2025-02-21T08:18:35-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: Query fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201755%22&qt=morelikethis&rows=5

2025-02-21T08:18:35-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: => GET http://localhost:8983/solr/biblio/select?fl=%2A&wt=json&json.nl=arrarr&q=id%3A%22irk-123456789-201755%22&qt=morelikethis&rows=5

2025-02-21T08:18:35-05:00 DEBUG: VuFindSearch\Backend\Solr\Connector: <= 200 OK

2025-02-21T08:18:35-05:00 DEBUG: Deserialized SOLR response

Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців

Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023.

Saved in:

Bibliographic Details
Main Author:	Соляр, І.Я.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2024
Series:	Вісник НАН України
Subjects:	Загальні збори НАН України
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201755
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!

id	irk-123456789-201755
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2017552025-01-30T13:19:29Z Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців Соляр, І.Я. Загальні збори НАН України Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023. 2024 Article Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців / І.Я. Соляр // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 2. — С. 47-53. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.02.047 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201755 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України
spellingShingle	Загальні збори НАН України Загальні збори НАН України Соляр, І.Я. Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців Вісник НАН України
description	Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023.
format	Article
author	Соляр, І.Я.
author_facet	Соляр, І.Я.
author_sort	Соляр, І.Я.
title	Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців
title_short	Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців
title_full	Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців
title_fullStr	Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців
title_full_unstemmed	Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців
title_sort	літературне товариство імені шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Загальні збори НАН України
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201755
citation_txt	Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців / І.Я. Соляр // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 2. — С. 47-53. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT solâríâ líteraturnetovaristvoímeníševčenka18731892vnacíonalʹníjpamâtíukraíncív
first_indexed	2025-02-09T04:46:57Z
last_indexed	2025-02-09T04:46:57Z
_version_	1823553793991639040
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 47 ЛІТЕРАТУРНЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА (1873—1892) В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНЦІВ Вельмишановне товариство! Вельмишановні колеги! Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) посідає вагоме місце в національній історичній та культурній пам’яті україн- ців, різним аспектам його діяльності присвячено багато книг і статей. Натомість літературне Товариство імені Шевченка, яке існувало в 1873—1892 рр. і було, власне, попередником Науково- го товариства, в національній історичній свідомості зафіксова- не лише фрагментарно. В ньому часто бачать лише початковий етап розвитку НТШ і тільки зрідка — прообраз цієї інституції з власними історією та культурно-освітнім спрямуванням. Так, формування Товариства імені Шевченка в українській національній пам’яті залишається продуктом розвитку укра- їнської ідеї по обидва боки Збруча, який відокремлював Ав- стро-Угорську імперію від Російської, а Галичину — від Над- дніпрянщини. Це результат наддніпрянських та галицьких українофільських ініціатив, які з «малоруських», «руських» чи «рутенських» ставали загальноукраїнськими. Щоб подолати обмеження українського руху в Російській імперії, діячі Над- дніпрянщини прагнули побудувати Україну (чи її культурну проєкцію) в Галичині. І тут вони зустрічали прихильну реак- цію галицьких народовців. Часто діячі «України підросійської» підштовхували активіс- тів підавстрійської України до нових змін. Зокрема, на початку 1870-х років вони запропонували створити