Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)

Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)

У статті досліджено стан ковальської справи в містах і селах Сумщини періоду другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. Розглянуто особливості технологічного процесу й асортимент готової продукції ковальства. Окрему увагу приділено вивченню проблеми репрезентації ковальського ремесла в експозиціях регіон...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Литвинчук, Н.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:Народна творчість та етнологія
Теми:
Трибуна молодого дослідника
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201662
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) / Н. Литвинчук // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 100-108. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-201662
record_format dspace
spelling irk-123456789-2016622025-01-27T11:32:22Z Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) Литвинчук, Н. Трибуна молодого дослідника У статті досліджено стан ковальської справи в містах і селах Сумщини періоду другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. Розглянуто особливості технологічного процесу й асортимент готової продукції ковальства. Окрему увагу приділено вивченню проблеми репрезентації ковальського ремесла в експозиціях регіональних музеїв. The article analyzes the condition of blacksmith’s work in the Sumshchyna urban and rural areas in the second half of the XIXth – the early XXIst centuries. There is an examination of the peculiarities of a workflow and a range of finished commodities of blacksmithing. A special attention is paid to the study of blacksmithing representation in the expositions of the regional museums. 2012 Article Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) / Н. Литвинчук // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 100-108. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201662 [621.73+069.02:908](477.52)“18/20” uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Трибуна молодого дослідника
Трибуна молодого дослідника
spellingShingle Трибуна молодого дослідника
Трибуна молодого дослідника
Литвинчук, Н.
Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)
Народна творчість та етнологія
description У статті досліджено стан ковальської справи в містах і селах Сумщини періоду другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. Розглянуто особливості технологічного процесу й асортимент готової продукції ковальства. Окрему увагу приділено вивченню проблеми репрезентації ковальського ремесла в експозиціях регіональних музеїв.
format Article
author Литвинчук, Н.
author_facet Литвинчук, Н.
author_sort Литвинчук, Н.
title Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)
title_short Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)
title_full Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)
title_fullStr Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)
title_full_unstemmed Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)
title_sort особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах сумщини (друга половина хіх – початок ххі ст.)
publisher Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate 2012
topic_facet Трибуна молодого дослідника
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201662
citation_txt Особливості розвитку ковальського ремесла в містах і селах Сумщини (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) / Н. Литвинчук // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 6. — C. 100-108. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.
series Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv AT litvinčukn osoblivostírozvitkukovalʹsʹkogoremeslavmístahíselahsumŝinidrugapolovinahíhpočatokhhíst
first_indexed 2025-02-09T04:43:34Z
last_indexed 2025-02-09T04:43:34Z
_version_ 1823553581091913728
fulltext 100 особливості роЗвитку ковальського ремесла в містах і селах сумщини (друга половина хіх – початок ххі ст.) Наталія Литвинчук УДК [621.73+069.02:908](477.52)“18/20” У статті досліджено стан ковальської справи в містах і селах Сумщини періоду другої половини ХІХ – початку  ХХІ ст. Розглянуто особливості  технологічного процесу й асортимент готової продукції ковальства. Окрему увагу  приділено вивченню проблеми репрезентації ковальського ремесла в експозиціях регіональних музеїв.  Ключові слова: ковальство, асортимент виробів, технологічний процес, краєзнавчі музеї. The  article  analyzes  a  condition  of  blacksmith’s  work  in  the  Sumshchyna  urban  and  rural  areas  in  the  second  half  of  the XIXth – the early XXIst centuries. There is an examination of the peculiarities of a workflow and a range of finished  commodity  of blacksmithing. A  special  attention  is  paid  to  study of blacksmithing  representation  on  the  expositions  of  the  regional museums. Keywords: blacksmithing, range of finished commodity, workflow, regional museums. У  багатогранній  структурі  традиційних  промислів  і  ремесел  Сумської  області  чіль­ не місце посідає ковальство. Будучи одним з   найдавніших занять населення, воно зберігало  своє  важливе  господарсько­економічне  зна­ чення  в побуті  регіону донедавна. Тим часом  науково­літературні,  архівні  та  документальні  джерела  засвідчують,  що  ковальське  ремес­ ло  Сумщини  до  сьогодні  не  було  предметом  окремого  історико­етнографічного  вивчення.  