До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка

До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка

У статті проаналізовано значення збірника голосінь і похоронних обрядів І. Свенціцького та В. Гнатюка (1912); описано основні принципи укладення збірника голосінь, підготовленого до друку науковим співробітником відділу фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Іриною Коваль-Фучило....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Коваль-Фучило, І.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:Народна творчість та етнологія
Теми:
Розвідки та матеріали
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201656
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 51-57. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-201656
record_format dspace
spelling irk-123456789-2016562025-01-27T11:30:43Z До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка Коваль-Фучило, І. Розвідки та матеріали У статті проаналізовано значення збірника голосінь і похоронних обрядів І. Свенціцького та В. Гнатюка (1912); описано основні принципи укладення збірника голосінь, підготовленого до друку науковим співробітником відділу фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Іриною Коваль-Фучило. The article analyzes the significance of the I. Svientsitskyi and V. Hnatiuk collection of lamentations and funeral ceremonies (1912). There is a description of the main principles of compiling the lamentation collection prepared by the IASFE Folkloristic Department scientist Iryna Koval-Fuchylo. 2012 Article До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 51-57. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201656 [393.94:801.81]:001.816 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Розвідки та матеріали
Розвідки та матеріали
spellingShingle Розвідки та матеріали
Розвідки та матеріали
Коваль-Фучило, І.
До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка
Народна творчість та етнологія
description У статті проаналізовано значення збірника голосінь і похоронних обрядів І. Свенціцького та В. Гнатюка (1912); описано основні принципи укладення збірника голосінь, підготовленого до друку науковим співробітником відділу фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Іриною Коваль-Фучило.
format Article
author Коваль-Фучило, І.
author_facet Коваль-Фучило, І.
author_sort Коваль-Фучило, І.
title До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка
title_short До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка
title_full До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка
title_fullStr До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка
title_full_unstemmed До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка
title_sort до сторіччя виходу фольклорного збірника іларіона свенціцького та володимира гнатюка
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2012
topic_facet Розвідки та матеріали
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201656
citation_txt До сторіччя виходу фольклорного збірника Іларіона Свенціцького та Володимира Гнатюка / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 51-57. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT kovalʹfučiloí dostoríččâvihodufolʹklornogozbírnikaílaríonasvencícʹkogotavolodimiragnatûka
first_indexed 2025-02-09T04:43:17Z
last_indexed 2025-02-09T04:43:17Z
_version_ 1823553563684503552
