Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.)
У статті аналізуються фольклорні публікації в журналах та альманахах першої половини XIX ст.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207096 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) / Н. Смірнова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 247-251. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207096 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2070962025-09-30T00:15:56Z Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) Смірнова, Н. Фольклор У статті аналізуються фольклорні публікації в журналах та альманахах першої половини XIX ст. In the article, the folklore publications in magazines and almanacs of the first half of the 19th century are analyzed. 2007 Article Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) / Н. Смірнова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 247-251. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207096 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Фольклор Фольклор |
| spellingShingle |
Фольклор Фольклор Смірнова, Н. Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) Матеріали до української етнології |
| description |
У статті аналізуються фольклорні публікації в журналах та альманахах першої половини XIX ст. |
| format |
Article |
| author |
Смірнова, Н. |
| author_facet |
Смірнова, Н. |
| author_sort |
Смірнова, Н. |
| title |
Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) |
| title_short |
Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) |
| title_full |
Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) |
| title_sort |
утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини хіх ст.) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Фольклор |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207096 |
| citation_txt |
Утвердження самобутності української усної словесності (за матеріалами періодики першої половини ХІХ ст.) / Н. Смірнова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 247-251. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT smírnovan utverdžennâsamobutnostíukraínsʹkoíusnoíslovesnostízamateríalamiperíodikiperšoípolovinihíhst |
| first_indexed |
2025-09-30T01:20:18Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:18:04Z |
| _version_ |
1844740342351396864 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 247
Наталія СМІРНОВА
м. Переяслав-Хмельницький
УТВЕРДЖЕННЯ САМОБУТНОСТІ
УКРАЇНСЬКОЇ
УСНОЇ СЛОВЕСНОСТІ
(за матеріалами періодики
першої лоловини ХІХ ст.)
Етнографічні публікації з’явилися в Україні
ще в кінці ХVІІІ сторіччя. Одним із перших було
«Описание свадебных украинских простона-
родных обрядов в Малой России и слободской
украинской губернии» Григорія Калиновського
(1777). Частково народознавчі матеріали зустрі-
чаємо в «Истории малороссийской или Пове-
ствовании о казаках» (1798) Якова Марковича.
Після війни 1812 року такі дослідження стають
інтенсивнішими, набувають вагомості як засіб
утвердження культурної своєрідності, як один із
способів увиразнення та легітимізації нових ін-
телектуально-духовних спільностей.
У цей час у Російській імперії знаходить по-
ширення естетика романтизму. У зв’язку з акти-
візацією нової інтелігенції та втратою позицій
дворянства в Європі відбуваються певні зміни,
що впливають на суспільне життя Російської ім-
перії, і, зокрема, України. Істотним для розвитку
української суспільної думки стало відкриття
1805 року Харківського університету, 1809 ро-
ку – Першої гімназії в Києві та перетворення її
в 1811 році у Вищу гімназію, 1823 року – Ніжин-
ської гімназії вищих наук князя Безбородька, 18-
34 року – Київського університету. Саме ці на-
вчальні заклади готували нових представників
національної інтелігенції.
Із самого початку Харківський університет
став на чолі просвітництва в Україні, взявши на
себе ініціативу видавничої діяльності. Розви-
ток регіональних навчальних закладів мав вели-
ке значення для європейської науки й культури.
Так, у Німеччині на межі ХVІІІ–ХІХ ст. з’являєть-
ся нова концепція Volkgeist, породжена інтелек-
туалами ряду університетів.
Навколо Харківського університету групують-
ся різні кола інтелігенції, які розпочинають ви-
дання перших українських журналів. Варто нага-
дати, що згідно з імператорським розпоряджен-
ням від 1803 року всі видання підлягало цензурі,
здійснюваний комітетом, до складу якого входи-
ли професори та магістри. Попри це, перші хар-
ківські журнали засвідчили появу інтелектуалів,
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 248
які зосередила увагу на розвитку національної
ідеї шляхом відродження культурних цінностей
народу.
