Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207056 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї / А. Данилюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 49-53. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207056 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2070562025-09-30T00:04:37Z Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї Данилюк, А. Етнологія 2007 Article Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї / А. Данилюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 49-53. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207056 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнологія Етнологія |
| spellingShingle |
Етнологія Етнологія Данилюк, А. Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї Матеріали до української етнології |
| format |
Article |
| author |
Данилюк, А. |
| author_facet |
Данилюк, А. |
| author_sort |
Данилюк, А. |
| title |
Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї |
| title_short |
Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї |
| title_full |
Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї |
| title_fullStr |
Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї |
| title_full_unstemmed |
Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї |
| title_sort |
традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Етнологія |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207056 |
| citation_txt |
Традиційна народна архітектура і проблеми організації збереження окремих її зразків у сучасних умовах: нові ідеї / А. Данилюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 49-53. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT danilûka tradicíjnanarodnaarhítekturaíproblemiorganízacíízberežennâokremihíízrazkívusučasnihumovahnovíídeí |
| first_indexed |
2025-09-30T01:11:15Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:10:19Z |
| _version_ |
1844739854088273920 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 49
1. 1 Боровський М. Городництво // Енциклопедія Украї-
нознавства / Перевид. в Україні. – Л., 1993. – Т. 2.
2. 1 Вовк Хв. Етнографічні особливості українського на-
роду // Вовк Хв. Студії з української етнографії та ан-
тропології. – К., 1995. – С. 58.
3. 1 Годованська О. Трансформація традиційного горо-
дництва та садівництва Опілля протягом ХХ ст. // Ет-
нічна історія українців: Ювіл. зб. до 10-річчя кафедри
етнології. – Л., 2006. – С. 164–170.
4. 1 Головацький Я. О народной одежде и убранстве ру-
синов русских в Галичине и северо-восточной Вен-
гріи. – СПб., 1877.
5. 1 Грушевський М. Нарис історії Київської землі від
смерті Ярослава до кінця XІV сторіччя. – К., 1991.
6. 1 Етнографія України: Навч. посібник / Під ред.
С. А. Макарчука. – Л., 1994.
7. 1 Записано зимою 2003 р. зі слів Я. І. Назар, 1928 р. н.,
жительки м. Пустомити Львівської обл.
8. 1 Записано зимою 2003 р. зі слів М. В. Тарнавсько-
го, 1937 р. н., та М. І. Тарнавської, 1937 р. н., жителів
м. Пустомит Львівської обл.
9. 1 Записано зимою 2002 р. зі слів В. М. Онуфрика, жи-
теля с. Дибренів Рогатинського р-ну Івано-Франків-
ської обл.
10. Записано зимою 2003 р. зі слів Я. І. Скрути, 1935 р. н.,
жителя с. Любешки Перемишлянського р-ну Львів-
ської обл.
11. Записано восени 2005 р. зі слів М. П. Модли, 195-
8 р. н., жительки с. Бартатів Гродоцького р-ну Львів-
ської обл.; записано восени 2005 року зі слів К. В. Бе-
дрило, 1937 р. н., жительки с. Бартатів Гродоцького
р-ну Львівської обл.; записано восени 2005 р. зі слів
Й. В. Бризицького, 1936 р. н., жителя с. Підгір’я Рога-
тинського р-ну Івано-Франківської обл.
12. Записано влітку 2003 р. зі слів В. І. Пришляка, 19-
30 р. н., жителя с. Стриганці Бережанського р-ну
Тернопільської обл.; записано влітку 2003 р. зі слів
О. Л. Жак, 1959 р. н., жительки с. Стриганці Бережан-
ського р-ну Тернопільської обл.; записано восени 20-
02 р. зі слів Г. Д. Онуфрик, 1943 р. н., жительки с. Ди-
бренів Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.
13. Описи Київського намісництва 70–80-х років XVI-
II ст.: Описово-статист. джерела / Упоряд. Г. В. Боло-
това та ін. – К., 1989.
14. Описи Лівобережної України кінця XVIII – початку
ХІХ ст.: Описово-статист. джерела / Упоряд. Т. Б. А-
наньєва, О. І. Гуржій. – К., 1997.
