2025-02-21T09:36:06-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: Query fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201751%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-21T09:36:06-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: => GET http://localhost:8983/solr/biblio/select?fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201751%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-21T09:36:06-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: <= 200 OK
2025-02-21T09:36:06-05:00 DEBUG: Deserialized SOLR response
Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського

Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського

Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023.

Saved in:
Bibliographic Details
Main Author: Гирич, І.Б.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2024
Series:Вісник НАН України
Subjects:
Загальні збори НАН України
Online Access:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201751
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
id irk-123456789-201751
record_format dspace
spelling irk-123456789-2017512025-01-30T13:18:51Z Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського Гирич, І.Б. Загальні збори НАН України Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023. 2024 Article Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського / І.Б. Гирич // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 2. — С. 19-25. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.02.019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201751 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Загальні збори НАН України
Загальні збори НАН України
spellingShingle Загальні збори НАН України
Загальні збори НАН України
Гирич, І.Б.
Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського
Вісник НАН України
description Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023.
format Article
author Гирич, І.Б.
author_facet Гирич, І.Б.
author_sort Гирич, І.Б.
title Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського
title_short Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського
title_full Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського
title_fullStr Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського
title_full_unstemmed Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського
title_sort наукове товариство імені шевченка як суспільно-політичний проєкт михайла грушевського
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate 2024
topic_facet Загальні збори НАН України
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201751
citation_txt Наукове товариство імені Шевченка як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського / І.Б. Гирич // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 2. — С. 19-25. — укр.
series Вісник НАН України
work_keys_str_mv AT giričíb naukovetovaristvoímeníševčenkaâksuspílʹnopolítičnijproêktmihajlagruševsʹkogo
first_indexed 2025-02-09T04:46:49Z
last_indexed 2025-02-09T04:46:49Z
_version_ 1823553785310478336
fulltext ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 19 НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА ЯК СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЄКТ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО Шановні учасники зборів! Наукове товариство імені Шевченка було для його засновників не стільки науковою інституцією, скільки інтелектуальною лабо- раторією для обґрунтування претензій еліти на політичну окре- мішність (про суспільно-політичну функцію НТШ писали вже перші дослідники Товариства: В. Гнатюк, В. Дорошенко, Л. Винар та ін.). Львівські народовці і київські громадівці бачили в НТШ прообраз Української академії наук, яку вони мислили як локо- мотив національного відродження. Адже саме з таких наукових товариств виросли свого часу польська, чеська та хорватська ака- демії наук, що діяли на теренах Австро-Угорської імперії. З точки зору суспільних завдань можна виокремити два види академій: імперського і недержавного типу. Для перших харак- терною є ставка на «чисту» науку, для других наукова діяль- ність має на меті пошук інтелектуальних аргументів для побу- дови нових держав. Імперська наука інтернаціональна за своїм змістом, насамперед тому, що творять її представники різних націй і народів, які входять