«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
Elizabeth C. Fine. «Lazy Jack»: Coding and Contextualizing Resistance in Appalachian Women’s Narratives. This article examines the dominant motifs and related versions of tale «Lazy Jack» to appreciate the changes Carter-Sexton has brought to her telling. The author of the article analyzes the impli...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2012
|
| Назва видання: | Народна творчість та етнологія |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201673 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі / Е. Файн // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 20-31. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-201673 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2016732025-01-28T10:42:59Z «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі Файн, Е. Народна епіка та питання виконавства Elizabeth C. Fine. «Lazy Jack»: Coding and Contextualizing Resistance in Appalachian Women’s Narratives. This article examines the dominant motifs and related versions of tale «Lazy Jack» to appreciate the changes Carter-Sexton has brought to her telling. The author of the article analyzes the implicit coding strategies of appropriation, juxtaposition, and incompetence used by Carter-Sexton to subvert male dominance, and links her coding strategies to those used by other female storytellers in her family. The article explores the metanarrative and meta-performative techniques the author uses to recontextualize the tale. 2012 Article «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі / Е. Файн // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 20-31. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201673 398.21:811.87–055.2 uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Народна епіка та питання виконавства Народна епіка та питання виконавства |
| spellingShingle |
Народна епіка та питання виконавства Народна епіка та питання виконавства Файн, Е. «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі Народна творчість та етнологія |
| description |
Elizabeth C. Fine. «Lazy Jack»: Coding and Contextualizing Resistance in Appalachian Women’s Narratives. This article examines the dominant motifs and related versions of tale «Lazy Jack» to appreciate the changes Carter-Sexton has brought to her telling. The author of the article analyzes the implicit coding strategies of appropriation, juxtaposition, and incompetence used by Carter-Sexton to subvert male dominance, and links her coding strategies to those used by other female storytellers in her family. The article explores the metanarrative and meta-performative techniques the author uses to recontextualize the tale. |
| format |
Article |
| author |
Файн, Е. |
| author_facet |
Файн, Е. |
| author_sort |
Файн, Е. |
| title |
«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі |
| title_short |
«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі |
| title_full |
«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі |
| title_fullStr |
«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі |
| title_full_unstemmed |
«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі |
| title_sort |
«ледачий джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців аппалачі |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Народна епіка та питання виконавства |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201673 |
| citation_txt |
«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору в жіночих оповідях індіанців Аппалачі / Е. Файн // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 5. — C. 20-31. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| series |
Народна творчість та етнологія |
| work_keys_str_mv |
AT fajne ledačijdžekkoduvannâtakontekstualízacíâoporuvžínočihopovídâhíndíancívappalačí |
| first_indexed |
2025-02-09T04:43:54Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:43:54Z |
| _version_ |
1823553602601353216 |
| fulltext |
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Джек – типовий американський герой, зазвичай бід-
ний, але дотепний і хитрий персонаж, котрий може
перехитрити злодіїв і велетнів [20, p. XXIII; 21, p. 36].
У казках про Джека, що їх найчастіше записували в
регіоні Аппалачі, жінок зображують другорядними
героями, як, скажімо, дружина чи матір Джека, і вони
рідко наділені сильним характером або ініціативністю,
на відміну від їхніх колег-жінок в шотландській тради-
ції [16, p. 1]. Проте в незвичайній розповіді, що назива-
ється «Ледачий Джек», оповідачка зі штату Кентуккі
Беверлі Олівія Картер-Секстон переробляє історію про
Джека і вводить у її сюжет канібалізм та самопоїдання
і цим кидає виклик традиційним гендерним та еконо-
мічним відносинам, які вона спостерігала у своєму
рідному Роккасл Каунті, штат Кентуккі 1.
У статті аналізується виступ Б. Картер-Секстон у
трьох вимірах для того, щоб зрозуміти, як вона створює
розповідь і перформативний простір для своєї аудито-
рії, уявляє нетрадиційні гендерні та соціально-еконо-
мічні ролі, метафорично зображує злидні й апатію
такими сильними, що буквально поїдають. У першому
вимірі Б. Картер-Секстон розглядає основні мотиви й
пов’язані версії цієї розповіді, аби оцінити зміни, які
вона внесла до неї. У другому вимірі Беверлі Олівія
використовує концепцію «прихованих стратегій коду-
вання» Джоан Раднер і Сьюзен Лансер [22], щоб зрозу-
міти деякі приховані методи, що їх вона використовує
для того, аби підірвати чоловіче домінування в розпо-
відях індіанців Аппалачі. Стаття пов’язує стратегії коду-
вання Б. Картер-Секстон з тими, якими послуговують-
ся інші жінки-оповідачки у її сім’ї. Нарешті, виходячи за
рамки оповідання, аналізується взаємодія Б. Картер-
Секстон з її безпосередньою аудиторією. У статті роз-
глядаються метанаративні і метаперформативні мето-
ди, які реконтекстуалізують розповідь, пов’язуючи її з
аудиторією яскравими й сильними способами, що зму-
шують цю аудиторію бачити «істину» очима автора
[2; 5; 4]. Багато реконтекстуалізаційних методів автор-
ки закріплюють її закодоване повідомлення про жіночу
силу і перемогу над чоловічим домінуванням. Для того
щоб дослідити ці методи, необхідно прочитати опові-
дан ня. На початку статті розкриваються обставини
життя оповідачки та її спільноти, а далі наведено
авторський текст «Ледачого Джека».
Оповідачка та її спільнота
Беверлі Картер-Секстон – оповідачка і вчителька
фізичного виховання з Роккасл Каунті, штат Кентуккі.
Вона народилася 20 грудня 1953 року в Цинциннаті,
штат Огайо. Її батько працював у хімічній компанії і
не мав атестата про закінчення середньої школи, a
мати покинула школу в п’ятому класі, щоб працювати
на фермі. Оповідання історій було їхньою розвагою;
по суботах вони не спали всю ніч, займаючись цим.
Коли Беверлі було дев’ять років, її батько помер, і
вона з родиною повернулася в Роккасл Каунті, щоб
жити поруч з родиною матері. Там Б. Картер-Секстон
пішла до школи, яка складалася лише з двох кімнат.
Оскільки школярі не мали обладнаних ігрових май-
данчиків, вони сідали в коло й розповідали історії.
Беверлі мала репутацію хорошого оповідача. Вона
розповідала: «Я завжди могла розказати найстрашні-
шу історію і змусити їх плакати» [10]. Багато страш-
них історій чи розповідей про примар вона почула від
дідуся, розповіді про реальне життя брала від матері
та бабусі [12].
В історіях, узятих від матері та бабусі, відображало-
ся життя її сім’ї в бідному сільському окрузі. Багато
історій, що розповідала їй мати, оповідають про голод,
відображають часи її дитинства в 1920-х роках, коли
не вистачало їжі. Сім’я матері була фермерською. Дід
по материнській лінії працював на лісозаготівлях та
вугільних копальнях і доповнював свій дохід прода-
жем самогону. Дід по батьківській лінії походив з Вайс
Каунті, штат Вірджинія. Він працював у вапняковому
кар’єрі. Батько Беверлі пішов у торговий флот, коли
йому було 14 років, а згодом почав служити на вій-
ськово-морському флоті. Він працював у хімічній ком-
панії в Цинциннаті, де й помер у віці 49-ти років.
Роккасл Каунті є частиною Центрального регіону
Аппалачі, як визначено Регіональною комісією у спра-
вах Аппалачі, з населенням 15 417 осіб станом на
1995 рік. Від 1994 року середній дохід на душу населен-
«Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору
в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
Елізабет С. Файн
УДК 398.21:811.87–055.2
elizabeth C. Fine. «Lazy Jack»: Coding and Contextualizing Resistance in appalachian Women’s Narratives. This article
examines the dominant motifs and related versions of tale «Lazy Jack» to appreciate the changes Carter-Sexton has brought to
her telling. The author of the article analyzes the implicit coding strategies of appropriation, juxtaposition, and incompetence
used by Carter-Sexton to subvert male dominance, and links her coding strategies to those used by other female storytellers in
her family. The article explores the metanarrative and metaperformative techniques the author uses to recontextualize the tale.
Keywоrds: «Lazy Jack», implicit coding strategies, appropriation, juxtaposition, incompetence, metanarrative and
metaperformative techniques.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
21
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Елізабет С. Файн. «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору
в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
ня становив 12 340 доларів США. У порівнянні із серед-
німи по США 21 696 доларами, округ мав високий
рівень бідності. У 1995 році бідувало 30,7 відсотків
населення округу [1]. Основними роботодавцями в
цьому окрузі були два невеликі заводи, Міністерство
охорони здоров’я, лікарня і школи. Багато людей зму-
шені були шукати роботу поза межами округу.
