Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича

Авторка зосереджує увагу на науковому доробку маловідомого дослідника Волині, краєзнавця, церковного історика, організатора історико-статистичного опису сіл і міст цього краю М. Теодоровича. У розвідці з’ясовано й розкрито внесок православного духовенства у фольклорно-етнографічні дослідження Волині...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Іваннікова, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2015
Назва видання:	Народна творчість та етнологія
Теми:	З історії та теорії науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201771
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 22-27. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201771
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2017712025-01-31T10:47:13Z Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича Іваннікова, Л. З історії та теорії науки Авторка зосереджує увагу на науковому доробку маловідомого дослідника Волині, краєзнавця, церковного історика, організатора історико-статистичного опису сіл і міст цього краю М. Теодоровича. У розвідці з’ясовано й розкрито внесок православного духовенства у фольклорно-етнографічні дослідження Волині, зокрема, акцентується увага на унікальності зібраних матеріалів, що стосуються календарної та родинної обрядовості, світоглядних уявлень, які вже не фіксуються в наш час. Автор сосредоточивает внимание на научном наследии малоизвестного исследователя Волыни, краеведа и церковного историка, организатора историко-статистического описания городов и сел этого края Н. Теодоровича. В исследовании раскрыт вклад православного духовенства в фольклорно-этнографическое изучение Волыни, в частности, акцентируется внимание на уникальности собранных материалов, касающихся календарной и семейной обрядности, мировоззренческих представлений, которые уже не фиксируются в наше время. The author focuses on the scientific heritage of the little-known Volyn explorer, local historian, and historian of Church Mykola Teodorovych, who was an organizer of historical and statistical descriptions of the villages and towns of the region under consideration. The paper ascertains and reveals the Orthodox clergy’s contribution to the Volyn folklore and ethnographical studies, in particular, focuses on the uniqueness of the collected materials relating to the calendar and family rites, and philosophical ideas, which are no longer being recorded in our time. 2015 Article Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 22-27. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0130-6936 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201771 39+908(477.82)(092)Тео uk Народна творчість та етнологія Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії та теорії науки З історії та теорії науки
spellingShingle	З історії та теорії науки З історії та теорії науки Іваннікова, Л. Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича Народна творчість та етнологія
description	Авторка зосереджує увагу на науковому доробку маловідомого дослідника Волині, краєзнавця, церковного історика, організатора історико-статистичного опису сіл і міст цього краю М. Теодоровича. У розвідці з’ясовано й розкрито внесок православного духовенства у фольклорно-етнографічні дослідження Волині, зокрема, акцентується увага на унікальності зібраних матеріалів, що стосуються календарної та родинної обрядовості, світоглядних уявлень, які вже не фіксуються в наш час.
format	Article
author	Іваннікова, Л.
author_facet	Іваннікова, Л.
author_sort	Іваннікова, Л.