до складу імперії. Для Михайла Грушевського, продовжувача справи О. Кониського — В. Ан- тоновича, Українська академія не мала бути установою, де наука плекається задля самої науки, для нього важливим був саме сектор гуманітарних дисциплін, який мав засвідчити істо- ричну, філологічну, етнографічну й філософську підставовість українських претензій на самостійність. Михайло Грушевський бачив НТШ саме як українську на- ціональну наукову установу, вважаючи, що українці, маючи свою науку, могли б збудувати і свою державу. І він створював НТШ на австрійській території, щоб назавжди відокремити- ся від російського політичного впливу на науку. Різницю між імперською і недержавною концепціями академії наук можна спостерігати, порівнюючи УАН 1918 р. В. Вернадського і НТШ М. Грушевського. Перша мала позанаціональний географічний характер, була обласною академією, філією Російської (Петер- бурзької) академії наук, друге будувалося як альтернатива, про- тивага РАН, як головна наукова інституція української землі. doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.02.019 ГИРИЧ Ігор Борисович — доктор історичних наук, завідувач відділу джерелознавства нової історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 20 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ НТШ, перша «некоронована» Українська академія наук, було спочатку дітищем Олек- сандра Кониського. Він дав на НТШ своїх 1000 руб. І це він вперше ще у 1889 р. у непід- писаній статті в «Правді» запропонував ре- організувати НТШ. Він також став головним редактором першого тому «Записок НТШ». Про Товариство О. Кониський писав, що воно «завжди було мені незвичайно дорогим, як до- рогий батьковому серцю найлюбіший син». Окрема тема — взаємини О. Кониського з М. Грушевським. Як правило, всі лаври у спра- ві обрання Михайла Сергійовича на кафедру української історії Львівського університету дістаються Володимиру Антоновичу, проте не менших зусиль для цього з громадського боку доклав саме О. Кониський. І М. Грушевського, і О. Барвінського О. Кониський вважав своїми духовними учнями (його власні семеро дітей українською справою зовсім не цікавилися і були типовими російськими обивателями). В листі до М. Дикаріва він писав: «Я не хвас- таючись вкажу хоч на двох своїх годованців (звісно, — не освітою — годованців моїх духом. Патріотизмом і простованням) — обох їх Ви ві- даєте: — се Барвінський і Грушівський: дай їм, Боже, здоров’я доброго, да віку довгого». О. Кониський бачив у М. Грушевському про- довжувача справи Т. Шевченка. Саме М. Гру- шевський, на думку його вчителя, мусив стати для українців Тарасом Шевченком ХХ ст. Так, власне, і сталося, пророцтво О. Кониського збулося. 19 квітня 1894 р. з приводу звістки про обрання Грушевського професором у Львові О. Кониський писав М. Дикаріву: «Порадійте нашій вельми важній новині: на кафедру істо- рії у Львові цісар 9 квітня затвердив звичай- ним професором Грушівського. Особисто для мене — се невимовно велика радість! От се той момент, з якого почнеться історія нашої наці- ональної освіти і культури! Праця моя не по- гибла і дожив таки я до сего сподіваного часу! Дождався плодів з того, що року 1889 посіяв!». О. Кониський зберігав пієтет до М. Грушев- ського до кінця життя. Михайло Сергійович же образився на свого вчителя за оборону О. Бар- вінського в його конфлікті з М. Грушевським, який виник через різне бачення стратегії всеу- країнської політики та устрою всередині Това- риства. Майбутній голова НТШ взяв курс на порозуміння з поміркованими радикалами й організацію нового партійного утворення наро- довців-радикалів — майбутньої Національно- демократичної партії. М. Грушевський закидав О. Кониському, що той дивиться на конфлікт у середовищі народовців очима О. Барвінського. На що О. Кониський відповідав: «Я до діяль- ності Барвінського відношуся безстороннійше, ніж Ви і не можу згодитися з Вами, що «нова ера» така ж шкідлива, як і москалефільство. Що доброго зробив Барвінський (реформа То- вариства, субсідії Товариству; кафедра, «Дніс- тер» і таке інше) — те і Ви, і я мусимо признати добрим, а що лихого (католицьке віча, промова за шкільну реформу) — те я гуджу і ганьбив і перед Вами, і в листах до його». Після переїзду до Львова в 1894 р. М. Гру- шевському довелося зіткнутися з явищем «пар- тійності» НТШ. Товариство, як структура на- родовців, не сприймало радикалів І. Франка1 і М. Павлика як своїх союзників. Так само воро- жо до НТШ ставився і М. Драгоманов2, який критикував НТШ не стільки за невдалу науко- ву працю, скільки як речника політичних інте- ресів народовців. М. Грушевський відразу нама- гався унезалежнити НТШ від партійності, по- 1 Однією з причин, чому О. Барвінський не протегував в обранні І. Франка на кафедру української літератури Львівського університету, була його належність до ра- дикальної партії, яка послідовно виступала проти НТШ і критикувала народовців — творців Товариства. 