Сталінська спадщина у сучасній російській політиці
У статті показано, як путінська Росія цілеспрямовано і дедалі активніше відтворює сталінську спадщину, зміщуючи в ній у вигідному для себе світлі акценти в оцінках Другої світової війни щодо причин і обставин, які призвели до її розв’язання. Довільно інтерпретуючи історичні факти, Путін не тільки...
Збережено в:
| Дата: | 2023 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2023
|
| Назва видання: | Вісник НАН України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201461 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сталінська спадщина у сучасній російській політиці / В.М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 8. — С. 23-35. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201461 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2014612025-01-20T14:26:33Z Сталінська спадщина у сучасній російській політиці Литвин, В.М. Статті та огляди У статті показано, як путінська Росія цілеспрямовано і дедалі активніше відтворює сталінську спадщину, зміщуючи в ній у вигідному для себе світлі акценти в оцінках Другої світової війни щодо причин і обставин, які призвели до її розв’язання. Довільно інтерпретуючи історичні факти, Путін не тільки директивно визначає, як вченим потрібно оцінювати події 1939—1945 років, а й пристосовує спотворене ним же минуле для обґрунтування свого агресивного зовнішньополітичного курсу, зокрема й війни проти України. Цей дискурс про «необхідність протидії сучасним виявам нацизму» насправді дає підстави для правомірності порівняння путінського рашизму з гітлерівським нацизмом. The article shows how Putin's Russia is purposefully and increasingly actively reproducing the Stalin’s legacy, shifting in a light favorable to it the perspective in assessments of the Second World War regarding the causes and circumstances that led to its outbreak. Arbitrarily interpreting historical facts, Putin does not only prescriptively determine how scientists should evaluate the events of 1939—1945, but also adapts the past, distorted by him, to justify his aggressive foreign policy course, including the war against Ukraine. This discourse about the "necessity of countering modern manifestations of Nazism" actually gives grounds for the legitimacy of comparing Putin's Ruscism to Hitler's Nazism. 2023 Article Сталінська спадщина у сучасній російській політиці / В.М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 8. — С. 23-35. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2023.08.023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201461 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті та огляди Статті та огляди |
| spellingShingle |
Статті та огляди Статті та огляди Литвин, В.М. Сталінська спадщина у сучасній російській політиці Вісник НАН України |
| description |
У статті показано, як путінська Росія цілеспрямовано і дедалі активніше
відтворює сталінську спадщину, зміщуючи в ній у вигідному для себе світлі
акценти в оцінках Другої світової війни щодо причин і обставин, які призвели до її розв’язання. Довільно інтерпретуючи історичні факти, Путін
не тільки директивно визначає, як вченим потрібно оцінювати події 1939—1945 років, а й пристосовує спотворене ним же минуле для обґрунтування
свого агресивного зовнішньополітичного курсу, зокрема й війни проти України. Цей дискурс про «необхідність протидії сучасним виявам нацизму» насправді дає підстави для правомірності порівняння путінського рашизму з
гітлерівським нацизмом. |
| format |
Article |
| author |
Литвин, В.М. |
| author_facet |
Литвин, В.М. |
| author_sort |
Литвин, В.М. |
| title |
Сталінська спадщина у сучасній російській політиці |
| title_short |
Сталінська спадщина у сучасній російській політиці |
| title_full |
Сталінська спадщина у сучасній російській політиці |
| title_fullStr |
Сталінська спадщина у сучасній російській політиці |
| title_full_unstemmed |
Сталінська спадщина у сучасній російській політиці |
| title_sort |
сталінська спадщина у сучасній російській політиці |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2023 |
| topic_facet |
Статті та огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201461 |
| citation_txt |
Сталінська спадщина у сучасній російській політиці / В.М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 8. — С. 23-35. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT litvinvm stalínsʹkaspadŝinausučasníjrosíjsʹkíjpolíticí |
| first_indexed |
2025-02-09T04:31:49Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:31:49Z |
| _version_ |
1823552842057646080 |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8 23
doi: https://doi.org/10.15407/visn2023.08.023
СТАЛІНСЬКА СПАДЩИНА
У СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ
У статті показано, як путінська Росія цілеспрямовано і дедалі активніше
відтворює сталінську спадщину, зміщуючи в ній у вигідному для себе світлі
акценти в оцінках Другої світової війни щодо причин і обставин, які при-
звели до її розв’язання. Довільно інтерпретуючи історичні факти, Путін
не тільки директивно визначає, як вченим потрібно оцінювати події 1939—
1945 років, а й пристосовує спотворене ним же минуле для обґрунтування
свого агресивного зовнішньополітичного курсу, зокрема й війни проти Укра-
їни. Цей дискурс про «необхідність протидії сучасним виявам нацизму» на-
справді дає підстави для правомірності порівняння путінського рашизму з
гітлерівським нацизмом.
Політика путінської Росії дедалі більше свідчить про наслі-
дування нею сталінських практик агресивної поведінки й ме-
сіанства як засобів відновлення її імперського змісту. Наочне
свідчення цього — розв’язана Путіним війна проти України,
необхідність якої він мотивує потребою знову боротися з «на-
цизмом», але вже «українського ґатунку».
Звідси — нова хвиля дискусій з переходом їх у історичні бит-
ви навколо Другої світової війни в частині тлумачення причин
та обставин, що призвели до її розв’язання. Вже традиційні
путінські наративи з цього приводу, які фактично набувають
у Росії директивного характеру, не могли не наштовхнутися на
зустрічну актуалізацію, здавалося б, призабутих проблем тієї
війни іншими країнами — тими, що на собі сповна відчули її у
1939—1945 роках. І насамперед це:
• пакт Молотова—Ріббентропа і відповідальність керівни-
цтва СРСР за розв’язання Другої світової, враховуючи цей до-
кумент та секретні протоколи до нього;
• правомірність порівняння комунізму з нацизмом, а сьогод-
ні — нацизму з таким російським явищем, як рашизм;
• коректність терміна «звільнення», зважаючи на те, що, на
відміну від Німеччини, поляки, прибалти та інші народи Схід-
ної і Центральної Європи обстоюють таку позицію: травень
1945 року приніс остаточне звільнення від німецької окупації
і разом з тим став для них початком нової несвободи. Резолю-
ція Європейського парламенту «Про важливість пам’яті Євро-
ЛИТВИН
Володимир Михайлович —
академік НАН України, доктор
історичних наук, професор,
головний науковий співробітник
Інституту історії України
НАН України
СТАТТІ СТАТТІ
ТА ОГЛЯДИТА ОГЛЯДИ
24 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
пи для майбутнього Європи» (вересень 2019
року) фактично дала на ці питання однозначну
відповідь: у ній напад німців на Польщу було
оголошено «прямим наслідком» пакту між Гіт-
лером і Сталіним. Вона фактично прирівняла
націонал-соціалізм до сталінізму, охаракте-
ризувала нацистську Німеччину та СРСР як
«два тоталітарних режими, які поділяли мету
світового завоювання»1.
У травні 2020 року державний секретар
США й міністри закордонних справ Болгарії,
Угорщини, Латвії, Литви, Польщі, Румунії,
Словаччини, Чеської Республіки та Естонії
виступили зі спільною заявою, в якій було
зазначено, що «травень 1945 року приніс за-
кінчення Другої світової війни в Європі, але
не приніс свободи усій Європі. Центральна та
східна частина континенту майже на 50 років
залишилися під владою комуністичних режи-
мів. Радянський Союз, використовуючи вели-
чезну військову силу, репресії та ідеологічний
контроль, незаконно окупував і анексував бал-
тійські держави і тримав у залізних лещатах
інші поневолені народи». Тому «майбутнє має
спиратися на історичні факти й справедли-
вість щодо жертв тоталітарних режимів. Ма-
ніпуляції історичними подіями, які призвели
до Другої світової війни та наступного поділу
Європи, є жалюгідними намаганнями фальси-
фікувати історію»2.