15. Павлюк С. Традиційне хліборобство України: агро-
технічний аспект. – К., 1991; Горленко В., Бойко І., Ку-
ницький О. Народна землеробська техніка українців:
Історико-етнограф. монографія. – К., 1971.
16. Соколикь Й. Подорожні помічення Ополянина //
Правда. Письмо наукове й литературне. – Л., 1867. –
Ч. 24, 26, 27.
17. Українське народознавство. Навч. посібник / За ред.
С. П. Павлюка. – К., 2004.
18. Encyklopedja Powszechna. – Warszawa, 1933. – T. 2.
19. Fischer A. Rusini. Zarys etnografji Rusi. –
Lwów;Warszawa; Kraków, 1928.
20. Slownik Geograficzny Krolestwa Polskiego i innych kra-
jow slowiańskich.– Warszawa, 1886. – T. 7.
Архип ДАНИЛЮК
ТРАДИЦІЙНА НАРОДНА
АРХІТЕКТУРА І ПРОБЛЕМИ
ОРГАНІЗАЦІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ
ОКРЕМИХ ЇЇ ЗРАЗКІВУ СУЧАСНИХ
УМОВАХ: НОВІ ІДЕЇ
Народна архітектура України оригінальна
за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди
втілювала національні духовні цінності народу,
який її створив. У ній відбивався ступінь розви-
тку суспільства, стан будівельної техніки. Крім
того, вона служила ще й важливим засобом ху-
дожнього, культурного виховання людини.
В Україні збереглось багато пам’яток народ-
ної архітектури ХVІ–ХІХ ст., серед яких чима-
ло творів світового значення.
Народна культура України не виникла на
голому місці. Їй передували давніші культури.
На Поділлі, наприклад, у конструкціях тради-
ційних будівель збереглося багато елементів,
подібних до тих, які відкривали археологи,
починаючи з Трипілля (ІV–ІІІ тис. до н. е.).
Про майже тисячолітній досвід будівництва
свідчать матеріали розкопок у Бресті, Пінську,
Слуцьку, Столині, Давидгородку, а також зру-
би будівель ХІІ–ХІІІ ст., що були знайдені в
Києві на Подолі.
Великий вплив на становлення народної
архітектури, характер житлових будівель, їх
розміщення мали природні умови. У кожно-
му ландшафті формувалися власні моделі на-
родних жител. Для спорудження їх викорис-
товували матеріали, які були під руками. Тому
в лісових районах віддавна зводили будівлі з
дерева, у лісостепу – з глини, соломи і дерева,
в степу – з глини і каменю.
В Україні застосували два типи конструкції
стін: зрубний (в Українському Поліссі та Кар-
патах) і каркасний (у лісостеповій смузі).
Конструкційною основою зрубних будівель є
стіни з горизонтально викладених колод, бру-
сів, півкругляків, з’єднаних на кутах зарубка-
ми.
Стіни каркасних будівель складаються зі
стовпів (стояків, сох), які закопували в землю
або вставляли в нижній зрубний вінець (під-
валини). Стовпи розміщували по кутах будів-
лі й проміжках стін на відстані, яка залежала
від заповнювача каркасу. Щоб конструкція
споруди була міцнішою, на кутах робили роз-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 50
коси. Заповнювали каркас дошками, півкру-
гляками (пленицями), хмизом, очеретом, а та-
кож глиносолом’яними вальками.
Народну архітектуру можна поділити на
житлово-господарську і церковну (церкви,
дзвіниці, каплиці). Окреме місце в ній посі-
дають будівлі громадського центру і вироб-
ничі споруди, зокрема вітряки, водяні млини
тощо.
Основним типом традиційного житла всю-
ди в Україні є хата. Це затишна, найчастіше
білена зовні і всередині, будівля під солом’я-
ним дахом.
Зруб хати в лісових і гірських районах Укра-
їни був відкритий. Добре підібрані й обро-
блені вінці зрубу створювали чудову факту-
ру стін, що створювало вагомості, взаємної
пов’язаності та міцності.
У лісостеповій і степовій смугах, хата, неза-
лежно від матеріалу, з якого збудована (зруб-
на, глиновалькована, городжена і мазана гли-
ною, з каменю), завжди зовні й зсередини по-
білена.
Панівним типом житла в Україні вважалася
хата з одним житловим приміщенням, в блоці
з яким – сіни і комора. Поряд у ХІХ ст. побу-
тували хати з двома житловими приміщення-
ми, розділеними сіньми.
У народному житлі завжди багато уваги
приділяли художньому оздобленню. Вірили,
що тільки розмальована хата може бути на-
дійним захистом від злих сил. Вогонь і його
відповідник – червоний колір, наприклад, вва-
жали надійними захисниками від різних лих.
Червоною смугою вище долівки обводили сті-
ни. Створене таким чином замкнуте коло по-
винно було боронити від нечистих сил.
Незважаючи на традиційну одноманітність
українського житла, кожен з регіонів України
має свої особливості щодо будівництва, вико-
ристання матеріалів, оздоблення приміщень
тощо.
Найбагатшим і з мистецького боку найціка-
вішим видом народної архітектури є церковна
архітектура. У 1926 р. чеський письменник та
історик Флоріан Заплетал писав, що дерев’яні
церкви можуть бути «славою, гордістю і ра-
дістю кожного народу». Далі, спиняючись на
описі церков, зазначає: «Усе це творить у де-
рев’яній українській церкві атмосферу, що
примушує схилитися і вклонитися глибоко-
му творчому генієві простого русина (укра-
їнця), який столітньою наружною працею ці-
лих генерацій створив дорогоцінний, на жаль,
досі непізнаний і неоціненний, скарб світової
культури – дерев’яний храм».
У церковній архітектурі виробився унікаль-
ний у світовій практиці принцип висотного
розкриття внутрішнього простору, який дав
можливість створити такі величні споруди, як
Миколаївська церква 1763 р. із с. Кривки (Му-
зей народної архітектури та побуту у Львові),
Михайлівська церква 1600 р. із с. Дорогинка,
церква св. Параскеви 1742 р. із с. Зарубинці
(обидві в Національному музеї народної архі-
тектури та побуту України), Троїцький собор
(1773–1778 рр.) у Новомосковську на Дніпро-
петровщині, збудований Яковом Погребня-
ком.
У церковному будівництві вже на почат-
ку ХVІ ст. вироблено кілька типів дерев’яних
храмів. На цей час викристалізувались осно-
вні прийоми будівництва традиційних і хре-
щатих церков.
Триверхий храм – це слава українського
церковного стилю. Він є переважальним ти-
пом у нашій архітектурі й виник на терито-
рії України вже в ХІ ст. В Ізборнику Святос-
лава 1073 р. зображено саме триверхий храм.
Основним конструкційним елементом церк-
ви є кліть (найпростіший зруб), перекрита
рубленим верхом у формі квадрата або вось-
микутника. Саме з неї розвинулись досконалі,
надзвичайно різноманітні варіанти дерев’я-
них храмів.
У ХІ–ХІІ ст. на території Київської Русі з’явили-
ся дерев’яні споруди – храми «о п’яти» і «о три-
надцяти верхах». На жаль, не збереглося жодної
церкви того часу, але принцип побудови багато-
верхових храмів давньої Русі, зокрема Софії Ки-
ївської, з високим центральним і нижчими біч-
ними верхами, мабуть, виник не випадково: тут
уже були глибокі традиції в народній архітекту-
рі.
Вивчення пропорцій ряду храмів деяких регіо-
нів України дало можливість з’ясувати певні за-
кономірності, що визначають естетичні засади,
на основі яких творили народні майстри. Напри-
клад, головні точки церков часто вписуються у
рівносторонній трикутник. Якщо основою тако-
го трикутника є нижня горизонталь фасаду, його
вершина збігається із завершенням централь-
ної бані церкви. Цікаво, що в деяких храмах усі
три верхи вписуються в півколо, окреслене з цен-
тру горизонталі. Це дає підстави твердити ще й
про певні композиційні принципи, єдине світо-
сприймання і художнє бачення українських бу-
дівничих.
Перед входом до церкви у старовину ніяких
прибудов не було, і двері знаходилися завжди на
виду. Тому на їх художнє завершення зверталась
особлива увага. Двері різнилися й за формою.
Іноді їх верхнє завершення було багатокутне. Чо-
тирикутні двері траплялися лише як виняток.
Багато уваги під час спорудження храмів при-
ділялося наглавним хрестам. Усюди вони при-
крашалися легким прозірчастим орнаментом,
що складався із зірочок, ліній, тюльпанів.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 51
Творцями храмів були не лише майстри, а й
громада, яка виявляла в цій справі велику актив-
ність. Вона часто замовляла роботу і визначала
тип, розміри й навіть окремі форми будови хра-
мів, художнє оздоблення інтер’єру. До останньо-
го в українській церкві були особливі вимоги:
рівні площини стін, добре освітлені.
У церковному будівництві, як і в хатньому,
також виявляються регіональні особливості з
певними більш або менш помітними ознаками
впливу різних стилів світової архітектури.
Узагалі українське дерев’яне будівництво в
зведенні церков досягло вершин свого розви-
тку й творчої досконалості. Воно є споконвічним
надбанням генія українського народу, і як ори-
гінальна галузь його творчості забезпечує йому
одне з перших місць серед провідних націй світу.
Крім інженерно-конструктивної й архітектур-
но-мистецької цінності, важливим є зв’язок спо-
руд з ландшафтним оточенням. З цього боку на-
родна творчість демонструє невичерпне джерело
прийомів, композиційних знахідок. Так, напри-
клад, церкви завжди ставили на підвищеннях.
У такий спосіб будівничі перетворювали узвиш-
шя ніби на п’єдестал свого твору.
Українська дерев’яна народна архітектура бага-
та своїми формами, що народжувались завдяки
потребам самого життя. Прекрасні архітектурні
твори можна виявити і серед господарських, ви-
робничих, громадських будівель.
Збереження кращих надбань минувшини за-
вжди було невід’ємною ознакою культурного
суспільства. Відомий український письменник
Василь Земляк з доброю заздрістю писав: «Мене
завжди захоплювало в чехах оте рідкісне і диво-
вижне уміння – берегти, охороняти своє. Думаю,
що і в цьому також їхня мудрість...». І це справді
мудро, бо речова і духовна спадщина предків да-
вала можливість пізнавати свою історію, поети-
ку праці й боротьби, спонукали і далі розвивати
кращі зразки їх досягнень. У цьому виявляється
спадковість культурного процесу і розвитку вза-
галі. Приєднуючись до духовної спадщини пред-
ків, ми стаємо зрілішими, упевненішими в собі.
Цю впевненість дає відчуття могутнього куль-
турного пласта, на якому ми будуємо нинішні
цінності. Лише усвідомивши себе учасниками
безперервності в праці багатьох поколінь, люди
відчувають відповідальність за долю країни.
Отже, зберігаючи цінні зразки народної ар-
хітектури для нащадків, ми ніби створюємо
пам’ятник дереву, глині і соломі, їх колишньому
повсюдному «життю». Зводячи будівлі, народні
зодчі спиралися на попередній досвід, тому ба-
гато будівель минувшини цікавлять нас сьогодні
саме через те, що вони є свідченням рівня техніч-
ної думки народу на тому чи іншому етапі роз-
витку, джерелом глибокого розуміння епохи, різ-
них аспектів життя, а також естетичних смаків.
Збережені пам’ятки стануть для археологів
майбутнього тим матеріалом, за допомогою яко-
го вони встановлюватимуть аналогії, тобто до-
помагатимуть у дослідженні знахідок. Передані
майбутнім поколінням зразки народної архітек-
тури служитимуть справі художнього вихован-
ня народу. Вони благотворно впливатимуть на
людину силою своєї краси і високої художньої
культури. Доглянуті на місцях і в спеціалізова-
них музеях народної архітектури вони виховува-
тимуть у людей почуття гордості за свій народ, за
своїх предків.
Які ж перешкоди і труднощі існують в органі-
зації охорони пам’яток дерев’яного будівництва?
Природно, що відходять у минуле всі будів-
лі, які формували архітектурний образ і стиль
старого села. Тому важко зберегти ці пам’ятки
у своєму природному, історичному середови-
щі. Багато старих будівель зникло під час ко-
лективізації села, коли їх звозили до колгосп-
них дворів для спорудження з них ферм та
різних складів. Тому тепер дуже важко знайти
повністю укомплектовану сільську садибу, та
й потреби в ній за радянської влади не було,
бо в селян було забрано землю.
У повоєнні роки селяни часто перебудову-
вали старі хати, збільшуючи кількість кімнат
за рахунок сіней, комор, збільшували вікна,
перекривали будівлі шифером або черепи-
цею. Будуючи нові, старі хати селяни тимча-
сово залишають під склад, а потім зносять їх
зовсім. Так безслідно зникають навіть цінні
будівлі. Втрати пам’яток часто пов’язані з пе-
реселенням до міст – тоді люди кидають свої
будівлі без догляду. Багато цінних споруд зни-
щено під час війни, будівництва ГЕС, заводів
тощо.
Існують різні форми організації збережен-
ня пам’яток народної архітектури. Держа-
вою вже охороняються цінні культові спору-
ди, створені народними зодчими. Питання
про необхідність охорони житлових, госпо-
дарських, промислових споруд до недавньо-
го часу не ставилося. У Болгарії, наприклад,
консервація та охорона пам’яток архітектури
фінансувалася державою через місцеві орга-
ни управління. Вирішуючи питання того, які
будинки краще зберігати, вона викуповувала
їх у власників. У цій країні уважно обстежили
і взяли на облік під охорону численні населені
пункти, часто розташовані далеко від шляхів
сполучення. Усе це робилося з урахуванням
специфічних особливостей кожного з них.
Консервація і реставрація пам’яток проводи-
лися кваліфікованими працівниками за про-
ектами і під керівництвом спеціалістів з Наці-
онального інституту пам’ятників культури.
Звичайно, збереження пам’яток на місцях
є найкращим способом. При цьому не пору-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 52
шується зв’язок природи й архітектури, що
робить будівлю поетичнішою і виразнішою.
Тому насамперед слід дбати про збереження
цінних зразків давньої архітектури на місцях.
Але, на жаль, у плануванні сіл питання охоро-
ни пам’яток далеко не завжди враховується.
Зарубіжна й вітчизняна практика свідчить,
що найкращим способом збереження народ-
ної архітектури є створення музеїв просто
неба. Перевезені в розібраному вигляді й зі-
брані в одному місці старовинні будівлі під
керівництвом спеціалістів консервуються й
охороняються.
Дуже відстав у цій справі колишній СРСР.
Наприкінці 60-х – на початку 70-х років на
його території налічувалося всього близько
40 різних за типами і розмірами музеїв просто
неба. Під кінець останнього десятиліття ро-
бота з їх створення зовсім припинилася.
Найцікавішими закладами були і, залиши-
лися Латвійський етнографічний музей про-
сто неба, Естонський державний парк-музей
народного зодчества та побуту, Державний
історико-архітектурний музей «Крижі», Ар-
хангельський музей дерев’яного зодчества,
парк-музей грузинської народної архітекту-
ри і побуту, Музей народного побуту Литви,
Новгородський державний музей-заповід-
ник, музей народної архітектури побуту в Ки-
єві, Львові та Переяслав-Хмельницькому. До
найбільших за кількістю архітектурних екс-
понатів належить Музей народної архітекту-
ри та побуту України (Київ).
Основним завданням музеїв просто неба є
збирання, вивчення і широкий показ найти-
повіших зразків народної архітектури. Їм на-
лежить величезна роль у справі збереження
для історії цінних пам’яток. Якби не музеї, не
збереглися б у Норвегії відомі з ХІІ ст. «лоф-
ти» (комори) і зрубне житло (з другої поло-
вини ХІІІ ст.). У багатьох музеях Скандинавії
за давніми зразками можна простежити іс-
торичний розвиток та еволюцію різних архі-
тектурних елементів. У музеях ФРН, напри-
клад, – це розвиток фахверкової архітектури
з ХV ст., для якої характерні відкриті каркаси
будівель із заповненням проміжків цеглою,
каменем та іншими матеріалами. Об’єктами
збереження в Англії є середньовічні спору-
ди каркасного будівництва. У Норвегії, Данії,
Швеції, ФРН музеї-скансени мають велике
пізнавальне значення з історичного погляду
завдяки збереженню в них цілих комплексів і
повного обладнання окремих приміщень, що
належать до далекого минулого. У скандинав-
ських скансенах зібрано і збережено багато
будівель, стіни і склепіння яких покриті по-
ліхромними розписами ХVІІІ ст. Подібні цін-
ні пам’ятки архітектури трапляються і в му-
зеях України. Це – сохові конструкції в хатах
з глиносолом’яними стінами, рублені пере-
криття в давніх будівлях Полісся, будівлі з во-
локовими вікнами і курним опаленням тощо.
Архітектуру в експозиції музеїв подано не
ізольовано, а в нерозривному зв’язку з інши-
ми близькими до неї зразками матеріальної
та духовної культури, природним оточенням.
Цей органічний взаємозв’язок архітектури
будівель з природою, засобами праці, предме-
тами побуту, декоративно-прикладного мис-
тецтва й іншими видами народної творчості –
гармонія правдивості і доступності експози-
ції, оскільки музей повинен активно пропагу-
вати все краще, і для цього використовувати
різні засоби показу багатовікових досягнень
народної культури.
Велике значення має правильний вибір для
охорони цінних пам’яток архітектури на міс-
цях. Важливо, щоб охоронялися зразки всіх
найважливіших типів житла давніх часів. На
Поліссі, зокрема, це кліті, стебки, однокамерні
хати, замкнені садиби («підварки»); в Карпа-
тах – «гражди», однорядні забудови.
Не менше значення має збереження буді-
вель, в яких законсервовані найдавніша тех-
ніка будівництва й матеріали – глинобитні й
каркасно-глинобитні будівлі. Не згадуємо тут
про культові споруди, які являють собою тво-
ри мистецтва, пам’ятки будівельної культури
народу.
Пам’ятки архітектури на місцях оточували-
ся насадженнями дерев, кущів. Їх завжди бу-
дували на певних ділянках рельєфу, народні
майстри це враховували. Отже, тільки в пев-
ному ландшафтному оточенні має постати
споруда в музеї.
З викладеного матеріалу бачимо, що Украї-
на багата на цінні зразки народної архітекту-
ри. Українські музейники мають досвід у до-
слідженні народної архітектури, у відборі для
музеїв просто неба архітектурних пам’яток, у
побудові експозицій. Організовувати збере-
ження пам’яток народної архітектури можуть
також краєзнавчі музеї (обласні, районні філі-
али). У цьому вже також є певний досвід. При
Сарнівському краєзнавчому музеї (Рівнен-
ська обл.) є етнографічна площадка, на якій
розташовані дві селянські садиби, вітряк, ка-
плиця.
Отже, таким чином експозиція музею роз-
ширюється через показ побутових і мистець-
ких експонатів у їх «природному» (усталено-
му) середовищі. Є етнографічний майданчик
при Красноградському краєзнавчому музеї
(Харківська обл.), де експонується давня се-
лянська садиба.
У 30-і роки ХХ ст. ідею створення міні-му-
зею на ринковій площі в м. Самборі (Львів-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 53
ська обл.) піднімав один з працівників – за-
сновників музею «Бойківщина». Але ця ідея
не була тоді реалізована. Тепер про створен-
ня такого майданчика із зведеною на ньому
бойківською садибою мріють працівники вже
відновленого в часи незалежної України му-
зею «Бойківщина».
Проте сучасним музеям не під силу ство-
рення таких етнографічних майданчиків без
допомоги місцевих органів влади, спонсорів.
Адже вартість відтворення садиби з трьох бу-
дівель (хати, кухні, хліва) може сягати 70 тис.
гривень. Залишається лише сподіватись, що
ця ідея знайде державну підтримку, і буде реа-
лізована в багатьох музеях України.
Данилюк А. Українські скансени. – Тернопіль, 2006,
Самойлович В. Народна творчість в архітектурі сільсько-
го житла. – К., 1961;
Скрипник Г. Етнографічні музеї України. – К., 1989,
Юрченко П. Дерев’яна архітектура України. – К., 1970.
Н. ЗЯБЛЮК
МАСНИЦЯ В УКРАЇНІ
(структурні особливості)
Масниця, одне з найулюбленіших традицій-
них свят українців, розпочинає весняний цикл
календарної обрядовості. Це веселе, запашне, го-
лосисте народне свято, cповнене релігійно-міфо-
логічними ритуалами й унікальними обрядодій-
ствами, припадає на останній день тижня перед
Великим постом.
Масницю назвали також Масляною, Масляни-
цею, Сиропустом, Сиропустним тижнем, Колоді-
єм, Колодкою, Турицею та ін.
Вже самі назви свята свідчать про його пра-
давні корені та той шлях, який воно подолало від
основ народовір’я до сьогодення.
Ой Масляна, Масляна,
Яка ти маленька.
Якби тебе сім неділь,
а посту їдненька (1)
Назви Масляна, Масниця, Масляниця походять
від слів масло, масний, оскільки упродовж свята
споживали, зазвичай, тільки страви з набілу (мо-
лочних продуктів). З’явилися ці назви, за твер-
дженням дослідників, не раніше ХVІ ст. [4, 755].
Терміни «Сиропусний тиждень», «Сиропуст», «Не-
діля Сиропусна» вживано переважно у святцях,
церковних книгах та літописах ХVІ ст. [5, 312].
Вони означають відпущення сиру («сиро-пуст»).
Колодій, Туриця – це, на наш погляд, давніші назви
і стосуються культу небесних світил Сонця та Мі-
сяця. Деякі дослідники припускають, що Масниця
бере свій початок від свята на честь язичницько-
го бога Велеса [6, 64]. До речі, саме на Маснично-
му тижні українські жінки особливо вшановували
свято Власія (Велеса, Волоса, Бика-Тура). Зрозумі-
лою, за походженням, є і назва – Туриця.
До того ж, українська Масниця зберегла не
тільки свої предковічні наймення, а й архаїчні
риси обрядовості.
Найважливіші складові свята збереглася лише
в пам’яті літніх людей, у народних переказах і
описах дослідників:
Колодійні обрядодійства;
Зустріч Масниці;
паління багаття;
жіноча колодка (в’язання, волочіння, чіпляння
колодки);
взаємні гостини, спільна трапеза з ритуальни-
ми стравами;
вшановування молодят;
святкування Власія;
катання на конях;
зимові розваги: спускання з гір, фуркало, про-
тиборства тощо.
веснянки, водіння танків («Козла»)
прощальні вечорниці – складки, молодіжна ко-
лодка;
обходи «Ряжених», «Машкара»;
поминання померлих;
проводи Масниці;
церемонії Прощення тощо.
На загал українська Масниця неповторна й ко-
лоритна. Вона складається з елементів як весня-
ного, так і зимового циклів народного календаря.
Та обставина, що обрядовість Масниці містить
фрагменти астрального культу і пошанування
предків та майже позбавлена християнських ри-
туалів, дала підстави дослідникам ототожнювати
її з прадавнім святом часів народовір’я – Прово-
дами Зими та Зустріччю Весни [7, 282], святами
весняного сонця (Колодія) та Новоліття.
Праукраїнці вірили, що колективно виконую-
чи певні ритуали з піснями, згуками, танками, ря-
дженням, сміхом, можна прогнати божество мо-
року і смерті – Зиму та закликати, загукати жит-
тєдайну Весну. У часи сонцепоклонства, а особли-
во після утвердження язичництва на Русі, це свя-
то збагачується обрядовістю астрального культу.
Із прийняттям християнства великі народ-
ні свята поступово пристосували до головних
християнських. Свято проводів Зими та зустрічі
Весни збігалося з християнським передвелико-
дним Великим постом.
Тривале в часі веселе свято своїм характером
було несумісне з ідеєю постування, тому його
розділили семитижневим постом. А обрядовість
http://www.etnolog.org.ua
|