Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст.

У статті на підставі нових унікальних архівних документів проведено аналіз національної політики радянського тоталітарного режиму на території Північної Буковини у 1940-1953 рр. та досліджено етнічний склад репресованих....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Мусієнко, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Назва видання:	Матеріали до української етнології
Теми:	Етнологія
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207043
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст. / І. Мусієнко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 103-109. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207043
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2070432025-09-30T00:17:05Z Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст. Мусієнко, І. Етнологія У статті на підставі нових унікальних архівних документів проведено аналіз національної політики радянського тоталітарного режиму на території Північної Буковини у 1940-1953 рр. та досліджено етнічний склад репресованих. In the article, on the basis of the new unique archival documents, the analysis of the national politics of the Soviet totalitarian regime on the territory of Northern Bukovina in 1940-1953 is conducted and researched on the ethnic structure of the repressed persons. 2007 Article Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст. / І. Мусієнко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 103-109. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207043 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнологія Етнологія
spellingShingle	Етнологія Етнологія Мусієнко, І. Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст. Матеріали до української етнології
description	У статті на підставі нових унікальних архівних документів проведено аналіз національної політики радянського тоталітарного режиму на території Північної Буковини у 1940-1953 рр. та досліджено етнічний склад репресованих.
format	Article
author	Мусієнко, І.
author_facet	Мусієнко, І.
author_sort	Мусієнко, І.
title	Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст.
title_short	Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст.
title_full	Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст.
title_fullStr	Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст.
title_full_unstemmed	Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст.
title_sort	етнічний склад репресованих на північній буковині в 40-50-х рр. хх ст.
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Етнологія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207043
citation_txt	Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст. / І. Мусієнко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 103-109. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT musíênkoí etníčnijskladrepresovanihnapívníčníjbukovinív4050hrrhhst
first_indexed	2025-09-30T01:08:47Z
last_indexed	2025-10-01T01:09:06Z
_version_	1844739778242674688
fulltext	Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 103 МУСІЄНКО Ірина (Харків) ЕТНІЧНИЙ СКЛАД РЕПРЕСОВАНИХ НА ПІВНІЧНІЙ БУКОВИНІ В 4050Х рр. ХХ ст. Одна з історичних особливостей Буковини – це неймовірне, унікальне за своїм характером ет- нічне, мовне, релігійне та культурне розмаїття. Полікультурне середовище мальовничої Букови- ни та її столиці Чернівців стали тим субстратом, на якому з’явився особливий менталітет буко- винців, особливий дух Чернівців як «всесвітньо- го міста», «маленького Відня». Видатний німець- кий письменник Ґрегор фон Реццорі, який по- ходив із Буковини, щиро зізнавався в любові до буковинців: «Я люблю народ, що там жив – різ- номанітний народ не тільки однієї, а півдюжи- ни націй, не тільки одного, а півдюжини вірос- повідань, не тільки однієї, а півдюжини мов, але це був народ цілком визначеного й особливого спільного гарту» [46, 42]. У ХХ ст. Буковина пережила чотирикратну змі- ну влади й опинилася під владою тоталітарних режимів – спочатку румунського, потім радян- ського. Політика радянського режиму в етнічній сфері – примусова русифікація, масові репресії, що були одним із засобів радянізації Буковини, позбавили край його унікальності й особливого духу. Відомий англійський учений Н. Девіс зазна- чив, що «після 50 років радянського вирівнюван- ня Чернівці перетворилися на сіре провінційне місто на задвірках України» [25, 