У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок

Linda Degh. The Artist at the Center: Creating and Performing Traditional Tales. Telling stories is a traditional skill. The study of folk narratives has a big diversity of approaches, yet the ethnographic observation-based study of the creative process of narration has barely begun. Folklorists exp...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Дег, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	Народна епіка та питання виконавства
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201672
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок / Л. Дег // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 15-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201672
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2016722025-01-28T10:41:54Z У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок Дег, Л. Народна епіка та питання виконавства Linda Degh. The Artist at the Center: Creating and Performing Traditional Tales. Telling stories is a traditional skill. The study of folk narratives has a big diversity of approaches, yet the ethnographic observation-based study of the creative process of narration has barely begun. Folklorists experimented with borrowed methods focusing mostly on texts, without building a systematic research approach for their discipline. The tale exists only when it is told, and it is told differently every time someone tells it. Still, scholars rejected the idea of listening to tellers, they prefer to use reworked texts. I am one of few who built a theory of oral narration on the basis of the narrator’s creativity, the artist at the center. 2012 Article У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок / Л. Дег // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 15-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201672 801.81:398.21 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Народна епіка та питання виконавства Народна епіка та питання виконавства
spellingShingle	Народна епіка та питання виконавства Народна епіка та питання виконавства Дег, Л. У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок Народна творчість та етнологія
description	Linda Degh. The Artist at the Center: Creating and Performing Traditional Tales. Telling stories is a traditional skill. The study of folk narratives has a big diversity of approaches, yet the ethnographic observation-based study of the creative process of narration has barely begun. Folklorists experimented with borrowed methods focusing mostly on texts, without building a systematic research approach for their discipline. The tale exists only when it is told, and it is told differently every time someone tells it. Still, scholars rejected the idea of listening to tellers, they prefer to use reworked texts. I am one of few who built a theory of oral narration on the basis of the narrator’s creativity, the artist at the center.
format	Article
author	Дег, Л.
author_facet	Дег, Л.
author_sort	Дег, Л.
title	У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок
title_short	У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок
title_full	У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок
title_fullStr	У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок
title_full_unstemmed	У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок
title_sort	у центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Народна епіка та питання виконавства
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201672
citation_txt	У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок / Л. Дег // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 15-19. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT degl ucentríuvagimitecʹtvorennâtavikonannâtradicíjnihkazok
first_indexed	2025-02-09T04:43:52Z
last_indexed	2025-02-09T04:43:52Z
_version_	1823553599888687104
