2025-02-21T09:08:35-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: Query fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201372%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-21T09:08:35-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: => GET http://localhost:8983/solr/biblio/select?fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201372%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-21T09:08:35-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: <= 200 OK
2025-02-21T09:08:35-05:00 DEBUG: Deserialized SOLR response
З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва
У червні 2004 року виповнилось 150 літ від дня народження Митрофана Олексійовича Дикарєва — етнографа і фольклориста, подвижницька діяльність якого залишила помітний слід в історії вітчизняного народознавства. Ознайомлення з науковим доробком М.О. Дикарєва, з багатим архівом його кореспондентів знач...
Saved in:
| Main Authors: | , |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2004
|
| Series: | Народна творчість та етнографія |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201372 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| id |
irk-123456789-201372 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2013722025-01-16T16:22:57Z З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва Курочкін, О. Філіпова, І. Проблеми регіональних досліджень народної культури У червні 2004 року виповнилось 150 літ від дня народження Митрофана Олексійовича Дикарєва — етнографа і фольклориста, подвижницька діяльність якого залишила помітний слід в історії вітчизняного народознавства. Ознайомлення з науковим доробком М.О. Дикарєва, з багатим архівом його кореспондентів значно розширює уявлення про цього "надзвичайно енергічного", за висловом І. Франка, етнографа-самоука, що посів почесне місце серед прогресивних діячів в історії вітчизняного народознавства. 2004 Article З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва / О. Курочкін, І. Філіпова // Народна творчість та етнографія. — 2004. — № 4. — C. 43-45. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201372 uk Народна творчість та етнографія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми регіональних досліджень народної культури Проблеми регіональних досліджень народної культури |
| spellingShingle |
Проблеми регіональних досліджень народної культури Проблеми регіональних досліджень народної культури Курочкін, О. Філіпова, І. З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва Народна творчість та етнографія |
| description |
У червні 2004 року виповнилось 150 літ від дня народження Митрофана Олексійовича Дикарєва — етнографа і фольклориста, подвижницька діяльність якого залишила помітний слід в історії вітчизняного народознавства. Ознайомлення з науковим доробком М.О. Дикарєва, з багатим архівом його кореспондентів значно розширює уявлення про цього "надзвичайно енергічного", за висловом І. Франка, етнографа-самоука, що посів почесне місце серед прогресивних діячів в історії вітчизняного народознавства. |
| format |
Article |
| author |
Курочкін, О. Філіпова, І. |
| author_facet |
Курочкін, О. Філіпова, І. |
| author_sort |
Курочкін, О. |
| title |
З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва |
| title_short |
З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва |
| title_full |
З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва |
| title_fullStr |
З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва |
| title_full_unstemmed |
З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва |
| title_sort |
з народознавчої спадщини митрофана дикарєва |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Проблеми регіональних досліджень народної культури |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201372 |
| citation_txt |
З народознавчої спадщини Митрофана Дикарєва / О. Курочкін, І. Філіпова // Народна творчість та етнографія. — 2004. — № 4. — C. 43-45. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнографія |
| work_keys_str_mv |
AT kuročkíno znarodoznavčoíspadŝinimitrofanadikarêva AT fílípovaí znarodoznavčoíspadŝinimitrofanadikarêva |
| first_indexed |
2025-02-09T04:28:56Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:28:56Z |
| _version_ |
1823552660249247744 |
| fulltext |
З НАРОДОЗНАВЧОЇ СПАДЩИНИ МИТРОФАНА
ДИКАРЄВА
Олександр Курочкін, Інна Філіпова
У червні 2004 року виповнилося 150 літ від дня народження Митрофана Олексійовича
Дикарєва - етнографа і фольклориста, подвижницька діяльність якого залишила помітний слід в
історії вітчизняного народознавства.
Дитинство і юність М. О. Дикарєва минули у Воронезькій губернії. Ще в семінарії він виявив
себе як "неблагонадійний", за що і був позбавлений можливості дальшого навчання. З 22 років
розпочалась безпросвітна чиновницька служба М. Дикарєва - життя, що за висловом І. Франка, від
початку до кінця проходило в злигоднях, у "невольницькій, убійчій праці на шматок хліба..."1
Всупереч тяжким умовам існування, виснажливим і нудним канцелярським будням, молодий
різночинець палко мріяв про наукову роботу, намагаючись надолужити відсутність систематичних
знань наполегливою самоосвітою і вдосконаленням.
