Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)

Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)

У статті висвітлено результати польових досліджень сільської забудови на теренах Косівського району Івано-Франківської області, здійснених 2012 року. Головну увагу приділено архаїчним рисам традиційного житла; виявлено деякі тенденції формування сучасного індивідуального житла....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Гудченко, З.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:Народна творчість та етнологія
Теми:
З експедиційних досліджень
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201660
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями) / З. Гудченко // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 83-93. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-201660
record_format dspace
spelling irk-123456789-2016602025-01-27T11:31:50Z Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями) Гудченко, З. З експедиційних досліджень У статті висвітлено результати польових досліджень сільської забудови на теренах Косівського району Івано-Франківської області, здійснених 2012 року. Головну увагу приділено архаїчним рисам традиційного житла; виявлено деякі тенденції формування сучасного індивідуального житла. The article highlights the results of the 2012 field researches concerning rural housing development in the Kosiv District (Ivano-Frankivsk Region). A principal attention is paid to the archaic features of traditional abode, and the certain tendencies of modern private dwelling formation are brought to light. 2012 Article Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями) / З. Гудченко // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 83-93. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201660 712.2(477.85/.87):001.891.7 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic З експедиційних досліджень
З експедиційних досліджень
spellingShingle З експедиційних досліджень
З експедиційних досліджень
Гудченко, З.
Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)
Народна творчість та етнологія
description У статті висвітлено результати польових досліджень сільської забудови на теренах Косівського району Івано-Франківської області, здійснених 2012 року. Головну увагу приділено архаїчним рисам традиційного житла; виявлено деякі тенденції формування сучасного індивідуального житла.
format Article
author Гудченко, З.
author_facet Гудченко, З.
author_sort Гудченко, З.
title Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)
title_short Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)
title_full Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)
title_fullStr Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)
title_full_unstemmed Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями)
title_sort архітектурно-ландшафтний образ косівщини (за польовими дослідженнями)
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2012
topic_facet З експедиційних досліджень
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201660
citation_txt Архітектурно-ландшафтний образ Косівщини (за польовими дослідженнями) / З. Гудченко // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 83-93. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT gudčenkoz arhítekturnolandšaftnijobrazkosívŝinizapolʹovimidoslídžennâmi
first_indexed 2025-02-09T04:43:29Z
last_indexed 2025-02-09T04:43:29Z
_version_ 1823553575492517888
fulltext 83 архітектурно-ландшафтний обраЗ косівщини (за польовими дослідженнями) Зоя Гудченко УДК 712.2(477.85/.87):001.891.7 У статті висвітлено результати польових досліджень сільської забудови на теренах Косівського району Івано­ Франківської області, здійснених 2012 року. Головну увагу приділено архаїчним рисам традиційного житла; виявле­ но деякі тенденції формування сучасного індивідуального житла. Ключові слова: сільська забудова, традиційність, планування, матеріали, ландшафт, кітч. The article highlights the results of the 2012 field researches concerning rural housing development in the Kosiv District  (Ivano­Frankivsk Region). A principal attention is paid to the archaic features of traditional abode, and the certain tendencies  of modern private dwelling formation are brought to light. Keywords: rural housing development, traditionality, planning, materials, landscape, kitsch. Під  час  комплексної  наукової  експедиції  по  Гуцульщині  влітку  2012  року  етнографи  Києва,  Львова  й  Коломиї  досліджували  різ­ номанітні  прояви  народної  культури,  які  по­ бутують  ще  й  сьогодні  в  автентичному  чи  трансформованому вигляді в сс. Яворів, Річка,  Бабин, Снідавка, Лючки, Пістинь, Гуцулівка,  Кобаки, Микитинці, Соколівка та  інших Ко­ сівського району. Фіксувалися передусім дав­ ні місцеві традиції у спогадах старожилів про  вже зниклі реалії колишнього життя, а також  факти  історії  нашого  народу  через  біографії  звичайних селян у тій інтерпретації, як їх збе­ рігає людська пам’ять. Окрему  увагу  було  приділено  архітектур­ ному середовищу села, сформованому в орга­ нічній єдності з природними чинниками: ланд­ шафтом, рослинністю, підсонням. Первісне  призначення  житла  полягало   у  створенні  прихистку  від  зовнішніх  загроз,  що  забезпечувалося  найпростішими  споруда­ ми. Однак із часом селянське обійстя постійно  вдосконалювалося,  спираючись  на  традицій­ ний  досвід  народного  будівництва.  Цей  про­ цес через різні обставини затримався у важко  доступних  гірських  місцевостях  до  середини  ХХ  ст.  й  епізодично  навіть  ще  довше.  Про­ те за останні кілька десятків років у забудові  сіл Гуцульщини, як  і  всієї України, відбулися  докорінні  зміни  –  швидке  зникнення  прита­ манних  цьому  краю  житлових  комплексів  чи  окремих будівель, суголосних довкіллю. Тож  назріла  потреба  зафіксувати  й  осмис­ лити стан  індивідуальної забудови в обстеже­ них нами сільських поселеннях на теперішньо­ му  історичному зрізі, коли ще можна вловити  відгомін  традиційних  архітектурних  образів  і  одночасно засвідчити їх невблаганну втрату –  заміну чужими, неорганічними проявами кітчу. Пропоновані  нотатки  цілком  визначають­ ся  авторськими  польовими  спостереженнями  та  враженнями  від  спілкування  з  респонден­ тами.  