товариство, розра- ховане на інтелігенцію, яке б розвивало українську культуру, мову, літературу та науку. Промоутерами цієї ініціативи стали, зокрема, перекладач, засновник шевченкознавства Олександр Кониський та аристократка, меценатка Єлизавета Милорадо- вич, яка походила з родини Скоропадських. Графиня Єлизавета Милорадович уже фінансувала галиць- кі/українські проєкти, зокрема часопис «Правда» й товариство doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.02.047 СОЛЯР Ігор Ярославович — доктор історичних наук, директор Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 48 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ «Просвіта». Тепер вона прагнула у Львові «за- снувати «печатню, де можна було б друкувати все те, чого у Росії не вільно». З іншого боку, як стверджував О. Кониський, думку про ство- рення нового товариства в Галичині подав гра- фині колишній кирило-мефодіївець, педагог Дмитро Пильчиков. Саме він, за споминами мемуаристів, у 1873 р. привіз у Галичину гро- ші, які пожертвувала Єлизавета Милорадович на потреби товариства. Мемуаристи назива- ли різні суми та валюти пожертви: від 10 тис. гульденів (чи 20 тис. пізніших австрійських крон) до 8 тис. руб. Проте всі вони підкреслю- вали, що ця сума стала значним фінансовим підґрунтям для нової організації. Натомість відомості про авторство статуту нового товариства в мемуарній традиції розхо- дяться. За однією з версій, його уклали Дмитро Пильчиков і один із провідних українських ді- ячів того часу, вчитель галицьких «радикалів» Михайло Драгоманов. На цій версії наголо- шував у споминах і сам М. Драгоманов, і вона була досить критичною щодо галичан1. Зокре- 1 Драгоманов скептично ставився до «органічної пра- ці» галицьких українофілів, проте ідею створення товариства вважав значущою й процедуру укладання його статуту описував детально. В інтерпретації Дра- гоманова, ці події мали майже пригодницький сюжет. Неназваний «український патріот» з Наддніпрянщи- ни (під впливом розмов з галицькими народовцями) дійшов висновку, що їм необхідні гроші для «народ- ної справи». Він надіслав у Галичину лист, у якому обіцяв передати кошти, але не приватним особам, а інституції, яка контролювала б використання фінан- сів. При цьому просив, щоб статут організації писав той, хто привезе гроші до Львова (Пильчиков), та сам Драгоманов. За твердженням Драгоманова, первіс- ний варіант статуту уклали саме вони, і хоча мемуа- рист докладно не пам’ятав його змісту, проте зазна- чав, що йшлося про масову організацію, доступну найширшим колам інтелігенції з обох боків Збруча: «Я вже не пам’ятаю тепер деталів цього статуту, (….), але головні точки, на котрих найбільш напирали два росіяни і котрі підпирали молодші галичани …, були: 1) щоб товариство мало переважно науково-літера- турну ціль, причому й направляло б свою працю перш усього на дослід народного життя на Україні, 2) щоб доступ до нього був найлегший для кожного ру- сина і щоб адміністрація його була якнайбільше по- ставлена в зв’язок з загалом членів, 3) (…) щоб і поза- ма, він нарікав на галицьку редакцію статуту товариства, яку розробив, зокрема, правник, громадський діяч і співзасновник «Просвіти» Корнило Сушкевич2. Те, що на початку діяль- ності товариства виникли проблеми, підтвер- джували й спомини самих галичан3. галицькі, і позаавстрійські українці могли мати як- найбільше участі в товаристві, аби воно було інститу- цією дійсно всеукраїнською». 2 Драгоманов стверджував, що в галицькій версії цілі й мета товариства стали іншими, ніж у його оригіналі: «Нехай… читач порівняє ці наші точки з тим стату- том, з яким на ділі товариство вступило в життя і ко- трий був вироблений після того, як ми, два згадані українці-росіяни, виїхали з Галичини, а далі нехай пригада всю практику Товариства ім. Ш[евчен]ка, а найбільше в перші ж роки його існування і, нарешті, недавні наради про його реформу, і тоді судить, чи слушні, чи не слушні були повищенаведені точки». В пориві критики Драгоманов назвав нове товариство «олігархією», доступною лише для обраних, через високі членські внески, а також мало контрольова- ною організацією через політику керівництва: «Для права бути дійсним членом статут ставив умову: од- норазову сплату 100 гульд., котрі виділ міг розділити на 10-гульденові рати. Сей (виділ з 5 членів) і був по- ставлений як пан над