2025-02-21T08:54:40-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: Query fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201754%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-21T08:54:40-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: => GET http://localhost:8983/solr/biblio/select?fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201754%22&qt=morelikethis&rows=5
2025-02-21T08:54:40-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: <= 200 OK
2025-02-21T08:54:40-05:00 DEBUG: Deserialized SOLR response
Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка
Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023.
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2024
|
| Series: | Вісник НАН України |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201754 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| id |
irk-123456789-201754 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2017542025-01-30T13:19:17Z Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка Гриценко, П.Ю. Загальні збори НАН України Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023. 2024 Article Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка / П.Ю. Гриценко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 2. — С. 41-46. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.02.041 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201754 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України |
| spellingShingle |
Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України Гриценко, П.Ю. Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка Вісник НАН України |
| description |
Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to
the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023. |
| format |
Article |
| author |
Гриценко, П.Ю. |
| author_facet |
Гриценко, П.Ю. |
| author_sort |
Гриценко, П.Ю. |
| title |
Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка |
| title_short |
Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка |
| title_full |
Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка |
| title_fullStr |
Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка |
| title_full_unstemmed |
Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка |
| title_sort |
українська мова — домінанта діяльності наукового товариства імені шевченка |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2024 |
| topic_facet |
Загальні збори НАН України |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201754 |
| citation_txt |
Українська мова — домінанта діяльності Наукового товариства імені Шевченка / П.Ю. Гриценко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 2. — С. 41-46. — укр. |
| series |
Вісник НАН України |
| work_keys_str_mv |
AT gricenkopû ukraínsʹkamovadomínantadíâlʹnostínaukovogotovaristvaímeníševčenka |
| first_indexed |
2025-02-09T04:46:55Z |
| last_indexed |
2025-02-09T04:46:55Z |
| _version_ |
1823553791743492096 |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 41
УКРАЇНСЬКА МОВА — ДОМІНАНТА
ДІЯЛЬНОСТІ НАУКОВОГО
ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА
Вельмишановні учасники зборів!
Вельмишановні колеги!
Наукове товариство імені Шевченка (спершу — літературне
Товариство імені Шевченка) як «форма організації вільної на-
уки» (О. Романів) постало внаслідок тривалої різноспрямова-
ної організаційної діяльності видатних інтелектуалів і патріо-
тів, об’єднаних ідеєю розвитку й поширення в Україні науки,
освіти, високої культури на українському ґрунті, зміцнення
національної самосвідомості й національної гідності українців.
У Львові — найбільшому історичному й культурному україн-
ському центрі на непідросійських теренах — об’єднаними зу-
силлями наддніпрянців і галичан розпочалися активне творен-
ня і різноспрямована діяльність Наукового товариства імені
Шевченка (НТШ), яке впродовж похмурих десятиліть гонінь
у Росії на все українське зберегло й употужнило українську на-
ціональну ідею, розвинуло й утвердило українську мову, підне-
сло на вищий щабель українську суспільну свідомість, зміцни-
ло єдність розділеного кордонами народу.
З’ясування багатопланової ролі НТШ у виростанні нової
української політичної нації, плеканні через розвиток і підне-
сення їх суспільного значення науки, культури, освіти, утвер-
дженні в громадських рухах ідей націєтворення і відновлення
самостійної держави належить сьогодні до актуальних завдань
української гуманітаристики і має на меті синтез досвіду НТШ
та розуміння його придатності для розбудови незалежної Укра-
їнської держави.
Дослідження впливу діяльності Товариства на політичне,
наукове і культурне життя тогочасної України сьогодні є осо-
бливо важливим з огляду на відродження в нинішніх політич-
них реаліях тих самих зовнішніх викликів і загроз, які уне-
можливлювали державне усамостійнення українців у ХІХ ст.,
заперечували й відбирали перспективу їхньої цивілізаційної
суб’єктності. Яскравим прикладом реінкарнації ідеологем да-
doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.02.041
ГРИЦЕНКО
Павло Юхимович —
доктор філологічних наук,
директор Інституту української
мови НАН України
42 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
лекого минулого може бути використання су-
часними російськими політиками заперечення
«не было, нет и быть не может» щодо україн-
ців, української мови та України загалом. Такі
ідеологеми в Російській імперії слугували ін-
струментом колоніального поневолення укра-
їнців, а нині, в ХХІ ст., їх використовують для
обґрунтування «законності» загарбницької ві-
йни РФ проти України і геноциду українців.
