Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції

John Miles Foley. The Oral Theory: an Approach to Studies in Oral Tradition. The Oral Theory was initially created to solve the Homeric question. M. Parry proposed that the «author» of «Iliad» and «Odyssey» was actually the poetic tradition represented by a long series of individuals who owned the t...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Фоули, Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Народна епіка та питання виконавства
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201670
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції / Д. Фоули // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 8-12. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201670
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2016702025-01-28T10:40:24Z Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції Фоули, Д. Народна епіка та питання виконавства John Miles Foley. The Oral Theory: an Approach to Studies in Oral Tradition. The Oral Theory was initially created to solve the Homeric question. M. Parry proposed that the «author» of «Iliad» and «Odyssey» was actually the poetic tradition represented by a long series of individuals who owned the technique of oral-formulaic composition. Through the fieldwork conducted with A. Lord, aimed to check his hypothesis using the living South Slavic epic tradition. The Oral Theory was formulated by A. Lord. It became quickly popular in different countries. Just as the Oral Theory has helped to explain how preliterate singers composed their works, so now it will help to become a better audience to those compositions using the concept of traditional referentiality. 2012 Article Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції / Д. Фоули // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 8-12. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201670 801.81:398 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Народна епіка та питання виконавства Народна епіка та питання виконавства
spellingShingle	Народна епіка та питання виконавства Народна епіка та питання виконавства Фоули, Д. Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції Народна творчість та етнологія
description	John Miles Foley. The Oral Theory: an Approach to Studies in Oral Tradition. The Oral Theory was initially created to solve the Homeric question. M. Parry proposed that the «author» of «Iliad» and «Odyssey» was actually the poetic tradition represented by a long series of individuals who owned the technique of oral-formulaic composition. Through the fieldwork conducted with A. Lord, aimed to check his hypothesis using the living South Slavic epic tradition. The Oral Theory was formulated by A. Lord. It became quickly popular in different countries. Just as the Oral Theory has helped to explain how preliterate singers composed their works, so now it will help to become a better audience to those compositions using the concept of traditional referentiality.
format	Article
author	Фоули, Д.
author_facet	Фоули, Д.
author_sort	Фоули, Д.
title	Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції
title_short	Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції
title_full	Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції
title_fullStr	Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції
title_full_unstemmed	Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції
title_sort	усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Народна епіка та питання виконавства
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201670
citation_txt	Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції / Д. Фоули // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 8-12. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT foulid usnateoríâpídhíddostudíjucariníusnoítradicíí
first_indexed	2025-02-09T04:43:47Z
last_indexed	2025-02-09T04:43:47Z
_version_	1823553595181629440