title	Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича
title_short	Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича
title_full	Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича
title_fullStr	Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича
title_full_unstemmed	Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича
title_sort	етнографічний образ південно-східної волині в дослідженні миколи теодоровича
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	З історії та теорії науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201771
citation_txt	Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича / Л. Іваннікова // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 22-27. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнологія
work_keys_str_mv	AT ívanníkoval etnografíčnijobrazpívdennoshídnoívolinívdoslídžennímikoliteodoroviča
first_indexed	2025-02-09T04:47:31Z
last_indexed	2025-02-09T04:47:31Z
_version_	1823553829606522880
fulltext	22 етнографічний образ Південно-східної волині в дослідженні Миколи теодоровича Людмила Іваннікова УДК 39+908(477.82)(092)Тео Авторка зосереджує увагу на науковому доробку маловідомого дослідника Волині, краєзнавця, церковного іс- торика, організатора історико-статистичного опису сіл і міст цього краю М. Теодоровича. У розвідці з’ясовано й розкрито внесок православного духовенства у фольклорно-етнографічні дослідження Волині, зокрема, акцентуєть- ся увага на унікальності зібраних матеріалів, що стосуються календарної та родинної обрядовості, світоглядних уявлень, які вже не фіксуються в наш час. Ключові слова: Південно-Східна Волинь, регіонально-локальні дослідження, календарні обряди і звичаї, ве- сільні обряди, похорон. Автор сосредоточивает внимание на научном наследии малоизвестного исследователя Волыни, краеведа и церковного историка, организатора историко-статистического описания городов и сел этого края Н. Теодорови- ча. В исследовании раскрыт вклад православного духовенства в фольклорно-этнографическое изучение Волыни, в частности, акцентируется внимание на уникальности собранных материалов, касающихся календарной и семейной обрядности, мировоззренческих представлений, которые уже не фиксируются в наше время. Ключевые слова: Юго-Восточная Волынь, регионально-локальные исследования, календарные обряды и обычаи, свадебные обряды, похороны. The author focuses on the scientific heritage of the little-known Volyn explorer, local historian, historian of Church Mykola Teodorovych, who was an organizer of historical and statistical description of the villages and towns of the region under consideration. The paper ascertains and reveals the Orthodox clergy’s contribution to the Volyn folklore and ethnographical studies, in particular, focuses on the uniqueness of the collected materials relating to the calendar and family rites, and philosophical ideas, which are no longer being recorded in our time. Keywords: Southeast Volyn, regional and local research, calendar rites and customs, wedding ceremonies, funeral. Постать Миколи Теодоровича практично невідома в етнографічній та фольклористич- ній науці, адже сфера його дослідницьких інтере сів – історія української церкви на Во- лині, історія й археологія цього унікального краю. Власне, його вважають основополож- ником краєзнавчого руху на Волині. Відо- мості про життя вченого дуже скупі – до- стеменно не знаємо навіть дат народження та смерті дослідника. Відомо, що народився Микола Іванович 1856 року в Білорусі, у гу- бернському місті Гродно, у сім’ї священика. Закінчив духовну семінарію в м. Вільно, а згодом – Санкт-Петербурзьку духовну ака- демію. Із 1888 по 1899 рік викладав Священ- не Писання у Волинській духовній семінарії в м. Кременці. У 1899 році брав участь у ро- боті ХІ археологічного з’їзду в м. Києві, а з 1893 року був членом-кореспондентом Мос- ковського археологічного товариства. Після 1899 року, аж до часів Першої світової