Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі

Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі

Стаття присвячена проблемам транслітерації в рецепції фольклорних, зокрема пісенних, текстів у близькомовному середовищі і чинникам, які цьому сприяють (лексика, Silbenzählung – складочислення, ритм поезії і музики). Також розглядаються питання адаптаційних властивостей музичного ритму у сприйнятті...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Грица, С.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:Народна творчість та етнологія
Теми:
З історії та теорії етнології
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201496
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі / С. Грица // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 1. — C. 7-16. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-201496
record_format dspace
spelling irk-123456789-2014962025-01-21T10:55:28Z Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі Грица, С. З історії та теорії етнології Стаття присвячена проблемам транслітерації в рецепції фольклорних, зокрема пісенних, текстів у близькомовному середовищі і чинникам, які цьому сприяють (лексика, Silbenzählung – складочислення, ритм поезії і музики). Також розглядаються питання адаптаційних властивостей музичного ритму у сприйнятті пісень-новотворів, перебільшення ролі усності в міграційних процесах народної пісні і водночас амбівалентність письменства у збереженні автентичності фольклору та парадокси аутентики в сучасності. The article is dedicated to transliteration in the reception of folklore and folk songs, in particular, written in related languages, and also factors that promote such process (vocabulary, Silbenzählung – syllable-counting, the rhythm of poetry and music). Also, such issues are examined as adaptive characteristics of a musical rhythm in the reception of new songs, an exaggeration of the role of the verbal versions in migratory processes of folk songs, and at the same time an ambivalence of a written language in the keeping of a folklore authenticity and paradox of the authenticity in the present. 2012 Article Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі / С. Грица // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 1. — C. 7-16. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201496 398:[78.06+81’27] uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic З історії та теорії етнології
З історії та теорії етнології
spellingShingle З історії та теорії етнології
З історії та теорії етнології
Грица, С.
Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі
Народна творчість та етнологія
description Стаття присвячена проблемам транслітерації в рецепції фольклорних, зокрема пісенних, текстів у близькомовному середовищі і чинникам, які цьому сприяють (лексика, Silbenzählung – складочислення, ритм поезії і музики). Також розглядаються питання адаптаційних властивостей музичного ритму у сприйнятті пісень-новотворів, перебільшення ролі усності в міграційних процесах народної пісні і водночас амбівалентність письменства у збереженні автентичності фольклору та парадокси аутентики в сучасності.
format Article
author Грица, С.
author_facet Грица, С.
author_sort Грица, С.
title Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі
title_short Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі
title_full Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі
title_fullStr Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі
title_full_unstemmed Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі
title_sort роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2012
topic_facet З історії та теорії етнології
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201496
citation_txt Роль транслітерації в рецепції словесно-музичних текстів фольклору в мовноспорідненому середовищі / С. Грица // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 1. — C. 7-16. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT gricas rolʹtranslíteracíívrecepcííslovesnomuzičnihtekstívfolʹkloruvmovnosporídnenomuseredoviŝí
first_indexed 2025-02-09T04:32:39Z
last_indexed 2025-02-09T04:32:39Z
_version_ 1823552894674141184
