Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття
Збережено в:
| Дата: | 1999 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200952 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття / B. Половка // Сіверянський літопис. — 1999. — № 3. — С. 146-148. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200952 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2009522024-12-29T17:08:15Z Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття Половка, B. Краєзнавча мозаїка 1999 Article Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття / B. Половка // Сіверянський літопис. — 1999. — № 3. — С. 146-148. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200952 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка |
| spellingShingle |
Краєзнавча мозаїка Краєзнавча мозаїка Половка, B. Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Половка, B. |
| author_facet |
Половка, B. |
| author_sort |
Половка, B. |
| title |
Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття |
| title_short |
Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття |
| title_full |
Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття |
| title_fullStr |
Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття |
| title_full_unstemmed |
Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття |
| title_sort |
розвиток шкільництва на полтавщині другої половини хіх століття - початку хх століття |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1999 |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200952 |
| citation_txt |
Розвиток шкільництва на Полтавщині другої половини ХІХ століття - початку ХХ століття / B. Половка // Сіверянський літопис. — 1999. — № 3. — С. 146-148. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT polovkab rozvitokškílʹnictvanapoltavŝinídrugoípolovinihíhstolíttâpočatkuhhstolíttâ |
| first_indexed |
2025-02-09T04:11:54Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:11:54Z |
| _version_ |
1823551589128863744 |
| fulltext |
РОЗВИТОК ШКІЛЬНИЦТВА НА ПОЛТАВЩИНІ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ -
ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Загальний рівень освіти населення Полтавської губернії у другій половині XIX століття
був не досить високим. Згідно з наслідками перепису 1887 року "...на 100 жителів губернії
припадало 17 письменних або 16,9%. Рівень письменності був нижчим у 1,4 раза від
середнього показника Європейської Росії 22,9%".1
Шкільництво краю гальмувалось російським царизмом, Міністерством народної освіти,
які не були зацікавлені в освічених українцях. Влада робила все можливе, аби не допустити
їх до вивчення рідної мови, історії і культури, прагнула нав'язати свою систему виховання,
відкидала попередні здобутки і надбання українського шкільництва. Колись одна з
найосвіченіших націй Європи поступово перетворювалась у безграмотну окраїну великої
Російської імперії. До середини XIX століття у Полтавській губернії було лише 89 сільських,
15 міських, одно- і двокласних шкіл та 11 шкіл, що їх утримували на свої кошти місцеві
прогресивні діячі. Крім державних та меценатських шкіл, діяли 265 парафіяльних і
церковнопарафіяльних, які були підпорядковані православній церкві.
З введенням освітньої реформи 1864 року передове громадянство краю негайно
взялося за організацію українського шкільництва і до відновлення культурно-просвітницької
праці. При їх активній підтримці почали відкриватися й працювати різні типи шкіл, училищ,
гімназій.
На початку 60 рр. XIX ст. за активного сприяння Полтавського єпархіального братства
на кошти сільських громад і пожертвування простих людей почали відроджуватися
парафіяльні і церковнопарафіяльні школи.
Парафіяльні школи - це початкові навчальні заклади, що відкривалися у сільській місцевості,
з 4-6-місячним терміном навчання. У них учні вивчали Закон Божий, читання, письмо, перші
арифметичні дії, навчались долгядати за садом і городом. З 1868 р. ці школи перейшли у
відання земств. Активну участь у заснуванні сільських парафіяльних шкіл брали відомі діячі
Є. В. Капніст, І. В. Капніст, О. В. Капніст, М. А. Цертелев, Г. П. Галаган, Є. П. Гребінка та
інші. На Полтавщині таких шкіл було близько 100 і в них навчалося 5 тис. сільських хлопчиків
та дівчаток.