Своє спільне звернення зробили також пре-
зиденти Латвії, Естонії та Литви. У ньому за-
суджено двох безжальних диктаторів — Гітле-
ра і Сталіна, які «розділили Європу на сфери
впливу, підписавши секретні протоколи пакту
Молотова—Ріббентропа між Радянським Со-
юзом і нацистською Німеччиною. Після почат-
ку Другої світової війни 1 вересня 1939 року
на підставі цієї угоди та радянсько-німецького
договору про кордони й дружбу Радянський
1 https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-
9-2019-0021_EN.html
2 https://urm.lt/default/ru/news/sobmestnoe-
zaaablenie-gosudarstbennogo-sekretaraa-ssha-i-
ministrob-inostrannjyh-del-bolgarii-vengrii-latbii-
litbjy-pol-jschi-rumjynii-slobakii-cheschskoj-
respuvliki-i-estonii
Союз окупував та анексував Латвію, Литву і
Естонію»3.
Звертає на себе увагу те, що наявне різночи-
тання у підходах та оцінках західних політиків і
дослідників щодо вищезазначених тем останнім
часом стає менш помітним при постановці пи-
тання: «Чи можна порівнювати комунізм з на-
цизмом?». Відповідаючи на нього ствердно, іс-
торик С. Куртуа вважає, що їхня спорідненість
виявляється на рівні трьох монополій: одна
могутня партія, харизматичний лідер, ідеоло-
гія нової людини (на основі класової або расо-
вої ідеї) і тотальний контроль за суспільством.
«Проте, — зауважує вчений, — Муссоліні та Гіт-
лер не знищували капіталістів, вони, навпаки,
на них спиралися. При цьому всі вони викорис-
товували масовий терор як метод управління.
Крім того, масштаби нацистських злочинів з
легкістю можна порівняти з комуністичними і
за кількістю, і за методами страти із залученням
професійних катів (НКВС, СС)»4.
Таке поєднання двох тоталітарних режимів,
як зауважує відома американсько-британська
журналістка й письменниця Е. Епплбаум, осо-
бливо «дратує Путіна, який щороку з розма-
хом святкує перемогу у Другій світовій війні
та використовує цю війну як одне з символіч-
них обґрунтувань його власного авторитариз-
му. Він не тільки хоче зробити Росію знову
великою, він хоче зробити її такою «великою»,
якою вона була в той момент, коли Червона
армія увійшла в Берлін». Водночас у прив’язці
до поточного політичного моменту вона ще
раніше висловила припущення, що, «можли-
во, Росія тепер вдасться до яких-небудь істо-
ричних аргументів, щоб заявити, що насправді
їй належить значно більша частина територій
України». А також щоб нарешті перетворити
Білорусь «на свою повноцінну провінцію»5.
3 https://mixnews.lv/latviya/2020/05/07/strany-
byvshego-sssr-vystupili-s-zayavleniem-okonchanie-
vtoroj-mirovoj-vojny-ne-prineslo-svobody/
4 АВС: Еще более зловещая сторона Ленина, изобрета-
теля режима террора, вдохновившего нацистов и фа-
шистов. https://inosmi.ru/20210301/249202035.html
5 Энн Эпплбаум. The Atlantic: большая ложь Путина.
https://inosmi.ru/politic/20200106/246566637.html
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8 25
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
Загалом, і на це вказує Е. Кустова — дирек-
тор Департаменту слов’янських досліджень
Страсбурзького університету, «російське ке-
рівництво прагне передовсім до збереження
сформованого після Другої світової війни сві-
топорядку, який серйозно похитнувся з розпа-
дом СРСР. Цей порядок забезпечував СРСР
легітимність — як визволителя — та статус ве-
ликої держави. Зараз, коли імідж Росії за кор-
доном відчутно підірвано, вона не може допус-
тити утвердження в західному світі уявлень
про СРСР як про агресора нарівні з Гітлером
у 1939 році та про окупанта Східної Європи з
1944 року». Це по-перше. По-друге, «історія
Великої Вітчизняної війни, як її називали в
СРСР, а зараз у Росії, посідає центральне місце
в російській національній ідентичності. Ця іс-
торія слугує для мобілізації населення, легіти-
мізації й зміцнення образу Росії, яка пожерт-
вувала собою заради всієї Європи: причому ця
жертва не визнається іншими країнами». Від-
повідно, «Росія задіює історію та ретельно від-
бирає те, що може бути почуто західними кра-
їнами, зокрема все, що стосується Голокосту,
щоб зміцнити свій статус великої держави, яка
вже врятувала світ у минулому й залишаєть-
ся сьогодні ключовим гравцем у міжнародній
політиці»6.
Радянський Союз ніколи не визнавав, що
він хотів і анексував польські території, а по-
давав цю операцію як заходи з надання брат-
ньої допомоги трудящим Західної України
та Західної Білорусі у звільненні їх від соці-
ального й національного рабства. Втім, варто
звернути увагу на таку деталь, яка опосеред-
ковано підтверджує розуміння Сталіним ціни
пакту та відповідальності за нього, — зміщення
у 1941 році В. Молотова з посади голови РНК
СРСР. Можливо, у такому рішенні не останню
роль відіграв факт його підпису на цьому до-
кументі. Спочатку, згадує колишній керуючий
справами Ради Міністрів Радянського Союзу
М. Сміртюков, «наші керівники почувалися
так, начебто схопили Бога за бороду. Шматок
6 Le Figaro: Путин дорожит сформированным после
Второй мировой войны миропорядком. https://
inosmi.ru/politic/20200128/246716727.html
Польщі відхопили, Прибалтику отримали!
Але ейфорія почала вивітрюватися під час ві-
йни з Фінляндією. Не стала вона четвертою
прибалтійською республікою! А коли стало
очевидним, що німці готуються до війни проти
СРСР, пакт перестав бути великим досягнен-
ням радянського керівництва. І хай неофіцій-
но, але провину за його укладення Сталін зва-
лив на Молотова»7.
Показова деталь: у травні 1939 року Сталін
замінив Литвинова на посаді комісара закор-
донних справ Молотовим. Очевидно, зважа-
ючи на те, що нацистам буде не з руки вести
переговори з євреєм. До того ж «ніхто не сто-
яв до вождя ближче особисто і політично, ніж
Молотов, і ніхто не зумів би краще домогтися
того, що було потрібно диктатору». Власне, він
і озвучив сталінську ідею політичного догово-
ру німецькій стороні 20 травня під час розмови
з послом Шуленбургом: «Для успіху економіч-
них переговорів повинна бути створена відпо-
відна політична база». 28 червня він же нагадав
йому про радянську зацікавленість «у нормалі-
зації й поліпшенні відносин з усіма країнами, в
тому числі й Німеччиною». 15 серпня Молотов
поставив послу запитання: як німецький уряд
сприйме ідею угоди про ненапад між двома
країнами? А через два дні вручив Шуленбур-
гу «офіційний лист з пропозицією підписати
пакт про ненапад разом з «додатковим про-
токолом». Берлін лише наполіг на тому, щоб
зробити це не 26—27 серпня, як пропонувала
Москва, а раніше. Оскільки Гітлер у листі до
Сталіна наголосив, що «напруження між Ні-
меччиною і Польщею зробилося нестерпним»,
відтак «криза може вибухнути з дня на день»8.
