Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики

Сучасні мілітарні виклики в Україні поставили перед державою і суспільством завдання оптимізації безпекової стратегії в інтересах зміцнення національної обороноздатності та стійкості. У статті проаналізовано синергетичний потенціал і аналітичний ресурс регіоналістики у формуванні гуманітарної скла...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2024
Main Author:	Верменич, Я.В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2024
Series:	Вісник НАН України
Subjects:	Статті та огляди
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201788
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики / Я.В. Верменич // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 3. — С. 30-43. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-201788
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2017882025-02-01T17:43:21Z Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики Верменич, Я.В. Статті та огляди Сучасні мілітарні виклики в Україні поставили перед державою і суспільством завдання оптимізації безпекової стратегії в інтересах зміцнення національної обороноздатності та стійкості. У статті проаналізовано синергетичний потенціал і аналітичний ресурс регіоналістики у формуванні гуманітарної складової національної безпеки та інституалізації українських безпекових студій, прогнозуванні геополітичних ризиків та загроз, виробленні дієвих механізмів вирішення територіальних конфліктів, проясненні витоків проблем комунікативного взаємо(не)розуміння. Показано, що використання регіонально-просторових кластерів у формуванні гуманітарної складової безпекової стратегії забезпечить переосмислення місця і ролі гуманітарних чинників у суспільному розвитку, оновлення теоретичних засад національної безпеки та розроблення європейських моделей регіональної політики України. Modern military challenges in Ukraine have set the state and society the task of optimizing the security strategy in the interests of strengthening national defense capability and stability. The article analyzes the synergistic potential and analytical resource of regional studies in the formation of the humanitarian component of national security and the institutionalization of Ukrainian security studies, the forecasting of geopolitical risks and threats, the development of effective mechanisms for resolving territorial conflicts, and the clarification of the origins of the problems of communicative mutual (mis)understanding. It is noted that in the conditions of the Russian-Ukrainian war, the regional factor becomes an integral component in the formation of the humanitarian vector of security policy and actualizes a comprehensive understanding of the spatial history of Ukrainian society in the military and security context. It has been proven that in the conditions of the post-war recovery of Ukraine, regional characteristics acquire the role of structural and functional determinants that stimulate and enhance the effectiveness of reconstruction processes in the regions and condition the formation of a national security environment. The use of regional-spatial clusters in the formation of the humanitarian component of the security strategy will enable rethinking of the place and role of humanitarian factors in social development, updating the theoretical foundations of national security, and developing European models of Ukraine’s regional policy. 2024 Article Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики / Я.В. Верменич // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 3. — С. 30-43. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.03.030 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201788 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Верменич, Я.В. Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики Вісник НАН України
description	Сучасні мілітарні виклики в Україні поставили перед державою і суспільством завдання оптимізації безпекової стратегії в інтересах зміцнення національної обороноздатності та стійкості. У статті проаналізовано синергетичний потенціал і аналітичний ресурс регіоналістики у формуванні гуманітарної складової національної безпеки та інституалізації українських безпекових студій, прогнозуванні геополітичних ризиків та загроз, виробленні дієвих механізмів вирішення територіальних конфліктів, проясненні витоків проблем комунікативного взаємо(не)розуміння. Показано, що використання регіонально-просторових кластерів у формуванні гуманітарної складової безпекової стратегії забезпечить переосмислення місця і ролі гуманітарних чинників у суспільному розвитку, оновлення теоретичних засад національної безпеки та розроблення європейських моделей регіональної політики України.
format	Article
author	Верменич, Я.В.
author_facet	Верменич, Я.В.
author_sort	Верменич, Я.В.
title	Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики
title_short	Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики
title_full	Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики
title_fullStr	Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики
title_full_unstemmed	Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики
title_sort	регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2024
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/201788
citation_txt	Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики / Я.В. Верменич // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 3. — С. 30-43. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT vermeničâv regíonalʹnoprostorovíklasteriukraínsʹkihbezpekovihstudíjsinergíâsocíogumanítaristiki
first_indexed	2025-02-09T04:48:10Z
last_indexed	2025-02-09T04:48:10Z
_version_	1823553870079459328
fulltext	30 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3) РЕГІОНАЛЬНО-ПРОСТОРОВІ КЛАСТЕРИ УКРАЇНСЬКИХ БЕЗПЕКОВИХ СТУДІЙ: СИНЕРГІЯ СОЦІОГУМАНІТАРИСТИКИ Сучасні мілітарні виклики в Україні поставили перед державою і суспіль- ством завдання оптимізації безпекової стратегії в інтересах зміцнення національної обороноздатності та стійкості. У статті проаналізовано синергетичний потенціал і аналітичний ресурс регіоналістики у форму- ванні гуманітарної складової національної безпеки та інституалізації українських безпекових студій, прогнозуванні геополітичних ризиків та за- гроз, виробленні дієвих механізмів вирішення територіальних конфліктів, проясненні витоків проблем комунікативного взаємо(не)розуміння. Пока- зано, що використання регіонально-просторових кластерів у формуванні гуманітарної складової безпекової стратегії забезпечить переосмислення місця і ролі гуманітарних чинників у суспільному розвитку, оновлення те- оретичних засад національної безпеки та розроблення європейських моде- лей регіональної політики України. Ключові слова: національна безпека, безпекові студії, регіоналістика, ре- гіональна аналітика, просторовий дискурс, пограниччя. Використання для характеристики сучасного стану України запропонованої соціологами категорії кризове суспільство є до- сить тривожним симптомом і свідченням того, що розгортання руйнівних процесів у соціумі спостерігається у великому масш- табі, деформуючи всю систему. За такого збою соціального по- рядку відбувається потрясіння всіх підвалин сталого розвитку з інтеграцією в його модель невизначеності й турбулентнос- ті. Сутнісною ознакою суспільного життя став розтягнутий у часі шок, який супроводжується постійними кризами. Людина втрачає ціннісно-моральні опори, а соціум — цементуючу осно- ву. Ціна повернення до стабільного життя