Залежно  від  отриманої  інформації  ви­ світлюються  такі питання  сільської  забудови:  заселення  певних  місцевостей;  планувальна  структура  поселень;  розміщення  селянських  господарств  на  ґрунтах;  оседок  гуцула;  вибір  місця  та  спорудження  хижі;  обрядово­магіч­ ний контекст зведення хати; будівництво куль­ тових будівель. Дослідження  кожного  з  поселень  на  екс­ педиційному  маршруті  додавало  своїх  барв  до  архітектурного  килима  Косівщини,  проте  основою в цьому «тканні» були природні ком­ поненти: гірські схили, долини стрімких річок  та потічків, просторі полонини. Виникнення поселень. Археологічні  роз­ копки  свідчать  про  перебування  людини  на  теренах Косівщини ще в доісторичні часи. Ві­ домо, що через цей район від Сучави в Румунії  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 84 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 до  Добромля  на  Львівщині  проходить  соле­ носний горизонт. Це зумовило виникнення тут  ще в ІІ тис. до н. е. соляних промислів, а відтак  сторожових  поселень  і  культових  споруд,  зо­ крема  Терношорського  скельного  святилища  (між  Снідавкою  і  Яворовом)  1.  Від  давньо­ руської доби збереглися й залишки городищ та  фортець, як, скажімо, у с. Город між Косовом,  Соколівкою  і  Бабином.  Письмові  згадки  про  досліджені  нами  поселення  датуються  пере­ важно в межах ХІV–ХVІІІ ст. 2 Безперечну  вагомість  для  історії  кожного  села мають усні перекази старших людей про  події, пов’язані з його заснуванням, з перши­ ми  поселенцями.  Їхні  імена  подекуди  набули  топонімічної  закоріненості,  тобто  продовжи­ ли своє існування в іншому вимірі – у назвах  села,  присілків,  кінців,  кутків,  окремих  осед­ ків, ґрунтів тощо. Місцеву легенду про одного  з перших по­ селенців  с.  Бабин  оповів  Богдан  Васильович  Петричук, краєзнавець і палкий патріот своєї  малої батьківщини. Вивчаючи історію села, він  дослідив і свій рід, відчув себе галузкою роз­ логого родового дерева. Отже, старші чоловіки (багато з яких уже  повмирали) запевняли, що сусіднє с. Соколів­ ка було давнішим, ніж Бабин, і соколівські ґаз­ ди тримали тут землі. Перший ґазда, що осе­ лився  в Бабині,  теж був родом  із Соколівки,   і на нього казали Оринчук, хоча він сам  і всі   з його роду носять прізвище Сумарук. Ще мо­ лодим парубком він певний час служив на За­ карпатті в багатого чоловіка, який мав доньку:  «Так  склалося,  що  вона  завагітніла,  і  це  був  великий  стид,  і  вони  не  знали  де  дітися.  Це  все  було  лісами  заросле,  і  вони  втекли  сюда.  І  отам,  кажут,  де  Федунівські  толоки,  вони  збудували в лісі  хижу. Там у них народилася  ця перша дитина. Батько спочатку тей дівчини  лютував сильно… Потому, через якийсь час,  він почав шкодувати… і випитав у людей, де  вони є, де жиют.  І прийшов,  і подивився, що  вони купали цю дитину в хаті, і двоє, і мирно  жиют. Тоді вже він їх узяв на Закарпаття, вони  там обвінчалися,  і (дівчатам давали грошове)  він землю спродав і дав їм гроші. Вони конем  привезли гроші  і  вже на той час при австрій­ ській  владі  викупили  землі  в  цій  місцевості.  І так почали вони тут ґаздувати: вона – баба  Оринка, він – Оринчук. І через те, що земля  була куплена за бабині гроші, це спочатку між  людьми називалося “бабин ґрунт”, а потім ли­ шився просто Бабин» 3. Родина виявилася багатодітною, тут майже  на  кожному  кутку  жили  нащадки  Оринчука.  Наприклад, Богдан Петричук розповідає, що  на  його  кутку  Федуни  живе  чоловік,  у  якого  пра­,  пра­,  прадід  був  зятем  цього  Оринчу­ ка 4. Від  імен чи прізвищ колишніх власників  земельних  ділянок  походять  й  інші  топоніми  Бабина, як, скажімо, Бурчуки, Докоївка, Лем­ ський  Горб,  Вишні  Петричі,  Нижні  Петричі  тощо. Щодо хронології легенди про бабу Оринку  і  її  чоловіка  Оринчука,  то,  вірогідно,  ідеться  про  початок  ХІХ  ст.  Про  це  можна  судити,  виходячи  з  двох  фактів  –  перебування  цих  теренів під Австро­Угорщиною (1772–1919) і  приблизної протяжності життя шести поколінь  роду респондента Богдана Петричука. Це, га­ даємо,  були  не  найперші  поселенці,  оскільки  Бабин  (Бабин  Городський)  біля  однойменної  річки згадується в документах ще за 1408 рік 5. Відносно недавно, десь наприкінці ХІХ ст.,  виникли  сс.  Гуцулівка  й  Кривоброди.  На  їх­ ньому  місці  раніше  були  ліси,  які  належали  власницям – Шаматівській, Калашковецькій  (на Кривобродах) та іншим, невідомим. «Коли  вже  панство  розпадалося,  то  розпродували  землю, і люди її скуповували і тут поселялися.  І вже як мій дід оженився, то купував просто  зрубаний ліс – зруби купували»  6. Вихідці з  Космача,  Тукуріл  купували  землю  у  Криво­ бродах, а в Гуцулівку переселялися із сіл Бе­ резове, Лючки, Текуча. Історія с. Лючки сягає глибин століть. За  одними  припущеннями  –  600  років,  за  ін­ шими – понад тисячоліття. Старші люди ка­ жуть, що теперішнє місце села – уже третє.  Спочатку забудова разом із церквою була на  полях у напрямку Березова; друге місце по­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 85 З експедиційних досліджень селення й церкви – на полі під назвою «По­ мірок»; третє – на теперішній території. Ко­ лись  її  вкривали  ліси,  куди  під  час  ворожих  навал утікали чоловіки, ставали лучниками, а  жінки приєднувались до них поступово. Кор­ чували дерева, виробляли землю, займалися  скотарством 7. Планувальна структура поселень. Топо- німи.  Спільною  рисою  досліджених  сіл  є  те,  що  вони  розташовані  біля  річок  або  потічків:  с.  Пістинь  –  біля  р.  Пістинка,  с.  