2 На установчі збори 11 травня 1893 р. з приводу пере- форматування Товариства ім. Шевченка на наукове М. Драгоманов відреагував різко негативно. В жур- налі «Народ» він «дав собі повну волю, щоб «достой- но повитати» нове товариство і при сій нагоді,— пи- сав О. Барвінський, — вилив всю жовч на русинів народовців і «Товариство ім. Шевченка» задля того, що на чолі сего товариства стоїть посол Барвінський. Накинувшись мокрим рядном на народовців, котрі на його погляд «скрізь лежать перешкодою для праці, дійсно корисної для народу, для поступу»… Профе- сор Драгоманів накликує українських учених, щоб пішли за його приводом і так як він, діставши поклик вступити в члени «Товариства ім. Шевченка», відпо- віли, що не можуть приняти сеї чести». ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 21 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ ставити над вузькою доцільністю політичного моменту. Його обрання головою НТШ збіглося з переорієнтацією на осіб по-європейськи ліво- го (соціалістичного) типу мислення: І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького, В. Охримовича, В. Будзиновського, Л. Ганкевича та ін. Пере- будовуючи НТШ, М. Грушевський одночасно перебудовував і політичний ландшафт україн- сько-галицької політики. Входження до Пре- зидії (Виділу) НТШ І. Франка, В. Гнатюка, С. Томашівського та ін. хронологічно майже збіглося зі створенням на основі спілки наро- довців і радикалів нової партійної сили — На- ціонально-демократичної партії (1899). Цікаво, що залучення Івана Франка як науковця на бік Товариства супроводжувався обмеженням його активності як реального політика. НТШ через М. Грушевського як його очіль- ника відповідало на всі суспільно-політичні ви- клики модерного часу. Товариство брало актив- ну участь в інтелектуальних війнах за історію. Воно симетрично реагувало на спроби сусідів залучити українців на підтримку своїх мобілі- заційних національних проєктів. НТШ було однією з небагатьох українських інституцій, що брали активну участь у «війні ювілеїв», що ста- ла частиною боротьби М. Грушевського і Това- риства за формування історичної національної пам’яті. Перелічимо найголовніші з цих подій. 1. На противагу 200-річним ювілеям ро- сійського і польського національних поетів: Олександра Пушкіна (1899) і Адама Міцкеви- ча (1898), НТШ на чолі з М. Грушевським від- святкувало 100-річчя появи «Енеїди» (1898) і першого національного українського письмен- ника Івана Котляревського. Російська і поль- ська суспільні думки пропонували українцям сприймати як «своїх» О. Пушкіна (для Східної і Центральної України) і А.Міцкевича (для За- хідної і Правобережної України). 2. 100-річчя від дня народження батька чесь- кої історіографії Ф. Палацького (1898) перетво- рилося на вшанування офіційного сло в’я но філь- ства з панросійським ухилом. Оскільки україн- ців як окрему делегацію на це свято не запроси- ли, НТШ під тиском М. Грушевського прийняло рішення не брати участь у святкуваннях. 3. Святкуванням 300-річного ювілею по- чатку Хмельниччини (1898) М. Грушевський скористався з агітаційно-пропагандистською метою. Голова НТШ в популярних брошурах про козацького гетьмана Б. Хмельницького спробував визначити його місце у визволь- ній боротьбі українського народу середини ХVІІ ст. Його статті на цю тему мали виразні державницькі риси. Навіть пізніше в його «Іс- торії України-Руси» цю постать висвітлено більш традиційно, в народницькому дусі, але й часи тоді були інші — нове примусове «феде- рування» з червоною Росією. 4. На 1898 рік припав ще один ювілей — 25-річчя літературної діяльності Івана Фран- ка. Навряд чи це було простим збігом обставин: очоливши НТШ у 1897 р., М. Грушевський займає активну позицію на полі суспільної боротьби за історію. І. Франко був у науково- організаційних планах М. Грушевського клю- човою фігурою, і відхід Івана Яковича з поль- ського «Кур’єру львівського» став нагодою міцно прив’язати його до НТШ. 5. 