Навчаючись у Береа-коледжі, де Беверлі здобувала
освіту у сфері фізичного виховання, вона відвідувала
заняття з мистецтва розповіді історій професора Гаррі
Робі, котрий запропонував їй виступати перед аудито-
рією. Вона стала першою студенткою Береа-коледжу,
яку запросили виступити на одному із зібрань – куль-
турному заході, організованому коледжем. Відтоді
Беверлі виступала на кількох фестивалях із переповідан-
ня історій, зокрема на фестивалі в Джонсборо, штат
Теннессі, під егідою Національної асоціації професій-
них заходів; зробила аудіозапис циклу своїх розповідей
про Джека і в 1990 році брала участь у конференції,
присвяченій дослідженню Аппалачі в Береа, штат
Кентуккі. Б. Картер-Секстон має дочку і сина. Вони із
чоловіком усиновили ще одного хлопця.
Репертуар Б. Картер-Секстон складається з майже
500 історій, які вона може розповіс ти по пам’яті.
Половину з них становлять страшні історії, а решта є
розповідями про Джека, особистими, сімейними,
гумористичними і підбадьорювальними. Б. Картер-
Секстон, як і багато корінного населення Аппалачі,
претендує і на американо-європейську традицію, і на
спадщину індіанців Черокі, оскільки її прабабуся по
материнській лінії, як і прабабуся по-батьківській,
була Черокі. Тендітна жінка з високими вилицями,
темним волоссям і темними очима, Б. Картер-Секстон
демонструє свою належність до індіанців Черокі. Вона
хоча й розповідає історії Черокі своїй родині, проте не
робить цього для широкої аудиторії, позаяк є чудові
виконавці, корінні американці, які розказують такі
оповіді [12].
Б. Картер-Секстон не може пригадати, від кого вона
почула історію про «Ледачого Джека», але припускає, що,
можливо, їй розповіла мати. Вона чула, як літній чоловік
в Береа-коледжі на ім’я Фред Паркс розповідав історію, і
згадала, що вона вже знає цю оповідь. Вона також попе-
редила мене, що історію індіанців Крі, яка називається
«Жінка-скелет» (з аналогічним мотивом про самопоїдан-
ня), розповідає Гейл Росс. Незважаючи на те що розпо-
відь пана Росса містить деякі деталі, які дуже подібні на її
історію, Б. Картер-Секстон зауважує, що вона не чула її
до того, як дізналася про «Ледачого Джека», і що це ніяк
не вплинуло на її власну манеру оповіді.
Я вперше почула, як вона розповідає свою улюблену
історію «Ледачий Джек» у 1990 році на конференції з
дослідження індіанців Аппалачі. Була заінтригована
шокуючим портретом Джека-людожера і авторським
зображенням дружини Джека як сильної людини.
Я приїхала до Береа-коледжу в січні 1993 року, щоб
зафільмувати її розповідь «Ледачий Джек». Вона опові-
дала цю історію фольклорному класу професора Лояла
Джонса, який відвідує десять студентів.
Текст виступу-розповіді «Ледачий Джек»
Наведений текст виступу-розповіді «Ледачий Джек»
передається не тільки словами, але й динамічністю
Б. Картер-Секстон, естетичністю використання нею
голосу й тіла, а також взаємодією з аудиторією.
Оскільки люди часто кодують свої соціальні повідом-
лення невербально, особливо коли вони чинять опір
домінуванню, то такі тексти дуже необхідні для аналізу
жіночого дискурсу. Слова, надруковані жирним шриф-
том, указують на те, що їх необхідно інтонаційно виді-
ляти; дефіси між літерами передбачають сповільнену
вимову звуків. Перехід на інший рядок супроводжуєть-
ся невеликими паузами між фразами. Якщо фраза не
вміщається в одному рядку, то підкреслення означає її
продовження в наступному. Паралінгвістичні модифі-
катори розміщено зліва та виділено курсивом. Жести й
міміку позначено курсивом справа від тексту або в
самому тексті. Дефіси в дужках указують, що невер-
бальна поведінка, описана в попередньому рядку,
повторюється.
Підкреслення акцентують метанаративні й метапер-
формативні коментарі виконавця і позначають рух
оповідача в напрямку аудиторії. Щоразу, коли оповідач
безпосередньо звертається до аудиторії, щоб проко-
ментувати історію, рядок або рядки підкреслено. Ці
підкреслення показують, як оповідач традиціоналізує
та реконтекстуалізує історію [5, p. 112–114]. Реакцію
аудиторії наведено в дужках 2.
«Ледачий Джек» Беверлі Картер-Секстон
Історію, яку збираюсь вам розповісти, я розказува-
ла на зібранні, тому ви вже могли її чути. Я знаю, що
Бред чув, бо я розповідала її йому в рамках програми
«Верхня межа», коли брала участь у цьому заході. Це
історія про Джека. Я завжди мала спершу одягнути
свої маленькі рукавички (одягає чорні рукавички з від‑
різаними кінчиками пальців). Я виросла в Роккасл
Каунті. Хто з вас із Роккасл Каунті? Добре. У Роккасл
Каунті розповідають багато історій. Я росла на Браш-
Крік, на гірському хребті, де й почула багато історій
спершу від мами та дідуся, а потім, коли пішла до
школи. Це була дійсно школа, яка зай мала лише дві
кімнати. Спершу я розповідала про школу, яка займа-
ла одну кімнату, але насправді їх було дві та ще й з
ґанком. І там я теж почула багато історій. Отже, істо-
рія, яку я хочу вам розповісти, є оповідь про Джека, і я
розповім її на своєму діалекті. Я поступово дедалі
більше заглиблююсь у діалект і часом забуваю про це,
тому можуть виникнути проблеми з розумінням дея-
ких слів, які я зможу пояснити вам згодом. Гадаю,
проблем не виникне. Гаразд. [пауза]
Отже, було це давн- -им-давно.
Була собі жінка.
І вона мала маленьку дитину.
Вона казала: «Бо- -же, хай моя дитина буде мені
подарунком».
5 Вона помили- -лась.
Вона отримала свого нікче- -му. [сміх]
Вона назвала його Джек.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
22 Народна епіка та питання виконавства
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
А тепер із самого початку.
Вона знала, що Джек був ледачим немовлям.
10 Він навіть не хотів смоктати материнське молоко.
Вона змушена була тримати його біля грудей і бриз-
кати молоком (уявно тримає дитину
біля грудей і бризкає молоко йому в рот). [сміх]
Він справді був ледачим.
Мати завжди носила його на руках,
коли він навіть навчився вже й ходити.
Справи не покращились, навіть коли Джек став
старшим.
15 Коли він став достатньо великий, він сів у крісло-
качалку,
витягнув його на середину кімнати,
усівся в ньому
і почав гойдатись. (туди‑сюди)
Він почувався дуже добре, коли робив це. Він
подумав:
20 «Проведу залишок свого життя тут, у цьому кріслі».
Спробуйте й ви. [сміх]
Гойдався й гойдався.
Він спав у тому кріслі,
Він їв у тому кріслі.
25 Він сидів там і волав:
«Мамо, мамо,
Принеси мені сендвіч з ковбасою, мамо.
Поклади мені гірчиці на нього, цибульки,
Дай мені кока-коли».
30 Боже, ну він був і ледачий.
Уявіть, що він насидів яму на своєму стільці, (окрес‑
лює коло на уявному сидінні стільця)
сидів на сидінні стільця й робив свою справу. [сміх]
Він не хотів навіть ходити на двір до вітру, він такий
жалюгідний. [сміх]
Це, звичайно, дуже не подобалося його мамі.
І вона намагалася зняти його із цього крісла.
35 Проте марно, він сидів, як скеля.
Спав, їв,
але пройшли роки.
Джеку виповнилося вісімнадцять років.
40 Це саме той вік, коли вас можуть позбутися, якщо
цього захочуть.
Я одного вже позбулася. [сміх]
Вона сказала: «Джеку, маю кілька пропозицій до
тебе.
– Перша: Ти можеш піти працювати прямо туди, на
ту ферму.
Я буду продовжувати годувати тебе.
Ти працюєш за їжу, я буду тебе годувати.
45 Пропозиція друга: – Ти можеш піти в інше місце,
знайти роботу, приносити якийсь дохід, щоб купи-
ти їжу.
Я буду тебе годувати.
Третя: – Якщо не хочеш виконувати жодної,
50 ти просто підеш геть, Джеку». [сміх]
Джек подумав трохи і сказав:
«Ну, мамо, якщо я піду працювати на цю ферму,
то я можу натерти мозолі на руках (показує доло‑
ні рук),
55 але в мене ніколи не було мозолів.
Мамо, вони можуть лопнути.
І туди може потрапити інфекція,
що може призвести до зараження крові,
вона дійде до мого серця і вб’є мене, мамо.
60 Ти ж не хочеш, щоб я помер, чи не так?
І мамо,
якщо я піду в інше місце на роботу,
чому я мушу працювати до сьомого поту?
Якщо я працюватиму до сьомого поту, я ослабну.
65 І можу захворіти на пневмонію, можу померти,
мамо.
Ти ж не хочеш, щоб я помер, мамо?»
Вона вигнала його з дому стусанами.
Так Джек опинився на вулиці.
70 Він подумав: «Що я тепер буду робити?».
Він повинен був знайти їжу.
І він почав казати:
«Я знаю, що я буду робити.
Я знайду собі жінку, щоб піклувалася про мене.
75 Вона буде готувати мені,
ставитиметься до мене добре.
Ось що я зроблю.
Я знайду собі жінку».
І він почав пошуки.
