали, в основ-
ному, відгуки, статті та розрізнені спогади, і зовсім не було грунтовних
досліджень. Тому книга Віктора Терлецького «Дослідник з Вороніжа»
(Суми, «Собор», 1997) викликає особливий інтерес. У ній розповідає-
166 Сіверянський літопис
ться про вченого-дослідника у галузі етнографії та фольклору, архео-
лога, літературознавця, педагога і краєзнавця, уродженця містечка Во-
роніж Глухівського повіту Чернігівської губернії — тепер Шосткинсько-
го району Сумської області — Івана Спиридоновича Абрамова.
Слід відзначити, що інтерес до постаті вченого-краєзнавця не зга-
сає упродовж майже століття. Про нього писали й академічні видання.
Одне з перших досліджень «Автобіографія І. С. Абрамова (зі списком
його праць до 1913 р.)» — Пушкінський Дім, фонд С. О. Венгерова, —
датоване цим же роком. Про нього видрукував статтю В. Д. Бонч-Брує-
вич у такому солідному науковому журналі, як «Литературное наслед-
ство» (1936), О. Д. Голубєва у 1972 році вмістила у московському ви-
данні «Книга» згадки про книги I. С. Абрамова, видані В. Д. Бонч-
Бруєвичем. Писав про нашого земляка і Є. Шабліовський. Систематич-
но з’являються все нові й нові статті-дослідження у журналі «Народна
творчість та етнографія», в обласній періодиці. Чимало робіт присвятив
вченому-землякові і вищепоіменований автор. Все це підготувало грунт
для появи серйозного видання В. Терлецького, яким є його «Дослідник
з Вороніжа».
У невеликій за обсягом книжці (всього 64 сторінки) Віктору Тер-
лецькому вдалося всебічно висвітлити діяльність Івана Абрамова як
вченого з багатьма уподобаннями. Логічно вмотивована і послідовність
розташування розділів книги: «Життєвий шлях», «Абрамов — етно-
граф і фольклорист», «Археологічні дослідження І. С. Абрамова», «Аб-
рамов — літературознавець, краєзнавець». Таким чином розкривається
багатограність світогляду вченого.
Приємно відзначити, що автор грунтовно досліджує джерела духов-
ного світу та наукових інтересів І. Абрамова. Про це йдеться, зокрема,
у розділі «Український елемент в працях Абрамова». «Як вірний син
свого народу — пише В. Терлецький, — І. С. Абрамов не міг не окрес-
лювати в своїх працях українську національну ідею, не міг не вияв-
ляти особисті прагнення в міру своїх сил і здібностей до розвою укра-
їнської національної культури (зважте, що більшу частину життя він
прожив у Росії. — М. Ч.). Український елемент у його творчому дороб-
ку проходив помітною, червоною ниткою». Така думка особливо ці-
нується сьогодні.
Перу І. С. Абрамова належить ціла низка досліджень у галузі
гуманітарних наук, які не втратили свого значення і сьогодні. Найви-
значнішим фольклорно-етнографічним дослідженням вченого стала його
праця «Чернігівські малороси. Побут і пісні населення Глухівського по-
віту» (С.-Петербург, 1905). Нелегко було випустити у світ цю, зовсім
не політичну, книжку. Тиск політики царизму у ставленні до України і
до українців відчутний навіть у самій назві її образливим словом «ма-
лороси», та вини автора в цьому немає.
Прагнучи всебічно описати життя людей того чи іншого населено-
го пункту (зокрема, добре це видно на прикладі селища Вороніж), ав-
тор подає легенду про його назву, систему місцевого врядування, побу-
тування ремесел, про розподіл населення на стани (козацький, міщан-
ський і селянський), їх одяг і мову, пісні, обряди, звичаї, — що дає
змогу читачеві уявити загальну картину тогочасної дійсності.
Цінними є і його фольклорно-етнографічні дослідження Стародуб-
щини, представлені працями «До питання про походження Стародуб-
ських слобід» та «Поїздка до Стародубщини». Грунтовно досліджуючи
життя, побут і звичаї населення, І. Абрамов переконливо доводить, що
це теж споконвічно український край.
