Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях
Збережено в:
| Дата: | 2003 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2003
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнографія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201162 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях / А. Малюк // Народна творчість та етнографія. — 2003. — № 4. — C. 50-51. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201162 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2011622025-01-05T18:07:17Z Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях Малюк, А. Митець і народна творчість 2003 Article Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях / А. Малюк // Народна творчість та етнографія. — 2003. — № 4. — C. 50-51. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201162 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Митець і народна творчість Митець і народна творчість |
| spellingShingle |
Митець і народна творчість Митець і народна творчість Малюк, А. Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях Народна творчість та етнографія |
| format |
Article |
| author |
Малюк, А. |
| author_facet |
Малюк, А. |
| author_sort |
Малюк, А. |
| title |
Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях |
| title_short |
Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях |
| title_full |
Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях |
| title_fullStr |
Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях |
| title_full_unstemmed |
Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях |
| title_sort |
святкування днів остапа вересая у сокиринцях |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2003 |
| topic_facet |
Митець і народна творчість |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201162 |
| citation_txt |
Святкування днів Остапа Вересая у Сокиринцях / А. Малюк // Народна творчість та етнографія. — 2003. — № 4. — C. 50-51. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT malûka svâtkuvannâdnívostapaveresaâusokirincâh |
| first_indexed |
2025-02-09T04:22:09Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:22:09Z |
| _version_ |
1823552233392832512 |
| fulltext |
Андрій МАЛЮК
СВЯТКУВАННЯ ДНІВ ОСТАПА ВЕРЕСАЯ У СОКИРИНЦЯХ
«Зібрати б усіх кобзарів з нашої живописної
України, та щоб ударили вони в струни на
тисячах кобз, то й весь світ узнав би, що у нас є
люди, які люблять рідний край понад усе».
Т. Г. Шевченко.
15 червня в селі Сокиринцях Срібнянського району Чернігівської області було велелюдно –
справляли Вересаєве свято. З усіх-усюд з’їхалися люди пошанувати пам’ять народного співця,
сліпого кобзаря, що прозирав у душу кожного. Тужливо нарікав на людську ницість, однакову як
тоді, так і пізніше.
Нема в світі правди, правди
не зиськати!
Що тепер неправда стала
правдувати.
Хто по правді судить,
то того карають,
А хто не по правді,
того поважають.
Гнівно таврував усіляких перекинчиків-малоросів, що відцуралися рідної мови заради всього
«панського», стали пустоцвітом при чужій дорозі, забули, що:
Да не буде лучше,
Да не буде краще,
Як у нас на Вкраїні!..
До цього безкомпромісного будителя національного духу, пам’яті з’їжджалась українська
інтелігенція. Про нього писали, не гребували в нього вчитися Пантелеймон Куліш та Лев
Жемчужников, Олена Пчілка, Микола Лисенко та Павло Чубинський. Сам Тарас Григорович
познайомився з народним співцем і подарував йому підписаний власноруч «Кобзар». Поміж
творів, присвячених Остапові Микитовичу Вересаю, – поезії Максима Рильського, Павла Тичини;
оспівав українця Остапа і німець Райнер-Марія Рільке.
Як колись, так і тепер Вересай згуртував довкіл себе багатьох обдарованих, талановитих
людей. Головною окрасою свята були вусаті красені у пишних свитках – Національна заслужена
капела бандуристів ім. П. Майбороди. Бандури в їхніх чулих руках немов живуть якимось іншим
довершеним у своїй гармонійності, злагодженості життям. Народний артист України Микола
Гвоздь зібрав ліпших з-поміж ліпших, його капела – гордість вітчизняного музичного мистецтва.
Це і ціле ґроно народних та заслужених артистів, і огром талановитої, перспективної молоді
(недарма ж при капелі працює студія кобзарського мистецтва, де досвідчені майстри готують собі
гідну зміну). Окрім митців з Національної капели бандуристів, чоловічої хорової капели зі
Срібнянського районного Будинку культури на святі були капели, дуети, тріо та квартети
бандуристів із Чернігова, Львова, Бахмача, Малина, Кам’янця-Подільського, Прилук, Полтави.
Та свято Вересая – це не лише свято титулованих капел і премійованих виконавців. Це свято
всіх, хто має хист, любов до рідного краю, мови, пісні. Скільки їх таких зібралося тієї погожої
літньої днини в Сокиринцях! За кожним стоїть своя історія, своє життя – в кожного своє
неповторне і водночас типове.
Мерзленко Віктор Іванович народився у 31-му, в Дніпропетровську. У страшні воєнні роки
померла мати. Змалку горнувся серцем до музики, випадком навчився у зайшлого солдата грати на
ІМ
ФЕ
www.etnolog.org.ua
балалайці. Врятував хлопчину, не допустив, щоб малий Вітя зв’язався з босотою, керівник
музичного гуртка Сидоренко Василь Тарасович. Він же відкрив для Віті чарівність мистецтва гри
на бандурі. Скільки їх було, таких учителів, гуртків, що у важкі повоєнні роки опікувалися дітьми,
молоддю… Проти волі спадає на думку гірке порівняння, – 2001-го, на десятому році
незалежності, Вікторові Івановичу, що так само вчив дітей грати на бандурі, просто вказали на
двері Дніпропетровського Палацу культури, приміщення якого знадобилися грошовитим
американським сектам, що понаїхали «просвіщати» і «нести духовність» у наші «безкультурні»
краї, ніби за нами не стоїть тисячолітня історія, ніби спів кобзаря менш духовний і «культурний»
за вибряцювання під гітару якихось новотворів, перекладених з англійської на російську. «Мені
тих ста сорока гривень не шкода, – зітхає кобзар, – аби тільки лишили хоч кімнату, де б ми могли
займатись…».
Світ не без добрих людей. Сивого кобзаря прихистив музей при славетному металургійному
заводі ім. Петровського.
А найсвітліший спогад у Віктора Івановича – це те, як він уперше поїхав за кордон на гастролі
і німці плакали, слухаючи його гру на бандурі, український спів, захоплено дивувалися багатству
нашої культурної спадщини. «Соромно мені зараз про це говорити, знаєте, молодий ще був і виріс
у місті, але саме тоді, за кордоном, я вперше відчув гордість, що я українець, гордість за свою
мову, культуру, зацікавився історією… Бандура – то наш скарб. У жодного іншого народу бандури
немає».
Таких людей – гордих, що вони українці, на святі було багато – зовсім юних і старших. Це і
відомий Василь Нечепа, і молоді Володимир Бондар та Руслан Пінчук, Тарас Силенко, Едуард
Драч, Олег Созанський, Тарас Лазуркевич і ще, ще… десятки імен з усієї України.
Радує їхня любов до свого мистецтва, своєї мови, що відчувають себе українцями і не будуть,
як місцевий чиновник, відкривати свято промовою читаною і називати Вересая – «украінскій
кабзарь».
ІМ
ФЕ
www.etnolog.org.ua
|