Багато про що говорить те, що у затвердже-
ній Сталіним 26 листопада 1945 року інструкції
для радянських прокурорів з переліком небажа-
них для обговорення на Нюрнберзькому трибу-
налі питань другим із них було зазначено «Ра-
дянсько-німецький пакт про ненапад 1939 року
та всі питання, що мають до нього будь-який
7 Жирнов Е. До 90 лет он ездил в поликлинику на
электричке. https://www.kommersant.ru/doc/16644
8 Робертс Дж. Вячеслав Молотов: Сталинский рыцарь
«холодной войны». М., 2014.
26 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
стосунок»9. Однак згода делегацій союзників
обходити його не врятувала радянську сторо-
ну від обговорення в залі суду секретних про-
токолів, які становили частину радянсько-ні-
мецького пакту про ненапад. За наполяганням
Р. Руденка — головного обвинувача від СРСР,
письмові покази з цього приводу не було долу-
чено до судових матеріалів, але вони, як і копії
секретних протоколів, одразу ж набули глас-
ності. Їх опублікували американські газети. Що
не завадило Молотову заперечувати наявність
таких документів до останніх днів його життя10.
Історик-германіст Л. Безименський з цьо-
го приводу зауважував: «У важкі роки Другої
світової війни навряд чи спадало кому-небудь
на думку починати дискусію про договір, а тим
більше про протоколи. Але навіть у період своєї
абсолютної влади Сталін розумів вибуховий
характер цієї теми і вживав спеціальних захо-
дів, щоб вона не набула розвитку». А далі про-
понував поміркувати суто гіпотетично: «Чому
б у 1945 році не сказати правду про протоколи
або щонайменше не пояснити причини їх скла-
дання? Адже це була кульмінація радянського
престижу у світі, і, здавалося б, можна було б
«ризикнути» закрити пролом. Проте це не вкла-
далося у стиль Сталіна. Тим більше, що почи-
налася «холодна війна», а її невблаганна логіка
вимагала взаємних розвінчувань, у тому чис-
лі розвінчувань злісних підступів Заходу»11.
Сталінських настанов дотримувалося все на-
ступне радянське керівництво — до М. Горба-
чова включно. Хоча окремі вчені й дипломати
намагалися доводити помилковість такої лінії
і пропонували бодай «теоретично» допустити
факт якихось негласних радянсько-німецьких
домовленостей. Один із найближчих на той
час сподвижників Горбачова В. Болдін зафік-
сував у своїх спогадах, що секретні протоколи
до 1956 року зберігалися у сейфі Молотова, а
9 Бирштейн В.Я. СМЕРШ, секретное оружие Стали-
на. М.: АИРО–ХХІ, 2018.
10 Чуев Ф.И. 140 бесед с Молотовым. Второй после
Сталина. М., 2020.
11 Безыменский Л. Предисловие к кн.: Фляйшхауэр И.
Пакт. Гитлер, Сталин и инициатива германской ди-
пломатии. 1938—1939. М., 1990.
відтоді — в архіві Політбюро. Ознайомившись
з ними у 1987 році, Горбачов наказав Болдіну
(як керівнику Загального відділу ЦК КПРС):
«Прибери подалі. … Нікому нічого показувати
не потрібно. Кому треба — скажу сам».
На З’їзді народних депутатів СРСР, коли
обговорювалося питання про секретні радян-
сько-німецькі протоколи та становище в при-
балтійських республіках, він же заявив, що всі
спроби відшукати ці документи не увінчалися
успіхом. А через деякий час після цього за-
питав Болдіна, чи знищив той протоколи. На
що отримав відповідь, що зробити це у таєм-
ний спосіб неможливо, нереально переписати
усі реєстраційні книги довоєнних років. Та й
«добровольців знищити подібні документи не
було, а прийняти самому таке рішення архітек-
тор перебудови і автор теоретичного опусу про
нове мислення боявся»12.
Що повинні були думати західні політики
та науковці, які не через свою антирадянську
налаштованість, а на підставі аутентичних, з
їхньої точки зору, копій документів і числен-
них непрямих доказів говорили про наявність
протоколів? Мабуть, таке: якщо Радянський
Союз так вперто заперечує їх існування, то чи
не варто припускати, що подібні твердження
відбивають глибоку аморальність політики
СРСР тих і наступних років. Лише у 1989 році
II З’їзд народних депутатів формально засу-
див факт підписання додаткового протоколу
до пакту й інших секретних домовленостей з
Німеччиною. Секретні протоколи було визна-
но «юридично неспроможними та недійсними
з моменту їх підписання».
Через 20 років Путін оцінив цей пакт як
«аморальний», але заодно нагадав, що Франція
та Велика Британія знищили будь-які шанси
для антифашистського фронту Мюнхенською
угодою 1938 року. Відтоді його позиція щодо
довоєнних подій ставала дедалі жорсткішою.
У 2021 році він ухвалив закон, що забороняє
публікувати матеріали, у яких «мету й рішен-
ня» радянського керівництва і військового ко-
мандування прирівняно до цілей та рішень на-
12 Болдин В.И. Крушение пьедестала. Штрихи к пор-
трету М.С. Горбачева. М., 1995.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8 27
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
цистської Німеччини у Другій світовій війні.
Так само як і заперечувати «вирішальну роль
радянського народу» в розгромі Гітлера чи «гу-
манітарну місію Радянського Союзу у звіль-
ненні країн Європи». Що очікувано виклика-
ло критику з боку низки європейських країн,
насамперед балтійських. А також поставило у
жорсткі межі російських вчених, які «хочуть у
розвінчувальному плані досліджувати мотиви
дій Сталіна, особливо на початку війни»13. Що,
по суті, означає наближення до нацистської
практики — публічного спалювання книжок під
слоганами: «Ні — писакам, які зраджують геро-
їв Світової війни!»; «Хай живе виховання моло-
ді в дусі справжнього історизму!».
Тому не дивно, а, скоріше, закономірно, що
«патріотично» налаштовані дослідники та пу-
бліцисти почали вибудовувати свою систему
доказів для заперечення наявності секретних
протоколів. Наприклад, журналіст з історич-
ним ухилом О. Кунгуров взявся доводити у
доволі об’ємній книжці з немалим тиражем
(яка до того ж перевидається) «Секретные
протоколы, или Кто подделал пакт Молотова—
Риббентропа», що все це «витівки» американ-
ських спецслужб з впровадження у масову сві-
домість тези про існування якихось секретних
протоколів, начебто підписаних Молотовим і
Ріббентропом 23 серпня 1939 року одночасно
з укладанням пакту про ненапад, з метою зруй-
нувати СРСР. Що саме для цього було вибито
з пізньорадянських керівників принизливе для
країни визнання змови з Гітлером. Відповідно,
автор досить енергійно звинувачує всіх тих,
хто, на його думку, причетний до фабрикації
«оригіналів» протоколів, начебто знайдених у
1992 році в архіві президента РФ 14.
Чимало вчених взагалі посилаються на те,
що тогочасна політика переважно вибудовува-
13 Том Парфитт. The Times: Владимир Путин запретил
приравнивать СССР к нацистской Германии во вре-
мя Второй мировой войны. https://inosmi.ru/
social/20210702/250034444.html
14 Кунгуров А.А. Секретные протоколы, или Кто под-
делал пакт Молотова—Риббентропа. М.: Формат,
2014; Кунгуров А.А. Пакт Молотова—Риббентропа.
