Регіональні особливості користування часовими поясами в полікультурному середовищі Закарпаття

• Дата: 2020
• Автори: Фединець, Ч., Черничко, С.
• Формат: Стаття
• Мова: Ukrainian
• Опубліковано: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2020
• Назва видання: Народна творчість та етнологія
• Теми: З історії та теорії науки
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/204293
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Регіональні особливості користування часовими поясами в полікультурному середовищі Закарпаття / Ч. Фединець, С. Черничко // Народна творчість та етнологія. — 2020. — № 5-6. — С. 20-32. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

1884 року на Міжнародній конференції з проблем меридіана, що відбулась у Вашингтоні, було ухвалено резолюцію про запровадження часових поясів, тобто частин поверхні земної кулі, на кожній із яких діє один стандартний час. Зараз часові пояси відраховують від всесвітнього координованого часу (UTC), точкою відліку для якого є нульовий меридіан (довгота 0°), що пролягає через Гринвіч, неподалік від Лондона. З часом, установленим у межах часового поясу відносно всесвітнього координованого часу (UTC) та «обрізаним» державними кордонами, не завжди збігається місцевий час. Саме тому, що державні та адміністративні межі не збігаються з часовими поясами, накресленими за географічним принципом, між централізовано визначеним офіційним часом та місцевим часом, що (краще) гармонізується під рух Сонця, можуть бути більші-менші відхилення. Більша частина території України, понад 90 %, належить до східноєвропейського часового поясу (EET), який має розбіжність із всесвітнім часом (UTC) + 2 години. Прикордонні території України на сході та заході виходять за межі EET, але на практиці на цих територіях живуть за тим самим часом EET (UTC+2). Проте на західному прикордонні, а саме на Закарпатті, природне відчуття часу (біологічний час) та звичка з минулого сформували альтернативний варіант використання часу. Мета роботи – розкрити, як у щоденному побуті люди користуються офіційним часом та неформальним місцевим часом, зокрема в громадських місцях та публічному просторі. Наукова новизна полягає в розкритті походження культурологічного феномену, який не трапляється ні в якому іншому місці Європи: чи він має етнічне походження, чи є регіональним явищем. Методологічну основу становлять принцип історизму, метод спостереження, анкетне опитування. У висновках акцентовано на тому, що альтернативна форма користування часом, до якої більшою чи меншою мірою вдаються представники всіх спільнот, що проживають у краї, – це сформована історично культурна спадщина, яскравий елемент етнічної толерантності та мирного співіснування.