безпосередньо зале- жить від того, наскільки швидко буде «розміновано» суспільну свідомість щодо вирішення проблеми національної безпеки, каталізатором якої має стати захищеність життєво важливих інтересів людини. Від грамотних та скоординованих дій влади великою мірою залежить, чи збережеться Україна як суверенна держава і суб’єкт політики. У важких умовах сьогодення сил doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.03.030 ВЕРМЕНИЧ Ярослава Володимирівна — член-кореспондент НАН України, завідувач відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 31 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ владі й соціуму має надавати усвідомлення істини: дорогу, хоч яка вона складна, здолає лише той, хто йде. Йде з відкритими очима і з чітким розумінням мети. Нова соціальна реальність потребує відпо- відних інноваційних підходів до осмислення множинних безпекових викликів на регіональ- ному та глобальному рівнях. Одним із най- більш затребуваних соціологічних напрямів стає соціологія безпеки — галузева теорія серед- нього рівня, орієнтована на теоретичні та емпі- ричні дослідження стану й динаміки безпеки людини, держави і суспільства. Вивчаючи без- пеку як суспільне явище, вона фокусує увагу на взаємодії об’єктивних і суб’єктивних чинників виникнення загроз, аналізі змінення характеру, інтенсивності й масштабів потенційних чи ре- альних ризиків, репрезентації можливостей їх мінімізації та виробленні стратегій досягнення безпеки суспільного життя. Саме концептуаль- ні підходи соціології безпеки здатні допомогти з’ясувати, чи мав рацію У. Бек, який вважав сучасний світ глобальним «суспільством ри- зику», де «минуле втрачає здатність визначати теперішнє, а на його місце висувається майбут- нє як конструкт та фікція» [1]. Мілітарна соціотрансформаційна динаміка зумовлює необхідність тотального наукового перегляду теоретичних засад безпекової по- літики. Однак постають закономірні питання: в яких контекстах і ракурсах має відбуватися це переосмислення, які концепції слід брати за основу теоретичного моделювання безпе- кової стратегії, чи є дієвим фактор суспільства у формуванні безпекового простору? Оче- видно, що в процесі пошуку відповідей соціо- гуманітаріям доведеться істотно змінювати дослідницькі підходи безпекової аналітики, виводити їх на рівень формулювання принци- пів класифікації і типізації безпекових систем, розкриття закономірностей функціонування механізмів взаємодії просторових і суспіль- них складових безпеки. За таких умов соціо- гуманітаристика не зможе абстрагуватися від міждисциплінарного дослідження просторо- вого наративу, проблем геополітичної регіона- лізації та соціокультурної рубіжності, аналізу сучасних глобально-регіональних дискурсів у контексті вдосконалення державної політики згуртованості та регіонального розвитку. Не підлягає сумніву і той факт, що адекват- на регіональна політика є важливим чинником безконфліктного існування держави, націо- нальної єдності та вирівнювання диспропор- цій розвитку регіонів. Її успішність — запорука економічного зростання та соціального прогре- су. Дієвою концептуальною моделлю, здатною синтезувати напрацювання різних галузей на- укового знання в осмисленні регіональної спе- цифіки та генеруванні пояснювальних схем взаємодії просторових та безпекових факторів, може виявитися регіоналістика — наука, що займається вивченням об’єктивних процесів і тенденцій регіоналізації, закономірностей про- сторової динаміки соціальних, економічних і політичних явищ, відтворенням та репрезен- тацією «культурних кодів» регіональних про- сторів як змістових орієнтирів суб’єктивної реальності, здатних впливати на мотивації та стереотипи соціуму. У цьому контексті важли- вим напрямом регіоналістики є формування критеріїв оцінки ефективності наявних регіо- нальних моделей та прогнозування стратегій майбутнього територіального розвитку. У рамках сучасної державної регіональної політики та політики відновлення регіонів стратегії регіонального розвитку формують на основі територіального підходу з викорис- танням функціональної типології територій. У контексті планування відновлення та сти- мулювання розвитку регіонів визначають такі функціональні типи: території відновлення, регіональні полюси зростання, території з осо- бливими умовами та території сталого розви- тку. Територіями відновлення вважаються мі- крорегіони, де відбувалися бойові дії, які були тимчасово окуповані та зазнали руйнувань об’єктів критичної інфраструктури й житлово- го фонду. Регіональними полюсами зростання є мікрорегіони, що характеризуються значно кращими географічними, демографічними, со- ціально-економічними показниками розвитку порівняно з подібними територіями регіону і зростання яких позитивно впливає на суміжні 32 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ ареали. Території з особливими умовами — це макрорегіони та мікрорегіони з низьким рівнем соціально-економічного розвитку та обмежен- нями у використанні просторового потенціалу. Територіями сталого розвитку вважаються са- модостатні мікрорегіони з наявним соціально- економічним потенціалом та спроможністю до збалансованого розвитку в економічній, со- ціальній та екологічній сферах1. Аналітично- прогностичні ресурси регіоналістики можна розглядати не лише як інструмент досліджен- ня кожного територіального об’єднання, а й як засіб моделювання оптимального для кожного з них безпекового простору. Зрозуміло, що першочерговими пріоритета- ми безпекової політики для України є віднов- лення територіальної цілісності та реінтегра- ція тимчасово окупованих і непідконтрольних територій, відродження економічного потен- ціалу регіонів. Їх реалізація вимагає консо- лідованих зусиль управлінських структур та наукових інституцій з вироблення алгоритмів забезпечення потреб та інтересів людини, сус- пільства й держави в умовах зовнішніх і вну- трішніх загроз [2]. Очевидно, що гуманітарна стратегія політики національної безпеки має бути спрямована на врахування наявності в українському просторі культурної й історичної регіональної специфіки, варіативних територі- альних ідентичностей та ментальних матриць, соціокультурних розмежувань і конфліктів інтересів. При цьому важливо не лише виро- бляти прийнятні компроміси, а й наполегливо вводити їх у загальний простір суспільних дис- курсів, робити основою діалогічної взаємодії на різних рівнях. Без продукування за актив- ної участі соціогуманітаріїв оптимальних за- гальнонаціональних принципів цілепокладан- ня ніяка економічна, а тим більше політична стратегія повоєнного відновлення країни не- мислима. Тісне поєднання проблем простору з про- блемами безпеки випливає з широкого різ- 1 Закон України «Про внесення змін до деяких законо- давчих актів України щодо засад державної регіо- нальної політики та політики відновлення регіонів і територій» від 09.07.2022 № 2389-ІХ. номаніття проявів просторової експансії та гібридних війн. Зруйнувавши основи регіо- нальної безпеки на пострадянському просторі, Росія небачено посилила біполярне протисто- яння в Європі і світі. Традиційні модуси про- сторової аналітики стають неефективними, а новітні переорієнтовуються на комплекс про- блем, пов’язаних зі стратегічними напрямами національної безпеки. Фізичні засоби захисту територій нині доповнюються метафізичними. Це і особливі мережеві комунікації, і менталь- ні стратегії, спрямовані на відокремлення об- разу простору від образу небезпеки. Ключова проблема онтології просторовості полягає в ментальному й когнітивному розриві між сприйняттям і відображенням. Практично будь-який