1899 рік позначився помітною подією в сенсі національно-державного погляду на українську мову як знаряддя національного відродження, визначну культурну цінність українського народу. НТШ відмовилося брати участь у ХІ Київському археологічному з’їзді через небажання влади дозволити виступи українською мовою. Позаяк НТШ позиціону- вало себе представником української науки, доповіді мали бути виголошені українською і саме в Києві — українській столиці. 6. Під керівництвом М. Грушевського НТШ вдало втрутилося в розігрування політичної карти перемоги російської зброї. Діючи на випередження і з метою пом’якшення ідеоло- гічних наслідків для широкого загалу україн- ського населення підросійської України від бучних святкувань 200-річчя перемоги Петра І під Полтавою в 1709 р., М. Грушевський за- пропонував відзначити альтернативний юві- лей — 200-річчя шведсько-українського союзу між І. Мазепою і Карлом ХІІ, яке припадало на 1908 р. Ставлення М. Грушевського до іс- торичної пам’яті нашого народу стало зрозумі- 22 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ лим усім лише з новою фазою російсько-укра- їнської війни в 2014 р. 7. НТШ відгукнулося й на 100-річчя від дня народження Миколи Гоголя. М. Грушевському належить одне з перших трактувань М. Гоголя як українського письменника, який писав ро- сійською. Тепер це вже стало аксіоматичним поглядом на творчість Гоголя. Російські лібе- ральні і чорносотенні організації розглядали Гоголя як етнічного українця, але політично- го росіянина і пропонували його постать то- дішньому політичному українству як зразок для наслідування. М. Грушевський відкидав тезу про «двоєдушність» Гоголя і твердив, що М. Гоголь цілком належить українській куль- турі і ментальності на стадії зародження на- ціонально-визвольного руху, коли більшість української еліти ще відчували себе «гоголя- ми» в російській літературі й культурі. Свою статтю М. Грушевський завершує парафразою вислову М. Гоголя з листа до М. Максимовича, який стосувався належності Києва до України, а не до Московії: «Він наш, він не їх!». НТШ, передусім завдяки діяльності свого голови, брало безпосередню участь у громад- сько-політичному житті підросійської Укра- їни. Під орудою М. Грушевського Товариство працювало над скасуванням заборонного Ем- ського указу 1876 р. Саме голова НТШ через О. Лотоцького у Петербурзі зав’язав контакти з російськими діячами кадетського спряму- вання і домігся через Російську академію наук визнання української мови не наріччям, а мо- вою, окремою від російської. З початком роботи Державної Думи М. Гру- шевський як представник легальної наукової інституції на запрошення петербурзьких укра- їнців відвідує Петербург і проводить консуль- тації з українською фракцією Думи. М. Гру- шевський був одним із творців цієї фракції, і посада голови НТШ дозволяла йому брати пасивну участь у засіданнях Думи, зустрічати- ся з послами Думи від України, співпрацюва- ти з «Українським Вісником» тощо. Видання НТШ ставали тими друкованими органами, які виховували автономістичні почування по- слів Думи. Завдяки М. Грушевському НТШ викону- вало функцію партійного інкубатора для сус- пільного життя як Галицької, так і Великої України. Це відбувалося засобами науки, куль- турологічно, а не через безпосередню партійну діяльність. М. Грушевський був проти партій- ної виключності націонал-демократів Галичи- ни або радикал-демократів Наддніпрянщини, яких він фактично представляв до 1917 р. Він підтримував матеріально, влаштовуючи на ро- боту в НТШ, РУПівців, соціалістів, соціал-де- мократів, анархістів і соціалістів-революціоне- рів. У такий спосіб він омолоджував суспільні кадри і відстежував суспільні настрої в Това- ристві, не давав їм застоюватися й консервува- тися. І ця молодь зусиллями М. Грушевського починала ставити національний інтерес вище за доктринерську класову боротьбу. Член РУП Володимир Дорошенко став ди- ректором бібліотеки НТШ і визначним біблі- ографом та істориком визвольного руху. Есдек Олексій Назаріїв працював у музеї НТШ та інших його структурах, його однопартієць Все- волод Козловський очолював львівську кон- тору «Літературно-наукового вістника». Член ЦК УСДРП Андрій Жук працював у Централі українських кооперативів. Анархіст Михайло Лозинський був провідним публіцистом і по- літологом, оглядачем громадського життя в Га- личині для всіх періодичних видань М. Грушев- ського. Есер Микола Залізняк також працював у різних структурах НТШ, залучався до рецен- зування суспільно-політичної літератури. Він переклав українською низку творів відомих іс- ториків-концептуалістів з Європи на тему феде- ралізму і самостійності; разом з В. Дорошенком, В. Козловським і М. Лозинським він фактично входив до числа представників «фамілії» — вузького кола однодумців М. Грушевського. Політичний підтекст простежувався в кон- фліктах, які виникли всередині НТШ у 1913 р. і призвели до відставки М. Грушевського і закін- чення львівського періоду його життя. Політи- ка була присутня й у всіх попередніх супереч- ках під час Загальних зборів НТШ у 1897, 1901, 1904 рр. Ніколи конфлікти з приводу керуван- ня М. Грушевським Товариством не були суто ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 23 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ внутрішньою справою. За статутом НТШ брати участь у голосуванні могли лише дійсні члени Товариства, а практично всі вони були визна- чними політиками Національно-демократичної партії, членами Галицького сейму та україн- ської репрезентації в австрійському парламен- ті. Головним опонентом М. Грушевського був голова націонал-демократів Кость Левицький. Причини невдоволення М. Грушевським партійних лідерів галицьких українців крили- ся у його політиці керівництва Товариством на першому етапі (1897—1901). М. Грушевський постійно дорікав послам сейму і парламенту за їхню мляву підтримку ідеї перетворення НТШ на Українську академію наук і створення пара- лельного польському українського університе- ту. Однак найбільше дратувало галицьких полі- тиків те, що М. Грушевський з 1904 р. фактично вийшов з НДП і протиставив їй свою власну політику. Він звинувачував НДП у продовжен- ні опортуністичної щодо поляків у Галичині політики, вбачав у діях галицьких політиків га- лицький партикуляризм і принесення в жертву принципової політики розмежування україн- ського і польського інтересу в Західній Україні. Обстоювати свою соборницьку позицію М. Грушевському допомагав статут НТШ, який дозволяв наддніпрянським членам голо- сувати через своїх відпоручників серед галиць- ких членів НТШ. Опозиція вела наступ саме на цей пункт статуту, а НДП підтримувала опозиціонерів, оскільки новий статут позбав- ляв М. Грушевського можливості спиратися на наддніпрянців. Отже, не слід бачити в причи- нах відходу М. Грушевського з посади голови Товариства лише особистісні мотиви. Це був результат тривалої політичної боротьби в се- редовищі українських галицьких політиків, і свій від’їзд до Києва М. Грушевський готував задовго до 1913 р. НТШ варто розглядати як осередок дії і про- дукування концептуальних підходів ідеї со- борності українських земель. Сама думка про галицький П’ємонт мала своє матеріальне ви- раження передусім саме в НТШ як загально- українській інституції. Спільна для Західної і Східної України мова, література, наука мала плекатися переважно в Товаристві, оскільки воно було спільною інституцією галицьких і наддніпрянських науковців. Її матеріальне за- безпечення на перших порах здійснювали на- самперед українці з Великої України, керували нею на початках галицькі науковці, але науко- вий провід мали київські вчені В. Антонович і О. Кониський. Призначення на новостворе- ну кафедру української історії В. Антоновича мало відбуватися паралельно з його обранням головою НТШ. Львівський університет був польською інституцією, а національна наука могла розвиватися тільки в українській уста- нові, якою й було НТШ. Обрання в 1897 р. головою НТШ М. Грушевського було підго- товлене самою ідеологією Товариства, закла- деною ще в 1873—1892 рр. На НТШ як всеукраїнську установу дивили- ся й усі свідомі українці підросійської України. Євген Чикаленко на прохання М. Грушевського фінансував будівництво гуртожитку для укра- їнців з обох боків Збруча — Академічного дому. Хоч жили там переважно галичани, але загаль- не керівництво справами Дому перебувало в руках М. Грушевського. О. Кониський запові- дав НТШ свій архів і бібліотеку саме з таким підтекстом: ця інституція є майбутньою всеу- країнською академією наук. Їй були заповідже- ні й усі статки О. Кониського, що залишилися після його смерті. Федір Вовк передавав мате- ріали своїх археологічних розкопок музею То- вариства, а не в Ермітаж чи в Російський музей Петербурга, де він працював, бо НТШ збира- ло весь український пам’ятковий матеріал, без огляду на збручанський кордон. НТШ мало ці- льові стипендії, гроші на які давали наддніпрян- ці Д. Мордовець, Є. Чикаленко, О. Кониський, М. Грушевський, М. Тишкевич. У музей НТШ пересилав мистецькі та археологічні предмети директор київського міського музею знамени- тий археолог Микола Біляшівський. НТШ було кузнею кадрів Нової України. М. Грушевський у Товаристві виконував куль- турну програму лідерів київської громади В. Антоновича — О. Кониського з поповнення кадрами нової інтелігенції, яка б уже не вважа- ла себе частиною імперської російської чи поль- 24 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ ської інтелігенції, а усвідомлювала свою куль- турну окремішність. І саме вона мала готувати широкий загал до окремішності політичної. Школу істориків М. Грушевського у Львові, яка формувалася навколо Історично-філосо- фічного виділу НТШ, слід сприймати не лише як суто наукову школу, а й як школу громад- ських лідерів. І. Джиджора та І. Кревецький були істориками, але працювали і як публіцис- ти в «Літературно-науковому вістнику», нала- годжували роботу контори цього журналу у Ки- єві. І. Джиджора активно друкувався в «Раді», пишучи на суспільні теми. Визначним політич- ним концептуалістом був й інший учень М. Гру- шевського — С. Томашівський. Мирон Кордуба як культурний референт співпрацював у роки Першої світової війни з Союзом визволення України, друкувався в його періодичному ор- гані «Вісник СВУ». І. Крип’якевич також був залучений до спільної політичної діяльності, писав перші шкільні підручники для ЗУНР, був близьким до політичної групи В. Липинсько- го — А. Жука «Вільна Україна». У часи визволь- них змагань усі історики — учні М. Грушев- ського, були працівниками державних органів ЗУНР, її комісарами на місцях (І. Джиджора), працювали в Міністерстві закордонних справ (С. Томашівський). НТШ під орудою М. Грушевського було формулятором історичної пам’яті українців. Воно виробляло ціннісні категорії щодо укра- їнського минулого для тодішньої української маси, творило галерею героїв і супротивників, інтерпретувало позитивні й негативні події, висувало відповідні орієнтири для шанування і засудження. Це також була безпосередня за- слуга М. Грушевського. НТШ було інкубатором загальноукраїн- ських культурних ініціатив. Зупинимося лише на найбільших осягах діяльності Товариства в цій царині. 1. Мова видань НТШ виконувала функцію загальновизнаної всеукраїнської літературної мови. До 1890-х років публіцистичні видання Галичини майже не доходили до Великої Укра- їни і серйозного впливу на наддніпрянську ін- телігенцію не мали. Натомість мову «Записок НТШ», «Літературно-наукового вістника», окремих неперіодичних видань Товариства і зрештою мову «Історії України-Руси» М. Гру- шевського інтелектуальна еліта Великої Укра- їни сприймала як всеукраїнську мову. Нею пи- сали всі представники табору «молодоукраїн- ців», що вступили на стежку громадської праці у 1890-х роках (С. Єфремов, О. Лотоцький, В. Доманицький). І це при тому, що ця мова була для підросійських українців надто «га- лицькою», бо творилася на основі «желехів- ського» правопису, який панував у Галичині після впровадження в життя політики «Нової ери» (1892). Особливо наддніпрянці не сприй- мали три його компоненти: окреме написання частки –ся; м’яку «ї» з двома крапками («ма- чок» за влучним виразом І. Нечуя-Левицько- го) і невживання апострофу. 2. НТШ (передусім М. Грушевський) стиму- лювало появу загальноукраїнського літератур- ного суспільно-політичного журналу «Літера- турно-науковий вістник». Цей журнал протягом 1898—1914 рр. був найповажнішим форумом для всіх українських письменників, публіцистів, економістів, через нього поглиблювався вплив ідеології соборництва українських земель та формування єдиної мови й літератури. 