fulltext 51 до сторіччя виходу фольклорного Збірника іларіона свенціцького та володимира гнатюка Ірина Коваль-Фучило УДК [393.94:801.81]:001.816 У статті проаналізовано значення збірника голосінь і похоронних обрядів І. Свенціцького та В. Гнатюка (1912);  описано основні принципи укладення збірника голосінь, підготовленого до друку науковим співробітником відділу  фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Іриною Коваль­Фучило. Ключові слова: голосіння, похорон, українська голосильна традиція, мотив, жанрові різновиди голосінь. The  article  analyzes  a  significance  of  the  I.  Svientsitskyi  and  V.  Hnatiuk  collection  of  the  lamentations  and  funeral  ceremonies (1912). There is a description of the main principles of compiling the lamentation collection prepared by the IASFE  Folkloristic Department scientist Iryna Koval­Fuchylo. Keywords: lamentations, funeral, Ukrainian keening tradition, motif, genre variety of lamentations. Цього  року  минає  століття  від  виходу  у  світ  спареного 31–32 тому  голосінь  [4]  і по­ хоронних обрядів [2]. Упорядники видання –  філолог,  етнограф,  музеєзнавець,  громад­ сько­культурний  діяч  Іларіон  Свенціцький  (підготував збірку голосінь) і видатний укра­ їнський етнограф, фольклорист, мовознавець,  літературознавець,  мистецтвознавець,  пере­ кладач та громадський діяч Володимир Гна­ тюк  (зібрав  етнографічні  описи  поховальних  обрядів з різних регіонів України). За геогра­ фією охоплення (це, по суті, уся територія су­ часної України) та системністю подачі матеріа­ лу  (було  розроблено  спеціальний  квестіонар  [1, c. 37–39] у справі голосінь), осмисленням  повноти  подачі  різних  аспектів  голосильної  традиції  (було  опубліковано  11  студій  про  особливості  побутування  голосінь  у  різних  регіонах),  репрезентацією  різновидів  жан­ рової системи голосінь (маємо тут похоронні,  поминальні, пародійні, сороміцькі голосіння)  це  видання  було  абсолютно  новаторським,  воно стало достойним завершенням тривалої  збирацької та аналітичної роботи українських  дослідників голосінь. Значення цієї праці не­ можливо переоцінити. Вона не втратила своєї  актуальності до нашого часу. Відома російська  дослідниця похоронного обряду Ольга Сєда­ кова цілком слушно назвала це видання «ве­ ликолепной коллекцией сведений об украин­ ских обрядах» [3, c. 26]. Багатьом  кореспондентам  Етнографічної  комісії було розіслано запитальники «у справі  голосінь». На це прохання відгукнулося понад  30 респондентів. Усього в 31–32 томі «Етно­ графічного  збірника»  разом  з  передруками  було репрезентовано 337 текстів, причому тут  не  враховано  до  десяти  пародійних  та  соро­ міцьких  голосінь,  розміщених  у  передмовах  і  описах похоронних обрядів. До наукового обігу  було залучено щонайменше 170 нових текстів  голосінь. Географічно найповніше представле­ но Гуцульщину, Поділля, Бойківщину, Опіл­ ля,  Буковину.  Федір  Коломийченко  надіслав  записи із Чернігівщини, а Петро Тарасевський  і Данило Щербаківський – із Київщини. Де­ які колекції текстів супроводжували невеликі  передмови  про  особливості  побутування  го­ лосінь  на  певній  території.  Усі  тексти  подано  «желехівкою». Вихід  у  світ  «Похоронних  голосінь»  І.  Свенціцького  і  «Похоронних  звичаїв  й   обрядів»  В.  Гнатюка  сприяв  зацікавленню  похоронною обрядовістю й остаточно переко­ нав фахівців у необхідності фіксації  голосінь.  Записування  текстів  цього  жанру  тривало  з  більшою чи меншою активністю аж до нашого  часу. У 1991 році в ІМФЕ ім. М. Т. Рильсько­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 52 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 го  НАН  України  був  підготований  до  друку  збірник голосінь, який мав вийти в серії «Укра­ їнська  народна  творчість»  (упорядник  цього  тому  –  С.  Мишанич).  На  жаль,  це  видання  так і не було опубліковано. Воно зберігається  в Архівних наукових фондах рукописів і фоно­ записів  Інституту  мистецтвознавства,  фольк­ лористики  та  етнології  ім.  М.  Т.  Рильського  (ф. 14­2, од. зб. 472, 695 арк.). До  ювілею  збірника  Свенціцького  –  Гна­ тюка  у  відділі  фольклористики  ІМФЕ  ім.  М.  Т.  Рильського  підготовано  до  друку  збірник  голосінь  (упорядник  книги  –  І.  Ко­ валь­Фучило).  