конфлікт розгортається паралельно в кількох просторах, і основна проблема якраз і полягає у їхньому суміщенні. Осмислення загроз, пов’язаних із геополі- тичними викликами, розроблення стратегій підвищення стійкості українського суспіль- ства і держави, формування нових інститу- ційних спроможностей, базованих на євро- атлантичних цінностях та інтегрованих із системами глобальної безпекової аналітики, потребують концептуалізації та інституаліза- ції українських безпекових студій. Акценти в таких міждисциплінарних дослідженнях, які активно розвиваються у світовому науковому просторі, фокусуються навколо соціальних та науково-освітніх маркерів безпеки, тенденцій посилення ролі державних кордонів, проблем прикордоння, формування феномену «при- кордонної індустрії» як мережі інтересів дер- жавних та недержавних суб’єктів. Дискусії відбуваються щодо питань існування «безпеч- них» та «потенційно небезпечних» кордонів, вироблення стратегії й тактики проведення військових кампаній у прикордонні, перспек- тив нівеляції національних кордонів в умовах глобалізації. Введений нещодавно в обіг під впливом конструктивізму термін кордон безпе- ки (security border) свідчить про усвідомлення важливості врахування просторового фактору у формуванні концептуальних засад безпеко- вої політики. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 33 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Усе це зумовлює гостру потребу в актуаліза- ції стратегічних наративів, пов’язаних із без- пекою, кордонами, пограниччям, територіаль- ністю, суверенітетом, процесами глобальної та геополітичної регіоналізації. Сила стратегіч- них наративів полягає в їхньому мобілізацій- ному функціоналі, навіть за відсутності мате- ріальних та військових ресурсів, адже «ефек- тивний стратегічний наратив — це вдалий спо- сіб для слабкого гравця отримати конкурентну перевагу над сильним» [3]. Науковцям нале- жить розробити специфічні норми і стандарти безпекових комунікацій як на національному рівні, так і в регіональному вимірі. Прогнозу- вання майбутнього безпекового середовища України має ґрунтуватися на багатокомпо- нентних принципах та підходах і обов’язково враховувати наявність регіональних смисло- вих та інтерпретаційних контекстів і комуніка- ційно-інформаційних «зсувів» унаслідок пере- міщення значної кількості населення. Незважаючи на те, що осмислення безпе- кових питань в Україні стає смисложиттєвою домінантою, предметне поле українських без- пекових студій поки що вимальовується не- виразно. У загальноконцептуальному вимірі вони орієнтовані на вивчення політики на- ціональної безпеки та сталого розвитку, регі- ональних конфліктів, кордонних та інтегра- ційних стратегій. Очевидно, що найтісніша кореляція таких досліджень відбувається саме з регіональними студіями, в яких проблеми те- риторій розглядають у безпековому контексті. Нині, коли західний і східний вектори розви- тку України стали не просто полем дискусій, а й ареною збройних протистоянь, на регіональ- ні дослідження покладаються особливі завдан- ня — як у сфері діагностики й аналітики, так і в пошуку шляхів виходу з кризи. Можливість моделювання просторового розвитку України з «чистого аркуша» — це, без перебільшення, виклик науковій соціогума- нітарній спільноті, яка має підтвердити свою здатність оперувати сучасними категоріями регіональної компаративістики, створювати контекстуальне підґрунтя для ефективного регулювання регіональних відносин, пропо- нувати стратегії структурно-функціонального балансу в глобально-регіональних реаліях. У когнітивному просторі нової субдисципліни — філософії світової політики — поряд із форму- ванням оновленої цивілізаційної парадигми глобального розвитку постають нові моделі регіональних кластерних підходів, спрямова- них на створення інноваційних вимірів про- сторових та безпекових дискурсів. Кластери- зація репрезентується як конкурентоспромож- на форма синергетичної дії, яка концентрує в єдиному інформаційному просторі різнома- нітні стратегії досягнення поставлених цілей. З огляду на те, що кластерний підхід найбільш точно відповідає сучасним потребам, забезпе- чує швидкодіючий механізм осмислення со- ціальної дійсності, дискурсивний аналіз регі- ональних проблем стає дієвим дослідницьким інструментарієм. Саме в дискурсивному про- сторі регіоналістики можна з’ясувати витоки ідентифікаційних і ментальних відмінностей регіонів, проаналізувати деструктивні впливи та негативні наративи, сформувати уявлення про співвідношення в кожному регіонально- му соціумі амбівалентних тенденцій, кризо- вих явищ, конфліктогенних та загрозливих ситуацій. Оновлення регіональних кластерних па- радигм, якщо говорити про його загальний напрям, відбувається по лінії відходу від дер- жавоцентричності в пояснювальних схемах, переходу до осмислення регіоналізації в ши- рокому компаративному контексті. Підходи, пропоновані в системі природничих і соціогу- манітарних дисциплін, істотно різняться, але мають один спільний знаменник — регіон у системі наукової регіоналістики розглядають і як просторовий феномен, і як регульовану й керовану структуру. Дискурсивний контекст регіоналістики орієнтовано на відповідність вимогам наукової раціональності, забезпечен- ня можливостей верифікації в метасистемно- му ракурсі та виконання функцій репрезен- тації та ідентифікації. Важливою умовою при цьому є інноваційність, здатність до міждисци- плінарного діалогу, кластерна взаємодія, суго- лосність викликам часу. 34 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Тезаурус регіоналістики постійно оновлю- ється і перебуває в динаміці. Якісні зміни в ньому відбуваються, за запропонованою соціо- логами класифікацією, шляхом розширення значень (генералізація), відповідного їх зву- ження (спеціалізація) й уточнення (елевація). У контексті міждисциплінарності й потужного тиску метафоризації понять під впливом по- стмодернізму проблеми тезаурусу набувають особливої актуальності, і не лише в системі со- ціогуманітарного знання. Ключовим терміном залишається, природно, регіон, проте форму- ються кілька дискурсивних кластерів, кожний з яких має власні смислові маркери й демар- катори: 1) глобальний — глобалістика, глобалізація, глокалізація, глобальна регіоналізація, інте- грація, глобальна історія; 2) географічний — геополітика, геоекономіка, геокультура, геоісторія, історична географія; 3) просторовий — просторовість, просторо- вий розвиток, просторова історія, просторова парадигма; 4) територіальний — територіальність, те- риторіальна організація, адміністративно-те- риторіальна одиниця, адміністративно-тери- торіальний устрій; 5) регіональний — регіонологія, регіонознав- ство, регіоніка, регіоналізація, регіональні сту- дії, регіональна історія, регіоналізм, регіональ- на ідентичність, регіональна політика; 6) локальний — локалістика, локалізація, ло- кальна історія, місцева історія, локальна іден- тичність; 7) кордонний — лімологія, фронтир, кордон, пограниччя, кордонна стратегія, кордонна фі- лософія, транскордонність, рубіжність; 8) безпековий — глобальна, національна й регіональна безпека, сепаратизм, національні інтереси, філософія та соціологія безпеки, без- пекові студії тощо. Реалії російсько-української війни значно актуалізували синергетичний потенціал соціо- гуманітаристики в дослідженні безпеки погра- ничного простору та посилили значущість її функціональної ролі, яка полягає насамперед у пропонуванні шляхів осмислення інакшос- ті в ключі раціональності. Важливо не просто бачити просторові відмінності, а й визнава- ти законне право кожної спільноти на власну