80 Він відвідав усіх дівчат в окрузі Роккасл, що хотіли
вийти заміж.
Проте вони чули про ледачого Джека.
І жодна з них його не захотіла.
Отже, він пішов до іншого округу – Медісон.
Почав ходити до дівчат там.
85 Проте його репутація була відома й там.
Жодна із тих дівчат не захотіла одружуватися з ним.
Вони знали, що він був ледачий.
Він відправився на північ до округу Фейєт, що в
Лексінгтоні.
Він подумав: «Тут дівчата не чули про мене».
90 Він помилявся. [сміх]
Вони чули про нього.
Якось він просто повертався з побачень геть засму-
чений,
почуваючись кепсько.
Коли раптом
якась дівчина підбігла до нього й сказала:
(кричить) «Почекай, Джеку. Зачекай хвилину. (пра‑
цює мімікою, піднявши обидві руки
над головою)
Я вийду за тебе».
Він просто зупинився.
І запитав: «Ти вийдеш?»
100 (голосно) Вона відповіла: «Так, я вийду за тебе,
Джеку».
Проте було щось, що він не знав про неї.
Вона була така ж ледача, як і він.
Мама вигнала її з дому.
Вона подумала: «Я знайду собі чоловіка, щоб піклу-
вався про мене».
105 Так вони зустрілись.
І одружились.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
23
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Елізабет С. Файн. «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору
в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
Оце так пара.
Жоден з них не буде працювати.
І що, ви думаєте, вони зробили?
110 Те, що більшість старих жалюгідних ледарів
роблять.
Вони почали ходити по своїх родичах.
Вони відвідували їх
і залишалися в них,
і залишалися в них,
115 і залишалися в них,
аж поки ті в буквальному сенсі не виштовхували їх з
будинку.
І вони йшли вже до когось іншого
і залишалися в них,
і залишалися в них,
120 і залишалися в них,
аж поки, нарешті,
вони не обійшли таким чином усіх своїх родичів.
Ніхто більше не хотів їх терпіти.
Родичі не хотіли їхніх візитів.
125 Вони знали, що ті просто приходять, щоб їсти і
спати в них,
не маючи бажання працювати.
Отже, вони знову опинилися на вулиці.
І вони думали: «Що ми будемо робити?».
У Джека був дядько,
130 який був, справді, м’якосердий,
і він запропонував:
«Джеку, тут є невелика ділянка землі.
135 Там будиночок.
Якщо ви будете обробляти землю, це дасть вам мож-
ливість жити.
Достатньо, щоб прогодувати себе.
Бери її собі.
Просто переїжджай туди».
140 Отже, Джек і його жінка переїхали туди, бо в них
не було куди йти.
Це була одна кімната, маленьке гарне місце.
У ній були деякі меблі.
І з одного боку стіни був великий кам’ян- -ий камін.
(окреслює руками форми каміна)
Там були також два крісла-гойдалки.
145 І Джек та його жінка розсілися на кріслах-гой-
далках перед цим каміном. (вона сідає на
стілець і починає гойдатися вперед і назад)
Вони почувалися дуже добре, коли робили так. (гой‑
дається)
Вони почали гойдатись. (- - -)
А жінка йому й каже: «Джеку, (- - -)
150 ти би пішов на вулицю й нарубав нам дров. (- - -)
Невдовзі зима.
Може бути холодно».
Джек відповів:
«Так, дійсно, треба піти.
155 Але я маю відпочити,
(позіхаючи) oх, oх, треба перекусити перед виходом.
Ох, я принесу дрова пізніше, а ти б
краще вийшла на вулицю і принесла нам чогось
поїсти.
Зима йде, і ми такі голодні».
160 Жінка відповіла:
(позіхаючи) «Ох, Джеку, знаєш, я зроблю це, але
спочатку дозволь мені трохи подрімати просто
зараз, і я принесу нам поїсти трохи пізніше.
О-о-о-ох». (позіхає)
(сердито) І сидять далі.
165 Жоден з них не встав і нічого не робив,
сиділи-гойдались навпроти цього (окреслює в пові‑
трі контури каміна)
кам’яного каміна. [сміх]
Прийшла зима.
170 Найсуворіша і найтемніша її частина.
Був січень.
Дув звідусіль вітер,
на землю падав сніг Оооооооо!
Було холодно.
175 А Джек з дружиною так і сиділи.
«Ххх-Дзз-зз-зз-зз! Дзз-зз-зз-зз!» (тремтячи, притис‑
кає руки до грудей)
Джек сказав: «Мен-н-н-і хо-ло-дно Дзз-зз-зз-зз». (----)
Дружина сказала:
«Мен-н-н-і хо-ло-дно також, Джеку. (----)
180 Іди й принеси нам дров, щоб розпалити вогонь і
зігрітися».(----)
Джек відповів:
«Але я повинен спершу поїсти. (----)
Іди знайди нам їжу».(----)
(роздратовано) І сидять далі. [сміх]
185 Отже,
так та жінка там і сиділа,
подивилася через вікно в один бік (показує рукою
вправо) –
і там стояла смерть від голоду. [сміх]
Подивилася в інший бік (показує рукою вліво) –
190 і там стоїть смерть від холоду.
І вона зрозуміла, що може померти.
І вона подумала: «Боже, я ще занадто молода, щоб
помирати»,
195 і вона схопилася з того крісла і сказала: (схоплю‑
ється)
«Джеку, я збираюсь знайти щось поїсти
і поки мене не буде, нарубай нам дров і розпали
вогонь».
І стрімголов вибігла на двір.
Джек сидів. (мімікою зображає Джека, котрий
сидить притискаючи руки до грудей і тремтячи)
200 «Ух-х-х-х ( - -)
Я-Я в-в-впевнений і сподіваюсь, що вона скоро
повернеться. (-)
Мені так холодно, і я такий голодний. Я просто не
можу витримати цього». (- - -)
Просто змерз і тремтів. (-)
Але він не встав
205 і не пішов рубати дрова.
Він сидів, просто дивлячись через вікно, (показує
рукою вправо)
і він побачив смерть від голоду, [сміх]
і побачив смерть від холоду. (показує рукою вліво)
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
24 Народна епіка та питання виконавства
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
210 І він зрозумів, що може померти,
і сказав: «Боже,
Я занадто порядний, щоб помирати». [сміх]
І він зіскочив з того крісла, (схоплюється)
розбив його на кілька частин (умовно розбиває
стілець)
215 і кинув у той кам’яний камін. (умовно кидає
деревину в камін)
Спалахнув вогонь
Він так зм-ерз і так хотів зігрітися,
що підсунувся до вогню так бли-зько, як це було
можливо.
Засунув руки в камін, намагаючись зігріти їх. (про‑
стягає руки вперед, ніби гріє руки на вогні)
Вони так змерзли, що аж оніміли, (- - -)
220 і він намагався зігріти їх, підсовуючи прямо в
полум’я. (трясе руками, ніби вони потрапили
у вогонь)
Засунув руки прямо у вогонь. (- - -)
– Ах, ах! О! О! Намагається витягнути їх. (- - -)
– Ох! Ох! Ох! (засовує пальці в рот, щоб охолоди‑
ти їх)
225 –Умм! Умм! (починає облизувати пальці)
Він почав їсти м’ясо з кінчиків своїх пальців.
Потім засунув усю руку в камін, (умовно простягає
руки у вогонь)
смажить на вогні долоню, [аудиторія стогне]
їсть з неї м’ясо. (показує, як він їсть руки)
230 Сунув руку в рот і обкушує м’ясо. (показує, як
він їсть передпліччя) [аудиторія стогне]
Повертає її іншим боком у вогні. (крутить
руку, ніби хоче, щоб м’ясо рівномірно просмажилося)
Він приготував сам себе,
дотягнувся до кожного маленького шматочка,
засмажив його і з’їв.
Усе, крім невеликої ділянки, просто тут (гладить
потилицю)
235 і тут (поплескує себе по куприку), усе, чого він не
зміг дістати.
І стояв там. (показує обглодані Джекові руки й вися‑
чу голову)
Просто купа старих кісток і зв’язок. (- - -)
Немає більше м’язів, (- - -)
немає більше м’яса. (----)
240 Просто все, як жмут гумових мотузок, (- - -)
що тримали його вкупі. (- - -)
Він був усе ще голо-дним і подумав:
«Мені треба ще щось поїсти».
Так він почав рухатись до дверей. (іде хитаючись)
245 І ви знаєте, ви вже не зможете йти нормально.
(- - -)
Якщо у вас немає ні м’язів, ні м’яса. [сміх] (- - -)
Він рухався до дверей. (- - -)
Коли Джек проходив через двері,
повернулася жінка.
250 рррр ----- (показує, як відкриваються й грюка‑
ють двері),
Просто розмазало його по стіні.
Він був справжнім скелетом – шкіра й кістки.
І тут увійшла вона.
(кричить) Вона сказала: «Джеку, я принесла нам
поїсти!» (умовно несе великий кошик)
255 Маю повну корзину їжі.
Іди сюди. Я бачу ти розпалив вогонь, Джеку». (ста‑
вить кошик додолу)
Раптом заскрипіли зачинені двері.
