"Я вільно і чисто несу свою душу"
Збережено в:
| Дата: | 1999 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200953 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Я вільно і чисто несу свою душу" / М. Ткач // Сіверянський літопис. — 1999. — № 3. — С. 149-155. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-200953 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2009532024-12-29T17:08:23Z "Я вільно і чисто несу свою душу" Ткач, М. Придеснянська книжкова полиця 1999 Article "Я вільно і чисто несу свою душу" / М. Ткач // Сіверянський літопис. — 1999. — № 3. — С. 149-155. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200953 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця |
| spellingShingle |
Придеснянська книжкова полиця Придеснянська книжкова полиця Ткач, М. "Я вільно і чисто несу свою душу" Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Ткач, М. |
| author_facet |
Ткач, М. |
| author_sort |
Ткач, М. |
| title |
"Я вільно і чисто несу свою душу" |
| title_short |
"Я вільно і чисто несу свою душу" |
| title_full |
"Я вільно і чисто несу свою душу" |
| title_fullStr |
"Я вільно і чисто несу свою душу" |
| title_full_unstemmed |
"Я вільно і чисто несу свою душу" |
| title_sort |
"я вільно і чисто несу свою душу" |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1999 |
| topic_facet |
Придеснянська книжкова полиця |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/200953 |
| citation_txt |
"Я вільно і чисто несу свою душу" / М. Ткач // Сіверянський літопис. — 1999. — № 3. — С. 149-155. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT tkačm âvílʹnoíčistonesusvoûdušu |
| first_indexed |
2025-02-09T04:11:56Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:11:56Z |
| _version_ |
1823551591326679040 |
| fulltext |
ПРИДЕСНЯНСЬКА
КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ
“Я ВІЛЬНО І ЧИСТО НЕСУ СВОЮ ДУШУ”
З М ихайлом Ш евченком, автором багатьох поетичних книжок, лауреатом
кількох престижних премій, я особисто не був знайомий. Хоча, як поета, знав
його ще з перших публікацій, котрі почали з ’являтися у періодичній пресі в
сімдесятих роках. Серед широкого поетичного розмаю поезії М ихайла
Ш евченка мені тоді найбільше запам’яталися. Вони приваблювали своєю
людяною простотою, народністю, глибиною філософського осмислення нашого
буття. Одне слово, були співзвучні моїй душі. Але, на жаль, за браком часу та
з інших об’єктивних причин стежити за творчістю поета мені не вдалося.
Тому на творчий вечір М ихайла Ш евченка, який відбувся у січні цього року
в музеї-заповіднику М. Коцюбинського (приїзд до Чернігова столичного
поета - це все-таки подія!) прийшов з великою цікавістю, з надією почути
справжнє поетичне слово. Бо хоч пишу прозу, а з дитинства кохаюся в поезії.
І мої сподівання виправдалися. Уже після перших прочитаних віршів, а читав
М ихайло Ш евченко спершу громадянсько-соціальні твори, я відчув, що переді
мною самобутній Митець, поезія якого закорінена в глибини нашого народу.
Він читав пристрасно, і кожне слово вливалося в душу, зворушувало, зачіпало
найпотаємніші її куточки.
Враження від зустрічі з Поетом було надзвичайно світле і хвилююче.
І ось на столі у мене нова книга М ихайла Ш евченка “М ені на світі не
нажитись”, яку він щойно репрезентував у Чернігові. Видана вона видавничо-
поліграфічною фірмою “М айдан”, має більше трьохсот сторінок. І все ж
прочитав книгу майже за вечір. І хоча я не критик, однак як читач хочу
поділитися враженнями, бо поезія викликала в мене гаму думок і почуттів.
Осмислюючи прочитане, відразу хочу сказати, що М ихайло Ш евченко -
Поет високої художньої культури. Він вільно почувається у безмежному
поетичному морі сучасності. Ота його простота у змалюванні ж иттєвих колізій,
сміливість думки, розкутість її, утвердження людяності і справедливості є,
безперечно, від знання української класики, мови, глибокого розуміння бід
свого народу. І хоча книга певною мірою тематично поділена на розділи: вірші
громадянського звучання, філософські роздуми, наше коріння, духовні зв ’язки
поколінь, тема природи, кохання, але всі твори взаємопов’язані, ідейний спектр
їх цілісний, соціально-об’єднуючий, бо автор в особі ліричного героя, як і
належить сину свого народу, виходить на сповідь з читачем. Його поетичне
слово щире і відверте. М айже в кожному творі бринить сучасність - з усіма її
сьогоднішніми катаклізмами, з усіма складнощами і тривогами за наше
майбутнє.