війни, доля його пов’язана з Польщею: спочатку був інспектором народних шкіл Калішської, зго- дом – Седлецької дирекцій (Підляшшя), з 1906 року – начальник Радомської навчаль- ної дирекції; далі – інспектор Маріїнського жіночого інституту в м. Варшаві. З початком Першої світової війни разом з інститутом був евакуйований до м. Саратова. Там і загубився його слід. За однією з версій М. Теодорович помер у м. Саратові 1917 року, за іншою – у 20-х роках, іще одна ймовірна дата смерті – 1937 рік. М. Теодорович – автор близько 30 науко- вих праць з історії стародавніх міст і містечок, навчальних закладів, монастирів та храмів Во- лині («Город Владимир Волынский» (1893), «Волынская духовная семинария. Историчес- кий очерк» (1901), «История города Кременца Волынской губ.» (1904)), а також м. Ізяслава, http://www.etnolog.org.ua 23 З історії та теорії науки м. Старокостянтинова, Почаївського монасти- ря тощо. Численні публікації вченого знахо- димо на сторінках «Волынских епархиальных ведомостей». Найбільш фундаментальною й досі непере- вершеною з огляду кількості та якості першо- джерельного матеріалу є його п’ятитомна праця «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» (інша на- зва – «Волынь в описаниях городов, местечек и сел в церковно-историческом, географичес- ком, этнографическом, археологическом и дру- гих отношениях»), яка друкувалась спочатку у «Волынских епархиальных ведомостях», а згодом – окремими томами, кожен з яких при- свячений кільком повітам (т. 1: Житомирський, Новоград-Волинський та Овруцький (1888, 436 с.); т. 2: Рівненський, Острозький та Ду- бенський (1890, 697 с.); т. 3: Кременецький і Заславський (1894, 696 с.); т. 4: Старокостян- тинівський (1899, 934 с.); т. 5: Ковельський (том незавершено: до нього мали ввійти описи Луцького та Володимирського повітів) (1903, 560 с.). Вчені справедливо вважають це дослі- дження вершиною українського краєзнавства. Праця вміщає 1447 нарисів, які включають описи парафій і храмів, історію міст і сіл, іс- торію родів князів Радзивіллів, Ружинських, Чарторийських, Любомирських, Острозьких, Сангушків та інших, а також велику кількість етнографічного та фольклорного матеріалу. Крім друкованих історичних джерел та архів- них документів, автор використовує переваж- но літописи окремих парафій, зроблені й наді- слані настоятелями храмів до єпархії або йому особисто; ці матеріали було складено за опуб- лікованою М. Теодоровичем у «Волынских епархиальных ведомостях» у вигляді програ- ми. Сам автор розповідає про історію створен- ня цієї фундаментальної праці в передмові. Складання історико-статистичних описів єпархій розпочалося ще в 50-х роках ХІХ ст. Незабаром за певною програмою було здій- снено описи Харківської, Катеринославської, Чернігівської єпархій. Тоді ж почалося збиран- ня матеріалів на Волині, які друкувались у за- снованих 1867 року «Волынских епархиальных ведомостях». У квітні 1886 року цю роботу доручили М. Теодоровичу, дозволивши йому використання всіх наявних архівних джерел. Він надав зібраним матеріалам наукового ха- рактеру, доповнив їх історичними коментаря- ми з друкованих видань [1, с. 925]. Водночас учений зайнявся збором нового матеріалу: він 15 разів (з 1887 по 1892 рік) повторив зак лик до священнослужителів надіслати йому до- даткові відомості про побут, звичаї, свята, вірування своїх парафіян, на таку вимогу від- гукнулися 135 настоятелів церков. Крім того, учений і сам побував у найвіддаленіших ку- точках Волині. Пожвавив роботу і 900-літній ювілей Волинської єпархії: Волинська консис- торія зобов’язала духовенство до впорядку- вання церковних літописів, тобто до історико- краєзнавчої роботи була розроблена нова, де- тальніша програма. Потік першоджерел ще більше розширився, надсилалися цілі описи сіл, тож, якщо в першому та другому томах кожному населеному пункту приділялось іно- ді декілька рядків, то, приміром, у четверто- му вони займають уже десятки сторінок (так, опис с. Сковородки