Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини)
Стаття присвячена ритуальним аспектам особистих святкувань в традиційній та сучасній практиці, їх трансформації та етнокультурній варіативності.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207042 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) / О. Петрова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 109-114. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207042 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2070422025-09-30T00:15:14Z Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) Петрова, О. Етнологія Стаття присвячена ритуальним аспектам особистих святкувань в традиційній та сучасній практиці, їх трансформації та етнокультурній варіативності. 2007 Article Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) / О. Петрова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 109-114. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207042 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнологія Етнологія |
| spellingShingle |
Етнологія Етнологія Петрова, О. Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) Матеріали до української етнології |
| description |
Стаття присвячена ритуальним аспектам особистих святкувань в традиційній та сучасній практиці, їх трансформації та етнокультурній варіативності. |
| format |
Article |
| author |
Петрова, О. |
| author_facet |
Петрова, О. |
| author_sort |
Петрова, О. |
| title |
Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) |
| title_short |
Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) |
| title_full |
Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) |
| title_fullStr |
Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) |
| title_full_unstemmed |
Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) |
| title_sort |
між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами одещини) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Етнологія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207042 |
| citation_txt |
Між традиційністю та модерністю: ритуальні аспекти дня народження (за матеріалами Одещини) / О. Петрова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 109-114. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT petrovao mížtradicíjnístûtamodernístûritualʹníaspektidnânarodžennâzamateríalamiodeŝini |
| first_indexed |
2025-09-30T01:08:40Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:09:03Z |
| _version_ |
1844739774429003776 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 109
ПЕТРОВА О.
(Одеса)
МІЖ ТРАДИЦІЙНІСТЮ
ТА МОДЕРНІСТЮ: РИТУАЛЬНІ
АСПЕКТИ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
(за матеріалами Одещини)
Святкування дня народження – унікальний
складний соціокультурний феномен, цікавою
особливістю якого є паралельне побутування
декількох форм його вираження. Найбільш ар-
хаїчними за своїм змістом та формою є розпо-
всюджені, насамперед в сільській місцевості, так
звані «іменні свята». У міському середовищі пе-
реважає сучасний варіант цього свята – день на-
родження. Відсутність ряду істотних моментів
надає йому нового змісту.
Доцільно розглянути традицію відзначати осо-
бисті свята в контексті обрядів, що маркують
вузлові моменти життєвого шляху людини. А то-
му є сенс почати від моменту народження.
Особливий статус новонародженого виявля-
ється в тому, що протягом певного терміну (до
хрещення або впродовж першого року) він ніби
не існує, не наділений атрибутами, обов’язкови-
ми для кожної людини. Традиційний механізм
«культурного будівництва» особи включав ба-
гато ініціаційних актів. Деякі з них продовжують
своє існування і дотепер, у них протягом довго-
го часу зберігається ряд пережитків, забобонів,
охоронних обрядодій, відчувається вплив релі-
гійного обряду.
Відзначимо найбільш суттєві моменти почат-
кового етапу ритуального сценарію життя, до-
сить поширені в сучасному світі. Перш за все, це
обряди ім’янаречення, хрестин та святкування
першого року життя дитини. Стратегія дій у за-
значених ритуалах полягає в прагненні включи-
ти дитину в світ людей, наділити її культурними
властивостями та ознаками.
Одержання імені є найбільш важливим меха-
нізмом включення новонародженого в соціум.
Досі в українському середовищі існує звичай на-
зивати дитину до хрестин «лялькою» і лише по-
вертаючись із церкви хрещені батьки, передаючи
через поріг дитину, оголошують: «Ляльку взяли,
Наталю привезли» [7]. Аналогічний звичай зу-
стрічаємо і серед болгарського населення Бесса-
рабії – «Взех ти гу еврейчи, даваш ти гу хрис-
тиенчи» [20] «Взяли єврейчика, даємо христи-
янина» (болгарські тексти даються у діалектній
транскрипції).
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 110
Сталою є жива до сих пір традиція давати лю-
дині в момент хрещення друге, таємне ім’я. Згід-
но з польовим матеріалом, воно відоме лише
його носію та дуже близькому колу родичів [3].