Сіверянський літопис 149
М ихайло Ш евченко до певної міри пише традиційно, але які свіжі художні
образи! Кожний вірш наснажений якоюсь вибуховою силою, котра породжує
море емоцій.
Одступають сонячні балади
Н а свої запльовані шляхи.
Час такий - вожді наїлись влади,
А народ голодний - то лихий.
І його сини - котигорошки,
Чобітьми розчавлюючи вірш,
Розтягли пошарпані гармошки,
Ш апки перекинувши під гріш.
Це вірш “До У країни” (з розділу “Великий базар”), що вміщений на першій
сторінці книги. Тут не декларативна констатація фактів, не споглядальність,
а крик душі поета, яка увібрала в себе всі страждання і болі знедоленого люду.
Це викривальне звинувачення тим, хто довів нашу країну до жебрацтва,
поставив наш народ на коліна.
Україно! Чи замало Трої,
Чи коня не знайдеш... під сідло,
Щ о отак - завжди були герої,
І ніколи правди не було?
А вже далі вірш закінчується світлим оптимізмом, який, мов осяяння
вранішнього сонця, зігріває надією душу.
Ну хтось же в світі знайде шлях
до правди?
Вкраїнонько, це будеш саме ти!
Сама собі не заламавши руки,
И синам своїм не скручуючи теж...
З глибин, з надій, з могил своїх і муки,
Зоринонько, Вкраїнонько...
грядеш!
Поет з болем звертається до тих, хто на словах ніби хоче добра Україні, хто
б ’є себе в груди, який він патріот, виголошує промови, ллє сльози за неньку, а
насправді, прислужуючись тим, кому байдужа наша доля, тягне її у багно.
Чи ви такі наївні, чи дурні,
Чи в сповитку вам зав’язали очі,
Щ о вами гендлює хто як хоче -
Жене, мов накип той на буруні?
(“Чи ви такі наївні, чи дурні”)
Весь цикл громадянської соціальної поезії автор об’єднує під назвою
“Великий базар”, який викликає відразу болючі асоціації, думки. Україна -
великий базар?! Щ ось неймовірно важке підступає до грудей, коли читаєш
вірш з однойменною назвою, що присвячений Борису Олійнику.
Народе мій, зима, зима, зима
Нас обступила невблаганно й грізно.
150 Сіверянський літопис
З чола твойого сам Господь зніма
Свою десницю, знаючи, що пізно
М олитись, де лукаві сльози ллють,
Де клекотно, де жирно і завізно,
Де ритуально - дико продають
По бартеру: за вотчину - вітчизну.
Дивна річ. Ніби пороблено нам. Іде торг совістю, цнотливістю, нашими
душами... Базарне колесо крутить сьогодні всіх в одному вирі - і бідних, і
багатих. І маховик хтось дедалі дужче розкручує.
Поет застерігає від лжерятівників, які сунуть на нашу землю звідусіль та
сіють злобу поміж нас. А закінчує вірш ствердженням минучості цього дикого
дійства. Він вірить, що весна прийде і “знесе базари і продажні торги” . І буде
каяття тих заблудлих сліпців, котрі припадали до чужої п ’яти.
Одна з найболючіших тем, яку розробляє М ихайло Ш евченко в багатьох
віршах, - це розбрат українців, їх криваві чвари, що й до сьогодні не
перевелися.
І знову брата брат
Веде в цегляну нішу.
І плаче брату брат,
І гірко в очі дише...
(“І знову брата брат”)
У своїх почуттях до Батьківщини, до свого народу Поет постає перед нами
розчуленим і безмежно ніжним.І сповідь його щира, як сльоза.Тільки в люблячій
і зболеній душі здатні народитися такі рядки:
... Моя любове, іскорко моя,
Запалена у горлі солов’я
І вилита на золото осіннє -
М оя надіє і моє спасіння,
Цвіти, то якось вистою і я.