Постало  складне  завдання:  подати  зібраний  за  весь  час  етнографічних  спостережень матеріал за сучасними вимогами  народознавчої науки. У пригоді стала польова  експедиційна  й  архівна  робота  упорядника,  а  також  досвід  видання  українських  народних  дум  [5].  У  підготованому  виданні  всі  тексти  голосінь поділено на чотири основні типи: над­ дніпрянська,  поліська,  бойківсько­опільська,  гуцульсько­подільська голосильні традиції. Підставою  для  такого  поділу  є,  по­перше,  наявність у текстах голосінь відповідних моти­ вів,  їх специфічна вербалізація, популярність,  характерна  для  регіону,  і,  по­друге,  пошире­ ність у регіоні певних різновидів жанру голо­ сінь.  Найоригінальнішою  є  наддніпрянська  голосильна традиція. Територіально вона охоп­ лює південні райони Київської, Чернігівської,  Сумської  областей,  Полтавську,  Черкаську,  Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізь­ ку, Херсонську області. Сюди також належить  і традиція Слобідської України (східна частина  Сумської обл., Харківська, Луганська, Доне­ цька  обл.).  Це  зумовлене  тим,  що  свого  часу  (кінець XVII – XVIII ст.) Слобідську Украї­ ну,  як  і  Південь  України,  заселяли  вихідці  з   Гетьманщини.  Для  цієї  традиції  характерно  чимало  мотивів,  які  трапляються  саме  тут  і  малопоширені,  а  то й зовсім відсутні в  інших  традиціях. Поетичніше довершені  тексти, за­ писані на Полтавщині й півночі Чернігівщини  наприкінці  ХІХ  –  на  початку  ХХ  ст.  Голо­ сінням  із  цього  регіону  притаманна  особлива  увага до мотиву запрошення в гості. Цей мо­ тив наявний в усіх традиціях, але саме тут він  набув найбільшого розвитку, став дуже попу­ лярним: Та видкиля жъ васъ, мій таточку,  выглядать, Та видкиля васъ, мій таточку,  вызырать? Чы васъ зъ поля, Чы васъ зъ моря, Чы зъ высокои горы, Чы зъ чужои чужыны? Та не идить, таточку, полямы, бо        нижкы поколете, Та не идить, таточку, берегамы, бо          потонете, А идить, таточку, тимы дорожкамы,        куды й мы идемо, Куды мы за вамы слизонькамы стежки          прыльемо. Та на якихъ васъ, таточку, святкахъ          дожыдать, Колы задля васъ столы застылать? Чы на Риздвяныхъ святкахъ, Чы на Велыкодныхъ святкахъ, Чы на Святу недилоньку? На Риздвяныхъ святкахъ снижкы          стежкы,      дорожечкы позамитають, А на Велыкоднихъ святкахъ велыкимы        водамы позалывае, А на Святу недилоньку спорышамы        позаростають. А мы будемъ спорыши стругать, Та свого батенька въ гостонькы        дожыдать (№ 31) 1. *** Коли ж вас, матінко, дожидати: Чи к Різдву, чи к Великодню, Чи к Зеленій та неділоцці? О к Різдву снігами позасипає, О к Великодню водами позаливає, О к Зеленій та неділоцці та травою        позаростає (№ 261). У сучасних записах цей мотив значно реду­ кований, а то й зовсім забутий: Ой синочку та мій ріднесенький! Та коли ж ти до мене прийдеш, Та коли ж я й тебе побачу (№ 442). http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 53 розвідки та матеріали Абсолютно  наддніпрянським  є  мотив  не- можливості передачі померлому гостинця: Якый же я вамъ, таточку, поклонъ          передамъ, Якый я вамъ, таточку, гостынець дамъ? Передамъ я булочку, то вона зацвите, Передамъ яблучко, то воно зогніе, Передамъ я бублычокъ, то винъ          закотытьця, То такъ мое слово и мій гостинець до  васъ, таточку, це дойдетьця (№ 43). *** Передала б я пістомечко – так не дойде, Передала б я поклінчик – так вітром          понесе, Передала б я яблучко – так зогніє, Передала б я булочку – так зацвіте          (№ 261). У редукованому вигляді цей мотив удалося  зафіксувати й у наш час: Ой Боже! Та шо ж це за закон? Кругом можна і письмо писать, А шо ж таке, шо не можна на той    світ і письма написать (№ 489). Лише на Наддніпрянщині зафіксовано мо­ тив  якісної  зміни  оселі,  яку  покинув  помер­ лий.  