Культурно-символічний аспект поминально-поховальних локусів (у реаліях російсько-української війни)

• Дата: 2023
• Автор: Таран, О.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2023
• Назва видання: Народна творчість та етнологія
• Теми: Українська культура та історія крізь призму російської експансії
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203781
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Культурно-символічний аспект поминально-поховальних локусів (у реаліях російсько-української війни / О. Таран // Народна творчість та етнологія. — 2023. — № 3. — С. 43–49. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Події російсько-української війни, особливо останні півтора роки її активної фази, показують, наскільки смерть і вмирання сильно закріплені в просторі та місці. Здатність просторів і місць, пов’язаних зі смертю (кладовища) та вмиранням (місця гибелі – спонтанні меморіали), пробуджувати найглибші спогади та викликати інтенсивність емоцій є свідченням сили місця та нагадуванням про те, що сила символічного простору – в емоції, а не функції. Одним з виражень колективної жалоби є меморіальні місця, вибір яких має глибоке символічне значення. Через ретельний антропологічний аналіз місць поховань та місць пам’яті можна зрозуміти інтенсивні емоційні переживання, пов’язані зі смертю, включаючи жалобу, тяжку втрату та спогади. Поховально-поминальні практики опосередковуються кількома просторами – тілом (тілесним), місцем смерті/загибелі, моргом, кладовищем, крематорієм, меморіалом пам’яті, віртуальним простором кіберсвіту – мережевими мартирологами. Конфлікт, що виникає внаслідок постійного перформансу та запису пам’яті в публічному просторі, відображається в дебатах про вираження та маркери приватного горя в громадських місцях і пов’язаних суперечках щодо того, що є «сакральним» місцем. Трагедії, пов’язані із загибеллю цивільного населення під час обстрілів, є частиною того, що стає новими ритуальними формами та меморатами, вбудовуючи постійну пам’ять про загиблих у матеріальний ландшафт життєвого простору. Традиція облаштування меморіалів під час російсько-української війни створює «реєстр священної історії» – сукупність спільного історичного досвіду та поглядів, які визначають і об’єднують спільноту. Процеси меморіалізації після трагічної смерті, які дедалі частіше відбуваються публічно, стають медіалізованими і використовуються державним ресурсом як політичний важіль. Природа меморіального ландшафту породжує певний стиль комунікації, під час якого у просторовий діалог залучається все суспільство.