Перше служить для повсякденного спілкуван-
ня, а друге – вживається лише у виняткових ви-
падках. Така подвійність імен носить, перш за
все, охоронний характер [23, 99]. Про це свідчить
народне уявлення, що будь-яке замовляння має
силу лише при виголошенні імені того, на кого
воно спрямоване.
Серед багатьох слав’янських народів продо-
вжує існувати традиція обирати ім’я по святцях,
тобто називати дитину ім’ям святого, день пам’я-
ті якого був найближчим. У росіян-старообряд-
ців Одещини зафіксовано, що хлопчиків слід на-
зивати іменем святого, день святкування якого
випадає після дня народження, а дівчинку – до
дня народження або в день народження [19].
Інший принцип вибору імені – за померлими
чи живими родичами. Останній досі застосову-
ється серед болгарського населення Бессарабії.
Традиційно ім’я новонародженому давала хре-
щена мати за православними святцями (якщо
день народження збігається з днем вшанування
святого) або за іменем предка по батьківській лі-
нії [14, 457]. Таким чином, вибір імені був надто
обмежений традицією, в цілому, відіграючи важ-
ливу регламентувальну роль у житті людини від
народження до смерті.
Встановлений порядок зберігається і в сучас-
ному болгарському середовищі, хоча існує дово-
лі багато винятків із цих правил. Часто дитину
називають сучасним ім’ям, не характерним для
традиційного болгарського іменника, але, доби-
раючи ім’я так, щоб його перша літера збігалася з
ім’ям предка чи святого, тим самим віддаючи на-
лежне старій традиції і одночасно не відстаючи
від моди [3].
Досі побутує думка про те, що коли дати дити-
ні ім’я якоїсь видатної талановитої людини чи
успішного родича, то до неї перейдуть усі якос-
ті, притаманні цій людині. І навпаки, ім’я родича
з нещасливою долею могло негативно вплинути
на долю новонародженого [18].
Таким чином, за допомогою імені новонаро-
джений включається в ту чи іншу послідовність
(святих або людей) і ототожнюється з усіма ко-
лишніми носіями даного імені [4, 24]. Такі святі
чи предки сприймаються в народі як персоніфі-
ковані заступники людей, названих на їх честь і
в календарі відзначаються особливими обрядо-
діями.
Наступний етап – хрещення – характеризуєть-
ся народно-релігійними рисами і в сучасній сві-
домості залишається основним, життєво важли-
вим обрядом. Слід зазначити, що ця ритуальна
(«перехідна») ситуація залишається актуальною
не лише для новонародженого, але й для близь-
ких у зв’язку з переорганізацією статусно-кому-
нікативної системи [10, 172].
Найбільш показовим і насиченим традицій-
ними ритуальними дійствами на сучасному ета-
пі розвитку родинної обрядовості залишається
перший день народження дитини (укр. – «по-
стрижини», «стрижки», «застрижини»; рос. –
«постриги», «именины»; болг. – «гудина», «име-
нинка»;), який обов’язково святкується як сіль-
ськими мешканцями, так і міськими. Виповне-
ння року дитині вважається урочистою сімей-
ною подією і відзначається зі збереженням тра-
диційних елементів.
Запрошуються названі батьки дитини, близькі
родичі та знайомі. У сім’ях, які за походженням
ще тісно пов’язані з селом, відбуваються і тради-
ційні «пострижини» дитини. У давнину основни-
ми елементами пострижин були посадка дитини
на об’єкт або поруч з об’єктом, який символізує
чоловічу чи жіночу сферу життєдіяльності [12,
118]. Сьогодні ця схема трансформувалася в су-
часний варіант – малюка садять на стілець, ку-
плений хрещеними батьками і проводиться об-
ряд застрижин: дівчинку стриже хрещена мати,
а хлопчика – батько. За християнським обрядом
хрещені спочатку вистригають копну волосся
хрест навхрест (на чолі, потилиці та над скроня-
ми), а потім перший раз стрижуть повністю. Дій-
ство супроводжується замовляннями, формула-
ми-побажаннями здоров’я, росту, багатства [3].
Досі зберігається табу на викидання першого
стриженого дитячого волосся. Як правило, його
зберігають, а потім показують вже дорослим ді-
тям. У болгарських селах Бессарабії ще фіксу-
ються більш архаїчні варіанти. Наприклад, в с.
