Мудреці сербських народних новел
Old men and girls have different positions in the patriarchal community. Opposite status is both privileged (experience – ancestors; youth – fertility) and is characterized by the realities of life: their departure from the community is unavoidable (death; marriage). So, it is a mere chance that the...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2012
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201545 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мудреці сербських народних новел / С. Самарджія // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 89-93. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201545 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2015452025-01-22T18:07:13Z Мудреці сербських народних новел Самарджія, С. Епічний світ традиції Old men and girls have different positions in the patriarchal community. Opposite status is both privileged (experience – ancestors; youth – fertility) and is characterized by the realities of life: their departure from the community is unavoidable (death; marriage). So, it is a mere chance that their ambivalent type of characteristic depends on oral genres, while in some novelles they are the main protagonists – bearers of the same, privileged features. Старци и девојке заузимају различите позиције у патријархалној заједници. Опречан статус*је и повлашћен (искуство – преци; младост – плодност) и изједначен животним реалијама: неминовно је њихово напуштање задруге (смрт; удаја). Није зато случајно што се амбивалентност типских црта овако одређених ликова испољава у зависности од усменог жанра, док се у одређеном новелистичком склопу јављају као главни јунаци – носиоци истоветне, привилеговане особине. 2012 Article Мудреці сербських народних новел / С. Самарджія // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 89-93. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201545 82–32(497.11) uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Епічний світ традиції Епічний світ традиції |
| spellingShingle |
Епічний світ традиції Епічний світ традиції Самарджія, С. Мудреці сербських народних новел Народна творчість та етнологія |
| description |
Old men and girls have different positions in the patriarchal community. Opposite status is both privileged (experience – ancestors; youth – fertility) and is characterized by the realities of life: their departure from the community is unavoidable (death; marriage). So, it is a mere chance that their ambivalent type of characteristic depends on oral genres, while in some novelles they are the main protagonists – bearers of the same, privileged features. |
| format |
Article |
| author |
Самарджія, С. |
| author_facet |
Самарджія, С. |
| author_sort |
Самарджія, С. |
| title |
Мудреці сербських народних новел |
| title_short |
Мудреці сербських народних новел |
| title_full |
Мудреці сербських народних новел |
| title_fullStr |
Мудреці сербських народних новел |
| title_full_unstemmed |
Мудреці сербських народних новел |
| title_sort |
мудреці сербських народних новел |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Епічний світ традиції |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201545 |
| citation_txt |
Мудреці сербських народних новел / С. Самарджія // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 2. — C. 89-93. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT samardžíâs mudrecíserbsʹkihnarodnihnovel |
| first_indexed |
2025-02-09T04:34:31Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:34:31Z |
| _version_ |
1823553012121993216 |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012
Хоча*новелам і властива реалістичність і/чи комізм,
формальна близькість до казки [37, с. 18–23], при пев-
них особливостях структури, однак цей прозовий жанр
не мусить безпосередньо пов’язуватися ні з гумором, ні
з фантастикою. В окремих наративних типах простежу-
ються архаїчні корені, віддалені від магічно-прагма-
тичної функції. Обряд, очевидно, вже не первинний, а
розповідь – не супровідний сегмент синкретичної риту-
альної ситуації і не стилізований рефлекс із давнішого
етапу традиції. Але енергія забутого, древнього сегмен-
та компенсується фікцією – конструкцією зав’язки й
розв’язки разом з евентуальним виділенням моралі.
Маргіналізованого як члена колективу, життя старо-
го батька під загрозою, що містить кілька характерних
обертів. Незалежно від розвитку дії, експозиція новели
ідентична: констатуються реалії, обрядова рутина про-
водиться без вагань, немає дилеми про зміст і етичні
рамки дії: «У певний час, доки людина має жити, був
вік. Було визначено. Після цього року її вбиває син…
Кожен син вбиває батька…» [17, c. 149] 1.
Окрім давнього минулого і внутрішньої інерції обря-
дової дії, помітним є зміщення мотивації до зовнішньо-
го наративного імпульсу: «Був собі один цар, і видав він
закон, що в його державі ніхто не сміє пережити
п’ятдесяти років: хто не помре до того року, того
вб’ють» [71, c. 103].
Рамкова секвенція ще ближче «локалізується» поряд
з варіантом про дивакувату наречену, за вимогою якої
герцог Степан наказує «вбити всіх людей, кому за
п’ятдесят років» [47; 61, с. 316].
* Дослідження здійснене в рамках реалізації проекту «Srpsko
usmeno stvaralaštvo u interkulturnom kodu» («Сербська усна
творчість в інтеркультурному коді») (178011), започаткованого
Інститутом літератури і мистецтва в м. Белграді за фінансової
підтримки Міністерства освіти й науки Республіки Сербія. З метою
повнішого огляду процесів стилізації до сербського матеріалу
приєднано деякі приклади із ширшого опусу, зібраного на сербсько-
хорватській мовній території.