3. Товариство чи не найбільше доклалося до розвитку масової літератури для народу. Воно робило це через Видавничу спілку, що виникла як структура НТШ. М. Грушевський вважав її завданням друк перевірених часом взірців української і перекладної всесвітньої літерату- ри. У такий спосіб НТШ творило спільне куль- турне поле українства, працювало на культур- не розмежування української та сусідніх ім- перських культур. 4. НТШ було провідною інституцією в спра- ві просвітньо-освітніх ініціатив українсько- го громадянства. М. Грушевський був одним із найактивніших суспільних діячів у царині творення українського приватного шкільни- цтва — гімназій. НТШ брало участь у діяль- ності різноманітних педагогічних товариств, спонсорувало заснування гімназій у Коломиї, Рогатині та інших містах Галичини. М. Гру- шевський, С. Томашівський та ін. були члена- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 25 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ ми львівської «Просвіти», брали участь у її ви- давничій роботі. 5. М. Грушевський розглядав бібліотеку НТШ як національну бібліотеку всієї України. Під та- ким кутом зору відбувалася її комплектація. Для бібліотеки жертвували свої книжкові зібран- ня визначні українські вчені Наддніпрянщини О. Кониський, В. Лесевич та ін. Бібліотека НТШ встановила обмінні контакти з усіма бібліотека- ми світу і маніфестувала цими книгообмінами існування й розвій національної науки. 6. Завдяки М. Грушевському НТШ приді- ляло велику увагу національному образотвор- чому мистецтву як інтегральній частині окре- мішньої української культури. Видатний ми- тець І. Труш був членом НТШ і на замовлення М. Грушевського творив галерею портретів видатних культурних діячів України. М. Гру- шевський допомагав з фінансуванням першо- го українського мистецького видання «Артис- тичний вісник» у Львові. І. Труш входив до найтіснішого кола соратників М. Грушевсько- го — «фамілії» голови Товариства. Крім того, до роботи у виданнях та інших проєктах НТШ були залучені В. Кричевський, Ф. Красиць- кий, М. Жук, М. Бойчук — цвіт української малярської школи початку ХХ ст. В. Кричев- ський графічно оздоблював більшість книжок М. Грушевського, будував у Києві будинок для вченого в українському стилі для виховання культурних смаків мешканців столиці. 7. При НТШ М. Грушевський фактично намагався творити Національний всеукраїн- ський музей, паралельний з Національним музеєм А. Шептицького. Для нього збирали художні колекції, археологічні збірки, історич- ні пам’ятки не лише галицького, а й загально- українського походження. 8. НТШ спричинилося до популяризації у світі народного ужиткового мистецтва. Саме завдяки М. Грушевському в 1905 р. було прове- дено виставку творів гуцульського мистецтва та виставку народних митців у Коломиї. Відо- ма родина Шкрібляків зажила європейської слави за протекції львівського професора. Після відставки М. Грушевського з посади голови НТШ Товариство вже ніколи не сягало таких висот усеукраїнського значення і стало вже більшою мірою науковою інституцією регі- онального характеру. Українські галицькі діячі розглядали М. Грушевського не стільки як ліде- ра національної науки, скільки як політичного лідера. Успіх Товариства в сенсі його науково- організаційного рівня і фінансового становища був можливий завдяки харизмі М. Грушевсько- го і концентрації ним влади в одних руках. НТШ було не лише «некоронованою» Укра- їнською академією наук, для українців у часи відсутності структурованого громадського по- літичного життя воно виконувало функцію своєрідного міністерства освіти, мистецтва і культури. Товариство брало на себе вирішен- ня тих проблем, якими в розвинених націях, як правило, опікуються державні інститу- ції. Завдяки енергії й громадській активності М. Грушевського НТШ стало лабораторією на- ціонально-політичної думки, представником українського народу в контактах з політични- ми організаціями інших держав і народів. Дякую за увагу! Ihor B. Hyrych Hrushevskiy Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies, Kyiv, Ukraine ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9999-5620 SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY AS A SOCIO-POLITICAL PROJECT OF MYKHAILO HRUSHEVSKYI Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023 Cite this article: Hyrych I.B. Shevchenko Scientific Society as a socio-political project of Mykhailo Hrushevskyi. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (2): 19—25. https://doi.org/10.15407/visn2024.02.019

Similar Items