Лючки  –  біля р. Лючка, у сс. Річка й Снідавка протікає  р. Річка, у с. Кобаки – р. Волиця, у с. Яворів і  м. Косів – р. Рибниця з допливами тощо. Ландшафт місцевості визначально впливає  на  планувальну  структуру  поселень.  Тільки  незначна  частина  садиб  «підпорядковується»  дорозі чи долині річки. Здебільшого забудова  дисперсно розкидана по невеликих терасах по­ логих схилів або утворює скупчення оседків на  придатних  для  цього  ділянках.  Така  особли­ вість  є  панівною  насамперед  у  суто  гірських  поселеннях.  Наприклад,  Яворів  становить  своєрідну  агломерацію  –  власне  Яворова  і  багатьох присілків, розпорошених у східному,  західному й особливо південному напрямках,  вище в гори. Протяжність села вздовж р. Риб­ ниця сягає 12 км; загальна кількість дворів –  близько тисячі 8. «Якшо брати від колиби, де  знак “Яворів”, до моста, до церкви, ця сторона  є  Село­1.  Участок  в  центрі  називається  Сто­ янів,  отой  горб  то  є Широкий,  там є Петру­ ші,  Петричі,  Плоский,  Максимець­1,  Мак­ симець­2,  Мошинець,  Стручки,  Черлений,  Дибченка, Литмій, Токарня, Козельці… Є 28  присілків» 9.  У с. Річка – 26 присілків. Місцевості ма­ ють  такі  назви:  Лейби  (колись  там  мешкав  Лейба),  Боднарово  (хтось  робив  там  діжки),  Гримали, Грибини (від прізвищ), Буковець (від  гори), Підбуковець (під тою горою), Брусний  (хребет),  Підбрусний­1,  Підбрусний­2,  Кече­ ри (гора), Підкечери­1, Підкечери­2, Гук (во­ доспад) та ін. 10  Подібна  система  розселення  в  Снідавці,  Космачі, Шепоті та ін. У передгір’ї, де спокій­ ніший ландшафт, на рівних ділянках забудова  сформована за вуличним принципом, а на па­ горбах – безсистемно, проте щільніше, ніж у  горах (Пістинь, Гуцулівка, Лючки та ін.). Житлові будівлі. Хронологічні межі інди­ відуального  сільського  житла,  дослідженого  нами на Косівщині, – близько ста років (від  початку ХХ ст. до сьогодення). Ці межі значно  розширюються  завдяки  спогадам  респонден­ тів,  котрі  свідчать,  що,  залежно  від  місцевих  умов та від економічної спроможності, селяни  будували як найпростіші хижки, так і житлові  комплекси ґражди із цілою низкою приміщень  різного  призначення.  Існували,  безперечно,  і  проміжні  за  планувальною  структурою  жит­ лові будівлі. Про ґражди люди добре пам’ятають, і такі  споруди  ще  трапляються  в  гірських  селах.  У  Бабині  ґражди  існували  до  1950­х  років:  «Ґражда  була  тут,  в  ній  жив  великий  багач  Гнатів. Тоди була у Петричах, бо це тут Вишні  Петричі, а то Нижні, то там було дві ґражди  Міхайлика.  Те  й  у  Василя  Юришиного  була  ґражда. І там унизу в Гелетах була ґражда, –  це мого пра­прадіда Петра Гелетюка. І ще була  на  Лупаях  у  Грицька  Борисишиного,  –  теж  багач був» 11. Автентична  ґражда  збереглась  у  цен­ тральній  частині  с.  Яворів  (світлина  №  9)  *.  Її збудували 1923 року (дата є на різьбленому  сволоку) Федором Копийчуком, прадідом те­ перішньої власниці Василини Романчич. Ґазда  поставив споруду на пагорбі просторої земель­ ної ділянки, що підвищується від головної ву­ лиці­дороги. Історія поетапного успадкування  ґражди  виразно  ілюструє  майнові  та  сімейні  звичаї  гуцулів.  Отже,  перші  господарі  цієї  ґражди, маючи багато ґрунтів  і лісу, не мали,  проте, дітей. Вони, аби було кому їх доглянути  на старість, узяли в прийми молодих родичів.  Федір  Копийчук  був  рідним  вуйком  (дядь­ ком)  баби,  а  його  жінка  була  тетою  (тіткою)  діда пані Василини. Цих молодих людей, своїх  небожів,  вони одружили,  хоч  і  без взаємного  * Світлини до статті виконано 2012 року. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 86 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 кохання, і в такий спосіб багатство прислужи­ лося  представникам  роду.  Згодом  за  гуцуль­ ським звичаєм у батьківській оселі залишився  молодший з дітей, який мав доглядати старих.  Це був тато пані Василини Петро. Теперішня  господиня  розповідає,  що  він  одружився  «в  межу». – «Як це в межу? – Ось плит (пар­ кан). Відгороджено наше поле від сусіднього.  У сусідки є дочка, а в мене син, то по­давньому  ми би мали їх одружувати, бо це в межу. І так  колись було із татом і з мамов» 12. На щастя, «у  них була страшна любов»  13, проте вирішаль­ ну роль відіграло те, що «мамині батьки були  зажити,  мали  багато  ґрунтів  і  лісу»  14.  Після  смерті  батьків  ґражду  успадкувала  молодша  дочка Василина, а землі були поділені між дво­ ма сестрами порівну. Ґражда зберегла первісний вигляд і плану­ вання. Це – замкнений комплекс, що склада­ ється  з  чотиридільної  хати,  оточеної  з  трьох  боків притулами, і шестигранного, неправиль­ ної форми двору. П’ять граней двору утворені  піддашшям з односхилим дашком, що спира­ ється на стіни огорожі, і сохами у дворі; шос­ та, найдовша – чільною стіною хати. Споруда  рублена  з  пливєт,  тобто  колод,  перерізаних  вручну  навпіл.  Дахи  криті  ґонтами.  Ґражда  має два входи з протилежних боків. «Колись  в  одну  браму  заходили  бандерівці,  казали:  “Накривай стіл!” Поки стіл накрили, поки ці  поїли, а вже з другої брами совіти. Ці тікают.  Совітам накривают стіл. Такий був чес. І так  замикалося, шо через дах ніхто й не пролазив.  Тут такі кольця, тут ставиться така шина, шо  браму вже не годен відкрити» 15. Приміщення розташовуються в ряд зліва на­ право в такій послідовності: комора – хата –  хороми – святошна хата. У хаті була вели­ ка піч (перемурована в 1970­х рр.). У хоромах  обладнували місце (виямок) для ватри, дим з  якої йшов у дах, стелі там не було. У хоромах –  двоє дверей назовні. Мати, батько, двоє дітей  жили в хаті. У ній – лавиця, одно­двоє ліжок  дощаних,  устелених  сіном.  Зверху  –  ліжник,  укривалися другим ліжником, під голову кла­ ли кухвайку та так і спали. У святошній хаті  ніхто  не  спав,  туди  не  вільно  було  заходити.  