Тайна секретных протоколов. М., 2018.
лася на витончених комбінаціях і задоволенні
власних інтересів за рахунок інших. Доходить
ледь не до виправдання Парижа і Лондона, які
безкінечно домовлялися з нацистською Німеч-
чиною протягом 1933—1939 років, та підпи-
сання тієї ж Мюнхенської угоди, а за нею й ні-
мецько-радянських домовленостей. Звичайно,
потрібно розуміти і враховувати дух часу. Як
зауважив один проникливий експерт: «Кремль
проводив дипломатію, яка не була ані мораль-
ною, ані ідеологічною. Політика Москви, як і
політика демократій, не була чистою, ні благо-
родною, ні страшенно підступною»15. Історик
Герберт Фейс стверджує, що, «укладаючи з Ні-
меччиною сумновідомий пакт Молотова—Ріб-
бентропа, який зробив неминучим розв’язання
війни, вони (Сталін та його найближче ото-
чення. — Авт.) керувалися лише одним прин-
ципом — чи принесе це користь Радянському
Союзу й справі комунізму, а Захід також був
настільки ж нерозбірливий у засобах»16.
Відомий британський журналіст Е. Лукас
нагадує, що егоцентричний та вибірковий ро-
сійський підхід до історії дивним чином поді-
бний до західного: «…Скажімо, ми вважаємо за
краще не згадувати про англо-німецьку угоду
1935 року, за умовами якої британський флот
пішов з Балтійського моря, що дозволило Ні-
меччині нарощувати в цьому мирному про-
британському регіоні свій вплив — і посилило
намагання СРСР йому протистояти. Ми ви-
правдовуємо Мюнхенську угоду 1938 року, за
допомогою якої ми змусили Чехословаччину
змиритися з розчленуванням, тим, що ми ще
не були готові боротися. Точно так само росія-
ни виправдовують пакт Молотова—Ріббентро-
па 1939 року між радянським і нацистським
режимами»17.
15 Цит. за: Le Monde diplomatique: Подноготная совет-
ско-германского пакта. https://inosmi.ru/
history/20200201/246727073.html
16 Фейс Г. Потсдамская конференция. Как решалась
послевоенная судьба Германии и других стран
Европы. М., 2022.
17 Лукас Э. The Times: Забудьте про сказки и учите на-
стоящую историю. https://inosmi.ru/politic/
20200127/246706593.html
28 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
Історик В. Енгель пропонує розглядати си-
туацію з пактом у загальному контексті, в тому
числі з урахуванням низки договорів з Німеч-
чиною внаслідок краху Версальської системи.
Й розуміння абсолютно всіма міжнародними
лідерами, що війна неминуча, а відтак, необхід-
но щось робити для запобігання їй. «В резуль-
таті, — вважає він, — злочинцями виявилися
всі»18. Українські вчені переважно категорич-
ні в оцінці пакту як цинічної злочинної змови
двох диктаторів 19. Те саме можна сказати й
про польську наукову громадськість, оскіль-
ки для неї винятково важливим є збереження
трактування, за яким Друга світова війна роз-
почалася саме з нападу Німеччини на Польщу
й наступного за ним радянського вторгнення.
Звідси — акцент на те, що «не турбота про біло-
русів і українців у Західній Білорусі й Україні,
а ліквідація Польці була головним завданням
Сталіна у війні, яку він планував розв’язати
разом з Гітлером»20.
У цьому, очевидно, слід вбачати причину того,
що Путін дедалі частіше порушує тему відпові-
дальності саме Польщі за Другу світову війну.
Стверджуючи, що консультувався з істориками
та багато читав про польську дипломатію 1930-х
років, перш ніж дійти такого висновку. Однак
не тільки це сьогодні до краю загострило росій-
сько-польські відносини. Потрібно враховува-
ти, що непрості і навіть складні стосунки двох
держав мають давню історію, а конфлікти між
ними пов’язані не лише з радянським періодом.
У Москви й Варшави мало історичних причин
ставитися одне до одного з симпатією. Історія
взаємин двох сторін наповнена загарбницьки-
ми війнами та періодами окупації, на фоні яких
епізоди мирного співіснування здаються ско-
ріше винятками21. «Польща протягом тисячі
18 Пакт длиной в восемь десятилетий. https://www.
svoboda.org/a/29449846.html
19 Див., напр.: Галушка А., Брайлян Є. Змова диктато-
рів: Поділ Європи між Гітлером і Сталіним, 1939—
1941. Харків, 2018.
20 Polskie Radio: Сталин не ставил целью «освобожде-
ние» Западной Белоруссии и Украины. https://
inosmi.ru/politic/20191215/246437429.html
21 Див., напр.: Тарас А.Е. Анатомия ненависти (Русско-
польские конфликты в ХVIII—ХХ вв.). Минск, 2010.
років посідала важливе місце у російській сві-
домості, — нагадує автор біографії папи Івана
Павла II В. Волобуєв. — Ми були суперниками
у цій частині Європи, наші зіткнення тривалий
час визначали розстановку сил. Поляки поряд
з росіянами — найвпливовіший у культурно-
му й політичному відношенні слов’янський
народ»22. Вони були єдиним європейським на-
родом, який захопив і тривалий час утримував у
своїй владі Москву під час польсько-російської
війни 1609—1618 років.
Своїми сучасними оцінками політики до-
воєнної Польщі Росія вишукує додаткову ар-
гументацію для обґрунтування неминучості за
тих умов пакту Молотова—Ріббентропа. У свою
чергу, польська сторона вкотре нагадує: «До си-
туації, за якої вибухнула Друга світова війна,
світ привели дві тодішні тоталітарні держави —
гітлерівська Німеччина і сталінський Радян-
ський Союз… Після укладення 23 серпня 1939
року в Москві ганебного пакту Ріббентропа—
Молотова першими жертвами цих двох тоталі-
таризмів були Польща й держави Центральної
та Східної Європи»23. Таким чином польська
сторона намагається не допустити перегляду
вже канонічних для Заходу причин розв’язання
світової війни, обмежити «з’ясування стосун-
ків» двома державами. Розуміючи, що Євро-
пейський Союз є тим «запобіжником», який
перешкоджає відродженню образ і, як наслідок,
міжнаціональних конфліктів у Центральній та
Східній Європі. Адже у ній мало знайдеться на-
родів-сусідів, які свого часу не мали конфліктів
між собою. Показово, що майже 50 % українців
погоджуються з тим, що Друга світова війна
була розв’язана внаслідок змови Гітлера і Ста-
ліна про розподіл сфер впливу в Європі24.
Радянсько-німецька угода справді зруйну-
вала останні бар’єри на шляху до війни, але у
22 Волобуев В. Иоанн Павел II: поляк на Святом пре-
столе. М.: Новое литературное обозрение, 2020.