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Витоки підходу Усна теорія, започаткована північноамериканськи- ми дослідниками Мілменом Перрі та Альбертом Лордом, виникла передусім як сучасний відгук на давні проблеми 1. Принаймні за 500 років до Різдва Христового коментатори наполегливо шукали відпо- відь на так зване гомерівське питання, прагнучи зрозу- міти, ким був Гомер. Розгляньмо те, що фрагментарно відомо й не викликає сумнівів. Епічні поеми, знані як «Іліада» й «Одіссея», загадково постали в Стародавній Греції; відомості про автора, Гомера, сягають найдавні- ших часів, проте ця інформація надто суперечлива й відверто легендарна. Так, віками вченим лишалося тільки здогадуватися, як і ким ці дві величезні поеми (їх обсяг сягає 28 тис. рядків) були створені, та вирішу- вати, що дає «гомерівське питання» для розуміння цих найстаріших і найвизнач ніших творінь західної літера- турної традиції. Коли у 20-х роках ХХ ст. М. Перрі розпочинав свої дослідження, на «гомерівське питання» існувало пере- важно дві відповіді. Так звані аналітики вважали, що поеми неспростовно демонструють те, що вони є ском- понованими творами, тексти яких були редакційно поєднані шляхом складання багатьох менших поем. Прихильники таких поглядів стверджували, що для того, щоб належним чином зрозуміти «Іліаду» й «Одіссею», критики мають «аналізувати» їх за складо- вими частинами. Натомість «унітаристи» пропагували думку про єдиного автора-творця обох епічних поем та намагалися применшити істотність виявлених «аналі- тиками» сюжетних і стильових невідповідностей. Жодну з позицій не було одностайно прийнято, тому дослідження зайшло в глухий кут з «багатьма Гомерами» та «єдиним Гомером». М. Перрі довів, що не мали рації представники жод- ної зі шкіл. Він розглянув поеми як результат тривалої поетичної традиції, яка налічувала багато сторіч. Те, що збереглося до наших часів, – навряд чи одиничний неповторний текст, імовірніше, це останні та найкращі версії пісень, що їх співали багато поетів перед числен- ними слухачами протягом великого історичного періо- ду. Незабаром дослідник збагнув, що така традиція виконуваної епіки могла бути лише усною, що Гомер і його колеги були епічними співцями, які створювали та перетворювали «Іліаду» й «Одіссею» впродовж три- валого часу. Ключовим для М. Перрі було розуміння того, що Гомерові поеми слід розглядати як тексти лише в останню чергу, а їхню справжню природу можна осягнути тільки через усну традицію, у творенні під час виконання. Польова робота: жива усна епічна традиція у Югославії Віднайдення усної традиції в гомерівських текстах було сміливою гіпотезою, яка ґрунтувалася винятково на писаних текстах. М. Перрі усвідомив, що для того, аби надати приваб ливості й переконливості теорії, він має перевірити свою гіпотезу в живій лабораторії усної епічної традиції. Для цього він і його колега А. Лорд незабаром вирушили до колишньої Юго славії, де така традиція ще активно побутувала. Там вони мали змогу вивчати, як реальний виконавець епіки (гусляр) ство- рював епічні поеми в процесі виконання. У 1933– 1935 роках учені подорожували країною, використову- ючи спеціальний апарат для запису таких виконань. Працюючи в шести різних районах (найуспішніше – у Центральній Герцеговині), М. Перрі й А. Лорд проінтерв’ювали сотні неписьменних гуслярів. За спри- яння місцевого перекладача Ніколи Вуйновича дослід- ники повернулися до Сполучених Штатів з тисячами акустичних записів або надиктованих виконань епосу – вагомими зразками південнослов’янської традиції, щоб порівняти їх з двома текстами, які вціліли від часів Давньої Греції. Компаративний розвиток усної теорії М. Перрі помер 1935 року, незадовго після повернен- ня до своєї професорської діяльності в Гарвардському університеті, проте А. Лорд продовжив їхню спільну роботу низкою праць, статей і публікацій 2. Завдяки Усна теорія: підхід до студій у царині уcної традиції ДжонМайлз Фоули УДК 801.81:398 John Miles Foley. The Oral Theory: an approach to Studies in Oral Tradition. The Oral Theory was initially created to solve the Homeric question. M. Parry proposed that the «author» of «Iliad» and «Odyssey» was actually the poetic tradition represented by long series of individuals who owned the technique of oral-formulaic composition. Through the fieldwork conducted with A. Lord he aimed to check up his hypothesis using the living South Slavic epic tradition. The Oral Theory was formulated by A. Lord. It became quickly popular in different countries. Just as the Oral Theory has helped to explain how preliterate singers composed their works, so now it will help to become better audience to those compositions using the concept of traditional referentiality. Keywords: oral theory, orality, oral composition, formula, theme, А. Lord. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 9 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Джон-Майлз Фоули. Усна теорія: підхід до студій у царині уcної традиції порівнянню двох традицій – живої епіки з колишньої Юго славії та епіки усного походження з Давньої Греції – ці публікації сформували усну теорію як науковий напрям, що застосовується нині при вивченні понад ста різномовних фольк лорних традицій усього світу. Своєю плідною працею 1960 року «Епічний співець» («The Singer of Tales») А. Лорд започаткував процес розширен- ня меж теорії (включаючи староанглійську, старофран- цузьку, візантійсько-грецьку традиції). Зазначаючи, що ці рукописні у своїй основі традиції структурно близькі до південнослов’янської усної поезії, учений таким чином доводив їх усне походження. Навіть до 1960 року основне спрямування усної теорії було зрозумілим: не маючи базової аналогії з південними слов’янами, дослід- ники прагнули продемонструвати уснотрадиційну при- роду багатьох давніх і середньовічних текстів. Проте розростання теорії не обмежилося власне рукописними традиціями, а поширилося на вивчення живих усних традицій. Нині такі різні ареали, як афри- канський, азійсько-індійський, корінний американ- ський (кожен з яких включає значну кількість окремих традицій), так само, як і аборигенний австралійський, центральноазіатський (турецький), а також півдня Тихого океану й десятки інших мовних ареалів, потрап- ляють під вплив усної теорії. На думку більшості дослідників, це плідний напрям розвитку теорії: лише шляхом зіставлення усних та похідних від них творів можна оцінити важливість і розмаїтість усних тради- цій, поширених у світі. Серед впливових англомовних видань, що засвідчу- ють поширення усної теорії, – журнал «Oral Tradition» («Усна традиція»), заснований 1986 року. Його публі- кує Центр досліджень усної традиції (Center for Studies in Oral Tradition). Журнал «Oral Tradition» має на меті інформувати фахівців різних галузей про дослідження та студії, які здійснюються в суміжних царинах, заохо- чуючи обмін між дослідниками, котрі зазвичай не мають можливості спілкуватися через відмінність дис- циплін, і намагається розвинути міжнародну дискусію. Головні особливості усної теорії Які ж головні особливості усної теорії? Як здійсню- ється порівняння в різномовних традиціях? Щоб відпо- вісти на ці питання, звернімося за допомогою до самих південнослов’янських співців. Коли їх, наприклад, запитували про «слово в пісні» («реч у песми»), то епіч- ні співці жодного разу не відповідали посиланням на тип лексичної одиниці, що її можна знайти в словнику, чи на друкарську одиницю на сторінці. У кожному при- кладі вони пропонували щонайменше весь поетичний рядок, а інколи – групу рядків як їхнє «слово». Наведемо уривок розмови між Н. Вуйновичем, помічником М. Перрі й А. Лорда, з гуслярем Муйо Кукурузовичем про особливу природу «реч» або «слова» в усній тради- ційній епіці: «Нікола: Поміркуймо над цим: “Вино пиjе лички Мустаиjебеже” [“Мустайбег із Ліки пив вино”]. Чи це одне “реч”? Муйо: Так. Нікола: Але ж як? Це не може бути одне: “Вино-пиjе-лички Мустаjбеже”. Муйо: На письмі це не може бути одне. Нікола: Тут чотири “речі”. Муйо: Це не може бути одне на письмі. Але тут (уяві- мо, що ми в мене вдома і я беру гуслі [акомпануючий інструмент]) – “Пиjе вино лички Мустаиjебеже” – на гуслях для мене це одне “реч”. Нікола: А друге “реч”? Муйо: А друге “реч” – “На Рибнику у njaноj механи” [“У Рибнику в п’яному шинку”] – тут». Отже, гусляр М. Кукурузович визначає «слово» як оди‑ ницю висловлювання, одиницю, що виконує структурну функцію у творенні південнослов’янської усної епіки. Для М. Кукурузовича та всіх співців найменше «слово» – це поетичний рядок. Більші «слова» також були одини- цями висловлювання, вони складалися з однієї репліки (з багатьох рядків), повторюваних або типових сцен (озброєння героя, подорож до міста, збір війська тощо) і епічної оповіді в повному обсязі. Тобто для гусляра «слово» може означати виконання загалом або будь-яку його значущу частину, від одного рядка до всієї оповіді, створеної шляхом нарощування. Таке розуміння «слова» докорінно відрізняється