Наше завдання – висвітлити питання розвит­ ку і трансформації ковальства в містах і селах  Сумської області у другій половині ХІХ – на  початку  ХХІ  ст.,  охарактеризувати  особли­ вості  його  технологічного  процесу  й  асорти­ менту  спеціальних  виробів.  Складовою  цих  завдань  буде  також  аналіз  експозицій  регіо­ нальних  краєзнавчих  музеїв,  які  представля­ ють історію цього ремесла. Про увагу до вивчення ковальської справи  в  Україні  свідчить  передусім  та  опублікова­ на  етнографічна  література,  яка  має  розділи,   при свячені  питанням  промислово­ремісни­ чих занять народу. У цих матеріалах містять ­  ся  рубри ки  на  тему  ковальства,  які  зазвичай  невеликі  за  обсягом,  іноді  й без певного  спе­ ціального  означення.  Зокрема,  коротку,  але  змістовну  характеристику  історії  розвитку  ковальства,  асортименту  ковальських  виро­ бів  в Україні подає у  своїй праці Хв. Вовк  1.  Приблизно в такому самому аспекті висвітлює  тему В. Гор ленко  2,  але  з урахуванням нових  матеріалів і стану ковальського ремесла аж до   середини  ХХ  ст.  Цінною  в  плані  вивчення   історії давніх народних занять, у  тому числі й  залізооброб ного ремесла, за матеріалами екс­ позицій музе їв є розвідка Г. Скрипник 3.  Значний  інтерес  становлять  також  праці,  присвячені вивченню певних історичних та іс­ торико­етнографічних регіонів, де в контексті  локальних  особливостей  господарсько­про­ мислового виробництва більшою або меншою  мірою згадується ковальство. Зокрема, певна  увага приділена металообробництву Малоро­ сії  та  спеціальному  кустарному  ковальському  промислу кінця 80­х років ХІХ ст., зорієнто­ ваного на  виробництво  сільськогосподарської  техніки 4. Розглянуто особливості добування та  виплавки  залізної  руди,  утворення  «залізних  фабрик»,  виготовлення  ковальських  виробів   на  Бойківщині  5.  Також  у  загальних  рисах  охарактеризовано  особливості  ковальського  виробництва  та  поширеність  ковальських  ви­ робів у побуті гуцулів 6.  Вагомим  досягненням  90­х  років  ХХ  ст.  стала  спеціальна  праця  С.  Боньковської  «Ковальство  на  Україні  (ХІХ  –  початок  ХХ  ст.)»  7,  у  якій  досліджено  основні  етапи  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 101 Трибуна молодого дослідника розвитку ковальської справи в Україні, питан­ ня  технологічного  процесу,  знаряддя  праці,  а  також асортимент кованих виробів та  їхні ху­ дожньо­естетичні особливості.  В  аспекті  вивчення  ковальського  ремесла  як  феномену  духовної  культури  цікавими  є  новітні  розвідки  М.  Тупчієнка,  де  окреслено  проблеми  обрядовості  сільського  ковальства,  розглянуто символічні функції залізних виро­ бів та заліза 8. Для  розуміння  окремих  рис  традиційного  українського  ковальства  в  системі  метало­ обробних  промислів  східних  слов’ян  має  зна­ чення  нарис  «Обробка  металлов»  С.  Рожде­ ственської 9. Водночас  аналіз  літературних  джерел,  які  стосуються  безпосередньо  сучасної  території  Сумської  області,  показує,  що  дані  про  ко­ вальське ремесло зазвичай досить спорадичні.  Зокрема, у матеріалах «Военно­статистическо­ го обозрения Российской империи...» 10, опуб­ лікованих  у  середині  ХІХ  ст.,  зауважується  про  існування  ковальської  справи  в  деяких  місцевостях досліджуваного нами регіону. До­ кументи кінця ХІХ ст.  11,  які  видавали  того­ часні  земства,  містять  окремі  згадки  про  на­ явність ковальського ремесла на Кролевеччині  й указують на методи сприяння його розвитку   з  боку  земських  кустарних  комітетів.  Дані,  уміщені  у  відомому  історичному  дослідженні  початку  ХХ  ст.  за  авторством  Д.  Багалія  12,  також є обмеженими і констатують лише факт  побутування цього ремесла на Слобожанщині.  Найповнішими,  найконкретнішими  джерела­ ми для написання статті стали фонди Держав­ ного архіву Сумської області (ДАСО), земські  матеріали  початку  ХХ  ст.,  окремі  з  вище­ згаданих  науково­літературні  праці,  а  також  спеціальні авторські польові записи, зроблені  у 2006–2009 роках під час співбесіди з меш­ канцями Сумщини та ознайомлення з експози­ ціями регіональних крає знавчих музеїв.  *** У період другої половини ХІХ – сере дини  ХХ ст. ковальське ремесло мало широке роз­ повсюдження на Сумщині, як і загалом на всій  території  Лівобережної  України.  