Ліберальні, порівняно з Російською імпе-
рією, умови суспільного життя в Австро-Угор-
щині після подій 1848 р. уможливлювали об-
стоювання українцями своїх національних
прав, збереження національної ідентичності,
мови, культури. Однак ці теоретично можливі
кроки потребували значних зусиль для здій-
снення і нерідко супроводжувалися реальни-
ми загрозами для їх ініціаторів.
Аби бодай пунктирно оглянути й рекон-
струювати перебіг подій, пов’язаних зі стартом
і розвитком діяльності НТШ, локалізованих
передовсім у Львові і ширше — в Галичині,
важливо згадати про деякі особливості сус-
пільного життя краю, зокрема про ситуацію з
функціонуванням української мови.
На західноукраїнських теренах середини
ХІХ ст. в етнічно строкатому соціумі відчутно
переважала українська людність. Та попри до-
мінування українців на етнічній мапі краю, в ад-
міністративному й економічному житті, у сфері
освіти їм здебільшого не належали визначальні
(ключові) позиції, від яких могли залежати по-
силення й розвиток української зорієнтованос-
ті життя спільноти. Такий розподіл суспільних
ролей не плекав почуття національної гордості
українців, провокував зневіру у власному інте-
лектуальному і творчому потенціалі, а нерідко й
підштовхував до національного відступництва.
Та все-таки загальний українськоцентричний
рух поступово набирав на силі, залишався ви-
східним, виростаючи кількісно і якісно, опано-
вуючи нові форми самореалізації. Це творило
ту регіональну традицію національної гідності,
яку навіть за нових потужних тоталітарних ре-
жимів ХХ ст. не вдалося знищити.
У ХІХ ст. мовне життя в Галичині було ви-
разно диференційоване: українське народне
мовлення, що було локально (діалектно) ди-
ференційованим, традиційно забезпечувало
щоденну комунікацію в селах, містечках та се-
ред основної маси жителів великих міст; адмі-
ністративне життя, урядування, освіта різних
рівнів були представлені мовою завойовників-
«господарів» (спершу німецькою, а в першій
половині ХХ ст. — польською); мовою худож-
ньої словесності, науки, преси були різні мови,
офіційні для краю, а також підтримуване мо-
сквофілами «язичіє» (довільне поєднання в
текстах старослов’янських, староукраїнських,
російських і діалектних елементів), викорис-
тання якого мало ідеологічну настанову до-
сягти мовної єдності з Росією та не допустити
розвитку української народної мови до рівня
літературного стандарту.
Заперечення перспективи піднесення мови
українців до рівня розвиненої літературної
мови спонукало ініціаторів створення НТШ
окреслити головну мету діяльності: «Спомага-
ти розвій руської (малоруської) словесности».
Передбачуваний розвиток української мови,
оприявнений у численних текстах української
словесності, що були читаними й популяр-
ними в народі, супроводжувала жорстка кри-
тика опонентів, які насамперед не визнавали
за українською мовою права на статус мови,
оцінюючи її як діалект російської чи поль-
ської мов. Напругу тривалого протиставлення
мова — діалект Іван Франко відтворив у тек-
сті 1906 року, який став особливо популярним,
крилатим:
Діалект, а ми його надишем
Міццю духу і огнем любови
І нестертий слід його запишем
Самостійно між культурні мови.
Зауважимо, що саме цей наратив — запере-
чення самостійності української мови — реа-
німовано сучасними російськими політиками.
Практичне втілення ідеї розвитку україн-
ської мови потребувало значних зусиль для
розв’язання практичних завдань: створення
правопису, який забезпечував би всеукраїн-
ську мовну інтеграцію; укладання шкільних
підручників, зокрема з української мови, та
вищих (академічних) описів української гра-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 43
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
матики; упорядкування терміносистем різних
галузей наук та освітніх предметів; укладання
словника української мови; розгортання дослі-
джень сучасного стану й історичного минуло-
го, походження української мови; осмислення
сутності феноменології людської мови.
Українська духовна аристократія Галичини
і Наддніпрянщини, яка поєднувала в собі ви-
сокий університетський вишкіл зі збережен-
ням тісних зв’язків зі своїм народним корін-
ням і була здатна до наукової чи/і художньої
творчості, мала перед собою чітко сформова-
ну програму українського націєтворення, яку
реалізувала із самовідданістю, гідною подиву.
Тугий вузол чеснот інтелігенція підпорядкува-
ла виформуванню й збереженню національної
ідентичності українців, піднесенню їхньої сві-
домості задля досягнення головної мети — здо-
буття незалежності. У цій масштабній програ-
мі українській мові відводили провідну роль.