Порушення успадкованого, засвоєного чи встанов-
леного правила передбачає переховування батька,
який у різних ситуаціях допомогатиме сину, врятує
народ від голоду, сприятиме здобуттю перемоги у війні.
Після цього, коли розкриється непослушність, буде слі-
дувати нагорода і відміна попереднього припису.
Виконані в реалістичній манері, новели цього типу (АТ
981) розкривають давні шари традиції. Хоча на перший
план ставляться взаємини батьків і синів (відповідно
правителя й підданого), основою конфлікту не є міфіч-
на боротьба старої і нової генерації, властива теогонії
чи епічній поезії окремих народів [36, с. 207–208; 7,
с. 642–665]. Навпаки, віднесення «подій» до давніх
часів пробуджує згадку про загальноприйняту норму.
Новіші нашарування посилюють природу сутички, але
й тоді виражається не розлад родинних стосунків, а
імператив суспільної ієрархії. Якщо констатується
ритуальна дійсність чи встановлюється зав’язка, то
постійно формується обов’язок жертвоприношення.
Пожертвування як частина спілкування людини з
невідомими, вищими силами й предками здійснюється
заради розвитку, перемоги й плодючості. Переплітання
культу мертвих з уявленнями про інший світ і циклічне
оновлення властиве ритуальному вбивству постарілих
батьків. До лісу (гаю, в гори) 2 сини відводили батьків,
залишали їх чи вбивали встановленим способом, а
старі з радістю сприймали смерть [70, с. 110–112] 3.
«Логіку» ритуалу деякі дослідники пояснювали еконо-
мічно-практичними умовами життя. Член общини, не
здатний господарювати, був баластом для працездат-
них нащадків. Цю думку підтверджує і смирення ста-
рих героїв у розповідях, хоча й наявний певний тихий
супротив насильницькому відходу на той світ.
В. Чайканович однозначно висловлюється про «праг-
матичність» обряду, покликаючись на думку старців і
старійшин, яка ґрунтується на віруваннях, що до пред-
ків не можна приєднуватися в немічному стані, адже на
тому світі вони більше не зміняться. Щоб після смерті
Мудреці сербських народних новел *
Snezhana Samardzhyia. Wise Men of the Serbic Folk Short Stories. Old men and girls have different positions in
patriarchal community. Opposite status is both privileged (experience – ancestors; youth – fertility) and is characterized
by the realities of life: their departure from community is unavoidable (death; marriage). So, it is mere chance that their
ambivalent type of characteristic depends on oral genres, while in some novelles they are the main protagonists – bearers
of the same, privileged features.
Key words: type of character, old man, girl, oral novella, stylization, ethnographical core.
Снежана Самарџија. Мудраци српских усмених новела. Старци и девојке заузимају различите позиције у
патријархалној заједници. Опречан статус*је и повлашћен (искуство – преци; младост – плодност) и изједначен
животним реалијама: неминовно је њихово напуштање задруге (смрт; удаја). Није зато случајно што се
амбивалентност типских црта овако одређених ликова испољава у зависности од усменог жанра, док се у
одређеном новелистичком склопу јављају као главни јунаци – носиоци истоветне, привилеговане особине.
Кључне речи: типски лик, старац, девојка, усменa новела, стилизација, етнографско језгрo.
Снежана Самарджія
УДК 82–32(497.11)
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012
90 91
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012
Снежана Самарджія. Мудреці сербських народних новелЕпічний світ традиції
серед тіней зберегти достойний вигляд, навіть короля
вбивали, як тільки з’являлися перші ознаки старіння чи
тілесної вади. Ідентичний зміст учинків реконструює
Фрейзер, детально зображуючи ритуальне вбивство
старого короля, що було поширено в давніх цивілізаці-
ях і в племенах, які мали нижчий рівень розвитку.
Символічний розмір таких прописів виражається
по-різному – через сприйняття загробного й земного
світу та їхніх взаємозв’язків. Принесення жертви після
певного часового періоду (день, рік, вісім років) збіга-
ється з ритмом природних змін, ротації та революції,
цим самим встановлюючи космічну гармонію 4.
Окремі моделі казки стилізовано наслідують елементи
обряду ініціації, повторюючи в новому розумінні і з
новим змістом ідентичні зразки [52; 58, с. 111–126].