23 Польские СМИ: Резолюцию Сейма о «равной ответ-
ственности» Германии и СССР за начало Второй
мировой — поддерживаем! https://inosmi.ru/politic/
20200110/246581684.html
24 Майже 50 % українців вважають, що Другу світову
війну розв’язала змова Гітлера і Сталіна. http://surl.
li/kgdeb
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8 29
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
поєднанні зі зрадою Чехословаччини у Мюнхе-
ні (вересень 1938 року), коли прем’єр-міністр
Великої Британії Н. Чемберлен та прем’єр-
міністр Франції Е. Даладьє примирилися з
претензіями Гітлера на Судетську область, що
дозволило йому завершити у 1939 році процес
окупації всієї цієї країни. Утримуючись від пу-
блічних коментарів з цього приводу (оскільки
США переймалися тоді передусім величезним
боргом, невиплаченим Німеччиною амери-
канським кредиторам), президент Рузвельт у
приватних розмовах заявляв: двері для агресії
Гітлера відкрили британці. Його обурювали
віроломство Гітлера і слабодухість Чемберле-
на. Сама ж серпнева московська подія приго-
ломшила увесь світ. Заголовки статей на пер-
ших шпальтах більшості газет перегукувалися
з публікацією у New York Times: «Німеччина і
СРСР підписали десятирічний пакт про нена-
пад; зобов’язалися не допомагати противникам
у воєнних діях, Гітлер дав відсіч Лондону; Бри-
танія й Франція розпочинають мобілізацію»25.
Як бачимо, ця подія й досі посідає центральне
місце у нинішніх зіткненнях щодо перегляду
історії ХХ століття, зокрема в частині політи-
ки СРСР та його спадкоємиці — Росії.
Сталін виступив перед членами Політбю-
ро і представниками Комінтерну з обґрунту-
ванням рішення підписати пакт з Гітлером та
припинити переговори з англо-французькими
представниками. Він заявив, що «перемога сві-
тової революції неможлива без великої війни:
мовляв, уклавши угоду з англо-французами,
ми запобіжимо війні, а договір з Німеччиною
дає можливість розв’язати у Європі таку ві-
йну, яка зробить господарем становища Радян-
ський Союз. За словами Сталіна, німецька сто-
рона, безсумнівно, буде у цій війні приречена
на поразку, а СРСР опиниться в ролі арбітра і
допоможе німецьким комуністам»26.
По суті, він розраховував на застосування
тактики Леніна, який у 1914 році дивився на
25 Маккін Д. І сталася тьма. Рузвельт, Гітлер і західна
дипломатія напередодні війни. Київ, 2022.
26 Глезеров С.Е. Предатели в русской истории. 1000 лет
коварства, ренегатства, хитрости, дезертирства, клят-
вопреступлений и государственных измен. М., 2021.
охоплену вогнем Європу як на можливість
знищення імперій, дестабілізації головних ін-
ститутів і перетворення імперіалістичної війни
на громадянську. І в певному сенсі Ленін мав
рацію: якби Перша світова війна не справила
такий дестабілізуючий вплив на царську Ро-
сію, він, очевидно, не став би могутнім дикта-
тором гігантської імперії. З тих самих причин
Сталін також відчував наснагу, розмірковуючи
над перспективою того, що планета знову може
зануритися в апокаліптичний конфлікт. Як на-
писав історик Т. Снайдер у своїй книжці «Кри-
ваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним»,
у 1939 році мета Сталіна полягала в тому, щоб
знищити ворогів їх власними руками і в кінці
залишитися сильним 27.
Оскільки цю промову Сталіна не було опу-
бліковано, факт її виголошення ставлять під
сумнів. Однак є багато непрямих доказів, на-
самперед подальша політична лінія СРСР і
Комінтерну, які вказують на те, що саме такою
була позиція Сталіна. Саме Сталіна, позаяк
про неї не було відомо ані членам Політбюро,
ані зарубіжним компартіям, що стало, мабуть,
найболючішим моментом в історії міжнарод-
ного комуністичного руху. Виконком Комін-
терну не знав, як пояснити те, що відбулося,
коли після багатьох років боротьби з фашиз-
мом, після того, як Гітлера таврували на всіх
кутках як виплід пекла, раптом виявилося
можливим укласти з ним угоду. В очах бага-
тьох така переміна сприймалася як зрада. Ті,
хто вірив Сталіну й покладав надії на СРСР
у боротьбі проти фашизму, відчули себе жор-
стоко ошуканими. Комінтерн змушений був
зняти гасло про фашизм як головне джерело
імперіалістичної агресії. Термін «фашизм»
стосовно Німеччини зник з документів Комін-
терну, а також зі сторінок радянської преси 28.
Натомість він отримав додаткову можливість
для подальшого поширення у практичній пло-
27 Снайдер Т. Кровавые земли: Европа между Гитле-
ром и Сталиным. Киев, 2015.
28 Глезеров С.Е. Предатели в русской истории. 1000 лет
коварства, ренегатства, хитрости, дезертирства, клят-
вопреступлений и государственных измен. М., 2021.
30 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
щині — «припливна хвиля» фашизму стрімко
затопила європейські країни 29.
Говорячи про наслідки сталінського рішен-
ня, американський дослідник Н. Рейнольдс за-
уважує: «Альянс Росії і нацистської Німеччи-
ни, крім іншого, перекроїв політичний спектр
на лівому фланзі. Він поклав кінець народному
фронту, цьому неміцному (і здебільшого міфіч-
ному) союзу лібералів, соціалістів і комуністів
проти фашизму, а також Комінтерну, який про-
тягом 1930-х років просував антифашистські
ідеї приблизно такого самого характеру, що й
ідеї народного фронту. Для багатьох керівни-
ків Комінтерну, які пізніше склали свої голови
в ході неминучої чистки, угода була схожа на
вирок. Інтернаціоналістів, які боролися за Рес-
публіку (в Іспанії. — Авт.) під прапорами Ко-
мінтерну, відкликали до Москви, заарештову-
вали й розстрілювали…». До того ж не слід за-
бувати, що лінія більшовицької партії «завжди
вирізнялася догматичністю, немов вона була
єдиним ідеологічно правильним світоглядом.
Вона ніколи не залишала можливостей для від-
хилення або незалежних інтерпретацій. Однак
більшість членів усе ж могли зробити акцент на
одній-двох ідеях на зразок боротьби з фашиз-
мом, що знаходили відгук у їхніх серцях. Тепер
же, абсолютно несподівано, партія повернула
ключову доктрину з ніг на голову й вимагала
твердо відстоювати новий підхід. Така перемі-
на перетворювала чесних людей на брехунів»30.
Настільки різкий поворот у стратегії й так-
тиці Комінтерну багато комуністів сприйняли
як відверту зраду, що викликало їх масовий
відтік з компартій капіталістичних країн. Дея-
кі комінтернівці, які раніше виступали гарячи-
ми й щирими друзями СРСР, перетворилися
на затятих антикомуністів. На знак протесту
проти укладення пакту Молотова—Ріббентро-
па приблизно третина комуністів — депутатів
29 Див. на цю тему: Манн М. Фашисты. Социология
фашистских движений. М., 2019; Туз А. Всемирный
потоп. Великая война и переустройство мирового
порядка, 1916—1931. М., 2019.
30 Рейнольдс Н. Писатель, моряк, солдат, шпион. Тай-
ная жизнь Эрнеста Хемингуэя, 1935—1961 гг. М.,
2020.
французького парламенту вийшли з партії.