751]. http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 104 Огляд історіографії проблем історії політичних репресій за етнічною ознакою на території Пів- нічної Буковини показує, що ця тема є маловідо- мою і малодослідженою. Матеріали статті ґрун- туються переважно на архівних джерелах – до- кументах Державних архівів Чернівецького об- ласного Управління СБУ та МВС України, Черні- вецького обласного державного архіву, які впер- ше вводяться до наукового обігу. Керівна верхівка СРСР пильно стежила за всі- ма етнічними процесами в новоприєднаному краї, намагаючись вчасно помітити й знищити паростки національної свідомості його грома- дян. З одного боку, ідеологія комуністичної пар- тії містила так звані принципи марксистського інтернаціоналізму, з другого, здійснюваний на практиці терор проти націй був явним відсту- пом від цих принципів. У краї під гаслом інтерна- ціоналізму насаджувався великодержавний шо- вінізм. Радянський режим установив чіткі межі щодо форм вияву національної ідентичності, усе робилося для того, щоб самосвідомість буковин- ських українців та представників інших етносів лишалася на рівні вшанування національного одягу, страв і танців. У сфері культури нова влада краю провела ряд заходів, що мали позитивний вплив – понад 29 тис. осіб стали письменними [37, 103]; була розпочата українізація системи освіти [37, 42, 101, 138, 179]; відкривалися нові заклади освіти та культури, в тому числі й Учительський інсти- тут [37, 150–151]. В області було створено 406 шкіл з українською мовою навчання, 114 з мол- давською, 10 з російською, 8 з єврейською та 1 школа з польською мовою навчання, забезпече- но всіх дітей рідною мовою [37, 101]. Були про- ведені деякі кроки із залучення до органів влади місцеві кадри – так, у січні 1941 р. в складі сіль- рад з 2410 членів було 1677 українців, 199 молда- ван, 88 євреїв, 14 поляків, 218 росіян та 214 руму- нів [37, 114–115]. Радянізація області в галузі національної і культурної політики проводилася за загальнора- дянським сценарієм. На першому етапі справді запроваджувались елементи українізації та ко- ренізаціі, однак вони мали дуже суперечливий характер, ішли плече в плече з процесом русифі- кації. Більшість керівників районної й обласної ланок, провідних спеціалістів, викладачів, були приїжджими й російськомовними [1, арк. 39]. У регіоні проводилася планова руйнація куль- турної інфраструктури, що створювалася поко- ліннями місцевої інтелігенції, культурні надбан- ня Буковини всіляко нівелювалися й замовчу- валися. Натомість насаджувалися комуністична ідеологія, контроль за всіма сферами духовного життя, утверджувалася система пропаганди, іде- ологічного виховання населення, яка диктувала визначені норми поведінки та мислення. Голо- вним засобом контролю свідомості і поведінки громадян стали масові репресії та переслідуван- ня інакодумства. До Другої світової війни, на думку американ- ського вченого Т. Мартина, кампанії терору в СРСР були спрямовані проти так званих діаспор- них націй – етносів, більша частина представни- ків яких перебувала за кордонами СРСР, як пра- вило, у власних національних державах [30, 34]. У цьому – був вияв радянської ксенофобії, воро- жості щодо іноземців – страх перед впливом за- ходу через етнічні зв’язки із закордоном. Однак не можна погодитися з думкою цього дослідни- ка, що терор на приєднаних територіях, у тому числі й на Буковині, був спрямований «не проти окремих осіб через їхню національність, а проти представників «ворожих класів» і «колишніх» [- 30, 35]. Вважаємо, що в 1940–1941 рр. масовий терор застосовувався як проти соціальних груп, так і проти представників окремих етносів – про це свідчать численні факти. У досліджуваний період політичних переслі- дувань зазнали всі національно-культурні то- вариства, національна преса. У Чернівцях був закритий Український народний дім, представ- ництва етнічних меншин [42, 203], багато акти- вістів національних товариств засуджені. Так, у 1940 р. каральні органи «розкрили» групу з 10 громадян польської національності, котрих зви- нуватили в належності до польської націоналіс- тичної організації «Wolna Polska» з центром у Бу- харесті та шпигунстві на користь Румунії. Двох поляків – Я. Ковальського та З.