Рррррррр
Вона повернулася
260 і побачила його, він стояв там.
І сказала: «Аххх» (кричить, біжить назад, махаючи
руками з переляку)
«Джеку! Що сталося з тобою?»
Він підбіг до неї, (показує біг)
припав до тієї корзини й почав жадібно їсти. (пока‑
зує, як Джек на колінах запихає їжу в рот)
265 А вона просто відійшла вбік і дивилася на нього.
(відступає назад, підіймаючи руки вгору з переляку)
Він встав
і дивився на неї.
Підійшов до неї (підходить до жінки в залі)
і сказав: «Дай, дай, дай свою руку. Дай руку. (дотя‑
гується й бере руку жінки)
270 Проте вона не була дурепою
Вона знала, що він збирався зробити.
– Не роби цього. (хитає пальцем)
Заберіть свою руку назад. (віддає жінці руку назад)
Він збирався її з’їсти, ось що він хотів зробити.
275 І вона знала про це.
І смикнула свою руку назад.
Вона сказала: «Ти не з’їси моєї руки, Джеку!» [сміх]
І почала втікати від нього.
Вони бігали по колу, по кімнаті. (малює пальцем в
просторі коло)
280 І він біг за нею, ось так. [сміх] (імітує кволий
біг)
Звичайно,
він не міг спіймати її,
тому що в неї були м’язи, і вона могла
просто стояти перед ним.
285 Вони бігали прямо і по колу.
Він був наполегливий і не здавався.
Так, нарешті, вона відчинила двері й кинулася бігти
через поле.
І він біг за нею.
Вона бігла через гори,
290 і він біг за нею.
Униз у долину й до наступної гори –
і він біг за нею.
Вони бігли
і бігли,
і бігли.
295 Днями і ночами, днями і ночами.
Він переслідував її всю дорогу аж до краю світу.
(Інтенсивно) Там люди. [сміх]
Вона підбігла до прірви
300 і подивилася вниз.
Там була річка.
А перед річкою
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
25
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Елізабет С. Файн. «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору
в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
були скелі внизу.
Вона не могла бачити, що було на іншому боці.
305 Вона подивилася назад. (озирнулася)
До неї добігав старий Джек. (зображує кволий біг
Джека)
І вона подумала:
«Я мушу бігти,
я можу зробити це –
310 перестрибнути річку
й опинитися на іншому боці.
Звичайно, ніхто не знає, що там».
Але вона зна--ла, якщо вона просто стоятиме,
315 ста--рий ледачий Джек спіймає її.
Вона відійшла назад (відступає до стіни позаду неї)
І розбіглась.
Люди,
вона натренувала м’язи.
320 Після того бігу на таку відстань,
справді, та жінка мала м’язи. [сміх]
І вона повернулася (повертається до стіни в
кімнаті)
і побігла. (імітує активний рух)
Вона побігла і летіла над скел--ями. (показує правою
рукою траєкторію польоту)
325 Упала в річку,
змусила всі м’язи працювати, випливла з тієї річки
на берег. (махає руками, імітуючи плавання)
Джек подумав: «Якщо ця стара жінка може зробити
це, то і я можу зробити це також».
І він відійшов назад (відходить до стіни, щоб роз‑
бігтися)
і почав бігти.
330 Але тепер у нього не було м’язів.
Від нього залишилися тільки кістки та зв’язки.
Проте він побіг. (імітує біг)
Він біг і стрибнув, (показує траєкторію польоту
Джека, що є значно коротшою, ніж у його дружини)
і його старі кістки
335 потрапили на ті скелі,
і вони розсипались по всій тій скелі.
Ця жінка ніколи не озиралася назад,
щоб подивитися, що трапилося із Джеком.
Вона випливла з тієї річки.
340 Люди, вона пішла на роботу, почала працювати.
І їй після цього вже не був потрібний старець.
Вона жила своїм життям.
А Джек –
Ви можете стати там на краю світу.
345 і прислухатись,
і ви можете почути
клацання і брязкіт,
клацання і брязкіт.
Деякі люди кажуть,
що то річка б’ється об скелі.
Інші кажуть:
«Умм, умм», (трясе головою)
там унизу старий Джек
355 намагається зібрати себе докупи.
Я б на вашому місці
ніколи не ходила б туди,
бо старий Джек, певно, дуже голодний.
І це правда.
360 Ось і кінець цієї історії.
Традиція відтворення образу Ледачого Джека
Ті, хто знайомі з образом Джека як симпатичним
героєм-пройдисвітом, що з’являється у творі Річарда
Чейза «Розповіді про Джека» [25], можуть бути здиво-
вані цим ледачим, людо жерським антигероєм. Однак,
як стверджує Карл Ліндау, є багато Джеків у народній
традиції, і один з увічнених у роботі Р. Чейза є більшою
мірою витвором самого Чейза, ніж точним записом
живої традиції [25, p. XXII–XXXII]. Джек у варіанті
Б. Картер-Секстон наділений кількома рисами типово-
го пройдисвіта. Він брехун, спритник і діє за ситуацією.
Як і багато інших пройдисвітів, він ледачий і має
неконтрольований апетит, «вічно голодний і в пошуках
їжі» [18, p. 42]. Згідно з Вільямом Дж. Хайнсом, пройди-
світи часто перетинають лінію між життям і смертю –
образи «скелетів, що оживають і переслідують» є
загальними [18, p. 40]. Пройдисвіти часто отримують
відплату руками інших спритників, і в цій оповіді Джек
отримує свою пару в образі ледачої жінки, котра хоче,
щоб усю роботу виконував чоловік.
Виступ «Ледачий Джек» поєднує в собі два основні
мотиви: ледачий герой і самопоїдання. Розповідь має
деякі елементи жанру народних казок про Ледацюгу,
такі, як незвично ледачий головний герой чоловічої
статі [7, p. 270]. Однак, на відміну від казок про
Ледацюгу, чоловічий герой Б. Картер-Секстон не може
знайти багатої жінки, щоб підтримати себе або збіль-
шити свій статок. Замість цього він несвідомо одружу-
ється з жінкою, яка така ж ледача, як і він.
Звичайно, найяскравішим мотивом у цій розповіді є
самопоїдання. Мотив самопоїдання, чи «людина їсть
власну плоть» трапляється тільки одного разу у версії
(G 51,) записаній Стітом Томпсоном у його «Індексі
мотивів народної літератури» індіанців Північної
Америки [26]. Казка Сенеки, записана Єремією Кертін,
у деяких деталях дивовижно подібна до версії Секстон.
У «Жінці, яка стала монстром через собаку свого чоло-
віка» героїня жорстоко поводилась із собакою свого
чоловіка, і в помсту собака закляла її, і та почала пожи-
рати сама себе, свою дочку, а потім спробувала з’їсти
свого чоловіка:
«Так сталося, що вона сильно порізала пальця і не
змогла зупинити кровотечу. У спробі зробити це вона
навіть засунула палець в рот і почала смоктати його.
Вона виявила, що їй подобається смак власної крові, а
потім зрозуміла, що м’ясо, яке вона готувала раніше, не
має такого приємного смаку. Так вона висмоктала всю
кров з пальця, потім порізала інший палець і смоктала
так, що забула все про приготування їжі. Потім вона
порізала одну руку і смоктала її, потім другу, спочатку
одну ногу, а потім і другу. Нарешті, коли вона висмок-
тала всю кров зі свого тіла, вона порізала свою плоть,
шматок за шматком, і з’їла її. Собака сиділа й спостері-
гала за нею, і її маленька дівчинка теж дивилася на це.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
26 Народна епіка та питання виконавства
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Після того як вона з’їла свою плоть, вона схопила свою
дочку і, хоча дитина плакала і просила пощади, ано-
мальна мати, не звертаючи уваги на її благання, убила
й з’їла її» [14, p. 231–232].
Маленька собака застерігає свого господаря, що
його дружина стала людожером, і вони тікають до
села, щоб попередити інших. Так само, як і дружина в
«Ледачому Джеку» тікає, стрибаючи в річку і пливучи,
чоловік тікає, зробивши невеликий пліт і відпливаючи
чимдалі. Дружина-людожер у казці Сенеки намагаєть-
ся стрибнути на пліт, але промахується й тоне [14,
p. 231–232].
В оповіді племені Крі, що називається «Жінка-
скелет», також є тема самопоїдання й канібалізму
жінки, яка намагається зжерти свого чоловіка. В істо-
рії, розказаній техаським оповідачем Гейлом Россом
(який дізнався цю історію від оповідача з крі Рона
Еванса), сімейна пара переживає сувору зиму і має
обмаль їжі. Поки чоловік полює на оленя, жінка, не
прислухавшись до його заборони не розводити вогню,
тримає свої руки занадто близько до нього, і вони заго-
ряються. Вона кладе пальці до рота, щоб остудити їх. Їй
подобається той смак, і вона починає їсти власне тіло.