персоналістську самобутність. Продуктивним для осмислення філософського сенсу інакшос- ті може бути запропонований Ж. Дельозом та Ф. Гваттарі принцип ризоми (rhizome) — ця метафора ґрунтується на відкиданні ієрар- хічності і заміщенні її «багатокорінністю» з хаотичними переплетеннями. Кожен корінь має право на автономне від умовного центру існування і на визнання власної самобутнос- ті, а отже, «гетерогенність» виступає як най- більш продуктивна пояснювальна схема [4]. Більш-менш надійні орієнтири тут може виро- бити лише аналіз територіальних мережевих зв’язків, створюваних складною дихотомією диференціації та інтеграції на різних історич- них етапах, у різних культурних контекстах. Наголос при цьому робиться не на полюсах, а на різних відтінках інакшості. Оскільки парадигма пограниччя освоює нині як територіальний, так і ментальний про- стір, розставлення інтерпретаційних акцентів у визначенні інакшості, ворожості, лояльнос- ті набуває особливого значення. В контексті безпекових студій потребують осмислення історичні закономірності розвитку людських спільнот у пограничних ареалах в умовах го- стрих міжетнічних і міжконфесійних зіткнень. Це дасть змогу наблизитися до розуміння ре- гіональної самобутності, закоріненої в ґрунт і спосіб життя, збагнути логіку регіональної іс- торії, ритми регіональної культури. У рамках такого аналізу пограниччя постають уже не як типові периферії, а як зони впливу кіль- кох центрів. Вони репрезентуються у вигляді «уявлених» топосів, етнокультурних матриць, які відіграють роль або охоронців спадщини і водночас сполучних культурних ланок, або чітких розмежувальних ліній, базованих на «шрамах історії». Для динамічних просторів пограниччя такі підходи створюють можливість виокрем- лення соціальних зв’язків та регіональних контекстів, які зумовлюють їх розгляд як со- ціально-культурних ареалів зі специфічною ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 35 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ соціальною впорядкованістю, здатністю до вибору зовнішніх центрів впливу, наявністю відповідних соціокультурних стереотипів. До- слідження механізмів здійснення процесу сте- реотипізації досвіду прикордонних соціумів та впливу полікультурних традицій пропонує ал- горитм розуміння того, який функціонал — ін- теграційний чи дестабілізаційний — превалює у порубіжній системі соціальних відносин. Важливо акцентувати увагу на тому, що зага- лом стереотипізацію розглядають як різновид міфологічного мислення, проте в ситуаціях гі- бридного протистояння вона може актуалізу- ватися та набувати онтологічного потенціалу. У зв’язку з цим заслуговують на увагу спро- би вироблення нових принципів філософії кор- дону — з урахуванням не лише універсаліст- ських можливостей, а й регіонально-культур- них підходів. Модним теоріям десуверенізації протиставляються ідеї постсуверенізації — з акцентом на новому розумінні принципу кор- дону поза системою бінарних опозицій і під- вищеною увагою до вибору базових цінностей, здатних відіграти роль соціальних ідентифіка- торів у конкретному соціумі. Запропоновані А. Паасі моделі взаємозв’язків між кордона- ми та ієрархією територіальних ідентичнос- тей відкрили шлях до їх дослідження як со- ціальних конструктів і відповідних символів [5]. З’явився погляд на кордон як двоєдиний чинник об’єднання всередині і відмежування зовні, ґрунтовно розробляється поняття куль- турного кордону, далеко не завжди співмірно- го з формальними кордонами. Розпочалися дослідження кордонів у безпековому контек- сті, зокрема як мілітаризованих зон і конфлік- тогенних ареалів. Формування концепцій, у яких питання ди- наміки кордонів і тактико-стратегічного зна- чення прикордоння розглядаються в контексті захисту національних інтересів та безпеки, зу- мовлене ідеями К. Гаусгофера. Вчений акцен- тував особливу увагу на військово-технічній організації кордону, адже «підтримання кордо- ну в боєздатному стані вимагає передусім кро- піткої роботи всіх у державі в ім’я досягнення прикордонної оборони». Узагальнений погляд на кордон у К. Гаусгофера зводиться до конста- тації того, що «будь-який корисний і стабіль- ний кордон — це не лише політичний кордон, а й кордон багатьох життєвих явищ, і він сам по собі стає ще однією життєвою формою зі сво- їм власним ландшафтом, умовами існування, більш-менш широкою зоною бойових дій. Він є елементом простору, який постійно зміню- ється». К. Гаусгоферу належить створення пер- шої геополітичної класифікації кордонів, яка складалася з «узгоджених», «компромісних», «неспроможних», «спірних», «розірваних», «напружених», «протиприродних», «розчле- нованих», «нейтральних» кордонів. Цей пере- лік доповнювався «наступальними», «укрі- пленими», «збудливими», кордонами «напо- готові», «рівноваги», «кордонами, що розпада- ються». Підкреслюючи, що політика творення кордону є проявом «авторитарної компіляції кордонів за зеленим столом перемовин», вче- ний наголошував на тому, що практичні дії зі встановлення кордонів завжди мають справу із залишковими станами: малими просторами, незафіксованими межами, територіальними домаганнями [6]. Регіональна аналітика, яка стосується по- гранич, маючи своїми вихідними поняттями переважно категорії геополітики або геоеко- номіки, останнім часом активно використовує і терміни геокультури. Такий підхід видається надзвичайно продуктивним, особливо з ура- хуванням історичних ретроспекцій та реалій сучасної трансформаційної динаміки. Вітчиз- няний історичний простір від часу розпаду Київської Русі і аж до здобуття незалежності ніколи не був чітко окресленим. Українські землі існували у вигляді периферій інших дер- жав і змушені були приймати нав’язані їм сис- теми політичного устрою і права. Ризики були закладені і в географічному положенні, і в гео- політичних проєктах сильніших сусідів. Свою просторову міжцивілізаційну прикордонність українці або не усвідомлювали, або розгляда- ли як щось неминуче і тому природне. Вони не просто існували «між Заходом і Сходом», а й змушені були активно реагувати на зміни ци- вілізаційних парадигм. 36 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Водночас слід мати на увазі, що особливий фронтирний тип української самосвідомості було сформовано не тільки й не стільки гео- політичними впливами та інтеграційними за- ходами держав-метрополій, скільки специфіч- ністю соціальної стратифікації, релігійними й міжетнічними протистояннями. У спрощену схему Схід—Захід вмістити всі ці особливості неможливо, адже явища асиметрії зумовлю- валися складною гетерогенною динамікою ре- гіонального розвитку та наявністю різновек- торних «культурних кодів». Проте слід усві- домлювати, що ця «регіональна гетерогенність і різновекторність, яку часто називають ахіл- лесовою п’ятою України, ще багато років буде відчутним фактором впливу не лише на хід по- літичних процесів, а й на весь контекст суспіль- ного життя» [7], і саме тому потребує постійно- го моніторингу та компаративного аналізу. У контексті загальної «просторовізації знан- ня» регіональний аналіз безпекових проблем України дедалі більше концентрується навко- ло динаміки порубіжної ідентичності. Іденти- фікації на пограниччях почали розглядати не лише як геокультурний, а й як екзистенційний феномен. Формується розуміння гібридних ідентичностей, які проявляються у спромож- ності соціумів реагувати на мобільну соціальну реальність та політичні трансформації. В рам- ках історичної лімології соціуми прикордоння репрезентуються як нестабільні і нестійкі сис- теми, що перебувають у пошуку оптимальних форм самоорганізації. Цей