fulltext 7 Транслітерація  –  прерогатива  писемності,  літератури – є посередником у комунікації та  міжетнічній  рецепції  явищ  культури,  у  тому  числі  й  усної  творчості.  Транслітерація  –  це  переведення  тексту  з  одного  алфавіту  на  ін­ ший, переважно на латинський, що з ранньо­ го середньовіччя панував у Європі. Коли б не  писемність, яка взяла на себе функцію збере­ ження усної творчості у скриптивних формах,  тисячі зразків фольклору відійшли б у небут­ тя.  Утім,  писемності  судилося  відіграти  роль  дволикого Януса в діалозі з усною творчістю,  бо  там,  де  перша  здобувала  пріоритет,  друга  відходила на другий план. В Україні,  яка пе­ ребувала  в  медіальному  становищі  між  Схо­ дом  і  Заходом,  процес  взаємодії  усної  твор­ чості  та  письменства  особливо  активізувався  в ХVІ–ХVІІ ст. На Правобережжі України  користувалися латиницею, а тому значна час­ тина історичних документів і більшість зразків  української усної творчості до початку ХІХ ст.  зберігалися  в  латинській  транслітерації.  Усі  сфери  тогочасного  життя  були  сакрально  ор­ ганізованими, тож у друкованих і рукописних  матеріалах поряд з духовними віршами, псаль­ мами, молитвами, прославними гербами та па­ негіриками, з’являлися народні пісні й світська  усна проза. «Всесвітньо­історичне  значення  пізньо­ го  середньовіччя,–  як  відзначає  Х.­Г.  Гада­ мер, – полягає в тому, що було створено світ­ ський світ…»  1. Усна творчість  і письменство  в  Україні  набрали  особливих  обертів  за  часів  козаччини.  Спалах  творчої  енергії  народу  знайшов відображення в усіх жанрах фолькло­ ру.  Багато  співаників  ХVІІ  ст.,  що  їх  згодом  опублікували українські, польські та російські  вчені:  В.  Перетц,  М.  Возняк,  О.  Брюкнер,  К.  Вуйціцький,  В.  Щурат,  Ю.  Яворський,  Я.  Бистронь,  О.  Позднєєв  та  інші  –  потра­ пили до нас у латинській транслітерації. Серед  них – «Światowa roskosz» Є. Морштина (1606),  «Pisma  Jana  Dzwonowskiego  (1608–1625)»,  Konfertet cudowny i siła kozaka Płachty ukraińca  z Sahajdacznym kozakiem ktòry był przyciągną ze  dwudziestu tysięcy kozakòw wybornych і dzielnych  mołodców  przeciw  ludziom  niechrzesciańskim  w  roku  1620  (в  останньому  надруковано  пісню  про  козака  і  Кулину).  У  збірнику  Кондраць­ кого  (1693)  з  «Katalogu  rękopisòw  Biblioteki  Uniwersytetu  Jagelońskiego»  були  зафіксовані  перша  із досі відомих дум про козака Голоту,  Роль тРанслітеРації в Рецепції словесно- музичних текстів фольклоРу в мовноспоРідненому сеРедовищі Софія Грица УДК 398:[78.06+81’27] Стаття присвячена проблемам транслітерації в рецепції фольклорних, зокрема пісенних, текстів у близькомов­ ному середовищі і чинникам, які цьому сприяють (лексика, Silbenzählung – складочислення, ритм поезії і музики).  Також розглядаються питання адаптаційних властивостей музичного ритму у сприйнятті пісень­новотворів, пере­ більшення ролі усності в міграційних процесах народної пісні і водночас амбівалентність письменства у збереженні  автентичності фольклору та парадокси аутентики в сучасності.  Ключові слова: транслітерація, складочислення, рецепція, музичний ритм. The article is dedicated to transliteration in reception of folklore and folk songs, in particular, written in related languages  and also factors which promote such process (vocabulary, Silbenzählung – syllable­counting, rhythm of a poetry and music).  Also such issues are examined as an adaptive characteristics of a music rhythm in reception of new songs, an exaggerating of role  of the verbal versions in migratory processes of folk songs and at the same time an ambivalence of a written language in keeping  of a folklore authenticity and paradox of the authenticity in the present. Keywords: transliteration, reception, syllable­counting, music rhythm. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 8 9 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 З історії та теорії етнології і  захищений  рамками  авторства,  може  зміню­ ватися  лише  через  виконавство,  але  не  через  трансформацію  зафіксованого  тексту.  Тут  діа­ лог  між  творцем  і  реципієнтом  можна  назвати  «респектабельним». Ніхто не має права змінити  жодного слова в поезії Пушкіна, жодної ноти в  концертах Бетховена, Чайковського, фуги Баха  чи зробити свій варіант картин Рєпіна, Врубеля,  Матейка, Труша, тоді як існують десятки версій  народних пісень, народної картини «Козак Ма­ май» та безліч варіантів однієї моделі народної  скульптури, писанки тощо. У першому випадку  присутня  суттєва  дистанція  від  професіонала­ митця, зумовлена неповторністю його індивіду­ ального таланту, фахового вишколу, натомість у  другому реципієнт може зайняти місце  творця  і  навпаки.  Процес  індивідуалізації  авторства,  його охорони посилюється щонайменше протя­ гом чотирьох останніх століть з тиражуванням  професійних  творів  у  друці.  Можлива  добра  або погана  інтерпретація виконавцем (посеред­ ником)  авторського  музичного  твору  чи  вдала  або невдала копія картини, але це копія, свідома  стилізація, переспів (знову ж таки авторські). Рецепція  у  фольклорі  кардинально  відріз­ няється від рецепції у професійному мистецтві.  