Весь цикл “Великий базар” - то цілісний твір високого громадянського
накалу, який можна хіба що порівняти, якщо така аналогія можлива, з поемою
великого Кобзаря “ І мертвим, і живим...” .
У розділі “В холодних руках Сократа” автор у багатьох віршах порушує
морально-етичні проблеми нашого суспільства. Тут філософські роздуми про
незнищеність духу людського, про добро і зло. Поезії узагальнено символічні,
образні, часом перегукуються з біблійними мотивами.
У “Ірпінському зош иті” багато віршів, в яких автор намагається осягнути
суть буття, плин часу, його скороминучість, вічний неспокій і безсмертя душі.
Відгомонять поля, і луки запахущі
Н а коси покладуть тобі дари свої.
І вийду з лісу я, немов сохатий - з пущі,
Поранений піснями солов’їв.
Самотній і пустий в осінньому тумані,
Без плоті - десь вона травою впала тут,
Сіверянський літопис 151
То скрикну журавлем на лисому лимані,
То на безлистій вишні зацвіту.
(“Я вічний гук весни”)
Переосмислюючи Тарасові шляхи, М ихайло Ш евченко у циклі “ІАрш а
Скрипка" підносить значимість нашого генія, його незбориму силу духу, що
підняла нашу мову з колін, його Слова, як першопочатку, першої скрипки, вплив
якого на наш подальший духовний розвиток незаперечний.
М и всі в душі потроху від Ш евченка,
Нехай дрібні, нехай собі маленькі,
Але ж за ним - то й тягнуться у вись.
Весь цикл віршів - то вагомий внесок у Ш евченкіану.
Є ще один цикл віршів у поета (розділ “Уроки літа”) під назвою “М гарська
Голгофа", де він торкається теми, яка пече пам ’ять, мов смолоскип. Це наша
печаль-жура - 33 рік. О б’єднуючим стержнем у вірш ах є пагорб жалоби, М гар-
гора, довкола якої автор зосереджує всю сюжетну і емоційну напругу.
Люди зводяться на неї, як на Голгофу, несучи свій повічний хрест провини.
Идуть ті, що страждали від тої біди, йдуть ті, що й мучили. Вдаючись до
алегорій, асоціюючи минуле з сьогоденням, посилюючи інтонації міжубієнними
і живими, автор підводить нас до надто болючої думки: невже трагізм нашої
історії непідвладний пам ’яті і неспинний?
Хилиться світ в прапорах,
Задихається світ в прапорах,
У промовах замулених.
Гомонить розтривожений прах,
Похлинувсь розтривожений прах
У сльозах, у минулому.
Піднімаються роки з трави,
Заламалися руки з трави.
Квітку пестячи бережно:
Моя донечко, тільки живи,
Моя донечко, тільки живи -
Не зламайся в теперешнім.
У цих лаконічно-експресивних рядках, фольклорних образах Поет доводить
драматизм дійства до найвищої напруги. Цикл віршів “М гарська Голгофа” -
то пересторога тим, хто й досі бавиться з вогнем, приміряючи чужинські
“цяцьковиті” пута, тим, хто живе за принципом: моя хата скраю.
Отчий край оспівується Поетом з трепетною лю бов’ю. Світло рідного дому
світить йому повсякчас, живить душу найсвятішими почуттями. Рідне село
Обтове, що на Кролевеччині, лагідна мати, голубе небо з яскравими веселками
і журавлями, луки, де “ранішня роса, мов сльоза”, де Петрові батоги, полин і
спориш. І таке життєдайне золото осіннє, де “гомонять берези - до зірки
туляться” . Яке воно все солодке і хвилююче, як серце б ’ється при зустрічі.
Я завжди був чутливий, моя струна...
В краях далеких всесвіту замало:
І денно й нощно серце калатало -
Мене гукала Отча сторона.
152 Сіверянський літопис
П ам ’ять з дитинства: повоєнне лихоліття, материні натруджені руки,
околиця з в ’юнкою стежечкою, де ходилося залюбки босоніж, запашні сади і
городи. І біди, і болі людські, і перше кохання - все вкарбувалося в чутливу
душу Поета.
Вересень: в надрах моїх
картопель
Осінь зігріє боки соковиті...