пошук великою мірою зумовлений минулим досвідом, тому часові (темпоральні) характеристики поряд із просторовими стають важливим елементом впливу на характер соціальної взаємодії. Методологічні підходи історичної лімоло- гії в репрезентації кордону як «соціального конструкту» тісно корелюють з аналогічними концепціями антропології кордонів, запропо- нованими Ф. Бартом. Концентруючи увагу на проблемах соціальних та етнічних кордонів, адаптації та асиміляції мігрантів, ідентифіка- ційної специфіки на пограниччях, він наголо- шував на істотному впливі історичного досвіду на формування системи етнічних маркерів, яка є залежною від перебігу та змін суспільних об- ставин. У своїй концепції Ф. Барт пропонував перенесення акценту з емпіричних характерис- тик етнічності на форми соціальної організації культурних відмінностей, які «існують, незва- жаючи на всеосяжні контакти й потоки інфор- мації, та можуть зберігатися всупереч міжет- нічному контакту і проявам залежності» [8]. Погляди Ф. Барта істотно вплинули на по- дальші дослідження простору порубіжжя і зу- мовили формування концептуальних підходів антропології міжнародних кордонів, які зосе- реджували увагу на вивченні трансформацій- ної динаміки просторових соціумів під впли- вом політичних розмежувань у міждержавно- му, регіональному та локальному вимірах [9]. Наукові пріоритети стали фокусуватися на висвітленні «прихованих» аспектів антропо- логії прикордоння, проблем безпеки, впливу геополітичної ситуації на характер реалізації й захисту національних інтересів у прикордон- ному просторі, ролі міграційного чинника у формуванні асиметрії розвитку прикордонних регіонів. Особливу увагу було звернено на ви- значення ступенів стресогенності нового куль- турного середовища для мігрантів та небезпек виникнення ситуацій «культурного шоку». Актуалізація проблем конфліктогенності прикордоння в контексті безпекової політи- ки, територіальних претензій та легітимації державних кордонів істотно змінила теоре- тико-методологічну парадигму лімології, яка сформувалася як результат інтеграції трьох теоретичних блоків — state-building (Ч. Тіллі, С. Роккан, Р. Коллінз, І. Валлерстайн), nation- building (Е. Геллнер, Б. Андерсон, Е. Гобсбаум) та space-building (Е. Саїд, Л. Вулф). Нині в рам- ках першого блоку досліджують значення гео- просторової (геоекономічної і геополітичної) організації для створення системи територіаль- них кодів, у межах другого — простежують ме- ханізми культурно-символічного конструюван- ня ідентичностей на порубіжжях. Третій блок зосереджує увагу на ментальній картографії і вивченні процесів формування й еволюції гео- графічних образів регіонів та конфігурації їхніх кордонів. На жаль, значне просування у теоре- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 37 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ тичній лімології слабо підкріплюється галузе- вими дослідженнями специфіки прикордонно- го простору в безпековому ракурсі. В сучасних реаліях особливої уваги потребують проблеми формування культурних кордонів, гібридних ідентичностей, феноменів «подвійних» і «по- трійних» погранич, збігу чи незбігу етнічних і політичних інтересів, особливостей соціокуль- турного розвитку пограничних територій. Основоположник детально розроблених концепцій територіальності С. Роккан вважав, що будь-який аналіз відмінностей між полі- тичними системами має починатися з уявлен- ня про територію: «Ми не можемо вивчати ці відмінності, не розглянувши структуру про- стору, який політичні системи контролюють». Концепції С. Роккана щодо аналізу територі- альних структур виявилися методологічним орієнтиром для багатьох регіональних дослі- джень. Він переконливо довів, що хід світової історії великою мірою визначався конфігура- цією відносин між центрами прийняття рішень і їхніми периферіями. Серед чинників, які зумовлювали територіальні відмінності, були воєнні завоювання, економічне домінування та культурне проникнення. Від того, який з цих трьох факторів превалював, залежав ста- тус тієї чи іншої території. Одні окраїни ста- вали підпорядкованими периферіями (subject peripheries), інші опинялися під «перехресним вогнем» боротьби різних центрів за контроль над ними, перетворюючись на «периферії вза- ємодії» (interface peripheries) [10]. Вдалим прикладом ґрунтовного вивчення регіональної специфіки та практичного засто- сування теоретичних напрацювань економіс- тів стала регіональна наука (regional science), яка з’явилася у США у 1920-х роках у відпо- відь на практичну потребу — в умовах гострої економічної кризи визначити регіони, які по- требують першочергової уваги й допомоги. По- гляд на регіон не стільки як на об’єкт впливу державної економічної й соціальної політики, скільки як на суб’єкт дії відкрив можливості створення й реалізації багатоцільових програм регіонального розвитку, в основу яких було покладено принципи довгострокового плану- вання і комплексного управління природними й соціальними ресурсами. Застосування кор- поративної моделі організаційно-економічної діяльності до регіону як соціально-територі- ального об’єкта довело свою перспективність і дало значну економію витрат завдяки реалізації десятків соціальних проєктів. На той час відпо- відні напрями наукових досліджень на Заході охоплювалися поняттями «теорія розміщен- ня» (theory of location) і «теорія регіонального розвитку» (theory of regional development). Введення в науковий обіг поняття «регі- ональна наука» пов’язують з іменем амери- канського економіста В. Айзарда (Ізарда), який визначав її як нове міждисциплінарне поле всередині системи соціальних наук, що концентрує увагу на просторових вимірах діяльності людини в різних структурних і функціональних системах. Наука про регіо- ни, доводив він, має право на існування лише тоді, коли вона активно занурюється у сферу теорії, в якій центральне місце посідають ра- йонні і міжрайонні структури та функції. Така теорія «має вийти за межі ортодоксальних те- орій соціальних наук і зробити акцент на тих основних взаємодіях політичних, соціальних і економічних чинників, якими досі зазвичай нехтували. Однак, подібно до всіх соціальних теорій, вона повинна не лише займатися гіпо- тезами і схемами загальної рівноваги, а й ви- вчати проблеми у їхній динаміці, щоб виявити вплив сил, які порушують рівновагу, зумовлю- ють процеси розвитку і зрушення». Заслуга В. Айзарда полягає в розробленні загальної теорії просторової економіки, науко- вому обґрунтуванні принципів раціонально- го розміщення виробництва з використанням коефіцієнтів локалізації, спеціалізації та ди- версифікації. Чіткий наголос вчений робив на своєрідному людському вимірі регіональної науки, яка «фокусує увагу на вивченні про- сторового аспекту людської діяльності і його значенні для розуміння суспільної поведінки і суспільних форм. Мета цього вивчення — ви- явити просторові зв’язки не лише між людьми та їхньою діяльністю, а й між людьми і гео- графічним середовищем. Використання слова 38 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ «регіональна», на думку В. Айзарда, перед- бачає системний підхід до простору, що роз- глядається як місце перебування людини, а слово «наука» виражає наміри застосувати до аналізу критерії точних методів дослідження і розвивати теоретичні схеми та ідеї загального характеру» [11]. В. Айзард і його учні акцентували увагу на тому, що, давши новому науковому напряму розширену назву «регіональна наука», вони чітко зафіксували її автономність: вона «не вкладається в рамки ніякої іншої суспільної науки». Тісно пов’язана з регіональною