1816 року за редакцією професора Є. Філома-
фитського при співпраці поета та перекладача
Р. Гонорського виходить журнал «Украинский
вестник». Як зауважувала пізніше С. Русова, «в
«Украинском вестнике» відчувається палке по-
чуття любові до рідного краю, яке єднає всіх його
постійних співробітників, бажання пізнати його
та познайомити з ним читача. Місцева історія,
географія, етнографія складають головний його
зміст» [1, 187].
Слід зазначити, що вся періодика, яка виходи-
ла в Російській імперії, була російськомовною.
Пояснення такого явища треба шукати не лише
в мовній та загальнокультурній діяльності ро-
сійського уряду, а й у дії урядових заборон, що
стосувалися вживання української мови. Варто
згадати, що двомовність була характерною і для
інших тогочасних імперій, зокрема Австро-Угор-
ської, відтак історія чеської преси позначалися
як двомовністю (чесько-німецькою), так і чужо-
мовністю (німецькою). Та, незважаючи на росій-
ськомовністю харківської періодики, вона мала
виражений національний колорит, який дося-
гався саме фольклорно-етнографічним спряму-
ванням її матеріалів.
Звернення до фольклору на сторінках перших
українських журналів чітко засвідчувало сфор-
мовану потребу як видавців, так і читачів у ма-
теріалах такого характеру. У вступному слові
редакція часопису зазначала, що одним із голо-
вних завдань їхнього видання є подача більшо-
го обсягу інформації про Україну, її історію та
звичаї. Ставлячи це завдання, видавці були сві-
домі труднощів, що стояли перед ними: «Нельзя
им ручаться также и в том, чтобы дать самое по-
лное понятие как о самой Украине, так и об оби-
тателях, ибо успех в этом зависит от многих по-
сторонних причин» [2, 124]. Це були фінансові
причини (щоб мати більшу читацьку аудиторію,
перші видання розсилалися безкоштовно), а та-
кож недостатня кількість матеріалів, які висвіт-
лювали історію, фольклор України.
На сторінках «Украинского вестника» окрес-
лився певний інтерес до звичаїв, побуту та куль-
тури народу, зародився власний фольклорно-
етнографічний підхід до культурної спадщини.
У той самий час посилилася потреба в матеріа-
лах, що мали яскраво виражений національний
колорит. Видання мало ще одну особливість: ува-
га до народу підкреслювалася дослідженням усі-
єї сукупності його культурних та суспільних про-
явів. Міфологія, фольклор, історія, побут укра-
їнців стають об’єктом дослідження харківських
народознавців. При цьому варто вказати на на-
явність тенденції до росту такого інтересу. Якщо
в перші роки матеріали в «Украинском вестнике»
були в основному перекладні, то з 1818 року з’яв-
ляються оригінальні українські твори П. Гулака-
Артемовського.
Отже, видання добіркою надрукованих матері-
алів засвідчило певний розвиток ідей відроджен-
ня національної культури в Україні. Цей журнал
утвердив появу нового покоління науковців, які,
дотримуючись ідеї «слов’янської взаємності»,
все більше зосереджували увагу на дослідженні
регіональних особливостей народної культури.
Незважаючи на те, що редакція «Украинско-
го вестника» намагалася публікувати цікаві ма-
теріали, журнал не зміг здобути широкого кола
читачів. Втім припинив своє існування з інших
причин (усі видатки на його публікацію повніс-
тю вже покривалися з передплати). З 1819 року
почався цензурний тиск на видання. Після низ-
ки попереджень журнал 1820 року був заборо-
нений. І все ж своєю появою «Украинский вест-
ник» засвідчив потребу мати місцеву періодику,
особливий характер якої саме й визначався на-
родознавчими дослідженнями. На фоні підне-
сення національно-визвольного й культурного
руху в слов’янських землях та згуртування на-
вколо Харківського університету нової інтеліген-
ції особливого загострення набуває необхідність
розширення досліджень українського фолькло-
ру, етнографії та історії.
Свої творчі задуми П. Гулаку-Артемовському
та О. Склабовському вдалося частково здійснити
в «Украинском журнале», що вийшов 1824 року.
Серед розділів його програми були дослідження
всіх видів прози та поезії. На фоні загального за-
цікавлення народними джерелами редакція пла-
нувала особливу увагу приділяти вивченню об-
рядової та позаобрядової фольклорної творчості.