Церковнопарафіяльні школи поділялись на одно- (2-3 роки навчання) і двокласні (4-5
років). У них викладались Закон Божий, світське та церковне читання і письмо. Містилися
вони у селянських будинках, волосних правліннях, церковних сторожках, як правило, поблизу
церков. Такі школи підпорядковувались парафіяльним училищним радам, а кількість їх росла
надзвичайно швидко. Якщо в 1887 р. їх налічувалось 190 і навчалося в них 5898 учнів, то в
1900 р. - 339 шкіл і 12496 учнів, а в 1917 р. -961 школа і 56656 учнів. Слід відмітити, що
476 церковнопарафіяльних шкіл грамоти, у яких навчалися 29428 учнів, знаходились у
віданні Полтавського єпархіального братства, що надавало їм конкретну допомогу грошима,
ремонтом, сприяло відкриттю нових навчальних закладів, курсів для підготовки вчителів.
Найбільше шкіл такого типу було в Кобеляцькому (110), Костянтиноградському (75);
Кременчуцькому (75) повітах. Проте, незважаючи на зростаючу кількість, вони були
невеликі: мали в середньому 30-50 учнів. Церковноприходські школи давали селянським
дітям тільки ази письма, читання, арифметики. Підручником слугував Псалтир. У класах
вчилися різновікові діти. Навчання було безплатне.
Земські школи та училища на Полтавщині з'явились у кінці 60-х років і діяли на основі
"Положення про губернські та повітові земські установи" 1864 р. Це були загальноосвітні
початкові школи з одно-, три- та чотирирічним курсом навчання, що мали на меті забезпечити
єдину систему початкової освіти населення. Вони відкривалися й утримувалися на кошти
сільських земських установ та громад. Нагляд за ними здійснювали члени рад, а контроль
- інспектори і директори народних училищ Міністерства народної освіти. У земських школах
та училищах навчалися діти обох статей безплатно. Вони вивчали Закон Божий, читання,
письмо, церковнослов'янську мову, арифметику і співи. Вчителями працювали випускники
гімназій, учительських та духовних семінарій, приватних навчальних закладів. Це були молоді,
1 Мац К. О. Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-
економічний нарис. Видання 2-е доповнене і перероблене. - Полтава, 1998 - С. 224.
146 Сіверянський літопис
енергійні і здебільшого прогресивно налаштовані вчителі. Вони користувалися не сталими
програмами, а підвищували рівень початкових знань учнів з природознавства, фізики, хімії,
географії, історії. Вчителі навчали своїх учнів за підручниками і книгами Т. Г. Шевченка,
П. О. Куліша, К. Д. Ушинського, Л. М. Толстого, М. О. Корфа, П. В. Завадського, К. В.
Шейківського, О. І. Строніна, О. Кониського, знайомили з історією і мовою рідного
народу.
При багатьох школах та училищах діяли народні бібліотеки, недільні читальні, класи для
дорослих, учнівські хори, проводилися заняття з городництва, садівництва і бджільництва.
Земства піклувалися про ці навчальні заклади. Вони призначали вчителів, оплачували їх
працю, наймали приміщення, постачали підручниками і посібниками. У 1910 р. Кошти
земств сільських громад на утримання шкільництва у 8 разів перевищували державні
асигнування. Але не тільки земства, але й заможні українці робили грошові пожертви
або дарували землю під забудову школи. Так, Г. П. Галаган пожертвував 40 десятин
землі Гнилицькому земському училищу, С. І. Ткаченко віддав свою землю під забудову
Решетилівського двокласного земського училища, яке стоїть і донині, а заможний козак
П. Колотій - 10 десятин на церковно-приходську школу в с. Колотіях. І таких прикладів
благодійництва було чимало.
У Полтавській губернії в 1871 р. налічувалось 48 земських шкіл, а в 1895 р. - 436.
Земських училищ у 1874 р. було 202, а в 1908 р. - 1030, навчалось в них 85027 учнів.
Відрадно, що 94% учнів становили селянські діти, з яких 17,2% були дівчата.