Там стояла і зараз є піч, обличкована прости­ ми кахлями без поливи. У багатих  господарів  були печі з мальованими полив’яними кахлями  (світлини №7, 8). У печі випікали хліб. Свят­ кові наїдки та напої складали на столі. У великі   свята: на Великдень, Різдво, Петра (ґазда був  Петро)  –  у  святошній  хаті  приймали  гос­ тей. «Хату світошну – на замок, бо хата це ж  у  світа,  єк  гості  десь  прийдут…  А  цей  хтось  прийде, має най бути всьо це показати, бо це  гонір» 16. Дід і баба жили в хатчині, яка була  відгороджена  за  рахунок  притули  збоку  від  святошної хати. У коморі тримали одяг, боч­ ки із салом і м’ясом, скриню. У більшості при­ міщень – дерев’яна підлога. У піддашші ґраж­ ди складали дрова, жердини для островів (на  яких сушать сіно), коси, ґеблики, граблі, сапи,  дерев’яні цебра тощо. Біля ґражди окремо розташовувались пив­ ниця, стайня й возівня. З них збереглася лише  пивниця,  викладена  з  каменю  і  крита  шала- шиком, аби у великі морози в ній нічого не за­ мерзало. Дід мав коней, які стояли в стайні, а у  возівні на горищі для них зберігали сіно. Уни­ зу стояли зимові й літні вози. Ґражд у Яворові  було багато як у горах, так і в долині. Будували  їх ще й після війни  17. Оседок відмежовували  від сусіда жердиновими плотами. Їх закладали  й на своїх землях, відгороджуючи толоку для  випасу корови від угідь, призначених для за­ готівлі сіна на зиму.  Окрім  основного  місця  проживання,  за­ можніші  господарі  ще  мали  земельні  ділянки  на  відстані  від  садиби.  «Ми  маємо  ґрунт  на  віддалеку 2 км, дуже там стрімко. Там стояла  стайня. Літом заготовлювали там сіно, – ота­ кі  остріви,  але велике сіно  і  стайня. На зиму  брали туда корови, і це сіно вігодовували. До­ їли корову там, цідили молоко, робили бринзи  з глєдженого сиру і вже носили сюда. Дідо з  бабов мали зимарку, де ми тепер маєм поле…  В зимарці була стайня і окремо маленька така  хатчинка, шо піч та й лужко, і так жили. Дідо  мав  тут  зимарку,  у  кінці  села  мав  зимарку,  мав багато ґрунтів, там тоже була зимарка» 18. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 87 З експедиційних досліджень Архаїчніша й складніша за планом ґражда  кінця ХVIII  ст.  (тепер – музей) в с. Криво­ рівня  Верховинського  району.  Вона  рекон­ струйована  1993  року  з  використанням  дея­ ких  автентичних  конструктивних  елементів  і  речей домашнього вжитку (сволоки, лави, дві  скрині тощо). Житлова частина – хата на дві  половини  з  хоромами,  оточена  з  трьох  боків  притулами.  У  кожній  з  «половин»  по  два  вік на: подвійні – крайні і звичайні – середні.  У хоромах – наскрізний прохід. У правій по­ ловині дощана стеля на автентичних сволоках  (головний поперечний сволок різьблений, а три  поздовжні сволочки – не декоровані). У лівій  «половині» стеля дощана, на трьох поздовжніх  сволочках.  У  хоромах  стеля  відсутня.  Зовні  вздовж хати – дерев’яні містки та довгі лави  в межах житлової частини. У двір ґражди ве­ дуть  двоє  воріт.  Напроти  хати  через  двір  –  комора, по обидва боки – піддашшя,  які  за­ микають прямокутну форму двору. Під звисом  піддашшя  стоять:  віз,  величезна  діжа,  рало,  кінська  збруя.  За  місцевими  переказами,  цю  старовинну  ґражду  відвідували  під  час  пере­ бування  в  Криворівні  письменники  Михайло  Коцюбинський та Іван Франко. Ґражда мала  пристойний  вигляд  ще  відносно  недавно  –  коли  Параджанов  знімав  тут  сюжет  фільму  «Тіні  забутих  предків»  за  твором  М.  Коцю­ бинського. Якщо  заможні  господарі  будували  собі  ґражди,  додаткові  споруди  поблизу  них,  ще  й  зимарки  на  окремих  ділянках,  то  бідніші  селяни  мусили  задовольнятися  лише  хатою  та  нечисленними  господарськими  будівлями  (савітлина № 11): «На подвір’ї стояла стайня,  якась  кухонька  збоку  добудована,  пивниця  з  камню… В хаті – сволок. Хліб там стояв, кор­ жі. На грідки клали лижники, верені були, –  ткали.  Постіль  дерев’яна:  настеляли  дошки,  солому, сіно. Покривали, шоб воно не цюкало.  Подушки, – де були, а де не були – під голову  кожушину» 19. Іноді перед хатою не було жод­ них  огорож,  тільки  поле  або  ліс.  У  Яворові,  скажімо, збереглося декілька старих хат, які не  мають огорож, а оточені лише призьбами, так  званими галеріями. «Вийшла з хати та й сіла  на галерію», – кажуть гуцули. Пізніше в ха­ тах цього типу на причілках з’явилися огорожі,  стовпчики,  почали  фарбувати  стіни  (світлина  № 4). У  гірській  місцевості,  як  зазначалося,  на  вхідне  приміщення  казали  хороми.  На  біль­ шу хату – світошна, на меншу – хатчина.  Уродженець  с.  Малий  Рожнов,  що  поряд  із  с.  Бабин,  згадує  про  оселю  свого  дитинства  так: «У батьків хата така, як скрізь. Заходиш  у хороми, туди виходи з світошної, комори, з  кухні,  а  з  хоромів  два  виходи:  один наперед,  другий назад, на випадок пожару. Стіни хати  в  оструб,  зверху  ставили  крокви  на  платви.  Крили  довго  драницею,  і  тепер  криют.  Шоб  не  загнивало,  довше  служило,  є  мазута  така  чорна,  –  мазали,  воно  не  пропускало  воду.  Бляху, хто має змогу, купує, – дуже вигідно.  Череп – то є пусте, завіває снігом туда» 20. У передгірських  селах про  ґражди не  зга­ дують.  Там  будівлі  вільно  розміщені  у  дво­ рі,  залежно  від  їх  функціонального  призна­ чення  та від ландшафту ділянки. Наприкінці  ХІХ ст. в с. Пістинь на одній із садиб стояла  хата,  а  проти  неї  –  стайні  для  корів,  коней,  свиней під одним дахом. Стіни будівель рубле­ ні, дахи криті драницями. Хата була триділь­ на: хата – сіни – хатчина. Дерево рубали на  місці і клали з нього хату 21.  У  с.  Лючки  збереглося  лише  кілька  дав­ ніх хат, десь початку ХХ ст. (світлина № 12)  Будували з ялиці, смереки, стіни переважно  клали в кругляк, а в сусідньому с. Березів –  у  протеси.  Дахи  крили  як  соломою,  так  і  ґонтом. Розпланування – дві хати через сіни.  У сінях (тут не казали хороми) двоє дверей  назовні, тому що позаду стояли господарські  будівлі  –  стодола  і  стайня,  тож  треба  було  до  худоби  виходити.  