Але вже у травні 1824 року О. Склабовський за-
значав, що серед надісланих до журналу матеріа-
лів не було жодного, який стосувався б України, і
тому він не може задовольнити побажання чита-
чів. У той же час висловлювалася надія на те, що
серед прихильників видання знайдуться «люди,
которые настолько любят родную страну, что все
то, что к ней относится, а именно: ведомости ис-
торико-топографические и другие описания, изо-
бражения характеров, обычаев, развлечений и
даже собрания песен малорусских и объяснения
к ним будут присылать в редакцию» [2, 150].
Однією з найпомітніших статей, що відпові-
дала таким настановам видання, була розвідка
І. Кульжинського «Некоторые замечания каса-
тельно истории и характера малороссийской по-
эзии» [3, 43]. Розпочавши своє дослідження твер-
дженням про давність та єдність слов’янських
племен, автор указує на своєрідність української
мови і віддає належне сліпим співцям – бан-
дуристам, зазначаючи, що вони є справжніми
«пам’ятниками» українських пісень. Захоплю-
ючись народною словесністю, він пише: «Имей-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 249
те охоту прислушаться к малорусским песням:
какая величественная простота в выражении и
в самых чувствах! Какое близкое и живое изо-
бражение природы! Кажется, сочинители сих пе-
сен пели оные не устами своими, а сердцем» [3,
46]. Отже, автор, високо цінуючи українську на-
родну поетичну творчість, робить спробу про-
аналізувати деякі українські пісні з погляду їх-
нього змісту та художньої вартості. Загалом до-
слідженню бракує певної цілісності. Милуючись
ніжністю народної пісні, він приписує це впли-
вові польської мови і тут же зазначає, що «дух
языка отзывается какою-то грубостью и дикос-
тью», яку полишили після себе монголи. До від-
вертих помилок слід віднести незнання автором
явища міжмовних омонімів (трактування слова
«вродливість» через російське «уродство»). Така
різноплановість тверджень є наслідком спроби
здійснити узагальнення на вузькому фактично-
му матеріалі. Але поруч із цим висловлені й ціка-
ві думки. Стосовно походження української мови
І. Кульжинський зазначав: «С точностью можно
сделать вывод, что язык малороссийский есть
древним особенным наречием языка славянско-
го, принадлежащего полянам, северянам и, воз-
можно, еще и другим соседним племенам. Ма-
лороссияне смело могут называть неизвестного
Певца Игорева своим Стихотворцем» [3, 44].
І. Кульжинський згадує такі народні піс-
ні: «У сусіда хата біла», «Ой на горі та й женці
жнуть» і «Полюбила Петруся» із «Наталки-Пол-
тавки». Автор виявляє бажання в подальшому
досліджувати фольклор і звертається до чита-
чів з проханням надсилати йому зразки народної
поетичної творчості, підкреслюючи необхідність
її збирання й вивчення.
«Золотим віком» української пісні називає до-
слідник козацькі часи. Аналізуючи пісенні тек-
сти, він дає характеристику козакам як волелюб-
ним та безкорисливим людям, що покладають-
ся на волю Божу: «Бог не без милості, а козак не
без долі», – засвідчуючи також своє знання на-
родних прислів’їв та приказок. Автор указує на
вплив козацьких пісень, забарвлених «сумним і
солодким почуттям», на українську мову. Він ви-
словлюється в дусі романтичного милування на-
родною поезією та її співцями – кобзарями й лір-
никами: «Смейтесь или нет, друзья мои, а я всег-
да с торжественным уважением снимаю шля-
пу перед одним слепым, который с бандурой за
спиной приходит каждое лето к нашему селу и,
окруженный хорошенькими девушками, играет
и поет им песни, которые возбуждают в памяти
славные подвиги наших предков» [3, 45]. Безу-
мовно, такий підхід до усної народної творчості
не можна назвати ні науковим, ні цілком об’єк-
тивним. Та все ж І. Кульчинський звернув увагу
на категорію прекрасного в народних піснях, та
на їхню суспільну дидактичну роль.