Нагорне Ренійського р-ну при стрижці мати ди-
тини стоїть поряд і тримає в руках свічку. Стри-
жене волосся вона змішує з воском і кладе на-
верх дверної коробки з такими словами: «Дай
Бог дэ пураеш висок, кэкту айта вратата» [-
20] («Дай Бог, щоб був на зріст, як ці двері»).
Модифікованим відголоском ритуалів, направ-
лених на отримання долі, виступає поширений у
сучасній культурі варіант ворожіння, який здій-
снюється в процесі обрядової стрижки. Перед
дитиною розкладаються предмети, які символі-
зують ту чи іншу сферу діяльності, і дають дити-
ні право вибору. Вважається: до якого предмета
торкнеться дитина, такими властивостями вона
буде наділена в дорослому віці. Найчастіше кла-
дуть гроші, які символізують достаток, книжки
або ручки – знак розуму, освіченості, іноді став-
лять стакан, що означає в майбутньому прихиль-
ність до пияцтва [26].
Безпосередній зв’язок з майбутньою долею ди-
тини простежується у звичаї зберігати, крім во-
лосся, пуповину новонародженого. Архаїчний за
своїм змістом звичай було зафіксовано в с. Вила
Вінницької області, за яким на пуповині зав’я-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 111
зують велику кількість вузлів, а потім на кожен
день народження дитині дають розв’язати один
такий вузол. За народними уявленнями цей ри-
туал допомагав «розв’язати» розумові здібності
дитини, зробити її мудрою. З останнім розв’яза-
ним вузлом пуповину необхідно було спалити,
так як при новому зав’язуванні вузлів людина
могла померти. У зв’язку з цим навіть попіл пус-
кали на вітер [9].
Взагалі народні уявлення про долю демонстру-
ють її як певну частину спільного блага, яким на-
діляється людина. Доречно згадати, що для всієї
східнослов’янської культури характерно порів-
няння долі зі шматком, який кожний отримує від
спільного пирога. Цю тезу доводять і похідні від
слова «доля» – «судьба», «участь», «удел» (від
дієсл. «делить») [15, 374].
Отримання долі пов’язується з актом наро-
дження, а також з причетністю до певного роду.
Донині у деяких народів зберігається вірування
в міфічних персонажів, які визначають долю но-
вонароджених. Яскравим прикладом сказаного
виступають болгарські урисници – три антропо-
морфні істоти, які з’являються в помешканні по-
роділлі у першу ніч після пологів. Зазвичай вони
являються уві сні будь-якій дорослій людині, що
перебуває поруч з породіллею, і сперечаються
між собою: спочатку перша нарікає долю, потім
друга змінює все сказане першою і лише третя,
як правило, виносить остаточне рішення [28].
Аналогами болгарських «урісниць» виступають
давньогрецькі «мойри», скандинавські «норни»,
римські «парки» та ін. [8, 482].
Отже, момент отримання долі може вважатися
одним з кульмінаційних моментів у циклі обря-
дів першого року життя. Попри видиму простоту
свого функціонування, цей акт сповнений гли-
боким міфологічним змістом.
Ритуальне перетворення «новонароджений –
людина» завершується святкуванням першої
річниці дитини, за допомогою низки дій вона
відповідає тим традиційним маркерам, які при-
йняті в даній культурі. Цей перехідний момент
вважається відправною ситуацією в людському
житті, котра пов’язана з уявленням про вік як
строк життя, впродовж якого витрачається від-
ведена кожній людині життєва енергія. Відпо-
відно, смерть людини є результатом виснаження
життєвої сили [6, 124].
Слід відзначити, що кожний віковий період
життя повторює загалом увесь життєвий шлях.
Свою частку життєвих сил людина отримує при
народженні, але разом з тим в наступних ритуа-
лах колишня доля визнається витраченою і ви-
никає необхідність в отриманні нової, тобто до-
даткової, необхідної для нового етапу.
