Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття

Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття

У статті охарактеризовано доробок ВУАН у галузі регіональних досліджень, зокрема, ідеться про історіографічні студії 20-­х років ХХ ст., які заклали міцний фундамент для вивчення історії фольклористики Півдня України. Це праці Василя Біднова, Володимира Білого, Агапія Шамрая та інших учених. Наведен...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Іваннікова, Л.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:Народна творчість та етнологія
Теми:
З історії і теорії науки
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201550
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 7-15. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-201550
record_format dspace
spelling irk-123456789-2015502025-01-23T12:58:36Z Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття Іваннікова, Л. З історії і теорії науки У статті охарактеризовано доробок ВУАН у галузі регіональних досліджень, зокрема, ідеться про історіографічні студії 20-­х років ХХ ст., які заклали міцний фундамент для вивчення історії фольклористики Півдня України. Це праці Василя Біднова, Володимира Білого, Агапія Шамрая та інших учених. Наведено неповну бібліографію цих праць. The article describes the All-Ukrainian Academy of Science (AUAS) creation in the sphere of regional studies; particularly referring to the 1920s historiographic studies which have laid the tough foundation for researching the South Ukrainian folkloristics history. These studies are the works of Vasyl Bidnov, Volodymyr Bilyi, Ahapii Shamrai, and other scientists. Also, there is a short bibliography of these works. 2012 Article Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 7-15. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201550 398(066)(477.7)“19” uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic З історії і теорії науки
З історії і теорії науки
spellingShingle З історії і теорії науки
З історії і теорії науки
Іваннікова, Л.
Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття
Народна творчість та етнологія
description У статті охарактеризовано доробок ВУАН у галузі регіональних досліджень, зокрема, ідеться про історіографічні студії 20-­х років ХХ ст., які заклали міцний фундамент для вивчення історії фольклористики Півдня України. Це праці Василя Біднова, Володимира Білого, Агапія Шамрая та інших учених. Наведено неповну бібліографію цих праць.
format Article
author Іваннікова, Л.
author_facet Іваннікова, Л.
author_sort Іваннікова, Л.
title Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття
title_short Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття
title_full Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття
title_fullStr Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття
title_full_unstemmed Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття
title_sort фольклористика півдня україни в наукових студіях 20-х років xx століття
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2012
topic_facet З історії і теорії науки
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201550
citation_txt Фольклористика Півдня України в наукових студіях 20-х років XX століття / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 7-15. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT ívanníkoval folʹkloristikapívdnâukraínivnaukovihstudíâh20hrokívxxstolíttâ
first_indexed 2025-02-09T04:34:43Z
last_indexed 2025-02-09T04:34:43Z
_version_ 1823553024280231936
fulltext 7 Фольклористика Півдня України в наУкових стУдіях 20-х років XX століття Людмила Іваннікова УДК 398(066)(477.7)“19” У статті охарактеризовано доробок ВУАН у галузі регіональних досліджень, зокрема, ідеться про історіографічні  студії 20­х років ХХ ст., які заклали міцний фундамент для вивчення історії фольклористики Півдня України. Це пра­ ці Василя Біднова, Володимира Білого, Агапія Шамрая та інших учених. Наведено неповну бібліографію цих праць. Ключові слова: історіографія 20­х років ХХ ст., ВУАН, історія фольклористики, історія етнографії, регіональні  дослідження фольклору, Південь України. The article describes the All­Ukrainian Academy of Science (AUAS) creation in the sphere of regional studies; particularly  referring the 1920s historiographic studies which have laid the tough foundation for researching the South Ukrainian folkloristics  history. These studies are the works of Vasyl Bidnov, Volodymyr Bilyi, Ahapii Shamrai and other scientists. Also there is a  short bibliography of these works. Key words: the 1920s historiography, AUAS, folkloristics history, ethnographic history, regional folklore studies, Southern  Ukraine. Важливим  етапом  вивчення  історії  фоль­ клористики Півдня України стали 20­ті роки  ХХ  ст.,  коли  українська  наука  досягла  свого  найбільшого розквіту. На той час припадають  фундаментальні  історіографічні  досліджен­ ня,  у  яких  не  лише  наведено  характеристику  окремих  постатей  південноукраїнських  етно­ графів  та  фольклористів,  а  й  здійснено  пере­ оцінку доробку цих учених з точки зору нових  наукових  концепцій,  котрі  сповідували  члени  Етнографічної  комісії  та  історично­філоло­ гічного  відділу  Всеукраїнської  академії  наук  (далі – ВУАН). Це був новий етап ще й тому,  що,  на  відміну  від  своїх  попередників,  учені  20­х років звернулися до архівних документів,  які були зосереджені в різних комісіях ВУАН,  зокрема  до  спогадів,  листування,  неопублі­ кованих  рукописів  фольклористичних  студій.  Українська академія наук та Всенародна біблі­ отека України (тепер – Національна бібліоте­ ка України ім. В. Вернадського) оголосили збір  матеріалів, у тому числі біографій усіх культур­ них діячів України, зосібна й науковців. Отже,  до  ВУАН  надходили  цінні  рукописи  (спога­ ди,  життєписи,  статті)  про  всіх  українських  учених, письменників, митців [14]. Крім того,  історична  секція  ВУАН  та  інші  її  структури  кинулися призбирувати архіви різних учених,  тож джерельна база  історії української фоль­ клористики  значно  розширилася.  Характер­ ною рисою історіографічних студій 20­х років  було й те, що діяльність окремих постатей пів­ денноукраїнських  фольклористів  висвітлюва­ лась у контексті наукового  та  громадсько­по­ літичного життя кінця ХІХ ст. Провідна  роль  в  організації  таких  до­ сліджень  належала  періодичним  виданням  ВУАН  –  журналові  «Україна»,  органові  іс­ торичної  секції  (спочатку  –  тримісячник  На­ укового  товариства  в  Києві),  який  видавався  з  перервами  протягом  1908–1930  років,  та  «Запис кам  історично­філологічного  відділу  ВУАН (1919–1929). Обидва виходили під за­ гальною редакцією М. Грушевського. У них пуб­ лікувалися ґрунтовні дослідження О. Рябініна­ Скляревського,  Ф.  Савченка,  М.  Слабченка,  А.  Шамрая,  Г.  Житецького,  А.  Синявського,  Н.  Бракер,  В.  Данилова,  В.  Білого,  М.  Мо­ чульського,  І.  Степаніва,  Д.  Чернявського,  В. Біднова, В. Срезневського, А. Кримського,  І. Каманіна, М. Грушевського, В. Дорошенка та  інших,  присвячені  діяльності  Південно­Захід­ ного відділу Російського географічного товари­ ства в Києві, Київської та Одеської «Громад»,  історії  видання  збірників  М.  Максимовича,  І. Срезневського, М. Драгоманова, історії жур­ налу «Киевская старина» тощо [1; 9; 10; 11; 12;  13; 15; 19; 20; 21; 22; 23; 24; 26; 27]. Публікувалися  також  архівні  матеріали:  спогади,  епістолярій,  життєписи,  бібліогра­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 8 9 ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 З історії і теорії науки фічні огляди, рецензії та некрологи. Правда, ці  публікації не стосуються безпосередньо історії  фольклористики  Півдня  України,  однак  саме  з  них  черпаємо  цікаві  факти  про  її  діячів  –  І. Срезневського, О. Маркевича, В. Ястребо­ ва, М. Комарова, П. Рябкова, Д. Сигаревича,  О. Волошина, Л. Василевської, факти, які ви­ світлюють і їхню фольклористичну діяльність.  Ці  дослідження  мають для  нас цінність пер­ шоджерела,  бо  ґрунтуються  вони  переваж­ но на спогадах сучасників  або й  самих діячів  науки, на архівних документах, які нині вже з  різних причин не доступні. Отже, праці таких  учених, як Василь Біднов, Володимир Білий,  Наталія  Бракер,  Володимир  Данилов,  Ми­ хайло  Мочульський,  Агапій  Шамрай,  мають  монографічний характер. Дві з них стосуються  початку  фольклористичних  досліджень  Пів­ дня  України  –  «“Устное  повествование  за­ порожца Н. Л. Коржа” та його походження  і  значення»  В.  Біднова,  що  вийшла  1925  року  окремою  брошурою  в  Празі,  та  «До  почат­ ків романтизму» А. Шамрая, опублікована в  «Україні» (Кн. 5 за 1929 р.). Першими  записами  фольклору  Півдня  України  по  праву  вважаються  записи  усних  спогадів  колишнього  запорожця,  мешканця  села  Михайлівки  Катеринославського  пові­ ту  й  губернії,  Микити  Леонтійовича  Коржа,  здійснені  між  1828  і  1931  роками  архієпис­ копом  Катеринославським,  Херсонським  і  Таврійським  Гавриїлом  (Розановим),  який  уперше опублікував  їх  за  власним рукописом  1842 року в Одесі [25]. Саме цим оповіданням  Коржа  присвячена  праця  В.  Біднова.  Автор  досліджує  їх  як  історичну  пам’ятку,  але  при  цьому наводить дуже цінні історіографічні ві­ домості,  що  розкривають  історію  означеного  тексту  до  опублікування  та  його  літературне  життя. В.  