товариством, в котре зразу мо- гло дістатись тільки 33 члени. Хоч статут і обов’язував скликати щороку загальні збори, тілько ж виділ сього не робив». Це, на думку Драгоманова, потенційно ро- било організацію не науковою чи літературною, а підприємницькою. Він вважав, що управа товариства концентрувала увагу на володінні друкарнею, натя- каючи на «комерчеське надуживаннє маєтку через тіпографію». В полеміці Драгоманов навіть порівню- вав нову українофільську організацію з русофіль- ськими інституціями. За його словами, у 1873— 1874 рр. Товариство імені Шевченка начебто стало викликати розчарування на Наддніпрянщині через (нібито) марнотратність його галицьких організато- рів під час придбання й обслуговування типографії. 3 Композитор та громадський діяч Анатоль Вахнянин згадував 1873—1874 рр. як момент заснування дру- карні, яку фінансувала «Миларадовичка» (sic!) («за єї приводом знайшлися гроші у братів Українців») і завдяки якій народовці змогли більше не залежати від русофільського Ставпропігійського інституту. Водночас він визнавав, що під орудою Сушкевича і Сарницького друкарня мала борги і «дуже храмала», однак згодом «інституція ся враз з Товариством ім. Шевченка розжила ся над сподіванє та нині веде перед в науковім напрямі». ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 49 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ Однак загалом версія галицьких українофі- лів суперечила драгоманівській, і саме її було на певний час зафіксовано в пам’яті галичан4. Народовська «Правда» в грудні 1873 р. пода- вала заснування «нового руско-народного то- вариства» як закономірну віху в історіософії громадсько-політичного життя Галичини. Тут було наведено й затверджений Галицьким на- місництвом статут Товариства, який дійсно відображав не «драгоманівську», а «галицьку» візію нової організації5. Попри критику, для галичан важливо було подавати заснування Товариства як незалежну культурну ініціати- ву, продовження власної традиції відповідно до австрійського права і з допомогою тих, кого вони вважали гідними довіри. Їх основу складали ті, кого тоді вважали «старими русинами-українцями» Львова та Га- личини. Передовсім це були політики та інте- лектуали, зокрема священник, посол (депутат) Галицького сейму та австрійського парламен- ту, автор кількох книг Стефан Качала; купець, книготорговець, член багатьох руських това- риств, радний Львівського магістрату (міської ради) Михайло Димет; священник та філолог, «професор руської мови і літератури в уні- верситеті львівськім» Омелян Огоновський, який уже мав досвід організації «Просвіти», і його брат, правник і професор Львівського 4 Недаремно, за споминами, первісно у назві товари- ства не мало фігурувати ім’я Т. Шевченка, пропону- валося назвати його Галицьке літературне товари- ство або навіть просто «Галич». 5 Метою товариства (до якого входили дійсні, «почет- ні» та «спомагаючі» члени) було проголошено функ- ціонування друкарні, публікацію книжок та часопи- сів і їх фінансову підтримку, призначення премій письменникам, скликання зборів «літератів» нарівні з публічними лекціями («відчитами») та вечорниця- ми. У статуті справді детально йшлося про матері- альний бік життя Товариства, його «непорушний фонд», високі членські внески (100 ринських, які можна було виплачувати частинами впродовж року) та про покарання за їх несплату (виключення). Ке- рівництво (Виділ) Товариства мало великі повнова- ження, але водночас зобов’язувалося щороку склика- ти збори та не могло змінювати статут. Частина цих пунктів і викликала певні побоювання Драгоманова і його однодумців. університету Олександр Огоновський. До них належали також «професор» (вчитель) гімна- зії, один з організаторів «Просвіти», політик, згодом посол до Галицького сейму та австрій- ського парламенту Юліан Романчук; редактор народовської «Правди» і асекураційний (стра- ховий) урядник Лонгин Лукашевич — один із перших промоутерів культу Шевченка на Буковині і в Галичині; львівський міщанин («обиватель Львова»), видавець, колишній віденський перекладач з німецької, один із ре- дакторів «Зорі Галицької» та прокуратор чен- ців-василіян Михайло Коссак; інженер-технік, працівник Крайового виділу Галицького на- місництва з ремонту доріг, один із засновників «Просвіти» Теофіл Барановський. 