Його підписання було неприйнятним і для
багатьох радянських громадян, а не лише для
прихильників СРСР за кордоном. Вони не мо-
гли, як того від них вимагали, прийняти таке
лицемірство. Тому можна лише здогадуватися,
наскільки болісним був процес звільнення від
ілюзій для людей, відданих ідеї. Як свідчать
донесення агентів НКВС, вони дивувалися з
приводу карколомного розвороту СРСР у зо-
внішній політиці. Ось лише деякі із висловлю-
вань, зафіксованих у серпні-вересні 1939 року
в Києві: «…Якась дивна співзвучність між про-
мовами Молотова і Гітлера, у чому справа? Не-
вже у нас з німцями зайшло далі, ніж пакт про
ненапад?»; «Раніше термін «палії війни» вжи-
вався щодо Німеччини, а тепер Молотов вжи-
ває його щодо Англії й Франції…»; «…Незрозу-
міло одне, посилено агітували проти фашизму,
розпалювали серед Червоної армії любов до
Батьківщини та ненависть до фашизму, а тепер
так ганебно простягли руку фашистам…»31.
У свою чергу, зв’язане угодою про ненапад,
нацистське керівництво не могло відкрито
вести пропаганду проти «нового союзника» і
його Червоної армії. А оскільки, як зазначало-
ся на плакаті на партійному з’їзді у Нюрнберзі в
1936 році: «Пропаганда нам допомогла прийти
до влади. Пропаганда допоможе нам утримати
владу. Пропаганда допоможе нам завоювати
світ» (а в її основі лежали нацизм, антикомунізм
і антисемітизм), то для підтримання морально-
го духу, насамперед у військовому сере до вищі,
військовослужбовцям вселяли відчуття перева-
ги над будь-яким супротивником32.
Гітлер назвав союз з СРСР «найсумнішим
тріумфом над його почуттями»33. Він вважав,
що Британія не капітулювала лише тому, що
сподівалася, що Сталін врешті-решт порушить
пакт про ненапад. Тому, коли прийняв рішен-
31 Глезеров С.Е. Предатели в русской истории. 1000 лет
коварства, ренегатства, хитрости, дезертирства, клят-
вопреступлений и государственных измен. М., 2021.
32 Арзамаскин Ю.Н. и др. Взлет и падение гитлеров-
ской пропаганды (1933—1945 гг.). М., 2022.
33 Мурхаус Р. Дьявольский союз. Пакт Гитлера-Стали-
на, 1939—1941. М., 2020.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8 31
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
ня про напад на СРСР, відчув себе «духовно
вільним»34. Тоді як його перекладач, який до-
сить добре знав звички фюрера, усвідомлював,
що «коли з тилу його захистить Сталін, він ста-
не ще необережнішим і безвідповідальнішим у
своїй зовнішній політиці». Підтвердженням
таких передчуттів стали слова Гітлера у розмо-
ві з міністром закордонних справ Японії Мацу-
окі: «Коли повернетесь до Японії, не варто по-
відомляти вашому імператору, що не виникне
питання про конфлікт між Німеччиною і Ра-
дянським Союзом»35. Оскільки, мовляв, візит
Молотова до Берліна показав, що «Росія хоче
прибрати до рук Європу». За цим відбулося
примітне зізнання щодо його ставлення до ні-
мецько-радянського пакту про ненапад: «Чес-
ним цей пакт ніколи не був — надто глибока
прірва в наших світоглядах»36. Потрібно вра-
ховувати, що, «будучи англофілом, фюрер дов-
го не втрачав упевненості в тому, що англійці
рано чи пізно змінять свою стратегію щодо
Німеччини, з тим щоб запобігти поширенню
більшовизму в Європі. Він не міг зрозуміти, як
народ, «настільки обдарований у торговельних
справах і підприємництві», може співпрацюва-
ти з комуністами»37.
В. Бережков — особистий перекладач Ста-
ліна — у своїх спогадах звертає увагу на те,
що «важливо враховувати особливе ставлен-
ня Сталіна до Гітлера. Вони ніколи не зустрі-
чалися. Але Сталін очікував на таку зустріч,
відчував до нацистського диктатора своєрідне
тяжіння. Судячи з висловлювань Гітлера, він
також високо цінував Сталіна. У них було чи-
мало спільного». Коли виникла необхідність
оформити нову ситуацію після спільного ви-
рішення Німеччиною і Радянським Союзом
«польського питання» і Ріббентроп знову
прибув до Москви, Сталін на банкеті не лише
34 Ріс Л. Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів. Київ,
2022.
35 Шмидт П.-О. Переводчик Гитлера: статист на ди-
пломатической сцене. М., 2020.
36 Келлерхофф С. Чем быстрее мы разобъем Россию,
тем лучше! https://inosmi.ru/history/20201222/
248796259.html
37 Миш Р. Я был телохранителем Гитлера. М., 2010.
виголосив тост на честь Гітлера, а й запевнив
рейхсміністра: «Радянський Союз дуже сер-
йозно ставиться до нового пакту. Я ручаюся
своїм чесним словом, що Радянський Союз не
обдурить свого партнера…». Хвала, яку Сталін
віддавав Гітлеру, не залишилася без відпові-
ді. У другій половині грудня фюрер надіслав
«вождю народів» вітання з нагоди його 60-річ-
чя. У телеграмі було висловлено «найкращі
побажання благополуччя й процвітання друж-
ньому Радянському Союзу». Сталін одразу ж
відповів: «Дружба народів Німеччини і Радян-
ського Союзу, зцементована кров’ю, має всі
шанси зберігатися й міцніти»38.
Тему особистих стосунків між Гітлером і
Сталіним висвітлено в роботі історика Р. Гане-
ліна «СССР и Германия перед войной: отноше-
ния вождей и каналы личных связей»39. Однак
частину наведених у ній джерел не знайдено,
інші викликають у дослідників підозри у їх
фабрикації. У деталях і подробицях показує у
новому звучанні характери й логіку поведін-
ки головних діючих осіб світової війни з обох
сторін конфлікту воєнний історик Е. Робертс у
книжці «Смерч войны»40.
Після укладення пакту нацистські й ра-
дянські дипломати розпочали опрацюван-
ня всеосяжних торговельних угод між дво-
ма країнами: Німеччина мала відправляти
свої промислові товари на схід, а Радянський
Союз — сировину на захід. У результаті ви-
никло те, що історики назвали «неістотною»
радянською «артерією», яка живила німецьку
воєнну машину. Можливо, радянський імпорт
не відіграв надто значущу роль у забезпеченні
вермахту в 1940 році. СРСР не зміг дати Тре-
тьому Рейху більше ніж 4,5 млн барелів нафти.
Однак доволі складно переоцінити масштаби
серйозної травми, якої Німеччина зазнала, зі-
ткнувшись з вкрай обмеженими ресурсами
внаслідок Першої світової війни. Під’єднавши
Німеччину до радянської «артерії», Гітлер зміг
подолати один з найбільших страхів своєї кра-
38 Бережков В. Рядом со Сталиным. М., 1998.
39 Ганелин Р.Ш. СССР и Германия перед войной: отно-
шения вождей и каналы личных связей. СПб., 2010.
40 Робертс Э. Смерч войны. М., 2011.
32 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
їни, а саме: страх перед вступом у нову війну.
«До літа 1940 року Радянський Союз став най-
важливішим постачальником сировини для
німецького Рейху», — констатував німецький
історик Г. Швендеман 41.
У кінцевому підсумку наслідки торгівлі з
Гітлером гостро відчув на собі саме Радянський
Союз, коли побачив, що нацистські завойов-
ники, які вторглися на його територію, були
напрочуд добре оснащені радянськими това-
рами. «На Східному фронті постійно розгор-
талася одна й та сама іронічна сцена. Німецькі
солдати, які харчувалися українським зерном,
прибули на місця битв завдяки кавказькій на-
фті, у чоботях з гуми, доставленої Транссибір-
ською магістраллю, стріляли з гармат, виго-
товлених із загартованої сталі, по своїх колиш-
ніх союзниках», — написав Е. Еріксон у своїй
роботі, присвяченій торгівлі між Радянським
Союзом і нацистами. Торговельні зв’язки між
ними зберігалися аж до самого початку війни.