У фольклорі реципієнт, вільний у поводженні з  перейнятим текстом (словом, музикою), всту­ пає з ним в діалог «на рівних», може вдатися  до його варіювання,  вкорочення, доповнення,  змінити  імена  дійових  осіб,  топонімів,  що  не  припустимо  в  рецепції  літературних  творів.  Для  фольклорного  реципієнта  орієнтиром  у  власній інтерпретації інонаціонального тексту,  що міг з’явитися як транслітерований через лі­ тературу, є модус мислення його середовища.  У  ньому  він  сублімує,  відтворює  перейнятий  об’єкт,  згідно  з  власним  відчуттям,  світоба­ ченням,  і  це  підсвідомий процес.  Фольклор­ ний  реципієнт  може  ту  саму  пісню  заспівати  в подільському, гуцульському, підгалянському  чи спішському модусах, представляючи таким  чином  інонаціональні  варіанти  того  самого  зразка.  Чимало  таких  міжетнічних  варіантів  однієї пісенної парадигми за умов відсутності  мовних бар’єрів можна навести не тільки серед  «легко транспортабельних», вільних від обря­ ду  творів:  балад,  любовних  чи  побутових  пі­ сень,  анекдотів, –  а й  серед  обрядових,  чого  неможливо  зробити  з  текстами  і  мелодіями  пісень М. Глінки, М. Лисенка, С. Монюшка.  Наведу приклади транслітерації пісень з ве­ сільного обряду зі збірника ХVІІ ст. під заголов­ ком «Кermasz wieśniacki albo Rozgwara Kmosia z  Bartoszem na Zawiślu» («Кермаш вєсняцкі [тобто  ярмарок сільський. – Авт.] або розмова Кмося  з Бартошем на Завіслянщині»), які опублікував  Ян  з  Вихилувкі.  Важливо  звернути  увагу  на  тотожність поданих текстів українських  і поль­ ських  варіантів  весільних  пісень,  які  відрізня­ ються лише в нюансах граматичних форм: А) Już dobranoc pani matko Tyś mnie wychowała gładko Czegoś nie odsłużę W tem ci się zadłużę Б) Юж добраніч, пані матко, Ти­сь мня виховала гладко Чогось не відслужу, То тобі задлужу 3. Або  ж  такі  варіанти  з  акту  благословіння  молодих:  А) Оj wychodź, wychodź, kochanie moje Nic ci  nie nada płakanie twoje 4. Б) Ой сідай, сідай, кохання моє, Ніц не поможе плакання твоє 5. У  рецепції  пісенних  текстів  та  їх  легкому  засвоєнні  в  близькомовному  середовищі  пер­ шорядне  значення  мають  споріднені  лексика,  силабіка й синтаксис мов, які провокують на­ слідування,  підсвідоме  ототожнення  пісень.  Кожна з версій вербальних текстів пісень має  свої локальні мелодії. Важливою передумовою, що  сприяє  тран­ слітерації текстів спорідненими мовами є їхня  силабічна  природа,  або  т.  зв.  «Silbenzählung»,  тобто  «складочислення»  (як  його  іменовано  знана в Україні, Молдові й Румунії довга пас­ туша балада про чабана, який загубив овець,  та  ряд  побутових  пісень.  Можна  з  певністю  стверджувати,  що  латинська  транслітерація  українського фольклору стала перехідним мос­ том до його адаптації в польському, словаць­ кому  й  чеському  середовищах,  як  і  навпаки,  західнослов’янського  –  в  українському.  Чи­ мало зразків українського фольклору ХVІІ ст.  в латинській транслітерації потрапляло в т. зв.  літературу  «отпустову»,  кальварийську,  що  поширювалася при костелах, на храмах, у яр­ маркових книжечках на  зразок «Prażonki»  та  «Piękna  і  wesoła  uciecha  przy  dobrej  myśli»  2.  Письменники  Польщі,  яка  в  ХVІ–ХVІІ  ст.  простягалася від Балтики  і до Чорного моря,  живучи  на  українських  землях,  цікавлячись  справами  посполитого  люду  й  пишучи  про  життя українських селян, тутешні звичаї, їхню  усну  творчість  передавали  латинською  тран­ слітерацією.  З розвитком романтизму в Європі, закли­ ками Й. Г. Гердера до фіксування фольклору  народів  Європи  та  діяльністю  братів  Грімм  посилюється акція збирання  і вивчення усної  творчості.  Україна  була  справжнім  Клондай­ ком для збирачів пісенного фольклору й усної  прози,  бо  завдяки  домінуванню  селянського  населення  в  Україні  й  обмеженому  доступові  українців до початкових та вищих шкіл знач ний  творчий  потенціал  зосередився  саме  в  усній  творчості. До її фіксації в більшості видань аж  до ХІХ ст. застосовувано латинську трансліте­ рацію, бо, мовляв, «до кого мають пристати ру­ сини, які навіть не мають своєї граматики», як  писав з певною зверхністю польський фольк­  лорист Вацлав Залеський, котрий у 1933 році  видав першу велику збірку – «Pieśni polskie i  ruskie ludu Galicyjskiego». Латинською транслі­ терацією український фольклор також подали  Жегота Паулі («Pieśni ludu Ruskiego w Galicyi»,  1840),  Л.  Зейшнер,  О.  Кольберг  та  З.  Гло­ гер,  етнографічні  матеріали  –  Р.  