На відміну від Джека, вона не продовжує обсмажувати
своє тіло, спершу вона їсть себе сирою, поки не пере-
творюється на гримлячий старий скелет, потім хова-
ється в кутку, чекаючи чоловіка. Коли той повертаєть-
ся, вона прямує просто до нього, її кістки жахливо
гримлять. Вона женеться за ним на край глибокого
каньйону, з річкою внизу. Але замість того, щоб стриб-
нути туди й відпливти чимдалі або ж знайти човен і
гребти геть, чоловік зустрічає маленьку літню чаклун-
ку, яка живе в будинку на краю каньйону, і просить її
про допомогу. Та відповіла, що він має спочатку назби-
рати трохи ягід для неї та нарубати дров.
Після того як старий виконує завдання, вона йде до
краю прірви і розтягує своє тіло у вигляді містка для
того, щоб він перейшов безодню. Відтак вона поверта-
ється до нормального вигляду. Коли Жінка-скелет при-
ходить до чаклунки і просить переправити її на інший
бік, стара жінка і її просить назбирати трохи ягід і
нарубати дров. Жінка-скелет відмовляється і погрожує
з’їсти стару. Тоді чаклунка розтягує своє тіло у вигляді
містка для Жінки-скелета, але коли та досягає середини
моста, старенька починає розгойдуватися і трястися,
скидаючи Жінку-скелета зі своєї спини на скелі.
Старий живе з маленькою старенькою чаклункою
на краю каньйону. І нині, кажуть, якщо підійти до
краю скелі, можна почути звук кісток старої жінки, що
намагається скласти себе і знайти спосіб повернутися
до вершини скелі. «І спаси Вас Боже, якщо вона коли-
небудь його знайде» [23]. Як і у версії Б. Картер-
Секстон, Г. Росс використовує звукові ефекти, щоб
передати задоволення від поїдання пальців («Ам, ам,
ам!»), і імітує брязкання кісток («Kі!, Kі!, Kі!»). В обох
версіях з індіанських культур дружини є злими й
людожерками. Їх зоб ражено жадібними і, як в оповіді
індіанців Крі, не слухають чоловіка. У «Ледачому
Джеку» Б. Картер-Секстон, навпаки, стать людожера
змінюється, і чоловік стає скелетом-канібалом.
Розповідь пані Секстон перетворює спочатку слабкого
й лінивого жіночого персонажа на сильного, виваже-
ного годувальника, який стає здатним знайти влас-
ний шлях у світі.
Джілл Долан стверджує, що більшість виступів і
представлень спрямовано на чоловічу аудиторію і, «як
правило, змальовують жінок виконавців і глядачів
жінок, як пасивних, невидимих, мовчазних суб’єктів».
Під час перегляду таких вистав у феміністки-глядача
зароджується «підозра, що вона стала співучасником
об’єктивації або знищення свого гендеру» [15, p. 2].
Однак, як творчий оповідач з родини сильних жінок,
які зображують таких жінок у своїх історіях, Б. Картер-
Секстон досить чітко формулює власний вибір відпо-
відних чоловічих образів у центрі оповідання у формі,
яка відображає жіночу точку зору. Її не задовольняє
історія з акцентом на Джека:
«Я змінила її, я зробила це тепер. Тому що так роз-
казана ця історія... він женеться за нею, а потім вона
стрибає. І я не пам’ятаю, як я чула її, чи вона загинула,
чи що сталося, але в основному це все... їй не надаєть-
ся більше уваги, він, як і раніше, у центрі уваги...
Я хотіла би почути більше. Я маю на увазі... що відбу-
вається з нею. Це природно... вона має ці м’язи – зви-
чайно, вона працює і випливе, і вона не потребує
цього більше. Ідеться про те, що вона починає, вона
прагне чоловіка. Вона думає, що вона повинна мати
чоловіка, щоб піклувався про неї. А в мене “ні, вона
цього не робить”. Хай вона буде сильною людиною і
вийде з цього, і вона так і робить ... Так, вона йде, і
вона творить власне життя, і я зробила це. Я хочу ска-
зати, що я додала це» [11].
Б. Картер-Секстон підкреслює, що вона викорис-
товує історії із життя, але її коментарі несвідомі.
Вона каже, що її розповіді відображають її життя і що
вона робить жінок в усіх своїх розповідях про Джека
сильними:
«І моє життя проявляється в цих історіях у деякому
сенсі, і тому це підсвідомо... Ось чому жінки в цих опо-
відях, я думаю, відіграють помітнішу роль, ніж ту, яка
їм відведена традиційно. Я розповідаю різні варіанти
оповідей про Джека, проте жінки в них – це сильні
жінки» [11].
Імпліцитні стратегії кодування в «Ледачому
Джеку»
Багато феміністських розповідей у жіночих культу-
рах є прихованими, часто тому, що патріархальна соці-
альна структура фактично не дозволяє відкритої кри-
тики. Згідно з поглядами Джоан Р. Раднер і Сьюзен
С. Лансер, викладеними в «Стратегії кодування в жіно-
чих культурах», приховане кодування опору чи підрив-
них повідомлень відбувається, «коли є ситуація гноб-
лення, панування або ризику для конкретної людини
або певної групи» [22, p. 9]. Д. Раднер і С. Лансер ствер-
джують, що «це статеве домінування, яке змушує жінок
виражати себе і спілкуватися з іншими жінками зако‑
дованим способом». Під кодом вони мають на увазі
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
27
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Елізабет С. Файн. «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору
в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
«набір сигналів-слів, форм, поведінки, певні позначки,
що захищають творця від наслідків відкритого вислов-
лення повідомлення» [22, p. 3]. Три із шести методів
кодування, які розглядають Д. Раднер і С. Лансер,
займають чільне місце в «Ледачому Джеку»: привлас-
нення, зіставлення і невправність [22, p. 10–23] 3.
Дослідження гендерних ролей і життя жінок
Аппалачі проводилося мало. У своєму огляді про роль
жінок в історіографії Аппалачі Барбара Еллен Сміт ува-
жає, що, «за винятком кількох конкретних осіб, жіно-
чий досвід і сприйняття були другорядними в більшості
робіт з історії Аппалачі» [24, p. 5]. Наукові дослідження
культури сільських мешканців регіону Аппалачі опису-
ють стосунки чоловіків і жінок як патріархальні, де
жінки отримують більше влади у своїх сім’ях у літньому
віці [6, p. 79–110; 8, p. 124–41; 19, p. 530, 331–32]. За
Патрісією Бівер, «дружина рідко перериває чи пере-
чить чоловікові на людях і підкоряється його позиції, як
авторитетові і представникові протилежної статі»
[6, p. 97]. У ситуаціях, у яких жінки змушені публічно
підкорятися владі чоловіків, жінки використовують
приховані стратегії кодування.
Б. Картер-Секстон зазначає, що вона дещо додала до
своєї оповіді такого, чого в ній не було, коли вона
вперше її почула. Ці зміни включають взаємопов’язане
використання трьох методів кодування: привласнення,
зіставлення і невправності. Привласнення є стратегією
кодування, яка включає в себе «адаптацію до фемініст-
ських цілей форм або матеріалів, які зазвичай пов’язані
із чоловічою культурою або з патріархальними образа-
ми жінок» [22, p. 10]. Протиставлення – це «іронічне
впорядкування текстів, артефактів, або дії» і в письмо-
вій літературі може бути здійснене через «назви,
епі графи, розміщення строф, голосів або пунктів»
[22, p. 13–14]. Феміністські стратегії кодування,
«некомпетентність в умовно жіночих справах», таких,
як приготування їжі чи прибирання, є способом вислов-
лення опору патріархальним очікуванням [22, p. 20].
Ця стратегія невправності «насправді може бути при-
власненням чоловічої позиції», оскільки чоловіки часто
хизуються своєю невправністю в «жіночих» видах
діяльності [22, p. 22]. Таке накладання на стратегію
привласнення «показує, якою складною може бути
інтерпретація закодованої дії у зв’язку з тим, що страте-
гії зливаються одна з одною» [22, p. 23].
Мати Джека – перша жінка, яка постає перед нами в
«Ледачому Джеку». Оскільки про батька не згадується,
можемо припустити, що вона виховує Джека одна.
Хоча, на перший погляд, вона може здатися багато-
страждальною матір’ю ледачого хлопчиська, викона-
вець уміло зображує її сильною жінкою, наділяючи
чоловічими рисами. Знаючи «від самого початку», що
Джек лінивий (він не хоче смоктати молоко), мати
впорскує молоко йому прямо в рот (рядок 10–11). Для
зображення цієї сцени Б. Картер-Секстон використовує
своє тіло, щоб підкреслити домінуючу роль матері.
Коментуючи, що матері «дуже не подобалося», коли
Джек був занадто ледачим, щоб користуватися туале-
том, оповідачка зазначає: «І вона намагалася зняти
його з крісла» роками, але безрезультатно (рядок
32–37). Після того як мати виконала покладені на неї
обов’язки по догляду за Джеком до досягнення ним
18-ти років, на основі соціальних вимог до всіх повно-
літніх мешканців в сільських громадах Аппалачі вона
пропонує Джеку досягти добробуту працею і суспіль-
ною користю [6, p. 157, 161]. Її ультиматум зрозумілий:
«Якщо не будеш робити жодного із цього, ти просто
підеш геть, Джеку» (рядки 49–50). Джек розраховує на
поблажливість, розповідаючи про те, як робота може
вбити його, однак Б. Картер-Секстон відкидає його про-
хання одним чітким рядком: «Вона вигнала його з дому
стусанами» (рядок 67). Два сильні фізичні образи, які
використовуються авторкою в зображенні, як бризкає
молоко (паралель із чоловічою еякуляцією) та у вигнан-
ні Джека стусанами, поряд з її ультиматумом, є вираз-
ними прикладами присвоєння чоловічої поведінки.