Універсальним засобом та механізмом симво-
лізації нового стану є ритуал. Традиційно в до-
слідженнях східнослов’янської обрядовості ви-
діляють три основних перехідних ритуали, які
маркують початок життєвого шляху, середину
(весілля) та кінець (похорон). Але насправді така
схема покриває не всі значущі переходи. Доціль-
но згадати про місце рекрутського обряду, який
отримав на східнослов’янському ґрунті характер
юнацької ініціації [4, 63].
Не менш вагомим, глибоко пронизаним тра-
дицією є обряд щорічного святкування дня на-
родження, в якому поєднується календарна ци-
клічність часу та її зв’язок з людським віком.
Про те, що ця традиція виникла досить дав-
но свідчать літературні джерела XVII ст., де нео-
дноразово згадується про іменні обіди з великою
кількістю гостей у царів, вельмож, офіцерів на
честь членів їхніх родин. Обов’язковим атрибу-
том такого свята були іменинні калачі, які пекли
не лише в домі, де був іменинник. Наприклад, іс-
нував такий звичай, коли рідні, знайомі, сусіди
посилали іменинникові величезні пироги, що
теж називалися «іменинники». Всі, хто прислав
пироги, ввечері приходив у гості. Існувала і про-
тилежна традиція, за якою різноманітні калачі
пекли в домі іменинника і ще напередодні свя-
та розносили родичам та знайомим (залежно від
поваги до нього, обдарований отримував пиріг з
кашею, капустою, куркою, рибою), запрошуючи
ввечері до столу [24, 77].
Часто святкування іменин розтягувалося на
декілька днів. У перший день уся сім’я йшла до
церкви на обідню, а також додатково замовляли
молебень. Потім рідня ненадовго поверталася в
дім іменинника, щоб поздоровити його з особис-
тим святом. У другій половині дня влаштовував-
ся іменинний обід [27, 149].
У зазначений період іменини членів сімей були
найбільш стабільним і повторюваним сімейним
святом. Іменини відзначалися кожен рік у день
того святого, на честь якого була названа люди-
на, а не день народження. Якщо спочатку різниця
була невеликою – 7–8 днів, то згодом, коли старе
правило стало застосовуватися не завжди і дити-
на могла отримати за бажанням батьків будь-яке
ім’я, аби воно значилося в святцях, іменини зовсім
втратили зв’язок з днем народження [22, 261]. Уже
в XIX ст. іменини називають «днем ангела».
В середині XX ст. в середовищі мешканців міс-
та, особливо в багатих сім’ях, виникає нова тра-
диція святкування іменин у день народження
членів сім’ї. Характерно, що вона швидко поши-
рилася й на села, де не було звичаю святкувати
день народження, окрім року дитині. Таким чи-
ном, сьогодні можна спостерігати паралельне по-
бутування двох форм цього свята: традиційної, у
вигляді святкування іменних днів та сучасної – у
вигляді дня народження.
Щорічне святкування дня народження – зви-
чайне явище в сімейному побуті сучасних грома-
дян, яке виконує різні соціальні функції. У кож-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 112
ній місцевості в обряд включається щось своє,
місцеве, але існує ряд знакових атрибутів, які ви-
значають цілісну структуру цього свята.
Першим обов’язковим атрибутом залишаєть-
ся кулінарний символ [4, 123] – святковий пиріг,
а частіше торт. Іменинний торт, якщо розглядати
день народження з точки зору ритуалу, втілює в
собі ту частку життєвої енергії, яка була витраче-
на в попередній віковий період. Обряд дня наро-
дження переконує у тому, що на кожному ново-
му (відзначеному ритуалом) етапі життя людина
наділяється новою долею. Це пов’язано з тим, що
вік (життя від народження до смерті) застосову-
ється для позначення не тільки всього життя, але
й окремих його етапів [5, 40].
Виніс та розподіл торту між всіма присутніми
гостями – кульмінаційний момент всього свята,
в результаті чого не тільки головний герой ри-
туалу (іменинник), але й кожний окремий член
соціальної групи отримує частину спільної долі
після чергового перерозподілу.
Наступним знаковим елементом дня наро-
дження виступає обрядова трапеза, що символі-
зує цілісність сім’ї. На день народження когось із
членів родини всі близькі родичі намагаються зі-
братися за одним столом. Головна характеристи-
ка обрядової трапези – її підкреслена надлишко-
вість та різноманітність, що символізує весь світ,
поєднану долю, яка призначена для розподілу
між всіма учасниками ритуалу [1, 37].