Важливу роль у становленні М. Дикарєва як українського патріота і свідомого трудівника на
науковій ниві відіграв український професійний театр. Про цей визначальний емоційний поштовх
згадував сам дослідник 21 листопада 1894 р. у листі до Олександра Кониського: "Року 1886 і 1887
приїздив до Вороніжа вперше з своєю трупою М. Л. Кропивницький: він, дай Боже йому здоровля!
розбуркав мене від духовного спокою: я взявся працювати біля українського словаря, а далі
вкинувся в етнографію і фонетику української мови. Життє моє, за тими-ж самими лихими
обставинами, повеселішало, бо я бачив мету життя свого, побачив ту "суспільну діяльність", що за
часів школи десь ховалася в далекім тумані; я побачив, що я можу зробити хоч крихту користи для
рідної Матері-України, про котру я забув того часу, коли був у школі. Таким чином я уважаю
Кропивницького своїм хрещеним батьком і до віку дякуватиму йому за своє духовне
відродження"2.
Перші етнографічні публікації М. Дикарєва з'явились у 80-х роках ХІХ століття. Але по-
справжньому він заявив про себе в етнографічній науці 1891 року, коли вийшло з друку його
найзначніше прижиттєве видання - "Воронежский этнографический сборник". У ньому увагу
фахівців звернула на себе оригінальна етнолінгвістична студія "Очерки воронежского мещанского
говора сравнительно с украино-русским наречием", а також значна за обсягом збірка народних
приказок, прислів'їв, прикмет і повір'їв з Воронезької губернії (7219 зразків російською мовою і
492 - українською). Окрім власних записів, М. Дикарєв включив до збірника цілий ряд
фольклорних матеріалів, що належали його кореспондентам та іншим збирачам. Так, зокрема, він
використав матеріали з усної творчості, зібрані ще раніше в тому ж ареалі відомим російським
поетом О. В. Кольцовим. Підкреслюючи етнографічну цінність приказок і прислів'їв, упорядник
разом з тим вважав їх важливим джерелом для характеристики громадських і родинних взаємин,
звичаєвого права, історії, фонетики, морфології, синтаксису, лексики та ін. Крім згаданих
матеріалів, у "Воронезькому етнографічному збірнику" чималий науковий інтерес становить
також докладний запис українського весілля на Слобожанщині.
Сильною стороною М. Дикарєва-народознавця було вміння знаходити і науково подавати
оригінальні польові матеріали. Щоб зібрати їх, дослідник здійснював власні експедиційні
мандрівки, але найбільший ефект давала ретельно налагоджена робота мережі місцевих
інформаторів. Кореспондентами М. Дикарєва були священики, вчителі, писарі й прості селяни, які
отримували від нього певні завдання і програми. Щоб стимулювати активність своїх дописувачів,
збирач користувався дієвим методом матеріального заохочення, витрачаючи на це значну частину
власного, дуже скромного чиновничого заробітку. Така постійна "графа видатків" неодноразово
фігурує у листуванні М. Дикарєва. Так, 10 листопада 1893 р. він писав до О. Кониського: "Недавно
я дістав від кореспондента 60 писаних аркушів, усе казки. Ви не можете уявити собі, як я радію,
одержуючи такі речі, а особливо коли в них є що таке з демонології, бо се моя idйe fixe. Я вже маю
оповідання про бісів: польових, болотяних, домових; про бісів-зміїв: летючих, хрещених (чи чули
ви, що є і хрещені біси!), про біса - шалапутського бога. Маю безліч оповідань про яретиків і
яретиць. Мої кореспонденти - люде неосвічені і через те вони не виходять із народного світогляду.
За кожен аркуш я плачу їм 25 коп."3
Останні роки М. Дикарєв жив у Катеринодарі (нині Краснодар), де він працював у
Кубанському статистичному комітеті. Тут в 1894 році ним була розроблена і опублікована
"Программа для этнографического исследования народной жизни в связи с голодом и холерою",
що покликана була висвітлити народне ставлення до трагічних подій у Росії 1891-1892 років. На
тлі тогочасної "академічної" науки ця праця вигідно відрізнялась як одна з небагатьох спроб
наблизити етнографію до потреб життя.
У 1896 році М. О. Дикарєва було обрано дійсним членом Наукового товариства ім.