Другий жіночий образ, зображений Б. Картер-
Секстон, – це дружина Джека. Усвідомлення різниці
приходить тоді, коли вона вперше з’являється в погоні
за Джеком і кричить: «Я вийду за тебе» (рядок 97).
Цим привласнюється роль чоловіка в пропозиції одру-
житися. Вона першою з ледачої пари починає вказува-
ти на необхідність почати працювати. Жінка каже
чоловікові, щоб той нарубав дров до початку зими
(рядок 150), а потім, як настала зима, знову наказує
Джекові: «Іди знайди дров та розведи вогонь, щоб ми
зігрілися» (рядок 180). У «Лінивому Джеку» одружити-
ся вирішує дружина Джека (вона обирає його), вона
така лінива, як і він. Коли він не в змозі принести
дрова, вона не робить нічого й сама. Жінка відмовля-
ється куховарити. Вона, очевидно, демонструє
невправність, як дружина, відмовляючись від будь-
яких обов’язків. Тільки тоді, коли вона бачить смерть
від голоду й холоду, дивлячись на неї крізь вікно, почи-
нає активно діяти. Жінка встановлює контроль над
ситуацією, наказуючи чоловікові принести дрова, а
сама займається їжею (рядки 196–197).
Приховані стратегії кодування шляхом зіставлення
підкреслюють зростаючу силу дружини. Зіставлення її
твердження, що вона «занадто молода, щоб померти»
(рядок 194), з думкою Джека відображає його марно-
славство і схожість із жінкою (викликає великий сміх
аудиторії), що він «занадто чесний, щоб померти»
(рядок 212). Коли на дружину нападає людожер-чоло-
вік, вона краще бігає й стрибає, демонструючи м’язи і
силу під час втечі від нього. Знову ж таки, тіло опові-
дачки стає місцем для кодування опору, тому що вона
порівнює сильне тіло дружини зі слабким, скелетним
тілом Джека. Аудиторія сміється, коли оповідач ка
звертає увагу на м’язи дружини в метанаративному
зауваженні: «Справді, та жінка мала м’язи. [сміх]»
(рядок 321).
Б. Картер-Секстон наділяє дружину Джека сміливіс-
тю зіштовхнутися з невідомим – стрибнути з краю
скелі, а не вмерти від рук власного чоловіка (рядки
307–315). Наводячи останні слова дружини, Б. Картер-
Секстон зауважує, що «вона ніколи не озиралася назад,
щоб побачити, що сталося із Джеком. Вона випливла з
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
28 Народна епіка та питання виконавства
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
тієї річки. Вона пішла на роботу, почала працювати.
І їй після цього вже не потрібен був старець. Вона жила
своїм життям» (рядки 337–342).
Надання жінкам великої сили було таким виразним
у «Ледачому Джеку», що я запитала Беверлі, чи впливав
на неї фемінізм. Ось її відповідь:
«Я не думаю, що це щось стороннє. Це просто спосіб
життя, у якому я виросла, і жінки були традиційно дуже
сильні в моїй родині. Мій батько помер, коли мені було
дев’ять років, тому моя мати була одна... вона ніколи
більше не виходила заміж. Бабуся була дуже сильна...
вона завжди була вдома в центрі уваги. Це було просто,
жінки завжди були сильними постатями в моєму житті,
у реальному житті. Я не думаю, що фемінізм впливав.
Це просто був спосіб життя жінки в моїй родині» [11].
До того ж, надаючи сили Джековій дружині,
Б. Картер-Секстон зміщує акцент у розповіді «Ледачий
Джек» від голоду до апатії. Коли її мати часто розпові-
дала про голод і канібалізм, про поїдання немовлят або
дітей, вона відтворювала своє реальне життя, у якому
мав місце голод. Однак у житті Беверлі саме апатія, а не
голод, мала визначальний вплив на неї. Джек «їв сам
себе, але так нічого і не робив» [11]. Вона використовує
тему самопоїдання як графічну метафору для злиднів,
що провокують канібалізм. Коли я запитала її, чи був
«Лінивий Джек» критикою ліні, вона відповіла:
«Мені дуже подобається, що через те, що ми жаліємо
людей, ви знаєте, вони не працюють, вони залишають-
ся там, де вони є. І я не кажу про людей, які виживають
за рахунок соціальної допомоги, я жила в бідності і
змушена була отримувати талони на харчування... та
медичну картку. Однак ми продовжували працювати...
Це мало вигляд, ніби ми не збираємося залишатися в
цьому місці. ... І це важка робота. Це як велика дірка, ви
знаєте, чим більше ви намагаєтеся вибратись, тим біль-
ше ви застрягаєте в боротьбі. Є люди, які... навіть не
намагаються вибратися назовні. Вони задоволені цим,
і вони сидять там і кажуть: “Нагодуй мене, нагодуй
мене”, ...як робив старий Ледачий Джек... І коли я роз-
казую цю історію, то бачу перед собою людей, які не
намагаються вирватися вперед. Але жінка в цій істо-
рії, ... коли вона стикається зі смертю, зі своїм майбут-
нім, дійсно, те, що вона робить..., вона дивиться в
майбутнє і бачить ці альтернативи. – Чи я дійсно буду
сидіти тут? І вона каже: “Ні, я не буду”. І просто встаю-
чи, вона прийняла рішення, що буде щось робити... І я
думаю, що є так багато людей, які навіть ніколи не
піднімуться, вони сидітимуть там. У них немає майбут-
нього. Саме так я бачу цю історію» [9].
В іншому інтерв’ю Б. Картер-Секстон сказала, що ця
історія просто нагадала їй, як жінки щосили намагали-
ся вийти зі складної ситуації. Вона нагадує їй про бід-
ність, яку вона бачила в Роккасл Каунті: «... Так багато
злиденних чоловіків. Жінки виходили заміж за цих
злиденних чоловіків і ставали такими самими. Але
вона вибралась і змінила ситуацію. Я можу пов’язати
це з моєю теперішньою ситуацією» [10].
В інших історіях Б. Картер-Секстон також є мужні
жіночі персонажі, яких вона вивела із традиційних роз-
повідей про жінок у своїй родині: «Жінки в історіях
завжди були сильними в деякому сенсі. Я намагаюся
думати так ще в одній історії, яку я розповідаю, історії
про те, як Джек знайде дружину». Б. Картер-Секстон
стисло визначає сюжет, як пошуки дружини Джеком.
Це її версія записаної Річардом Чейзом народної казки
«Нагальна потреба», у якій чоловік одружується з жін-
кою, яка, здається, неправильно розуміє всі його вка-
зівки і робить усе навпаки. Коли він каже їй, що хотів
би поїсти змащеної капусти, вона бере сало, виходить
на поле і змащує всі качани капусти, від чого вони заси-
хають. Раднер і Лансер стверджують, що така невправ-
ність у традиційно «жіночих» справах «є практичним
свідченням маскулінності, те, чим чоловіки зазвичай
вихваляються, а жінка, яка демонструє таку невправ-
ність, може насправді намагатися привласнювати
чоловічі позиції» [22, p. 22].
Незважаючи на низку комічних невдач, цій незграб-
ній жінці вдається прогнати грабіжників та отримати
всі їхні коштовності. Вона повідомляє своєму чоловіко-
ві, що повертається до будинку, і запитує, чи він теж
іде. Плавно рухається, похитуючи стегнами.
Приваблений нею, він іде слідом. Ця історія закінчуєть-
ся тим, що ця жінка та її чоловік прожили все своє
життя разом і мали повну хату дітей. Однак Б. Картер-
Секстон додає, що жінка вже ніколи не повинна була
виконувати хатньої роботи: «Тепер жінці не потрібно
було годувати свиней чи працювати на полі, тому що в
неї були ті коштовності, і вона була багата. І вона
найняла слуг, щоб ті піклувалися про неї. І це правда.
Ось і кінець цієї історії» [9]. З іншого боку, цю історію
можна читати як розповідь про невправну жінку, і саме
ця невправність є засобом її звільнення від тяжкої
жіночої роботи.
Проблемним в імпліцитній стратегії кодування є те,
що не всі завжди розуміють, про що йдеться в повідом-
ленні. Б. Картер-Секстон пригадує, що одного разу,
коли вона розповіла цю історію, то хтось в аудиторії
прокоментував, що вона «змушує жінок виглядати
дійс но неосвіченими». Однак пані Секстон відповіла,
що не погоджується із цим твердженням: «Але ця жінка
виходить уперед. Ідеться про те, що вона сильна жінка.
Вона позбувається грабіжників, вона рятує життя
Джекові і отримує всі ці гроші. Отже, я думаю, що
вона – молодець, вона мені подобається». Коли її бабу-
ся розказувала такі історії, зазначає Б. Картер-Секстон,
«вона показувала, що жінки були дуже розумні. Просто
з її зовнішності та жестів ви дізнаєтесь, що ці жінки не
потребують жалості» [11].