Біднов  передусім  детально  описує  біо­ графію  архієпископа  Гавриїла,  акцентуючи  увагу  на  його  дослідженнях  Південної  Укра­ їни; розкриває методику збору матеріалу, якої  дотримувався  краєзнавець  –  це  насамперед  увага до архівів та бесіди з місцевою людніс­ тю;  спростовує  поширену  в  науці  думку  про  те, що з М. Коржем арх. Гавриїла познайомив  Олекса  Стороженко  –  це  робить  на  основі  текстологічного аналізу оповідання О. Сторо­ женка «Споминки про Микиту Леонтійовича  Коржа»,  довівши  його  вторинність  стосовно  книги  арх.  Гавриїла.  На  основі  архівних  пер­ шоджерел  В.  Біднов  виклав  повну  біографію  народного оповідача та розкрив його взаємини  із  записувачем,  установив  час  запису  опові­ дань – період між 1828 і 1831 роками, описав  історію  публікації  праці  арх.  Гавриїла,  здій­ снив  її  текстологічний  та  мовно стилістичний  аналіз,  доказавши,  що  це  не  є  автентичний  запис, а переклад, а може, й вільний переказ  оповідання Коржа [2, c. 8, 9]. Щодо  історії  публікації  цих  оповідань,  то  В.  Біднов  виявив  і  проаналізував  усі  існуючі  редакції,  передруки  й  переспіви  твору,  еди­ ційні принципи кожного з видавців: Аполлона  Скальковського,  Олекси  Стороженка,  самого   арх.  Гавриїла  і  з’ясував,  що  саме  публікація  останнього  є  насправді  єдиною  та  автентич­ ною, що відображає рукопис, тож лише її мож­ на вважати першоджерелом. І як історик, і як  текстолог,  В.  Біднов  дав  дуже  високу  оцінку   цьому першоджерелу як зразкові усноісторич­ них  наративів,  традиційних  для  досліджува­ ного регіону. Інше  фундаментальне  дослідження  (А.  Шамрай:  «До  початків  романтизму»)  присвячене  І.  Срезневському  та  його  «За­ порожской старине». З усіх відомих нам пу­ блікацій  на  цю  тему  (а  їх  є,  може,  не  один  десяток),  вона  видається  нам  найоригіналь­ нішою у своїх цілком аргументованих висно­ вках. Автор обрав такий метод дослідження,  який привів його до дуже легкого вирішення  проблеми  фольклорності  текстів,  поданих  І.  Срезневським:  він  розглядає  «Запорож­ скую старину» не як фольклорний збірник, а  як літературний альманах, що був створений  у добу романтизму та відповідав її канонам і  нормам [28, c. 36, 37, 38]. Фальсифікати  з  усіма  їх  літературними  тенденціями  та  стилістичними  особливостя­ ми  автор  розглядає  як  факт  літературний,  як  типове  явище  в  розвитку  романтичної  школи  з  її  особливостями,  тенденціями  й  психологі­ єю [29, с. 41]. Монографічний  характер  має  стаття  Ми­ хайла  Мочульського  «Іван  Манджура,  укра­ їнський поет і етнограф», опублікована в жур­ налі «Україна» (№ 5 за 1926 р.). Автор назвав її «критично­бібліографічним  нарисом». М. Мочульський ретельно, як ніхто  до  нього,  дослідив  біографію  фольклориста,  спираючись переважно на рукописний життє­ пис Манжури, який писав редактор і видавець  катеринославської  газети «Степь» О. Єгоров  за  розповідями  самого  поета  та  за  власними  спогадами.  Ще  одним  першоджерелом  стали  листи  І. Манжури до О. Потебні  за період з  1886  по  1891  рік,  листи  М.  Бикова  до  авто­ ра статті. Якщо ж урахувати, що М. Мочуль­ ський узагальнив іще й друковані матеріали –  статті  М.  Сумцова,  П.  Шейна,  М.  Бикова,  О.  Кониського,  А.  Янчука  та  інших,  –  стає  зрозуміло, що на той час це була найдетальні­ ша біографія І. Манжури [16, с. 23–59]. Загалом стаття присвячена поетичній твор­ чості  І.  Манжури.  Однак  значну  увагу  при­ ділено  й  фольклористичній  діяльності  поета.  М.  Мочульський  розкриває  історію  співпра­ ці  І.  Манжури  з  Південно­Західним  відді­ лом  Російського  географічного  товариства  в  Києві,  Харківським  історико­філологічним  товариством,  товариством  любителів  при­ родознавства,  антропології  та  етнографії  при  Московському  університеті,  з  журналами  «Киевская  старина»  та  «Живая  старина»,  з  газетами  «Днепр»,  «Степь»,  «Екатеринос­ лавские  губернские  ведомости»,  львівською  «Зорею» та ін. Важливими є 4, 5 та 6 розді­ ли  статті,  де  розкриваються  творчі  взаємини  Манжури­поета  й  Манжури­фольклориста  з О. Потебнею, а також восьмий, де йдеться  про  історію  видання  двох  фольклорних  збір­ ників І. Манжури та про долю записаних ним  пісень. Здійснюючи аналіз фольклорних запи­ сів І. Манжури в загальносвітовому контексті,  М. Мочульський доводить, що більшість сю­ жетів  прозових  творів  –  мандрівні,  зокрема,  такі мотиви, як змієборство, зачаття від риби,  казки про дурнів, бідних і багатих, про чарівні  перетворення, надмірну цікавість та невірність  жінки,  про  чортів  та  іншу  нечисту  силу  [16,  с. 55–56]. Основна ідея статті – це прагнення довес­ ти, що фольклор спонукав І. Манжуру до літе­ ратурної творчості, а також виявити генетичну  спорідненість його поезії з окремими зразками  фольклору [16, с. 30, 34]. Вагомим  внеском  у  дослідження  історії  етно графії  та  фольклористики  Півдня  Укра­ їни  є  статті  В.  