Литовсько-московські угоди 70-х–80-х рр. XIV ст. (спірні проблеми історії Східної Європи)

У статті аналізуються відомості про литовсько-московські угоди 1370–1380-х рр. з опису архіву Посольського приказу 1626 р., а також історіографія проблеми. Усупереч панівному донині погляду, доводиться, що угод із Москвою ані Андрієм Ольґердовичем, ані Йоґайлою, Скірґайлою та Карібутасом так і не бу...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2005
1. Verfasser: Василенко, В.О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2005
Schriftenreihe:Український історичний журнал
Schlagworte:
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205244
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Литовсько-московські угоди 70-х–80-х рр. XIV ст. (спірні проблеми історії Східної Європи) / В.О. Василенко // Український історичний журнал. — 2005. — № 6. — С. 177-190. — Бібліогр.: 72 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Beschreibung
Zusammenfassung:У статті аналізуються відомості про литовсько-московські угоди 1370–1380-х рр. з опису архіву Посольського приказу 1626 р., а також історіографія проблеми. Усупереч панівному донині погляду, доводиться, що угод із Москвою ані Андрієм Ольґердовичем, ані Йоґайлою, Скірґайлою та Карібутасом так і не було укладено; ідеться лише про їхні нератифіковані проекти. Немає підстав також пов'язувати другий із них із прелімінарною угодою матері Йоґайли Уляни Олександрівни з Дмитром Iвановичем московським. Ця угода передбачала встановлення залежності Йоґайли від великого князя московського, а, отже, її усталене датування 1383–1384 рр. неприйнятне. Договір на подібних умовах міг постати лише за часів захоплення великокнязівської влади у ВКЛ Кястутісом, між листопадом 1381 і червнем 1382 р. Доводиться також безпідставність приписування деяким Ґедиміновичам (насамперед Кястутісу та Андрієві Ольґердовичу) промосковських симпатій, а Дмитрові московському – далекосяжних планів щодо руських земель ВКЛ.