В жовтні - жоржини, прецарственні квіти...
(“Дума на завтра”)
Краса рідного краю, людські долі-ці мотиви світлим промінцем осяваються
в кожному рядочку, в кожному слові. Тут і радість, і щемне щось, невловиме; і
потаємна туга за тим, що час біжить, все так швидко змінюється, лишаючи в
пам ’яті тільки слід. Саме тут ліричний герой помічає не тільки важливі
проблеми людського буття, а й буденні епізоди. Він ніби вдивляється в кожну
мить, у кожну хвилину, у кожну людську душу, і серце його б ’ється
схвильовано.
Значне місце в книзі займає інтимна лірика. Вона в Поета ніжно-хвилююча,
жагуча. Часом щось ніби Єсенінське, захоплююче, спонтанно-романтичне,
часом невловиме, непідвладне розуму, а тільки душі. М алюнки чутливі,
бентежно - грайливі, позначені справжньою художністю.
... Обірву свою ромашку,
Легко чарку вип’ю і... прости!
Розчинюся в шумі кленів,
У траві, як сміх, зеленій,
Згіркну тихо у зів’ялім полині,
Закричу ключем удалині.
Ти, вся у болі перелита,
Н а йменини серед літа
Усміхнися в білий світ мені.
Буду я веселий, мов вогонь,
Н а йменини серед літа,
Ех, тоді не ждеш коли ти
Ані кревних друзів, ні його.
Інколи щось зболене і пережите, що змушує страждати. Але ті страждання
солодкі і п ’янкі.
Я к довго котиться твоя сльоза!
Я к болем повниться, мов динамітом.
Єдина мить - впаде. І білим світом
Уже нічого не вернуть назад.
Пожухли трави. Зойкне квітка чорна.
Блакить утратить річенька мала.
І я довік дивитимусь в учора,
Де ти така усміхнена була.
(“Вірші для тебе”)
Лірика в М ихайла Ш евченка незбагненно чаруюча. Такі вірші, як
Сіверянський літопис 153
"Люфеніе, нащо придумав вас...”,“Етюд із свічкою”,“Н а йменини серед
літа”, “М олитва для двох”, “Опівнічне вино" та багато інших, можна з певністю
сказати, ввійдуть у вітчизняну антологію кращої інтимної лірики.
Слід зазначити, що природа в Поета присутня чи не в кожному творі. Він
розглядає її, як живу субстанцію, в плоті якої лю дина невід’ємна. Кожний
митець у темі природи має свою домінанту, схильність душі до тієї чи іншої
пори року, в якій відчуває найбільшу гаму настроєних почуттів і відтінків.
Згадаймо М алишка - “Серпень душі моєї” . Н а моє переконання, такою
домінантою у М ихайла Ш евченка є осінь. її мовити, мов чарівні звуки музики,
вчуваються у багатьох поезіях.
Припаду до льоду - слава Богу, не сльота!
Там, на дні - опала осінь золота...
Осінь - відчуття плину часу, як усвідомлення вічного згасання і оновлення
- сприймається ліричним героєм з легкою втомою і смутком. Він не є простим
спостерігачем мінливих змін у природі, не милується нею, а живе в ній. Душа
Поетова ніби вливається в зелене буйство трав, гомін лісу, в голоси птахів, де
біль і радість діляться навпіл.
... Вночі заходжу в ліс, а попід серцем стогне
Трава, що від чужих слідів не підвелась.
Є в книзі поема “На білому тумані”, у якій автор порушує тему війни з
фашистською Німеччиною - цю найтрагічнішу сторінку нашої історії, котра
ще не пережита і не осмислена до кінця, про яку написано так багато, але
правди розкрито так мало. Війна давно скінчилася, а відлуння її досі вчувається
у долях наш их людей, у пам ’яті. І триватиме ще ой як довго. Бо живуть на
нашій землі ветерани, сироти, вдови - згорьоване материнське серце не полишає
скорбота... Так, Перемогу здобуто, але якою ціною? Гіркота втрат не перестає
мучити нас. їх були тисячі, мільйони, тих, що лягли у землю.