fulltext	ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Здатність оповідати – традиційне вміння, оскільки впродовж усієї історії цивілізації зміст оповідей був час- тиною людського життя. Казковий світ здійснення бажань та світ суворої реальності прямують паралельни- ми, невіддільними та взаємозалежними шляхами. Люди готові зустрічатися з реаліями повсякдення, проте вони здатні й полегшувати труднощі щоденного буття, мрію- чи та фантазуючи. Так ці реалії стають прийнят нішими. Психоаналітик Бруно Беттельгейм зауважив, що діти потребують казок, аби стати здоровими підлітками, потрібні вони й підліткам, щоб зберегти здоровий дух та набратися сил для боротьби й виживання. Ми не може- мо існувати без оптимізму, яким постачає нас світ магії, не можемо не сподіватися, що життєва подорож матиме щасливе завершення. Саме тепер, коли надо кучлива реальність загрожує світові чарівної казки так насту- пально, як ніколи, ми маємо краще це усвідомлювати. Повсюдна присутність засобів масової інформації роз- ширює обрії нашого бачення та мобільність, і ми вже не можемо зручно й безпечно послуговуватися однознач- ними традиційними приписами. У той час, коли культу- ри зближуються, тяжіючи до глобалізації, розбита доро- га веде крізь відчуження, дестабілізацію, втрату міцних норм, загрожує нашій національній та місцевій ідентич- ності. Зростання популярності інсценованих фестива- лів, присвячених оповіданню в сучасних західних міс- тах, є реальним підтвердженням потреби повернення до колишньої безпечної спадковості традиційних надбань, втрата якої лише частково відшкодовується «функціо- нальними еквівалентами» видовищ, що їх продукують високотехнологічні сценарії індустрії розваг. Досить цікаво, що фантастична казка може бути стисло визначена як життєва історія, що включає ман- дрівку з пригодами від дитинства до зрілості, структу- ровану етапами набуття нових можливостей через трансформації. Ця оповідь була однаково популярною серед багатих і бідних, можновладців і позбавлених будь-якої влади, водночас вона ніколи не сягала пре- стижу героїчної епічної поезії. Як і містична та кримі- нальна белетристика в середовищі буржуазної еліти, вона залишалася способом приватних вечірніх розваг і у вузькому колі в королівських замках, і в перенаселе- них міських помешканнях, і в таборах праці сільсько- господарських трударів. Соціальним призначенням каз- карів було зробити ці оповіді складовою середовища, проте так само нешанованими залишалися і виконавці, і їх оповіді. Утім, протягом XIX ст. відбувалися драматичні зміни. Заспокійливі історії старих нянь, неймовірні пригоди штукарів-солдатів почали застосовувати як зброю полі- тичної боротьби за національну незалежність. Окремі групи населення розглядали свої фольклорні надбання як особливий маркер національної ідентичності, що виправдовував заклики до незалежності від країн, які домінували над ними та контролювали їх. Наївні «дитя- чі» усні казки здобули визнання як релікти колективної мудрості, віри та героїзму колись могутніх націй, що були збережені лише селянами – найчистішими людь- ми, проте неграмотними, пригніченими, витісненими на узбіччя нації. Селяни, які щоденно постачають нас хлібом, поціновувалися своїм середовищем як носії доброчинності, правдиві, але несвідомі носії національ- них цінностей, акумульованих їхньою усною поезією. Фольклористика – нова, політично вмотивована дис- ципліна – мала аналізувати та відновлювати первісне значення інколи незграбних усних висловів. Від Гердера до Грімма ця ідеалізація селянства як узагальненого колективного представника нації (народу) розвивала- ся й ускладнювалася і в певному сенсі частково збере- жена й до наших днів філологічною та формалістичною дослідницькою традицією. За іронією долі, літературні переробки текстів нерідко супроводжувалися ідеалізо- ваним описом белетризованої оповіді та оповідачів (мати Гуска, Шахеризада, дядечко Ремус), та це знач- ною мірою були лише абстракції – уявні стереотипи, а не етнографічні реалії. Упродовж двох сторіч дослідження фольклорних наративів застосовувалися численні підходи, проте сту- дії, що ґрунтуються на