-Р. Хащинського 21 квітня 1941 р. розстріляли, інших засудили до різних термінів ув’язнення у виправно-трудових таборах НКВС [2]. Один із них, В. Березовський, помер у таборі [47, 26, 30, 40]. Однак, як з’ясува- лося пізніше, насправді цю польську організацію створили восени 1939 р. для допомоги полякам, що тікали від німецької окупації [47, 19, 22]. Нія- ких доказів шпигунської діяльності засуджених проти СРСР у документах не виявили, тому всі вони 3 березня 1993 р. були реабілітовані. У листопаді 1940 р. у Чернівцях угорський вій- ськовий аташе генерал-майор Фараго органі- зував з метою збору коштів і надання допомоги угорцям буковинську філію «Червоного Хреста Угорщини». Її очолював З. О. Оєс, угорець, робіт- ник лікарні. Працівників організації звинувати- ли у шпигунській діяльності проти СРСР і «ви- хованні осіб угорської національності в нацист- ському дусі». 22 червня 1941 р. Оєс опинився у в’язниці, звідки його етапували до Севураллагу, де він помер 17 березня 1942 р. [3]. Найцивілізованiше (і лише завдяки втручанню Німеччини) у цей період було вирішено питання з німецькою етнічною меншиною. Відповідно до радянсько-німецької угоди від 5 вересня 1940 р. «Про евакуацію осіб німецької національності з http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 105 території Бессарабії і Північної Буковини на те- риторію Німеччини» в області почала працюва- ти німецька репатріаційна комісія [41, 157–167]. Усього були евакуйовані 44577 осіб [4, арк. 25]. Багато українців і румунів намагалися записати- ся німцями й виїхати з країни. Таким способом виїхало, за різними підрахунками, 2 тис. родин, або 4 тис. осіб, – в основному представників бу- ковинської інтелігенції [28, 399]. По суті, це була замаскована депортація, тому що в умовах ві- йни, що насувалась, буковинські німці не мали вибору. У 1940–1941 рр. переслідування зазнали та- кож і багато свідомих українців, передусім члени ОУН – на території області під варту було взято близько 270 членів ОУН [40, 62]. Серед них – кра- йовий провідник ОУН В. Кулишір [5], дружина провідника ОУН О. Зибачинського (він перебу- вав на той час у Бухаресті) Марта Зибачинська- Мойсюк [6]; один із провідників ОУН, котрого прислали з Галичини на Північну Буковину для організації тут оунівського підпілля, П. І. Запа- тичний («Бурий») [7]. У березні-травні 1941 р. УНКДБ по Чернівецькій обл. було розкрито й лік- відовано кілька груп членів ОУН (80 осіб) у За- ставнівському районі [33, 479]. Однак у цей пері- од ОУН займала вичікувальну позицію, була гли- боко законспірована і діяла в підпіллі, тому осно- вна маса оунівців уціліла й продовжила свою бо- ротьбу в наступні роки. У березні 1941 р. уповноважений для роботи з місцевими літераторами Спілки письменників України український поет Іван Вергун за кри- тичний вислів на адресу «вождя всіх народів» був засуджений до 10 років позбавлення волі [- 27, 99–100]. Переслідувалися всі, хто мав відно- шення до прогресивної української національної преси, особливо до газети «Час», що вважалася «націоналістичною». 15 липня 1940 р. під вартою опинився один з авторів «Часу» П. В. Наутов. Те, що він ще у 30-і рр. писав статті для цієї газети, нова влада розцінила як кримінальний злочин, спокутувати який Наутов мусив протягом 8 ро- ків у Сєвпечлазі [8]. Після оголошення ноти CРСР і прийняття ру- мунським урядом рішення про погодження з ви- могами радянського керівництва, в Румунії був виданий наказ, згідно з яким усі румунські уста- нови та заклади разом зі штатом працівників по- винні були покинути територію, що переходила до СРСР. Виконуючи наказ, багато румунів усти- гли виїхати з Північної Буковини ще до вступу сюди частин Червоної армії, хоч і втратили при цьому нерухомість. На червень 1941 р. в Румунії перебувало понад 7 тис. біженців із Чернівецької області [43, 170]. Буковинці, які не встигли виїхати, мусили або пристосовуватися до нового життя, або намага- лися на свій страх і ризик перетинати кордон не- легально. В інформації начальника УНКДБ в Чер- нівецькій обл. капітана ДБ Трубникова наркому ДБ УРСР ст. майору ДБ Мешику повідомлялося, що в Чернівецькій області мешкало 926 румун- ських роз’єднаних сімей (1971 особа) [9, арк. 13]. Чимало тих, хто випробовував свою долю на кордоні, загинули, втопилися або були поранені. Осіб, яких затримували на кордоні, оголошували «зрадниками батьківщини» і відправляли від- бувати покарання у ВТТ, а їхні сім’ї виселялися. Якщо в 1940 р. на дільниці 97 Чернівецького при- кордонного загону фіксувалися спроби перети- ну кордону, скоєні головним чином одинаками, родинами або невеликими групами в 5–10 осіб, то 1941 р. характеризується вже низкою масових проривів кордону. 