Кайндль,  білоруський  фольклор  –  Я.  Чечот,  М.  Фе­ деровський,  піонер­славіст  З.  Доленга­ Ходаковський  («O  Słowiańszczyźnie  przed  chszesciaństwem», 1818). Українські діячі куль­ тури  сприймали  таку  акцію  як  колоніальну  інвазію,  відповіддю  на  що  була  діяльність  «Руської  Трійці»  і  видання  «Русалки  Дні­ стрової» (1837). З ретроспективи часу слід ви­ знати,  що  акція  польських  учених  виявилася  корисною,  бо  врятовано  від  забуття  десятки  тисяч творів фольклору, документів історії, ві­ домостей про побут і життя людності України.  Серед названих діячів першорядне місце в цій  акції  належить  О.  Кольбергу,  його  грандіоз­ ній  шістдесятитомній  праці  «Lud  Słowiański»,  у  якій  десять  томів  присвячено  українському  фольклору та етнографії. На наш погляд, вар­ то було б погоджено з польською Академією  наук «українську» частину праці – матеріали  усної  творчості  –  перевидати  в  кириличній  транслітерації, а описи побуту – в перекладах  з польської українською мовою.  За  відсутності  мовних  бар’єрів  у  близько­ мовному  середовищі  фольклор  переймається  без перешкод. Цьому сприяють дві обставини:  по­перше, за ним не закріплений авторський па­ тент, що є своєрідним табу на безоглядне при­ своєння чужих текстів, а по­друге, реципієнт у  фольклорному процесі (і це випливає з першо­ го)  почувається  вільно,  так  би  мовити,  з  «ні­ чийним»  текстом  пісні,  казки,  оповідки  тощо,  долучаючись, якщо він особа творча, до актив­ ного  відтворення,  іноді  наважуючись  визнати  за собою авторство. (Такі випадки у нашій екс­ педиційній практиці траплялися нерідко).  Інша  справа  з  рецепцією  авторських  літературних  або музичних творів. Інтерес до автора в таких  випадках  є  незмінним.  Поляк,  білорус,  словак  ніколи  не  перейме  тексту  вірша  Т.  Шевченка,  чи vice versa українець – вірша А. Міцкевича,  усвідомлюючи, що це твори конкретних поетів,  і що авторство не дозволяє поводитись з ними  вільно,  вважати  себе  співтворцем.  Для  транс­ формації  професійних  творів  парадигматична  сітка  значно  обмеженіша,  ніж  для  фольклору  (канонічно­неканонічного  за  своєю  природою),  схожого з мовою, у чому й полягає секрет його  безкінечності,  при,  здавалося  б,  вичерпаності  й  завершеності.  Літературний  твір,  обмежений  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 10 11 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 З історії та теорії етнології /:4 + 4: //: Рефр. 4 + 4:/ А) |: А tam hore pod javorom:| |: Hej,  оre Ulča s jednim volom:| Ešče brazdu ñe zorala, Hej, uz na ñu mat zavolala : «Hibaj Ulča hibaj domu. Hej vidavam ťa neznam komu. Vidavam ťa Janičkovi, Hej v sirom poli zbojničkovi...» 14 Б) А там долом пуд явором:    (4+4)(14+4) Ей, воре дівча з єдним волом. Ші лем бразду одворує, Уж го матка поволує: «Подь, Анічко, подь до дому, Оддаву тя не знам кому. Оддяву тя Янічкові, Великому збойнічкові...» 15 В) Без нот Hańciu moja pójdz do domu, (4 + 4) 2 Wydam ja cię nie wiem komu. Wydam ja cię Janickowi, Hej, walnemu zbójniczkowi. « Janku, Janku, tęgis zbójnik, Wiesz po wierchach każdy chodnik Wednie idziesz wnocy wrócisz , A mnie biedną tylko smucisz» 16.  Силабічна  будова  вербального  тексту,  скла- дочислення, тобто його силабічна ритміка і син­ таксична  будова,  є  матрицею  будови  пісенної  строфи. Коли рух пісень на писемному чи усному  рівні відбувається в мовноспорідненому середо­ вищі, для ототожнення  і синонімії семантичних  концептів  у  різномовних  парадигмах  не  існує  опозиційних бар’єрів. Незалежним від слова еле­ ментом у цьому русі є мелодія, що має свою тра­ екторію і властивість вибудовувати свій архітек­ турний малюнок – мелодичний контур, у якому  концентруються неповторні риси модуса мислен­ ня середовища, до якого належить варіант спіль­ ної  семантичної  парадигми.  Абсолютна  біль­ шість слов’янських різномовних версій тих самих  пісень має відмінні мелодії. Коли вони тотожні,  то  засвідчують  очевидне  переймання  їх  через  писемні джерела. Раніше в праці «Мелос укра­ їнської народної епіки» (1979) ми наголошували  на тому, що силабічна будова вербального тексту,  записаного  без  мелодії,  може  слугувати  осно­ вою для реконструкції мелодії  (уявної),  з  якою  він  виконувався,  за  умови  докладних  відомос­ тей про середовище, у якому цей текст побуту­ вав. Однак така реконструкція лише повторить  силабічний  каркас  тексту,  виявивши  найпримі­ тивніші форми його озвучення на етапі речита­ тивного співомовлення. У пізнішій фазі розвитку  пісенного  фольклору  та  емансипації  мелодії  від  тексту,  коли  мелодія  набуває  рис  національно  неповторного  зразка,  силабічна  схема  втрачає  функцію  спільного  знаменника  і  всілякі  ком­ бінації в  її прирівнюванні до силабічного ритму  схожі на обрубування розкішних гілок з дерева,  аби отримати образ стовбура (з ялинки – палку).  