Ряди за рядами, роди за родами
Лягли на Волзі, Дніпрі і в Потсдамі..:
Як зберегти їх у народній пам ’яті, воскресити, донести до нащадків їх
тривоги, сподівання і небачений героїзм? - такий ідейний лейтмотив цього
непересічного твору. Н а мій погляд, у поемі і сюжет, і вибудова композиційна
- дуже вдалі. Один із головних персонажів - Майстер (митець), що відшуканий
ліричним героєм у самому собі і покликаний ним до праці, відтворює у граніті
незбагненне - збірний образ усіх тих, хто поклав голову на плаху заради
спасіння інших. В одному образі - мільйони облич! Чи під силу це Майстрові?
Н а подвижницьку працю йде майже все життя. І ось “долото крізь сльози
доспівало” останню ноту. І Майстер застиг перед своїм творінням - вдихає
йому душу магічним словом:
Ти тому і став на постаменті
Збірний образ - не солдат один.
Пропечуть тебе стражденні очі,
Губи змерзнуть на твоїй руці,
Потім у магмі захлюпочеш
І тисячне затверднеш на лиці.
Кожному іменно відзовися,
154 Сіверянський літопис
Кожному сурово воскреси,
Кожному в печалі перелийся,
Кожного у серці пронеси.
Вдаючись до гіперболізації явищ, алегорій та перевтілення, де відбувається
зміщення часових площин, автор малює вражаючі картини, що розкривають
весь драматизм і трагедію того часу. І все ж, незважаючи на грандіозність
відтвореного Майстром, Поет підводить нас до думки про неспроможність
втілення у життя подібного задуму. І тому кінцівка твору дещо незвична, має
відтінок розчарування і смутку. М и бачимо незадоволення М айстра своєю
працею, бо не вдалося йому відтворити у збірному образі й половини
пережитого нашим народом у тій страшній війні. Та й автор в особі ліричного
героя, який творив разом з М айстром пам ’ятник ратної слави, і самого М айстра
в собі і в поемі, падає в зажуру. І не тільки від усвідомленого і пережитого -
надто важка брила цей збірний Образ.
Поема цілісна, глибокохудожня. Слід підкреслити високу афористичність
твору: узагальнені глибокі думки, лаконізм, влучні і несподівані судження, в
яких концентрується багатозначний зміст, що спонукає читача до роздумів.
Підсумовуючи прочитане, мушу сказати, що вся поезія М ихайла Ш евченка
вельми виразна, високопоетична. Соціальна визначеність її напрочуд
очевидна. А соціальна поезія завжди справжня і багатовимірна. І що
характерно - автор збагачує свою творчість мудрістю народною, його
досвідом, відгукуючись на найгостріші проблеми нашого часу. Типізує їх,
узагальнює, ніби освітлює своїм талантом те, що не кожний здатний помітити
і зрозуміти. Доля народу, його майбутнє - саме ці мотиви домінують у творчості
Поета. Це той біль, який ніколи в душі не пригасає, не вгамовується. Без болю
не варто писати. В одному з віршів “Уроки літа” М ихайло Ш евченко
зізнається:
... Я знаю, чому помирають так рано:
Де вибурхнув вірш - там лишилася рана,
Якщо тільки вибурхнув із глибини.
Поетична книга М ихайла Ш евченка “Мені на світі не нажитись” - це та
книга, з якою важко розставатися. Вона вражає художньою правдою,
розчулює своїм непересічним ліризмом, вливається в душу, як пісня, світиться
ніжно, розмаїто, мов осінній сонячний сад. її хочеться читати і перечитувати,
бо в ній знаходиш самого себе, свої болі і тривоги.
М и знаємо, що М ихайло Ш евченко, крім творчої праці, не шкодує сил для
громадських справ. Він - секретар Національної спілки письменників України,
голова фонду СПУ. Очолив і проводить щороку традиційне Міжнародне
Ш евченківське свято “В сім'ї вольній, новій...”, докладає титанічних зусиль,
аби Слово Тарасове квітло в наших душах. А ще - Всеукраїнський пісенний
фестиваль “Кролевецькі руш ники”, саме там народилася на його слова уже
відома усій Україні однойменна пісня, і багато інших справ звалив на свої
плечі Поет.
Вочевидь неспокійна душа.
Михась Ткач.
Сіверянський літопис 155
|