Екранізація театральних вистав 1970–1980-х років: передумови, тенденції становлення та розвитку

• Дата: 2022
• Автор: Єльчик, О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2022
• Назва видання: Народна творчість та етнологія
• Теми: Трибуна молодого дослідника
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203663
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Екранізація театральних вистав 1970–1980-х років: передумови, тенденції становлення та розвитку / О. Єльчик // Народна творчість та етнологія. — 2022. — № 4. — С. 82–88. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Перші десятиліття ХХ ст. ознаменувалися певними змінами в технологізації культурного розвитку нашого суспільства. Зокрема, у цей час кінематограф невпинно поглинає – кінофікує – ланки художньої діяльності у сферах різних мистецтв. Безперечно, один із найбільш відчутних впливів розвиток кіно здійснив на театр. Відомо, що театральне мистецтво часто базується на подіях і сюжетах, які вже ввійшли в історію, мають певний суспільний резонанс. Його прогресивність зводиться до систематичного пошуку нових форм передачі емоційного спектру, втілення старих картин по-новому, із застосуванням синтезу різних видів мистецтва. У вивченні взаємовідносин театру і кіно важливою постає проблема «кінофікації» театру. До передумов розвитку екранізацій театральних вистав можна віднести порівняно швидкий і дешевий спосіб виробництва, неможливість перегляду театральних постановок провідних театрів країни в найвіддаленіших її куточках (тому вистави знімали на плівку безпосередньо на театральній сцені – кінематографічним способом), а також стрімкий розвиток телебачення, що припав на кінець 1960‑х років, ефіри якого потрібно було заповнювати. Саме телебачення дало поштовх до масового виробництва екранізацій театральних вистав, які ставали повноцінними творчими здобутками, з використанням кіно та телемистецтва. Позитивним є те, що театр для кіномистецтва став ніби відправною точкою, жодним чином не поглинувши його. Вони продовжують запозичувати один в одного найкращі практики в контексті декорацій, гриму, режисерської роботи та роботи сценаристів, музичного супроводу, але й надалі залишаються цілком автономними.