Шевченка у Львові, і з цього часу у виданнях Товариства з'являються його фольклорно-
етнографічні праці. У першому томі "Етнографічного збірника" під псевдонімом М. Крамаренко
була надрукована його стаття "Різдвяні святки в станиці Павлівській", у 2 томі - "Чорноморські
народні казки й анекдоти", у 5-у - фольклорна збірка "Народна гутірка з поводу коронації".
Передчасна смерть у розквіті творчих сил (26 листопада 1899 року) перервала наукову
діяльність М. О. Дикарєва. Згідно заповіту, вся його рукописна спадщина перейшла до архіву
НТШ у Львові. Частина цих матеріалів була надрукована у 1903 році окремою книгою "Посмертні
писання Митрофана Дикарєва з поля фольклору й мітольогії", у підготовці якої взяли активну
участь М. Павлик та І. Франко. Останній написав передмову, що містить короткий огляд
рукописних творів етнографа-самоука й дає загальну оцінку його наукової діяльності. Вказуючи
на значні методологічні хиби праць М. Дикарєва, наслідком яких часто-густо були необгрунтовані
гіпотези й теоретичні висновки, І. Франко одночасно позитивно оцінював заслуги дослідника як
збирача "коштовного матеріала". У передмові до "Посмертних писань..." він зазначав: "...ми не
відмовимо свойого подиву тій бистроті погляду, з якою наш самоук уміє в величезній масі
матеріалу віднайти цікаве та характерне, ані тій живості його вдачі, що далека від усякої
заскорузлості й рутини раз у раз тисне наперед, шукає нових шляхів, не даючи імпонуватись
ніяким авторитетам і тим висше будемо цінити ті золоті зерна дійсного наукового пізнання, що
ними все таки богаті його праці".4
Матеріали про життя та збирацьку діяльність Митрофана Олексійовича Дикарєва є в архівах
Львова, Воронежа, Києва. Порівняно недавно Валерій Старков вперше опублікував 2 з 23 листів
М. Дикарєва до Ф. Вовка, що зберігаються в Науковому архіві Інституту археології НАН
України.5 Частина епістолярної спадщини М. Дикарєва, яка засвідчує його наукові зв'язки з М.
Драгомановим, М. Грушевським, І. Франком, О. Кониським, Бодуеном де Куртене, В. Лукичем, М.
Комаровим та іншими діячами, передана у відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г.
Шевченка НАН України (ф. 3, 23, 61, 77)6.
Як етнографа, організатора розгалуженої мережі кореспондентів-
збирачів, насамперед з середовища селянства, М. О. Дикарєва
характеризують понад 70 листів з відділу рукописних фондів Інституту
мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН
України. Ця епістолярна спадщина є цінним першоджерелом і становить
значний науковий інтерес для етнографів, фольклористів, істориків,
мовознавців. Залучення до збирацької діяльності значного числа
інформаторів з Воронезької, Курської губерній, з Слобідської України і
Кубані дало можливість Митрофану Дикарєву зібрати цікаві і різноманітні
відомості про побут і народну творчість населення в зоні тісних українсько-
російських етнокультурних контактів. Цей матеріал не втрачає свого значення і сьогодні, коли в
гуманітарній науці дедалі більшого значення набуває вивчення етнодемографічних і
етнолінгвістичних процесів.
Кореспонденцію М. О. Дикарєва у фондах ІМФЕ за змістом можна поділити на певні групи:
листи, що містять етнолексичний та фольклорний матеріал (сюди можна включити і листи, що
стосуються перепису населення 1897 року, і листи, пов'язані із збиранням матеріалу про голод та
холеру); листи до М. Дикарєва ділового характеру (з проханням допомогти, або дати юридичну
консультацію); особисте листування. Слід відзначити, що повідомлення, які надходили до М.
Дикарєва з місць, часто паралельно з відомостями фольклорно-етнографічного характеру містили
документальні, життєві факти з яскраво вираженим соціальним звучанням. З них вимальовується
реалістична картина капіталістичних відносин на селі з класовими конфліктами і суперечностями.
Кореспонденція з місць цікава насамперед як своєрідний "звіт" збирачів-інформаторів перед
своїм науковим наставником. У листах першої групи інтерес становлять повідомлення вчителя Г.