У  літератур­ них джерелах перших років ХХ ст. повідом­ лялося:  «Кустари­кузнецы,  изготовляющіе  различные  мелкіе  инструменты  и  предметы,  необходимые  в  крестьянскомъ  хозяйствѣ,  какъ­то:  ножи,  топоры,  долота,  зубья  к  боронамъ, лопаты, заступы, подковы, дверные  и оконные приборы и т. д.,  въ большемъ или  меньшемъ  числѣ  встрѣчаются  повсѣместно  в  Малороссіи» 13. Ковальство – традиційний виключно чо­ ловічий промисел, технологічний процес якого  полягав  у  нагріванні,  куванні,  гартуванні  за­ ліза й виготовленні та ремонтуванні металевих  предметів  різноманітного  призначення:  сіль­ ськогосподарського  інвентарю,  транспортних  засобів, господарських приладь, прикрас тощо.  Процес  ковальського  виробництва  здійсню­ вався в кузні – спеціальному невеликому при­ міщенні, побудованому на зразок однокамерної  хати без сіней. Найчастіше це була дерев’яна,  інколи  плетена  з  ліщини  та  обмазана  глиною  споруда.  За  твердженнями  респондентів,  на  Сумщині кузні здавна працювали щодня, крім   неділі  та  великих  релігійних  свят.  Однак,  як  засвідчують анкети кустарних підприємств Ле­ бединського повіту (1920), що зберігаються у  фондах ДАСО, уже в ці  роки в багатьох  се­ лах  кузні  працювали  не  всі  дні  тижня  або  ж  не  працювали  взагалі  14.  Найпоширенішими  причинами їх недієздатності були: відсутність  сировинного матеріалу, палива, інструменту, а  також підсобних робітників та самих ковалів.  Так, в окремих анкетах указано: «Кузнечные  работы не производятся из­за отсутствия ра­ бочих  и  материала.  Кузнечные  инструменты  похищены при Деникине...» 15; «...Кузнец умер  в  1917  году,  а  поэтому  с  означеного  времени  кузня  пустует,  инструмента  нет,  так  как  два  раза обворовали, материала и топлива не было  и нет» 16. Такі порушення функціонування ку­ зень (як у Лебединському, так і в інших пові­ тах) зумовлювалися певними історичними по­ діями другого десятиріччя ХХ ст. (передусім  обставинами  Першої  світової,  громадянської  війн, революційними подіями тощо). http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 102 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 Інформація,  отримана  нами  шляхом  опи­ тування  респондентів,  засвідчує  те,  що  до  30­х  років  ХХ  ст.  у  більшості  сіл  Сумської  області існувало по декілька кузень. У с. Нова  Січ  Сумського  району  зазначали:  «У  нас  не  одна,  в  нас  тут  аж  чотири  кузні  було»  17.  Це  особли во стосувалося сіл, де кожен куток мав  свою  кузню.  Зокрема,  у  с.  Боромля,  що  на  Тростя неччині,  згадували  про  мінімум  чотири  місцеві кузні: «На нашому кутку одна була. На  тому краю – я знаю – брат мого батька кував.  Тоді Кундижець [прізвище коваля. – Н. Л.] –   тоже ж там була кузня! Ото коло Романюків  кузня  була...  Ратиці  [прізвище  родини  кова­ лів. – Н. Л.] ж – ті, хрестики робили... Куз­ ні  тоді  розвинуті  дуже  були!»  18.  Частими  є  свідчення  про  те,  що  кузня  була  невід’ємною  частиною не тільки суто господарського, але й  громадського життя селян, коли біля неї зби­ ралася  чоловіча  громада  для  вирішення  на­ гальних питань села.  Значну кількість кузень мали не лише села,  але й міста. Зокрема, про м. Ромни згадують:   «У [цьому. – Н. Л.] городі тіки отам біля За­ труського  мосту  чотири  кузні  стояло...»  19.  В  окремих  містах,  як  засвідчують  джерела,  кузні  існували при ремісничих училищах, де   навчали  слюсарно­ковальської  справи.  До  того ж вони працювали не тільки як виробни чо­  навчальні  майстерні,  але  і  як  місце  виготов­ лення металевих виробів широкого вжитку на  продаж. Про це в документах 1911 року сто­ совно м. Охтирки та його Олександрівського  ремісничого училища йшлося таке: «Ученики,  изучающіе  слесарно­кузнечное  ремесло,  ра­ ботали  въ  кузницѣ  и  слесарной  мастерской  по  очередно...  В  теченіе  года  выполнялись  различные заказы и, въ свободное время, из­ готовлялись для продажи разныя вещи...» 20.  Відомості  1920­х  років  про  майстерні  Лебе­ динського  ремісничого  училища  знаходимо   в  архівних  матеріалах  ДАСО:  «Месячная  производительность  мастерских  следущая:  при  полном  обеспечении  материала  –  вея­ лок  –  4  шт,  сошок  немецких  10  шт,  борон  10 ключей, соломорезок 6 шт, топоров 30 шт,  сапок 120 шт, ведер 300 шт, конных молота­ рок, эксерпаторов 15 шт...» 21. До  цього  часу  в  селах  можна  ще  поба­ чити  якщо  не  сам  процес  кування,  то  власне  виробниче  приміщення  кузні  разом  з  його  невід’ємним  приладдям  –  горном,  міхом,  ко­ вадлом  тощо.  Горно  –  цегляна  споруда  на  кшталт каміна з димарем, його розтоплювали  за допомогою деревного чи кам’яного вугілля   й застосовували для нагрівання заліза до чер­ воного  кольору.  Жителі  Сумщини,  з  якими   ми  спілкувалися,  називають  горно  піччю  («Розпече  піч  –  шарудить,  горить,  а  тоді  б’є,  б’є,  куває»  22), плитою  («Там же плита  горить,  а  міхом  качаєш  воздух,  а  тут  абажу­ ра – туди воздух виходить» 23) або ж горилом   («...Горило,  так  воно  звалося,  –  грубка,  з  цегли  зроблена,  тільки  не  грубкою,  а  так,  як  камін, що  тут  ось  горить,  а  тоді  ось димар,  і  воно йде в димар. І це було як розпалить, так   світу не видно» 24). У своїй роботі ковалі використовували най­ різноманітніші  спеціальні  інструменти.  