Проте новела з такою основою висвітлює «мить», коли
обряд безповоротно зникає з релігійно-етичного кодексу
общини. Дійсно, новелістична оповідь про обряд – це
абсолютна протилежність попередніх приписів і лише за
допомогою порушення старої заборони можна досягнути
мети. Виживають і нагороджуються лише сини, які ціною
страшного покарання бережуть батьків. До того ж як
обрядова дійсність нейтралізує фантастику, так сюжет-
ний набір не може перейти в модель казки. Ці можливос-
ті знищені й типовими рисами головного героя. Хоча
первинно в тіні молодших і сильніших старий є головним
героєм подібних розв’язок, що порушує і порядок дії, важ-
ливий для поетичних правил казки [33; 51]. Для вирішен-
ня проблеми головний герой не використовує магії чи
допомоги чудотворних помічників і чарівних предметів, а
реалії переламуються крізь життєву мудрість, приписану
образові старого 5. Якщо рамкою повернення є дотепна
хитрість, то неможливе завдання виконується так само.
І сама дійсність зображується як нелогічна, парадоксаль-
на, доки не відкриється зміст «метафори». Окремі оброб-
ки раціоналізують «чудо» і підтверджують значення років
при спокійному, обдуманому вирішенні проблем.
Розрив з обрядовою практикою безповоротний, він
навіть не переведений у символічні розміри мотивного
набору. Замість стилізованої згадки про ритуал, розви-
вається розповідь про зміну етичного кодексу, особис-
тої і колективної свідомості. «Молодші» епохи давнього
минулого, коли світ уже був повністю створений,
передбачають переоцінку суспільних відносин. Це, зви-
чайно, не означає, що кожна фаза «пам’ятається», а всі
шари надбань пройшли такий самий шлях. На відміну
від новел цього типу, протилежні процеси відкривають
виняткову силу віруваннь, незалежних від середовища
й суспільного розвитку 6.
Наративний набір підтверджує одну з типових рис
героя. Коли подія оформлюється за вимогами новели,
близьких до неї моделей жартівливих розповідей і
анекдотів, мудрість старця доводиться двома способа-
ми. Оскільки спершу безглузду розмову ведуть старий і
цар, зміст реплік мусить згодом розгадатися. Другий
композиційний член як низка дешифрованих метафор
підтверджує мудрість співрозмовника.
Подібно до реалій фізичну немічність супроводжує
міцність духу і ясний розум. У дуже статичній сцені
неможливі, важкі завдання (властиві казкам) замінюють
вербальні переваги. Фантастика елімінована, чудо реалі-
зується не як потойбічна сенсація, а як «перекладені»
нездійсненні й химерні обставини. Наділений мудрістю
головний герой відгадує загадку, виконує саме цю вимо-
гу, з легкістю вирішує складний набір, який варіює зміст
ідентичної наративної одиниці 7. Старці тоді можуть
з’явитися як головні герої-співрозмовники, настановам
яких слідують, але цікаво, що вони своїм місцем і типови-
ми рисами майже завжди поступаються дочкам.
Мудрі дівчата стали на порі, а їхні чесноти, що свід-
чать про готовність до шлюбу, «згруповані» в певних
усних формах. Тоді як лірика оспівує красу, цнотливість
і духовні чесноти, казки спрямовані на інший тип пере-
вірки. Фізичну витривалість, працездатність, наполег-
ливість, покірність і слухняність дівчата підтверджують
протягом стилізованих обрядів переходу, щоб випро-
бування було нагороджене довготривалим і щасливим
шлюбом. Новели про випробування на перший план
ставлять розум, якість мислення і готовність перейня-
ти найважливішу роль в організації патріархальної
родини. Хоча й типові риси жіночих постатей прозово-
го фонду будуються на великій відстані від найгіршого
зла, через усі недоліки й вади, аж до дурості, дівчата
мають привілейований статус, можливо, тому, що най-
тяжчим гріхом є осквернити дівчину, не дозволивши їй
стати жінкою і матір’ю [14, с. 301–302; 39, с. 233–242].
Головна героїня народних новел, замість батька вирі-
шуючи завдання або домовляючись зі сватами, свек-
ром чи самим царем, має перевагу, що приносить їй не
лише одруження, але й повагу в сім’ї, особливе суспіль-
не становище (цариця судить замість царя).
Розумом при цьому вона не зловживає, не використо-
вує підступу, обману і неправди, що «окреслює» улюбле-
ні типові риси чоловіків з новелістичних поворотів.
Цікавою є ще одна особливість: якою б мудрою не була,
і саме через це, дівчина дозволяє, щоб ці її якості побачи-
ли й пізнали інші. Визнання, яке вона отримує від знат-
них старійшин, – заслужене й підтверджене розвитком
дії/діалогу 8, а конфлікти евентуально відкриваються як
небезпека перед нездійсненим шлюбом (вигнана жінка,
знехтувані женихи). На відміну від стилізованого ініціа-
ційного компонента казки про знехтуваних дівчат і
обрядові святкування весняно-літнього циклу (активни-
ми учасниками якого є дівчата [24]), архаїчна основа
цього типу новели повністю стерта. Частка (трансфор-
мованої) загадки в їхній структурі – це далекий пере-
роблений сегмент давніх нашарувань традиції 9.