Якщо розглядати день народження крізь при-
зму моделі переходу, то слід зазначити, що сам
іменинник виступає частково в ролі ліміналь-
ної особи, а найбільш наближеним до нього ро-
льовим та родовим персонажам також частково
передаються його властивості. Таких осіб, що в
силу родових чи рольових зв’язків гранично на-
ближені до лімінальних персонажів, іноді нази-
вають сублімінарними персонажами [16, 19].
Перш за все, лімінальний код виступає при
розташуванні гостей за столом. У термінах, ха-
рактерних для обрядів переходу, можна сказати,
що гості, як правило, розміщені в порядку посла-
блення міри лімінальності.
Інший код базується на певному мовленнєво-
му табу іменинника. Протягом усього свята іме-
нинник мовчить, отримуючи поздоровлення і
лише в кінці ритуалу це табу частково знімаєть-
ся, коли він вимовляє слова подяки усім гостям,
що прийшли його привітати.
Взагалі сучасний день народження, особливо
в міському середовищі, за останній час зазнав
глибоких модернізаційних змін. Це пов’язано з
надзвичайно суттєвою різницею у соціальному
становищі сільських і міських жителів. До нових
явищ слід віднести надзвичайну пишність цього
свята, святкування за межами домашнього про-
стору (в ресторанах, за містом), а також грошова
форма подарунків.
Окреме місце в сучасній свідомості посідають
особливі дати, які в культурі демонструють віко-
вий символізм. Кросс-культурні дослідження до-
водять, що існує ряд загальнокультурних вікових
стереотипів при виокремленні стадій життєвого
шляху індивіда. Аналіз імперичного матеріалу
розкриває ряд універсальних моментів аскрип-
тивного характеру в уявленнях про ім’я як сим-
вол соціально-вікового статусу, а також про кор-
дони повноліття.
Традиційно ім’я давалося дитині при хрещен-
ні, але користуватись ним починали зазвичай
із підліткового віку в формі напівімені (Дарка,
Ванько). Ближче до межі повноліття з’являється
право на ім’я (Іван, Одарка). Отримання по-бать-
кові є важливим критерієм переходу до дорос-
лості, змужніння.
Цікавий звичай, який демонструє межу повно-
ліття, було зафіксовано в с. Білолісся Одеської
області. Традиційно на святий вечір хрещеник
несе вечерю хрещеним батькам у вигляді двох
калачів. По завершенні вечері хрещений батько
проводить ритуал обміну калачами – один калач
зі свого столу міняє на калач з торби вечірника.
Після досягнення хрещеником певного віку – 16
або 18 років (зазвичай це пов’язано з закінчен-
ням школи), він несе останню вечерю хрещеним
батькам з подякою та подарунками. З цим візи-
том вечірник залишає обидва калачі у хрещених
і більше не приносить вечерю взагалі.
Дуже поширеним є святкування так званих
«круглих» дат, які відзначає здебільшого старше
покоління. Ювілеї святкуються більш широко,
запрошуються співробітники по роботі, друзі,
сусіди. У трудових колективах стало традицією
вітати співробітника з днем народження через
телебачення, радіо, газету.
Щодо сільського середовища, то тут дотепер
поруч із сучасним днем народження продовжує
своє існування і більш архаїчна форма цього свя-
та, яке в народі має назву день Ангела.
Деякі найбільш цікаві аспекти цього комплек-
су ритуальних практик на сучасному етапі пере-
ходу від традиції до модерності розглянемо на
матеріалах балканських народів Південної Укра-
їни (греки, болгари, гагаузи).
Польові дослідження в місцях локального про-
живання зазначених етносів доводять, що осо-
бисті святкування складають одну з характер-
них особливостей календарного циклу. Етно-
графічний аналіз іменного циклу свят розкри-
ває три основні моменти, пов’язані між собою
певною закономірністю. По-перше, це елементи,
пов’язані з відвідуванням церкви іменинником
та його родичами; по-друге, оказіональний ети-
кет як центральний момент усіх особистих свят;
по-третє, приготування кулінарного атрибута у
вигляді національної страви. Таким чином, поді-
бні свята проходили за усталеною схемою, в якій
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 113
присутнє архаїчне інваріантне ядро: молитва,
жертвоприношення та спільна трапеза.