Важливо, що наприкінці ХІХ ст. інтелек-
туальна еліта сприймала українську мову як
унікальне поліфункційне явище. Мову бачили
невіддільною від соціалізації людини, доєднан-
ня її в актах комунікування як до родинного се-
редовища, так і до «широкого світу»; оцінювали
як засіб апелювання до адресата і передавання
різноманітної інформації, репрезентації пізна-
ного зовнішнього світу (предметів, ситуацій,
подій) і світу внутрішнього (простір експресії,
оцінок, емоційних станів людини); як унікаль-
не вмістище для зберігання й упорядковування
інформації (інтелектуальної, профанної) про
різні епохи буття свого та інших етносів.
Контраст української та інших мов у багато-
мовному середовищі, в якому перебували осві-
чені українці, загострював і живив їхню мовну
свідомість, актуалізував проблему мовних прі-
оритетів, спонукав до чіткої аксіації (оціню-
вання якості й комунікативної потужності)
різних мов. Константна для загальної свідо-
мості будь-якого народу опозиція свій — чужий
серед українців найповніше була оприявнена
протиставленням своєї рідної і чужих мов, за-
своєних через освіту та інші обставини життя.
Важливим орієнтиром для розуміння фе-
номену української мови слугувало опертя на
факти історичного минулого українців. На-
самперед ці факти невідпорно й переконливо
промовляли про таке:
а) наявність ще від княжої епохи (Х — поча-
ток ХІ ст.) розвиненої традиції книжності, ді-
яльність давньоукраїнських центрів виготов-
лення й поширення рукописних книг різного
змісту, а пізніше — центрів книгодрукування;
переписування готових текстів відбувалося
рівнобіжно з творенням і поширенням оригі-
нальних текстів різних жанрів і стилів;
б) пам’ять про ареали використання старо-
української мови в минулому поза сформова-
ними й актуальними для ХІХ ст. українськими
етномовними теренами: українською мовою
написано офіційні документи в канцеляріях
румунських господарів (князів) XIV—XV ст.,
оригінали яких відтворюють численні зразки
тогочасної староукраїнської ділової мови; мова
руська (себто українська) була однією з офіцій-
них мов польського сейму (щодо такого вико-
ристання української мови точилися дискусії в
Речі Посполитій, і гострота цих суперечок ви-
вищувала статус української мови в суспільній
свідомості українців); пам’ять про протистоян-
ня українців польськомовному/католицькому
тиску латинників, що завершилося унією як
мовним і конфесійним компромісом; опір чер-
говій спробі запровадити латинську графіку
замість кириличної в середині ХІХ ст. завер-
шився перемогою — українці зберегли кирили-
цю як продовження й розвиток своєї писемної/
культурної традиції, вистояли супроти нама-
гань витіснити її чужою латинськографічною
традицією, обтяженою негативними історич-
ними конотаціями;
в) у ХІХ ст. в Галичині серед освічених верств
було постійне виразне прагнення до збережен-
ня питомої (української) мовної самоіденти-
фікації незалежно від офіційної на той момент
мови в краї (а вони неодноразово змінювалися)
та мови високої освіти, яку здебільшого здо-
бували чужими мовами в університетах Відня,
Берліна, Лейпцига, Будапешта, а згодом Льво-
ва, який тривалий час залишався неукраїнсько-
мовним (змагання за руську катедру та україн-
ський університет Львова були ще попереду).
44 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
Опублікування українською мовою поетич-
них, фольклорних збірок (таких як «Русалка
Днѣстрова» (1837), «Кобзар» Т. Шевченка
(1840)), граматик і словників українська гро-
мада щораз оцінювала як суспільно значущу
подію не лише через зміст текстів, а й зважа-
ючи на їхню мовну форму: мова творів мала
особливе значення — її сприймали у вимірах
української національної ідеї. Закономірно, що
майже всі такі видання оригінальних творів, як
і спроби перекладу українською мовою релі-
гійних текстів, які вкотре переконливо засвід-
чили б розвиток української мови, її уцерков-
лення, не лише були предметом пильної уваги
упереджених критиків з кола москвофілів, а й
нерідко потрапляли під заборону і призводи-
ли до переслідувань їх авторів. Чимало текстів
різних форм і жанрів, створених у ХІХ ст., до-
чекалися опублікування лише через значний
проміжок часу, через століття і більше, але
вже як пам’ятки мови та свідчення розвитку
суспільної думки, а не як оригінальні чи пе-
рекладні твори, що призначалися для читачів
свого часу. Українська мова текстів будь-яких
жанрів, стилів (художніх, наукових, дидак-
тичних, релігійних) не лише маркувала тісний
зв’язок з українським етносом, а й засвідчува-
ла українськоцентричні прагнення авторів.