Дослідник з Вороніжа був добре обізнаний із фольклорно-етногра-
фічною літературою свого часу, зокрема працями А. І. Соболевського,
Сіверянський літопис 167
П. О. Куліша, В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова. Продовжуючи їх
ідеї, наш земляк також зробив вартісний внесок у загальну справу.
З-під пера Абрамова вийшли у світ такі фольклорно-етнографічні пра-
ці: «Про колядки та щедрівки в Чернігівській губернії» (1906), «Про
курські саяни» (1907), «Старообрядці на Ветке» (1907), «Волинська
казка про жадібного попа та бідного Кирика» (1908), «До питання про
походження населення Стародубських слобід», «Народний лубок другої
половини XIX століття і сучасність» (1929), особливо цінні тим, що осо-
бисто зібрані автором, досліджені під час численних експедицій.
Значимість видання В. Терлецького не тільки в тому, що у ньому
зібрані маловідомі факти із життя вченого, що автор повертає ім’я су-
часному читачеві, а й у тому, що показує його як всебічно обдаровану,
енциклопедично освічену людину — інтелігента, патріота. Візьмімо на-
бутки вченого у галузі археології («Про що говорять забуті могили» —
книжка, яка витримала два видання, — це одна з перших спроб глибо-
кого дослідження пізньопалеолітичного поселення, яке отримало назву
Мезинська стоянка) чи літературознавчі та мистецтвознавчі уподобан-
ня, унікальність яких вражає: так, І. С. Абрамов зберіг Шевченків
офорт «Приятелі» з дарчим написом «Козакові Миколі Білозерському
на пам’ять Основи 12 марта 1860 року Т. Шевченко» і передав... у Дер-
жавний музей Т. Шевченка у Києві, а в Петрограді взимку 1918 року
наш земляк знайшов у одного антиквара листи Шевченка до А. І. Тол-
стої, рукописи Григорія Сковороди і т. п.; чи свідомі виступи проти са-
модержавної акції щодо цілковитого усунення української мови з гро-
мадського життя — всюди відчувається глибокий розум, непересічність
характеру, тверда громадянська позиція сина тієї спільноти, ім’я якої
— український народ.
Змістовність праці В. Терлецького «Дослідник з Вороніжа» визна-
чається й тим, що багатогранну наукову діяльність вченого-земляка він
досліджує у контексті історії фольклористики, етнографії, літературо-
знавства на Сумщині, тим самим визначаючи місце вченого у культур-
ному розвої нашого краю. Так, у вищезгаданій праці «Чернігівські ма-
лороси» І. Абрамов описав колоритну весільну обрядовість Глухівсько-
го повіту, хрестини, подав дитячі баєчки, народні прикмети, розповіді
про лірників, навів чимало колядок і щедрівок. А як вчений-археолог
Абрамов збагатив науку новими відомостями, дослідивши старовинні
кургани поблизу рідного Вороніжа і Глухова. Працюючи вчителем у
Воронізькій школі, сіяв у душах учнів зерна любові до рідного краю.
Істотно поглибілюють зміст праці В. Терлецького ілюстрації з архі-
ву, фотографії та зібрані ним спогади земляків про І. С. Абрамова.
Найцікавіші з них — це спогади його колишніх колег-педагогів по Во-
ронізькій школі № 1 М. Т. Кондратенка, П. І. Ностерева, учнів
В. С. Вошка, М. А. Марченко та інших. Ці дані, не зафіксовані в жод-
них документах, тепер стануть відомими дослідникам. Добрі спогади
людей — свідчення шани і любові до свого талановитого земляка, не-
втомного ратая на ниві науки.
Звичайно, спогади не позбавлені й деяких суб’єктивних тверджень,
як, скажімо, про перебування на станції Терещенській письменників Фа-
дєєва, Твардовського, Шолохова, Симонова, які їхали з Москви до Ки-
єва. Але вони можуть дати поштовх до подальших пошуків. Відкидати
ж їх, виходячи із суб’єктивних міркувань, не перевіривши, також не
слід. І тому В. Терлєцький зробив правильно, що подав ці спогади без
скорочень, без особистих втручань, хоч і не поділяв позиції їх авторів.