Яковлева від 1888 року з слоб. Сагуни, що містять словниковий матеріал; лист з Катеринодара від
І. Ф. Давидова 1896 року, в якому автор намагається пояснити походження окремих забобонів;
записи прислів'їв, приказок, анекдотів у листі від невідомого7 та в листі 1895 року від А. Півня з
м. Ставрополя.8 Розповіді селян про пошуки скарбів та відомості з народної медицини, надіслані
Ю. Сизовим у 1893 році9; народні прикмети та повір'я, зафіксовані в 1896-1898 роках селянином
А. Суботою10 та ін. У цих листах селяни-кореспонденти звертаються до Дикарєва як до свого
порадника і захисника від сваволі сільської верхівки і царських чиновників. Про суддів-хабарників
довідуємося із листа колишнього солдата К. Лісовцева (лист без дати), який просить М. Дикарєва
допомогти порадою при розподілі землі. Зажерливість одного із духовних пастирів, що не
соромиться здерти з свого ближнього-селянина 50 копійок, коли той спізнюється на сповідь,
засвідчує лист А. А. Суботи з слобідки Попасної Воронезької губернії. В листопаді 1898 року той
же Антон Субота, висловлюючи обурення громади свого села діями багатіїв-мироїдів, які
неправильно розподіляли землю, звертається до Митрофана Олексійовича як до вірного та
доброзичливого посередника між безправною сільською масою і ліберальною пресою з надією, що
він, можливо, "...отпечатаєть моє пісьмо і об"явить нашу шайку мироїдів по всій Росії..."11. Наївні
мрії і сподівання селянства на поліпшення умов життя у зв'язку з обіцянками щойно коронованого
Миколи ІІ розкриває лист А. Суботи від 1896 року: "Іще прошу вас, Митрофан Олексійович,
пропишіть про маніфест, що оце читали після коронованія - чи простив государь недоїмку. У нас
тут за це бунт, не кладуть податі. А вони правлять, та така бузовка до бою доходить, то я вас
прошу убедительно, будьте вірним другом, розкажіть, нас два буде знати, что тайне. А я вам
напишу, як у нас говорять про панів і про землю, і про царя... Я вам напишу, що у нас думають
мужики, почему не платять податі..."12
Яскраві життєві спостереження й фактичний матеріал у листах кореспондентів М. О.
Дикарєва свого часу зацікавили І. Я. Франка, який поруч із зазначенням потреби упорядкування та
систематизації спадщини М. Дикарєва недарма вирізняє поміж інших кореспондентів і
вищезгаданого адресата: "...особливо визначаються тут записки К. Тарасевського та селян
Субот..."13
Третя, досить численна група листів, торкається сфери родинних взаємин, містячи часом
фольклорно-етнографічний матеріал, - це листи Петра, Павла, Тихона Тарасевських, написані у
1892-1898 роках.
Ознайомлення з науковим доробком М. О. Дикарєва, з багатим архівом його кореспондентів
значно розширює уявлення про цього "надзвичайно енергічного", за висловом І. Франка,
етнографа-самоука, що посів почесне місце серед прогресивних діячів в історії вітчизняного
народознавства.
Київ
1 Посмертні писання Митрофана Дикарєва з поля фольклору й мітольогії // Збірник філологічної
секції НТШ. - Т. VІ. - Львів, 1903. - С. VІІ.
2 Кониський О. Я. До життєпису М. О. Дикарєва // Літературно-науковий вістник. - Т. ХІ. - Кн. Х.
- Львів, 1900. - С. 26.
3 Там само. - С. 28.
4 Посмертні писання Митрофана Дикарєва... - С. VIII.
5 Старков Валерій. Митрофан Дикарів - повпред нації // Берегиня. - 1999. - Число 4. - С. 5-20.
6 Див.: Путівник по фондах відділу рукописів Інституту літератури. - К., 1999.
7 Рукописні фонди ІМФЕ. - ф. 28, од. зб. 1.
8 Там само. - ф. 28, од. зб. 6.
9 Там само. - ф. 28, од. зб. 2.
10 Там само. - ф. 28, од. зб. 7.
11 Там само.
12 Там само.
13 Посмертні писання Митрофана Дикарєва... - С. VІ. До речі, фольклорно-етнографічні матеріали
А. А. Суботи зберігаються також у Відділі рукописів ІМФЕ під шифром: ф. 28, од. зб. 155, 163:
матеріали Т. А. Суботи - ф. 28, од. зб. 173.
З НАРОДОЗНАВЧОЇ СПАДЩИНИ МИТРОФАНА ДИКАРЄВА
|