Поруч із земськими школами та училищами з 70-х рр. діяли і міністерські початкові
училища, як зразкові навчальні заклади для отримання підвищеної початкової освіти. Це
були одно- (з 3-річним) і двокласні (з 5-річним навчанням) заклади. Вони відкривалися на
базі парафіяльних шкіл. Серед них школи в Решетилівці, Супрунівці, Ковалівці та ін. В
однокласних училищах викладалися Закон Божий, читання, російська мова, арифметика; у
двокласних - ці ж предмети та історія, географія, природознавство, креслення, основи
планіметрії, церковні співи. Ці навчальні заклади утримувалися на кошти земств, держави і
громад. Учителями працювали випускники учительських семінарій.
На Полтавщині в 1874 р. діяло 6 міністерських училищ, у 1912-63, з них 4 однокласних
і 59 двокласних. У них навчалися 8005 хлопчиків і 1504 дівчинки. При них відкривалися
класи для дорослих (Студениківка), столярно-ремісничі (Грунське), закладалися городи для
практичних занять (Комишанці, Великі Сорочинці).
Згідно з положенням Міністерства народної освіти 1872 р. та з ініціативи міських дум
замість повітових училищ з 1874 р. в губернії почали відкривати міські училища. Це були
шестирічні навчальні заклади, які мали 1,2, 3, 4 класи. До них приймали дітей дрібних
урядовців, торговців, ремісників не молодше 7 років. У народі ці школи прозвали
"тупиковими", бо до них не приймалися випускники інших типів початкових шкіл, а їх учні не
мали права вступу до середньої школи. Навчання можна було продовжувати у нижчих
професійних школах і на педагогічних курсах.
У цих навчальних закладах викладали Закон Божий, російську і церковнослов'янську
мови, читання і письмо, арифметику, геометрію, географію, історію, фізику, креслення,
природознавство, малювання, гімнастику, ручну працю, а у 8 - ще й іноземні мови. Міські
училища діяли у Полтаві, Пирятині, Кременчуці, Хоролі, Кобеляках, Миргороді, Гадячі, Зінькові,
Лохвиці та інших містах губернії. При училищах відкривалися недільні школи (Хорол, Лохвиця,
Прилуки), педагогічні класи для підготовки вчителів початкових класів (Полтава,
Костянтиноград, Переяслав). Утримувалися училища за рахунок держави та міст. З 1877
р. було введено плату за навчання від 4 до 10 крб. за рік.
У 1874 р. на Полтавщині працювали 17, а в 1912 р. - 29 міських училищ. З них Пирятинське
і Кустоволівське були жіночими. У цих освітніх закладах навчалися 3449 хлопчиків і 606
дівчат. З них 2436 - діти селян і козаків, що становило 60% учнів училищ.
У зв'язку з швидким розвитком капіталістичних відносин гостро постала потреба у
кваліфікованих кадрах робітників, ремісників, торговців.
У 1878 р. виникає перша в губернії навчальна професійна школа у маєтку Дігтярі
Прилуцького повіту в садибі українського мецената й громадського діяча Г. П. Галагана.
Це 4-річне земське ремісниче училище, яке давало загальну початкову освіту і випускало
техніків і ремісників для сільського господарства. Хлопці віком від 13 до 16 років навчалися
Сіверянський літопис 147
на 4 відділах: слюсарному, ковальському, столярному, ливарному. У 1897 р. училище
перевели до Полтави і воно стало 5-класним. Його вихованці навчались у двоповерховому
корпусі і майстерні на 100 чоловік. З 1900 р. учні знайомились з художньоковальським і
різьбярським ремеслами, вивчали котельну і мідну справи.
Слід окремо сказати і про Полтавську земську школу садівництва та городництва,
розташовану у с. Павленках. Вона була відкрита у 1895 р. Тут навчалися діти селян
Полтавської губернії. Учні вивчали теоретичні і практичні питання з овочівництва,
городництва, садівництва, лісорозведення, хмелярства, шовківництва, теслярсько-столярних
ремесел. Курс школи був трирічний з обов'язковим річним перебуванням на практиці у
будь - якому садівничому закладі.