1 квітня 1941 р. понад 2 тис. мешканців кількох румунських сіл організували колективний по- хід до Глибокої, щоб висунути колективне про- хання про надання їм дозволу на виїзд до Руму- нії. Районне керівництво відповіло, що вирішен- ня цього питання виходить за межі його компе- тенції і запропонувало селянам розходитись по домівках. Однак натовп людей із криками «Хай живе велика Румунія!», «Нам не дозволяють, так ми самі підемо до Румунії!», «Всі румуни в Руму- нію!», попрямував до кордону. Їх тричі намага- лися зупинити, останній раз у лісі біля Білої Кри- ниці, однак усі спроби виявилися марними, і тоді прикордонники відкрили вогонь. Питання про кількість загиблих поблизу ра- дянсько-румунського кордону 1 квітня 1941 р. у зв’язку з відсутністю документів остаточно не з’ясоване. Небажання обнародувати правдиві дані призвело до того, що ця трагедія викорис- товується для різного роду політичних спекуля- цій. Якщо офіційні радянські органи оголосили явно занижену цифру вбитих – 24 особи, то в ру- мунських виданнях кількість убитих оцінюється від 3 до 50 тис. осіб, і Біла Криниця в них названа «румунською Катинню». М. Рубанець, котрий до- сліджував історію Білокриницької трагедії, оці- нює кіількість убитих у 200 осіб [38, 4]. За інформацією начальника УНКДБ по Черні- вецькій обл. капітана ДБ Трубникова, з території області з моменту закриття кордону по 7 грудня 1940 р. до Румунії нелегально перебрались 1005 осіб, а з 7 грудня 1940 р. по 6 червня 1941 р. – 187 осіб [9, арк. 13]. Точну кількість убитих румунів при спробі нелегального переходу радянсько-ру- мунського кордону встановити через відсутність документів неможливо. Вважаємо, що вона ста- новить близько 500 осіб. Отже, у 1940–1941 рр. за нелегальний перехід радянсько-румунського кордону на території Чернівецької обл. було за- суджено 534 особи румунської національності й виселено 3015 членів їхніх родин. Одним із видів репресій проти населення ре- гіону й одночасно найтяжчим злочином режи- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 106 му стали виселення й депортації населення, що були організовані 23 травня й 13 червня 194- 1 р. У травні органами НКДБ проводилась акція чистки області від сімей «нелегалів» – колишніх членів румунських «контрреволюційних партій» та членів ОУН. Депортації підлягала 181 роди- на (у тому числі дорослих 306 осіб і неповноліт- ніх – 210) [10, арк. 18–19]. У 36 вагонах вони на- правлялися в Комі АРСР, Красноярський край та Кіровську обл. Депортація 13 червня 1941 р. проводилася за директивою про виселення соціально чужого елемента з республік Прибалтики, Західної Укра- їни, Західної Білорусії та Молдавії, прийнятою на підставі постанов ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 14 травня 1941 р. за № 1299-526сс [22, 18]. Резуль- тати червневої акції вражаючі – постраждало 7720 осіб – виселено 2279 сімей (7116 осіб), а 604 особи заарештовані. З них, за визначенням ор- ганів НКДБ: 2340 осіб – це активні члени румун- ських, українських та єврейських «контрреволю- ційних партій та організацій» та їхні сім’ї, 2766 – члени сімей «зрадників Батьківщини» – тобто етнічних румунів, які нелегально перейшли ра- дянсько-румунський кордон, 1518 – колишні ве- ликі поміщики, фабриканти, торговці, румунські чиновники й члени їхніх сімей, решта – це ко- лишні поліцейські, офіцери румунської та поль- ської армій із родинами [9, арк. 12]. Документи свідчать, що до списків виселених потрапили представники всіх етносів, соціальних груп, які проживали на території області. Тому ми не мо- жемо погодитися із твердженням польського до- слідника Е. Тирчинського, що в 1941 р. виселяли- ся тільки заможні єврейські родини [48, 233]. Другий етап репресій радянської тоталітарної системи на території області розпочався після звільнення області у 1944 р. На думку істориків, основний удар сталінської репресивної системи у повоєнні роки був спрямований проти націо- нальної інтелігенції [20, 81], тому що саме в її се- редовищі могла народитися суспільна сила, яка мала можливість реально протистояти тоталі- тарному режиму [26, 74]. Місцева буковинська інтелігенція протистав- лялася чиселенній армії спеціалістів, присла- них із східних областей України та з Росії (понад 90 тис. осіб [21, 43]), як така, що не може корис- туватися довірою влади і потребує