Тут  цей  мотив  набув  ознак  вербальної  константи, кліше: Та и ти сины, и та хата, Такъ у хати не та правда; Та и та хата и та стриха, Та у хати не та утиха (№ 51). *** Шо пиду' въ хату, Та' жъ ха'та – та не та' пра'вда, Та ти' жъ поро'гы – та не ты' й          розгово'ры. Та въ ха'ти, Та' въ ха'ти й та' пичъ – та не та'        ри'чъ!.. (№ 137). Ще одним оригінальним наддніпрянським  мотивом є пошук малярів і крамарів з метою  повернення матері чи батька: Да де жъ тыйи моляры, що малюють          матеры? Да де жъ тыйи кромары, шо продають          матеры? Да де жъ тыйи ярморки', що продаюця        матерки? (№ 164). *** Та якби ж ті були купці, Що продавали отці, Та я б грошей заробила, Та собі отця купила, Та якби ж ті були крамарі, Що продавали матері, То я б грошей заробила, Та собі матінку купила (№ 307). Аналізований мотив характерний насампе­ ред  для  голосінь  за  батьками,  проте  завдяки  своїй популярності він трапляється і в голосін­ нях за чоловіком:  Мои диточкы, Що вы будете робыть безъ батька? Та вже жъ его ни купыте, ни заслужыте. Нема тихъ крамаривъ, щобъ продавалы        батькивъ (№ 79). Цей мотив відомий і в українській пісенній  традиції, однак у голосіннях він зафіксований  тільки на Наддніпрянщині. Ще один виключ­ но  наддніпрянський  голосильний  мотив  (по  суті, словесне кліше, яке збереглося до нашого  часу) – неможливість заміни батька й матері  родичами: У титкы свои диткы та не прыймуть        сыриткы (№ 122). *** Та як же важко сиротою: Дядько – не батько, А в тітки – свої дітки (№ 446). Поліська  голосильна  традиція поширена у  Волинській,  Рівненській,  Житомирській  об­ ластях,  на  півночі  Київської,  Чернігівської,  Сумської  областей.  Оригінальним  мотивом  цієї традиції є пошук і впізнавання померлого,  який може повернутися до своєї оселі в іншому  вигляді, насамперед пташкою. Загалом такий  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 54 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 мотив іноді трапляється і в інших голосильних  традиціях,  але  особливого  розвитку  й  попу­ лярності  він  набув  саме  на  Поліссі  і  зберігся  тут до нашого часу: І якъ ти прилітатемешъ: Чи соловеечкомъ, чи горобеечкомъ? І на которой ти груші сідатимешъ, До я вийду тебе познавати (№ 523). *** Ныдэ' я тэбэ нэ побачу,  Ныдэ я тыбэ ны познаю (№ 547). *** Стрічайте, виглядайте мого синочка І пізнавайте (№ 757). *** Стрічайте! Ось іде ваш синочок. Стрічайте, пізнавайте, розпитуйте          (№ 771). Популярним мотивом поліської голосильної  традиції, що зберігся до нашого часу, є перелік  сільськогосподарських робіт, яких не виконав  через смерть чоловік чи батько: Охъ твоє полє нє оранэ, твоя ніва нє         вубрана! Хто жъ будє ту роботу робіть?          (№ 539). *** Мій же косяру. Хто ж мині буде косити, Хто ж мині буде гурати? Де ж я гуралника найду. Де ж я кусяра найду? (№ 687). *** Мій же ж косяру, Наше ж сенокоси не косяні, Наші ж полі не роблюні /…/ Устань, бо ж сіно некосяне, Поле не обробляне, Бульба ж не обігнана. Усі ж полі наші заростают, А ти ж був добрий хазяїн, У нас всігда ж були сенокоси покосюні, Поуля ж оброблюні, Було все чисто й добре (№ 791). Бойківсько­опільська  голосильна  тради­ ція функціонує у Львівській області, на пів­ ночі  Закарпатської  та  Івано­Франківської  областей. Домінуючим мотивом є уславлення  померлого,  а  саме  виголошення багатьох ро­ біт,  які  виконував  небіжчик,  акцент  на  його  втомі: То ж то ти ся положив, то ж то ти ся          наробив! Хто нам робитоньки буде, хто нам         помагатоньки буде? А ти то зі сходом сонця в поле без їдла  пішов, голодний працював (№ 806). *** Ой шо ми маймо робити, Та з ким я буду свої діти лишєла, Та кого ж я сі буду всього питала, Та ви нам так помагали… Мої рученьки, Та ви так на нас робили (№ 868). *** Мой золотенькі руки, Що ви сі наробили, Кілько ви нас нагодували (№ 843). Саме  в  межах  цієї  традиції  досить  часто  натрапляємо на мотиви, які описують звичну  акціональну конкретику похоронного ритуалу  (наприклад, закопування померлого в землю),  до того ж такі мотиви «виписані» тут в особ­ ливій натуралістичній манері: Таке лїто гріє, а вас будут в сиру        земленьку класти. Та вас там під сиру земленьку сховают          (№ 796). *** Ой де ви ся вибираєте, в котрую          сторонойку, Під сиру землейку, під зелену муравочку!          (№ 809). http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 55 розвідки та матеріали *** Ой як ви там будити лижатойки, в ті      сирі землейцї? (№ 811). *** Де ваші кüстки будуть у гробі лежати?          (№ 838). *** Приб’ют твої оченька глинов та й не      увидиш сонічка… (№ 839). *** Я того ся ни сподівала, Що ты так скоро йдеш в сыру землицю        гнити (№ 853). *** Весна йде, трава росте, А ти такий молодий йдеш в землю        гнити! (№ 877). Гуцульсько­подільська  голосильна  тради­ ція  поширена  в  Івано­Франківській,  Черні­ вецькій, Вінницькій областях, на півдні Терно­ пільської, Хмельницької, на півночі Одеської  областей.  Для  цієї  традиції  характерна  увага  до трагізму ситуації втрати близької людини,  тут особливо поширені мотиви зображення не­ щасливого майбутнього сиріт: Дїти дрібні, як дрібна полова, Я сама нещьислива удова. (Імя) мій золотий, мій дорогий, Шо ти тепер наробив? Ти пішов, а дїти-с минї полишив. Нима кому нї дїти годувати, Нї у місто піти, нї принести, Нї дати, нї взьити, нї привести. Ти мене удову саму полишив (№ 895). *** А тепер діток покинула. А хто ж їх виховає, А хто до розуму доведе? А буде мачуха кулаки стовкати над    твоїми синочками (№ 1097). У  гуцульсько­подільській  голосильній  традиції особливо популярний мотив ушану­ вання сліду померлого. Він наявний і в інших  регіонах,  але  саме  на  Гуцульщині  й  Поділлі  цей  мотив  набув  найбільшого  розвитку,  має  чимало варіантів і зберігся до нашого часу: Станьте, мамко, станьте, Та походїт по своїм подвіречку, Та наробіт нам слїдочків! Ми будем ті слїдочки збирати, Будем васильчиками їх обтикати Та по тих слїдочках вас, мамко, будем  пізнавати (№ 1015). *** А як ми тебе будем забувати, А ми твоїх слідочків шукати – й не        найдемо (№ 1143). *** Мамочко моя, устань, устань Та нароби мені слідочків (№ 1181). *** Встань мій татку, встань, Та нароби мені слідочків коло хати, А я буду ходити та ці слідочки буду          збирати, Та їх буду в білий папірчик завивати, Та їх буду коло душі носити. Нароби слідочків, би я їх споминала, А я буду ходити та й буду приклякати Та й ці слідочки буду цілувати, Та й вас буду згадувати, мій татку          (№ 1191). Крім  специфічних  мотивів,  існує  ще  одна  важлива ознака, за якою виділено чотири го­ лосильні традиції, – це поширеність у регіоні  певних різновидів жанрової системи голосінь.  І  тут  найпоказовішою  є  гуцульсько­поділь­ ська традиція, оскільки саме на Гуцульщині й  Поділлі дуже популярні (збережені до нашого  часу) сороміцькі голосіння, які майже відсутні  в  інших  традиціях  і  трапляються  лише  в  по­ рубіжних зонах. Важливо, що тут маємо різні  варіанти й варіації цього жанрового різновиду: Хадзяїну мій, голубе мій! Яєчка лежат, табачка стоїт, Кінчик в вікно заглядає. Ой хадзяїну мій, Хто ж тим кінчиком буде робити, http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 56 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 А хто ж ти яєчка буде їсти, А хто ж ту табачку буде нюхати?          (№ 1076). *** Ой жура моя, жура, Лишилася дзюра, Ти казав, шо залатаєш, Ти таку роздерту лишаєш (№ 1202). *** Чо ти мене лишив, Єйці на полици, Ти на лавици (№ 1206). *** Ти любив яйця їсти і пити, Як ти тими своїми єйцима сі      розпорідив? (№ 1212). *** Ой Боже, Боже, Янтоську, Янтоську, То-с ми садив – ззаду, спереду (№ 1219). У  наддніпрянській  голосильній  традиції   дуже поширені пародійні голосіння. Цей різно­ вид голосінь відомий і в інших традиціях, але  саме на Наддніпрянщині зафіксовано найбіль­ ше  варіантів.  