Навесні 1941 року, коли мільйони німецьких
солдатів виступали у східному напрямку для
нападу на СРСР, потяги з радянським зерном
продовжували рухатися до Німеччини.
Збільшенням поставок сировини Сталін
«прагнув переконати Гітлера в тому, що нацис-
ти можуть отримати все необхідне від Радян-
ського Союзу й без війни з ним». Тоді як «Гіт-
лер і багато нацистських бонз вважали просто
нестерпним той факт, що майбутнє великої
Німеччини повністю залежить від доброї волі
Сталіна». Самі ж факти надання дієвої допо-
моги нацистському вермахту, як констатує ан-
глійський історик Л. Ріс, донині «залишаються
вельми пікантною й незручною складовою ро-
сійської воєнної історії»42.
За твердженнями деяких вчених, Гітлер бо-
явся, що підступний радянський деспот якось
зуміє перехопити ініціативу і публічно оголо-
сити про великі односторонні поступки Ні-
41 Тристин Хоппер. National Post: СССР выиграл для
нас Вторую мировую войну — жаль, что он также по-
способствовал ее началу.
https://inosmi.ru/politic/20210509/249683215.html
42 Рис Л. Сталин, Гитлер и Запад. Тайная дипломатия
Великих держав. М., 2013.
меччині. Очевидно, зауважують вони, Сталін
обговорював таку можливість з Молотовим.
Однак якщо вони й обмінювалися такими мір-
куваннями, то документальних підтверджень
цього немає. С. Коткін допускає, що замість
того, щоб вдатися до хитрощів, Сталін чіпляв-
ся за свою віру в те, що Німеччина не зможе
атакувати Росію, не розібравшись з Великою
Британією, хоча у британців не було ані кон-
тинентальної армії, ані території, з якої вони
могли розпочати вторгнення. Сталін припус-
кав, що йому вдасться виграти достатньо часу
при переговорах, коли Гітлер нарешті висуне
свій ультиматум. Можливо, він міг погодитися
на задовільні вимоги і таким чином запобігти
війні або ж, що найвірогідніше, розтягнути
переговори до моменту, коли Гітлер уже не
зможе розпочати вторгнення, й отримати ще
один дорогоцінний рік, протягом якого про-
довжувалося б переоснащення Червоної армії.
Навіть якби це не спрацювало і війна все-таки
розпочалася, німцям потрібно було щонаймен-
ше ще два тижні для повної мобілізації, вважав
Сталін, що дало б час для мобілізації і йому
самому. Коли радянська розвідка в Берліні та
за його межами донесла, що вермахт «закінчив
усі воєнні приготування», він не усвідомив, що
це означало повне вторгнення всіма силами у
перший же день 43.
Багато про що говорить уже сама фраза, яку
тільки й зміг вимовити Молотов, коли о чет-
вертій з хвилинами ранку 22 червня 1941 року
німецький посол у Москві граф Шуленбург
прибув до його кабінету в Кремлі, щоб оголоси-
ти війну СРСР: «Невже ми на це заслужили?».
На що посол відповів, що «ці претензії були
обґрунтованими», але потім знизав плечима
і додав, що «не міг на них відповісти, оскіль-
ки Берлін абсолютно (його) не інформував».
Втім, Молотов із завидною наполегливістю
категорично заперечував щось подібне. Що-
правда, підтверджував, що в перші дні війни,
наповнені неясностями і поразками Червоної
43 Стивен Коткин. Foreign Affairs: когда Сталин стол-
кнулся с Гитлером. Кто кого перехитрил. https://
inosmi.ru/20210916/250515911.html
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8 33
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
армії, Сталін кинув фразу: «Все просрали»44. У
розгорнутому вигляді її подав А. Мікоян: «Ле-
нін нам залишив велику спадщину, і ми, його
спадкоємці, все це просрали…»45.
Щоб остаточно не «просрати» все, Сталін
наважився на відчайдушний крок — дав згоду
на передачу Гітлеру через болгарського по-
сла І. Стаменова пропозиції про припинення
бойових дій в обмін на великі територіаль-
ні поступки — Прибалтика, Молдова, значна
частина України, Білорусі. За словами Берії,
Молотов назвав це «можливою другою Брест-
ською угодою». Посол відмовився бути посе-
редником у такій сумнівній справі і сказав, що
«якщо ви відступите навіть до Уралу, то все
одно переможете»46.
Спромігшись лише 3 липня 1941 року на
звернення до народу, Сталін, зокрема, чимало
уваги в ньому приділив радянсько-німецьким
домовленостям: «Можуть запитати: як могло
трапитися, що Радянський уряд пішов на укла-
дення пакту про ненапад з такими віроломними
людьми і бузувірами, як Гітлер та Ріббентроп?
Чи не було тут допущено з боку Радянського
уряду помилку? Звичайно, ні! Пакт про нена-
пад є пактом про мир між двома державами.
Саме такий пакт запропонувала Німеччина у
1939 році. Чи міг Радянський уряд відмовитися
від такої пропозиції? Я гадаю, що жодна миро-
любна держава не може відмовитися від мирної
угоди з сусідньою державою, якщо на чолі цієї
держави стоять навіть такі нелюди і людоїди, як
Гітлер та Ріббентроп. І це, звичайно, за однієї
неодмінної умови — якщо мирна угода не зачі-
пає ані прямо, ані опосередковано територіаль-
ної цілісності, незалежності й честі миролюбної
держави. Як відомо, пакт про ненапад між Ні-
меччиною і СРСР є саме таким пактом.
Що виграли ми, уклавши з Німеччиною
пакт про ненапад? Ми забезпечили нашій кра-
їні мир протягом півтора року й можливість
підготовки своїх сил для відсічі, якщо фашист-
44 Чуев Ф.И. 140 бесед с Молотовым. Второй после
Сталина. М., 2020.
45 Микоян А.И. Так было. М., 2000.
46 Рис Л. Сталин, Гитлер и Запад. Тайная дипломатия
Великих держав. М., 2013.
ська Німеччина ризикнула б напасти на нашу
країну всупереч пакту. Це певний виграш для
нас і програш для фашистської Німеччини»47.
Це далеке від об’єктивності обґрунтування,
яке Сталін висунув у 1941 році майже як за-
пізніле виправдання своєї провальної політи-
ки, дуже швидко стало головним радянським
трактуванням. У такому ключі вибудовували
раніше свої аргументації радянські, а тепер
значна частина російських дослідників: Ра-
дянський Союз повернув собі більшу частину
територій, відторгнутих у 1918—1921 роках.
На них німці та їхні союзники у 1941 році втра-
тили більше солдатів і техніки, ніж у Польщі,
Бельгії та Франції разом узятих у 1939—1940
роках. Істотно збільшився людський потенці-
ал СРСР. Так, на 17 січня 1939 року населення
країни становило 170,5 млн. Його природний
приріст з січня по грудень 1939 року становив
2,9 млн чоловік, тобто 1,8 %. На приєднаних те-
риторіях проживало понад 25 млн. Угода дала
можливість Червоній армії не лише створити
інфраструктуру на нових позиціях у західних
військових округах, а й провести переосна-
щення новою технікою48.