ідеологічного виховання й суворого контролю [23]. Ці функ- ції виховання й контролю покладалися на ра- дянську номенклатуру, яка була провідником політики русифікації. Лише 3 % номенклатури Чернівецького обкому партії становили місцеві працівники [44, 44]. Спеціалістів із місцевої ін- телігенції звільняли через недовіру і з політич- них міркувань, хоча більшість із них були сер- йозним професіоналам з європейським рівнем освіти. Так, у 1948 р., після перевірки викладаць- кого складу Чернівецького університету, з’ясува- ли, що 39 викладачів під час війни проживали на окупованій території. Було заплановано звільни- ти 18 із них [31, 134]. У понад 12 повоєнних постановах ЦК КП(б)У з питань ідеології та культури основний наголос робився на боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом» [29, 16]. Ці документи поклали початок широкомасштабній кампанії боротьби проти «націоналізму» і шаленого морально-по- літичного тиску на українську інтелігенцію. У 1944–1953 рр. на території Чернівецької об- ласті за «український націоналізм» було засудже- но 77 студентів та учнів шкіл. Перші арешти се- ред національно свідомих українських студентів на території Чернівецької обл. розпочалися вже в січні-лютому 1945 р. Тоді УНКДБ по Чернівець- кій обл. завело велику групову справу на 18 сту- дентів, яких звинуватили в належності до ОУН. Серед інших заарештованих у справі проходили К. Король, О. Кухта, О. Каплун (його батько, Леон- тій Михайлович, колишній декан філологічного факультету, був заарештований раніше – в груд- ні 1944 р., а мати Рахіль Василівна вислана в Мо- лотовську обл.) та В. Термена. 12–13 квітня від- булося засідання Військового трибуналу військ НКВС Чернівецької обл., який прийняв рішен- ня за ст. 54-1 «А» КК УРСР засудити Короля до 15 років каторжних робіт, а його товаришів – до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах із конфіскацією майна [14]. У кінці 1948 р. – на початку 1949 р. органи НКДБ «розкрили» групу студентів Чернівецько- го учительського інституту, яких звинуватили у тому, що вони нібито належали до ОУН [15]. Чет- веро студентів – Кривко, Федоров, Іванків і Кле- банович, були засуджені за цією сфальсифікова- ною справою до 25 років позбавлення волі у ВТТ. Головною провиною Федорова, наприклад, стали його відверті висловлювання у студентському середовищі – так, він зауважив, що в навчальних закладах «повинні викладати дисципліни укра- їнською, нашою рідною мовою, але ми цього не маємо, нам читають лекції російською. Усе це ро- биться для того, щоб позбавити нас усієї укра- їнської культури, виробленої героїчним україн- ським народом… Росіяни хочуть нас омоскови- ти і підкорити своїй політиці й культурі. От чому всі підручники друкуються російською мовою… Крім того, ви ж бачите, що викладачі в основному в інституті є росіянами і місцеву інтелігенцію – викладачів у інститут не беруть» [15, арк. 109]. Федоров також нібито розповідав студентам, що радянські підручники перекручують історію України, видатного українського історика М. Гру- шевського не вважають навіть ученим, усі його праці викинули з навчальних посібників. Поряд із репресіями серед студентської молоді в області не припинялося переслідування укра- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 107 їнської інтелігенції старшого покоління. Аре- шти в її середовищі не набули широких масш- табів лише тому, що більша частина «старої ін- телігенції» виїхала. 25 липня 1944 р. працівники УНКДБ взяли під варту як активного члена ОУН та за обвинуваченням у «антирадянській націо- налістичній діяльності» О. Тимінську-Василаш- ко – відому в краї піаністку, музикознавця, фоль- клористку, чию багатогранну громадську, науко- ву і педагогічну діяльність високо оцінили О. Ко- билянська й Олег Ольжич [18]. 28 серпня 1945 р. Особлива нарада при НКВС СРСР прийняла рі- шення – ув’язнити її за ст. 54-1»А» КК УРСР на 5 років у ВТТ як «соціально-небезпечного елемен- та». Під час перебування в таборах Мордовії пе- режила ще одну трагедію – її чоловіка, І. Васи- лашка, викладача латинської мови ЧДУ, змусили зректися власної дружини [45]. 8 січня 1945 р. начальник Чернівецького управ- ління НКДБ полковник Решетов затвердив по- станову на арешт Іларія Карбулицького, шано- ваного на Буковині педагога, письменника і гро- мадського діяча, члена Української Національної партії. 