від нашого, коли йдеться про друковані посередники, пов’язані з текстом. Головні особливості усної теорії можна стисло й легко продемонструвати тим, що три структурні оди- ниці, окреслені М. Перрі й А. Лордом, по суті, є тим самим, що й «слово» в співців. Формула, визначена М. Перрі як «група слів, що постійно використовується за тих самих метричних умов для висловлення певної істотної думки» [10], на рівні фразеології рівнозначна «речі» або слову. Будь-яка щоразу повторювана фраза, як, наприклад, ім’я героя або назва місця («прудконо- гий Ахілл» або «Пілос піщаний» у Гомеровому епосі), може кваліфікуватися як формула. Необхідною умовою є те, щоб фраза повторювалася як цілісна одиниця і щоб для поета, який творить усно в ході виконання, вона була корисною. Такі повторювані фрази, на думку М. Перрі, сприяють вільному й легкому творенню епосу неграмотним бардом без допомоги письма. Це ж стосується і тем або типових сцен, описаних А. Лордом. Такі наративні одиниці, визначені ним як «групи думок, що регулярно використовуються у фор- мульному стилі оповіді традиційної епічної пісні» [7, p. 68], також сприяють усній епічній композиції, поста- чаючи поетові готові групи типових описів, що можуть бути видозмінені залежно від їхнього специфічного місця в епічному сюжеті. Так, для змалювання різних ситуацій бенкетування в Гомерових поемах використо- вується тема учти: Телемах розважає перевдягнену Афіну (перша книга), Цирцея звеселяє Одіссея (десята книга) тощо. Приклади звернення до теми учти мають певні сталі характеристики, зокрема, церемонія обми- вання гостям рук перед трапезою, певні страви та особи, які прислуговують під час гостини, і заключне зауваження про задоволення присутніх. Однак кожен зразок розробки теми водночас має щось відмінне. У першій книзі Телемахові не зовсім комфортно у влас- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 10 Народна епіка та питання виконавства ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 ному домі, бо його господу заполонили женихи-супер- ники, а в десятій книзі Одіссей відмовляється їсти із Цирцеєю, доки вона не зніме власного чаклування й не поверне його товаришам, перетвореним на свиней, людської подоби. А. Лорд доводить, що теми необхідні усному поетові передусім для того, щоб удаватися до варіювання в певних межах і мати змогу змалювати своєрідну ситуацію засобами традиційної структури. Найбільше за розміром «слово», яке вирізняє усна теорія, – сюжетний зразок, або сюжетний тип. Ця структура утримує форму всього наративу від початку до кінця згідно з передбачуваною послідовністю дій. Сюжетний тип, так само, як і менші відповідники цієї структури (формула й тема), є основою, яка потрібна поетові для творення в ході виконання. Водночас сюжетний тип у певних межах піддається варіюванню, що необхідно для розрізнення ситуативно відмінних деталей у рамках загальної композиційної послідов- ності. У давньогрецькому епосі «Одіссея» сюжетний тип повернення є саме такою суперструктурою. Він відомий на всій європейській території від давнини до сучасності й тисячі разів фіксувався на різних тере- нах – від давньої Греції та середньовічної Англії до сучасної Росії, Болгарії, Албанії, Туреччини та ін. Згідно із цим сюжетним типом, героя покликано на далеку битву напередодні весілля або ж одразу після одружен- ня. Його повернення на батьківщину, що завжди від- бувається під машкарою жебрака чи в’язня, надовго затримується, бо йому перешкоджають вороги. Коли ж герой нарешті повертається додому, то бачить, що до його нареченої чи дружини залицяються кавалери, які прагнуть з нею одружитися, а його родина та маєт- ність – під загрозою. Після того, як герой долає зали- цяльників, перемагаючи їх в одному або декількох двобоях, він виганяє чи вбиває своїх суперників і від- новлює лад у домівці. Цей тип оповідей завершується тим, що герой знову поряд із дружиною. За допомогою цих трьох типів «слів» – формули, теми та сюжетного зразка – формульна теорія пояснює здатність епічного співця безперешкодно творити під тиском традиції. Таким чином, теорія дає розуміння поетичної мови епічного виконавця як своєрідного різновиду, відмінного від щоденного мовлення, яке барди використовують у розмовах або спілкуванні в неформальних комунікативних ситуаціях. Залежно від традиційних структур