Білого,  який  також  зосередив  свою  увагу  на  колишній  Катеринославщині.  Йому  належить  стаття  про  Я.  Новицького  (1847–1925)  [7,  с.  358–366],  котрий  більше  ніж 50 років віддав вивченню історії та фоль­ клору  Запорізь кого  краю.  В.  Білий  один  з  перших ґрунтовно дослідив біографію та фоль­ клористичну  діяльність  ученого,  спираючись  на спогади самого Я. Новицького та Д. Явор­ ницького про свого друга. Ці спогади записав  В.  Білий  під  час  кількох  зустрічей  з  Я.  Но­ вицьким у Катеринославі чи Олександрівську  (як  відомо,  Білий  був  членом  Етнографічної  Комісії ВУАН, з 1924 року завідував етногра­ фічним відділом Катеринославського краєвого  музею, а з 1925 року був аспірантом кафедри  українознавства  при  Катерино славському  інституті  народної  освіти,  якою  керував  Д. Яворницький). Значну увагу приділяє В. Білий фолькло­ ристичній  діяльності  Я.  Новицького,  розгля­ даючи її з точки зору наукових засад 20­х ро­ ків.  Саме  тому  він  і  називає  Я.  Новицького  краєзнавцем  як  дослідника  свого  регіону  з  погляду історії, археології, етнографії та фоль­ клористики. Автор торкається методики збо­ ру матеріалу й підкреслює, що Я. Новицький  поєднував  експедиційний метод зі  стаціонар­ ним, щоліта проводячи експедиції та водночас  живучи на о. Хортиці [7, с. 361]. Важливим фактором роботи вченого В. Бі­ лий уважав і те, що Я. Новицький «не забуває  фотографувати тих дідів, що від них записує,  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 10 11 ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 З історії і теорії науки і таким чином фіксує не тільки матеріяли, але  й  тих,  хто  той  матеріял  береже  в  народі»  [7,  с. 361]. Стаття В. Білого – найґрунтовніше дослі­ дження біографії вченого та його наукової ді­ яльності, здійснене відразу після його смерті.  Автор наводить цікаві факти про експедиційні  виїзди Я. Новицького, про останні роки життя  та похорон ученого,  його  співпрацю з ВУАН  та  з  іншими  науковими  товариствами,  про  взаємини  з  людьми,  подає  бібліографію  його  опублікованих  праць,  дає  їм  загальну  оцін­ ку,  називаючи  Я.  Новицького  «сумлінним,  досвідченим  і  уважним  збирачем».  Особли­ ву  цінність  записів  Я.  Новицького  В.  Білий  убачав у  тому, що зафіксовані  вони часто від  дуже  старих людей,  які  були носіями давньої  запорізької  традиції.  Узагалі,  В.  Білий,  як  і  М.  Сумцов,  відзначив  характерну  рису  Но­ вицького­фольклориста: «фіксувати все те, що  залишилося в пам’яті народній про запорізьку  старовину,  тож,  на  думку  автора,  правильно  можна  його  назвати  етнографом  Запоріж­ жя» [7, с. 365]. «Не торкаючись питань теоре­ тичної етнографії, Яків Павлович показав себе  як знавець текстів, точний записувач, обереж­ ний коментатор, виявив власне ті риси, що  їх  бракувало не одному українському етнографо­ ві», – зауважує В. Білий [7, с. 366]. Як етнографа­збирача,  він  ставив Я. Но­ вицького  поряд  з  такими  видатними  фоль­ клористами,  як  І.  Манжура.  І.  Новицький,  Г. Залюбовський,  а  його життя  та фолькло­ ристичну діяльність назвав справжнім науко­ вим подвигом. В.  Білий  опублікував  також  листування  Я. Новицького з Оленою Пчілкою, яке не збе­ реглося в архівах [3, с. 288–293]. Фундаментальним  дослідженням  з  історії  етнографії та фольклористики Півдня України  можна  вважати  й  статтю  В.  Білого  «Минуле  етнографії  на  колишній Катеринославщині  та  її сучасні завдання» (1929). Ця  праця  охоплює  весь  період  вивчення  регіону,  починаючи  із  середини  XVII  й  до  початку  ХХ  ст.  Автор  дає  критичну  оцін­ ку  фольклорно­етнографічним  описам  і  спо­ стереженням,  здійсненим  Бопланом  (1650),  Л.  Яценком­Зеленським  (1750),  В.  Зуєвим  (1750), О. Рігельманом (1787), Георги (1799),  зауважуючи, що ці описи переважно відобра­ жали побут і громадське життя на Запоріж­ жі,  рідше  –  обряди  і  звичаї  козаків  та  міс­ цевого люду, ще менше – фольклор. Окремі  відомості в цих описах В. Білий уважає тен­ денційними,  навіть  сумнівними  (О.  Рігель­ мана,  Боплана).  Що  стосується  фольклору,  то,  як  видно  з  дослідження  В.  Білого,  пер­ шим  фіксатором  його  на  Півдні  України  в  1750–1751  роках  був  чернець  Полтавського  Хрестовоздвиженського  монастиря  Леонтій  Яценко­Зеленський,  записки  якого  опублі­ кував Д. Яворницький 1915 року. Він фіксу­ вав  вірування  запорожців  [29,  с.  41,  43,  45,  99], прислів’я [30, с. 96, 98–99], іноді з ко­ ментарем [29, с. 48–49], уривки пісень [29,  с.65], оповідання про нехрещеного попа, [29,  с. 28–29], про козака й москаля [29, с. 97– 98], про чуму на Січі та зв’язані із цією хво­ робою легенди [29, с. 82–83]. Переходячи до ХІХ ст., В. Білий зупиня­ ється на постатях І. Срезневського, А. Скаль­ ковського та архієпископа Гавриїла (Розанова),  аналізуючи  видання  «Устное  повествование  бывшего  запорожца  Н.  