27 березня 1945 р. його засудили до 8 років позбавлення волі у ВТТ за звинуваченням за ст. ст. 54-1 «А», 54-11 КК УРСР у тому, що він є «учас- ником організації українських націоналістів (на- справді він не належав до ОУН. – І. М.), проводив активну націоналістичну агітацію за створен- ня так званої «Самостійної України» [19]. Карбу- лицького звільнили лише 16 березня 1954 р. у віці 74 років, поламаного фізично й духовно. Після війни переслідувань зазнавали не лише представники української інтелігенції, а й інте- лігенція національних меншин, особливо поль- ської та єврейської. 11 січня 1947 р. за звинува- ченням у належності до польського націоналіс- тичного підпілля, керівництві «Комітетом до- помоги польським біженцям» був засуджений В. Куморович, генеральний вікарій костьолу римо-католицької церкви Буковини й Бессара- бії [12, арк. 2]. Згідно з радянсько-польською угодою від 6 липня 1945 р., з 18 травня 1945 р. в області здій- снювалася евакуація в Польщу польських гро- мадян польської і єврейської національності [3- 6, 424]. На 1 вересня 1946 р. з території області було вивезено до Польщі 10578 осіб, чисельність буковинської полонії значно скоротилась [39, 20; 47, 59–63]. 10 серпня 1944 р. ПВР СРСР прийняла Указ «Про надання амністії польським громадя- нам, засудженим за злочини, вчинені на терито- рії СРСР», згідно з яким поляки, у тому числі й вихідці з Буковини, звільнялися зі спецпоселень, тюрем і таборів (крім засуджених за контррево- люційні злочини) і відправлялися до Польщі [3- 6, 114–121]. У 1949 р. Сталіним та його оточенням була роз- горнута антисемітська по суті кампанія бороть- би з космополітизмом, що особливо великих обертів набрала саме в Україні. Арешти в середо- вищі буковинської єврейської інтелігенції прово- дилися протягом усього повоєнного періоду. Так, 30 серпня 1944 р. був узятий під варту доктор іс- торичних наук, професор університету, археолог А. Г. Прайс. Проти нього висунули брехливе об- винувачення в «пособництві німцям». 48-річний Прайс витримав у в’язниці лише 3 місяці і 4 груд- ня 1944 р. помер від висипного тифу [13]. Через обвинувачення у постановках спекта- клів «націоналістичного характеру» в Чернів- цях був закритий єврейський театр ім. Ш. Алей- хема, очолюваний М. Гольдблатом. У 1947 р. на території Чернівецької обл. проживали і займа- лися літературною творчістю п’ять єврейських письменників і поетів – Г. Блоштейн, Х. Меламуд, Н. Серф-Кон, члени Спілки радянських письмен- ників України, М. Пінчевський, М. Альтман [3- 2, 159]. За кожним із них було встановлено сте- ження й активно проводився збір «компромету- ючих матеріалів». Їх збвинувачували в тому, що вони популяризували єврейський театр і школу, виступали з лекціями про єврейську культуру, закликали євреїв зберігати власну мову, співро- бітничали з Єврейським антифашистським ко- мітетом. М. Альтмана в 1949 р. заарештували і засудили до 10 років позбавлення волі у ВТТ [2- 7, 39-40]. 14 серпня 1950 р. у зв’язку зі справою Єврейського антифашистського комітету [35] до 25 років ув’язнення у ВТТ був засуджений єврей- ський письменник Я. Серф-Кон [16, арк. 292]. Повоєнний період історії Буковини став добою запеклої боротьби тоталітарного режиму з укра- їнським національно-визвольним рухом. Про- тягом 1944–1950 рр. радянським каральним ор- ганам вдалося ліквідувати збройний опір членів ОУН–УПА. У повоєнних визвольних змаганнях загинуло 1613 членів ОУН. За нашими підрахун- ками, у Чернівецькій області за звинуваченням у належності до ОУН було засуджено 1472 особи, за обвинуваченням у «пособництві» ОУН – 175- 4 особи. Одним із методів боротьби комуністичного ре- жиму з ОУН–УПА стали репресії щодо членів ро- дин українських націоналістів та їхніх «пособни- ків» – головних постачальників одягу, продуктів харчування, ліків, інформації для підпільної ме- режі. 31 березня 1944 р. нарком внутрішніх справ СРСР, генеральний комісар ДБ Л. Берія підписав наказ № 122 НКВС СРСР про виселення членів сімей засуджених, арештованих і вбитих учасни- ків ОУН–УПА. Найбільша акція з виселення сі- мей українських націоналістів припала на жов- тень 1947 р., коли планувалося виселити 25 тис. західноукраїнських родин (75000 осіб) [24, 69]. 21 і 25 жовтня з Буковини в Пермську (Молотов- ську) обл. вивезли 636 родин із кількістю членів 1706 осіб, у тому числі 656 дітей. За наявними до- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 108 кументальними свідченнями, 147 осіб, або 8,6 % із виселених у 1947 р., померли на спецпоселенні. Усього, за підрахунками авторки на підставі документів ЧОУ МВС, у 1944–1950 рр. з терито- рії Чернівецької обл. було виселено 1333 роди- ни членів сімей учасників та «пособників» ОУН із кількістю членів 3773 особи. 