Про  їх  перелік  дізнаємося  з  архівних  документів:  «Прошу  отпустить  для  нужд  Комиссариа­ та  кузнечный  инструмент:  один  кузнечный  мех,  одну  наковальню,  одне  тиски,  двое  кле­ щей  конных,  один  рашпиль,  один  напильник  драчевой  плоский,  один  большой  молот,  два   молотка маленьких конных, один клуб для на­  резывания шипов в ½ дюйма и 20 пудов куз­ нечного  угля»  25.  Міх  був  важливим  коваль­ ським  пристроєм,  він  призначався  для  нагні­ тання  повітря  й  роздування  в  горні  вогнища,   силою  якого  гартувався  метал,  приготований  для  кування.  Ковальський  міх  шили  з  міцної  телячої  чи  кінської  шкіри,  це  був  виріб  само­ го  майстра­коваля  або  купований.  Гарними  спеціалістами  з  виготовлення  міхів  уважалися  цигани,  які  торгували  ними,  їздячи  по  селах.  Серед  циган  можна  було  знайти  і  вправних  ковалів;  зокрема,  у  Військово­статистично­ му огляді Курської губернії 1850 року про ци­ ган  Путивльщини  зазначається:  «Цыгане  ...  способны  къ  ремесламъ  въ  особенности  къ   кузнечному; между ними можно найти иног да  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 103 Трибуна молодого дослідника хороших кузнецовъ и коноваловъ» 26. Не менш  важливим  ковальським  пристроєм  було  ко- вадло –  спеціальна залізна підставка для ку­ вання, розташована, як правило, у центрі куз­ ні.  Наші  інформатори  розповідали:  «По серед  кузні стояв такий дубовий пеньок. І на пеньку  на  тому  –  ковадло  залізне.  І  ото  до  того  ко­ вадла [б’єш. – Н. Л.] молотком чи молотом» 27.  А  про  технічні  особливості  кування  йшлося  так:  «Розігріте  до  червоного  кольору  залізо   коваль кладе на ковадло – і є така пословиця:   “Бий  залізо,  пока  гаряче”  –  й  кує,  що  йому  треба: осі, гайку...» 28. Кували, як це тільки­но  згадувалося,  за допомогою молотів  і молотків.  Молот, що мав довгу дерев’яну ручку з важ­ кою  металевою  основою  кубічної  форми,  при­ значався  для  виготовлення­кування  крупно­ габаритних  металевих  виробів.  Молоток  робили на зразок молота,  але значно меншого  розміру,  через  що  і  використовували  його  для  кування невеликих предметів – підков, завісів,  кочерг,  замків  тощо.  Очевидець  ковальського  ремесла  пояснював:  «Ну,  смотря  ж  шо  вико­ вували. Єслі треба щось товсте, то молотом, з  молотобійцем [помічником. – Н. Л.] спеціа льно  роби ли.  А  як  щось  невеличке  –  кузнець  міг  молот ком» 29. Іще одним невід’ємним спеціаль­ ним знаряддям праці коваля були кліщі – ме­ та леві щипці різного розміру, що їх застосовува­ ли для тримання заліза під час його нагрівання  на вогні та власне процесу кування. «“Клєщі” –  так звалися довгі такі на двох концях, ну, так як  щипці, плоскогубці, тільки великі. Як здо рове,  товсте  залізо  –  великі  кліщі.  Як  щось  мале   кувать, то малі, менші єсть [кліщі. – Н. Л.]» 30. Згідно  із  зібраними  даними,  у  кузні  за­ звичай  працювало  двоє  людей  –  чоловіки  середнього  та  старшого  віку  –  власне  сам  коваль  (майстер,  ремісник)  та  його  помічник  (молотобоєць, назва якого  говорить сама за  себе).  Про  їхню  спільну  роботу  інформатори  розповідали так: «Були кузнеці – мастєра –   і молотобійці спіціально. Січас тож пресом, а  тоді спіціально молотобойці – здорових мужи­ ків підбірали. І ото коваль тіки цокне, покаже,  де треба бить, а той – молотом; той покаже, а  той – молотом! У того, кузнеця, – маленький  молоточок з довгою ручкою, і він тільки кльоц,  а той – бух, кльоц – бух! Де дужче нада цок­ нуть – він дужче, помаліш – він помаліш. Він  указує, а той б’є, а той б’є все время» 31; «Як  таке мєлке щось – вилка там, сапа, – так ото ж  він малим [молотком. – Н. Л.], розігріє та й все.  А як ото там треба гепать велике, шоб одтягу­ вать, так з молотобійцем» 32. Проте у 20­х ро­ ках ХХ ст., за архівними справами Лебедин­ ської  повітової  ради  народного  господарства,  склад  кваліфікованих  робітників  ковальсько­ слю сарних майстерень, що подекуди з’явилися  шляхом реорганізації традиційних кузень, був  дещо інший 33. Зокрема, у майстерні відповід­ ного типу, яка діяла на території Вільшанської  волості, із чотирнадцяти працюючих там чоло­ віків було три слюсарі, шість ковалів, два учні,  два молотобійці та один конторник. Зазначи­ мо також, що матеріальне становище ковалів,  згаданих  у  списку  на  першій  сторінці  цього  документа, було не однакове: троє з них (Пав­ ленко Михайло Іванович, Балитовий Григорій  Андрійович,  Носан  Тимофій  Семенович),  як  писалося,  були  середнього  достатку;  двоє  –  бідні  (Охріменко  Яким  Семенович,  Гмиря  Леонтій Андрійович) та один – «Неспрядако  Игнат Андреевич – неимеющий ничего» 34. Дуже часто ковальство було сімейною спра­ вою.  Найчастіше  –  батько  й  син  або  ж  двоє  братів.  Респондент  із  с.  Нова  Січ  Сумсько­ го району пригадує: «Тут кузня була, і брати два   робили. Усе вони робили, усе: і борони, і сапач­ ки, і всякий інвентар. Вони такі мастєра хароші  були, вони способні все були робить. І оце, шо  люди  заказують,  вони  все  робили,  шось  там  комусь  зварить  чи  шо...  