Л.  Коржа»  (1842),  яке  здійснене  ними  в  різних  редакціях.  Осо­ бливо  цікавими  для  В.  Білого  були  розділи  4,  5  та  6  окремого  видання  цієї  книги,  де  йдеться про судові звичаї запорожців, смерт­ ну кару та пов’язаний з нею звичай звільняти  козака  від  смерті,  якщо  дівчина  заявить  про  своє  бажання  одружитися  з  ним.  Тут  пере­ казується  досить  поширене  оповідання  про  те,  як  засуджений  відмовляється  від  шлюбу,  воліючи краще загинути, ніж мати некрасиву  дружину.  У  6  розділі  мовиться  про  побутові  звичаї та обряди. В. Білий зазначає, що свого  часу оповідання М. Коржа справило величез­ не враження та вплинуло на творчість багатьох  авторів. Найпомітнішим  явищем  в  етнографічній  літературі  про  Катеринославщину  60­х  років  ХІХ ст. В. Білий уважав працю О. Афанась­ єва­Чужбинського «Поездка  в Южную Рос­ сию» (1863). Учений дає широку характерис­ тику  цьому  виданню  і  найбільшою  заслугою  автора  вважає  те,  що  він  перший  звернув  увагу на лоцманів (як субкультурну групу) та  лоцманство (як соціальне явище), описав у за­ гальних  рисах  їхній  побут  та  корпоративний  устрій,  записав  навіть  кілька  лоцманських  пісень.  «Це  один  з  перших,  більш­менш  де­ тальних описів лоцманства; треба сказати, що  пізніші  автори,  які  торкалися  цього  питання,  часто обмежу валися переказом начерку Афа­ насьєва»,  –  зазначає  В.  Білий  [5,  с.  240].  Відомо, що й  сам В. Білий долучився до цих  досліджень  і  1929  року  також  записав  лоц­ манські пісні [6, с. V–X; 4, c. 125–129]. Зважаючи  на  бурхливе  соціально­еконо­ мічне  перетворення  краю,  яке  розпочалося  наприкінці  20­х  років  ХХ  ст.  і  призвело  до  знищення реліктової  частини цього унікаль­ ного (з історико­археологічного погляду) для  України регіону, В. Білий зауважує, що праця  О. Афанасьєва­Чужбинського з його описом  порогів та берегів Дніпра не тільки не втра­ тила  своєї  актуальності  на  той  час  (1929 р),  а ще більше здобула її, – це одна з основних  праць, якої ніяк не може поминути місцевий  краєзнавець»  [5,  с.  241].  У  зв’язку  із  цим  В.  Білий  усіляко  намагається  захистити  її  автора  від  різкої  негативної,  «пристрасної»  рецензії,  опублікованої  в  журналі  «Осно­ ва» [18, с. 125–131]. Однак, як зазначає науковець далі, наведе­ ні досі джерела лише умовно можна вважати  етнографічними, адже це – записи мандрівни­ ків, іноді просто подорожні нотатки (на зразок  щоденника диякона Якова Вечеркова про по­ дорожі архієпископа Гавриїла 1828–1830 рр.)  [5, с. 243], і фольклористики вони стосуються  дуже  опосередковано.  Переходячи  власне  до  історії  фольклористики,  В.  Білий  намагаєть­ ся спростувати думку М. Сумцова про надто  пізній (аж у 70­х роках ХІХ ст.) початок ви­ вчення Катеринославщини й нагадує нам, що  записи  з  Катеринославщини  все­таки  можна  відшукати в збірниках 50–60­х років ХІХ ст.,  а  саме  в  «Народных  южно­русских  песнях»  А.  Метлинського  (1854),  у  збірнику  Номиса  (1864) і в «Трудах» П. Чубинського. Автором  їх  був  Г.  Залюбовський  (1836–1898),  якого  В.  Білий  якраз  і  вважає  «піонером  у  справі  систематичного  збирання  етнографічного  ма­ теріалу» в цьому регіоні [5, с. 244].  Утім,  жодної  оцінки  ані  фольклорним  за­ писам  Г.  Залюбовського,  ані  його  збираць­ ко­едиційній  практиці  В.  Білий  не  дає,  об­ межується лише коротким переліком статей  і  заміток інших авторів про фольклориста. На­ томість дуже детально зупиняється на поста­ тях «трьох китів етнографії на колишній Кате­ ринославщині» – І. Манжури, Я. Новицького  та  Д.  Яворницького,  хоча  знову­таки,  як  і  в  М.  Сумцова,  його  дослідження  цих  постатей  полягає в дуже детальному переліку публіка­ цій  у  періодиці  та  в  поданні  бібліографії  про  них.  Щодо  характеристики  їх  фольклорис­ тичної  діяльності,  то  автор  задовольняється  цитуванням  статей  М.  Сумцова,  з  якими,  як  видно,  в  усьому  погоджується  і  лише  зрідка  здобувається  на  власну  оцінку.  Так,  напри­ клад,  фольклористичну  діяльність  І.  Ман­ жури  він  називає  найціннішою  «з  усіх  куль­ турних ділянок, на яких позначив він себе», а  його збірник «Малорусские сказки, предания  и  поверья»  (1894)  містить  особливо  цікавий,  різноманітний  матеріал,  до  якого  доводиться  звертатися кожному дослідникові» [5, с. 247].  