Модне  тепер  картографування  функціонально  споріднених  обрядових  пісень  виявляє  лише  ті  складочислові схеми у варіантах, які походять від  спільних текстів, а не від мелодій, що ніколи не  будуть ідентичними навіть в одному і тому само­ му середовищі. Мелодичний ритм та інтонаційне  наповнення пісні, стимульовані внутрішньо пси­ хологічними симультанними  імпульсами, є най­ більш вільною сферою творчості, особливо там,  де мелодія не є функційно прив’язаною і може го­ ворити сама за себе, диктуючи правила гри тек­ стові. Цей зворотний зв’язок впливу мелодичної  форми  на  формотворення  тексту  дуже  харак­ терний для пісенних позаобрядових новотворів:  ліричних, любовних, соціально­побутових, заро­ бітчанських, емігрантських тощо. Наприклад, на  Тернопільщині в 1991 році від Якова Івановича  Ковалишина  (1912  р.  н.)  я  записала  любовну  пісню­новотвір, мелодичною матрицею для якої  послужила відома німецька коляда літературного  походження «O Tannebaum (2), wie grün sie deine  Blätter». (Див.: Нотний приклад № 3.) 1. А був це раз веселий час І молодіж гуляла. Було у мене щастя й рай, Недовго ж це тривало. в  німецькій  літературі  ще  в  ХVІІ  ст.),  рими,  асонанси, музична ритміка. Вони стимулюють  мнемонічне засвоєння пісень і тим самим ото­ тожнюють тексти. Прикладом можуть слугу­ вати міжнаціональні версії добре відомої укра­ їнської  балади  «Тройзілля»,  її  транслітерація  латиницею та білоруська версія.  Один  з  найдавніших  записів  українського  тексту балади (без мелодії) містився в збірни­ ку З. Доленги­Ходаковського:  А в Марусі хата на помості,      4 + 6 Приїхало три козаки в гості. Марисенька хорая лежала,  Чорним шовком головку зв’єзала. Приїхало три козаки з полку,  Розв’єзали Марисі головку. Єден каже: «Марисю я люблю»,  Другий каже: «Я Марисю возьму»  Третій каже: «Тройзілля достану, Я з Марисенькою до шлюбу стану» 6. Польський варіант (без мелодії): Tam przed borem Kasiejka stojała,  4 + 6 Czarną chustką głowieńkę związała. Przyjechali trzech kozaków z boru,  Rozwinęli Kasiejki najgłowu. Jeden mówi: «Ja Kasiejkę lubię», Drugi mówi: «Ja się z nią ożenię».  Trzeci mówi:» Czy cię będzie chciała?» «Ach któż dla mnie trzy zioła dostanie, To ten ze mną przy ołtarzu stanie» 7. Білоруський відповідник (з мелодією): Марусенька нядужа ляжала,  4 + 6 Чорным шоўам галоўку звязала. Приєхалі тры казакі з поўку, Развязалі Марусі галоўку. Адзін кажа: «Я й Марусю люблю!»  Другі кажа: «Я й Марусю вазьму!».  Трєці кажа: «З Марусяю я й на шлюбе стану!» Заганула Маруся загадку:  «Хто Марусі труйзелле дастане,  З Марусяю той на шлюбе стане» 8.  На жаль, переважна більшість найдавніших  записів пісень здійснена без мелодій. Утім, зна­ ючи приблизне місце безадресного фольклор­ ного  запису  вербального  тексту  і  специфіку  співомовлення  цього  локального  осередка,  можна  уявити,  як  він  звучав,  чи  навіть  на  підставі типових моделей співу цього локуса ре­ конструювати мелодію. Два з вищенаведених  варіантів  «Тройзілля»  –  зі  збірників  З.  До­ ленги­Ходаковського  та С. Черніка – подані  без докладних паспортів. Синонімічний до них  білоруський варіант зі Слуцька, а також інші,  наприклад зі збірника О. Кольберга 9, дають  підставу  стверджувати,  що  два  перших  були  записані в північно­західних районах України.  Польський варіант у латинській транслітерації  не оминув літературної ретуші, заміни номіна­ тивів (замість Марусі вжито дуже популярне в  польських народних піснях ім’я Кася), інверсій  у тексті тощо, наблизившись до характеру пе­ рекладу словесного тексту. Інші  регіональні  варіанти  балади  «Трой­ зілля»,  «різноликі»  з  погляду  лексики,  ме­ лодії,  виявляють  градації  в  зближеннях  то  із Заходом, то зі Сходом. Наприклад, лем­ ківський  10  має  сліди  польської,  словацької  лексики,  відмінний  тип  мелодії  з  доданням  характерного для лемків ритмічно відокрем­ леного  початкового  рефрену  «ой»,  «ей»,  у  зв’язку  з  чим  змінилася  його  силабічна  структура:  «Ей,  я  тя,  Марись  зіля  роздо­ буду, / Ей, бо я твоїм приятельом буду»  11.  Варіант  з  Гуцульщини  12  в  коломийковій  формі наближений до співанок­хронік, текст  з  Полтавщини  13  –  до  новітніх  маршових  солдатських пісень. Кожна з пісенних пара­ дигм  фольклору  призводить  до  цілої  низки  як інтер­, так і внутріетнічних проблем. Транслітерація пісенних текстів як трансмі­ сія функціонувала в двох напрямах – зі сходу  на захід та із заходу на схід, – захоплюючи у  своє поле не тільки слов’янські, а й неслов’янські  етноси.  