Тепер  сварки,  а  вони  клепали»  35. Однак маємо документально під­ тверджені факти 20­х років ХХ ст., що діти не  завжди хотіли продовжувати батьківську спра­ ву. Так, власник кузні в с. Ніколаєвка Лебедин­ ського повіту Житник Василь Григорович в ан­ кеті зазначає: «Кузня не окончена, инструмента  нет и никто в ней не ковал, в настоящее время  при  разделе  отдал  старшему  сыну  Николаю,  каковой переделал на сарай» 36. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 104 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 Залізо  для  кування  ремісники,  головним  чином,  купували  в  містах  на  ярмарках,  база­ рах,  у  магазинах.  Значний  обсяг  сировинно­ го  матеріалу  був  місцевого  походження.  На  Сумщині  в  ХVІІ–ХVІІІ  ст.  існувала  значна  кількість рудень – невеликих підприємств, що  займалися  виготовленням  заліза  з  болотної  руди.  Важливі  історичні  відомості  про  існу­ вання рудного промислу в цьому регіоні знахо­ димо  у  фундаментальних  працях  дослідників  ХІХ  ст.  –  О.  Шафонського  37,  О.  Лазарев­ ського 38, Філарета (Гумілевського) 39. Цінним  джерелом, що вказує на розвиток рудної про­ мисловості на Сумщині, є й сучасні регіональ­ ні назви поселень – Рудка, Рудак, Руденка  тощо 40.  Із  заліза  ковалі  виготовляли  різне  госпо­ дарське приладдя: борони, плуги, сапи, лопа­ ти, вила, рогачі, сокири, запчастини до возів,  замки, засови, ключі, підкови тощо. На знач­ не  різноманіття  ковальських  виробів  вказу­ ють  інформатори  з  різних  районів  Сумщини:  «Вони  все  робили:  і  завіси,  і  засуви,  ключі,  тоді  плуги  робили  –  тоді  ж  саморобні  плу­ ги  були,  –  клепали  боронки,  сокири  робили,  закаляли  їх  там чи загартовували,  чи як хоч.  Огради робили, ото ж і в церкви огради, як і  січас,  і  тоді ото робили таке. Робили кочерги  домашні у піч, рогачі, чаплію...» 41. «І серпи ви­ робляли, лопати робили, сапки. Оце все  їхня  робота» 42. «Кому кочергу, кому ще шось таке  жилізне. Ковали коней» 43. «Підкови робили,  коней розчищали і підковували» 44. «Підкову­ вали зімою. Слизько коням же було» 45. «І бо­ рони вони ж, і всякий інвентар, і все вони мог­ ли робить. Це люди способні, це ж не первісні  люди, шо нічого не понімали. Люди все роби­ ли, все строїли. Мастєра хароші в селах були,  і в каждому селі кузні були,  і робили все» 46.  До  переліку  ковальських  виробів  входили  і  тонші,  художньо­естетичні  предмети.  Зокре­ ма, на Тростянеччині повідомлялося про виго­ товлення натільних хрестиків зі старих срібних  монет: «Це в мене було двадцять п’ять копійок  старінними (чи по п’ятдесять), шо дев’ять грам  серебра. А свекруха моя й каже, шо як є в тебе  такі  гроші,  то дай ми поробим хрестики. Так  оце в мене один остався. Кустарна робота ко­ нечно!» 47. Звісно, ковалі не лише виготовляли, але й  ремонтували господарський реманент: «Де шо  таке  поломалось  –  туди  до  коваля,  до  кова­ ля»  48;  «коваль  ремонтірував  усе  інвентарне:  плуг,  культиватори,  борони...»  49.  Займали­ ся  ремонтом  і  майстерні  ремісничих  училищ.  Так,  за  даними  архівних  джерел,  спеціалісти  майстерні  Лебединського  ремісничого  учи­ лища  протягом  місяця  здійснювали  «ремонт  всевозможных  мелких  хозяйственных  пред­ метов  от  40­60  шт.  и  сельскохозяйственных  машин и орудий 15 шт. Мастерская училища  является единственным в смисле удовлетворе­ ния в ремонте сельскохозяйственного инвента­ ря  населения  города  и  примыкающим  к  нему  ближайших сел...» 50. Цікавими є дані про те, як оплачували ро­ боту  коваля.  Зокрема,  крім  грошей,  можна  було заплатити зерном («...Шпорка невеличка  як  випаде,  попробуй  найти,  –  одразу  до  ко­ валя. Хороший коваль, ну, за півчаса зробить  тобі  отаке.  Нагріє,  одрубає,  молотком  задє­ лає, – так за це йому мішок жита» 51) або від­ працювати на землі коваля («Ну, як кузнець,  да  єсть  у нього  земля – він же ж  і  свою ще  землю обробляв, – то комусь щось скує, ска­ же: “Одроби!”» 52). Ковалі, як і значна частина  ремісників Сумщини, насамперед були земле­ робами,  а вже потім майстрами своєї  справи.  Ось як про себе говорять ковалі Михайлівської  майстерні  Лебединського  повіту:  «Каждый  изъ нас имеет хозяйственную землю и лошадь  и т. д. которую нада обрабатывать, так как мы,  мастеровые и хлебопашцы...» 53. На початку ХХ ст. значно складніші, ніж  у  сільських  кузнях,  господарські  знаряддя  виробляли  в  містах.  У  документах  зазначе­ но,  що  в  «Ахтырскомъ  Александровскомъ  ремесленномъ  училище  идут  очень  успешно  занятія  по  слесарно­кузнечному  отделению,  подъ  руководством  заведующаго  училищем  П.  Л.  Гессе­де­Кальве;  учениками,  кроме  программных работъ, исполняются различные  http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 105 Трибуна молодого дослідника заказы  по  ремеслу  сельскохозяйственныхъ  орудий;  учащимися  старших  отделений  изго­ товляются  различные  сельскохозяйственные  орудія и машины: плуги, различныхъ системъ,  соломорезки, прессы, веялки, молотилки, а так­ же довольно изящные рессорные экипажи» 54.  