Живе мовне нуртування в українському
суспільстві ХІХ ст., особливо у відмежовано-
му державним кордоном західноукраїнсько-
му регіоні, актуалізовувало проблему освіти
населення, підтримувало культ книги, уґрун-
товувало унікальну самоосвіту та початкову
освіту нижчих, економічно залежних, верств
суспільства. Збереження рідної мови підготу-
вало постання численних осередків просвіти,
громадських бібліотек/читалень, об’єднань
народної пісенної й музичної творчості, на-
родних театрів. Усі ці прояви духовного життя
пронизувала й супроводжувала рідна мова, на-
родна пісня, що корелювали з моделлю світо-
сприйняття, ментальністю, були українською
мовною оптикою картини світу. Мову усвідом-
лювали й цінували як впровід людини у світ,
у соціум, як засіб і гарантію міжпоколіннєвого
зв’язку, як відкритий для поповнення простір
життєвого досвіду, збереження родинної, ло-
кальної і всеукраїнської культури.
Оцінка мови як основи українського наці-
єтворення до початку 70-х років ХІХ ст. нале-
жала вже до концептуальних констант україн-
ського політичного руху, що засвідчує крилате
визначення Тараса Шевченка окремішності
й протиставності українців і москалів та їх-
ніх мов: «а на москаливъ не вважайте, нехай
воны соби пишуть по своему, а мы по своему. У
их народъ и слово и у насъ народъ и слово. А чіе
крашче нехай судять люды» (1847).
Мовоцентризм у діяльності членів НТШ
виявився самоочевидною домінантою, охо-
пивши не лише філологів, літераторів, істо-
риків, а й природознавців, математиків, меди-
ків. Друкування повідомлень про діяльність
комісій, доповідей їхніх членів постійно ак-
туалізувало питання мови, впорядкування її
структури, словникового, особливо терміно-
логійного складу, синтакси (словоладу, стилю
викладу). Не з усіх напрямів знань існували
на той час українськомовні тексти, які вже
склалися в традицію і могли стати взірцями.
Члени НТШ часто були піонерами у творенні
професійних українськомовних текстів з від-
повідних галузей знань, напрацюванні відпо-
відної об’єктам пізнання термінології, прийо-
мів і стилістики викладу інформації. Тексти,
первісно спрямовані на вузьке коло профе-
сіоналів, зазнавали трансформації, слугуючи
основою для матеріалів, призначених для чи-
тачів менш підготовлених / непідготовлених.
Такі публікації (нерідко у форматі невеликих
брошур) були не лише засобом поширення
відповідних знань, а й практичними кроками
у творенні українськомовного науково-попу-
лярного стилю.
Важливим чинником розвитку інтелек-
туального складника української мови були
українськомовні підручники для шкіл різного
рівня освіти, в яких українською мовою викла-
дали основи знань із використанням відповід-
ної метамови, термінів для позначення базових
понять. Українськомовна освіта, на чому напо-
лягали члени НТШ, відкривала перспективу
закріплення української мови в прийдешніх
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 45
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
поколіннях. Водночас освіта виявилася ще од-
ним каталізатором, спону кою до невідкладно-
го створення термінологічних словників (вра-
жає інтенсивність підготування й публікуван-
ня у збірниках секцій НТШ таких словників, і
значення їх не затерлося часом).
Українська мова виявилася потужним інте-
гратором науковців, культурних діячів, най-
ширших кіл національно свідомих українців у
Галичині й Наддніпрянщині.