на кожному рівні, від простої фрази до більших сюжетних зразків, усні поети творять свої оповіді згідно з простим, однак могутнім, принци- пом варіації в певних межах 3. Спектр від усних традицій до текстів Особливо істотними в розвитку усної теорії є два висновки. Перший з них стосується відмови від надто спрощеного протиставлення «усного» й «писаного». На ранніх стадіях роботи в цьому напрямі доведено потре- бу протиставлення усності та грамотності, доцільними були й суперечки щодо того, чи рукописна робота ран- нього періоду була усною за походженням, чи зафіксо- ваною писаним текстом. На підставі свідчень фолькло- ристів і антропологів з різних частин світу було, однак, визнано застарілим так зване велике протиставлення усності та грамотності. Нині відомо, що в тій самій краї - ні чи спільноті писемна традиція може співіснувати поряд з усною і що цілком грамотні люди можуть вико- нувати також «усні» композиції. Через це модель усної традиції перетворилася на спектр, на одному боці якого містяться культури, що функціонують зовсім без письма та писаних текстів (нині такі вкрай рідкісні), а на другому – культури, залежні від письма й текстів у більшості щоденних вер- бальних комунікацій. У культурі з високим рівнем гра- мотності люди, наприклад, можуть обирати чи послу- говуватися усною традицією як медіатором для вико- нання певних соціальних функцій, як у випадку, коли народні пісні передаються лише усно у високоіндустрі- алізованому новітньому місті на зразок Пекіна чи Нью- Йорка. Мовець при застосуванні будь-якої спеціа- лізованої мови з певною метою обирає регістр мовлен- ня, придатний лише для досягнення цієї мети. Виконавець диктує вибір каналу комунікації, так само, як обирається певна радіо- чи телестанція, і обмін від- бувається за правилами та припустимими (дозволени- ми) відмінностями, що регулюють використання цього регістру. У випадку усного традиційного регістру, як і в будь-якому іншому різновиді мови, аудиторія та вико- навець мають бути настроєні на один і той самий канал і мусять розуміти один і той самий «спосіб мовлення». Розгляньмо приклад. Припустімо, що ви хочете пояс- нити філософську проблему колезі, студентові та чле- нові родини. Ви намагатиметеся досягти ідентичності змісту, проте три ваші пояснення матимуть відміннос- ті. Але чому? Тому що ви неодмінно застосовуватимете різні регістри мовлення, бо по-різному говоритимете з колегами, студентами, членами родини. Кожна розмо- ва передбачає різний ступінь близькості, формальності чи неформальності тощо. Якщо усна традиція встановила регістр, відповідний її виражальним можливостям, то цей «спосіб мовлен- ня» матиме тенденцію до збереження і змінюватиметь- ся поступовіше, ніж різновиди мови, що постійно вжи- ваються при щоденному спілкуванні чи в писаних тек- стах. Таким чином, «слова» усної традиції, про які вже йшлося, витримають будь-які особливості їх застосу- вання в сучасній мові й часто здаватимуться архаїчни- ми та специфічними навіть питомим мовцям. Інший важливий результат цього процесу – регістр – зберіга- тиметься в текстуальній формі: дослідники продемон- стрували, що мова усної традиції може використовува- тися також і в писемних текстах. На ранніх стадіях розвитку усної тео рії це здавалося неможливим, проте нині це вже встановлений факт. Традиційна мова та традиційне значення Інший важливий напрям розвитку усної традиції бере початок від спроби усунення невідповідності. Польова й аналітична робота, здійснена М. Перрі та А. Лордом, була спрямована на те, щоб зрозуміти, як неписьменний співець може складати епічні твори знач- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 11 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Джон-Майлз Фоули. Усна теорія: підхід до студій у царині уcної традиції ного обсягу і складності без допомоги письма. Коротко кажучи, вони зосередили увагу на творенні (компози‑ ції) за рахунок успадкування. Украй мало або й зовсім не приділялося уваги слухачам як активним учасникам обміну інформацією, людям, які спілкуються в тому самому регістрі, що й поет. Аудиторії та комунікативному ланцюгу, що форму- ється за її допомогою, нещодавно почали приділяти більше уваги, і з усвідомленням їхньої важливості стала вище оцінюватися роль ідіоматичного мовлення. «Слова», які ми інтерпретуємо, – не