11 грудня 1873 р. підписаний засновниками Товариства статут було затверджено Галиць- ким цісарсько-королівським намісництвом, і це легітимізувало діяльність організації в очах влади й суспільства. Практична просвітня й наукова діяльність Товариства сконцентрува- лася, власне, довкола друкарні, про яку гово- рив М. Драгоманов. На гроші східноукраїн- ських меценатів та членські внески галичан у Відні вирішили придбати друкарську маши- ну й необхідне обладнання. Для цього звер- нулися до відомої віденської фірми Meyer & Schleicher, знаної, зокрема, своїми шрифтами. В будинку тогочасного Гіпотечного банку у Львові знайшли приміщення для цього облад- нання, і з 1874 р. друкарня почала працювати, хоча й стикалася з фінансовими труднощами (Товариству довелося брати кредити і у Від- ні, і в того ж Гіпотечного банку, і навіть у сво- їх членів, зокрема в С. Качали). Та й пізніше Товариство зазнавало збитків від друку кни- жок, оскільки замовники за них не платили. Його керівники навіть змушені були виправ- довуватися. Водночас народовці намагалися відзначити успіхи нового товариства, зокрема й видавничі. Проте, на думку В. Дорошенка, слід розрізняти книги, надруковані в друкарні Товариства імені Шевченка у 1870—1880 рр., і ті, які вийшли коштом (накладом) самого То- вариства. Між ними не було пропорційності, і дослідник бачив у цьому певний парадокс. 50 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ Частково це так, але для керівників та членів Товариства книгодрукування також було час- тиною просвітницької і наукової, а не лише ви- давничої діяльності. По суті, цю ідею було реалізовано в бага- тьох виданнях літературного Товариства імені Шевченка 1870-х років. У цей час друкарня під керівництвом (зарядом) Франца Сарницько- го дійсно намагалася допомагати «Просвіті», видаючи водночас її накладом праці класиків української літератури та своїх членів-засно- вників. Серед перших видань друкарні Това- риства доречною стала книга О. Огоновського «Житє Тараса Шевченка: читанка для селян і міщан» (1876). Ця книга поширювала культ Шевченка в Галичині і, видана «Просвітою», була спрямована на її читачів. Одним з основних рупорів середовища, представники якого заснували Товариство, на певний час стала народовська «Правда». Вона інформувала про життя нової організа- ції, публікувала тексти, які згодом друкувало видавництво Товариства окремими книжка- ми. Серед них була й книга Шевченкового сподвижника М. Костомарова в українському тритомному перекладі О. Барвінського «Руска история в житєписях єі наиголовніиших діяте- лів» (1875—1877). До інтелігенції натомість було звернено твір його брата В. Барвінсько- го «Скошений цвіт (Виїмок з галицьких об- разків)» (1877). Це розповідь про класичний любовний трикутник, але водночас і трагічна історія, що випливала з матримоніальних стра- тегій, упереджень і стереотипів галицьких ін- телігентів ХІХ ст. На те саме читацьке середовище були розра- ховані й літературні твори молодого початків- ця Івана Франка. Саме в друкарні Товариства імені Шевченка він видав дебютні збірки у ви- гляді серії випусків «Письма Івана Франка». У першій з них — поетичних «Балядах і роз- казах» (1877) — письменник вмістив 11 влас- них віршів та переспівів з Г. Гейне, Й.-В. Гете, О. Пушкіна, написаних етимологією і витри- маних у романтичному стилі. В наступному випуску з’явилися його урбаністичні прозові тексти «Борислав. Картини з життя підгірсько- го народу» (1877) та оповідання «Навернений грішник». Перед тим І. Франко публікувався в журналі «Другъ» (з 1874 р. був виданням ру- софільського «Академічного кружка»), що в 1876—1877 рр. також почав виходити в друкар- ні Товариства імені Шевченка. Те, що І. Фран- ко видав свої перші збірки у друкарні україно- фільського Товариства, було наслідком впливу М. Драгоманова, який підштовхнув молодого автора до зближення з товариством «Просві- та», яке друкувало свої книги в друкарні Това- риства імені Шевченка. Однак тоді І. Франко недовго перебував у середовищі членів «Про- світи» та Товариства імені Шевченка через високі членські внески та низку інших розбіж- ностей (одяг, мова), але передовсім через соці- алістичний процес 1877—1878 рр., який зламав долю молодому письменникові і на певний час зробив його небажаним серед галицької інте- лігенції. У цей період лідери «Просвіти» і То- вариства (О. Огоновський, В. Барвінський), навпаки, намагалися