еко- номікою, екологією, теоретичною географією, політичним розумінням регіоналізму, регіо- нальна наука «помітно відрізняється від них», оскільки всі названі науки «неповно врахо- вують просторові аспекти суспільних явищ» [12]. Заснована В. Айзардом кафедра регіо- нальної науки у Пенсильванії зосередилася на дослідженні проблем районного планування і розвитку міст, міжрайонних зв’язків, розмі- щення населення. На її основі невдовзі було створено Асоціацію регіональної науки з цен- тром у Філадельфії. Отримавши у 1960 р. між- народний статус, вона об’єднала навколо себе не лише економістів, а й географів, архітекто- рів, соціологів, екологів, політологів, психоло- гів, юристів. Активно працює Асоціація й нині, проводячи континентальні і світові конгреси, видаючи відомі у світі «Записки» (Regional Science Association Papers) [13]. У становленні української регіоналістики школа В. Айзарда відіграла ключову роль. У руслі ідей вченого на основі застосування су- часних кластерних підходів і досі розробляють методи дослідження внутрігалузевих і між- галузевих зв’язків, їх кількісного та якісного аналізу. Як системно-динамічне міждисциплі- нарне знання, сфера якого охоплює не лише ієрархію центрів і периферій всередині краї- ни, а й регульований спеціальними механіз- мами простір «поза державними кордонами», регіоналістика виходить на рівень теорети- ко-методологічних узагальнень та аналітико- прогностичного моделювання. Сьогодні вона може запропонувати надійний методологіч- ний інструментарій конструювання оптималь- ного регіонального устрою та компаративного дослідження процесів, що відбувалися і від- буваються в координатах глобальне — націо- нальне — регіональне — локальне. В орбіту ре- гіонального вивчення включаються проблеми розбудови держави та відновлення територі- ально-структурного розвитку регіонів України після завершення війни, посилення консолі- дації українського суспільства, забезпечення національної єдності та стійкості. Крізь при- зму регіоналізації розглядають нині практич- но всі проблеми ментальності, ідентичності, самоідентифікації, міжкультурних взаємодій, формування просторових і культурних систем, співвідношення геополітичних та етнічних чинників у процесі територіального розвитку. У регіональній аналітиці дедалі більше про- стежується домінування соціокультурних підходів, у рамках яких регіон постає як ко- лективна форма життя людей з інтенцією на самореалізацію й активну взаємодію з інши- ми територіальними структурами. Серед най- більш очевидних новацій, які супроводжують утвердження новітніх підходів до дослідження соціокультурного простору, — поширення на аналіз територіальності мережевих моделей науки, які пропонують у межах постнекла- сичних підходів погляд на суспільство не як на ієрархічну систему, а як на рухливу, гнучку структуру потоків інформації й комунікацій2. Мережеві моделі мають власні макро-, мезо- й мікрорівні; два останні повністю вкладаються у бачення регіоналістики як мережі інтелекту- альних зв’язків, орієнтованої на дослідження місцевих традицій, символів, кодів, культур- них (анти)цінностей. Мережевий простір ви- ступає як маркер людської самоідентифіка- ції, що конструюється на основі внутрішніх зв’язків та зовнішніх взаємин і визначається порядком відносин між елементами, які його формують. Доти, доки зберігається незмінною система цих зв’язків, простір залишатиметься автентичним. 2 Колесник І. Мережева модель науки (новий проект української історіографії?). Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. 2009. Вип. 4. С. 54—88. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 39 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ У переобтяженому насильством світі стра- тегії безпеки прямо залежать від внутрірегі- ональної динаміки і відповідних безпекових дискурсів. Поширеним явищем стає форму- вання регіональних комплексів безпеки (re- gional security complex) на основі політики сек’юритизації (securitization), яка виступає як модель ідеології національної безпеки. Такі комплекси постають як гібридні форми гло- бального і регіонального рівнів, а отже, потре- бують поєднання в аналітичному полі тради- ційних і нетрадиційних, стандартних і нестан- дартних форм соціального аналізу. Значущість сек’юритизації, зумовлена репрезентацією глобального простору як об’єкта для рефлек- сій незалежних експертів, мінімізує держав- ну монополію у цій сфері. Сек’юритизація за своєю суттю є дискурсивною практикою, ак- туалізація екзистенційних загроз, визначених завдяки її методам і технікам, може мати істот- ний вплив на психологічний стан як усього со- ціуму, так і його окремих індивідів [14]. З обґрунтуванням понять, пов’язаних із фе- номеном сек’юритизації, виступив Б. Бузан — основоположник всесвітньо відомої наукової школи, яка склалася в рамках Копенгагенсько- го інституту досліджень миру. Новизна його підходів полягала насамперед у побудові на основі принципів неореалізму та конструкти- візму типології регіонів у системі міжнародної безпеки, ґрунтованій на переконанні, що «біль- шість загроз легше переміщуються на корот- ких дистанціях, аніж на довгих» [15]. Вчений запропонував концепцію соціального констру- ювання реальності, в межах якої соціальний порядок, зокрема на міжнародному рівні, слід розуміти як конструкт, що дає можливість ви- значати критерії типологізації та класифікації соціальних систем. Піддаючи критиці теорії зіткнення цивіліза- цій С. Хантінгтона, науковці Копенгагенської школи висунули власну теорію, згідно з якою безпеку варто аналізувати на регіональному рівні, адже всі проблеми міжнародної безпе- ки виникають на основі (інтер)регіональних конфліктів і не мають стосунку до цивіліза- ційних розколів. Теоретико-концептуальний інструментарій класичної теорії регіонально- го комплексу безпеки цілком застосовний для аналізу українсько-російської кризи. Як зазна- чає А. Баскакова, «теорія регіональної безпеки пояснює дії учасників кризи як безпосередніх сторін конфлікту — України та Росії, так і по- зарегіональних акторів — США/НАТО, ЄС та ін., а також відображає більш широку сутність конфлікту — зіткнення інтересів двох регіо- нальних комплексів безпеки: російського, або пострадянського, та західноєвропейського, по- яснює роль України для регіональних та по- зарегіональних гравців, сутність якої полягає у тому, що наша держава виступає свого роду плацдармом для конфлікту інтересів двох комплексів безпеки» [16]. У контексті розвитку концепції регіональ- них комплексів безпеки Р. Таварес запропо- нував теорію кластерів регіонального миру і безпеки, увагу в якій акцентовано на тому, що для розуміння регіональної динаміки і побу- дови миру та безпеки необхідно системно про- аналізувати внутрішні механізми взаємодії в кожному конкретному регіоні. У баченні Р. Та- вареса, регіональний кластер містить шість ключових елементів: агенти миру і безпеки (актори, здатні забезпечити трансформацію небезпечного середовища в безпечне); інстру- менти для побудови миру (ініціативи, політи- ка, методи і процеси управління загрозами); модель безпеки (аналогічна моделі Б. Бузана); конфліктна модель (з високою інтенсивністю і тривалістю конфлікту); позитивна модель миру (економічний добробут та особистісна самореалізація); рівень регіональної інтеграції (плюралістична система регіональних інсти- тутів безпеки). Варіативність кластерів миру і безпеки представлено у вигляді регіональної фрагментації, регіональної коаліції, регіональ- ного співтовариства та регіонального держав- ного устрою [17]. Вважаючи нераціональною концентрацію уваги на