Стратегії реконтекстуалізації
Відмінною рисою усного виступу є його ситуативне
використання в соціальних умовах [3, p. 38; 5, p. 111;
4, p. 69]. Хоча історії можуть бути записані в різних
середовищах, щоразу оповідач виступає перед живою
аудиторією, він/вона мають пов’язати історію безпо-
середньо з конкретною соціальною ситуацією. Цей
процес, відомий як «“контекстуалізація” або “рекон-
текстуалізація”, є трансформаційним і змінює “при-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
29
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Елізабет С. Файн. «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору
в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
наймні деякі аспекти” форми, функції або змісту істо-
рії» [5, p. 114].
Коли Б. Картер-Секстон починає оповідати історію
«Лінивий Джек», вона спершу використовує метанара-
тивну формулу, яка надсилає аудиторії інтерпретативні
сигнали про суть самої історії. Перший рядок: «Отже,
це було дав--ним-давно» – є типовим для жанру народ-
ної казки, для художніх історій, дії яких відбуваються в
історично невизначеному минулому. Заключну форму-
лу: «І це правда, ось і кінець цієї історії» – часто вико-
ристовують Джекі Торренс, Б. Картер-Секстон та інші
оповідачі (навіть якщо історія є твором художньої літе-
ратури) для того, щоб підкреслити, що історія несе в
собі часточку правди. Обидві формули на початку і в
кінці розповіді разом з ритмом та повторами допомага-
ють текстуалізувати історію [5, p. 113]. Інакше кажучи,
вони допомагають виокремити історію з одного кон-
тексту, у якому вона розповідалася, запам’ятовувалася
і передавалася, і перенести в інший. Оскільки це улюб-
лена історія, яку Б. Картер-Секстон часто розповідає,
вона мала безліч можливостей, щоб реконтекстуалізу-
вати «Ледачого Джека» для нової аудиторії. Завдяки
вмілому безпосередньому коментуванню для слухачів
історії, її минулих розповідей цієї історії, розповідей
про авторку, героїв і, власне, про аудиторію, Б. Картер-
Секстон вдається помістити історію в актуальний кон-
текст і подати власну інтерпретацію казки.
Спочатку Б. Картер-Секстон розповідає історію опо-
віді, тобто те, що Барбара Бебкок називає «метанараці-
єю» або «метакомунікацією», яка встановлює «інтер-
претаційний контекст», або «рамку», яка обмежує розу-
міння й оцінку контексту цієї історії [2, p. 66]. Р. Бауман
визначає метанарацію як сукупність «засобів, які є
покажчиками чи коментарями розповіді (такі, як
повідом лення, загальний вигляд, функція, дискурс)
компонентів або розвитку подій під час процесу опові-
дання (включаючи учасників, організацію та дію)»
[3, p. 98]. Повідомляючи аудиторії про те, що вона роз-
повідала цю історію в Конво, на зібраннях в Береа-
коледжі, Б. Картер-Секстон ніби отримує повноважен-
ня на розповідь і припускає, що саму історію треба
розказувати в такій важливій, ритуальній обстановці.
Показуючи своє знайомство з аудиторією, вона нази-
ває одного з присутніх по імені (Бред). Той уже чув, як
Беверлі розповідала цю історію в іншому контексті, у
рамках програми «Верхня межа». Двічі наголошуючи
на тому, що вона розповідає «історію про Джека», вона
тим самим визначає її жанр – це казка про Джека.
Дійсно, посилання на те, що Беверлі почула багато
своїх історій від матері й діда, зростаючи в селі і ходячи
до школи, яка займала лише дві кімнати, і занурення
«дедалі глибше й глибше» в діалект, на якому вона
говорить, спрацьовує як «традиціоналізація», «встанов-
лення зв’язків сучасності з величним минулим, які фор-
муються під час вистави» [5, p. 112].
Одним з важливих способів, яким Б. Картер-Секстон
реконтекстуалізує історію, є застосування авторських
звернень до аудиторії, які забезпечують сприйняття
культурних норм, за якими оцінюються персонажі істо-
рії. Коли мати Джека риторично вигукує: «Бо- -же, хай
моя дитина буде мені подарунком», – Картер-Секстон
вставляє універсальне судження: «Вона помили- -лась.
Вона отримала свого нікче- -му» (рядки 4–6). Аудиторія
показує своє схвалення її гумористичних вставок смі-
хом. Вона використовує цю саму формулу знову в ряд-
ках 89–91, суперечачи думці Джека про те, що дівчата у
Файет Каунті «не чули про нього». Вона знову викликає
сміх аудиторії, коли вставляє фразу: «Він помилявся.
Вони чули про нього». Беверлі продовжує свої автор-
ські судження, двічі повторюючи: «Він справді був леда-
чим» (рядок 12) і «Бо- -же, ну він був і ледачий»
(рядок 30), після кожного із цих рядків вставляючи
обривчасті метанаративні вислови («Ви знаєте») у при-
клади його ліні, щоб викликати діалогічну взаємодію з
аудиторією. Двічі Б. Картер-Секстон вставляє свою
думку, що Джек і його ледача дружина – «жалюгідні»
(рядок 32), і обоє вони «жалюгідні» (рядок 110). У її
голосі зростає роздратування, коли вони, як і раніше,
нічого не роблять, зіштовхнувшись з новою небезпе-
кою, і вона повторює двічі: «І сидять далі» (ряд-
ки 164, 184).
Лише раз Б. Картер-Секстон наводить коментар про
себе, однак він встановлює її авторитет як матері,
котра вже виростила дитину і вивела у світ. Одразу ж
після рядка 38 («Джеку випов нилося вісімнадцять
років») вона каже: «Це саме той вік, коли вас можуть
позбутися, якщо цього захочуть. Я одного вже позбула-
ся». [сміх] Оскільки вона сама «позбулася» дорослої
дитини, то може використовувати власні дії, щоб нада-
вати підтримку діям матері Джека.
Без сумніву, найдраматичнішим і найпереконливі-
шим методом реконтекстуалізації Б. Картер-Секстон є
її дія, спрямована на те, щоб показати спробу атаки
людожера Джека на комусь із глядачів. Підбір нею слів
і дій є символічний. У рядках 266–269 вона замінює
дружину Джека найближчою до неї глядачкою з ауди-
торії і підходить до неї в образі Джека, промовляючи:
«Дай, дай, дай свою руку». Вона тягнеться до складеної
руки жінки, і жінка дає її. Витримуючи паузу, Б. Картер-
Секстон каже, що глядачці не варто було давати свою
руку і наголошує, що дружина Джека «не була дурепою.
Вона знала, що він збирався зробити». Вона попере-
джає глядачку, погрожуючи пальцем: «Не роби цього.
Забери свою руку назад» (рядки 270–273).
Розвінчення ілюзії, нібито Джек безпосередньо
взаємодіє з глядачами, відзначається драматичним
характером. Цей метод реконтекстуалізації додає
переконливості тезі Б. Картер-Секстон, що такі жалю-
гідні люди, як Джек, споживають і знищують інших.
Рядок: «Дай мені свою руку» – означає пропозицію
руки й серця, ніби: «Дайте мені вашу руку для шлюбу».
Але Б. Картер-Секстон попереджає, що дати йому
руку нерозумно, тому що «він збирається зжерти її»,
або, образно кажучи, спожити життя того, хто дає
йому руку. Якщо Джеку так легко маніпулювати жін-
кою в аудиторії, котра дає йому свою руку, то жінки
мають бути попередженими, щоб не вчиняти так
нерозумно.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
30 Народна епіка та питання виконавства
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
1. Appalachian Regional Commission. –
General Economic Indicators: Appalachia
and United States. – 1996. – 1 August.
2. Babcock B. The Story in the Story:
Metanarration in Folk Narrative // Verbal
Art As Performance / ed. R. Bauman. –
Prospect Heights, IL : Waveland Press,
1984. – P. 61–79.
3. Bauman R. Story, Performance, and
Event. Contextual Studies of Oral
Narrative. – Cambridge : Cambridge
University Press, 1986.
Література
Іншим важливим і виразним прикладом метанара-
тивної реконтекстуалізації є рядок 298 («Це там, люди»)
і наступний: «І він переслідував її всю дорогу аж до
краю світу». Інтенсивні вигуки Б. Картер-Секстон зму-
шують аудиторію шукати метафізичний, символічний
характер «краю світу». Можливо, це психологічний
стан між відомим, але нестерпним минулим і сьогоден-
ням та невідомим і загрозливим майбутнім. Якщо вона
залишиться жити в сучасному світі, Джек, безумовно,
зжере її, але вона не може «побачити те, що на іншому
боці», і в стрибку з краю світу вона ризикує потрапити
на «кам’яні скелі». Робити стрибок надії небезпечно,
але залишатися з людиною, яка загрожує спожити
тебе, є самогубством.
Для того щоб підкреслити привласнення дружиною
атрибутів і поведінки, які традиційно асоціюються із
чоловічою статтю, у рядках 319–321 Б. Картер-Секстон
повторює двічі, що дружина «натренувала м’язи».