етнографічному спостереженні творчого процесу оповіді, нині лише розпочинаються. У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок Лінда Дег УДК 801.81:398.21 Linda Degh. The artist at the Center: Creating and Performing Traditional Tales. Telling stories is a traditional skill. The study of folk narratives has a big diversity of approaches, yet the ethnographic observation-based study of creative process of narration has barely begun. Folklorists experimented with borrowed methods focusing mostly on texts, without building a systematic research approach for their discipline. The tale exists only when it is told, and it is told differently every time someone tells it. Still, scolars rejected the idea to listen to tellers, they prefer to use the reworked texts. I am one of few who builds theory of oral narration on the basis of narrator’s creativity, the artist at the center. Keywords: performer, tale, artist’s creativity, variant, text, context. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 16 Народна епіка та питання виконавства ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Політичну мету дисципліни заступили порівняльно- філологічні, еволюційні, лінгвістичні, історичні, антро- пологічні та інші наукові цілі. Фольклористи експери- ментували із запозиченими методами, переважно кон- центруючи увагу на текстах, не вибудовуючи система- тичного підходу для власної дисципліни. Це справедли- во для більшості нещодавно ще популярних підходів до вивчення структури, значення, символіки та виконав- ства, які раніше займалися мовною діяльністю та меха- нізмами комунікації, а не особливостями розуміння, безпосередньою проекцією світогляду, що в процесі спілкування контекстуалізується* окремими індивіда- ми та їхніми спільнотами. У своїй критичній оцінці новітньої виконавської школи (performance school) Дональд Вард зазначає, що уявлювана, проте ніколи не досліджувана належним чином «подія оповідання» («storytelling event») [4], заснована тільки на усній нара- ції, «була від самого початку міцно закорінена в роман- тичному баченні оповідачів». <...> «Модель події опо- відання сама була фантастичним уявленням, яке не відповідало фольклорній реальності в час науки, інду- стрії та технології...» і «давно мала бути відкинута» [8, p. 35–37]. Суть полягає в тому, що вчені досліджували наявні тексти та інтерпретували значення казок з огля- ду на власний культурний досвід, а не розпитували народ. Звідси постає питання, як, розглядаючи глибин- ні психологічні універсалії, ми можемо збагнути світо- ву популярність казок про Попелюшку (Cinderella), тварину-нареченого (Animal Bridegroom), змієборця (Dragonslayer), коли люди, які слухають оповідача, не обов’язково прагнуть усвідомити свою приховану агре- сію чи бажання, а хочуть лише почути хорошу історію про винагородження та покарання, що так рідко тра- пляється в реальному житті. «Homo narrans» – культурна універсалія [7, p. 1–12]. Люди думають, працюють, грають та розповідають. Кожен має знати принаймні одну оповідь, а хто не знає, того примушують це зробити, як в ірландській казці ([6], тип 2412/b). Однак справжні оповідачі є не в кож- ній країні. Видається, що традиція помирає, якщо нема тяглості генерацій оповідачів. Це легко простежити в невеликих спільнотах, але чим пояснити бідність казки в більшій частині світу порівняно з багатством ірланд- сько-шотландської, російської, угорської, турецької, індійської, арабської та перської казкових традицій. Як можемо пояснити майстерність оповідачів, попри їхні культурні та ідеологічні відмінності? Нині оповідається більше, ніж будь-коли раніше: справа фольклористів – пояснити, чому це відбувається. Я ніколи не розуміла, чому наші попередники, ака- демічні прихильники казок, так мало зважали на людей, котрі розповідали казки. Чому вони вірили, що казки є спільним витвором, що походить від метафізич- ного національного генія, рудиментами якого послуго- вуються неосвічені індивіди? Чому вони почуваються цілком нормально, переробляючи та