Спереду  був  головний  вхід.  «Приходили  совіти,  приходили  банде­ рівці, кому шо треба було. Ми знали, шо така  будова,  і  вночі  –  раз,  і  вже  втік»  22.  Тобто  традиційний  для  Карпат  наскрізний  прохід  виконував  подвійну  функцію  –  суто  госпо­ дарську й захисну.  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 88 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 Невід’ємною рисою карпатських краєвидів  є стіжки сіна, розкидані по зелених схилах гір.  Вони  мають  різні  назви,  форми,  конструкції  (світлина  №  10).  У  с.  Річка  сіно  попередньо  просушується на землі, і якщо раптово насува­ ється дощова хмара, то його швидко скидають  у копички. Закидають сіно на під  у  стайню,  якщо воно зовсім сухе. Якщо сіна багато, його  скидають у такий собі конус. У долині його на­ зивають стіг, а вище – просто сіно. На спід  дехто стелить дошки, дехто кидає гілки з гру­ бими масивними  стеблами,  а  тоді  вже  власне  сіно. На Верховині роблять на патиках обо- роги. У сс. Річка, Яворів та  інших  їх назива­ ють острови (остріви) 23. Зведення хати в обрядово-магічному контексті. У Карпатах, де складні  геологічні  умови, багато водних джерел, особливу увагу  забудовники надають питанню розташування  хати на ділянці. Треба, щоб вода не підходи­ ла  близько  до  споруди,  щоб  чільний  фасад  був орієнтований на південні румби. Так само  важливо на пересіченому рельєфі передбачити  загрози проваль та зсувів. Проте не лише фізіологічні чинники впли­ вають на  вибір місця для  хати,  обов’язкового  врахування  вимагають  також  ірраціональні  фактори. Гуцули переконані, що існують неви­ димі сили, які загрожують людині повсюдно.  Аби нейтралізувати можливі негативні впливи  ворожих енергій, здавна при будівництві хати  дотримуються низки заборон: – ніхто не будувався там, де вдарила блис­ кавка; – не ставили хату, де колись була дорога; – не ставили хату там, де згоріла поперед­ ня, навіть якщо це було давно. Коли  вибору  не  було,  погане  місце  «очис­ тювали – брали священика, посвячували во­ дов свяченов, але це вже не то» 24. В  індивідуальному  будівництві  застосо­ вували  традиційні  обрядові  дії,  що  мали  ма­ гічний  сенс.  Початок  зведення  хати  призна­ чався  на  певний  день,  найчастіше  четвер  або  суботу, у крайньому разі на вівторок. Це мав  бути  не  пісний  день  25.  Найважливіший  етап  будівництва – засновини хати – обов’язково  здійснювали зранку, зі сходу сонця. «Майстри  засновували – вони собі думали, на що вони  засновуют:  на  здоров’я,  на  родину –  це  всьо  вони думали. На погане не засновували, бо це  паде  на  майстра  –  відіб’ється  на  його  дітях.  Він не може це так зробити, бо в нього є роди­ на. Це вже треба такого, щоб був ворогом цій  хаті. Люди жили побожно тоди, не так, як те­ пер» 26. Зазвичай засновували хату на добро.  Але  в  пам’яті  людей  збереглися  давні  чутки  про зло: «Якщо з майстром погано обійшлися,  мали  гинуть  ті, що живуть у хаті. Я чув про  це,  але  не  знаю.  Говорили  люди  “зарубав  на  смерть”, тобто зав’язав зруб хати на смерть» 27. Зрубну  хату  міг  зробити  лише  той,  хто  володів  теслярським  ремеслом.  Тому  цим   займалися запрошені майстри чи сам хазяїн,  якщо він був теслею. Після розмітки будівлі  там, де мала бути велика кімната,  усередині  ставили невеличкий хрестик, і він стояв, поки  треба  класти  підлогу.  Потім  його  здіймали,  забирали геть і клали на під за козел (крок­ ву).  Подальші  дії  були  записані  від  брига­ ди  будівельників  –  самого  господаря  і  його  близьких родичів – самоуків, які зводили но­ вий  будинок  «у  стовпи»  на  момент  інтерв’ю:  «Колись  не  робили  підмурок,  колись  камені  підкладали під підвалини, спочатку місцями,  а  потім підмуровували.  А  тепер  вже фунда­ мент. Раніше підвали клали на камінь під ва­ сервагу [рівень, ватерпас], а як не було васер­ ваги, то клали стакан із водов, і так дивилися:  менше, більше… І підкладаєш під васервагу  віроблять  всі  вугли  [замки],  а  потому  вже  і  віробили,  заходили  усередину  в  будову,  ви­ довбували  хрестик  у  замках  і  в  той  хрестик  забивали монети, аби були гроші; жито, щоб  було життє; вовну – на багатство; цукор, аби  солодко було в хаті. На чотирьох углах це ста­ вили, а починали класти зі сходу, за сонцем,  і  так по ходу клали. Молили молитву. Ґазда  виносить  пляшку  горілки,  закуску,  дєкує.  І далі працюють» 28. Зав’язували  зразу  всю  будівлю.  Коли  за­ снували,  нижній  вінець  клали  29.  І  верх  теж  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 89 З експедиційних досліджень робили  за  сонцем  30.  Зводили  стіни,  зверху  на стіни клали платви, у них врубували кізла  даху. Робили перекриття: «На спід клали гру­ бий сволок, а це клали вже стелину туда» 31. Коли закінчували дах, клали косицю, на­ горі хати зі сходу або з полуні (півдня) приби­ вали зрубану маленьку смерічку і прикрашали  її, як і ялинку, кольоровими блискучими папір­ цями, що звисали й миготіли. Деревце майстри  шукали, прикрашали  і прибивали самі. Каза­ ли: «Майстрам руки миють». Це означало за­ кінчення будівництва. Описані  будівельні  обряди  в  повному  об­ сязі  використовували  ще  в  1970–1980­х  ро­ ках. Дехто, як ми впевнились, наслідує давні  традиції і тепер, так глибоко вони закорінені в  людській свідомості. Сучасне будівництво. Спостерігаючи про­ цес зведення сучасного індивідуального будин­ ку  в  с.  Лючки  родиною  середнього  рівня  до­ статку, яка належить до сільської  інтелігенції,  можна помітити такі відмінності від попередніх  етапів формування сільського житла в селі: – збільшення кількості житлової площі за  рахунок другого поверху; – диференціація функцій житла; –  часткова  відмова  від  зрубної  конструк­ ції стін на користь стовпової (стовпи, закидані  кругляком) через її меншу вартість; –  повна  зміна  пропорцій  будинку  та  його  архітектурного обличчя. Лишилися  деякі  традиційні  обрядодії  при закладанні будинку, а також скликання  толоки  на  допомогу,  щоб  встановити  стов­ пи, підняти нагору платви та інші елементи.  