Загалом перші видання відобразили тенден-
цію до вивчення народної творчості, що з’явила-
ся в тогочасному українському суспільстві. Увага
дослідників зосереджувалася, головним чином,
на календарній обрядовості українців та на іс-
торичних піснях нашого народу. Відчувається
певна хаотичність у цих дослідженнях та у вибо-
рі матеріалу, який частіше розглядався у порів-
няльному аспекті. Але все-таки звернення до на-
родної творчості засвідчило появу нового, важ-
ливого чинника становлення національної ідеї.
Саме перші харківські журнали яскраво виріз-
нялися на фоні асиміляційних заходів тодішньої
Російської імперії. Хоча статті, надруковані у них,
мали дещо загальний характер, вони виконали
своє завдання – повернути земляків до глибоко-
го дослідження народної спадщини – і заклали
міцну основу для формування національної сві-
домості.
Усі фольклорні матеріали, що були надруковані
на сторінках «Украинского вестника» та «Укра-
инского журнала», можна поділити на три осно-
вні групи: 1) перекладні фольклористичні статті;
2) порівняльні статті, що базуються на загально-
слов’янському матеріалі; 3) спроби досліджень
українського фольклору.
Матеріали, зокрема, останньої групи, створили
передумови наукового вивчення української на-
родної творчості. Ці публікації засвідчили пере-
ломний період у розвитку української фолькло-
ристики, довели, що збирання народної творчос-
ті повинно базується на науковому підході, не-
обхідними для пізнання народу та його поезії у
зв’язку з історичним минулим.
1826 року був прийнятий новий Цензурний
статут, який ознаменував початок етапу утисків
друкованого слова. Пошуки нового типу видань,
де могла б реалізовуватися потреба в пізнанні
свого народу, призвела до появи в Україні альма-
нахів. Вони внаслідок несприятливих для україн-
ської видавничої діяльності обставин замінили
журнали, відігравши в розвитку фольклористи-
ки та літератури помітну роль. Такі чинники зу-
мовили включення альманахових видань першої
половини ХІХ ст. до періодичних.
Місцем їх зародження стає університетський
Харків, де традиційно концентрувалася талано-
вита молодь усього півдня України. У колі літе-
ратурно-наукового осередку, в якому заклалися
паростки літературного руху, що пізніше був ви-
значений як Харківська школа романтиків, реа-
лізується вихід першого українського альманаху.
Це видання у своїй назві відобразило характер та
напрям їхньої діяльності. Організаторами «Укра-
инского альманаха» стали І. Срезневський у Хар-
кові й І. Розковшенко, що на той час був службов-
цем у Москві. Думка про створення видання, що
виникла в лютому 1830 року, реалізувалася лише
у вересні 1831 року.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 250
Упорядниками альманаху висувалась істотна
вимога до його учасників: подавати твори або
українською мовою, або пов’язані з українською
тематикою. В. Срезневський підкреслив осо-
бливу рису української альманахової журналіс-
тики – бажання видавців зробити їх по можли-
вості більш національно спрямованими за допо-
могою матеріалів з історії та етнографії. Він так
охарактеризував атмосферу, в якій готувався
«Украинский альманах»: «Кружок сблизившихся
на университетской скамье молодых людей – Бо-
ровиковский, Джунковский, Росковшенко, Кара-
зин, Срезневский, Тихонович и другие с любовью
вникали в малороссийскую речь, слушали и за-
писывали песни, думы, обряды, бродя из хутора
в хутор» [4, 34]. Фольклор займав одне з чільних
місць у поглядах харківських романтиків. Ці по-
гляди, що виявляють себе в непоодиноких літе-
ратурно-критичних виступах, знайшли своє ві-
дображення і на сторінках «Украинского альма-
наха». Провідною думкою таких публікацій було
пробудження інтересу до національної окреміш-
ності, а також розуміння того, що при всій єд-
ності слов’янських племен відчувалася різка від-
мінність у народно-побутовому характері, мові,
фольклорі. Відстоювання таких позицій зумов-
лювало увагу до вивчення цих складових частин
національної самобутності кожного народу.