реставруючи * Утілюється в певному контексті спілкування [прим. перекладача]. уявні оригінали, які здаються їм такими, що втілюють національні естетичні норми? Таке неправильне пово- дження з питомими джерелами від самого початку під- риває віру в те, що зібрання дають вірогідний матеріал. Коли науковий інтерес спрямовувався на вивчення походження та поширення казок, за основу ідентифіка- ції та типологізації казкових сюжетів взяли літературні збірники (тому всі ці типи отримали літературні назви) і досліджували їх як питомі моделі «недосконалих» варіантів. При цьому зовсім забувалося, що аналітичні конструкції існують лише на папері та у свідомості вче- ного, а варіанти є життєздатними, постійно оновлюва- ними організмами. Казка існує лише тоді, коли розка- зується, і вона оповідається по-різному щоразу, коли її хто-небудь розказує, і ніхто не може розповісти її двічі однаково. Проте вчені відмовляються слухати казки від оповідачів, без яких казки не існують. Їм видається, що оповідачі руйнують модель, несучу конструкцію [2, p. 5–19], особливо ж їх лякає, коли оповідач занадто балакучий, повторюється та «наповнює водою» літера- турну модель, хоча для виконавця усної прози роз- роблення деталей є єдиним способом утілення худож- ніх образів. І нині автори/виконавці рідко репрезентуються в казкових збірках. Навіть ті, хто вирізняють окремих оповідачів за іменами, віком, оточенням та місцем про- живання, рідко йдуть далі й досліджують оповіді як власні витвори, що пов’язані з їхнім життєвим досві- дом, знаннями, фантазією, технікою композиції та стилем виконання. Частіше виконання та зміст текстів інтерпретується на підставі записів, а не формується із спостережень над оповідями в процесі виконання та слухання того, що кажуть виконавці. Лише невеличка група фольклористів працює інакше. Я одна з тих, хто вибудовує теорію усної нарації на ґрунті творчої актив- ності оповідача, з митцем у центрі уваги, з творцем, який/яка пропускає крізь себе свою версію, проектую- чи його/її особисті погляди на неї. Оповідачі існують і в наш час і вік. Політичні зрушен- ня після Другої світової війни та колапс Радянської імперії змінили світ. Постсоціалістична трансформація в процесі поступу привела до зрушень і поповнила культурні надбання народів наративними сюжетами. Важко передбачити, що трапиться згодом, однак те, що ми бачили протягом останнього десятиліття ХХ ст., свідчить про можливу наступну хвилю міграцій. Міжкультурні зіткнення, злиття і змішування, субкуль- турні перегрупування засвідчують прихід нової ери відродження фольклорних оповідей у новій Європі. За технологічної ери міське та сільське оповідання поєд- нуються, взаємодіють, впливають одне на одного, роз- виваються нові місцеві варіанти та регіональні екоти- пи. Це початок, що може спричинити рішучі зміни в жанровому розподілі, соціальному статусі та практиці оповідання. Час готувати наші інструменти для нового дослідження. Нещодавно вісімдесятисемирічний Ідеться про ситуацію кінця дев’яностих років минулого сторіччя [прим. перекладача]. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 17 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Лінда Дег. У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок шотландський оповідач та мандрівник Віль Мак-Пі дав мені надзвичайно надихаючий урок. На единбурзько- му зібранні оповідачів, різних за походженням, освітою та віро сповіданням, він вразив аудиторію ніколи досі не фіксованою версією класичної казки давніх кельтів. Коротка фантастична історія «Дарунок карликів» (AT 503) спалахнула новими кольорами, удвічі переви- щуючи обсяг попередніх версій. Соціальний стан оповіда- ча та інституалізація оповідання в Шотландії та будь-де в західному світі переконали мене в нагальній необхід- ності детального вивчення цього явища. Кожне дослі- дження сучасного оповідання має ґрунтуватися на нових принципах, похідних від зосередження уваги на оповідачах. Мій підхід до вивчення фольклорної нарації етногра- фічний у своїй основі, це дослідження