Російські дослідники, які все ж серйозно
беруться за тему війни, добре знають, що їм
краще обходити, серед інших «чутливих» тем,
пакт Молотова—Ріббентропа та події в Поль-
щі у вересні 1939 року. Точніше, писати про
них можна, якщо є готовність дотримуватися
директивно встановлених правил і не виходи-
ти за окреслені Кремлем межі. В іншому разі
«токсичними можуть стати не лише темні сто-
рінки Другої світової, а й будь-які сучасні для
історичної науки теми»49. Російський закон
проти «реабілітації нацизму» містить спеці-
альну заборону, під загрозою кримінального
покарання, на поширення «недостовірної» ін-
47 Кульков Е., Мягков М., Ржешевский О. Война
1941—1945. М., 2005.
48 Див., напр.: Широкорад А.Б. Пакт Молотова—Риб-
бентропа — детонатор мировой войны или шаг к По-
беде 1945 г.? М., 2020.
49 Мартынов К. Повелители истории. Новое назначе-
ние Мединского и грядущее «дело историков». Но-
вая газета. 31 июля 2021.
34 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (8)
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
формації про діяльність Радянського Союзу
під час Другої світової війни. «Інакше кажучи,
будь-яку згадку про злочини, не засуджені в
Нюрнберзі, можна прирівняти до заперечення
звірств нацистів. Звичайно, — іронізує з цього
приводу Т. Снайдер, — в Нюрнберзі не засу-
джували жодних дій Радянського союзу, тому
що Совєти були серед переможців і суддів»50.
Нацистсько-радянський пакт мав неабия-
кий вплив на подальший драматичний розви-
ток процесів у Європі та світі загалом. І його
«ніяк не можна віднести до другорядних або
дивних подій, і знати про нього важливо не
тільки для того, щоб краще зрозуміти Другу
світову війну, а й щоб повніше уявити собі за-
гальну картину історії ХХ століття»51. І ХХI
століття також. Включно з моделюванням іс-
ториками та письменниками того, як виглядав
би сьогодні світ, якби не було Другої світової
війни. Наведемо деякі їхні оцінки і припу-
щення: Радянський Союз ніколи не став би
європейською імперією. Британія і Франція
були настільки антикомуністичними, що ледь
не розбомбили російські нафтові родовища у
1940 році після підписання Сталіним пакту з
Гітлером, а ще вони планували направити вій-
ська на допомогу Фінляндії. Вони б не стали
сидіти, склавши руки, якби Радянський Союз
вторгся в Німеччину (це справді могло б від-
бутися, якби Совєти перемогли Польщу в ро-
сійсько-польській війні 1920 року).
Значну частину німецької армії в ході опера-
ції «Барбаросса» становили збройні формуван-
ня союзників з країн «Осі», які через дурість
приєдналися до «хрестового походу Гітлера»
проти більшовизму. Серед них були Румунія,
Угорщина, Болгарія та Фінляндія. Завоюван-
ня Румунії, Угорщини та Болгарії дозволило
на багнетах Червоної армії встановити в цих
країнах комуністичні режими, те саме відбуло-
ся й після звільнення (так, це було звільнен-
ня від жахів нацистського правління) Польщі
50 Тимоти Снайдер. New York Times (США): война с
историей — это война с демократией. https://inosmi.
ru/20210704/250039581.html
51 Мурхаус Р. Дьявольский союз. Пакт Гитлера—Ста-
лина, 1939—1941. М., 2020.
та Чехословаччини. Іншими словами, якби не
було Гітлера, не було б і Варшавського пакту.
Кордони Росії сьогодні виглядали б інакше.
Гітлер і Сталін поділили Польщу в 1939 році, а
після війни Радянський Союз анексував біль-
шу частину захопленої польської території,
тоді як Польща отримала «в порядку компен-
сації» частину території Німеччини. Якби не
було війни, ці землі ніколи не перейшли б в
інші руки, а східна Прусія була б сьогодні час-
тиною Німеччини, а не Росії.
Реальністю є те, що операція «Барбаросса»
призвела до зруйнування промисловості та по-
грабування природних ресурсів Росії і України.
Ці втрати лише частково було компенсовано за
рахунок ленд-лізу та післявоєнного захоплен-
ня Совєтами трофеїв у Німеччині. Безжалісна
реалізація Сталіним планів індустріалізації у
1930-х роках дозволила радянській економіці
зростати приголомшливими темпами. Саме це
допомогло Радянському Союзу перетворити
царську селянську країну на потужну промис-
лову державу, спроможну виробити достатню
кількість зброї, щоб знищити гітлерівські тан-
ки. Навіть з урахуванням економічних супе-
речностей комунізму було б цікаво подивити-
ся, як би виглядала радянська економіка у дов-
гостроковій перспективі, коли б не було війни.
При цьому претендентів на місце, яке за-
йняв СРСР, було небагато. Якщо не рахува-
ти Сполучені Штати, то безумство Гітлера
знищило його конкурентів. Світ у 1939 році
був багатополярним, чимало держав вели бо-
ротьбу за вплив. У 1945 році залишилося дві
наддержави — США і Радянський Союз. Інші
претенденти були розчавлені, окуповані чи ви-
снажені. І це найбільша спадщина, яку Гітлер
залишив Росії.
Путінська Росія являє собою лише тінь по-
рівняно з військовою потугою і глобальним
впливом Радянського Союзу. Гітлер залишив
вакуум влади в Європі, який був заповнений
СРСР. Чи варто було заплатити за це життя-
ми 20 млн чоловік — це інше питання 52. Утім,
52 Майкл Пек. The National Interest: как Вторая миро-
вая война изменила место России в мире. https://
inosmi.ru/politic/20210509/249665859.html
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 8 35
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
його актуальність і злободенність відновлює
нинішня воєнна агресія Росії проти України,
мотивацією для якої Путіну слугує сталінська
політика та сталінська спадщина, модернізо-
вана ним у те, що дедалі частіше у публічному
просторі означують терміном «рашизм». Якраз
його ідеологія становить основу і зміст так зва-
ної «спеціальної воєнної операції», яку, у свою
чергу, обґрунтовано необхідністю «протисто-
яння тим самим геополітичним силам, з якими
радянська держава воювала у 1941—1945 ро-
ках». До того ж наголошено на її «превентив-
ності», яка полягає (вдумайтесь!) у тому, що
«ми відповідали, а не починали СВО», спира-
ючись на «вивчені» російською владою «уро-
ки» історії 53.
Що ж, судячи з усього, РФ виявилася по-
ганим учнем. А історія таким завжди виносить
свій вердикт. Суворий, але справедливий!
53 Лейба Г. Эксперты сверили понимание уроков исто-
рии России и Украины. https://www.kommersant.ru/
doc/6056781
Volodymyr M. Lytvyn
Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
STALIN'S LEGACY IN MODERN RUSSIAN POLITICS
The article shows how Putin's Russia is purposefully and increasingly actively reproducing the Stalin’s legacy, shifting in
a light favorable to it the perspective in assessments of the Second World War regarding the causes and circumstances
that led to its outbreak. Arbitrarily interpreting historical facts, Putin does not only prescriptively determine how scien-
tists should evaluate the events of 1939—1945, but also adapts the past, distorted by him, to justify his aggressive foreign
policy course, including the war against Ukraine. This discourse about the "necessity of countering modern manifesta-
tions of Nazism" actually gives grounds for the legitimacy of comparing Putin's Ruscism to Hitler's Nazism.
Cite this article: Lytvyn V.M. Stalin’s legacy in modern Russian politics. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2023. (8): 23—35.
https://doi.org/10.15407/visn2023.08.023
|