Старокостянтинівського повіту займає понад 120 с!). Починаючи із четвертого тому, М. Теодорович розширив на- віть назву видання – «Волынь в описаниях городов, местечек и сел», – а не церков і па- рафій, як це було раніше. Ця назва найточніше відповідала змісту четвертого тому. Саме він є найбагатшим на фольклорно-етнографічні ма- теріали, що їх знаходимо в описах сіл Свинна (тепер – с. Веснянка), Западинці, Верборо- динці, Попівці, Сковородки, Великі Зозулин- ці, Рабіївка, Терешки, Севруки, Чепелівка, Роговці, Волиця-Керекешина, Волиця-Іодко, Кузьмин, Дубищі, Чернелівка, Колесець, Кунча, Мончинці, Авратин, Бельківці, По- рохня, Волочиськ та ін. І хоча розглядуване нами дослідження – результат праці сотень волинських священиків (це, зокрема, Семен Дунін-Борковський, Андрій Гловачевський, Олександр Червінський, Стефан Остров- ський, Павло Каралінський, Ксенофонт Хар- http://www.etnolog.org.ua 24 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015 кевич, Михайло Шиманський, Ксенофонт Доленга-Ковалевський, Федір Корнієвич, Андріан Дунаєвський, Микола Шумовський, Віктор Турковський, Ігнатій Таранович, Іван Баранович, Василь Гловачевський та ін.), утім М. Тео дорович, маючи чорнові записи, здій- снив потужну редакторську роботу, яка по- лягала у звірянні їх з історичними джерелами (деколи доводилося навіть відкидати авторські фантазії про походження тих чи інших сіл), до- повнені документальними даними, – тож не слід применшувати його ролі як засновника, організатора, упорядника й наукового редак- тора цього видання. Для нас найцінніші ті фольклорно-етногра- фічні матеріали, що зустрічаються в описах, адже вони носять локальний характер і репре- зентують досі маловивчену територію – Пів- денно-Східну Волинь (нині – Полонський, Шепетівський, Старокостянтинівський, Кра- силівський, Волочиський р-ни Хмельниць- кої обл.). Це – усноісторичні наративи, що розповідають про походження окремих сіл та їх назви (сс. Криворудка, Сморщки, Бу- гаївка, Білокриниччя, Бачманівка, Ледяна Заславського пов., с. Сковородки Старокос- тянтинівського пов.), відомості про собори та храми, цвинтарі, чудотворні ікони, придо- рожні та надгробні хрести й пов’язані із цими пам’ятками вірування та ритуали; відомості про народні промисли й ремесла, сімейний і громадський побут, економічне становище, звичаєве право, стан релігійності та моралі, житло, одяг, харчування, народну медицину, описи родин, хрестин, весільних, похоронних та поминальних обрядів, повір’їв та вірувань, календарних обрядів і звичаїв, церковних свят, хліборобських обрядів, ярмарків тощо. Крім цього, у четвертому томі опубліковано сотні народнопоетичних зразків: канти й надгробні вірші, колядки, щедрівки, новорічні віншу- вання, веснянки, купальські й весільні пісні, ворожіння та замовляння від різних хвороб, рецепти народної медицини, повір’я та віру- вання, прикмети, прислів’я та приказки, за- клинання й прокльони, загадки, скоромовки та небилиці, легенди про татарські напади, скарби, десятки топонімічних легенд, етіоло- гічні та міфологічні легенди (щоправда, пере- казані російською мовою), магічні ритуали, пов’язані із початком сівби та жнив, першим громом, викликанням дощу та відверненням градової хмари, закладанням хати, поминан- ням померлих тощо. Так, настоятель храму Вознесіння Христового с. Рабіївки Старокос- тянтинівського повіту Іван Якович Баранович записав оригінальні ігрові веснянки, колядки, щедрівки, календарні звичаї, ворожіння на Андрія, вірування в русалок та весільний об- ряд [1, с. 873–883]. Священик с. Великі Зо- зулинці цього ж повіту Андрій Васильович Гловачевський записав 203 прислів’я, 24 за- гадки, 2 скоромовки, 8 веснянок, 2 побутові та 7 жартівливих пісень, 3 замовляння, ряд прикмет і повір’їв, пов’язаних із Благовіщен- ням, розгоном хмар та закладанням хати [1, с. 793–808]. Та найбагатший опис с. Сково- родки здійснено сином священика, колезьким асесором Семеном Івановичем Дуніним-Бор- ковським [1, с. 157–281]. Він включає геогра- фію, топографію, топоніміку, усну історію села, відомості про чоловіче, жіноче, парубоцьке та дівоцьке церковні братства, про звичаєве та сімейне право, детальні описи житла, одягу, взуття, транспортних засобів. Особливо цікаві й оригінальні матеріали, що стосуються на- родного календаря: ним зафіксовані локальні традиції, невідомі в інших регіонах, – воро- жіння парубків на Катерини, поминання по- мерлих у день Святого Духа, «Микольщина» та інші пастуші звичаї, жіноче свято на честь шуляка. Автор подає повний опис весільного обряду з піснями, що його супроводжують (близько 40 текстів), а також кілька колядок, 282 прислів’я (деякі з поясненням змісту та діалектних слів), 19 прикмет і повір’їв, етіоло- гічні, історичні, міфологічні легенди (про по- ходження окремих тварин і птахів, татарські напади, скарби). Фольклорні та етнографічні матеріали є і в п’ятому томі, зокрема, весільні та хрестинні пісні із с. Щедрогоща з описом відповідних обрядів, календарні й родинні об- http://www.etnolog.org.ua 25 З історії та теорії науки ряди с. Ружин та містечка Стобихва Ковель- ського повіту. Отже, праця М. Теодоровича «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» дає досить вичерпне уявлення про традиційну культуру цього регіону. З метою ще більше заінтригувати читача, наведемо найцікавіші та найоригінальніші, на наш погляд, спостереження записувачів, що стосуються світоглядних уявлень народу, які мають локальний характер і вже не фіксують- ся в наш час (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). Насамперед це календарні обряди й ритуа- ли. Наприклад, у с. Мончинці зафіксовано різдвяний звичай, подібний до стародавнього обряду «ралець», що його описували в ХVІІ– ХVІІІ ст. Г. Л. де Боплан, С. Мишецький, О. Рігельман, М. Антоновський. Він полягає у взаєм ному обдаруванні: козаків та кошо- вого (чи січової старшини), громади та помі- щика, парафіян та священика: «В сочельник, а некоторые и в самый праздник Рождества Христова, близким родным, а иногда и свя- щеннику, приносят свои посильные дары, со- стоящие из трех хлебов, курицы или петуха, нескольких вареников и соленой рыбы, за что приносители угощаются и в свою очередь ода- ряются просфорами» [1, с. 710]. У цьому селі, за свідченням о. Федора Корнієвича, під час новорічного засівання діти обсипали зерном господаря хати [1, с. 710]. Значно архаїчнішу форму засівання – обсипання зерном дідуха – зафіксував священик с. Рабіївка, о. Іван Бара- нович: «На Новый год приходит в хату кто- нибудь из младших членов семьи, обсеивает зерном сноп, поставленный в Рождественский канун, и приговаривает: “Сійся, сійся, родися, на щастя, на здоров’я, на той прийшлий рік”» [1, с. 877]. Цікаво, що в цьому селі на Святки ставили поперемінно два дідухи: у Надвечір’я Різдва ставили на покуті сніп озимого хліба, а в Надвечір’я Богоявлення, перед вечерею, його міняли на сніп ярового [1, с. 877]. Цей же о. І. Баранович зафіксував і ряд інших звича- їв, які мають винятково локальний характер: «На первый день Р[ождества] Хр[истового] не ходят из дома в дом, и это объясняют так: если младенец некрещеный, то ни в дом, ни из дома, где есть такой младенец, ходить нель- зя» [1, с. 876]. Тож і колядувати розпочинали у с. Рабіївка на другий день Різдва, до того ж, робили це парубки зранку в такий спосіб: «Вводят коня в хату, вертят им по комнате и приговаривают: “Віншуємо вас с тими свята- ми, с Христовим Рожеством. Дай, Боже, ті свята випровадити і на будущий год дожда- ти”». І лише ввечері хлопці та дівчата ходили колядувати під вікнами. Цікаве й ще одне ри- туальне дійство – «палити діда», у с. Рабіївка сміття повинно було лежати від Святого вечо- ра до ранку другого дня Різдва, на другий же день перед утреньою вимітали хату, виносили його на город і спалювали. Це пояснювали так: Спаситель народився в невичищених яслах у соломі, тому й хату не можна очищати від сміт- тя [1, с. 876]. За неодноразовими фіксаціями, роль ку- пальського ідола на цій території виконував будяк: його вбирали в дівочу або парубочу одежу, водили кругом хороводи, купали або топили в річці. Зокрема, священик с. Личів- ка о. Ігнатій Таранович так описує Купала в своєму селі: «Собравшись гурьбой, девушки выкапывают “будяка”, наряжают его в одежду девушки, украшают лентами, цветами, бусами и поют песню: “Вбираємо будяка, прекрас- ного козака, зійшов, зійшов місяченько та й грає, (имя лица) коня сідлає” <...