По-іншому виражається поєднання фольклорного
надбання через формування специфічно маркованого
героя. Іменник старець у новелі містить у собі риси
мудреця, а мудрість дівчат представляється безпосеред-
ньо. Але вже згадуючи Соломона, на рівні номенклатури
активується його первинне значення. Воно легко замі-
нює і власний іменник, оскільки всім зрозуміло, хто
єдиний може бути Премудрим. Зв’язок імені й типової
риси допускає кілька процесів у формуванні матеріалу
розповіді. Простежується специфічна рухливість героя,
ролі якого реалізуються не винятково через законність
легендарних оповідей, вони з легкістю переміщуються
до певних новелістичних типів. Домінантна особливість
підходить для економічної мотивації пригодницької
зав’язки, а варіанти ґрунтуються майже однаково і на
моралі, і на гуморі. Поняття старець і дівчина включа-
ють і стать, і роки в суспільній позиції, але Соломон
зображується не завжди на царському троні, а ще в ран-
ній молодості. Він дитиною радить щодо вибору життє-
вої супутниці, хоча наречений його не розуміє. Роль
посередника між Соломоном і пасивним героєм нале-
жить одному старому, який доповнює особливу града-
цію типової відмінності. Оскільки старий не може вирі-
шити людську дилему, то він відпроваджує до Соломона
і тлумачить загадкові слова й жести 10.
Типова риса припускає й інші види опрацювання.
Мудра дівчина на виданні, звичайно, незамінна і не має
адекватного двійника. Але Соломон і якийсь старий у
новелістичному наборі можуть виконувати ту саму роль.
Ім’я Соломона легко замінюється, а низка варіантів у
тотожну ситуацію вводять героя з такими самими риса-
ми. Це, інакше кажучи, рідкісний приклад невідчутної
заміни персонажів, оскільки за будь-якої субституції
дестабілізується жанрова система. Процес можливий і
тому, що передбачаються особливості старого, навколо
знань і досвіду якого утворюються й окремі кола новели.
Переміщений за межі основної дії, старий дає головному
героєві одну пораду або три настанови для життя 11.
Попередження, на перший погляд, беззмістовні, ста-
рий – епізодичний персонаж, але в ході подій з’ясовується
зміст і значення набутих (чи куплених) порад [31, с. 118;
41, с. 167]. Мудрість, «перейнята» від старого, не
обов’язково принесе чудесне багатство чи посилить зна-
чимість у суспільстві. Проте герой новели неодноразово
винагороджується: він не вчиняє злочин, уникає трагедії
і зберігає родину 12. Таким чином, представлений ста-
рий, на перший погляд, переймає риси подібних персо-
нажів з казки [53, с. 188–189]. Хоч і виглядає, що з легкіс-
тю передбачає майбутнє, він походить зі сфери фантас-
тики, оскільки узагальнена істина (досвід) підтверджу-
ється конкретними обставинами 13.
Високий ступінь типізації персонажів в усній прозі
передбачає сукупність психофізичних відмінностей, які
можуть бути між собою суперечливими, що створює іде-
альну основу для поширення амбівалентних значень (і
реалізацію різних функцій). Хоча, на перший погляд,
образ старого цілісний і постійно охоплює лише кілька
рис, очевидними є надзвичайно динамічні процеси між
героями, оповідним типом і жанром. Новелістичний
набір «визначений» на здобуття життєвої мудрості, а жар-
тівлива розповідь виділяє наявність старості, немічності й
страху перед смертю. Наближення до того світу напри-
кінці життєвого шляху уможливлює ефективне розташу-
вання старого поміж предками, померлими й таємничи-
ми силами, що проявляється в казках і легендарних роз-
повідях. Сюжетний набір відкриває певною мірою ієрар-
хію старців, при чому поляризація охоплює опозиції
своє – чуже, цей – той світ, а категорії добро – зло уточню-
ються розвитком дії й відношенням старого до головного
героя. Довговічність (чи вічність) відрізняє старого від
решти персонажів, а зовнішні помітні категорії доповню-
ються відповідно до поетичного канону. Старі володіють
потойбічними властивостями, божественною/демоніч-
ною силою, винятковою мудрістю, і водночас їм властива
втрата сили, зовнішнього вигляду, навіть розуму 14.
Амбівалентність образу дівчини також проявляється від-
повідно до оповідного типу й жанрових правил, при чому
різними способами переплітаються культ молодості й
плодючості, хтонічні й солярні компоненти.