В  означений  період  через  стрімкий  розвиток  технологічного процесу, появу прогресивнішої  сільськогосподарської  техніки  ковальство  як  ремісничий  промисел  уже  не  завжди  могло  справитися  зі  складністю  нового  устаткуван­ ня: «Для ремонта молотилки, жатки,  сеялки,  не  достаточно  деревенской  кузницы  –  необ­ ходима  мастерская  оборудованная,  помимо  кузницы  и  машинами  для  точки  металла»  55.   Архівні дані 1920 року також свідчать про пев­ ну  неспроможність  традиційного  ковальства,  зорієнтованого на виготовлення та ремонт за­ лізних виробів для індивідуального господар­ ства  селян,  забезпечити  нові  види  й  об’єми  ро біт,  що  диктувалися  розвитком  промисло­ вості  ХХ  ст.:  «Ввиду  предстоящего  ремонта   с.­х. машин и орудий для Михайловского культ­ хоза уземотдел просит передать в его распоря­ жение  кузницу  при  Михайловском  хозяйстве,  так как кузнецы  заняты  больше  работой  для  крестьян и ремонт орудий не производится» 56. Починаючи з 30­х років ХХ ст., кількість  кузень  почала  значно  скорочуватися.  Інфор­ матор  з  Роменщини  пригадує,  що  кузні  «ро­ зібрали,  як  колективізація  була.  До  28­го  чи  30­х годов вони були» 57. Відповідний процес,  за польовими даними, відбувався в більшості  населених  пунктів  півночі  й  півдня  Сумської  області:  «А  тоді  вже  як  стали  колгоспи,  тоді  ці кузні часні ліквідірували» 58. Приватні куз­ ні в селах і містах поступово замінювалися на  колгоспні. Зокрема, у м. Охтирці респонден­ ти згадували: «В каждом колхозі була кузня!  Скільки в Охтирці колхозів було?! Два! Стіль­ ки й кузень було» 59. Проте і в колгоспних куз­ нях принцип виробництва багато в чому зали­ шався старим: «Була кузня в нас у колхозі, на  бригаді. І там робили дід Кузьма і дід Матвій,  двоє було.  І міхом робили,  і кували...  І ото ж  коней [підковували. – Н. Л.], і лопатки, і граб­ лі  роби ли  там  вони.  Все­все­все,  знаю,  кува­ ли!»  60.  Однак  ці  охтирські  кузні  працювали  недовго: «Кузню якось от закрили. Председа­ тєль у нас прийшов новий – то вже кузні не  було. Кудись вони їздили кувати коней, кудись  у якесь село. А чого я це знаю, шо у нас у дєда  Масла був кінь, а він і каже: “Оце б підкувать,  та  нема  в  нас  кузні,  нада,  –  каже,  –  тепер  їхати  в  село,  шоб  підкувати  коня!”»  61.  На­ прикінці першої половини ХХ ст. в багатьох,  особливо пів нічних, районах Сумщини, поряд  з  колгоспни ми  продовжували  діяти  і  приват­ ні кузні. Так, старожил с. Дептівка Конотоп­ ського району за значає, що в селі діяли «три  кузні, ну, і в кол госпі одна була: тоді в каждо­ му колгоспі кузня була» 62. Починаючи  з  другої  половини  ХХ  ст.,  з  появою  електрогазозварювання  та  досконалі­ ших способів обробки металу – виточування,  фрезерування,  штампування  тощо  –  розпо­ чалося  поступове  зникнення  ковальства  як  власне  кустарного  народного  виробництва.  Окремі  ковані  речі  (серпи,  коси,  сапи,  ножі,  ручки дверей, защіпки), вік яких часом сягає  до 50–80 років, а то й більше, ще можна поба­ чити в селах Сумської області та на власні очі  переконатися в їх міцності, надійності та функ­ ціональності.  Значно  ширший  асортимент  виробів  традиційного  ковальства  Сумщини  ХІХ – першої половини ХХ ст. представле­ ний в експозиціях Глухівського, Конотопсько­ го,  Кролевецького,  Охтирського,  Роменсько­ го  краєзнавчих  музеїв,  Сумського  обласного   краєзнавчого  музею  й  Народного  музею  ре­ месел та побуту Слобожанщини (с. Косівщи­ на Сумський р­н), з якими ми ознайомилися у  2007–2009 роках. Репрезентовані зразки ко­ вальської справи вказують на те, що це ремес­ ло  було  тісно  пов’язане  зі  щоденним  побутом  народу  (ножі,  рогачі,  кочерги,  чаплії,  замки,  защіпки, ключі) та різновидами його традицій­ них  господарських  занять  –  землеробством  (плуги  й  окремі  ковані  елементи  дерев’яних  плугів, серпи, залізні лопати та дерев’яні лопа­ ти  із  залізним  окуттям),  скотарством  (пута,  стремена, кінські підкови, ножиці для стриж­ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 106 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 ки овець), рибальством (рибацькі гачки). Без  нього  не  обходилися  й  інші  ремесла  та  про­ мисли,  насамперед  деревообробні,  зокрема  бондарство (залізні кільця на відрах, діжках,  барилах, маслобійках), теслярство (цвяхи, со­ кири, пилки), стельмаство (ковані обіддя коліс  та  окремі  металеві  частини  возів),  столярни­ цтво (ковані скрині) тощо. Найчисленнішою є виставка кованих речей  Народного  музею  ремесел  та  побуту  Слобо­ жанщини.  