Добре  знана  балада  про  словацького  збойніка  Яношика  має  чимало  українських  і  польських версій, до поширення яких, без сум­ ніву, долучилася їхня писемна фіксація. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 12 13 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 З історії та теорії етнології Подамо  ще  один  приклад.  Здавалося  б,  яким  чином  могла  «одомашнитися»  пісня  про  Байду  в  білоруському  фольклорі?  Адже  по­ стать Байди – Дмитра Вишневецького, заснов­ ника Запорозької Січі – мало про що говорила  білоруському люду. Проте вона таки потрапила  до  збірника  білоруських  балад  під  заголовком  «Рыцар Байда» (на жаль, без мелодії): Да й у Слуцку на рыначку Да піў Байда гарэлачку. Турэцкі цар наязджае, Маладога Байду намаўляе:  – Ой ты, Байда маладзюсенькі, З цябе ж рыцар слаўнюсенькі! Будзеш ты панам, будзеш гаспадарам, Вазьмі маю дачку­царэўначку. – Твая ж дачка паганачка, Як е вера праклятая! 27.  У  близькомовному  середовищі  народ  без  застережень  адаптував  пісенні  твори.  Ці­ каво, що текст «Байди» був надрукований у  1840 році в Парижі А. Рипінським у книжці  «Białoruś», отже, він потрапив через друк до  Франції,  а  звідтіль  –  до  Білорусі.  У  цьому  процесі значну роль відігравали публікації не  в перекладах, у яких через спорідненість мов  не  було  потреби,  а  в  транслітераціях, що  сприяли  рецепції  пісень,  пареміології,  прози  тощо. З  інструментальною  музикою,  яка  не  прив’язана до слова, простіше – вона без пере­ шкод  переходила  кордони.  У  праці  «Húdba  na  Slovensku v XVII  storoči»,  виданій Словацькою  Академією  наук  Бурласом,  Фішером  і  Гожей­ шом  (1954)  серед  західноєвропейських  танців  (алеманд, сарабанд, гавотів, сальтірел), німець­ ких, польських інструментальних мелодій, є «хо­ рея козацька»  28. У спільному фонді погранич­ них теренів Карпатського регіону, де проживали  українці, поляки, словаки, румуни, угорці, добре  відомі  коломийка,  полька,  мазурка,  вальс,  чар­ даш, флуєраш, дойна, як і ті народні інструменти,  на яких вони виконувалися. У поліському регіо­ ні це полька, лявоніха, камаринська тощо. Їхній  міжнародній рецепції сприяло поширення нотної  грамоти та розвиток професійної музики. Усність у рецепції фольклору не слід пере­ оцінювати. За усності передачі  ідентичність  текстів, яка трапляється в численних видан­ нях слов’янського фольклору, була б немож­ ливою  без  друку.  Відомо,  що  з  пожвавлен­ ням інтересу до фольклору у ХVІІІ–ХІХ ст.  пісні передруковували зі збірника в збірник.  У близькомовному середовищі, де не був по­ трібний  переклад,  провідником  їх  передачі  слугувала  транслітерація.  У  зв’язку  із  цією  обставиною  виникає  питання  «ретранслі­ терації»,  з  яким  неодноразово  стикаються  сучасні  видання,  зокрема  й  фольклорні,  що  прагнуть  до  достеменності  передачі  текстів.  Збирачі  минулого  не  тільки  не  були  готові  до точного фонетичного запису текстів (зре­ штою, тоді не стояло так питання), але й часто  не знали мови, якою виконувалися пісні, під­ правляли їх на власний розсуд, на що можна  натрапити в передруках, як видно з наведе­ них текстів «Сави» і «Тройзілля». З різночи­ таннями того самого матеріалу ми зустрілися  в  записах  пісень  навіть  таких  видатних  фа­ хівців, як Ф. Колесса та К. Мошинський 29,  котрі збирали матеріал в одному регіоні – на  Середньому  Поліссі.  К.  Мошинський,  зо­ крема, фіксував його крізь польський модус  мислення, Ф. Колесса – крізь український.  Тому  однозначно  вирішити  питання  автен­ тичності  транскрипції  словесного  тексту  можливо було б, хіба що повторивши записи  в локусі їхнього первісного звучання, і то за  умови  збереження  там  говірок  щонайменше  столітньої давнини, що в теперішніх інтегро­ ваних  середовищах  рідкість.  Тому  «азбучні  війни»  (І.  Франко),  які  повсякчас  точаться  з  приводу  абсолютної  достеменності  тран­ скрипції транслітерованих давніх фольклор­ них  текстів,  схожі  на  ворожіння  на  кавовій  гущі.  Значна  кількість  давніх  текстів  у  та­ кому разі видається фотоспособом на розсуд  тих, хто ними користується. Пріоритет  усності  в  пісенному  фольклорі  належав  музиці  довше,  ніж  словесним  тек­ 2. В зеленім гаю раз в маю, Сидів я разом з нею. І місяць світив високо Над’ мною і над нею.  3. Вона так любо і мило До мене щебетала,  Тулилася, мов то дитя, І руки простягала. 4. І був би так щасливий я В її обіймах вмерти. Сьогодні з горя і з туги, Не можу сліз обтерти. 