У 1900 р. в Полтаві і Кобеляках були відкриті комерційні училища з 7-річним терміном
навчання. У цих освітніх закладах навчалися діти купців і торговців. Навчання було платне.
Комерційні училища готували фахівців торгівлі та комерційної справи середньої кваліфікації.
Крім загальноосвітніх дисциплін, учні вивчали: бухгалтерський облік, комерційну географію
та кореспонденцію, політекономію, хімію, товарознавство.
На початку XX століття в нашому краї прискореними темпами почали виникати земські
ремісничі навчальні заклади. Так, починаючи з 1900 по 1917 рр. на Полтавщині діяли 45
ремісничих закладів, де навчались як хлопці, так і дівчата. Хлопці вивчали столярну, ливарну,
ковальську, різьбярську, слюсарну, бондарську, гончарну, керамічну, струнку, рогову та
інші справи, а дівчата - вишивку, ткацтво, рукоділля, крій і шиття.
Середню загальну освіту діти здобували в гімназіях. Здебільшого це були 7-8-класні
заклади. У них могли навчатися лише діти дворян і заможних міщан. Гімназії поділялися на
чоловічі і жіночі, державні і приватні. Навчання було платне. Гімназисти вивчали латинську,
грецьку, російську, французьку, німецьку мови, математику, фізику, географію, історію,
малювання, співи, Закон Божий. У чоловічих гімназіях ще вивчались гімнастика і військова
справа, у жіночих - рукоділля, танці. Всі гімназії мали добре вкомплектовані навчальні
класи, бібліотеки, високоосвічених викладачів. Випускники гімназії мали право навчатися у
вищих навчальних закладах. Перша гімназія була відкрита у Полтаві в 1808 р., а у 1916 р.
у різних містах губернії діяли вже 34 гімназії.
Отже, освітня реформа 1864 р. дала поштовх відродженню українського шкільництва,
створила нові типи шкіл, повернула суспільство лицем до освіти, до свого майбутнього,
підняла престиж школи.
Найвищий відсоток зростання шкіл, учнів у краї припадає на 1877 р. Це період
бурхливого їх становлення за фінансової і практичної допомоги земств, меценатів.
Полтавського єпархіального братства. Кількість учнів на одну школу зросла від 22 до 52. І
це лише за 13 років.
У 1887 р. на 1000 чол. населення губернії навчалося 17 чол., 1907 р. - 48 чол., 1917 р.
- 63 чол. Одна школа 1887 р. припадала на 4305 чол., 1907 - 1434 чол., 1917 - 1307 чол.
Шкільний район у губернії 1887 р. дорівнював 70 кв. км, 1907 р. - 22 кв. км, 1917 р. -
16,5 кв. км.
Але кількісні зміни не дали повноцінної національної школи. У жодному освітньому
закладі Полтавщини навчання українською мовою не велося згідно з Валуєвським циркуляром
від 18 липня 1863 р. та Ємським указом царя Олександра II від 18 травня 1876 року.
Викладання рідною мовою визначалося як політична пропаганда, а той, хто за це брався,
суворо звинувачувався у сепаратиських задумах, ворожих Росії і гибельних для України.
Крім того, ще 12 червня 1862 р. цар видав "височайшее повеленіе" про закриття недільних
шкіл, бо вони, мовляв, перебували під впливом небезпечних для Російської імперії осіб.
На школи все ще мала великий вплив православна церква, в кожному з вищеперелічених
типів шкіл одним з основних навчальних предметів був Закон Божий.
Кінець XIX початок XX століття засвідчив, що через матеріальні нестатки, відсутність
шкільних приміщень та кваліфікованих учителів, багатьох наших краян було позбавлено
можливості регулярно відвідувати школу. Неписьменність населення була масовим явищем.
Валерій ПОЛОВКА.
148 Сіверянський літопис
|