прості будівельні блоки, що полегшують творення під час виконання, вони є також сигналами, які можуть передавати глибо- кий і складний підтекст. У Гомерових поемах, напри- клад, звичайний вислів «до темної ночі подібний» озна- чає набагато більше, ніж просте заповнення порожньо- го місця. Він резонує з низкою асоціацій, зі специфіч- ною інформацією про людей, які втягнені до виру подій і опиняються в обставинах, за яких відбувається дія. Усе це закодовано єдиною фразою, єдиним «словом». Так само замисліться над структурою жіночих голосінь у гомерівській «Іліаді». Через те, що форма для цієї теми наперед задана, і тому, що наративне «слово», звертаючись до неї, виконує функцію значно більшу, ніж просто композиційну, вона відлунює на тлі всіх інших випадків, коли тема голосіння постає в поетич- ній традиції загалом. Кожне «слово» в усній традиції – формула, тема чи сюжетний зразок – означає набагато більше, ніж це зафіксовано словником або лексиконом. Разом з бук- вальним розумінням фрази, сцени чи поеми традиція забезпечує ідіоматичне значення, що залежить від того, як «слово» вжито в інших виконаннях або поемах інших митців. Лише через тлумачення традиційних значень, закладених у тому регістрі, який застосовує митець у процесі творення і на який налаштована ауди- торія, ми можемо зрозуміти усне традиційне виконан- ня в усій його повноті 4. *** Безпосереднім поштовхом до створення усної теорії була необхідність розв’язання складного «гомерівсько- го питання». М. Перрі висловив ідею, що «автором» «Іліади» й «Одіссеї» насправді була поетична традиція. Її репрезентувала низка особистостей, які володіли тех- нікою усноформульної композиції та передавали цю техніку своїм нащадкам. Польова робота М. Перрі й А. Лорда в колишній Югославії мала підтвердити, що рукописні тексти Гомера співвідносні з живою усною епічною традицією південнослов’янських гуслярів, неписьменних співців, які виконували поеми обсягом у багато тисяч рядків. Через це оригінальне порівняння давньогрецької та південнослов’янської епічних тради- цій усна теорія швидко дала паростки в багатьох іншо- мовних традиціях усього світу. Осердя роботи М. Перрі й А. Лорда – концепція структури, яку я пояснив з погляду гусляра як систему речі або «слів», що застосовуються виключно з метою усної традиційної композиції. Таким чином, за М. Перрі й А. Лордом, формула («слово» на рівні фразеології), тема («слово» на рівні типової сцени) та сюжетний зра- зок («слово» на рівні всієї оповіді) є складовими части- нами, одиницями виразу для епічного співця, що умож- ливлюють специфічну мову творення в ході виконання. До цих одиниць (а не до слів у нашому розумінні) Гомер і подібні йому епічні співці в інших традиціях зверталися для побудови своїх поем. Нині ми стоїмо «на порозі нової хвилі» в розвитку усної теорії. І це спонукає до роздумів. З певним розу- мінням того, як відбувається процес творення усної епіки, можемо не звернути увагу на питання виникнен- ня й зосередитися на сприйнятті, ролі аудиторії, яку складають і питомі слухачі, і читачі пізніших часів, коли акти виконання вже були письмово зафіксовані. Цей наголос на сприйнятті, рівнозначний наголосу на виконанні, дає змогу простежити співіснування та спів- дію усності та грамотності, а також визначити додатко- ве традиційне значення «слів». Натомість, не обмежую- чись двочастинною схемою протиставлення усного й писемного, ми можемо відстоювати як нашу модель думку про наявність широкого спектра усних традицій і текстів. Інший, зроблений наприкінці ХХ ст. крок у розвитку усної теорії бере початок від поняття спеціалізованої мови (чи регістру) та типу комунікації, сформованого цією спеціалізованою мовою. З одного боку, регістр, що розвивається як засіб усної традиції, може не лише співіснувати з писаними витворами, але й бути вико- ристаним для складання текстів. Таким чином, «літера- турні» праці авторів, які володіють грамотою, можуть походити від усної традиції, а усний «спосіб мовлення» можна насправді відтворювати й у формі писаного тек- сту. Регістр як живе мовлення (а не як колекція наперед заготованих частин) має залишатися в центрі уваги. Урешті-решт, надаючи однакової важливості компо- зиції та сприйняттю, а також добре усвідомлюючи, що таке регістр, можна зрозуміти більше, ніж буквальне значення