виконавства, у центрі уваги якого перебуває оповідач. Я бачу основну перевагу такого зосередження уваги на індивідуумах, на людях, котрі розповідають, у тому, що опис спостережу- ваної етнографічної реальності може розглядатися як гідне довіри підґрунтя для творення культурно-зумовле- них варіантів. Унікальне виконання окремого оповіда- ча, культурно зумовлене та ad hoc контрольоване ауди- торією, є першим кроком до багатовимірного дослі- дження казки. Такий процес оповідання має бути зафік- сований та описаний якомога уважніше, щоб будувати не на піску, а на твердому ґрунті та надати більшої ваги подальшим дослідницьким пошукам. Без оповідача виконання не може бути поставлене в синхронічний та діахронічний контексти, аби вирізнити його самобут- ність порівняно з попередніми та наступними варіація- ми. Тільки тривалі та повторювані довготривалі етно- графічні студії дають підстави для оцінювання виконан- ня. Другим кроком є визначення репертуару спільноти, який складається з матеріалів оповідачів, котрі нині практикують у міжособистісній та міжпоколінній взаємо дії. Оповідачі одного осередку формують складну мережу. Розгляд територіального розповсюдження та варіації текстів, що засвідчує процеси взаємодії та обмі- ну, спонукає дослідника до третього кроку: порівняльно- го вивчення поширення, варіювання, стабілізації, онов- лення та створення екотипів казки. Оповіді в їхньому природному стані є белетристич- ними прозовими наративами, які мають розказуватися (чи читатися?) аудиторії, що спостерігає. Уже від само- го початку, який закликає до уваги: «Одного разу…», і до кінця, що всіх задовольняє: «…І жили вони щасливо довіку», звучить людський голос, який промовляє слова казки, що магічно відрізняються від звичайного мов- лення. Акт оповідання відбувається одночасно з тво- ренням. Процес оповіді є драматичним актом – гучний голос, що супроводжується невербальними діями: жес- тами, мімікою та «мовою» тіла. Складання оповіді виконавцем знаходить підтримку, корекцію чи й кри- тичну оцінку з боку аудиторії, висловлену усно або жестами. І цей відгук також є складовою творчого про- цесу. Традиція визначає лише загальний начерк склад- ного багатоепізодного сюжету, проте оповідь, що вклю- чає епізоди, мотиви, послідовності формул, так само, як і індивідуальна розробка деталей та складання й структурування цілого, є наслідком ім провізаційної роботи оповідача. Казкознавці визначають якість варі- анта за його повнотою, звіряють, чи всі епізоди та мотиви, загальновживані формули були застосовані в належних для відповідного сюжетного типу обрисах без змін порядку або чи була оповідь «контамінована» шляхом запозичення епізодів з інших казкових типів. Цей тип пуризму викликаний нехтуванням природи усного творення (як уже відзначали Антті Аарне та Аксель Ольрік) і, здається, більше пов’язаний з рекон- струкцією літературного «першовзірця», ніж із твор- чою адаптацією сюжетних схем. Ще гірше, коли казки розглядалися як послідовність усталених формул, заре- єстрованих у сюжетних покажчиках, ігноруючи імпро- візовані зв’язки, додатки, описи ситуацій, характерис- тики ландшафту, душевних станів, умотивувань та описів дійових осіб. Ці елементи важливіші, ніж форму- ли, бо є джерелом несподіваних поетичних знахідок, що надають нового значення схематичним абстракці- ям, переданим оповідачеві. Оповідь багата на підтек- сти та натяки на сучасні проблеми, реалістичні епізо- ди, що стосуються приємних, неприємних, веселих та безвихідних ситуацій щоденного життя. Усе це спліта- ється в цілісну сюжетну оповідь лише завдяки індивіду- альній майстерності оповідача. Відтоді, як стенографія та електронні пристрої уможливили досконалу фікса- цію текстів, збирачі мали відзначити, що частіше можна почути довгу магічну казку, яка поєднує епізоди та мотиви кількох сюжетних типів, аніж таку, що наслі- дує модель казок братів Грімм чи будь-який інший літературний взірець. Насправді оповідачі руйнують неприйнятні схеми та вибудовують нові, прийнятні, оповіді з