Серед  експонованих  тут  серпів,  рогачів,  пилок,  коловоротів,  цвяхів,  слюсар­ ських ключів  і  гайок, кінських пут, підков  та  підковок для взуття особливу увагу привертає  унікальна  колекція  різноманітних  замків,  за­ щіпок і ключів, що свого часу використовува­ лися для запирання хат, хлівів та інших госпо­ дарських споруд. Значний інтерес викликають  зібрані тут зразки спеціальних ножів (ніж для  збирання  живиці,  ніж  для  різьблення  й  по­ шиву взуття) та ножиць (ножиці для стрижки  овець, кравецькі ножиці). Окремі  експозиції,  присвячені  ковальству,  можна побачити в Глухівському та Кролевець­ кому краєзнавчих музеях. Тут репрезентовано  найпоширеніші  колись  на  території  Сумщини  ковальські вироби: серпи, рогачі, пута, стреме­ на, ножі, ножиці тощо. Своєрідною є колекція  ковальських  знарядь  праці  В.  Заїки,  що  де­ монструється в краєзнавчому музеї м. Глухова.  Про важливе значення кованих виробів у що­ денному  житті  селян  переконують  експонати  Сумського  обласного  краєзнавчого  музею  та  Конотопського краєзнавчого музею ім. О. Ла­ заревського,  комплексно  представлені  разом  із  традиційним  українським  житлом.  Ковані  скрині з колекції обласного краєзнавчого музею  (м.  Суми)  є  виразним  прикладом  художньо­  естетичних особливостей ковальського ремесла  Сумщини. Також окремо репрезентовані ковані  вироби  можна  побачити  в  Роменському  (плуг,  серп,  лопата,  рибацькі  гачки)  та  Охтирському   краєзнавчих  музеях  (рогач,  чаплія,  серп,  ло­ пата із залізним насадом для випікання хліба).  Ознайомлення  з  виставками  обласного  й  ра­ йонних музеїв, шкільних музеїв­кімнат засвід­ чує, що вони є однією з важливих форм поши­ рення  історичних знань про народні промисли  й ремесла Сумщини. Зокрема, їхні  експонати,  присвячені ковальству, указують і на його важ­ ливе значення в повсякденному побуті народу,  і  на  локально­регіональні  особливості  асорти­ менту й форм колишніх кованих виробів. В останні роки ХХІ ст. особливо зріс інте­ рес до виробів художнього ковальства. Дедалі  частіше в містах і селах можна побачити різно­ манітні  елементи  декоративного  оздоблення  житла: ковані ґрати на вікнах будинків, ковані  ворота, хвірточки, сходи, лавки тощо, багато­ маніття і кількість яких демонструє не лише ху­ дожньо­естетичні смаки господарів, але і їхню  заможність. Дедалі популярнішим стає також  використання  кованих  речей  в  оформленні  фасадів  громадських  споруд:  культурно­роз­ важальних  закладів,  крамниць,  перукарень  тощо. Усе це засвідчує, що ковальська справа  на Сумщині відроджується на новій технічній і  мистецько­естетичній основі. 1 Вовк Хв. Студії з української етнографії та ан- тропології. – К., 1995. – С. 65–67. 2 Горленко  В.  Ремесла и промыслы // Украинцы. – М., 2000. – С. 139, 140. 3 Скрипник  Г. Заняття населення території України періоду Київської Русі (на матеріалах му- зеїв УРСР) // Етнографія Києва і Київщини. Тра- диції й сучасність. – К., 1986. – С. 33–60. 4 Морачевский В. Промыслы и занятия населе- ния // Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей / под ред. В. П. Семенова. – С.Пб., 1903. – Т. VІІ : Малороссия. – С. 198, 199. 5 Бойківщина. Історико­етнографічне дослі- дження / З. Є. Болтарович, А. Ф. Будзан, Р. П. Ге- расимчук та ін. – К., 1983. – С. 120–141. 6 Гуцульщина. Історико­етнографічне дослі- дження / П. І. Арсенич, М. І. Базак, З. Є. Болтаро- вич та ін. – К., 1987. – С. 125–157. 7 Боньковська С. Ковальство на Україні (ХІХ – початок ХХ cт.). – К., 1991. 8 Тупчієнко М. Сільське ковальство та народні уявлення про залізо на Кіровоградщині // Народ- на творчість та етнографія. – 2008. – № 1. – С. 91– 97; Тупчієнко  М. Символіка залізних виробів у захисних обрядах від грози в традиційній куль- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 107 Трибуна молодого дослідника турі українців // Народна творчість та етногра- фія. – 2008. – № 5. – С. 13–21; Тупчієнко М. Струк- турно­організуюча символічна функція заліза  в космогонічних міфах // Народна творчість та етнографія. – 2010. – № 4. – С. 48–56. 9 Рождественская  С. Промыслы восточных славян // Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры. – М., 1987. – С. 357–359. 10 Военно­статистическое обозрение Россий- ской империи. Издаваемое по Высочайшему по- велению при 1­м отделении Департамента Гене- рального Штаба. – С.Пб., 1850. – Т. ХІІІ. – Ч. 3 : Курская губерния. – С. 39; Там само. – Т. ХІІ. – Ч. 2 : Черниговская губерния. – С. 100, 101. 11 Журналы  Кролевецкого уездного земского собрания очередных заседаний и чрезвычайных 1895 года. Смета расходов уездных земских сумм и раскладка денежных сборов по Кролевецкому уезду на 1896 г. – Чернигов, 1896. – С. 26. 12 Багалій Д. Історія Слобідської України / пе- редм., комент. В. В. Кравченка ; худож., упоряд. іл. В. О. Ріяка. – Х., 1990. – С. 133, 134. 13 Морачевский В. Промыслы и занятия насе­ ления... – С. 198. 14 Державний архів Сумської області (далі – ДАСО). – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 5, с. 11–30. 15 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 5, с. 14. 16 Там само. – С. 23. 