Для розвитку української мови членам
НТШ вдалося реалізувати широку різноспря-
мовану програму, зокрема:
• відстояти й утвердити для української
мови статус окремої, самостійної мови серед
інших слов’янських мов — із притаманною їй
індивідуальною структурою, простором по-
ширення, віднесеністю до окремого етносу, зі
своєю жанровою і стильовою диференціацією,
особливою моделлю мовної картини світу;
• активно готувати й долучитися до пере-
можного скасування офіційних заборон укра-
їнської мови в Російській імперії;
• довести українській та європейській на-
уковій спільноті часову глибину формування
української мови, належність до української
мовної й культурної історії писемних пам’яток
княжої (від кінця Х ст.) доби, розкрити ши-
роту й багатопланові наслідки творення пере-
кладних та оригінальних текстів, у яких зафік-
совано розвиток структури і функціональну
різноаспектність української мови;
• створити на кириличній основі україн-
ський алфавіт, придатний для відтворення
особливостей фонетики української мови;
утвердити фонетичний принцип правопису
супроти етимологійного, подолавши тиск мов-
ного і правописного «язичія» (в Галичині) та
«єрижки» (у Наддніпрянщині) й відкинувши
ідеологему структурної і правописної єдності з
російською мовою;
• окреслити напрями творення українськи
орієнтованої термінології як передумови фор-
мування українськоцентричного інтелекту-
ального простору;
• закласти засади окремих напрямів таких
мовознавчих досліджень, як етимологія, оно-
мастика, текстологія писемних пам’яток, діа-
лектологія, стилістика і жанрологія мовлення;
створити теоретичні основи і бази емпіричних
даних джерелознавства — лінгвістичного (діа-
лектологічного), фольклористичного, етноло-
гічного (записавши в численних експедиціях
унікальні польові матеріали, члени НТШ та
їхні послідовники вперше створили ексклю-
зивний мовний, фольклорний, етнографічний
портрет традиційного буття українців кінця
ХІХ — початку ХХ ст., який і досі залишається
надійною матрицею для подальших аналогіч-
них синхронійних студій, основою вивчення
динаміки відповідних явищ мови і традиційної
культури в часі).
Окреслені членами НТШ напрями дослі-
джень української мови згодом було розвинуто
в численних ґрунтовних студіях вітчизняних і
зарубіжних лінгвістів. Щоправда, багато тео-
ретичних напрацювань, як і досвід практично-
го розв’язання проблем мовного будівництва,
в УНР не було використано. Ба більше, тео-
ретичні й практичні осягнення в царині укра-
їнської мови зазнавали відчутних обмежень і
заборон, що було зумовлено новою загрозою —
підпорядкуванням комуністичній ідеології та
новим зросійщенням України. Окремі наукові
положення, пов’язані насамперед з проблема-
ми історичного розвитку української мови/
етносу, визначенням джерел їх формування,
ще тривалий час були табуйованими в Україні
як невідповідні російській/радянській ідеоло-
гії. Це стосувалося, зокрема, нав’язаної теорії
про пізнє (після Батиєвої навали, з ХІV ст.)
постання української мови. Утвердження в
сучасному українському мовознавстві та зару-
біжній славістиці позиції щодо витоків україн-
ської мови з праслов’янського стану V—VI ст.,
а не з давньоруської мови як спільної основи
для російської, української і білоруської, під-
твердило науково правильну зорієнтованість
членів НТШ у питаннях історії української
мови й українського етносу.
Отже, в Україні було міцне питоме підґрун-
тя для виникнення в середині ХІХ ст. широ-
кого свідомого й цілеспрямованого руху за укра-
їнську мову, поєднаного з рухом за пізнання
46 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2)
ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ
і збереження української народної культури,
історичної пам’яті. Організаційно цей рух був
об’єднаний навколо Наукового товариства
імені Шевченка, яке стало важливим інтегра-
тором наукової і культурної української еліти
в Галичині та Наддніпрянщині у часи бездер-
жавності України. Несхитна послідовна пози-
ція інтелектуальних провідників нації щодо
статусу й ролі української мови в минулі епо-
хи та в сучасному житті суспільства стала ви-
значальним чинником виростання української
модерної нації у ХІХ ст., а згодом і в ХХ та
ХХІ ст. Цьому висхідному процесу не змогли
завадити ні складні політичні обставин, ні час-
то неспівмірно висока ціна, яку платили обо-
ронці української мови й української ідеї.
Досвід збереження, утвердження й роз-
будови української мови, набутий в НТШ, у
різноманітних громадських рухах і чині пря-
мостояння одинаків, рівнозначно належить як
історії українців, так і сьогоденню: це надбання
інтелектуальної діяльності і практичної робо-
ти з моворозбудови залишається актуальним
для утвердження української України в умовах
сучасних цивілізаційних трансформацій.
Дякую за увагу!
Pavlo Yu. Hrytsenko
Institute of Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5363-6585
THE UKRAINIAN LANGUAGE AS THE KEYNOTE
OF THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY ACTIVITIES
Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to
the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023
Cite this article: Hrytsenko P.Yu. The Ukrainian language as the keynote of the Shevchenko Scientific Society activities.
Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (2): 41—46. https://doi.org/10.15407/visn2024.02.041
|