Якщо порівняти вибір особливостей з вимогами
форми, здається, що під час стилізації варіанта поетика
жанру загальніша, головна й «сильніша» система. Ці
правила детермінують опрацювання мотивів і визна-
чають селекцію оповідних одиниць. Вибирається одна
риса типового героя чи один із групи героїв – носіїв тієї
самої типової відмінності. Проте семантичне поле,
сформоване навколо типових персонажів, може загро-
жувати жанровій нормі, а проникнення форми власти-
ве усній імпровізації. Не поодиноким є переплітання
різних сегментів традиції, що підтверджує більшість
наведених зразків. До того ж не існує правил, які
завжди нададуть перевагу тому самому (старшому чи
молодшому за віком) шарові, оскільки лише крізь кон-
кретний сюжетний набір «пробивається» одна з перед-
бачуваних рис і бере участь у когерентності, значенні й
естетичному діапазоні оповіді.
Динаміку різних процесів може проілюструвати низка
оповідань, обробки яких наближають новелу до розповіді
з життя. Виразно реалістичні, але зміщені в абстрактний
хронотоп, розповіді 15 за дидактичністю близькі до пара-
боли, оскільки зав’язка – розвиток дії «доводить», яким
чином нагороду й покарання заслуговуємо вже на цьому
світі. Давню основу приглушено, а фантастику розчиня-
ють «випадок» і «випадковості». Лихій жінці старий
жебрак діє на нерви, оскільки їй заважає його жебраку-
вання й повторювання тих самих слів: Хто що робить,
все собі. Позиція героя в наративному наборі одночасно
наближує його і віддаляє від типових персонажів.
Розвиток дії покаже, що його слова тяжіють до мудрої
поради, хоча персонаж не належить до типових старців-
мудреців і порадників фольклорного фонду. Він напри-
кінці оповіді не виявиться подорожуючим божеством, яке
іноді сходить до людей і перевіряє їхні справи. Поєднуючи
всі ці типові компоненти, образ-жертва залишається вбо-
гим, бідним старцем на соціальному марґінесі, лише
переворот впливає на досвід його противника (і слухача).
Адже коли на вигляд милосердна жінка дає бідняку їжу, то
отруєну страву за збігом обставин з’їдають її сини.
Трагічний поворот виводить мораль, відбувається інвер-
сія персонажів (той, хто проганяє – вигнаний), кульміна-
ції і нарації, і формується враження, що зав’язка створена
заради ефективнішого впливу на суспільство.
Цікаво, що один і той самий вчинок описано в оброб-
ках мотивів про тяжкого грішника, де незвичайним
чином поєднано старість і дівчину, але не як утілення
мудрості, а як жертву власних учинків і чужих слів.
У результаті – поглиблюється знання колективу, а важли-
вість повчання підтверджується чудом. Таким чином,
зовнішній імпульс морального кодексу середовища вини-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012
92 93
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №2 2012
Снежана Самарджія. Мудреці сербських народних новелЕпічний світ традиції
кає як вирішальний для існування оповідного типу, тоді
як жанрові норми прогинаються під натиском вірувань,
поетики й етичного імперативу. Головний «герой» стає
суцільною прагматичністю вищого розряду, мудрістю,
яку обрані отримують від народження, деякі – з роками, а
більшість – через дотримання неписаних людських пра-
вил і божественних законів. Ті, хто особливо обдаровані,
усе це формують і представляють як фікцію, а колектив
досить мудрий, щоб розпізнати, які цінності може принес-
ти добра розповідь гарного оповідача.
1 Ініціальна формула наративного
набору збігається в колі варіантів:
«У давні часи старі люди йшли до лісу..,
щоб там померти» [17, c. 150]; «У давні
часи старих людей різали…» [17,
c. 151]; «Траплялося в давні часи, коли
старих людей топили» [17, c. 152].
2 Таким чином, відокремлена
просторова сфера представляє один
вигляд космічної гори [14, с. 55], до
того ж символічні розміри простору
передбачаються й по-різному
стилізовані в обряді, ліриці, баладах,
епічній поезії та казці.
3 Цей обряд [18, с. 147–152; 21, с. 242–
243] був поширений у Південній і
Південно-Східній Сербії [35], а також
уздовж Далмації, але новелістичні
обробки мотивів поширені на досить
великому південнослов’янському
просторі.
4 «Восьмирічний цикл – найкоротший
період, наприкінці якого Сонце й
Місяць дійсно паралельні […]
правильне регулювання календаря
було (є) річчю, яка стосується релігії,
оскільки завдяки йому дізнавалися,
коли найкращий час для задобрення
божества, прихильність якого була
необхідна для благословення общини»
[69, с. 372].
5 АТ 981: окрім наведеного прикладу,
«Відтоді дають люди жити старим до
смерті і не вбивають їх раніше» [65;
70]; див. працю В. Чайкановича [71,
с. 533] і пояснення [5].