традиційного матеріалу [1, p. 33–46 ]. Творення/оповідання найдовшого прозового нара- тиву, казки, не наслідує техніки епічних співців у спо- собі послуговування формулами для побудови мону- ментальних віршованих епічних творів. Є дуже довгі казки, проте їх обсяг залежить від можливостей та потреб (допомога в спільній роботі, коли не можна заснути, під час чекання, коли треба якось змарнува- ти час, чи навпаки, коли треба когось приспати). Казка може тривати ніч у ніч два чи три тижні, проте ми маємо лише словесні свідчення оповідачів, які змі- нюють місце свого перебування, та не маємо записів, здійснених безпосередньо в процесі оповідання. Однак навіть найдовші з них видаються створеними шляхом поширення ритмічного повторення пригод, комбінацією споріднених казок, яка ніколи не сягає довжини віршованого епосу. Відомо, що казки опові- даються прозою, без обмежень метра, рими, нароста- ючих повторів, які організують сюжет і обмежують можливості виконавця епічного твору, окреслюючи події, подвиги, дії та розмови; оповідачі ж почувають- ся повновладними. Це відрізняє їх від менестрелів, які є слухняними зберігачами пам’яті про величні істо- ричні події. Казкарі не повинні оповідати правду, навпаки, вони вільні імпровізувати, шукати та відхи- лятися від загальних обрисів оповіді, дозволяють собі http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 18 Народна епіка та питання виконавства ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 не погоджуватися з правилами та вводити нові епізо- ди, як їм заманеться. Вони розглядають казку як вигадку – найбільшим визнанням для оповідача є те, коли вважають, що він є страшним брехуном, котрий може збудувати розповідь так, як він або його аудито- рія того забажає. Я слухала багато майстерних опові- дачів, які пояснювали хитрощі свого ремесла та побу- дови оповіді на основі опорних слів. Усна композиція в рецитуванні казок не вимагає запам’ятовування та повторювання римованих формул для того, щоб виграти час або пригадати наступний епізод, вона вимагає здатності до імпровізації та вміння прила- штуватися, а згодом виправити помилку, якщо епізод видається неправильно обраним та вимагає змін. Схема оповідання (культурно-специфічна та орієнто- вана на наратора) зосереджена на самому оповідаче- ві, його біографії, вона наслідує етапи його життєвого шляху. У цих межах ритм прози створюється завдяки збалансованому набору повторюваних та постійно нарощуваних пригод, які оповідач може обирати зі знач ної кількості споріднених та альтернативних можливостей. Техніка майстерного оповідання дає великі можливості, і спосіб їхнього застосування ціл- ком індивідуальний. Одні поширюють оповідь, інші роблять її стислою, окремі створюють безлад та невід- повідність, але навіть фрагментарні версії, так само, як і ті, що мають багато відхилень, все-таки дають змогу зрозуміти способи творення традиційних казок. Приклад побудови оповіді в природному процесі нарації допоможе зрозуміти те, що я оминула в цьому стислому викладі. Я ніколи не забуду того полудня, коли випадково зайшла з коротким візитом до тіточки Сюзен, шанова- ної у своєму осередку оповідачки. Я навіть не принесла свого магнітофона, я просто хотіла дізнатися, як почу- вається її хвора дочка. Тіточка Сюзен поралася вдома: шестеро дітей, свійська птиця, корова, молода кобила та пилка й город, а її зять у цей час працював у полі. Коли я відчинила двері, вона сиділа біля вогню поміж онуків. Поряд стояла колиска з дитиною. Дві сусідки сиділи навпроти за столом. Тіточка Сюзен однією ногою час від часу погойдувала колиску та підкидала у вогонь торф і оберемки соломи. Ритмічно рухаючись, вона зверталася до своїх зачарованих слухачів. Тіточка Сюзен розповідала складну довгу казку, відому фахів- цям як «Безручка» (AT 706). Кілька версій основного сюжету відомі в цьому регіоні, однак тіточка Сюзен демонструвала його незвичайні риси. Вона значно роз- ширила основний сюжет, запозичила елементи кількох близьких за сюжетом казок і додала глибоко особис- тих, емоційно