Крім того, запрошували людей для обмазу­ вання  стін,  вирівнювання  пляцу,  –  «котра  тєжка робота» 32. А на зв’язування зрубу не  кликали, бо це не кожний може робити. Сучасні будинки мають дво­, трирядне або  навхресне  планування  (на  відміну  від  одно­ рядного  в  традиційній  хаті).  У  цих  будинках  з протилежних фасадів два виходи, але це не  наскрізний прохід, як у хоромах хати чи у дво­ рі  ґражди,  а  опосередкований – через низку  приміщень. На Гуцульщині, як і на інших українських  землях,  побутує  такий  звичай:  старші  члени  родини  після  досягнення  певного  віку  зали­ шають молодій сім’ї більше приміщення в хаті,  а самі переходять в менше – хатчину, або ж  для молодої сім’ї на тому ж подвір’ї будується  нове житло, а батьки залишаються в старому.  Обидва випадки ілюструє садиба, про яку вже  мовилось, у с. Яворів, де мешкають Василина  Романчич (власниця ґражди 1923 р.) і її сестра  зі своїми родинами. Як  згадувалося,  у  хатчині  ґражди  меш­ кали дід і баба Василини Романчич, а її бать­ ки з дітьми – у хаті. Коли Василина  із се­ строю виросли і створили свої сім’ї, у ґражді  вже залишалися їхні батьки, а двом молодим  сім’ям збудували на цій самій садибі поблизу  ґражди  нові  будинки  (1990­ті  роки).  Існує  і  третій варіант цього звичаю – на околиці Ко­ сова заможними людьми збудовано сучасний  П­подібний  за  планом  садибний  ансамбль  із  трьох  споруд:  двоповерхового  житлового  будинку,  господарської  будівлі  й  невелико­ го  одноповерхового  будинку  з  мансардою.  У ньому під наглядом дітей доживають свого  віку  вуйко  і  вуйна,  і  називається  цей  буди­ нок дідорня, від слова «дід» 33, – отакий собі  відгомін традиційного гуцульського побуту в  модерновому вигляді.  *** Враження від індивідуальної сільської за­ будови  Косівщини  не  однозначне,  оскільки  ця  забудова  надзвичайно  строката  за  всіма  параметрами:  розмірами  садибних  ділянок,  дворів,  окремих  споруд,  за  архітектурними  формами,  матеріалами,  опорядженням,  ко­ лірною гамою тощо. Більш цілісне й гармоні­ зоване з природними компонентами архітек­ турне  середовище  зберігається  у  віддалених  від транзитних доріг та туристичних центрів  поселеннях,  присілках,  оседках.  Дерев’яні  будівлі,  жердяні  огорожі,  кам’яні  підмурки,  дощані  кладки  через  потічки,  без  сумніву,  сприймаються  як  породження  смерекових  лісів,  гірських  схилів,  кам’янистих  розсипів  по  берегах  річок.  Навіть  у  разі  занепаду  ця  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 90 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 забудова не втрачає органічної єдності  з до­ вкіллям. Зовсім  інші  відчуття неспокою, дисгармо­ нії виникають від споглядання деяких новітніх  індивідуальних  садиб,  розташованих  найчас­ тіше  вздовж  автомагістралей,  поблизу  міст,  містечок та на їхніх околицях. Надмір декору,  стильова мішанина, намагання затьмарити всіх  сусідів  свідчать  про  несмак,  відсутність  по­ чуття міри та гіперболізованість отого гонору,  про який згадувалося в інтерв’ю з Василиною  Романчич.  Проте  в  новобудовах  трапляєть­ ся  й  тактовне  використання  традиційних  для  Гуцульщини  архітектурних  форм,  матеріалів,  мотивів декору (світлина № 5). Культові споруди. Спираючись на спільні  давньоруські  традиції  народного  будівництва  Карпат,  гуцули  сформували  свою  особливу  школу  церковної  архітектури.  Це  –  хрещаті  в  плані,  одноверхі,  рідше  три­  або  п’ятиверхі  храми  приземкуватих  пропорцій,  оперезані  розвиненим  піддашшям  для  захисту  парафі­ ян  від  негоди.  Чотиригранник  середохресно­ го  зрубу  церкви  переходив  у  восьмигранник  підбанника, на який спирався наметовий дах,  увінчаний маківкою з хрестом. Рамена просто­ рового хреста споруди перекривалися коробо­ вими склепіннями, рідше мали плескату стелю  під двосхилими дахами з причілками 34. Майже  кожне  село  мало  свою  церкву,  а  більші  поселення  –  і  не  одну.  Мешканці  не­ великих сіл та присілків ходили в церкви своєї  парафії, розташовані в сусідніх поселеннях, але  прагнули  збудувати  власну  церкву.  Як  вони  цього добивалися, ілюструє досвід с. Бабин.  Парафіяни  із  с.  Бабин  були  приписані  до  церкви  в  с.  Соколівка,  а  це  не  близький  шлях  для  жителів  гірського  поселення,  оселі  яких розкидані по високих терасах  і схилах з  обох боків річки. Тож заможний ґазда Семен  Герасим’юк ініціював будівництво каплиці для  відспівування покійників. Владика дав дозвіл.  Семен  повідомив  громаду  про  це  й  запропо­ нував збудувати більшу капличку для відправ.  Люди погодилися, зібрали гроші, хто скільки  міг  пожертвувати,  Семен  особисто  дав  гроші  на притвор. Дерева навезли стільки, що його  могло  вистачити  не  на  капличку,  а  на  велику  церкву.  За  будівництво  взявся  брат  Семе­ на  Іван  Герасим’юк.  Він  був  учнем  великого  Брустурівського майстра Костюка, котрий бу­ дував церкви по всій Гуцульщині, зокрема й у  Ворохті та на Москалівці. Після  того  як  церкву  вже  звели,  з’ясувалося,  що  на  покрівлю  грошей  не  ви­ стачає.  Тоді  за  справу  взявся  такий  собі  Микита,  який займався  тим, що скуповував  телят у гуцулів та постачав їх жидам, котрі,  як  відомо,  не  вживають  свинини.  Тож  Ми­ кита  знався  із  жидами  й  звернувся  до  них  з  проханням  позичити  грошей,  аби  докрити  церкву.  Євреї  пішли  назустріч,  дали  грошей  на церкву, сказали: «Ми тоже в Бога віримо,  лиш то, шо ми маємо різницю, але на Боже ми  даємо». Церкву поставили 1896 року, а освя­ тили в 1990 році. Владика дивувався: «Я ж  каплицю їхав освятити, а не церкву». Семен  довів,  що  церква  збудована  за  рахунок  гро­ мади, і тоді вона була освячена, але протягом  наступних  50­ти  років  службу  відправляли  дві  неділі  в  Соколівці,  а  на  третю  в  Бабині.  «Уже в 1950­х роках почали правити кожної  неділі  і  кожного  свята»  35.  Так  завершилась  історія про церкву в с. Бабин, яку ми почули й  записали від Богдана Петричука. За радянської влади на Гуцульщині, уна­ слідок  наступу  войовничого  атеїзму,  було  зачинено  багато  храмів.  Однак  в  окремих  випадках  сільським  релігійним  громадам  вдалося відстояти й церковні споруди, і право  на проведення богослужінь, зокрема в сс. Ба­ бин і Річка. Після розпаду Радянського Союзу і про­ голошення  незалежності  України  почалося  масове  відновлення  й  будівництво  церков,  переважно за рахунок парафіян. На Гуцуль­ щині, де населення не втратило щирої віри в  Бога, навіть в часи економічної скрути люди  жертвують  кошти  на  храмове  будівництво.  Нові церкви повсюдно зводяться в традицій­ ному гуцульському стильовому напрямі з до­ бірної деревини. Наприклад, зовсім недавно,  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 91 З експедиційних досліджень у 2010 році, відновлено церкву в самому Ко­ сові на місці згорілої (світлина № 1). Поряд  з нею на північ від входу будується дзвіниця. У с. Лючки неподалік Михайлівської пра­ вославної церкви середини ХІХ ст. в 2000 році  було  започатковано  будівництво  греко­като­ лицької  церкви.  Спочатку  від  цієї  конфесії  прибула  місія,  яку  прийняла  школа,  оскільки  православна  церква  відмовилася  це  робити.  Напроти  школи  встановили  місійний  хрест.  Створили  греко­католицьку  громаду.  «У  нас  тоді з хоругвами йшли, зі священиками місіо­ нерськими навколо, аби все було гаразд, аби не  було ніяких природних лих. Був колективний  молебень.  І  нас  оминає.  Скільки  з  сусідніми  селами було всякого, навіть у 2008 році була  повінь,  нам  не  наробила  вона  дуже  великих  бід» 36, – розповіла Г. Д. Васко. Найактивнішим  ініціатором  будівництва  греко­католицької  церкви  в  с.  Лючки,  де  є  православна  церква  московського  патріарха­ ту,  була  80­річна  Ганна  Миколаївна  Юрчук,  палка прихильниця  ідеї об’єднання всіх хрис­ тиянських  конфесій  в  Україні:  «Ісус  Христос  постановив  одну  єдину  апостольську  церкву.  Пороз’єднували нас. Ми є й православні, ми  є  й  католики…  То  я  таке  зробила,  що  друга  [церква] є, бо я, як подивилася , шо то вони по­ московському всьо йдут. Но, вибачейте, ми є  українці. Нам того не треба… Звідси з Лючок  аж до Коломиї перейшли на греко­католицьку,  а тут залишилися православні. Най буде пра­ вославні. Але які? Вони кажут: “Ми від’єднані  від Папи римського”. Але від Бога ми не мо­ жемо  бути  від’єднані,  бо  кожна  країна  має  свого президента.., а Бог один на весь Світ, то  чого ми маємо ворогувати?» 37 Таке прагнення  поділяє і Ганна Дмитрівна Васко: «Нема у нас  такої ворожнечі» 38. Греко­католицьку церкву побудували пере­ важно коштами сусідніх сіл, де релігійні  гро­ мади міцніші  і  значно  більші,  ніж у Лючках.  На  Храмові  свята  та  інші  врочистості  сусіди  теж долучаються до богослужінь. Будівництво  церкви  розпочиналося  з  ви­ свячення  наріжного  каменя.  На  службі  були  священики  і  владика,  зійшлися  люди  із  цілої  околиці.  «Поклали  його  на  середину  і  ви­ свячували  то  місце.  Копали  рови,  туда  заси­ пали камінь  і  бетонували. Тоді  зверху  (бо  то  дерев’яна споруда) клали вже підвалини  і так  догори  клали»  39.  Будували  церкву  четверо  майстрів  –  троє  з  Лючок  і  один,  головний  майстер, із Середнього Березного. Він служив  тоді дяком у тому ж селі, а за роботу по будів­ ництву церкви майже не брав грошей. Багато старих церков на Косівщині за остан­ ні два десятиліття відремонтували, урятував­ ши від загибелі (світлини № 2, 3). На жаль, це  не  завжди  відбувалося  професійно,  особливо  стосовно храмів з дерева. Так робили за радян­ ських часів, роблять і тепер (поверх дерев’яних  бань і дахів накладають бляху, що в кліматич­ них  умовах  Карпат  з  підвищеною  вологістю  призводить до руйнування покрівель). Це ста­ лося у зв’язку з припиненням виробництва ґон­ ту – традиційного покрівельного матеріалу на   Гуцульщині. В  означений  час  відновилася  давня  тра­ диція  влаштування  придорожніх  капличок.  Майже  на  кожному  кутку  тепер  можна  по­ бачити  дбайливо  прибрані  невеличкі  споруди  найрізноманітніших  форм,  часто  зі  скульпту­ рами  Богоматері.  Деякі  всередині  мають  мі­ ніатюрні  іконостаси,  декоровані  вишиваними  рушниками й штучними квітами. Усе це  зро­ блено з  великою любов’ю. Особливо потрібні  каплички в горах, де садиби дуже розпороше­ ні,  а  до  церкви  йти  далеко  й  важко,  іноді  не  під  силу  старим  та  немічним  людям  чи  мате­ рям з маленькими дітьми. Біля каплиці люди­ на  може  помолитися,  а  часом  і  сховатися  від  дощу. Отець Іван Рибарук з Криворівні (там  нині  існує  14  каплиць)  нагадав  народну  му­ дрість: «Бог – капличку, дідько – корчму» 40. На дорогах і стежках етнографічної експе­ диції то там, то там з’являлися ці впорядковані  місця  молитви.  Жодне  з  них  не  зазнало  за­ пустіння, що засвідчує побожність населення,  його духовність та моральність. Це викликало  велику повагу в науковців та бажання сприя­ ти цим людям у збереженні  їхньої культурної  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 92 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 спадщини. Водночас приходило усвідомлення  потрібності нашої праці в ім’я тих, хто живе й  житиме на цій землі. *** Підсумовуючи  проведене  дослідження  сільської  забудови  Косівщини,  одного  з  най­ колоритніших прикарпатських районів, маємо  підстави  засвідчити  збереженість  тут  низки  традиційних рис. Це насамперед превалюван­ ня первісної системи розселення, обумовленої  своєрідним ландшафтом, рослинністю, підсон­ ням;  використання  деревини  як  домінуючого  будівельного  матеріалу;  гармонійне  сполучен­ ня природних і рукотворних форм; функціону­ вання архаїчних та розвинених на їхній основі  типів житла; обрядодії, пов’язані зі зведенням  хати. Разом з тим відбуваються істотні зміни  в  сільській  забудові,  які  здебільшого  мають  дисперсний характер. Застосування сучасних  будівельних  технологій,  матеріалів,  способів  зовнішнього  та  внутрішнього  опорядження,  різностильових  архітектурних  елементів  та  деталей, збільшення розмірів будівель – такі  нові  риси  індивідуальної  садибної  забудови.  