17 Записала Н. Литвинчук у с. Нова Січ Сум- ського р­ну Сумської обл. від Олександри Павлів- ни Липової, 1922 р. н. 18 Записала Н. Литвинчук у с. Боромля Тростя- нецького р­ну Сумської обл. від Анастасії Васи- лівни Мельник, 1930 р. н. 19 Записала Н. Литвинчук у с. Плавинище Ро- менського р­ну Сумської обл. від Івана Артемови- ча Таратуна, 1923 р. н. 20 Доклады Ахтырской Уездной Земской Управы Ахтырскому Чрезвычайному Уездно- му Земскому Собранию 24 апреля 1911 года. І выпуск. – Ахтырка : Типография А. П. Растор- гуевой, 1911. – С. 39. 21 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 3, с. 36. 22 Записала Н. Литвинчук у м. Охтирці Сум- ської обл. від Марії Петрівни Дякової, 1937 р. н. 23 Записала Н. Литвинчук у с. Плавинище Ро- менського р­ну Сумської обл. від Івана Артемови- ча Таратуна, 1923 р. н. 24 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 25 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 3, с. 77. 26 Военно­статистическое обозрение Россий- ской империи... – Т. ХІІІ. – Ч. 3 : Курская губер- ния. – С. 39. 27 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 28 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 29 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 30 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 31 Записала Н. Литвинчук у с. Боромля Тростя- нецького р­ну Сумської обл. від Миколи Григоро- вича Мельника, 1925 р. н. 32 Записала Н. Литвинчук у с. Плавинище Ро- менського р­ну Сумської обл. від Івана Артемови- ча Таратуна, 1923 р. н. 33 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 1, спр. 8, с. 10. 34 Там само. – С. 1. 35 Записала Н. Литвинчук у с. Нова Січ Сум- ського р­ну Сумської обл. від Олександри Павлів- ни Липової, 1922 р. н. 36 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 5, с. 22. 37 Шафонский  А. Черниговского наместниче- ства топографическое описание c кратким гео- графическим и историческим описанием Малыя России, из частей которой оное наместничество составлено, сочиненное Действительным Стат- ским Советником и Кавалером Афанасием Ша- фонским с четырьмя географическими картами. В Чернигове, 1786 года / издал М. Судиенко. – К., 1851. – С. 20. 38 Лазаревский О. Описание старой Малорос- сии. Полк Нежинский. – К., 1893. – Т. 2 : Полк Не- жинский. – С. 486, 500. 39 Филарет  (Гумилевский).  Историко­статис- тическое описание Черниговской епархии. – Чер- нигов : Губернская типография, 1873. – Кн. 3 : Мужские монастыри. – С. 128, 134, 140. 40 Литвинчук Н. Місце лісохімічних промислів у системі традиційних занять литвинів Задеснян- ського Полісся (за матеріалами ойконімів) // Ми- нуле і сучасне Волині й Полісся: роде наш крас- ний. Випуск 24. Матеріали Третьої Волинської обласної науково­етнографічної конференції, 14–15 червня 2007 р., Луцьк, 2007 : зб. наук. пр. – Луцьк, 2007. – С. 19–22; Литвинчук Н. Ойконіми Сумщини як джерело історико­етнографічного вивчення краю // Народна творчість та етногра- фія. – 2008. – № 3. – С. 89–95. 41 Записала Н. Литвинчук у с. Боромля Тростя- нецького р­ну Сумської обл. від Миколи Григоро- вича Мельника, 1925 р. н. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 108 ISSN 01306936 * НАрОдНА ТВОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 6/2012 42 Записала Н. Литвинчук у м. Кролевці Сум- ської обл. від Ганни Тимофіївни Єфименко, 1935 р. н. 43 Записала Н. Литвинчук у с. Гути Конотоп- ського р­ну Сумської обл. від Катерини Микола- ївни Сахно, 1926 р. н. 44 Записала Н. Литвинчук у с. Плавинище Ро- менського р­ну Сумської обл. від Івана Артемови- ча Таратуна, 1923 р. н. 45 Записала Н. Литвинчук у с. Турутине Коно- топського р­ну Сумської обл. від Анастасії Мак- симівни Хмурої, 1932 р. н. 46 Записала Н. Литвинчук у с. Нова Січ Сум- ського р­ну Сумської обл. від Олександри Павлів- ни Липової, 1922 р. н. 47 Записала Н. Литвинчук у с. Боромля Тростя- нецького р­ну Сумської обл. від Анастасії Васи- лівни Мельник, 1930 р. н. 48 Записала Н. Литвинчук у м. Охтирці Сум- ської обл. від Марії Петрівни Дякової, 1937 р. н. 49 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 50 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 3, с. 36. 51 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 52 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. 53 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 5, с. 5. 54 Доклады Ахтырскому 48­му Очередно- му Уездному Земскому Собранию 1912 года. По экономическим мероприятиям... – С. 11. 55 Доклады Ахтырскому 49­му Очередному Уездному Земскому Собранию 1913 года. По рас- порядительному отделу... – С. 10. 56 ДАСО. – Ф. Р­2572, оп. 2, спр. 5, с. 9. 57 Записала Н. Литвинчук у с. Плавинище Ро- менського р­ну Сумської обл. від Івана Артемови- ча Таратуна, 1923 р. н. 58 Записала Н. Литвинчук у с. Боромля Тростя- нецького р­ну Сумської обл. від Миколи Григоро- вича Мельника, 1925 р. н. 59 Записала Н. Литвинчук у м. Охтирці Сум- ської обл. від Марії Петрівни Дякової, 1937 р. н. 60 Записала Н. Литвинчук у м. Охтирці Сум- ської обл. від Марії Петрівни Дякової, 1937 р. н. 61 Записала Н. Литвинчук у м. Охтирці Сум- ської обл. від Марії Петрівни Дякової, 1937 р. н. 62 Записала Н. Литвинчук у с. Дептівка Коно- топського р­ну Сумської обл. від Івана Івановича Денисенка, 1926 р. н. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Схожі ресурси