Міжкультурні комунікації в етнографічній розвідці Левка Юркевича

• Дата: 2023
• Автор: Кушнір, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2023
• Назва видання: Народна творчість та етнологія
• Теми: Розвідки та матеріали
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/203824
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Міжкультурні комунікації в етнографічній розвідці Левка Юркевича / В. Кушнір // Народна творчість та етнологія. — 2023. — № 4. — С. 20–28. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

У статті проаналізовано текст рукопису Левка Юркевича про покодимську шляхту станом на 1927 рік. Основ­ну увагу приділено темі етнографічного характеру, яка має безпосереднє відношення до таких питань, як етнічний склад населення «покодимщини» в Балтському повіті, розпланування поселень, садиб, господарсько-побутовий та звичаєво-обрядовий комплекс польської шляхти, також розглянуто її як реального суб’єкта міжкультурної взаємодії. Наведені матеріали ілюструють динаміку рівня ідентичності поляків «покодимщини». Левко Юркевич характеризує «покодимщину» як територію, на якій проживають і комунікують представники різних національностей та соціальних груп. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Балтському повіті значний відсоток населення, крім українців, складали молдовани та євреї. Поляки, у зазначеному контексті – польська шляхта, виокремлювалися серед інших низкою особливостей звичаєво-обрядової культури і, незважаючи на порівняно невелику чисельність, відігравали помітну роль в історії повіту, однак не достатньо вивчену передовсім на локальному рівні. Порівнюючи різні етнокультурні традиції, дослідник простежує результати взаємодії принаймні чотирьох указаних спільнот, звертає увагу на шляхту, яка на початку ХХ ст. ще є активним учасником економічних, соціальних та культурних процесів, однак, як чисельно менша спільнота, поступово інтегрується в український соціокультурний простір, і лише окремі звичаєві практики та належність до католицької церкви ще виконували важливу консолідуючу функцію й залишалися основою польської самоідентифікації. Текст рукопису відображає процес акультурації польської шляхти, яка впевнено опановує українську мову спілкування, переходить від римо-католицької обрядовості до православної, утрачає інші ідентифікуючі ознаки, перетворюється з етнічної в етносоціальну групу.