>. Затем бу- дяка раздевают, срывают цветы и украшают ими свои волосы, по поверью, чтоб голова не болела и волосы росли» [1, с. 823]. Водили хороводи навколо прикрашеного стрічками бу- дяка і в м. Базалії [1, с. 547], і в с. Авратин [1, с. 767], і в с. Мончинці, до того ж кожен обряд мав свої відмінності. Так, у с. Мончинці Купала справляли переважно діти: «Берут из растений большой будяк, делают из него чу- чело, поют перед ним песни и с пением отно- сят его к реке, где и погружают его. В этом празднике участвуют исключительно дети, и он совершается всегда перед закатом солнца» [1, с. 708–709]. А ось у с. Авратин опудало http://www.etnolog.org.ua 26 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015 будяка знищували парубки: «В это время тол- па собравшихся парубков набегает на поющих [дівчат] и вырывает из круга приготовленный будяк, тащит его к пруду, бросает в воду» [1, с. 767]. Зафіксований о. Андріаном Дунаєв- ським ритуал нагадує той, який звершувався в с. Губча Старокостянтинівського району ще в 70-х роках ХХ ст., однак там роль ідола ви- конувала гілка верби. Зафіксовано відомості про хресні ходи в день св. Юрія. Так, у с. Чернелівка ходили на поля, майже перед кожним полем читалась Євангелія, поле окроплялося святою водою [1, с. 529]. У с. Колесець хресним ходом ішли до колодязя, де освячували воду й після того кропили нею сільські хати [1, с. 664]. Тоді як у с. Сковородки на Юрія освячували воду на вигоні, де була сільська череда, і кропили нею худобу [1, с. 234], а колодязь тут освячували на Тройцю [1, с. 235]. Цікаво, що саме у цьому селі зафіксовано звичай поминання померлих на цвинтарі з трапезою і обдаруванням старців на другий день Тройці, тобто в понеділок [1, с. 235]. Така ж традиція була й у м. Волочись- ку [1, с. 537]. У перший день Петрового посту С. Дунін- Борковський зафіксував у с. Сковородки свято шуляка, у якому чоловіки не мали права брати участь [1, с. 242–246]. Цікаві ритуали було приурочено до початку сівби. Поширеним був звичай стелити на полі скатерку й класти на неї хліб, який мав лежа- ти там до закінчення сівби (с. Чернелівка [1, с. 529], м. Волочиськ [1, с. 574], с. Личівка), до того ж в останньому на поле клали хрест із соломи, а вже на нього стелили скатерку [1, с. 826]. Важко утриматися й не процитувати ще один запис, аналогів якому немає в жодному з відомих нам етнографічних збірників. Так, священик с. Щедрогоща Ковельського повіту повідомляє: «Когда крестьянин приступает к озимому засеву, то в первый день засева, ве- чером, по возвращении с поля домой он берет трубу в аршин или два длиною, выходит из дома и, остановившись вблизи своих постро- ек, начинает трубить. Его примеру следуют односельцы, в тот же день засеявшие. И тогда в разных концах села поднимается странный и оглушительный трубный звук. Такая при- ятная для них музыка продолжается до полу- ночи ежедневно и совершенно прекращается лишь по окончательном обсеменении полей. Обычай трубить при засеве введен у них, как они выражаются, для того, “щоб так трубэло жэто”, – т. е. чтобы уродилась хорошая зер- нистая рожь. От такого заведенного ими обычая трубить крестьян щедрогощских по окрестным селам прозывают “Трубіямы”» [2, с. 390–391]. Зафіксовано оригінальні повір’я та зви- чаї, прив’язані до небесних явищ, таких як зорепад, перший грім, град і гроза. Так, у с. Терешки вірили, що посуха буває від того, що відьми ховають зорі в горщик [1, с. 749]; мешканці с. Чернелівка вважали, що