Вони  привнесені  здобутками  науково­техніч­ ного прогресу, переходом України на ринкову  економіку, а також глобалізаційними процеса­ ми  в  просторі  сучасної  культурної  взаємодії,  яка долає не лише регіональні, але й міждер­ жавні кордони. 1 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в м. Косові Івано­Франківської області від Любо- мира Михайловича Держипільського, 1943 р. н. 2 Історія міст і сіл Української РСР. Івано­ Франківська область. – К., 1971. – С. 345–399. 3 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франків- ської області від Богдана Васильовича Петричу- ка, 1989 р. н. 4 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франків- ської області від Богдана Васильовича Петричу- ка, 1989 р. н. 5 Історія міст і сіл… – С. 394. 6 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Гуцулівка Косівського району Івано­Фран- ківської області від Ганни Петрівни Гришиної, 1933 р. н. 7 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Лючки Косівського району Івано­Фран- ківської області від Ганни Дмитрівни Васко, 1972 р. н. 8 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василя Петровича Лосюка, 1964 р. н. 9 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василини Петрівни Романчич, 1965 р. н. 10 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Річка Косівського району Івано­Франків- ської області від Петра Петровича Григорчука, 1950 р. н. 11 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франків- ської області від Богдана Васильовича Петричу- ка, 1989 р. н. 12 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василини Петрівни Романчич, 1965 р. н. 13 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василини Петрівни Романчич, 1965 р. н. 14 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василини Петрівни Романчич, 1965 р. н. 15 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василини Петрівни Романчич, 1965 р. н. 16 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василини Петрівни Романчич, 1965 р. н. 17 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Івана Михайловича Тенкалюка, 1932 р. н. 18 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василини Петрівни Романчич, 1965 р. н. 19 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 93 З експедиційних досліджень ської області від Івана Михайловича Тенкалюка, 1932 р. н. 20 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франківської області від Михайла Миколайовича Петричука, 1930 р. н. 21 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Пістинь Косівського району Івано­Франків­ ської області від Марії Іванівни Поціхович, 1922 р. н. 22 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Лючки Косівського району Івано­Фран- ківської області від Ганни Дмитрівни Васко, 1972 р. н. 23 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Річка Косівського району Івано­Франків- ської області від Петра Петровича Григорчука, 1950 р. н. 24 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франківської області від Михайла Миколайовича Петричука, 1930 р. н. 25 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Василя Петровича Лосюка, 1964 р. н. 26 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Пістинь Косівського району Івано­Фран- ківської області від Марії Іванівни Поціхович, 1922 р. н. 27 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франківської області від Михайла Миколайовича Петричука, 1930 р. н. 28 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Лючки Косівського району Івано­Франків- ської області від Антона Турбоновича, 1948 р. н., та Дмитра Турбоновича, 1946 р. н. 29 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франківської області від Михайла Миколайовича Петричука, 1930 р. н. 30 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Івана Михайловича Тенкалюка, 1932 р. н. 31 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Івана Михайловича Тенкалюка, 1932 р. н. 32 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Яворів Косівського району Івано­Франків- ської області від Івана Михайловича Тенкалюка, 1932 р. н. 33 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в м. Косові Івано­Франківської області від Василя Степановича Матченка, 1953 р. н. 34 Гошко Ю. Г., Кіщук Т. П., Могитич І. Р., Фе- дака П. М. Народна архітектура українських Кар- пат XV–XX ст. / Ю. Г. Гошко, Т. П. Кіщук, І. Р. Мо- гитич, П. М. Федака. – К., 1987. –С. 207–208. 35 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Бабин Косівського району Івано­Франків- ської області від Богдана Васильовича Петричу- ка, 1989 р. н. 36 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Лючки Косівського району Івано­Фран- ківської області від Ганни Дмитрівни Васко, 1972 р. н. 37 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Лючки Косівського району Івано­Франків- ської області від Ганни Миколаївни Юрчук, 1932 р. н. 38 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Лючки Косівського району Івано­Фран- ківської області від Ганни Дмитрівни Васко, 1972 р. н. 39 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Лючки Косівського району Івано­Франків- ської області від Ганни Миколаївни Юрчук, 1932 р. н. 40 Записала З. Гудченко в червні 2012 року в с. Криворівня Верховинського району Івано­ Франківської області від о. Івана Рибарука. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Схожі ресурси