Найвідомішими  є  два  типи  па­ родійних  голосінь – за  чоловіком  і  за  тещею  (див. № 4, 134, 135, 297, 374, 424, 493, 496).  Саме на Наддніпрянщині їх записано чимало,  і  вони були зафіксовані раніше,  аніж в  інших  традиціях.  Ось  найтиповіший  варіант  паро­ дійного голосіння за чоловіком: Ой тужу' жъ я тужу' По чужо'му му'жу. Тай такы' й не д'рно, За чорне'ньке ру'но (№ 149). Пародійні  голосіння  за  тещею,  крім  Над­ дніпрянщини, відомі також на Поліссі (№ 567)  і Поділлі (№ 1109), але це поодинокі записи,  водночас на Наддніпрянщині пародійні  голо­ сіння за тещею пам’ятають до нашого часу: Ой тещо ж, тещо, та ти жінчина ж          мати! Та куди ж ти йдеш, та чого ж ти з собою        дочки ж не береш? Та то ж ви, було, сами масло їсте, а мені      сколо'тинки даєте'! /…/ Та ти ж мене як рідного любила, Та було, шо ти ж днями і не била, Ти ж мене поїла, годувала, Та було, шо вечерять давала (№ 496). Саме  на  Наддніпрянщині  зафіксоване  па­ родійне  голосіння  за  кумою  (№  359).  Між  пародійними  й  сороміцькими  голосіннями  іс­ нує принципова різниця: перші висміюють не­ щирий жаль за померлим, а другі – невмілий  плач голосильниці. Метафоричні форми голосінь в українській  традиції зафіксовані лише на Поліссі в оказіо­ нальних  обрядах  знищення  тарганів  і  викли­ кання дощу (див. № 634, 635). Водночас саме  в  цьому  регіоні  вдалося  зафіксувати  віруван­ ня про так звану негласну ложку: треба, щоб  хоча б хтось голосив за померлим, тоді, якщо  зберегти  його  ложку,  буде  щастити  в  госпо­ дарстві (див. коментар до № 769). У цих двох  випадках маємо апеляцію до магічної функції  голосіння.  У  першому  випадку  (голосіння  за  тарганом  і  раком)  оплакування  є  метафорою  похорону,  який,  за  народними  уявленнями,   допоможе  досягти  мети  (вивести  тарганів  і   ви кликати  дощ),  а  в  другому  випадку  маємо  наочну  демонстрацію  магічної  функції  голо­ сіння,  що  забезпечує  успішне  господарюван­ ня  після  втрати  члена  сім’ї.  Схожих  уявлень,  пов’язаних із голосінням, в інших регіонах нам  не вдалося зафіксувати. Усі  вищенаведені  міркування  пояснюють  поділ  збірника  на  чотири  основні  розділи.  У  межах  розділів  матеріал  розташовано  за  хронологічним  принципом.  Це  дає  змогу  до­ слідити  генезу  голосильного  тексту,  виявити  зміни  в  текстотворенні  голосінь  (наприклад,  занепад  чи  редукція  певних  мотивів,  виник­ нення  нових  мотивів  і  словесних  формул),  а  також  подати  разом  усі  тексти,  записані  від  певного носія традиції. Підготована  книга  стане  в  пригоді  фольк­ лористам, етнографам, дослідникам танатоло­ гії, усім шанувальникам українського народно­ поетичного слова. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 57 розвідки та матеріали 1. Гнатюк В. Квестіонар у справі записування похоронних звичаїв і голосінь // Хроніка НТШ. – 1909. – Вип. ІІІ. – Ч. 39. – С. 37–39. 2. Гнатюк В. Похоронні звичаї й обряди // Етно- графічний збірник. – Л., 1912. – Т. 32. – С. 203–426. 3. Седакова О. А. Поэтика обряда. Погребаль- ная обрядность восточных и южных славян. – М., 2004. 4. Свєнціцький І. Похоронні голосіння // Етно- графічний збірник. – Л., 1912. – Т. 31. 5. Українські народні думи : у 5 т. / [упо- ряд. : М. К. Дмитренко, Г. В. Довженок (тексти), С. Й. Грица (мелодії) ; передм. М. К. Дмитрен- ка, С. Й. Грици ; ст., комент., прим. Г. В. Дов­ женок, А. Ю. Ясенчук, Т. М. Шевчук, О. І. Ша- лак, Н. М. Пазяк, І. І. Кімакович ; за заг. ред. М. К. Дмитренка, С. Й. Грици ; відп. ред. Г. А. Скрипник]. – К. : ІМФЕ НАН України, 2009. – Т. 1. : Думи раннього козацького періоду. 1 Номери текстів у підготованому збірнику голосінь. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Схожі ресурси