нейтралізувати вплив радикалів (серед яких був тоді І. Франко) на місцеву молодь. Повноцінний контакт пись- менника і вченого з цим середовищем почався вже після реформування Товариства в 1892 р., хоча це відбувалося також не без труднощів. Тому Франкова оцінка діяльності Товариства в 1870—1890 рр. була критичною й подібною до тієї, яку давав М. Драгоманов6. Лише в 6 Знаменно, що І. Франко опублікував її анонімно, як відгук на повідомлення «Діла», польською мовою у польському ж «Кур’єрі львівському», з яким тоді співпрацював. У його версії, Товариство завдячувало своїм існуванням «певній особі з України, яка дала 12 (sic!) тисяч рублів» на його фундацію. Народовці, отримавши ці гроші, спрямували їх на друкарню, а товариство заснували «“pro forma”, бо воно налічува- ло завжди і нараховує тільки незначну кількість чле- нів, від 30 до 40, … а головним інтересом була друкар- ня». Натомість наукової діяльності, підкреслював І. Франко, товариство майже не вело і своєї мети не осягнуло, головно через неефективне, на його думку, керівництво: «Грошей, даних з Росії, виявилося зама- ло, треба було брати в борг, (…) а тим часом правдива мета товариства, організація наукової праці, залиша- лася призупиненою. Щоправда, товариство за час свого 18-літнього існування видало кілька наукових праць своїх членів (Огоновського і Целевича), і в ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 51 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ 1895 р., після реформ Михайла Грушевського, НТШ стало «своїм» для Івана Франка — його остаточно прийняли в члени Товариства. Втім, наприкінці 1870-х і в 1880-х роках Товариство та його друкарня діяли задля по- ширення народовської (української) ідеї в Галичині та Буковині. Зокрема, було видано львівсько-чернівецьку «Руську хату» (1877) — буковинський альманах С. Воробкевича (псевдонім — Данило Млака) та його брата Г. Воробкевича (псевдонім — Наум Шрам), накладом Товариства вийшли дві повісті І. Не- чуя-Левицького «Над Чорним морем» (1888) і «Навіжена» (1891), а на початку 1892 р. (як «видання Василя Лукича») — твори Б. Грін- ченка під псевдонімом В. Чайченко, а також переклад Є. Горницького «Орлеанської діви» Ф. Шиллера. На трансформацію напрямів діяльності То- вариства у сфері книжкової культури та його іміджу в культурній пам’яті впливала також зміна його голів. Від Корнила Сушкевича ця функція перейшла до гімназійного вчителя грецької й латинської мов, громадського діяча Сидора Громницького, який був головою двічі (1885—1887, 1889—1891), далі — до гімназій- ного викладача, члена багатьох українських товариств Дем’яна Гладиловича, який також двічі був головою (1887—1889, 1891—1892), і до історика, гімназійного професора, доктора філософії та громадського діяча Юліана Целе- вича (1892). Важливою стала й зміна керівни- ка друкарні та видавництва: у 1878 р. замість Франца Сарницького його очолив відомий друкар Кароль Беднарський, під проводом якого з’явилися всі основні серійні публікації й окремі тексти спочатку літературного, а по- тім і наукового Товариства імені Шевченка. Тож спочатку книжкова культура Товариства балансувала між художніми, науково-попу- лярними та публіцистичними виданнями, що мали суспільний резонанс. Про читання в колі 1885 взяло в свої руки видавництво літературного ча- сопису «Зоря», але то цілком не стосувалося товари- ства як такого, … особливо тому, що напр. «Зоря» до цього часу редагована і заповнювана людьми, які не є членами товариства». літературного товариства свідчили також кіль- ка випусків народовської «Правди», які Това- риство видрукувало своїм коштом. Через 10 років ту саму науково-літературну парадигму репрезентував часопис «Зоря», що з середини 1880-х років перейшов під опіку Товариства імені Шевченка. Головним науковим матеріа- лом «Зорі» була «Історія літератури руської» О. Огоновського, яка згодом вийшла окремим виданням і стала однією з найпомітніших пу- блікацій Товариства перед 1890-ми роками. Крім неї Товариство опублікувало ще кілька робіт у царині історії літератури. Ще в 1870-х роках Товариство намагалося українізувати написану етимологією і стан- дартну для Галичини другої половини ХІХ ст. «Граматику руської мови» М. Осадци (1876). Однак у другій половині ХІХ ст. в галицько- му мовознавстві бракувало аналітичних праць з лінгвістики. Тому на межі першого і другого