Я.  Новицького  та  Д.  Яворницького  В.  Бі­ лий уважає продовжувачами справи Г. Надхі­ на, як збирача «запорізького фольклору», з чим  можна погодитися лише частково, адже Г. Над­ хін використовував цей фольклор виключно як  ілюстративний  матеріал  до  своїх  історичних  екскурсів, та ще й часто в російськомовній інтер­ претації. Я. Новицького ж, приміром, сам В. Бі­ лий називає «точним записувачем» (щоправда,  не  конкретизує  цього  поняття),  а  його  записи  «матеріалами високої вартості». «Точність його  запису  і обережність надають величезної ваги  збірникам нашого дослідника», – так розмито  характеризує  методику  Я.  Новицького  В.  Бі­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 12 13 ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 З історії і теорії науки лий, очевидно, маючи на увазі саме філологіч­ ний бік записаних ним фольклорних текстів та  історичні коментарі до них [5, с. 247]. Значну  частину  всіх  публікацій  Д.  Явор­ ницького  становлять  фольклорні  матеріали.  В.  Білий  справедливо  зауважив,  що  до  зби­ рання  фольклору  Д.  Яворницький  звернувся  мимоволі,  попередньо  як  історик:  «“Запоро­ жье в остатках старины и преданиях народа»”  як голов на тема всіх численних наукових студій  проф. Д. І. Яворницького, змусила його стати  й збирачем етнографічного матеріалу, спочатку  специфічного “запорізького”, а потім і загаль­ ного»  [5,  с.  247].  Характеризуючи  методику  польової та едиційної практики Д. Яворниць­ кого,  В.  Білий  зазначає:  «Як  збирач,  Явор­ ницький  визначається  своїм  майстерством  знайти  жвавого  й  цікавого  оповідача  з  своє­ рідними  особливостями  мови  та  лексики.  Як  записувач,  він  кохається  не  тільки  в  самому  фольклорному  матеріялі,  а  й  у  його  мові.  Зі­ браний матеріял подає багато рис запорізького  побуту, призбираних часом од столітніх дідів.  Ці  записи  мимоволі  захоплюють  і  наукового  дослідника  своєю  колоритністю,  смаковитою  запашною мовою,  і цим часто межують з ху­ дожніми творами. Це не один раз відзначало­ ся в критичній літературі» [5, c. 251]. В. Білий, безсумнівно, не вдавався до тек­ стологічного  аналізу  записів  Я.  Новицького  та Д. Яворницького, хоча наприкінці ХІХ ст.  М. Сумцов уже застерігав, що фольклористика  повинна відмежуватися від белетристики, про­ те ще й протягом майже всього ХХ ст. фоль­ клорний текст оцінювали з літературознавчо­ го погляду як високо­ або малохудожній твір.  Тому не дивно, що й у В. Білого трапляються  закиди на адресу фольклористів на кшталт, що  одні збірники чи записи «визначаються своєю  високою вартістю», інші – «маловартісні». Підсумовуючи  фольклористичну  діяль­ ність Д. Яворницького, В. Білий зауважує, що  він не припиняє збирати фольклорно­етногра­ фічний матеріал і надалі, і що обсяг неопублі­ кованих записів (на 1929 р.) ученого становить  близько 100 друкованих аркушів.  Поруч з видатними постатями В. Білий не  оминає  увагою  також  інших  публікацій  сто­ совно Катеринославщини. Це статті А. Юж­ ного, Л. Падалки, А. Снарського, архієписко­ па  Феодосія  (Макаревського),  О.  Радакової,  В.  Харузіної,  В.  Бабенка  та  ін.  Вони  мають  певне методологічне значення й для фолькло­ ристики.  Так,  на  його  думку,  стаття  Л.  Па­ далки  «Несколько  черт  быта  Днепровских  лоцманов» [17, с. 515–523] для сучасного до­ слідника –  це «дуже цінна  вказівка до  того,  щоб  спробувати  знайти  хоч  стислі  перекази  за особливості колишнього їхнього життя» [5,  с. 251]. В.  Білий  дає  критичну  оцінку  «широкому  задумом»,  та  тільки  аж  надто  конспективно­ му»  «Этнографическому  очерку  народного  быта  Екатеринославского  края»  В.  Бабенка  (1905), хоча й називає його «помітним явищем  в  історії  розвитку  етнографічних  вивчень  на  Катеринославщині», який включає і фольклор,  зокрема,  весільний  ритуал  з  піснями,  описи  свят, музику, дитячі забави, пісні, народну ме­ дицину, прикмети й вірування. В. Білий «закидає авторові» занадто кон­ спективний  виклад  матеріалу,  що  не  відпові­ дає  наміченій  програмі,  відображеній  у  назві  розділів  книжки  (приміром,  «полный  ритуал  малорусской свадьбы» становить лише досить  побіжний  його  огляд),  некоректні  висловлю­ вання  щодо  зацікавлення  народу  етнографі­ єю, недовіри його до науки), повну відсутність  опису таких унікальних інституцій, як лоцман­ ство та вільні матроси [5, с. 252]. Проте все­ таки В. Білий уважає, що праця Бабенка цінна  й цікава. «Історіографічну  вагу»,  на  думку  В.  Біло­ го,  мають  статті  М.  Сумцова,  В.  