Пряме звернення до аудиторії («Люди») підкреслює
контраст між двома персонажами і новою силою дру-
жини Джека. Джекові кволі, слабкі рухи роблять мало-
ймовірним те, що він зможе наздогнати свою спортив-
ну дружину. Її успіх у стрибках та плаванні видається
вірогідним, а його кінець здається неминучим.
Продовжуючи розвиток свого послання, що жінки
повинні позбавлятися стосунків, які загрожують їхньо-
му життю, Б. Картер-Секстон промовляє в рядках 340–
343: «Люди, вона пішла на роботу, почала працювати»
і «Їй після цього вже не був потрібний старець. Вона
жила своїм життям». Із цих рядків ми дізнаємося, що
дружина Джека вже не лінива й не потребує чоловіка
для фінансової підтримки.
Останні рядки (343–360), які адресовано безпосе-
редньо аудиторії – це не просто закінчення розповіді.
Жартуючи, що кістки Джека можуть «брязкати і дзве-
ніти», коли він «намагається зібрати себе докупи»,
оповідач змушує аудиторію сміятися. Хоча Джек у цій
історії мертвий, образ його залишається живим, як і
його «неймовірний» голод. Джек ще живий як символ
руйнівної апатії, котра підгодовується ізсередини і
може поглинути будь-яку жінку, яка вийшла за нього
заміж, або будь-кого, хто підійде занадто близько. Він
залишається важливим нагадуванням про «жалюгід-
них» чоловіків, яких Б. Картер-Секстон зустрічала у
своїй місцевості.
Висновок
Досліджуючи передісторію «Ледачого Джека» та
стратегії кодування й реконтекстуалізації, що їх вико-
ристовує Б. Картер-Секстон, ми можемо оцінити, як
один оповідач з Аппалачі наділяє силою своїх жіночих
персонажів. Замість того, щоб зображати безликих,
забутих жінок, що є характерним для американських
народних історій про Джека, Б. Картер-Секстон ство-
рює сильні жіночі образи, які запам’ятовуються, комен-
тує роль жінки, а також соціально-економічну ситуа-
цію в Роккасл Каунті, штат Кентуккі.
Деякі висловлювання, які надають сили жінці в
«Ледачому Джеку», звучать, скажімо, так: «Їй після цього
вже не був потрібний старець. Вона жила своїм життям».
Однак ця сила виявляється завдяки використанню опо-
відачкою вербальних і невербальних стратегій кодуван-
ня й посилюється їхньою реконтекстуалізацією.
Б. Картер-Секстон наполягає на тому, що зміни були
внесені несвідомо, і що вони відображають традицію
жіночих розповідей у її родині. Оскільки традиційна
культура індіанців Аппалачі відома сильним впливом
гендерного фактора і патріархальним домінуванням, то
зрозуміло, що мати й бабуся Б. Картер-Секстон хотіли
висловити свої вірування в силу жінки шляхом застосу-
вання тонких стратегій кодування, таких, як привлас-
нення, зіставлення і невправність. Як і її бабуся, яка
«показувала своїм виглядом і манерами», що жінок «не
треба жаліти», жінки Б. Картер-Секстон використовують
виразні жести для того, аби показати свою справжню
силу. Коли дружина Ледачого Джека тікає, вона набира-
ється сили, міцні м’язи дозволяють їй перестрибнути
скелю і не впасти. На відміну від цього, самопоїдання та
зневіра Джека зробили його таким слабким, що оповідач-
ка відтворила його біг, як рух скелета. Подальші дослі-
дження феміністських кодувань і стратегій контекстуалі-
зації, яким послуговувалися оповідачки з місцевості
Аппалачі, допоможуть нам зрозуміти, як вони можуть
протистояти чоловічій гегемонії в креативних світах.
1 Висловлюємо особливу подяку
Беверлі Картер-Секстон за надані
інтерв’ю. Вона використовувала ім’я
Олівія Секстон під час своїх виступів.
Більш ранні версії цієї статті були
представлені на конференції з
дослідження Аппалачі в Ешвілі
(Північна Кароліна) в 1993 році, на
Третій конференції розмовного жанру в
Кентуккі (Лексінгтон, штат Кентуккі) в
1994 році, на щорічній нараді Асоціації
усної комунікації (Сан-Антоніо, штат
Техас) в 1995 році.
2 Детальнішу інформацію про метод
формування текстів можна знайти в
працях Е. Файн [17]. Спроба записати
кожен жест, тон і вираз обличчя
зробила б текст непридатним для
читання, тому я вирішила передавати
тільки найвиразніші особливості.
3 Три інші методи кодування включають
відволікання, скритність і тривіа-
лізацію.
Примітки
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
31
ISSN 01306936 / Народна творчість та етнологія / №5 2012
Елізабет С. Файн. «Ледачий Джек»: кодування та контекстуалізація опору
в жіночих оповідях індіанців Аппалачі
Переклад з англійської Павла Бовсунівського та Лідії Гайдученко
4. Bauman R., Briggs Ch. L. Poetics and
Performance as Critical Perspectives On
Language and Social Life // Annual Review
of Anthropology. – Ann Arbor, MI : Annual
Reviews, inc, JSTOR, 1990. – Vol. 19. –
P. 59–88.
5. Bauman R., Braid D. The Ethnography
of Performance in the Study of Oral
Traditions // In Teaching Oral Traditions /
ed. J. M. Foley. – New York : The Modern
Language Association, 1998.
6. Beaver P. D. Rural Community in the
Appalachian South. – Prospect Heights, IL :
Waveland Press, 1992.
7. Bottigheimer R. B. Luckless, Witless, and
Filthy-footed: A Sociocultural Study and
Publishing History Analysis of ’The Lazy
Boy’ // Journal of American Folklore. –
San Diego, California : Houghton, Mifflin,
1993. – Vol. 106. – P. 259–84.
8. Campbell J. C. The Southern Highlander
and His Homeland. – Lexington : University
Press of Kentucky, 1969.
9. Carter‑Sexton B. Kentucky Jack Tales /
рerformed by Beverly Carter-Sexton at
Renfro Valley, KY. – N. d. – (Audio-
Cassette).
10. Carter‑Sexton B. Phone interview with
author. – 1992. – 4 October.
11. Carter‑Sexton B. Videotaped interview
with author Berea College, Berea,
Kentucky. – 1993. – 19 January.
12. Carter‑Sexton B. Phone interview with
author. – 1999. – 12 March.
13. Chase R. Presentneed, Bymeby, and
Hereafter // Chase R. Grandfather Tales. –
Boston: Houghton Mifflin, 1948. –
P. 140–149.
14. Curtin J., Hewitt J.‑N. B.The Woman
Who Became a Maneater Through the
Orenda of Her Husband’s Dogs // Seneca
Fiction, Legends, and Myths, Annual
Report of the Bureau of American
Ethnology. – 1910–1911. – Vol. 32. –
P. 231–236.
15. Dolan J. The Feminist Spectator as
Critic. – Ann Arbor, MI : UMI Research
Press, 1988.
16. Edwards G.‑T. Gender Roles of Women
in Story: Appalachian-Scottish-Irish
Connections: An Introductory Note //
Appalachian Studies Conference, Virginia
Tech. – 1994.
17. Fine El. The Folklore Text. From
Performance to Print. – Bloomington :
Indiana University Press, 1994.
18. Hynes W.‑J. Mapping the
Characteristics of Mythic Tricksters:
A Heuristic Guide // Mythical Trickster
Figures: Contours, Contexts, and
Criticism / ed. W. J. Hynes, W. G. Doty. –
Tuscaloosa and London : The University of
Alabama Press, 1993. – P. 33–45.
19. Kephart H. Our Southern
Highlanders. – Knoxville : University of
Tennessee Press, 1976.
20. Lindahl C. Jacks: The Name, The
Tales, The American Traditions // Jack in
Two Worlds: Contemporary North
American Tales and Their Tellers / ed.
W. B. McCarthy. – Chapel Hill : University
of North Carolina Press, 1994. – P. ХІІІ–
ХХХІV.
21. McDermitt B. Stanley Robertson & Ray
Hicks: The 2 Jacks // Now and Then. –
1992. – Vol. 9. – Part 2. – P. 34–36.
22. Radner J. N., Lanser S. S. Strategies of
Coding in Women’s Cultures // Feminist
Messages: Coding in Women’s Folk
Culture / ed. J. N. Radner. – Urbana :
University of Illinois Press, 1993. –
P. 1–29.
23. Ross G. The Skeleton Woman // Grave
Yard Tales: Festival of Stories. –
Jonesborough, TN : National Storytelling
Press, 1991. – (Audio-Cassette).
24. Smith B. El. Walk-Ons in the Third Act:
The Role of Women in Appalachian
Historiography // Journal of Appalachian
Studies. – 1998. – Vol. 4. – Part 1. – P. 5–28.
25. The Jack Tales / ed. R. Chase. – New
York : Houghton Mifflin, 1943.
26. Thompson St. Motif-Index of Folk-
Literature: 6 Vol. [Rev. ed.] –
Bloomington : Indiana University Press,
1955–1958. – Vol. 1–6.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|