Синтез слова і зображення в сакральному мистецтві

• Дата: 2022
• Автор: Бурковська, Л.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2022
• Назва видання: Народна творчість та етнологія
• Теми: Розвідки та матеріали
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203539
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Синтез слова і зображення в сакральному мистецтві / Л. Бурковська // Народна творчість та етнологія. — 2022. — № 3. — С. 70–77. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

У статті розглядаються проблеми синтезу сакрального мистецтва та літератури в середньовічній культурі. Досліджується характер взаємовпливів художнього матеріалу та його текстової основи. На ранніх етапах становлення іконописних зображень велике значення мали історичні передання та описи «самовидців» Ісуса Христа, Богородиці, апостолів. Період формування іконографії на основі свідчень, споминів і священних текстів тривав до VІІІ ст. Поступово ікона перетворюється на своєрідну «сакральну матрицю», самостійний культовий об’єкт, у якому на зміну проблемі історичної схожості приходить реальність, що визначається згодою християнської спільноти. На першому плані виявляється необхідність осягнення за допомогою віри й розуму того, що відтворюють священні образи – їхньої духовної, «істинної» ідеї. Від ХVІІ ст. українські майстри черпають знання іконографічних канонів, технології іконопису, богословські настанови та повчання з ерміній – спеціальних довідників-посібників для малярів, у яких словесно окреслювався образ того чи іншого святого, зокрема його фізіономічні особливості. Відомі також кілька прижиттєвих описів зовнішнього вигляду святих, зокрема св. Миколи Мірлікійського, що збереглися в давніх синаксарях. Відповідно до догмату про пошанування ікон (прийнятого VII Вселенським Собором 787 р.), невід’ємною належністю іконопису є надпис імені святого, що встановлює тотожність між зображенням і його прототипом. Надписи, підписи й супровідні тексти послідовно вводяться в давні станкові твори, настінні розписи та мініатюри. Зображення святих звертаються до віруючих, показуючи їм розкриті книги, розгорнуті сувої. У давньоруському мистецтві класичний тематичний склад житійних циклів святих, що ґрунтувався на візантійській агіографії, доповнювався сюжетами діянь київського запису. Іноді в українських пам’ятках надписи розміщують поряд із зображенням, на тлі ікони – це так звані вкладні тексти. З писемними джерелами були пов’язані сюжети житійних ікон. Синтез писемних джерел та художнього матеріалу найвиразніше виявляється в книжковій мініатюрі. Спостереження над зближенням образотворчого матеріалу та літератури показує, що досвід різних мистецтв не переноситься механічно на чужий для них ґрунт, а перетворюється, трансформується, засвоюється мистецтвом, яке його сприйняло й водночас викристалізовує специфіку кожного з них.