Релігійну сторону обрядовості таких свят скла-
дає обов’язкове відвідування іменинником та
його родиною церкви. До храму слід принести
щось із продуктів харчування (хліб, вино, калач,
солодощі) [17], а також речі особистого та до-
машнього вжитку – хустку, рушник, відріз по-
лотна, гроші [25]. Після освячування харчі роз-
даються парафіянам, а речі складаються біля
образу святого, що розцінюється як символічна
форма жертвоприношення за здоров’я іменин-
ника. Біля ікони святого також запалюється свіч-
ка і читається молитва з проханням про особис-
ту долю іменинника.
У межах домашнього простору святкування
іменин розпочинається з прийому гостей. Се-
ред болгар Бессарабії було зафіксовано звичай,
за яким кожен гість намагався прийти першим,
оскільки він мав право здійснити ритуал обря-
дового умивання і отримати за це подарунок. Ін-
форманти згадують, що в давнину збиралася мо-
лодь однієї махали (квартал села) і опівночі об-
ходила усіх іменинників, які проживали поблизу.
Перший гість приносив із собою глечик з водою
і поливав на руки імениннику, якою той симво-
лічно мив обличчя [21]. Перший гість також на-
магався потягнути іменинника за вуха («за здра-
ве»). Якщо той був худорлявий, то тягнули в
боки, щоб повнішав, а якщо був низьким на зріст,
то тягнули наверх, щоб виріс високим [2].
У ролі подарунків на іменинні свята зазвичай
виступали елементи одягу – сорочки, рушни-
ки, хустки, носки, капці, а також приносили ка-
лач, солодощі, спиртні напої. Виразний спосіб
вручення подарунків зафіксовано в болгаро-га-
гаузьких селах – подарунок-річ імениннику да-
вали не в руки, а клали на плече. Якщо дарували
гроші, то вкладали в руку імениннику в момент
рукостискання [13].
Іменинні свята обов’язково супроводжували-
ся жертвоприношенням на ім’я святого та при-
готуванням обрядової страви – курбана, який
повинен був готувати сам іменинник. У деяких
гагаузьких селах фіксувалися випадки, коли лю-
дина виявляла бажання віддати тварину (півень,
баран) живою за своє здоров’я. У таких випадках
її намагалися подарувати маленькій дитині, ко-
тра носила ім’я іменинника [11].
Виразна основа архетипу жертвоприношення
не тільки стала головним змістом для іменинних
дат, але й визначила категорію свята загалом.
Дуже часто у бессарабських болгар старшого по-
коління поняття «править курбан» і «празд-
ник» виступають у розмові в якості синонімів.
Інші балканські народи Південної України ана-
логічно сприймають курбан у якості головно-
го атрибута святкування. Показово, що саме цей
елемент увійшов у практику відзначання сіль-
ських храмів (Собор, Панаир, Храм, Сбор та ін.)
Отже, традиція святкування іменинних свят є
одним з унікальних явищ в календарній та сімей-
ній обрядовості. Виникнувши на основі христи-
янської традиції, цей обряд, попри деякі історич-
ні трансформації, до теперішнього часу зберіг
стійкість структури. У наш час деякі елементи
цього свята поступово зникають, певним чином
модифікуються, набувають ігрового розважаль-
ного характеру. У переважній більшості сімей ре-
лігійне значення цього ритуалу втрачено, але сам
він усвідомлюється як традиційне сімейне свято,
яке супроводжується загальноприйнятими тра-
диційними нормами.
Поряд зі святкуванням іменинних дат протягом
календарного року, з 1960–1970-х рр. з’являються
міські форми індивідуальних днів народження.
Цей особистий компонент сучасного календар-
ного циклу, безумовно можна вважати проявом
модерності в культурі. З одного боку, емансипа-
ція особистості призводить до зміни традиційної
системи ім’янаречення. Все частіше при виборі
імені користуються не традиційними нормами,
а модою на нові, престижні імена. З другого боку,
урбаністична культура відриває окрему людину
від сімейно-родинних зв’язків. Вони все більше
стають номінально-формальними.