Подані у кінці бібліографія праць І. Абрамова та література про
нього гідно доповнюють творчий портрет ученого-педагога і краєзнавця,
а також характеризують Віктора Терлецького як сумлінного, з почут-
тям обов’язку автора.
168 Сіверянський літопис
Цінність праці шосткинського дослідника полягає і в тому, що, опи-
суючи життєвий і творчий шлях І. Абрамова, він подав його як взірець
інтелігента, який, працюючи простим сільським учителем, не полишав
наукової діяльності, був у постійному творчому пошуку.
Відрадно, що ця книга засвідчила відродження традицій благодій-
ництва, меценацтва. Таким людям, зі щирим порухом душі, автор скла-
дає подяку на початку книжки: Аліму Олексійовичу Безрученку (ВАТ
«Воронізький цукровий завод»), Володимиру Миколайовичу Пугачу
(Шосткинська районна шляхова дільниця), Надії Іванівні Литвиненко
(кафе «Романтик»), Олександру Миколайовичу Патлаху (Управління
механізації будівництва), за матеріальної підтримки яких вона змогла
побачити світ. Добрий вчинок цих людей засвідчує їхню любов до рід-
ного краю, високу духовність.
Дуже хотілося б, щоб це видання дало творчий імпульс і випускни-
кам Сумського та Глухівського педагогічних інститутів, спонукало до
творчої діяльності сучасних учителів, земляків Івана Абрамова.
Микола ЧАБАДА.
КОСМОС ЮРІЯ КРИСАНОВА
...Спочатку було «Полнолуние» — більш ніж сто ліричних текстів,
зібраних у поетичну збірку, що побачила світ в квітні-травні 1996 ро-
ку. Єдиним «об’єктом» поетичної пристрасті, єдиною господаркою тих
віршів була Чарівна Пані. Не абияка жінка, а саме така — Чарівна
Пані, де б вона не була і що б не робила: адже кохання і непривабливу
жінку робить красунею.
Певні суперечки викликала тоді надмірна — як декому здавалося
— відвертість інтимної лірики поета. Пам’ятаю запеклі бої, що точили-
ся після виходу книги на аматорській літературній студії при молодіж-
ній газеті «Гарт», членом якої у ті часи був Юрій Крисанов: до крику
доходячи, обговорювали літстудійці дещо скандальні вірші про «это
самое». «Еротика» — «розгнузданість», «це ганебно», «а чому б ні?!» —
щохвилини лунало в невеличкій кімнаті зібрання. Що було далі? Кни-
га, що вийшла двотисячним тиражем, швиденько розійшлася по місту
— читач, «не мудрствуя лукаво», просто сприйняв її ненав’язливу від-
вертість. Так тихо й некриваво було вирішене питання щодо права на
існування тих віршів.
Переді мною нова поетична добірка Юрія Крисанова (вона знову
ж таки вийшла у редакційно-видавничому комплексі «Деснянська прав-
да»), і творчий колектив, що допоміг авторові створити її, — редактор
Сергій Дзюба і художник Ігор Суботін — той самий, що й минулого ра-
зу. Вона — незаперечне свідоцтво того, що творчість Ю. Крисанова не
є випадковістю. Адже нерідко буває й так: після першої книги вже ні-
хто й ніколи нічого не чує про її автора, а з часом навіть й саме його
ім’я забувається читачами. Власне, людина втамувала свої амбіції і лі-
тературна творчість її більше не цікавить. «Звезды жгут ладони» —
нова не тільки за формою, але, певною мірою, і за змістом, книга відо-
бражає помітний творчий зріст поета. У ній зібрано значно більше фі-
лософічних віршів, ніж в попередній. Саме філософська лірика займає
пріоритетне місце у «Звездах...». А що ж Чарівна Пані? Скандальна
еротика попередніх поетичних спроб поета? Вони що — зникли? Ні,
звичайно. Все це залишилось, але де в чому трансформувалось, набув-
ши досвіду дорослої людини, яка багато чого зрозуміла за ті часи, що
збігли. Такими є поезії «В волосах притворился лист», «Зритель», «Как
хорошо, что нету сил...», «Венчается август...» та багато інших. Хто є лю-
Сіверянський літопис 169
|