“Через брак людей...”. Німецька політика набору робочої сили та примусові депортації робітників із окупованих областей України 1941–1944 рр.

Автор описує механізми та вади німецької політики набору українських примусових робітників, спираючись здебільшого на архіви України та Німеччини. Серед усіх окупованих нацистами територій саме Україна стала основним резервуаром для набору примусових робітників та їх насильницької депортації. Понад...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2005
1. Verfasser: Айкель, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2005
Schriftenreihe:Український історичний журнал
Schlagworte:
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/205246
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:“Через брак людей...”. Німецька політика набору робочої сили та примусові депортації робітників із окупованих областей України 1941–1944 рр. / М. Айкель // Український історичний журнал. — 2005. — № 6. — С. 139-160. — Бібліогр.: 201 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Beschreibung
Zusammenfassung:Автор описує механізми та вади німецької політики набору українських примусових робітників, спираючись здебільшого на архіви України та Німеччини. Серед усіх окупованих нацистами територій саме Україна стала основним резервуаром для набору примусових робітників та їх насильницької депортації. Понад 1,7 млн українців зазнали тяжкої долі остарбайтерів у Німеччині, а ще більшій кількості довелося виконувати каторжні роботи на окупованих територіях СРСР. Представники місцевої влади та української допоміжної поліції брали безпосередню участь в облавах для набору робочої сили, виконуючи накази окупантів. Відомство Ф.Заукеля в Берліні до останніх днів окупації продовжувало спускати розпорядження про масовий вербунок примусових працівників, незважаючи на те, що представники окупаційної влади в Україні (цивільне, військове, а також керівництво СС і поліції) дійшли одностайної згоди, що починаючи з кінця 1942 р. ці вимоги були непомірними й не враховували потреб окупаційного режиму в трудових ресурсах у самій Україні. Відсутність чітких узгоджених пріоритетів призвела до, на перший погляд, парадоксального висновку: німецька окупаційна влада відчула "брак людей" для вербування попри те, що сотні тисяч українських бранців було відправлено до райху.