У результаті в ужиток входить інновація свят-
кування не іменин, а дня народження. Якщо для
народжених у 1910–1930 роках фіксується еле-
ментарна відсутність знань про свою дату на-
родження, то юридично-формальні зміни за ра-
дянської влади разом зі зміною світосприйняття
призводять до чіткого усвідомлення календарно-
го розташування свого походження. Отже, див-
ним чином співіснують традиційні іменні дні та
особисті дні народження, утворюючи своєрідну
систему подвійного обряду.
1. Алексеевский М. Застолье в обрядах и обрядовом
фольклоре Русского Севера XIX–XX вв. (автореферат
диссертации) – М., 2005. – С. 37.
2. Арабаджи В., 1922 р. н., болг., уродженець с. Кринич-
не Ізмаїльського р-ну Одеської області.
3. Архів лабораторії кафедри археології та етнології
ОНУ ім. І. І. Мечникова.
4. Байбурин А. Ритуал: между биологическим и соци-
альным //Фольклор и этнографическая действитель-
ность. – Л., 1992. – С. 24.
5. Байбурин А. Ритуал в системе знаковых средств
культуры //Этноязыковые функции культуры. – М.,
1991. – С. 40.
6. Бочаров В. Антропология возраста. – СПб., 2001. –
С. 124.
7. Бойчик О., 1927 р. н., укр., уродженка с. Білолісся, Та-
тарбунарського р-ну, Одеської області.
8. Веселовский А. Народные представления славян. – М.,
2006. – С. 482.
9. Вихованець Н., 1987 р. н., укр., уродженка с. Вила, Ві-
нницької області.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 114
10. Гаврилюк Н. Картографирование явлений духовной
культуры (на материалах родильной обрядности
украинцев). – К.: Наукова думка, 1981. – С. 172.
11. Карастан К., 1949 р. н., гагауз, уродженець с. Дми-
трівка Болградського р-ну Одеської області.
12. Кравець О. Сімейний побут і звичаї українського на-
роду. – К., 1966. – С. 118.
13. Куманова И., 1919 р. н., с. Криничне Ізмаїльського р-
ну Одеської області.
14. Левицкий А. Нравы и обычаи болгар, живущих в бес-
сарабских колониях // ЗООИД – 1858. – Т. IV. – С. 4-
57.
15. Левкиевская Е. Мифы русского народа. – М., 2006. –
С. 374.
16. Маєрчик М. Ритуали родинного циклу крізь призму
моделі переходу // Студії з Інтегральної Культуроло-
гії. – Л., 1999. – С. 19.
17. Мітєва Ф., 1932 р. н., болг., уродженка с. Виноградне
Болградського р-ну Одеської області.
18. Ніколова Ф., 1938 р. н., болг., уродженка с. Виноград-
не Болградського р-ну Одеської області.
19. Павлова М., 1922 р. н., рос., уродженка с. Приморське,
Кілійського р-ну, Одеської області.
20. Петрова М., 1930 р. н., болг., уродженка с. Нагірне,
Ренійського р-ну, Одеської області.
21. Попас П., 1927 р. н., болг., уродженець с. Виноградне
Болградського р-ну Одеської області.
22. Рабинович М. Очерки этнографии русского феодаль-
ного города. – М., 1978. – С. 261.
23. Рейли М. Истоки жизни: русские обряды и тради-
ции. – СПб., 2002. – С. 99.
24. Свята та обряди трудящих Києва. – К., 1982. – С. 77.
25. Стоянова М., 1934 р. н., болг., уродженка с. Кубей
Болградського р-ну Одеської області.
26. Тодорова Т., 1970 р. н., болг., уродженка с. Криничне
Ізмаїльського р-ну Одеської області.
27. Фроянов И. Престижне пиры и дарения Киевской
Руси // СЭ. – 1976. – № 6. – С. 149.
28. Янєва П., 1933 р. н., болг., уродженка с. Виноградне
Болградського р-ну Одеської області.
Анотація:
Стаття присвячена ритуальним аспектам
особистих святкувань в традиційній та сучасній
практиці, їх трансформації та етнокультурній
варіативності.
http://www.etnolog.org.ua
|