сповнених деталей. Її казка (25 друкова- них сторінок) [5, p. 223–248] демонструє творчу інди- відуалізацію традиційного тексту оповідачкою, яка оновлює його значною мірою завдяки захопленню двох жінок-слухачок. Тіточку Сюзен як майстра розло- гих пригодницьких оповідей радо слухали при нагоді, коли не можна було спати, адже вона могла допомогти людям долати сон упродовж 48 годин сидіння біля мерця. Ось стислий сюжет її оповіді: Батьки вигнали своїх дванадцятьох синів, коли нареш‑ ті в них народилася дочка. Тільки‑но їй виповнилося чотири роки, вона вирушила на пошуки своїх братів, розбійників, котрі жили в лісі. Вона доглядала їхній дім, і брати її любили та пестили, поки не втрутилася заздрісна невістка. Вона вбила улюбленого коня свого чоловіка, собаку і навіть власного сина, аби звинувати‑ ти дівчину й примусити братів знищити її. Дівчину скалічили і покинули. Мисливець‑принц знаходить її та одружується з нею. Покликаний до війська, король зму‑ шений залишити вагітну дружину на свою матір. Листи матері й короля було підмінено, бо посланця при‑ спали дружина та дочка господаря, які мріють про одруження з королем. У фальшивих листах героїню звинувачують у тому, що вона народила двох песиків, а підмінений лист‑відповідь наказував знищити матір і дитя. Мати короля не дозволила її вбити, проте не могла перешкодити її вигнанню. Завдяки божественно‑ му чуду в героїні відростають руки, син і матір оселя‑ ються в чарівному замку. Тим часом повертається король і дізнається про зраду листоноші. Він та два‑ надцять братів чудом проходять золотим мостом до замку королеви, де їх зустрічають як гостей. Сина про‑ сять розважити гостей і розповісти їм історію. Хлопчик повторює всю казку від початку до кінця, включаючи впізнання, прощення та щасливе возз’єднання розлучених. Цей незвичайний варіант відомої традиційної казки багатий на епізоди, описи природи, образи, зображен- ня всього діапазону людських почуттів (радості, любо- ві, злості, болю, заздрості, ненависті) та типів люд- ських характерів і втілює реальний життєвий досвід не освіченої оповідачки. Вона жила поміж сільських трударів у своєму селі та переїжджала до маєтку госпо- дарів разом із групами робітників (sharecropper) на період сезонних робіт. Вона ніколи не бачила великих міських центрів, не знала звичаїв та звичок вищого світу. Вона не бачила краси й потворності, доброчин- ності й злих витівок персонажів своїх казок. Те, про що вона розповідає (люди й місця, суб’єкти й об’єкти), їй зовсім чуже, знайомі лише емоції, найпростіші почут- тя. Вона засвоїла символічну мову казки, зростаючи разом зі своїми однолітками. Фантазія, уява та мова спільні й зрозумілі всім. Версія цього міжнародного сюжету, розказана тіточкою Сюзен, може розглядатися і як джерело етнографічного опису особистості в кон- тексті її соціокультурного становища. Вона не єдина, хто має таку здатність. Знання казок та їх складників поширене в її середовищі, воно спільне для оповідачів та слухачів, обдарованих виконавців та пересічних переповідачів. Тільки збирач, який виступає як сторон- ній спостерігач, може це помітити. Я мала вдатися до поглибленого опису особистості оповідачки, збираючи її казковий репертуар в контексті її культури, щоб зро- зуміти творчий процес і з огляду на індивідуальність, і на наратив. Текст не може досліджуватися поза контек- стом, а контекст не може вивчатися без тексту. Але, зрештою, все-таки найпоказовішим є текст. Люди роз- повідають історії, бо співвідносять себе з ними, а не http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 19 ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012 Лінда Дег. У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок тому, що прагнуть вести дискурс, спілкуватися, співдія- ти, виявляти себе, звільнятися від напруження, грати ролі чи ще через якісь інші другорядні причини, що є спільними для виконавців, котрі люблять світло рампи. Усі вони екстраверти, усі прагнуть самовиразу, та цим ще не пояснюється майстерність оповідача. Слухачам