6 Новелістичний набір у такому випадку
виникає з переконання, що людське
життя визначене наперед і
детерміноване забаганками вищих сил,
а більш-менш розвинений ланцюг подій
[54] виконує функцію звершення долі.
7 Конструкція виводиться за моделлю:
1) а < а1 + б < б1 + н < н1. Цар вимагає,
щоб підданий прибув «ні голий, ні
одягнений, ні босий, ні взутий, ні верхи,
ні пішки, ідучи ні дорогою, ні обочиною».
За порадою дочки батько обмотується
сіткою, сідає верхи на віслюка і йде краєм
дороги [53; 56]; 2) а < б + а1 < б1 + а2
< б2 + ан < бн. Цар вимагає, щоб зі
зварених яєць вилупилися курчата;
дівчина вимагає, щоб посіяли зварені
боби [25; 26]. Звичайно, можлива
комбінація цих моделей, а в наративну
структуру легко можна включити
загадування й відгадування загадки.
Цікаво, що подібна хитрість варіюється в
межах усної лірики. Особливо часто цей
мотив представлений серед робочих
варіантів [28, c. 240, 242, 243], хоча може
бути й частиною кінцевого сегмента
епічних пісень про хоробру дівчину, яка в
чоловічому одязі замінює старого батька,
а після проявленої хоробрості доводить і
свою мудрість [29; 40].
8 Співрозмовники чітко поляризовані й
займають протилежні позиції на шкалі
суспільних відносин (дівчина / батько,
свекор; цар, граф, князь, візир). АТ 875:
Досетљивост помаже [5; 44]; Дјевојка
цара надмудрила [25; 26]; Просјакова
кћи [9; 65]; Доскочљива девојка [17;
64]; Старац, девојка и цар [5; 62];
Kuliko valja kraljeva brad? [38, s. 143–
147]; Zengjija i izmetač [3, s. 52–54];
Bostandžina kči [13, s. 98–102]; Што је
најбоље овога света? [6; 12]; Досетљива
царица [45, с. 40–46]; Колико ваља
краљева брада? [53; 56]; Мудра снаха,
Досјетљива мома [71, с. 77, 78, 527];
Мудра девојка [17, с. 139, 140, 522].
9 Про обрядово-магічну роль
загадування в традиційній культурі
збереглися опосеред ковані свідчення.
Особлива сакральність атмосфери
проявляється у виборі певних днів, коли
загадували й відгадували загадки. Як
свідчать збирачі, наприкінці XIX ст.
вздовж Примор’я, у ста рій Зеті і Захумлі
«народ там загадує, лише коли м’ясо
їдять, а до цього і після ніколи й ніде».
У Сербії загадки були важливими
протягом Білого тижня, разом із
жартами і розкутим поводженням, коли
можна «вільно сказати те, що в іншу
пору було соромно» [46, IX]. І назви свят,
що збереглися у святкуваннях народного
ка лендаря, підтверджують архаїчну
функ цію загадування. Друга назва
Білого тижня – тиждень загадок, коли
випадає останній тиждень без посту й
безпосередньо передує Великому чи
Великодньому посту. Тоді «найбільше
загадується, і хто не загадає чи не
відгадає хоча б однієї загадки, той не
зможе протягом цілого року жодної
справи правильно вирішити» [42, с. 92;
25, с. 15–18; 59, с. 98].
10 АТ 920 С*: Ђевојка, удовица и
пуштеница [26; 41]; Коју је најбоље
вјенчати? [10, c. 118]. Дилема про
супутницю життя з легкістю стає темою
жартівливих розповідей, навіть
анекдотів, а роль порадника
викривляється, наприклад, уведенням
Насреддина, особливості якого
коливаються серед жартівливих
розповідей і новел [61, c. 99].
11 АТ 910В: Zutra napravi ka bi gnes mogo
[4; 15]; Sina vragu zapisal [38, s. 116–124,
у комбинацији са бајком]; Deli Mehmed
[13, s. 102–106]; Покајник нема греха
[13; 30]; Сиромах и мудри савјети, Слуга
и три савета I, Слуга и три савета II [71,
с. 82, 83, 84, 528]; Јед’н реч дукат, За три
дуката три реча [17, c. 156–159, 526]. Як
епізод може стати видом експозиції або
членом викладу казки, так і мораль
зміщується в химерну ситуацію зустрічі
царя з дуже старими членами тієї ж
родини (АТ 726, s. 56, 54), а розповідь
наближається до загадкової, від самого
початку безглуздої розмови. Окремі
поради сформульовані на кшталт
приказки, наприклад: «Немо да судиш у
туђе куће» [71, с. 83]: Зван дому не суди
[27, 1429]; «Што помислиш увече,
остави за ујутру!» [71, с. 83]: Мудрије
је / Старије је јутро од вечера [27, 5087].