зірки, які падають, – це душі померлих нехрещених дітей, які не можуть знайти пристановища [1, с. 529–530], а ось у с. Рабіївка про них казали так: «Диявол хотів поставити свою зірку на небі, але Господь скинув цю зір- ку»; або ж: «Я сам бачив, що на тому місці, де впала зірка, була смола» [1, с. 882]. Дуже оригінальні способи розганяти хмару були в с. Великі Зозулинці. Ось як описує їх свяще- ник Андрій Гловачевський: «Нужно три раза посвятить с пасхальными яствами стальной нож остроконечный, когда же появится туча, то нужно свяченым ножем три раза пере- крестить тучу, и помолиться за души “тих, що нізвідки рятунку не мають”, т. е. за умер- ших без покаяния, и нож свяченый острием всадить в землю. От этого туча расходится. Разгоняют также ее колокольным звоном в тот колокол, в который никогда не звонили по покойникам. Чтобы град не повреждал хлеба на полях, для этого закапывают в бутылках на 4-х углах поля переписанную и вложенную в каждую бутылку первую главу Евангелия от Иоанна» [1, с. 808]. Під час закладин хати в сс. Чернелівка та Порохня під стовпи сипали свячене жито. http://www.etnolog.org.ua 27 З історії та теорії науки Крім того, у с. Порохня, коли виводили сті- ни й встановлювали першу пару стропил, то на них вішали стрічку зі свяченим зі- ллям і натільним хрестиком, а під причіл- ковим вікном укріплювали дерев’яний хрест [1, с. 862–863]. Весільні обряди записано в сс. Сковород- ки, Дубищі, Авратин, Личківка, Бальківці, Порохня та інших, однак вони заслуговують спеціального розгляду. А от зразки апотро- пеїчної магії під час похоронних обрядів, на нашу думку, варті уваги. Насамперед це зви- чай перев’язувати червоним поясом ворота після виносу тіла. Наприклад, у с. Порохня: «Если покойник хозяин или хозяйка в доме, то когда погребальная процессия выйдет за ворота, на воротах повязывают красный пояс или так называемую крайку, для того, чтобы покойник не посещал своих бывших владений и не перевел хозяйство» [1, с. 862]. Подібне зафіксовано і в с. Бельківці, з тією лише від- міною, що «если умрет хозяин или хозяйка, то завязывают поясом ворота, ведущие во двор для того, как объясняют, чтобы “за головою не пошло все хозяйство”» [1, с. 778]. Цього самого звичаю дотримувались і в м. Воло- чиську, крім того, тут у труну клали сокиру та молоток, за допомогою яких майстрували гріб [1, с. 574]. Та найбільшу увагу приділено похоронам дівчат, що перегукувалися з ве- сільним ритуалом: померлу дівчину вбирали в шлюбну одежу та клали в гріб із розпущеною косою і у вінку, пекли й роздавали на цвин- тарі весільний коровай, який дівчата несли поперед гробом, а також, усіх учасників похо- рону обдаровували шматками полотна, хуст- ками або стрічками й квітками, що уособлю- вало весільні подарунки нареченої [1, с. 430, 529, 710, 863]. Навіть із цих коротких фрагментів зрозу- міло, що праця М. Теодоровича є неоцінен- ним скарбом для вітчизняної науки і, в пер- шу чергу, для дослідників Південно-Східної Волині, які цікавляться історією фольклору, еволюцією народних обрядів і звичаїв цього регіону. 1. Историко-статистическое описание церк- вей и приходов Волынской епархии. Составил Н. И. Теодорович. – Почаев, 1899. – Т. 4. Старо- константиновский уезд. – 934 с. 2. Историко-статистическое описание церк- вей и приходов Волынской епархии. Составил Н. И. Теодорович. – Почаев, 1903. – Т. 5. Ковель- ский уезд. – 560 с. 3. Каманин И. [Рец.] Волынь в описаниях городов, местечек и сел в церковно-историчес- ком, архео логическом и других отношениях. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии Н. И. Теодорови- ча. Том 4. Староконстантиновский уезд. Поча- ев, 1899 г. // Киевская старина. – 1899. – Кн. 6. – С. 156–158. 4. Костриця М. Ю. Роль релігійного краєзнав- ства у дослідженні малої батьківщини // Крає- знавство. – 2010. – № 4. – С. 27–36. http://www.etnolog.org.ua

Етнографічний образ Південно-Східної Волині в дослідженні Миколи Теодоровича

Репозитарії

Схожі ресурси