десятиліть діяльності Товариства з’явилася монографія О. Огоновського «Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache» (Студії в ца- рині руської мови), яка була помітною віхою в розвитку не лише галицького, а й загалом українського мовознавства. Знаною в мовоз- навчому світі стала згодом й інша лексико- графічна праця, яка побачила світ у друкарні Товариства в середині 1880-х років, — «Мало- руско-німецкий словар» (1886) Є. Желехів- ського, педагога, фольклориста, лінгвіста, учня Ф. Міклошича і творця правопису желехівки, та директора Коломийської гімназії С. Неділь- ського, який завершив роботу над цим видан- ням після смерті Є. Желехівського. У друках Товариства було репрезентовано також історіографію, хоча книги цієї темати- ки були здебільшого частиною «просвітян- ської» парадигми. Невеликі за обсягом, вони, проте, давали популярні уявлення про історію України загалом і Галичини зокрема. Деякі з цих видань просували також ідею соборнос- ті. Серед них — книга члена Старої громади, прихильника М. Драгоманова, політичного засланця Миколи Ковалевського (псевдо- нім — Іван Маркевич) «Коротка історія мало- руского народа», видана 1875 р. у Відні, але 52 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (2) ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ видрукувана в друкарні львівського Товари- ства імені Шевченка. Важливою віхою в істо- ріографічній царині стала ґрунтовна моногра- фія Ю. Целевича «Исторія Скиту Манявского вразъ зъ збôрникомъ грамотъ, листовъ и дея- ких судовыхъ документôвъ, дотычныхъ того монастиря» (1887). Це була одна з фундамен- тальних для того часу робіт з історії західно- українського монастицизму та релігійної куль- тури загалом, і нею користувалися дослідники і в ХХ ст. У 1885 р. в друкарні Товариства вийшла не- велика книга Олександра Барвінського з іс- торії громадського руху галицьких українців «Літопись суспільного руху і сили русинів ав- стрійських». Ця інформаційно-статистична праця ставила Товариство імені Шевченка по- руч з іншими організаціями: від русофільського Ставропігійського інституту й Народного дому, Галицько-руської матиці, Товариства імені Качковського до українофільської «Просвіти», Руського товариства педагогічного. На цьому тлі Товариство виглядало доволі імпозантно: у нього була своя друкарня, стратегічна мета і на- віть значні прибутки7. Очевидно, з ним могли змагатися русофільські товариства Ставропігії та Народного дому, оскільки мали більші фі- нансові можливості та власну друкарню, яка тривалий час була майже монополістом на рин- ку кириличного книговидання в Галичині. Але Товариство імені Шевченка зруйнувало цю мо- 7 Водночас автор визнавав, що на середину 1880-х ро- ків власним накладом Товариство імені Шевченка дійсно видало лише одну лінгвістичну працю О. Ого- новського, кілька річників «Правди», а також «под- помагало розвой письменства подаючи умірені ціни і кредит руским письменникам и видавцям… і прихо- дило… в поміч безплатними друками або жертвова- нєм книжок своїх декотрим новозавязуючимся това- риствам руським». Кількість членів Товариства на той час була невеликою (близько 40). Однак його фінансові показники, за Барвінським, на 1884 р. ста- новили 14 360 злотих ринських приходу та 6 543 зло- тих ринських видатків. Отже, прихід організації (очевидно, завдяки книгодрукуванню) став навіть більшим за прихід «Просвіти» (5 422 злотих рин- ських), яка була набагато численнішою («півтретя [дві з половиною] тисяч членів і поважне число чита- лень»), але книжки якої друкувалися в Товаристві. нополію, що дозволило йому (щоправда, після років невдач) зайняти доволі вигідну суспільну і фінансову нішу серед українських організацій Галичини 1870-х — 1880-х років. Реорганізація Товариства на початку 1890-х років у наукове товариство відбувалася, по суті, у два етапи. На першому, в 1892 р., з літе- ратурного товариства воно перетворилося на організацію науковців, письменників і митців («учених, лїтератів і артистів»), яких тепер було розподілено на три секції: історичну, фі- лологічну, математично-природописно-лікар- ську, що, своєю чергою, могли мати у своїй структурі групи чи підкомісії. На етапі реорга- нізації біля керма літературного Товариства стояв Дем’ян Гладилович, замість якого голо- вою Наукового товариства імені Шевченка став Юліан Целевич. Він був також редакто- ром