тексту, осягнути його ідіоматичний характер. Отже, «слова» можуть означати значно більше, ніж це фіксує будь-який словник або лексикон: формули, теми та сюжетні зразки функціонують як сигнали, спрямову- ючи увагу в бік традиційних уявлень. У прості фрази іноді закладені великі й складні значення; типові сцени можуть спонукати слухачів згадати інші поеми чи вико- нання, у яких була ця сцена; відомий сюжетний тип може виконувати роль «мапи», що скеровуватиме слуха- ча або читача. Саме у сфері аналізу традиційної рефе- ренції, тобто враховуючи здатність «слів» демонструва- ти більше, ніж містить їхнє пряме значення, нині відбу- вається розвиток усної теорії. Так само, як усна теорія допомогла нам пояснити спосіб, у який неписьменні співці складали свої твори, вона й у наші дні допоможе нам стати вправнішими слухачами цих композицій 5. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 12 Народна епіка та питання виконавства ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 1. Foley J.‑M. Oral-Formulaic Theory and Research. – New York : Garland, 1985. 2. Foley J.‑М. Traditional Oral Epic: The Odissey, Beowulf and the Serbo-Crotian Return Song. – Berkeley : University of California Press, 1990. 3. Foley J.‑M. Immanent Art: From Structure to Meaning in Traditional Oral Epic. – Bloomington : Indiana University Press, 1991. 4. Foley J.‑M. Albert Bates Lord (1912– 1991): An Obituary // Journal of American Folklore. – 1992. – Vol. 105. – P. 57–65. 5. Foley J.‑M. The Singer of Tales in Performance. – Bloomington : Indiana University Press, 1995. 6. Foley J.‑M. The Theory of Oral Composition: History and Methodology. – Bloomington : Indiana University Press, 1988. 7. Lord A.‑B. The Singer of Tales. – Cambridge (Massаchusetts) : Harvard University Press, 1960. 8. Lord A.‑B. Epic Singers and Oral Tradition. – Ithaca : Cornell University Press, 1991. 9. Lord A.‑B. The Singer Resumes the Tale. – Ithaca : Cornell University Press, 1995. 10. Parry M. The Making of Homeric Verse / ed. by A. Perry. – Oxford : Clarendon Press, 1971. Література 1 Про історію усної теорії див.: Miles F.‑Jn. The Theory of Oral Composition: History and Methodology. – Bloomington : Indiana University Press, 1988 (працю перевидано також 1992 p.). Анотовану бібліографію або студії та дослідження див. у праці: Foley J.‑M. Oral-Formulaic Theory and Research. – New York : Garland, 1985 (перевидано в 1988 р. та 1992 р.). Журнал «Oral Tradition» публікує оригінальні дослідження в царині усних традицій різних народів, а також періодично оновлювану анотовану бібліографію. 2 Дослідження М. Перрі див.: Parry M. The Making of Homeric Verse / ed. by A. Perry. – Oxford : Clarendon Press, 1971. До основного творчого доробку А. Лорда належать такі праці: Lord A.‑B. The Singer of Tales. – Cambridge (Massаchusetts) : Harvard University Press, 1960 [Лорд А. Сказитель / пер. с англ. и коммент. Ю. А. Клейнера и Г. А. Левинтона ; послесл. Б. Н. Пути- лова ; статьи А. И. Зайцева, Ю. А. Клей- нера. – М., 1994. – (Исследования по фольклору и мифологии Востока). – пер.]; Lord A.‑B. Epic Singers and Oral Tradition. – Ithaca : Cornell University Press, 1991; Lord A.‑B. The Singer Resumes the Tale. – Ithaca : Cornell University Press, 1995. Повний бібліо- графічний список його праць див.: Foley J.‑M. Albert Bates Lord (1912– 1991): An Obituary // Journal of American Folklore. – 1992. – Vol. 105. – P. 57–65. 3 Докладніше про дискусію з приводу цих «слів» та їхньої структури в давньогрецькій, середньовічній, англійській і південнослов’янській традиції див.: Foley J.‑М. Traditional Oral Epic: The Odissey, Beowulf and the Serbo-Crotian Return Song. – Berkeley : University of California Press, 1990 (працю перевидано також 1993 р.). 4 Про роль сприйняття в усних та уснопохідних творах див.: Foley J.‑M. Immanent Art: From Structure to Meaning іn Traditional Oral Epic. – Bloomington : Indiana University Press, 1991. 5 Про традиційну співвідносність та її тлумачення див.: Foley J.‑M. The Singer of Tales in Performance. – Bloomington : Indiana University Press, 1995. Примітки Авторизований переклад з англійської олександри Бріциної та Галини Довженок http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Усна теорія: підхід до студій у царині усної традиції

Репозитарії

Схожі ресурси