5. Ох милі дні, ой любі дні, Ох, де ж ви ся поділи? Прийдіть до мене на хвилину,  Бо я з туги загину.  6. У чистім полю, край ріки, Там буйний вітер віє.  Свіжа могила у траві, А трава зеленіє. З актуалізацією проблеми самоідентифіка­ ції національних культур почали ламати списи,  який  народ  перейняв  від  іншого  національне  добро, народні пісенні традиції. Пісні зі слова­ ми, що є анонімною творчістю, не тільки в лі­ тературній трансмісії, але й у побуті, втягували  реципієнтів у свою орбіту. У цьому процесі, з  одного боку, визначальною була підсвідома ре­ цепція, а з другого – поширеність фольклору  літературним шляхом.  Показовими є твори, які могли б видатися  чужими, небажаними за ідеєю чи змістом ко­ трійсь зі сторін реципієнтів. Скажімо, в Укра­ їні  добре  відома  пісня  про  козацького  воєна­ чальника,  сина  козацького  полковника  Саву  Чалого, який став польським конфедератом; у  польському фольк лорі цей твір знаний як істо­ рична пісня «Pan Sawa». Подаємо фрагменти  двох текстів – українського і польського в ла­ тинській транслітерації. Текст уперше з’явився  в  М.  Максимовича  під  заголовком  «Дума  о  козаке Саве» 17: Ой був Сава в Немировѣ 4+4+6 В ляхов на обьдѣ; И не знае, не вѣдае О своей бѣде. – Сѣдлай, хлопку, сѣдлай малый Коня вороного; Поѣдемо мы додому, Хотя насъ немного…  – «Здоровъ, здоровъ, пане Саво, Як ся собѣ маешъ?  Добрых гостей собѣ маешъ,  Чъмъ ихъ привѣтаешъ? 18 Польський  варіант  був  надрукований  С. Черніком у збірнику «Polska epika ludowa»:  Był pan Sawa w Niemirowie    (4+4+6) 2 Na pańskim obiedzie. I nie wiedział і nie słyszał O nieszczęsnej biedzie. Kłaniam, kłaniam się waszmoście, Jakże wy się miewacie? Z Ukrainy macie gości. Czym ich przywitacie? На  початку  ХІХ  ст.  польський  історик  К.  Вуйціцький  19,  подавши  текст  пісні  в  латин­ ській  транслітерації,  відзначив,  що  її  співає  вся  Русь. Майже паралельно вона була надрукована в  збірнику Вацлава з Олеська 20, згодом – у працях  З. Глогера 21, С. Черніка 22. У збірнику «Історичні  пісні» 23 (українське видання) уміщено аж 19 ва­ ріантів словесних текстів і 6 варіантів мелодії, що,  безперечно, засвідчує її українське походження 24. Відомий ще один сюжет української бала­ ди  (про  дівчину,  яка  помандрувала  зі  зводи­ телем),  транслітерований  латинкою,  що  його  відносять до польської епіки. Przyjechał Jasieńko z dalekiej krainy Namówił Kasieńkę do swojej rodziny 25. Ой заїхав козак та й з Україноньки,  Одмовив дівчину та й од родиноньки 26. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 14 15 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 З історії та теорії етнології 14 Див.:. Zilynskyj O. Slovenská l’udová balada v Interetnickom kontekste / SAV. – 1978. – С. 171 (див. приклад № 1). 15 Там само. – С. 172 (див. приклад № 2). 16 Czernik S. Polska epika ludowa. – Wrocław, 1958. – С. 251–252. 17 Малороссійскія пѣсни, изданные М. Макси- мовичем. – М., 1827 – С. 33–37. 18 Один з найдавніших записів пісні належить польському фольклористові З. Долензі-Ходаков- ському, який здійснив їх у 1800-х роках. Вони частково були опубліковані в 1974 році: Україн- ські пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковсько- го (з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрян- щини і Полісся) / атрибуція автографів і копій та передмова Л. А. Малаш, О. І. Дея. – К., 1974. – С. 687–688. На с. 13 відзначено, що два томи збір- ки Ходаковського були власністю М. Максимови- ча, з яких останній переписав багато пісень у свої збірники. 19 Pieśni ludu Biało-Chrobatów i Rusi z nad Bógu zebrane przez Władysława Wójcickiego. – 1836. – Т. І. – S. 26–29. 20 Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego. – Lwów, 1833. – S. 502–504. 21 Starodawne dumy i pieśni. Zebrał Zygmunt Glo- ger. – Warszawa, 1877. – S. 61. – N 40. 22 Polska epika ludowa. Оpracował S. Czernik. – Wrocław ; Kraków, 1957. – S. 94–97. 23 Історичні пісні. Упорядкували І. П. Бере- зовський, М. С. Родіна, В. Г. Хоменко. Нотний матеріал упорядкував А. І. Гуменюк. – К., 1961. – С. 467–497. 24 Пісню й досі співають. Один з повних варіантів записано мною в 1969 році в с. Хлі- бичин Снятинського р-ну Івано-Франків- ської обл. 25 Czernik St. Polska epika ludowa. – Kraków, 1958. – С. 298. 26 Квітка  К.  Народні мелодії з голосу Лесі Українки. – К., 1977. – С. 269. 27 Балады. У дзвюх книгах. – Кн. 2. – С. 83. 28 Цю назву перейняв український інструмен- тальний гурт «Хорея козацька» під керівництвом Т. Компаніченка, розучивши з названої праці ряд інструментальних п’єс. 29 Див.: Музичний фольклор з Полісся у запи- сах Ф. Колесси та К. Мошинського / упоряд., вступ. стаття, прим., переклад з польської С. Й. Грици. – К., 1995. Приклад № 1 стам, її разом зі словом почали фіксувати лише  у ХVІІІ–ХІХ ст.,  і  то без належної точності.  Запис текстів з мелодією змінив ситуацію. Уні­ версальність музичної мови, відсутність для неї  кордонів,  уможливила  її  рух у просторі швид­ ше,  ніж  тексту,  витіснивши  локальні  типи  ме­ лосу навіть у межах одного етносу. На перший  план  вийшли  ритмічно  стабільні  «легкотран­ спортабельні» універсальні «мелодії­мігранти»,  що приглушили локальні типи, характерні тіль­ ки для одного етносу чи навіть регіону. Їхню дію  вдається простежити в новіших нашаруваннях  позаобрядового фольклору, чи в порівнянні пі­ сенності  замкнених  чи  інтегрованих,  ближчих  до міста і міських середовищ, у піснях міського  фольклору, сучасних романсах тощо, на які сут­ тєво впливала професійна музика. Стосовно усної  творчості,  як  уже відзнача­ лося,  писемна література  відігравала  і  відіграє  амбівалентну роль. З одного боку – охоронну,  зберігаючи  від  забуття  цілі  історичні  пласти  усної творчості і народного мистецтва, з друго­ го, подавляє автентичний розвиток, відриваючи  її від автентичного ложа, переводячи у вторинне  існування, провіщаючи кінець автентики. Пісня  зі збірника, народна картина чи народна різьба,  експонована в музеї, засвідчують, що їх відірва­ но від автентичного середовища. Пов’язано це  не тільки  із зоровими чи слуховими ефектами,  але й зі свідомістю як самих творців народних  витворів,  так  і  реципієнтів,  особливо  тих,  хто  вріс у ґрунт творення і сприйняття конкретних  етнічних  артефактів,  із  сучасною  освіченістю,  яка відчуває різницю між правдивим і неправ­ дивим. Звідси – й  екологічна  протидія  втраті  фольклорної автентики, що, зрештою, не може  загальмувати інтегративних процесів технізації. Доречні деякі  аналогії  напрошуються в ре­ цепції фольклору й образотворчого мистецтва,  т. зв. модерну, який повернувся «на круги свої»,  узявши багато з народного примітиву. Архетип­ ні форми, колір, відіграючи в ньому визначаль­ ну  роль,  створюють  сприятливіші  умови  для  адаптації  загальнолюдського,  інтернаціональ­ ного,  типологічно  універсального  (як  у  давни­ ну),  ніж  мистецтво  епохи  відродження  чи  ро­ мантизму,  де  всіляко  уникають  ототожнення,  наслідування,  кваліфікованого  як  епігонство.  Характерний  для  сучасного  мистецтва  наліт  інфантилізму, незважаючи на високі технології  сучасності, веде до його уніфікації, знеособлен­ ня в архітектурі, малярстві, музиці (що їх нерід­ ко створюють за комп’ютером). Явище  транслітерації,  яке  не  привертало  особливої уваги і на перший погляд здавалося  другорядним,  насправді  відіграє  значну  роль  у міжетнічних зв’язках, принаймні, як це нам  вдалося  простежити,  на  теренах  Славії.  Па­ радокс  у  розвитку  сучасної  культури  полягає  в тому, що вона прагне відродити нею ж при­ тлумлені в процесі глобалізації природні етніч­ ні начала з неабияким потенціалом духов ності,  засадами  толерантних  стосунків,  природно­ раціональними  основами,  витвореними  не  в  конфліктах  та  агресії,  а  в  поцінуванні  ваги  ойкумени, яка нас породила і дає життя. 1 Гадамер Х.‑Г. Истина и метод. – М., 1988. – С. 198–199. 2 Деякі із цих матеріалів опублікували В. Кре- котень і М. Сулима в збірнику «Українська поезія. Середина ХVІІ ст.» (К., 1992). 3 Цит. за: Bigeleisen Н. Wesele. – Lwów. – C. 99. 4 Там само. – С. 7. 5 Весільні пісні / упорядкув., прим. М. Шу- бравської. Нотний матеріал упорядкувала Н. Бу- чель. – К., 1982. – С. 435. 6 Українські пісні в записах Зоріана Доленги-Хо- даковського (з Галичини, Волині, Поділля, Придні- прянщини і Полісся) / атрибуція автографів і копій та передмова Л. А. Малаш і О. І. Дея. – К., 1974. – С. 545. 7 Czernik St. Polska epika ludowa. – Wrocław ; Kraków, 1958. – S. 207–208. 8 Балады. У дзвюх кнігах. – Мінск, 1978. – Кн. 2. – С. 143, 144. – № 675; № 676 та ін. 9 Kolberg O. Wołyn. Dzieła wszystkie. – Wroc- ław; Poznań, 1964. – T. 36. – S. 357–358. – N 542. 10 Колесса Ф. Народні пісні з Галицької Лем- ківщини // ЕЗ. – Л., 1929. – Т. 39–40. – С. 277–278 (текст); С. 1. – № 1 (мелодія). 11 Там само. – С. 277. 12 Див.: Балади. Кохання та дошлюбні взаєми- ни / упоряд. О. І. Дей, А. Ю. Ясенчук, А. І. Іва- ницький. – К., 1987. – С. 239. 13 Там само. – С. 237–238. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 16 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрЧІСТь ТА еТНОЛОГІя* 1/2012 Приклад № 2 Приклад № 3 http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Схожі ресурси