першого тому «Записок Товариства імені Шевченка» (1892), які згодом стали «Записка- ми Наукового товариства імені Шевченка». Трагедією для Товариства стала майже одно- часна смерть обох його активних діячів та го- лів — Д. Гладиловича (28 січня 1892 р.) і Ю. Целевича (24 грудня 1892 р.) у досить мо- лодому віці (46 і 49 років відповідно). Певний час (1893—1897) організацію очолював знаний громадський діяч, педагог та історик Олек- сандр Барвінський — редактор ІІ—V томів «Записок НТШ». Лише з переїздом до Львова Михайла Гру- шевського, який перейняв на себе спочатку функції редактора «Записок», а надалі став багаторічним головою НТШ (1897—1913), Товариство, вірне ідеї власного українського університету у Львові, водночас реалізувало й ідею української Академії наук. Мережа членів Товариства значно розширилася, так само як і авторство видань. Книжкова культура НТШ, оновленого зу- силлями М. Грушевського, В. Гнатюка, І. Фран- ка, С. Томашівського та інших членів, також була впорядкована і чітко структурована. Лі- тературна частина («Літературно-науковий ві- стник») тепер була відокремлена від наукової («Записки НТШ»). Крім «Записок» з’явилися книжкові серії: «Жерела до історії України- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 2 53 ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ НАН УКРАЇНИ Руси», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнольогії». Ставлення до попередніх проєктів Товариства було тепер амбівалентним. М. Грушевський, по суті, вва- жав реорганізацію Товариства імені Шевчен- ка в НТШ «науковою революцією» в не над- то сприятливих для розвитку науки умовах, а в попередній діяльності Товариства вбачав певну соціальну обмеженість, елітарність (не- багато активних членів) і навіть видавничу стагнацію та недостатню диференціацію науки від художньої творчості й популяризації знань. Саме такий висновок відклався в національ- ній культурній та історичній пам’яті галичан та й загалом українців: літературне Товариство імені Шевченка було в ній «менш значущим» для української історії та культури прототипом Наукового товариства імені Шевченка. Однак такий стереотип лише почасти правильний. Справді, початок роботи Товариства (зокрема, в 1870-х роках) був не надто продуктивним: організація стикалася з фінансовими трудно- щами і довго залишалася закритою, елітарною. Однак, попри все, проміжок між 1873 і 1892 р. для галицьких інтелігентів став періодом по- ступової демократизації, розширення впливів, переходу від літературно-науково-популяри- заторського синкретизму до відокремлення науки від популяризації і художньої культури. Друкарня Товариства перетворилася на рушій для поширення української ідеї в Галичині, ви- тіснення русофільської ідеології та подолання її впливів. Проте існування «Просвіти», Русь- кого (Українського) педагогічного товариства, інших професійних товариств спочатку не сприяло ширшій популярності нового това- риства, і воно обмежувалося доволі вузьким, порівняно з іншими українськими організаці- ями, колом членів. Тому і в 1873 р., і в 1892 р. імпульсами для формування та розвитку То- вариства імені Шевченка, його трансформації в НТШ стали ініціативи наддніпрянців, їхня візія України, національної ідентичності, праці для народу. Втім, ці проєкти вдалося реалізува- ти тому, що вони накладалися на галицьку ре- цепцію «української справи». З такої точки зору літературне Товариство імені Шевченка від самого початку втілювало ідеологію соборності, підготувало ґрунт для виникнення НТШ і, як наслідок, дійсно стало одним із прообразів Української академії наук. Дякую за увагу! Ihor Ya. Soliar I. Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Lviv, Ukraine ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0439-6957 LITERARY SHEVCHENKO SOCIETY (1873—1892) IN THE HISTORICAL MEMORY OF UKRAINIANS Speech at the anniversary session of the general meeting of the National Academy of Sciences of Ukraine, dedicated to the 150th anniversary of the Shevchenko Scientific Society, December 8, 2023 Cite this article: Soliar I.Ya. Literary Shevchenko Society (1873—1892) in the historical memory of Ukrainians. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (2): 47—53. https://doi.org/10.15407/visn2024.02.047

Літературне товариство імені Шевченка (1873—1892) в національній пам’яті українців

Similar Items