Данилова  та М. Бикова, а особливо опис архівів Росій­ ського  географічного  товариства,  здійснений  Д. Зеленіним, конспект якого він наводить у  своїй статті й зауважує, що безпосередньо Ка­ теринославської  етнографії  стосується  лише  шість рукописів. Уперше в науці В. Білий звернув увагу на  катеринославську періодику, яка відіграла по­ мітну роль в  етнографічних  і фольклористич­ них  студіях  Півдня  України,  і  виділяє  саме  ті  видання,  у  яких  найбільше  друкувалося  наукових  статей  і  фольклорних  записів.  Це:  «Степь»,  «Днепр»,  «Днепровская  молва»,  «Екатеринославские  губернские  ведомости»,  «Екатеринославский  юбилейный  листок»,  «Дніпрові хвилі», «Споживач», «Кооператив­ не життя», «Зоря», а також наукові збірники,  зокрема  «Летопись  Екатеринославской  уче­ ной архивной комисси» (т. 1–10, 1904–1915). М. Сумцов у праці «Об этнографическом  изучении  Екатеринославской  губернии»  вказав  на  те,  що  край  цей  малосліджений  з  фольклорно­етнографічного  боку.  Однією  з  причин  він  назвав  романтичне  захоплення  вчених та аматорів запорізькою старовиною,  через що поза увагою залишалися цілі пласти  народної культури, зокрема її сучасний стан.  В. Білий ще більше заглибився в цю пробле­ му, і, полемізуючи із М. Сумцовим, зазначає,  що  той  лише  до  певної  міри  мав  рацію.  До­ слідник  писав:  «Його  закиди  щодо  роман­ тичних  нахилів  низки  катеринославських  етнографів цілком справедливі, ми далекі од  того, щоб ремствувати на ту романтику, вона  бо  зберегла  нам  неоцінимі  скарби,  вона  бо  спричинилася  до  нагромадження  матеріялу,  який давно вже бувши тільки словесним за­ лишком минулих форм життя, зник би скорі­ ше од усього» [5, с. 255]. Основною  причиною,  що  гальмувала  роз­ виток  науки  в  регіоні,  В.  Білий  уважав  від­ сутність  у  Катеринославі  університету  та  будь­яких інших наукових центрів, а відповід­ но відсутність учених­словесників, які могли б  організовувати  науково­дослідницьку  роботу.  Місцева молодь  ішла навчатися до  інших ре­ гіонів  і  свій  інтелектуальний  потенціал  пере­ носила туди. В.  Білий  висвітлює  роль  Катеринослав­ ського  наукового  товариства  історико­крає­ знавчого  музею  як  осередку  краєзнавчих  та  фольклорно­етнографічних досліджень краю. Незважаючи  на  окремі  недоліки  й  на  те,  що  В.  Білий  основну  увагу  зосереджував  на  вивченні  матеріальної  культури  краю,  його  стаття  «Минуле  етнографії  на  колишній  Ка­ теринославщині та її сучасні завдання» є над­ звичайно  цінним  інформативним  історіогра­ фічним дослідженням. Це полягає насамперед  у  тому,  що  дослідник  старанно  відстежив  і  подав основну бібліографію, у якій висвітлю­ ються  етнологічні  та  фольклористичні  студії  Півдня України, починаючи із XVII ст. Утім,  на  відміну  від  М. Сумцова,  котрий  фіксував  тільки  праці  видатних  фольклористів  краю,  В.  Білий  у  своїй  статті  подає  також  вичерп­ ну  (наявну  на  той  час)  бібліографію  історі­ ографічних  статей  і  заміток,  що  стосуються  життя й діяльності цих учених, звертає увагу  на  пересічні  постаті,  науковий  доробок  яких  представлений однією статтею (зрідка – дво­ ма) чи публікаціями матеріалів. Крім того, він  перший з дослідників історії фольклористики  Півдня  України  узагальнив  наявний  матері­ ал – як друкований,  так  і  рукописний, здій­ снив  періодизацію  всього  процесу,  визначив  роль і місце в ньому кожного збирача першо­ джерельного  матеріалу  –  як  фольклорного,  так і етнологічного, дав влучну характеристи­ ку окремих збирачів та оцінив їхній доробок з  погляду його наукового значення. У його праці  яскраво висвітлено наукове обличчя кожного  дослідника,  його  методологію,  напрям  його  студій. В. Білий визначив і конкретні завдан­ ня,  які  стояли на  той час перед краєзнавчою  наукою, частиною якої була фольклористика.  Це  насамперед  налагодження  зв’язку  науки  з масами, залучення широкого кола збирачів,  зокрема,  шкільництва,  створення  місцевих  наукових  товариств,  крайових  музеїв,  ви­ дання програм,  анкет  та  інструкцій по збору  матеріалу,  створення  мережі  кореспондентів,  створення наукового періодичного органу, на­ вчальних  програм  та  спеціалізованих  курсів  для  підготовки  наукових  фахівців,  введення  народознавчих  дисциплін  у  школу,  організа­ ція систематичних фольклорно­етнографічних  експедицій. Усе це відображало практичну ді­ яльність Етнографічної комісії ВУАН, членом  якої був В. Білий. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 14 15 ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 З історії і теорії науки Тривалий період стаття В. Білого залиша­ лася  єдиним  фундаментальним  історіографіч­ ним  дослідженням  фольклористики  Півдня  України, її положення та узагальнення незапе­ речні й досі, його систематику та періодизацію  історії фольклористики покладено в основу на­ ступних досліджень – праць А. Поповського,  О. Макаренка, С. Кириєнко та ін. Стаття Наталії Бракер «Володимир Мико­ лайович Ястребов» [8, c. 80–91] – найґрун­ товніше з усіх існуючих на сьогодні досліджень  життєвого шляху та наукового доробку цього  фольклориста. Це тому, що, очевидно, авторка  належала до близького оточення В. Ястребо­ ва. Її стаття ґрунтується переважно на власних  спогадах про вченого, з друкованих джерел ви­ користано лише некролог О. Маркевича та роз­ діл праці М. Сумцова «Современная малорус­ ская этнография» (1897). Висвітлюючи основні  віхи життєвого й творчого шляху фольклорис­ та,  зокрема  його  педагогічну,  археологічну,  фольклористично­етнографічну  та  культурно­ громадську  діяльність,  співпрацю  з  різними  науковими товариствами, з журналом «Киев­ ская старина» та іншими часописами, взаєми­ ни з видатними вченими свого часу В. І. Гри­ горовичем, О. І. Маркевичем, Ф. К. Вовком,  Ф.  І.  Успенським  та  іншими,  автор  характе­ ризує  головні  наукові  праці  В.  Ястребова,  зокрема,  «Малорусские  прозвища  Херсон­ ской  губернии»  (1893)  та  «Материалы  по  этнографии  Новороссийского  края»  (1894).  У статті Н. Бракер поміщено відомості й про   учня  В.  Ястребова  К.  Мороза,  що  постій­ но  надсилав  ученому  свої  фольклорні  та  ет­ нографічні  записи  [8,  с.  91].  Велику  увагу  в  дослідженні  приділено  приватному  життю  В.  Ястребова,  його  оточенню,  взаєминам  з  людьми  та  загальній  оцінці  того  середовища,  у якому він жив і працював. Отже, як бачимо, учені 20­х років ХХ ст.  заклали міцний фундамент для історіографіч­ них студій фольклористики Півдня України, і  значення їхніх праць досі неоціненне. 1. Біднов В. О. Спомини про А. Конощенка // Літературно-науковий вістник. – 1923. – № 7. 2. Біднов В. О. «Устное повествование запо- рожца Н. Л. Коржа» та його походження і значен- ня. – Прага : Видання українського історично-фі- лологічного товариства в Празі, 1925. 3. Білий В. В. З матеріалів до історії етнографії (листування Я. П. Новицького) // Записки історич- но-філологічного відділу ВУАН. – К., 1927. – Кн. 10. 4. Білий В. В. Лоцманські пісні // Дніпровські лоцмани. – К., 1929. 5. Білий В. В. Минуле етнографії на колишній Катеринославщині та її сучасні завдання // Архе- ологічний збірник Дніпропетровського краєзнав- чого музею. – Д., 1929. – Т. 1. 6. Білий В. В. Стислий огляд головної літера- тури про дніпровських лоцманів // Дніпровські лоцмани. – К., 1929. 7. Білий В. В. Я. П. Новицький (1847–1925) // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. – К., 1926. – Кн. 7–8. 8. Бракер Н. Володимир Миколайович Ястре- бов (до тридцятих роковин смерти) // Україна. – 1929. – Кн. 33. 9. Бракер Н. Рябков Павло Захарович // Украї- на. – 1927. – Кн. 6. 10. Єфремов П. О. Я. П. Новицький (некро- лог) // Зоря. – Катеринослав, 1925. – № 6. 11. Житецький Г. «Киевская старина» за часів Ф. Лебединцева (1882–1887) // Україна. – 1825. – Кн. 10. 12. Житецький Г. Південно-західний відділ Географічного товариства у Київі // Україна. – 1927. – Кн. 5. 13. З листування В. М. Ястребова // Україна. – 1929. – Кн. 3. 14. ІРНБУВ. – Ф. 202, № 179. 15. Конощенко А. М. Дніпрова Чайка (спога- ди) // Україна. – 1927. – Кн. 5. 16. Мочульський М. Іван Манжура – україн- ський поет і етнограф // Україна. – 1926. – Кн. 5. 17. Падалка Л. Несколько черт быта днепров- ских лоцманов // Киевская старина. – 1889. – № 8. 18. Поездка в Южную Россию // Основа. – 1862. – Кн. 1. – Січень. 19. Рябинин-Скляревський О. З революційного українського руху 1870–80-х років. Єлисавет- градський гурток // Україна. – 1927. – Кн. 4. 20. Рябинин-Скляревський О. З революційного українського руху 1870-х років «Одеська Грома- да» // Україна. – 1926. – Кн. 5. 21. Синявський А. Дмитро Сигаревич. З нагоди п’ятнадцятиріччя його смерті // Україна. – 1929. – Кн. 34. 22. Слабченко М. Культурно-наукове життя Одеси в 1914–1924 рр. // Україна. – 1925. – Кн. 5. 23. Срезневський В. І. Про збирачів україн- ських пісень (з гуртка І. І. Срезневського на по- чатку 1830-х років) // Записки історично-філоло- гічного відділу ВУАН. – К., 1927. – Кн. 13–14. 24. Степанів Ів. З наукової праці в Катерино- славі // Україна. – 1926. – Кн. 1. 25. Устное повествование бывшего запорож- ца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Кор- жа. – О., 1842. 26. Чернявський Д. Ф., Я. П. Новицький // Україна. – 1925. – Кн. 6. 27. Чернявський М. Ф. Конощенко Андрій // Музика. – 1925. – № 3. 28. Шамрай А. До початків романтизму // Укра- їна. – 1929. – Кн. 5. 29. Эварницкий Д. И. Две поездки в Запорож- скую Сечь Яценко-Зеленского, монаха Полтав- ского монастыря в 1750–1751 гг. – Екатеринослав, 1915. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Схожі ресурси