Міграційні процеси української людності в перший період Другої світової війни

• Дата: 2020
• Автор: Сергійчук, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2020
• Назва видання: Народна творчість та етнологія
• Теми: Матеріали та розвідки
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204187
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Міграційні процеси української людності в перший період Другої світової війни / В. Сергійчук // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 1. — С. 47-57. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

З початком Другої світової війни українці під впливом політичних обставин змушені були вкотре емігрувати з рідної землі. Так, через агресію Угорщини на Закарпаття багато його мешканців, з огляду на репресії та переслідування, виїхало до Австрії, Чехії, Словаччини та інших країн Європи. З вересня 1939 року новий міграційний потік українських біженців спрямовується на територію західних теренів довоєнної Польщі. Основна хвиля українських біженців, насамперед політичних в’язнів, направлялася до Кракова. Тут зібралося багато культурно-освітніх та політичних і громадських діячів з Галичини й Волині, яким за їхню національно-патріотичну діяльність грозили більшовицькі репресії. Звідси здійснюється й керівництво оунівським рухом на всіх українських етнічних землях, передусім швидко розгортається мережа ОУН на Лемківщині, у Надсянні, Холмщині й Підляшші. Саме тут провідні члени ОУН розпочинають підготовку збройного повстання проти більшовицької влади в Галичині й на Волині. Уже взимку 1940 року бандерівці розгорнули підготовку кадрів для української адміністрації на теренах, зайнятих більшовиками. Після переходу Червоної армії Дністра наприкінці червня 1940 року нова українська еміграційна хвиля здіймається з Буковини і українських теренів Молдови. У Румунії тоді було створено Український громадський допомоговий комітет під головуванням професора Костянтина Мацієвича. Починаючи з пізньої осені 1939 року й до раннього літа 1940‑го, почало щораз більше напливати українських студентів до німецьких вищих шкіл Відня, Берліна, Данціга, Граца, Бреслау; багато студентів-українців опинилися на теренах генерал-губернаторства. З-поміж них у 1940–1941 роках у німецьких вищих школах навчалося 319 осіб, а через рік – уже близько 600. Для матеріальної підтримки студіюючої молоді в листопаді 1940 року Український центральний комітет створив Комісію допомоги українському студентству, яка мала уможливити їй навчання в європейських університетах. Поряд з міграційною хвилею політичного українства, яка спрямовувалася з Берестейщини, Волині й Галичини на захід, з наших найзахідніших автохтонних земель організувався зустрічний потік на схід. Остаточно до СРСР виїхало близько 9000 українців, які захотіли жити під більшовиками. Прихід Червоної армії до Галичини, Волині й Берестейщини спричинив і депортаційні процеси із цих українських регіонів до Сибіру та Казахстану. На території Західної України на 27 листопада 1939 року вже було заарештовано 5972 особи (у Львівській – 182, Тернопільській – 580, Станіславській – 2372, Луцькій – 1538), а до лютого 1941 року – 54 304.