процесах сек’юритизації, дієвість яких у просторі регіональних комплексів є недостатньо доведеною, Р. Таварес обґрун- тував доцільність вивчення взаємних змін у компонентах регіонального миру і безпеки, 40 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ яке «дозволить створити більш всеосяжну картину того, що відбувається, і спрогнозува- ти майбутнє», та запропонував класифікацію регіонів, виокремлюючи регіони «небезпеки- насильства» і регіони «миру-безпеки». Фоку- суючи увагу на процесі появи того чи іншого типу регіонів, причинах формування тієї чи іншої інтегративної моделі, Р. Таварес репре- зентує модель структурування світу за допо- могою регіональних кластерів і наголошує на необхідності уважного осмислення процесів і взаємозв’язків всередині їхніх мирних та без- пекових конфігурацій [18]. Отже, кардинальне переосмислення місця й ролі просторових чинників у житті сучасних соціумів принесло безліч новацій, орієнтова- них на акцентування синергетичного ефекту регіональних та безпекових студій. Просторова аналітика стає нині їх пріоритетною сферою, адже майже всі прикордонні та пограничні конфлікти, регіональні суспільні кризи й ризи- когенні явища розглядають у контексті захисту національної безпеки. По-новому трактують проблеми національної стійкості в умовах мін- ливості та невизначеності безпекового середо- вища, необхідності ефективного реагування на загрози будь-якого походження і характеру, адаптації до різких та непередбачуваних змін. Проблеми забезпечення регіональної стійкості досліджують у контексті формування розга- лужених систем оцінювання ризиків на рівні регіональних мереж та розроблення реєстрів можливих і реальних загроз [19]. Відбувається активний процес запозичення психологічних у своїй основі фрактальних підходів соціального аналізу, які досліджують потенціал впливів різ- них цивілізаційних домінант чи гостро конку- руючих центрів у регіональному розвитку [20]. Сучасні реалії російсько-української війни диктують необхідність зміщення акцентів у безпековій аналітиці від мезорівня до мікро- рівня. Спрогнозований політологами «поворот від універсальності до локальності й момен- тальності» швидко матеріалізується як наслі- док бурхливих диверсифікаційних процесів, які доволі часто роблять суспільні настрої у межах регіону не лише гостро відмінними, а й неспівмірними. Це означає, що фокус у дослі- дженні регіональної свідомості дедалі більше переміщуватиметься на рівень окремих локалі- тетів. При цьому екзистенційно-антропологіч- ний підхід доповнюватиметься ситуаційним, основаним на визнанні слабкої прогнозованос- ті розвитку ситуації у кожній окремій місце- вості. Оскільки в Україні проблеми територі- альної організації нерозривно сплелися з про- блемами просторової експансії й національної безпеки, топографія місця буде безпосередньо впливати на сприйняття життєвих реалій. Це може приводити до фрагментації національ- ної ідентичності та формування регіональних ідентифікаційних стратегій гібридного типу, посилювати травми «соціальних трансформа- цій» та «політичних реструктуризацій». Регіони та територіальні громади України прийняли на себе один з найбільш відчутних ударів російсько-української війни. Внаслідок знищення інфраструктури та втрати людських ресурсів, необхідності адаптації економічного та соціального потенціалу до умов воєнного стану перед ними стоїть невідкладне завдан- ня зміни регіональних пріоритетів соціаль- но-економічного розвитку. Такий стан акту- алізує розроблення нових підходів і моделей регіональної політики в Україні та заходів з її реалізації на рівні окремих громад та регіонів. Держава в особі своїх інституцій централь- ного, регіонального і субрегіонального рівнів має репрезентувати науково-інституційне під- ґрунтя формування стратегій повоєнного від- новлення країни та майбутнього безпекового середовища, докласти неабияких зусиль для інтенсифікації соціально-економічної регене- рації на регіональному рівні. Зважаючи на світовий та європейський до- свід повоєнного відновлення, в основу моде- лювання стратегій повоєнного розвитку Украї- ни варто закладати принципи диференціації та сегментації соціально-економічної політики для різних типів громад і регіонів. Базовий пе- релік заходів визначається за критеріями рівня шкоди, завданої війною конкретним просторо- вим сегментам, а також з огляду на специфіку повоєнних безпекових викликів для кожного ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 41 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ з них. У контексті планування відновлення України та прогнозування майбутнього безпе- кового середовища розвитку регіонів запропо- новано виокремити три макрорегіони: Східний (фронтир) — території/регіони вздовж кор- дону з РФ та РБ, де рівень загрози прямого військового вторгнення є найбільшим і де має розміщуватися чимало військових об’єктів для стримування ворога; Центральний (опора) — регіони, які межують з фронтирною зоною і ха- рактеризуються помірним рівнем загрози вій- ськового вторгнення, та Західний (тил) — те- риторії, розташовані найближче до країн ЄС, із мінімальною загрозою прямого вторгнення з боку РФ. На думку фахівців, згідно з таким макрорегіональним поділом доцільно визнача- ти оптимальні стратегії подальшого розвитку держави, планувати розміщення виробничих потужностей, систему розселення, перегляда- ти транспортні коридори та логістику3. Таку систему диференціації регіонів варто інтегру- вати до нової Державної стратегії регіонально- го розвитку України, яка буде орієнтована на визначення нових пріоритетів повоєнного від- новлення територій з урахуванням місцевих реалій та потенційних можливостей. У демократичних державах безпекові стра- тегії безпосередньо орієнтовані на людину, а безпекові парадигми підпорядковані репре- зентації шляхів оптимізації всього безпеко- вого сектору. Безпека людини і державна без- пека є взаємопов’язаними і взаємодоповню- ючими компонентами, тому концепції нових вимірів безпекових дискурсів постулюють не стільки територіально-географічні, скільки інтерсуб’єктивні підходи. Теорія культурної травми Дж. Александера віддає пріоритет у суспільному досвіді не самій травмі, а триво- гам, суб’єктивним відчуттям, які створюють дискурси у процесі конструювання бінарних опозицій. Шкода, завдана нації травмою, кли- че до помсти навіть тоді, коли до процесу ре- 3 Ткачук А., Третяк Ю. Відновлення України. Регіо- нальний аспект. Дзеркало тижня. 10.06.2022. презентації долучається уява. Тому, доводить він, домінуючі дискурси, коди, ритуали мають бути під постійним контролем суспільства [21]. Очевидно, що в умовах сучасних геополі- тичних реалій важливість прискіпливої уваги соціогуманітаристики до наукових рефлек- сій щодо історичних дискурсів посилюється багатократно. Ситуація, в якій «історичний дискурс в Україні радше скидається на ярма- рок ідей та своєрідних мовних ігор, у ході яких калейдоскопічно мерехтять і згасають лексич- ні фантоми, смакові евфемізми, релікти наці- ональної мегаломанії» [22], вже спричинила багато ідентифікаційних проблем. Контекст людської історії зітканий із жор- стокостей, війн та протистоянь. Але суспіль- ний сенс історичного пізнання в тому й по- лягає, щоб не примножувати потенціал кон- фліктності, а наполегливо шукати консенсусні моделі та пропонувати алгоритми мінімізації ризиків. Ні час, ні простір не існують самі по собі, лише на основі їх взаємодії виникає ди- наміка. Будь-яке суспільство приречене бути заручником попередніх стадій свого розвитку. Надзвичайно важливо розуміти логіку про- сторових конфліктів і трансформаційних змін, які відбуваються у соціокультурному просторі під тиском геополітичних чинників. Адже зре- штою територію і кордони формують не стіль- ки степи чи гори, скільки війни та політична боротьба. Те, що регіональні особливості ви- ступають при цьому не реліктами минулого, а безпосереднім результатом багатогранного за своїми виявами процесу просторової сегмен- тації, зумовлює обов’язкове використання по- тужного аналітичного потенціалу регіоналіс- тики у формуванні гуманітарної складової без- пекової стратегії, прогнозуванні майбутнього безпекового середовища України, осмисленні просторових вимірів мілітарної історії і куль- тури України. Держави, які не здатні забезпе- чити усталену часову ритміку власного розви- тку, ризикують скороченням підконтрольного їм простору. На жаль, ця очевидна істина не завжди вчасно усвідомлюється. 