37,7 % (1408 осіб) виселених становили діти. За неповними дани- ми 10 % виселених (385 осіб) на спецпоселенні померло. За даними І. Винниченка, за цей же пе- ріод з усієї Західної України депортували 1819- 10 «оунівців» [24, 82]. Тобто виселені з території Чернівецької обл. становлять 2 % від загальної кількості виселених членів сімей учасників і «по- собників» ОУН. Аналіз політики комуністичного режиму щодо українського національного руху доводить, що, незважаючи на задеклароване ви- знання права націй на самовизначення, про- паганду «пролетарського інтернаціоналізму», основою внутрішньої політики було придушен- ня національно-визвольного руху, перетворення українців з народу в «населення». Отже, у 1940–1953 рр. на території Буковини було засуджено з політичних мотивів та виселе- но 21826 осіб. З них українців – 12905 осіб (висе- лено – 6111, засуджено 6794); румунів – 6146 (ви- селено – 4595, засуджено – 1551); євреїв – 1889 (виселено – 1324, засуджено – 565); росіян – 405 (виселено – 145, засуджено – 260); представників інших національностей – 481 (виселено – 170, за- суджено – 311). Серед українців 1472 особи засу- джені за належність до ОУН і виселено 3065 чле- нів їхніх родин; за обвинуваченням у пособни- цтві ОУН засуджено 1754 особи, виселено 708 о- сіб. За звинуваченням у належності до польських націоналістичних організацій засуджено 19 осіб, німецьких організацій – засуджено 55, виселено 30 осіб; угорських – засуджено одну особу; єв- рейських – засуджено 45 і вислано 74 особи. Та- ким чином, на Буковині внаслідок репресивної політики постраждали представники всіх етно- сів – і українці, і етнічні меншини, так звані діа- спорні нації. Найбільший відсоток серед репре- сованих українців пояснюється не лише тим, що вони кількісно переважали в регіоні як представ- ники титульної нації, а й їхньою активною учас- тю у національно-визвольному русі. Протягом першого періоду – 1940–1941 рр. репресії мали комбінований характер, тобто проводилися як за соціальною, так і за національною ознакою, у другому періоді переважав етнічний складник репресивної політики. Наслідком сталінської етнічної політики, пише Н. Девіс, стало зникнення старої Буковини: «… буковинське змішання національностей зни- кло… всі розстріляні або репатрійовані… буйна, вбивча строкатість… тепер змінилася на сталін- ську одноманітність Чернівців» [25, 751]. Репресії й масові депортації населення мали жахливі наслідки для краю, призвели до погір- шення основних демографічних показників об- ласті. Іншою стала етнічна структура населення Буковини. Зменшилася чисельність основних ет- нічних груп. Велика кількість українців була або репресована, або виїхала, німці були репатрійо- вані, багато румунів, євреїв емігрували за кор- дон чи теж були репресовані. Водночас збільши- лася кількість росіян і представників інших на- ціональностей СРСР. Масові політичні репресії 1940-1953 рр. стали одним із найбільших злочи- нів сталінського комуністичного режиму проти населення краю, вони привели до росту націо- нально-визвольної боротьби цих і наступних ро- ків. 1. Державний архів Чернівецької області (далі ДАЧО). – Ф. р–3, оп. 1, од. зб. 36, 71 арк. 2. Державний архів Чернівецького обласного управління СБУ (далі ДА ЧОУ СБУ). – Фонд припинених архів- но-слідчих справ. – Од. зб. п–6879, 598 арк. 3. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–3501, 531 арк. 4. ДАЧО. – Ф. 1, оп. 1, од. зб. 49, 43 арк. 5. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–4421, 251 арк. 6. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–2232, 195 арк. 7. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–7853, 598 арк. 8. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–4487, 340 арк. 9. ДАЧО. – Ф. 1, оп. 1, од. зб. 118–155, 21 арк. 10. ДАЧО. – Ф. 1. – оп. 1, од. зб. 11а, 58 арк. 11. ДАЧО. – Ф. 623, оп. 2, од. зб. 1, 15 арк. 12. ДАЧО. – Ф. р–2838, оп. 3, од. зб. 1914, 567 арк. 13. ДАЧО. – Ф. р–2838, оп. 3. – од. зб. 322, 195 арк. 14. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–7629, 639 арк. 15. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–5509, 597 арк. 16. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–1839, 487 арк. 17. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–5032, т. 1–4. 18. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. р–3386, 386 арк. 19. ДА ЧОУ СБУ. – Од. зб. п–4691, 543 арк. 20. Аксенов Ю. Послевоенный сталинизм: удар по интел- лигенции // Кентавр. – 1991. – № 10-12 – С. 80–89. 21. Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1946–1989-і роки) // Україна крізь віки. – К., 1999. – Т. 13. – С. 304. 22. Бугай М. «За повідомленнями НКВС СРСР, були пе- реселені…»: Про депортацію населення з України у 30–40-і роки. – К., 1992. 23. Бугай Н. Л. Берия – И. Сталину. «Согласно Вашему указанию…» – М., 1995. 24. Винниченко І. Україна 1920–1980-х: депортації, за- слання, вислання. – К., 1994. 25. Дэвис Н. История Европы. – М., 2005. 26. Замлинська О. Ідеологічний терор та репресії проти творчої інтелігенції у перші повоєнні роки (1945–194- 7 рр.) // Київська старовина. – 1993. – № 2. – С. 73–80. 27. З порога смерті: Письменники України – жертви ста- лінських репресій. – К., 1991. – Вип. 1. 28. Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. Буко- вина: її минуле і сучасне. – Париж; Філадельфія; Де- тройт, 1956. 29. Кожукало І. Вплив культу особи Сталіна на ідеологіч- ні процеси на Україні в 40-і – на початку 50-х років // Укр. іст. журн. – 1989. – № 2. – С. 14–25. 30. Коммунизм, террор, человек. Дискуссионные статьи http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 109 на тему «Черной книги коммунизма». – К., 2001. 31. Марусик Т. Західноукраїнська гуманітарна інтеліген- ція: реалії життя та діяльності (40–50-і рр. ХХ ст.). – Чернівці, 2002. 32. Марусик Т. Еврейская интеллигенция Буковины и власть (40-е годы ХХ в.) // Материалы 8-й ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. – М., 2000. – С. 153–160. 33. Мусієнко І. Політичні репресії на Північній Буковині та Хотинщині у 1940–1941 рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ- НКВД-КГБ. – 2000. – № 2–4. – С. 472–485. 34. Мусієнко І., Фостій І. Іларій Карбулицький – науко- вець, педагог, громадянин і мученик // Питання істо- рії України: Зб. наук. статей. – Чернівці, 2002. – Т. 5. – С. 151–160. 35. Осадчук П., Шаповал Ю. Скорботна річниця. Випо- внюється 40 років із дня загибелі членів Єврейського антифашистського комітету // Літ. Україна. – 1992. – 6 серп. 36. Переселення поляків та українців 1944–1946 рр. – Варшава; Київ, 2000. – Т. 2. 37. Радянська Буковина 1940–1945. Документи й матеріа- ли. – К., 1967. 38. Рубанець М. Білокриницька Голгофа // Людина й світ. – 1991. – № 10. – С. 4–13. 39. Сергійчук В. Депортація поляків з України. Невідо- мі документи про насильницьке переселення біль- шовицькою владою польського населення з УРСР в Польщу в 1944–1946 роках. – К., 1999. 40. Фостій І. Участь буковинців і бессарабців у Другій світовій війні // Книга Пам’яті України. Чернівецька область. – Чернівці, 1999. – С. 19–195. 41. Холодницький В. З історії переселення буковинських німців у 1940–1941 рр. // Науковий вісник Чернівець- кого університету. Збірник наукових праць.– Чернів- ці, 2000. – Вип. 73–74. – С. 154–167. 42. Холодницький В. З історії діяльності буковинських поляків під час Другої світової війни // Там само. – 2000. – Вип. 96–97. – С. 201–210. 43. Холодницький В. Вплив політичних процесів на демо- графічні втрати народонаселення Чернівецької об- ласті у 1940–1950 рр. // Там само. – 1996. – Вип. 6–7 – С. 169–175. 44. Шевченко Л. Культурно-ідеологічні процеси в Україні у 40–50-х рр. // Укр. іст. журн. – 1992. – № 7–8. – С. 39– 48. 45. Яківчук А. Улюблениця муз і страдниця ГУЛАГУ // Чернівці. – 1994. – 2 груд. 46. Rezzori G. Blumen im Schnee. – München, 1989. 47. Skibinski W. Losy polakow z Bukowiny. – Zielona Gora, 1998. 48. Turczynski E. Geschichte der Bukowina in der Neuzeit. – Wisbaden, 1993. У статті на підставі нових унікальних архів- них документів проведений аналіз національної політики радянського тоталітарного режиму на території Північної Буковини у 1940–1953 рр. та досліджено етнічний склад репресованих. In article on the basis of the new unique archival docu- ments is lead the analysis of national politics of the Sovi- et totalitarian regime on the territory of Northern Buko- vina in 1940–1953 and researched the ethnic structure of the repressed persons. http://www.etnolog.org.ua

Етнічний склад репресованих на Північній Буковині в 40-50-х рр. ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси