Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Балушок, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Етнологія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207060
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості / В. Балушок // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 31-36. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207060
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2070602025-09-30T00:06:25Z Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості Балушок, В. Етнологія 2007 Article Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості / В. Балушок // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 31-36. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207060 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнологія Етнологія
spellingShingle	Етнологія Етнологія Балушок, В. Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості Матеріали до української етнології
format	Article
author	Балушок, В.
author_facet	Балушок, В.
author_sort	Балушок, В.
title	Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості
title_short	Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості
title_full	Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості
title_fullStr	Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості
title_full_unstemmed	Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості
title_sort	історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Етнологія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207060
citation_txt	Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості / В. Балушок // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 31-36. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT balušokv ístoríâvivčennâtradicíjnoístatevovíkovoíorganízacííukraíncívtapovâzanoízneûobrâdovostí
first_indexed	2025-09-30T01:14:01Z
last_indexed	2025-10-01T01:10:41Z
_version_	1844739876888510464
fulltext	Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 31 Василь БАЛУШОК (Київ) ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ СТАТЕВОВІКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНЦІВ ТА ПОВ’ЯЗАНОЇ З НЕЮ ОБРЯДОВОСТІ Початок вивчення інституйованого поділу українського традиційного суспільства за ві- ком і статтю як складової його соціонорматив- ної культури припадає на кінець ХІХ – початок ХХ ст. Саме тоді відомим німецьким етноло- гом 1 Генріхом Шурцом було сформульовано по- ложення про існування в народів, що зберігали в той час первісні порядки, вікових класів і, та- ким чином, покладено початок вивченню ста- тево-вікової організації 2, а франко-бельгійсь- кий етнолог і фольклорист Арнольд ван Геннеп виділив у окрему групу пов’язані з нею ритуа- ли переходу і поміж них найтиповіші – ініціа- ції 3. Якраз тоді українські дослідники, ідучи в ногу з передовими європейськими етнолога- ми та творчо використовуючи їх здобутки, від- кривають прояви статево-вікової організації і в традиційній соціонормативній культурі україн- ців. Один з перших це зробив М. Зібер, звернув- ши увагу в статті «Ще раз про братства«, надру- кованій у журналі «Слово» 1881 р., на схожість парубоцьких громад і, взагалі, общинно-вікової градації селянського соціуму українців з широ- ко розповсюдженою серед народів світу стате- во-віковою організацією. Пізніше він викори- став цей матеріал у своїй відомій роботі «На- риси первісної економічної культури». «У бага- тьох випадках, – писав М. Зібер, – молодь кож- ної статі окремо, що належить до даної родової групи, утворює особливі суспільні організації, які з усією ймовірністю служать для об’єднан- ня схожих вікових категорій, оскільки й дорослі члени такої групи теж складають особливі асо- ціації у загальному поділі занять» 4. Парубоцькі громади українців, на його думку, були анало- гічними до статево-вікових об’єднань родово- го суспільства, виступаючи їх пережитковими формами 5. Приблизно в той же час до аналогіч- них висновків, проте детальніших і в широкому контексті культур народів світу, дійшов Ф. Вовк. У статті «Шлюбний ритуал та обряди на Украї- ні» (уперше опублікована в 1891–1892 рр.) він писав: «Самі ці товариства – парубоцька та ді- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 32 воцька громади – не що инше, як уламки того, що ми знаходимо ще тепер в майже незаймано- му вигляді на островах Пало (Palau), в населення Віндія (Vindhyas), у хондів (Khonds), у дегуангів (Dehouangs), ураонів (Ouraons), купуїрів (Koup- ouires) тощо, де хлопці та дівчата живуть у спеці- ально збудованих для того хатах – dhangar-basa та dhangarin-basa (парубоцька та дівоцька хати), поки візьмуть шлюб, і користуються здебільшо- го повною волею щодо взаємних відносин» 6. Тут учений, дуже точно відзначаючи генетич- ний зв’язок українських парубоцьких та дівоць- ких громад кінця ХІХ ст. зі спілками неодруже- ної молоді архаїчної доби, разом з тим визначає їх як релікти, свого роду пережитки цих прадав- ніх організацій, які можна було спостерігати в його часи у так званих «примітивних» народів. Водночас він, як і М. Зібер, не звертає належної уваги на те, що в українській традиційній соці- онормативній культурі кінця ХІХ ст. спілки не- одруженої молоді виконували дуже важливу функцію, яку зводити лише до пережиткової аж ніяк не можна. Тоді ж М. Чернишов взагалі зро- бив висновок про належність означених укра- їнських молодіжних спілок та пов’язаних з ними вечорниць, як передшлюбних форм спілкуван- ня молоді, до «категорії явищ первісної органі- зації», що нібито в певній формі зберігалися се- ред українців 7. Разом з тим В. Боржковський зо- середив свою увагу більше не на пережитковості молодіжних громад українців, а на властивих їм рисах та функціях у межах сучасної йому соціо- нормативної культури селян. Не зациклюючись на відшукуванні архаїчних рис у парубоцьких спілок, він визначив «парубоцтво», як окрему суспільну групу, строго відмінну від одружених чоловіків і «хлопців» 8. У відзначеному погляді українських учених кінця ХІХ – початку ХХ ст. на молодіжні громади українців відчувається вплив еволюціоністсь- кого «методу пережитків». Цей ретроспектив- ний метод дослідження розглядав певні явища сучасної народної культури як пережитки мину- лого, за якими науковці намагалися реконстру- ювати попередні етапи розвитку. «Взагалі-то це була правильна ідея, – зазначає А. Першиць, – але еволюціоністи розвивали її занадто спроще- но й прямолінійно» 9. І тому на практиці вияв- лялося, що багато «пережитків» було насправді живими, діючими суспільними інститутами 10. Подальше дослідження статево-вікової орга- нізації українців пов’язане з діяльністю М. Гру- шевського і його учнів-етнологів (етнографів та фольклористів). Вивчення архаїчної соціонор- мативної культури та її пізніших типологічних аналогів було почате ними ще в рамках «Семіна- ру примітивної культури» в створеному М. Гру- шевським 1919 р. у Відні «Українському соціоло- гічному інституті» й пізніше перенесене в Укра- їну. Сам аналіз українського матеріалу залучені до цих студій науковці (К. Грушевська, Н. Загла- да, Ф. Савченко, Є. Смолинська, К. Черв’як, В. Ка- мінський та ін.), під впливом французької со- ціологічної школи Е. Дюркгейма, проводили в контексті широкого порівняльного матеріалу з позаукраїнських теренів, який належав і євро- пейським, і так званим «примітивним» народам та їхнім культурам 11. У фокусі досліджень пере- бувала все ж культура українців та їх слов’янсь- ких предків. Згадані науковці ставили перед со- бою завдання «...вести дослідження примітив- ної культури та її аналогів в соціальній будові старої Руси та сучасному фольклорі» 12. До спеціальних етнологічних праць, що роз- глядають соціонормативну культуру україн- ців та їхніх етнографічних предків у домодерні часи, належать ряд книг і статей М. Грушевсько- го. У них учений, аналізуючи соціонормативну й святково-обрядову культуру українців та їхніх предків, розглядає функціонування об’єднань молоді за віком і статтю й невіддільних від них посвячувальних ритуалів у межах традиційної статево-вікової градації суспільства 13. У книзі «Початки громадянства (Генетична соціологія)», яка своїми ідеями щодо розвитку архаїчних ета- пів розвитку суспільства та його культури, а та- кож універсальних традиційних культурних ін- ститутів людства різних історичних епох бага- то в чому випередила свій час, М. Грушевський зазначає, що «організація поколінних верств» «істнує в ріжних стадіях родо-племінного і кля- сового устрою» 14. Тобто його позиція відрізня- ється від позиції етнологів радянських часів, які вважали статево-вікову організацію властивою лише первісному суспільству, а в постпервісних соціумах визнавали існування тільки її пере- житків 15. До «форм чоловічої організації» в ме- жах означеної «організації поколінних верств» учений зараховує козацький соціум Запорож- жя, а також княжі дружини києворуської епо- хи 16. Крім того, він аналізує обряди, які проходи- ли діти та підлітки в родинах і громаді (родиль- ні, постриження, посадження на коня та інші) й кваліфікує їх як такі, що належать до великої групи посвячувальних ритуалів, які оформлю- вали «вступ до відповідних поколінних... роз- ділів родо-племінного колективу», а також «до ріжних релігійно-політичних організацій» 17. К. Грушевська, яка спеціально займалася до- слідженням архаїчної культури у народів, що зберігали первісний уклад, теж зверталася до вивчення різноманітних явищ традиційної со- ціонормативної культури українців. Вона від- значала універсальність «поколінної організації суспільства з окремими верствами, парубоць- кою і дівочою» й відзначала, що рудиментарні явища з архаїчної статево-вікової організації «безумовно, заховалися у всіх селянських су- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 33 спільствах» 18. У свавільних бешкетах рекрутів- новобранців К. Грушевська вбачала прояви лі- мінальності ініційованих (посвячуваних). Вона писала, що ритуалізований вступ до «середньої і найважливішої верстви» суспільства (у минуло- му верстви воїнів) – «стан новобранця – се без- умовно, ініціація в повному розумінню» 19. В. Камінський у своєму дослідженні звичає- вого права українців спеціально зупиняється на аналізі матеріалів, які стосуються парубоць- ких громад. Відзначаючи, що «коріння їхнє сягає передісторичної доби», дослідник вважав пару- боцькі громади «побутовим» інститутом, що є універсальним для «народів усієї земної кулі- » 20. Його сучасник, дослідник обрядів переходу К. Черв’як указував, що «обряд ініціяції для тієї людини, яку переводили до категорії дорослих осіб, надавав цій людині права громадянства і права на парування-шлюб із своїми «сестрами» або «братами» 21. Разом з тим до ініціацій він від- носив також «деякі родильні обряди, хрестини- постриги, весілля та похорон», тобто не ті риту- али, які сьогодні прийнято вважати власне ініці- аційними, а споріднені з ними. Гадаємо, тут мала місце не помилка, як можна подумати спочатку, а свідомий пошук самостійного шляху у вивчен- ні обрядовості переходової групи, оскільки всі названі ритуали характеризуються однотип- ною структурою і мають велику схожість між собою. А робота А. ван Геннепа «Обряди перехо- ду», яка започаткувала відповідну термінологію, в 1920 – на початку 1930-х років, коли працюва- ли названі українські вчені, ще не набула слави недоторканої класики. Є. Смолинська, вивчаючи українські обряди, «що стосуються віку й стану людини», визначала в їх складі й ініціації, зокре- ма посвячення в парубки 22. Н. Заглада у відомо- му дослідженні традиційної дитячої субкульту- ри українців «Побут селянської дитини» також робила це в рамках концепції Г. Шурца про існу- вання «у всіх народів світу поколінних верстов (Alterklassen) та об’єднань (Mдnnerbьnde)» 23. З наведеної цитати ми бачимо, що терміном «по- колінні верстви» українські дослідники початку ХХ ст. позначали те явище, яке сьогодні має на- зву «вікові класи» (як, власне, й перекладається з німецької термін Г. Шурца Alterklassen). А віко- ві класи і є центральним елементом інституйо- ваної статево-вікової організації традиційного суспільства, зокрема, в архаїчному його варіан- ті. Безпосередньо до проблеми існування моло- діжних об’єднань, що поділялися за статтю, та ініціаційних обрядів, які оформлювали вступ до них, звернувся Ф. Савченко, який назвав свою статтю «Парубоцькі та дівоцькі громади на Україні». Однак варто зауважити, що якраз укра- їнський матеріал у роботі практично майже по- вністю відсутній. Науковець розглядає в основ- ному факти, що стосуються молодіжних громад і ритуалів парубоцьких ініціацій у різних євро- пейських народів, залучаючи й порівняльний етнографічний матеріал з інших континентів 24. Можна припустити, ця стаття була задумана як складова широкого дослідження, присвячено- го саме українцям, можливо, виконуючи роль вступу до нього. У цьому переконує укладена Ф. Савченком детальна програма зі збору даних про молодіжні громади та ініціації в Україні 25. Слід зазначити, що, вживаючи досить широко термін «пережитки», українські вчені 1920–193- 0-х років вкладали в нього вже інший, ніж ево- люціоністи, зміст. Вони цим терміном познача- ли живі явища народної культури ХІХ – почат- ку ХХ ст., які лише мали архаїчні витоки, будучи дієвими інститутами тодішнього традиційного суспільства та його культурних реалій. Ці вчені вже аж ніяк не вважали означені явища віджи- лими реліктами старовини, що невідомо чому збереглися до модерних часів, як це певною мі- рою мало місце в еволюціоністів. Саме такий підхід застосував зачинатель української етно- логічної школи 1920–1930-х років М. Грушевсь- кий у своїй класичній праці «Початки громадян- ства (Генетична соціологія)» та інших, задаючи модель теоретичної парадигми своїм послідов- никам. На жаль, наукові пошуки означених українсь- ких учених були насильницьки перервані в 19- 30-х років втручанням у роботу наукових уста- нов репресивної машини комуністичного ре- жиму СРСР, що призвело до ліквідації ВУАН, у межах якої вони діяли, та фізичного знищен- ня самих науковців 26. Тому українським етно- логам початку ХХ ст. вдалося лише поставити проблему вивчення традиційної статево-віко- вої організації українців. Якщо їхні поперед- ники – народознавці другої половини ХІХ ст. (П. Чубинський, В. Ястребов, В. Милорадович та ін.), збираючи багатий матеріал, що стосував- ся парубоцьких громад, кобзарсько-лірниць- ких гуртів, жебрацьких братств та посвячуваль- них обрядів, які побутували в цих об’єднаннях, не кваліфікували їх як елементи статево-вікової організації та пов’язані з нею інститути соціалі- зації й не аналізували їх під цим кутом зору, то названі етнологи вказали саме на це. Вони по- клали початок вивченню градації традиційно- го українського суспільства за віком і статтю, і в цьому їхня заслуга. Разом з тим аналіз функціо- нування означених інститутів, їх суспільна роль та класифікація, та ще й серед різних суспільних верств українців, у повному обсязі не були про- ведені. Найбільше звертали увагу дослідники початку ХХ ст. на селянську молодіжну субкуль- туру (парубоцькі громади та посвячення). Але вони при цьому в основному обмежилися лише встановленням факту належності парубоцьких громад до традиційної статево-вікової організа- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 34 ції, а обрядів прийому в парубки – до ініціацій- них ритуалів. Необхідного аналізу структури та символіки цих обрядів саме як ініціаційних не було проведено. Згадані попереду вчені також констатували (проте майже без аналізу матері- алу), що давньоруські княжі дружини та соціум запорожців теж входили до широкого кола чоло- вічих співтовариств у межах традиційної стате- во-вікової організації. Більше зробити українсь- кі етнологи початку ХХ ст. не встигли. Несміливі спроби українських науковців пері- оду «хрущовської відлиги» звернутися до теми української традиційної молодіжної субкульту- ри під цікавлячим нас кутом зору зовсім не пе- редбачали її аналізу в сенсі виявлення рис ста- тево-вікової організації та ритуалів молодіжних ініціацій і за межі описовості, до того ж досить обмеженої, не виходили 27. Судячи з усього, цьо- го робити не дозволялося через недопущення оприлюднити факт значних відмінностей між традиційною соціонормативною культурою українців та росіян. Причому це табу поширю- валося, очевидно, й на етнологів з інших респу- блік колишнього СРСР та країн так званої «соці- алістичної співдружності», оскільки, наприклад, стаття польської авторки 1980-х років, присвя- чена молодіжній субкультурі українців другої половини ХІХ – початку ХХ ст., теж не класифі- кує наведений у ній матеріал з погляду виявлен- ня рис статево-вікової градації та молодіжних ініціацій і характеризується описовістю 28. У зв’язку з цим до початку 1990-х років офі- ційною точкою зору радянської науки була та, що статево-вікові об’єднання й ініціації молоді властиві лише епосу первісності та народам, що в новітні часи зберегли первісний уклад. У край- ньому разі допускалося твердження про їх не- значні пережитки в суспільствах, пізніших ста- діально за первісні 29. Не міг вирізнятися в цьо- му сенсі й погляд українських учених, які, зви- чайно, працювали під пильним наглядом пар- тійних функціонерів та ковпаком радянських спецслужб. Зокрема, навіть у термінологічному словнику, вміщеному в навчальному посібни- ку з етнографії для вищих навчальних закладів «Культура та побут населення України», випу- щеному вже 1991 року, про ініціації говориться, що це «система звичаїв», «поширена в первісно- му суспільстві» 30. Спосіб відродити дослідження статево-віко- вої організації та пов’язаних з нею ініціацій- них ритуалів у українців пов’язаний з падін- ням офіційного марксизму в його радянському варіанті й самої радянської системи на початку 1990-х років, хоча перші прояви цього процесу з’явилися напередодні означеної події. Так, ав- тор цієї статті у публікаціях, що вийшли в Мо- скві (в Україні опублікувати їх тоді було важко), кваліфікував соціальну структуру середньовіч- них ремісничих цехів в Україні, як типологічно співмірну з первісною статево-віковою органі- зацією, а ритуали посвячення в майстри та дав- ньоруські дружинники, відповідно, як цехові та дружинні ініціації 31. О. Курочкіну приблизно в той же час (1990 р.) вдалося у статті, присвяче- ній новорічним ритуальним рядженням україн- ців, провести думку, що новорічне маскування парубочої молоді мало характер «ініціально-по- свячувальної церемонії» та дати характеристи- ку випробуванням парубків під час неї, саме як посвячувальним 32. А з середини 1990-х років вивчення статево-вікової організації українців та пов’язаних з нею молодіжних ініціацій посту- пово виокремлюється в самостійний напрям су- часних етнологічних студій 33. Варто коротко зупинитися на позиції російсь- ких етнологів стосовно вивчення молодіж- них об’єднань українців та їхньої обрядовості, включно з ініціаційною, позаяк вони, вивчаючи в основному росіян, широко залучають також і український матеріал, а крім того, нерідко поши- рюють свої висновки на всіх слов’ян. Поміж ро- сійських науковців виокремилося два напрям- ки. Один, предствлений О. Новик, В. Єрьоміною та А. Байбуріним, взагалі висловлює сумніви в існуванні у східних слов’ян (включно з україн- цями та їх давньослов’янськими предками) іні- ціаційних обрядів, навіть у архаїчну епоху. При- чому, якщо позицію О. Новик, сфокусовану в словах: «...факт існування ініціаційних обрядів у слов’ян не зафіксований» 34, можна пояснити установками радянського офіціозу (книга з’я- вилася 1984 р.), то підхід В. Єрьоміної та А. Бай- буріна (1990-і рр.) видається не зовсім зрозумі- лим. Тим паче, що А. Байбурін, аналізуючи ре- крутчину з погляду обрядової класифікації та відзначаючи її належність до ритуалів переходу, вказує, що вона «навантажувалася... яскраво ви- раженою ініціаційною символікою» 35. При цьо- му дослідник встановлює цілу низку ознак, які, за його словами, споріднюють рекрутчину з іні- ціаційними обрядами. В іншому місці А. Байбу- рін, розглядаючи обряд постригів у слов’ян, за- перечує тим ученим, які відмовлялися бачити в ньому релікт ініціації, зазначаючи, що «це один з багатьох видів ініціацій» 36. В. Єрьоміна теж допускає аналогічні суперечливі висловлюван- ня, при досліджуючи східнослов’янський фоль- клор 37. Зважаючи на позицію цих учених, доречно зробити таке зауваження. Заперечуючи існу- вання пов’язаних зі статево-віковою організа- цією ініціацій у східних слов’ян, як в доісторич- ні часи, так і пізніше, дослідники часто посила- ються на деякий «класичний» варіант цього ри- туалу, мовляв, відсутній у слов’ян і характерний для первісних та прирівнюваних до них народів модерних часів. При цьому ініціації обов’язково http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 35 вважаються багатьма дослідниками універсаль- ним інститутом. Але дослідження тих етнологів, які займаються вивченням ініціацій у архаїчних суспільствах на конкретному матеріалі, пока- зують, що поняття «класичні ініціації» фактич- но штучне і є результатом кабінетної творчості вчених. Конкретний матеріал демонструє, що, по-перше, і в первісну епоху не в усіх народів ці обряди побутували, а по-друге, там, де вікові іні- ціації існували, вони дуже різнилися в кожному окремому суспільстві. Серед найпоширеніших «відступів» від «класичної» картини називають розтягування ініціацій на тривалий час, дозвіл одружуватися до проходження ініціаційних об- рядів чи їх завершення, виділення ініціанта із соціуму чисто символічне, а не просторове (що вимагається ініціаційною символікою), пере- творення посвячень з групових на індивідуаль- ні, відсутність фізичних випробувань та вклю- чення останніх до складу інших обрядів і т. п. 38 Наприклад, відомий радянський етнолог С. То- карев класичними вважав ініціації австралійсь- ких аборигенів 39. А дещо пізніше інший ра- дянський етнолог Ю. Семенов довів, що харак- терні риси ініціацій австралійських аборигенів, зокрема розтягування їх на тривалий час, були викликані до життя конкретною специфічно ав- стралійською ситуацією розвитку соціонорма- тивної культури, а саме намаганням відтермі- нуванти перехід хлопчиків до чоловічої групи дядьків, що для більшості інших народів не ха- рактерно 40. Інший напрямок означених досліджень в Росії предствлений Т. Бернштам, Г. Любимовою, І. Мо- розовим, які на основі широкого фактичного ма- теріалу констатують існування в росіян, україн- ців та інших слов’янських народів розвинутої градації за віком і статтю, складовими якої були (і є там, де зберігаються елементи традиційної культури) певні ритуальні дії з переходовою се- мантикою. В окремих випадках це справжні іні- ціації, але для російської традиційної культури в основному харакретним є виконання ролі моло- діжних ініціацій іншими типами обрядів та при- рівнюваними до них реаліями духовної культу- ри – календарними святами та обрядами, іграми з переходовою семантикою і т. п. 41 Таким чином, українські етнологи кінця ХІХ – початку ХХ ст. не тільки перебували на передо- вих рубежах світової науки, не відстаючи від своїх колег з інших країн, але й здійснювали сер- йозні дослідження в означеній царині соціонор- мативної культури, до яких ми тепер тільки по- вертаємося. Зрозуміло, що, якби не репресії ра- дянської системи, українська етнологічна наука зараз мала б дуже вагомі здобутки та досягнен- ня. Але цього не сталося. Тому сьогодні слід усе- бічно вивчати спадщину наших репресованих попередників і продовжувати почате ними. 1 Наука, об’єктом дослідження якої є етнічні спільно- ти, а предметом вивчення їхня етнічна структура та культура, у різних країнах має власну специфіку. Ця специфіка значною мірою відбивається в її назвах, що є різними в різних наукових шкіл народознавства (в найширшому сенсі): соціальна та культурна антропо- логія, (етно)соціологія, етнографія, етнологія тощо. Проте всі ці наукові школи, будучи досить різними, мають багато спільного і виступають фактично єди- ною наукою в різних національно-регіональних варі- антах. Усі ці наукові варіанти ми, аж ніяк не забува- ючи про їх відмінності, для зручності все ж умовно об’єднуємо під назвою «етнологія», яка, включаючи теоретичний аспект та маючи давню традицію вико- ристання цього терміна в багатьох країнах світу (див.: Бромлей Ю. К вопросу о неоднозначности историче- ских традиций этнографической науки // Советская этнография. – 1988. – № 4), думається, може вживати- ся в цьому значенні. 2 Токарев С. История зарубежной этнографии. – М., 1987. – С. 109–112. 3 Ван Геннеп А. Обряды перехода. Систематическое изложение обрядов. Пер. с франц. – М., 1999. Книга вперше з’явилася на початку ХХ ст. 4 Зибер Н. Очерки первобытной экономической куль- туры. – С.Пб., 1899. – С. 376. 5 Там само. – С. 352. 6 Вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Україні // Вовк Хв. Студії з української етнографії та антрополо- гії. – К., 1995. – С. 228–229. 7 Чернышов Н. К вопросу о «парубоцтве», как особой общественной группе // Киевская старина. – 1887. – № 11. – С. 505. 8 Боржковский В. «Парубоцтво», как особая группа в малорусском сельском обществе // Киевская стари- на. – 1887. – № 8. – С. 766. 9 Першиц А. И. Достоверны ли свидетельства «совре- менных предков»? // Природа. – 1984. – № 2. – С. 90. 10 Марков Г. История этнографической науки // Этно- графия: Учебник / под. ред. Ю. В. Бромлея и Г. Е. Мар- кова. – М., 1982. – С. 22. 11 Шевчук Т. Поняття культурного комплексу в укра- їнській фольклористиці 1920-х років // Матеріали до української етнології. – К., 2004. – Вип. 4 (7). – С. 264– 265. 12 Шевчук Т. Листування Катерини Грушевської і Василя Кравченка з приводу дослідження українського на- родного епосу // Народна творчість та етнографія. – 1996. – № 4. – С. 75. 13 Грушевський М. Початки громадянства (Генетична со- ціологія). – Відень, 1921; Його ж. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – К., 1923. – Т. І. 14 Грушевський М. Початки громадянства. – С. 315. 15 Трайде Б. Организация поло-возрастная // Свод эт- нографических понятий и терминов. Социально-эко- номические отношения и соционормативная культу- ра. – М., 1986. – С. 119–121. 16 Грушевський М. Початки громадянства. – С. 316. 17 Грушевський М. Постриження й инші обряди, від- правлювані над дітьми й підлітками. Програма Куль- турно-історичної комісії ВУАН. – Вип. ІІІ (б. м. і р.). – С. 1. 18 Грушевська К. Прохальні обходи (Кілька зауважень з приводу новішої літератури) // Наукові архівні на- укові фонди рукописів та фонозаписів ІМФЕ НАН України (далі – ІМФЕ). – Ф. 27–3. – Од. зб. 116. – Арк. 2, 9 (опубліковано: Грушевська К. Прохальні обходи. http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 36 Кілька зауважень з приводу новішої літератури // Матеріали до етнології і антропології. – Л., 1929. – Т. ХХІ–ХХІІ). 19 Там само. – Арк. 9. 20 Камінський В. Нариси звичаєвого права України. – К., 1928. – С. 5. 21 Черв’як К. Весілля мерців: спроба соціологічно пояс- нити обряди ініціяції. – Х., 1930. – С. 9. 22 Смолинська Є. Пережитки примітивної обрядовості в українському побуті // ІМФЕ. – Ф. 1–2 дод. – Од. зб. 302. – Арк. 8 зв. (опубліковано: Смолинська Є. Пере- житки примітивної обрядовості в українському побу- ті // Етнічна історія народів Європи. – К., 2003. – Вип. 15). 23 Заглада Н. Побут селянської дитини. Матеріали до монографії с. Старосілля // Матеріали до етнології. – К., 1929. – Т. 1. – С. 22. 24 Савченко Ф. Парубоцькі та дівоцькі громади на Укра- їні // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – 1926. – Вип. 3. 25 Савченко Ф. Програма для збирання матеріалів, що вияснюють значіння парубоцьких та дівоцьких гро- мад на Україні // Первісне громадянство та його пере- житки на Україні. – 1926. – Вип. 3. – С. 91–92. 26 Скрипник Г. Світлої пам’яті подвижники української науки (замість передмови) // Матеріали до українсь- кої етнології. – К., 2003. – Вип. 3 (6). – С. 3–7. 27 Див., напр.: Кувеньова О. Про деякі традиційні народ- ні молодіжні ігри та розваги // Народна творчість та етнографія. – 1959. – № 2. 28 Czarnocka L. Stowarzyszenia młodieży wiejskiej na wsi Ukraińskiej w II połowie XIX w. – na początku XX wie- ku // Lud. – 1984. – T. 68. 29 Токарев С. Ранние формы религии и их развитие. – М., 1964. – С. 215. 30 Культура і побут населення України. Навчальний по- сібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – К., 1991. – С. 229. 31 Балушок В. Обряды и обычаи жизненного цикла украинских цеховых ремесленников (XVI – середина XVII в.) // Советская этнография. – 1987. – № 2; Йо- го ж. Исцеление Ильи Муромца: древнерусский риту- ал в былине // Советская этнография. – 1991. – № 5. 32 Курочкін О. «Цигани» з Червоної Греблі // Пам’ятки України. – 1990/1991. – № 1. – С. 63. 33 Балушок В. Світ середньовіччя в обрядовості укра- їнських цехових ремісників. – К., 1993. – С. 65–85; Його ж. Традиційні ініціації українців // Другий між- народний конгрес україністів. – Л.,1993; Його ж. Ініці- ації запорозьких козаків // Слово і час. – 1994. – № 6; Його ж. Парубочі ініціації в українському традицій- ному селі // Родовід. – 1994. – № 7; Його ж. Кобзарська присяга // Неопалима купина. – 1995. – № 7–8; Його ж. Традиційні ініціації українців // Український світ. – 1996. – № 1/3; Його ж. Головний ритуал Січі // Слово і час. – 1998. – № 3; Його ж. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. – Л.; Нью-Йорк, 1998; Чеховський І. Ритуальна посвята через танець // Берегиня. – 1999. – № 1; Гримич М. Традиційний святогляд українців т етнопсихологічні константи українців (Когнітивна антропологія). – К., 2000. – С. 233–241; Аксьонова Н. Персонажі українських народних ігор як релікти об- рядів ініціації (за матеріалами Слобожанщини кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Матеріали до української етноло- гії. – К., 2002. – Вип. 2 (5). 34 Новик Е. Обряд и фольклор в сибирском шаманизме (Опыт сопоставления структур). – М., 1984. – С. 13 (прим. 2). 35 Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре. Струк- турно-семантический анализ восточнославянских обрядов. – С.Пб., 1993. – С. 63. 36 Там само. – С. 60, див. також про відображення ініціа- цій у слов’янському фольклорі на с. 65. 37 Еремина В. Ритуал и фольклор. – Ленинград, 1991. – С. 3, 24, 156 та ін. 38 Путилов Б. Миф – обряд – песня Новой Гвинеи. – М., 1980. – С. 340 і наст.; Шнирельман В. Позднеперво- бытная община земледельцев-скотоводов и высших охотников, рыболовов и собирателей // История пер- вобытного общества. Эпоха первобытной робовой общины. – М., 1986. – С. 289–292; Файнберг Л. Меха- низмы социализации // История первобытного обще- ства. Эпоха классообразования. – М., 1988. – С. 289– 292; Hauser-Schдublin B. Kulthдuser in Nordneuguinea (Abhandlungen und Berichte des Staatlichen Museums fьr Vцlkerkunde Dresden. – Bd. 43). – Berlin, 1989. – S. 245, 251; Тендрякова М. Мужские и женские возрастные инициации (вариант постановки проблемы) // Этно- графическое обозрение. – 1992. – № 4. – С. 32. 39 Токарев С. Ранние формы религии и их развитие. – С. 217, 222. 40 Семенов Ю. Происхождение брака и семьи. – М., 1974. – С. 216. 41 Бернштам Т. Обряд «крещения и похороны кукуш- ки» // Материальная культура и мифология (Сборник Музея антропологии и этнографии. Т. XXXVII). – Ле- нинград, 1981. – С. 179–203; Її ж. Молодежь в обрядо- вой жизни русской общины ХІХ – начала ХХ в. Поло- возрастной аспект традиционной культуры. – Ленин- град, 1988. – С. 53–54, 58–59, 80–116, 212; Любимова Г. Обрядовые игры с переходной семантикой в русской традиционной культуре // Этнографическое обозре- ние. – 1998. – № 4; Морозов И. Отрок и сиротинушка (возрастные обряды в контексте сюжета о похище- ных детях) // Мужской сборник. – Вып. 1. Мужчина в традиционной культуре: Социальные и професси- ональные статусы и роли. Сила и власть; Мужская атрибутика и формы поведения. Мужской фольклор / Сост. И. А. Морозов, отв. ред. С. П. Бушкевич. – М., 2001. http://www.etnolog.org.ua

Історія вивчення традиційної статево-вікової організації українців та пов'язаної з нею обрядовості

Institution

Ähnliche Einträge