12 Хоча зав’язка по-різному розвивається,
обов’язково людина в часі й просторі
віддаляється від свого дому і не знає, що
тим часом відбувалося. З його
поверненням дві (паралельні) дії
перетинаються й мотивують
непорозуміння, тим паче, що логічним є
(двостороннє) невпізнавання.
Прибулий стає свідком ніжностей
дружи ни й невідомого молодика.
Готовий по карати невірність, він
пригадує отриману пораду, приборкує
поспішне рішення й дізнається, що після
його від ходу на світ народився син.
В іншому випадку має місце сутичка
родичів через незнання, що часто
опрацьовується в баладах.
13 Подібний процес можна простежити
між приказкою і розповіддю, яка іноді з
нею пов’язана.
14 Серед героїв епічної пісні, які виразно
індивідуалізовані чи наголошено
типізовані, помітна амбівалентність
характеристики [48; 68]. З іншого боку,
мудрість як привілей років спирається
на розуміння національного минулого й
репутації давньої родини [19], тоді як в
анекдотах типова риса мудреців
приписується абсолютно визначеним
постатям, які у свідомості колективу
вирізняються роками й досвідом [20].
15 АТ 837. Вибір персонажів (жебрак /
лиха жінка / її сини; дервіш / була / її
дитя) нестабільний у наголошено
дидактичному оповідному наборі. Під
час обробки доходить до субституції,
коли замість жебрака вводять пастухів,
але варіанти формуються не за моделлю
казки про вигнану дівчину/дитину, а
домінує новелістична обробка: Зла
маћија и двоје пасторчади или ко
другоме јаму копа см у њу пада [4; 43];
Примітки 1. Aarne A., Thompson S. The types of the
Folktales. – Second revision, F. F.
Communications. – Helsinki, 1961. –
LXXV. – 184 (АТ).
2. Biderman H. Rečnik simbola. – Beograd,
2004.
3. Blagajić K. Hrvatske narodne pripo-
viedke i pjesme iz Bosne. – Zagreb,
1886.
4. Valjavec M. Narodne pripovijesti iz susedne
Varaždinu štajerske. – Zagreb, 1875.
5. Bošković-Stulli М. Priča o najboljem
prijatelju i najgorem dušmaninu //
Putevi. – Banja Luka, 1989. – 16. –
S. 17–24.
6. ван Генеп А. Обреди прелаза. –
Београд, 2005.
7. Веселовски А. Историјска поетика. –
Београд, 2005.
8. Влајић Т. Србски венац. – Београд,
1850.
9. Војиновић Ј. Српске народне
приповијетке. – Београд, 1869.
10. Врчевић В. Српске народне
приповијетке понајвише кратке и
шаљиве. – Београд, 1886.
11. Врчевић В. Српске народне
приповијетке понајвише кратке и
шаљиве. – Дубровник, 1882. – II.
12. Глигоријевић А. Из душе народне. –
Београд, 1897.
13. Dvorović N. Hrvatsko narodno blago. –
Senj, 1888.
14. Делић Л. Песме с темом исповести
великог грешника у Богишићевом
зборнику (Прилог проучавању
жанровског синкретизма и
композиционих схема) // Српско
усмено стваралаштво. – Београд,
[б. г.] – С. 301–321.
15. Детелић М. Митски простор и
епика. – Београд, 1993.
16. Добросављевић Р. Приповетке из
српског народа. – Београд, 1895/1896.
17. Ђорђевић Д.-М. Српске народне
приповетке и предања из Лесковачке
области. – Београд, 1988.
18. Ђорђевић Т.-Р. Наш народни
живот. – Београд, 1923.
19. Ђорђевић С. Од биографије до
фолклора – породично предање //
Фолклор. Поетика. Књижевна пе рио-
дика. – Београд, 2010. – С. 369–391.
20. Златковић Б. Први српски устанак у
говору и у твору. – Београд, 2007.
21. Jovanović B. Predanje o lapotu //
Polja. – Novi Sad, 1987. – XXXIII. – 340. –
S. 242−243.
22. К. /Костић/ Разбибрига. – Панчево,
1880.
23. Kapetanović-Ljubušak M. Narodno
blago. – Sarajevo, 1887 ; 1888.
24. Карановић З. Антологија српске
лирске усмене поезије. – Нови Сад,
1996.
25. Карановић З., Јокић Ј. Обредни
жанрови и књижевне врсте у
покладним ритуалима // Синхронијско
и дијахронијско изучавање врста у
српској књижевности. – Нови Сад,
2007. – С. 5–21.
26. Караџић В. С. Српске народне
приповијетке. – Београд, 1988.