У листах до І. Срезневського знаходимо запи-
си зібраних його товаришами пісень, прислів’їв,
описи обрядів, повір’їв, що побутували в Україні
в 30-х роках ХІХ ст. Варто сказати, що багато ідей
І. Срезневського та І. Розковшенка не було реалі-
зовано. Відчувається також нестача необхідно-
го матеріалу. Проте «Украинский альманах» за-
початкував цілу низку подібного роду видань в
Україні. Передусім слід зазначити, що він постав
у руслі традицій харківської періодики, зокрема
«Украинского вестника» та «Украинского жур-
нала», що декларували національний характер,
надаючи свої сторінки для творів українською
мовою, широко висвітлюючи місцеву тематику,
публікуючи народознавчі та фольклорні мате-
ріали. Їх поява в альманасі була закономірною і
суспільно необхідною для представників україн-
ської фольклористики та письменства.
Російський «Телескоп» у загалом схвальній
статті з приводу появи видання найпозитивні-
шою його рисою вважає публікацію зразків на-
родної творчості: «Украинский альманах» из
одних чисто украинских произведений. Между
стихотворениями особенно занимательные ма-
лороссийские песни, думы и баллады» [5, 106].
Основні засади добору матеріалу, виявлені
в «Украинском альманахе», такі, як поєднання
прозових та поетичних творів, фольклорних за-
писів та літературних надбань, були позитивно
сприйняті творцями майбутньої альманахової
журналістики, а також залучали нових прихиль-
ників дослідження усної народної творчості, що
стало джерелом творчого натхнення багатьох
українських літераторів.
«Украинский альманах» мав успіх, сколихнув
читачів, із симпатією налаштованих до Украї-
ни. І хоч у рецензіях і, зокрема, у згаданій статті
«Телескопа» простежується певний скептицизм
і зверхність до регіональних часописів, видання
утвердило потребу в публікаціях народної твор-
чості в періодиці, показало творчий підхід хар-
ківських народознавців до опрацювання фоль-
клорного матеріалу.
Варто зазначити, що у всіх харківських видан-
нях того часу прослідковуються подібні погля-
ди на розвиток української фольклористики та
літератури. Так, у матеріалах альманаху «Моло-
дик» продовжується тенденція до вивчення між-
слов’янських зв’язків (у статтях М. Костомарова
«Обзор сочинений, писанных на малороссий-
ском языке» [6, 152], К. Сементовського «Очерк
малороссийских поверий, относящихся к празд-
никам» [7, 3] порушуються важливі думки про
розвиток фольклористики, а саме: потребу на-
укового осмислення української народної твор-
чості, розширення видавничої діяльності, яка б
дала змогу збереження та популяризації кращих
уснопоетичних зразків. Підкреслювалась увага
до малодосліджених жанрів усної народної твор-
чості, таких, як казка, перекази, повір’я. Альма-
нах також засвідчив існування єдиного спільно-
го погляду харківських українознавців на стан
та проблеми тогочасної фольклористики. Роз-
ширювалося коло авторів, що цікавились укра-
їнською літературою та історією, активізувала-
ся їхня діяльність. Важливість подібних видань і
потреба в них чітко окреслювались у схвальній
рецензії, яка була опублікована у «Маяку» [8, 43]:
«Ни один из альманахов, когда-либо изданных
в Петербурге, в Москве, Киеве и Одессе, не срав-
нится в достоинстве с харьковским Молодыком.
Какое стечение вообще прекрасных, большей
частью молодых еще дарований, от которых при
инном направлении и настроении можно ожи-
дать вещей истинно прекрасных» [8, 83]. Опу-
бліковані літературні твори підкреслили бажан-
ня письменників до опрацювання фольклорних
мотивів, тем та сюжетів. Тут також були надру-
ковані численні праці з української історії, пер-
ше розгорнуте дослідження з історії літератури,
у яких зверталася увага на усну народну твор-
чість. Альманах «Молодик» був виданням, з кіль-
кох книг, але все-таки не стало систематичним і
періодичним, як це планувалося. Це був, по суті,
останній збірник, який засвідчив значний твор-
чий потенціал харківської інтелігенції в її спіль-
ній фольклористичній роботі.