не буде цікаво, якщо казка не захоплюватиме. Потяг до сентиментальних, трагічних, таких, від яких холоне кров, страшних, романтичних чи гумористичних опо- відей, вигаданих чи реальних – природний для Homо narrans. Способи оповідання, переказування, нарації та відтворення реального чи уявного досвіду відрізняють- ся, як і особистості. Сюжет існує, проте не кожен може розповісти його так, щоб задовольнити аудиторію. Кожне суспільство формує розуміння того, як це має відбуватися, зразок має бути підтверджений слухача- ми. Маргінальних оповідачів може сприйняти збирач, проте не спільнота. Циган, нічний сторож, розповів фольклористові понад чотириста казок, проте він не був популярним серед односельців через абсурдні пере- більшення, що руйнували логіку казки. Семи- чи два- дцятиодноголовий дракон був у межах прийнятного, але хто ж погодиться з тисячо головою потворою, яка викрадає царівну [3]. І як може цей надзвичайний каз- ковий дракон проковтнути пасажирський поїзд із сотнею вагонів? Текст є основою, однак, аби примуси- ти її працювати, необхідний творчий індивід, який знає закони оповіді. У той час, як тіточка Сюзен говорила, обличчя двох жінок-гостей були зосереджено уважні. На їхніх обличчях відображалися емоції, реакції на події відпо- відно до їх розгортання. Напруга, злість, полегшення почергово змінювалися у виразах їхніх облич, у їхніх стиснутих у відчаї через підміну листа в кулак пальцях (тіточка Сюзі точно переповіла зміст шістнадцяти листів: чотири правдиві й чотири фальшиві від матері до сина та чотири правдиві й чотири фальшиві від сина до матері, у яких вирішувалася доля героїні). Вони висловлювали задоволення з приводу того, що маленький принц був так гарно вихований, що він міг добре читати й писати, був кмітливий та чемний з гостями, гарно вмів говорити й поводитися. З їхніх очей потекли сльози, коли Господь втрутився й повер- нув втрачені руки матері та побудував палац і золотий міст. Утім, вони водночас настирливо повторювали, кваплячи, соваючись на стільцях і зав’язуючи й розв’язуючи хустки на головах: «Про довжуй, тіточко Сюзі, продовжуй!». А коли оповідь було завершено, обидві вибігли. Тільки тоді я усвідомила, що впродовж двох з половиною годин сусідки були так захоплені оповіддю, що навіть не помітили, як промайнув час відтоді, як вони залишили своїх малих дітей самих замкненими вдома. Потім я запитала, чи це вперше вони почули цю казку, чи була вона новою для них. «О ні, – відповіли вони, – ми любимо цю історію і про- симо хрещену розповідати її знову і знову». 1. Dégh L. The Creative Process of Storytellers // Narratives and Society: A Performer-Centered Study of Narration. – Helsinki : Academia Scientiarium Fennica, 1995. – P. 33–46. 2. Dundes A. The Devolutionary Premise in Folklore Theory // Journal of the Folklore Institute. – Bloomington, Ind. : Folklore Institute, Indiana University, 1969. – N 6. – P. 5–19. 3. Erdész S. Ámi Lajos meséi. – Budapest : Akadémiai Kiadö, 1968. – Vol. 1–3. 4. Georges R. Toward an Undersrtanding of Storytelling Events // Journal of American Folklore. San Diego, California : Houghton, Mifflin – 1969. – Vol. 82. – P. 313–328. 5. Hungarian Folktales. The Art of Zsuzsanna Palkо́ / Collected, transcribed, annotated and introduced by L. Dégh; translation from Hungarian by V. Kalm. – Jackson : University Press of Mississipi, 1996. 6. Ö’Suilleabhа́in Seа́n and Rwidar Th. Christiansen. The Types of the Irish Folktale. – Helsinki : Academia Scientiarium Fennica, 1963. 7. Ranke K. Kategorien der Volksprosa // Fabula. – Berlin : Verlag Walter De Gruyter & Co, 1967. – N 9. – P. 4–12. 8. Ward D. Ideonarrating and Social Change // Storytelling in the Contemporary Societies / ed. by Röhrich Lutz and Sabine Wienker-Piepo. – Tubingen : Gunter Narr, 1990. – P. 33–41. Література Авторизований переклад з англійської олександри Бріциної http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

У центрі уваги – митець: творення та виконання традиційних казок

Репозитарії

Схожі ресурси