27. Караџић В. С. Српске народне
пословице. – Београд, 1987.
28. Караџић В. С. Српске народне
пјесме. – Београд, 1975. – I.
29. Караџић В. С. Српске народне
пјесме. – Београд, 1988. – III.
30. Красић В. Народне приповетке. –
Нови Сад, 1897.
31. Латковић В. Народна књижевност. –
Београд, 1975.
32. Летопис попа Дукљанина. –
Титоград, 1967.
33. Liti M. Evropska narodna bajka. –
Beograd, 1994.
34. Lotman J. Struktura umetničkog teks-
ta. – Beograd, 1976.
35. Медић М. Значења речи лапот //
Гласник Српског научног друштва. –
1936. – 15. – С. 349−352.
36. Meletinski E. M. Poetika mita. –
Beograd, 1983.
37. Мелетински Ј. Историјска поетика
новеле. – Нови Сад, 1996.
38. Mikuličić F. Narodne pripovijetke i
pjesme iz hrvatskog primorja. – Kraljevica,
1876.
39. Милошевић-Ђорђевић Н. Заједничка
тематско-сижејна основа српскохрват-
ских неисторијских епских песама и
прозне традиције. – Београд, 1971.
40. Милошевић-Ђорђевић Н. Напомене
и коментари // Ђорђевић Д.-М. Српске
народне приповетке... – С. 495−642.
41. Милошевић-Ђорђевић Н. Од бајке до
изреке. – Београд, 2000.
42. Недељковић M. Годишњи обичаји у
Срба. – Београд, 1990.
43. Николић А. Народне србске
приповедке. – Београд, 1842. – I.
44. Николић А. Народне србске
приповедке. – Београд, 1843. – II.
45. Николић А. Српске народне
приповетке. – Београд, 1899.
46. Новаковић С. Српске народне
загонетке. – Београд, 1866.
47. Палавестра В. Хисторијска усмена
предања из Босне и Херцеговине. –
Београд, 2003.
48. Петковић Д. Епски стогодишњаци –
поштоване старине и исмејани
старци // Ликови усмене књижев-
ности. – Београд, 2010. – С. 65–89.
49. Петковић Н. Огледи из српске
поетике. – Београд, 1990.
50. Потебня А. А. Из лекций по теории
словесности. – Х., 1894.
51. Prop V. Morflogija bajke. – Beograd,
1982.
52. Prop V. Historijski korijeni bajke. –
Sarajevo, 1990.
53. Радуловић Н. Слика света у српским
народним бајкама. – Београд, 2009.
54. Радуловић Н Мотив судбине у
српској усменој прози : докторска
дисертације. – Београд, 2009.
55. Rječnik simbola / J. Chevalier,
A. Gheerbrant. – Zagreb, 1983.
56. Самарџија С. Народне приповетке у
Летопису Матице српске. – Нови Сад ;
Београд, 1995.
57. Самарџија С. Народна проза //
Вили. – Нови Сад ; Београд, 2009.
58. Самарџија С. Облици усмене
прозе. – Београд, 2011.
59. Сикимић Б. Етимологија и мале
фолклорне форме. – Београд, 1996.
60. Словенска митологија. – Београд,
2001.
61. Сремац С. Насрадин хоџа //
Целокупна дела. – Загреб, [б. г.] – VI.
62. Станић-Драгачевац М.-Ђ. Зорка. –
Београд, 1875.
63. Стојадиновић-Српкиња М. У Фрушкој
Гори 1854. – Београд, 1985.
64. Стефановић-Којанов Ђ. Српске
народне приповетке. – Нови Сад, 1871.
65. Stojanović M. Pučke pripoviedke i
pjesme. – Zagreb, 1867.
66. Stojanović M. Narodne pripovijedke. –
Zagreb, 1879.
67. Strohal R. Hrvatske narodne pripovi-
jetke. – Rijeka, 1886. – I.
68. Сувајџић Б. Јунаци и маске –
Београд, 2005.
69. Frejzer Dž. Zlatna grana. – Beograd,
1992.
70. Чајкановић В. Мит и религија у
Срба. – Београд, 1973.
71. Чајкановић В. Српске народне
приповетке. – Београд, 1927 ; 1999.
Література
Što tko čini, sve sebi [65, XXVI]; Што год
ко чини себи чини [10; 19]; Što ko čini
sve sebi [23, s. 321–322]. Первинну
дидактичність цих текстів висловлюють
і збирачі заголовною конструкцією, яка
повністю прозора і функціонує
самостійно як приказка (Ко другому
јаму копа сам ће у њу пасти; Ко зло ради,
ваља зло и да дочека; Ко зло чини и
дочекаће га; Штогођ ко чини, све себи
и т. д. [27, с. 2270, 2289, 2291, 6244].
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|