Внаслідок творчої активності тогочасних уче-
них з’являлися не лише харківські часописи. Ре-
зультатом їхньої діяльності можна вважати ви-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 251
хід альманаху «Ластівка» в Петербурзі 1841 року.
Видання мало власні характерні риси. Тут були
відсутні статті та розвідки, літературно-критич-
ні праці, етнографічні та фольклористичні до-
слідження, публікації історичних документів та
джерел. Збірник був укомплектований художні-
ми та фольклорними творами й орієнтувався ви-
ключно на українського читача (у випуску були
відсутні російські тексти). Є. Гребінкою для пу-
блікації були обрані художньо довершені й ціка-
ві твори, які ввійшли в історію української літе-
ратури. Одночасно в збірнику було вміщено під-
бірки фольклорних матеріалів, наданих Л. Боро-
виковським та С. Писаревським. Ці записи усної
народної творчості стали свідченням фолькло-
ристичної діяльності українських поетів, джере-
лом до розуміння їх власної поетичної творчості.
Знаменно, що на сторінках цього ж видання по-
ряд було опубліковано і фольклорні, і літератур-
ні твори, підготовлені тими самими авторами.
Для розвитку української фольклористики важ-
ливе значення мали «Народні пословиці» Л. Бо-
ровиковського.
Альманах «Ластівка» відіграв помітну роль у
розвитку українського культурно-освітнього
середовища. Ю. Луцький вдало підкреслив зна-
чення і суспільну роль видання: «Цей альманах
сприйняли в Україні і як справдешню ластівку
літературного відродження. А з другого боку, він
викликав гостру критику найавторитетнішого
російського критика Бєлінського» [9, 67]. Влас-
не, критика стосувалася не стільки самого аль-
манаху, як принципів, за якими його було укла-
дено. Адже публікація фольклору поряд із літера-
турними творами, які мають фольклорну основу,
утвердила спроможність українського письмен-
ства, його цілісність. Таким чином, піддавалася
сумніву головна теза В. Бєлінського: «Але це ще
не означає, щоб у малоросіян була література:
народна поезія ще не становить літератури» [10,
176]. Не маючи особливих претензій до збираць-
кої діяльності українських фольклористів, В. Бє-
лінський втім, розглядав Україну лише як інте-
гральну частину Російської імперії. І українська
фольклористика чи література ними не визнава-
лися.
Отже, публікації уснопоетичних матеріалів на-
давали журналам та альманахам національного
колориту, утверджували зацікавлення україн-
ською усною словесністю, яка ставала свідчен-
ням самобутності українців, їхньої мови і куль-
тури.
Література
1. Р[усова] С. Харьковская журналистика начала насто-
ящего столетия // Киевская старина. – 1892. – № 8. –
С. 168–198.
2. Филомафитский Е. Объявление // Украинский вест-
ник. – 1818. – Ч. 12. – С. 124–129.
3. Кульжинский И. Некоторые замечания касательно
истории и характера малороссийской поэзии // Укра-
инский журнал. – 1825. – № 1. – С. 43–54; № 2. – С. 89–
101; № 3. – С. 178–186.
4. Срезневський В. Про збирачів українських пісень //
Записки історико-філологічного відділу УАН. –
1927. – Кн. 13–16. – С. 76–82.
5. Критика и библиография // Телескоп. – 1831. – № 17. –
С. 104–107.
6. Костомаров Н. Обзор сочинений, писанных на мало-
российском языке // Молодык. – Х., 1843. – Т. 3. – С. 1-
57–162.
7. Сементовский К. Очерк малороссийских поверий и
обычаев относящихся к праздникам // Молодык. – Х.,
1843. – С. 86–98.
8. Молодык С. Украинский литературный сборник изда-
ваемый И. Берким // Маяк. – 1843. – Т. 10. – С. 43–84.
9. Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. – К., 1998.
10. Белинский В. Статьи и рецензии // Белинский В.
ПСС. – М., 1954. – Т. 5. – С. 176–178.
У статті аналізуються фольклорні публікації в
журналах та альманахах першої половини ХІХ ст.
In the article the folk-lore publications in magazines
and almanacs of the first half HIHst are analysed.
http://www.etnolog.org.ua
|