42 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ REFERENCES [СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ] 1. Beck U. Risk society: Towards a new modernity. London: SAGE publications, 1992. P. 185. 2. Dzoban O. (ed.) Natsionalna bezpeka: svitohliadni ta teoretyko-metodolohichni zasady. Kharkiv, 2021. [Національна безпека: світоглядні та теоретико-методологічні засади. За заг. ред. О.П. Дзьобаня. Харків: Пра- во, 2021.] 3. Freedman I. Strategy: A history. New York: Oxford University Press, 2013. 4. Loginova H.M. The rhizomatic nature of Gilles Deleuze’s discourse. Multiversum. Philosophical Almanac. 2008. 76: 132—142 (in Ukrainian). [Логінова Г.М. Ризоматичність дискурсу Жиля Дельоза. Мультиверсум. Філософський альманах. 2008. Вип. 76. С. 132—142.] 5. Paasi A. “Border theory”: an unattainable dream or a realistic aim for border scholars? In: Wastl-Walter D. (ed.) The Ashgate Research Companion to Border Studies. London: Routledge, 2011. P. 11—31. https://doi.org/10.4324/ 9781315612782 6. Vehesh M. Karl Haushofer’s geopolitical concept. In: Romanian-Ukrainian Relationship. History and Contemporane- ity. Satu Mare, 2015. P. 143—152 (in Ukrainian). [Вегеш М. Геополітична концепція Карла Гаусгофера. В кн.: Румунсько-українські відносини. Історія і сучас- ність. Satu Mare, 2015. С. 143—152.] 7. Nahorna L. Rehionalna identychnist: ukrainskyi kontekst. Kyiv, 2008. P. 169 (in Ukrainian). [Нагорна Л. Регіональна ідентичність: український контекст. Київ: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2008. С. 169.] 8. Barth F. Ethnic Groups and Boundaries. The Social Organization of Culture Difference. London: George Allen and Union, 1969. P. 9—38. 9. Donnan H., Wilson T. Borders. Frontiers of identity, nation and state. Oxford: Berg, 1999. https://doi. org/10.4324/9781003084815 10. Rokkan S. Centre-periphery structures in Europe: An ISSC workbook in comparative analysis. New York: Campus, 1987. P. 17—50. 11. Isard W. Methods of regional analysis: introductions to regional science. New York: Prentice-Hall, 1975. P. 28—33. 12. Dolishny M.I. (ed.) Rehionalna polityka ta mekhanizmy yii realizatsii. Kyiv: Naukova Dumka, 2003 (in Ukrainian). [Регіональна політика та механізми її реалізації. За ред. М.І. Долішнього. Київ: Наукова думка, 2003. С. 135.] 13. Isard W. History of regional science and the Regional Science Association International. The beginnings and early his- tory. Heidelberg: Springer Berlin, 2003. https://doi.org/10.1007/978-3-540-24751-7 14. Tauresk R. Securitization theory and securitization studies. Journal of International Relations and Development. 2006. 9(1): 53—61. https://doi.org/10.1057/palgrave.jird.1800072 15. Buzan B., Waever O. Regions and powers: the structure of international security. New York, 2003. P. 17. https://doi. org/10.1017/CBO9780511491252 16. Baskakova A.S. The peculiarities of using the theory of the regional security complex to study the causes of the Crime- an crisis and the Russian-Ukrainian war. Politicus. 2021. (3): 30—36. https://doi.org/10.24195/2414-9616.2021-3.5 [Баскакова А.С. Особливості використання теорії регіонального комплексу безпеки для вивчення причин кримської кризи та російсько-української війни. Політикус. 2021. Вип. 3. С. 30—36.] 17. Tavares R. Understanding regional peace and security: a framework for analysis. Contemporary Politics. 2008. 14(2): 107—127. https://doi.org/10.1080/13569770802176853 18. Tavares R. Regional clustering of peace and security. Global change, peace and security. 2009. 21(2): 153—164. https://doi.org/10.1080/14781150902872000 19. Reznikova O. National resilience in a changing security environment. Kyiv, 2022 (in Ukrainian). [Резнікова О.О. Національна стійкість в умовах мінливого безпекового середовища. Київ: НІСД, 2022. С. 43— 54.] 20. Raye J. Fractal organization theory. International Journal of Organizational and Social Change. 2014. 11(1): 50—68. https://doi.org/10.1179/1477963313Z.00000000025 21. Alexander J.C. The meaning of social life: A cultural sociology. Oxford University Press, 2003. P. 86—103. https://doi. org/10.1093/acprof:oso/9780195160840.001.0001 22. Nahorna L. Istorychna pamiat: teorii, dyskursy, refleksii. Kyiv, 2012 (in Ukrainian). [Нагорна Л. Історична пам’ять: теорії, дискурси, рефлексії. Київ: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2012. С. 280—281.] ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 43 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Yaroslava V. Vermenych Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-4445-9492 REGIONAL AND SPATIAL CLUSTERS OF UKRAINIAN SECURITY STUDIES: SYNERGY OF SOCIO-HUMANITIES Modern military challenges in Ukraine have set the state and society the task of optimizing the security strategy in the interests of strengthening national defense capability and stability. The article analyzes the synergistic potential and analytical resource of regional studies in the formation of the humanitarian component of national security and the insti- tutionalization of Ukrainian security studies, the forecasting of geopolitical risks and threats, the development of effec- tive mechanisms for resolving territorial conflicts, and the clarification of the origins of the problems of communicative mutual (mis)understanding. It is noted that in the conditions of the Russian-Ukrainian war, the regional factor becomes an integral component in the formation of the humanitarian vector of security policy and actualizes a comprehensive understanding of the spatial history of Ukrainian society in the military and security context. It has been proven that in the conditions of the post-war recovery of Ukraine, regional characteristics acquire the role of structural and functional determinants that stimulate and enhance the effectiveness of reconstruction processes in the regions and condition the formation of a national security environment. The use of regional-spatial clusters in the formation of the humanitarian component of the security strategy will enable rethinking of the place and role of humanitarian factors in social develop- ment, updating the theoretical foundations of national security, and developing European models of Ukraine’s regional policy. Keywords: national security of Ukraine, security studies, regional studies, regional analytics, spatial discourse, border- land. Cite this article: Vermenych Ya.V. Regional and spatial clusters of Ukrainian security studies: synergy of socio-humani- ties. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (3): 30—43. https://doi.org/10.15407/visn2024.03.030

Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики

Institution

Similar Items