Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності
In this article, a problem of the national character is analyzed in the historical and folklore aspects. To understand the essence of the social types, they are determined through the actions, morals, attitude, and philosophy of thinking of heroic Ukrainian dums.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207098 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності / М. Набок // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 231-235. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207098 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2070982025-09-30T00:04:02Z Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності Набок, М. Фольклор In this article, a problem of the national character is analyzed in the historical and folklore aspects. To understand the essence of the social types, they are determined through the actions, morals, attitude, and philosophy of thinking of heroic Ukrainian dums. 2007 Article Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності / М. Набок // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 231-235. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207098 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Фольклор Фольклор |
| spellingShingle |
Фольклор Фольклор Набок, М. Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності Матеріали до української етнології |
| description |
In this article, a problem of the national character is analyzed in the historical and folklore aspects. To understand the essence of the social types, they are determined through the actions, morals, attitude, and philosophy of thinking of heroic Ukrainian dums. |
| format |
Article |
| author |
Набок, М. |
| author_facet |
Набок, М. |
| author_sort |
Набок, М. |
| title |
Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності |
| title_short |
Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності |
| title_full |
Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності |
| title_fullStr |
Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності |
| title_full_unstemmed |
Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності |
| title_sort |
соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Фольклор |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207098 |
| citation_txt |
Соціально-побутовий тип епічного героя українських народних дум і питання становлення національної духовності на сучасному етапі утвердження української державності / М. Набок // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 231-235. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT nabokm socíalʹnopobutovijtipepíčnogogeroâukraínsʹkihnarodnihdumípitannâstanovlennânacíonalʹnoíduhovnostínasučasnomuetapíutverdžennâukraínsʹkoíderžavností |
| first_indexed |
2025-09-30T01:20:24Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:18:16Z |
| _version_ |
1844740354883977216 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 231
Марина НАБОК
(Київ)
СОЦІАЛЬНОПОБУТОВИЙ
ТИП ЕПІЧНОГО ГЕРОЯ
УКРАЇНСЬКИХНАРОДНИХ ДУМ
І ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУХОВНОСТІ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ
ДЕРЖАВНОСТІ
Питання типології епічного героя у фолькло-
ристиці, на відміну від літературознавства, мало-
досліджене і тому вимагає ґрунтовного вивчен-
ня особливостей типового, враховуючи жанрову
своєрідність українських народних дум. Тип (гр.
typos – відбиток, форма, зразок) – яскравий ху-
дожній образ-персонаж, у якому багатство інди-
відуальних рис і властивостей природно поєдна-
не з відтворенням характерних рис людей певної
групи. Сутність типізації полягає своїм відтво-
ренні в мистецтві й літературі певних життєвих
явищ за допомогою яскравих картин і образів,
у яких одиничне є виразом загального. Звідси й
такі поняття, як «типологія», «типологічне ви-
вчення» (від гр. typos – відбиток і logos – слово),
тобто вивчення найістотніших загальних осо-
бливостей подібних явищ 1. Дослідженням про-
блем типового в народному характері займа-
лися М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов,
І. Франко, В. Плісецький, Л. Дунаєвська, С. Грица,
М. Шульга та ін. Зокрема М. Костомаров говорив,
що власне природа є чинником формування вда-
чі українського народу. Виходячи із цього та ряду
інших особливостей суспільного життя, учений
виділив два основних типи українського харак-
теру – козака і поселянина-землероба. В україн-
ських народних думах цей тип епічного героя ві-
дображає світоглядні поняття, ідеї, що заснова-
ні на «добрій первісності», зумовленій образом
неньки Природи 2, на основі релігійності, емо-
ційності, заглибленні у свій внутрішній світ, со-
ціальному гуманізмі, нехтуванні матеріальним,
перевагою власного «я» над суспільними інтер-
есами, волі, незалежності, заявлених в обрядах,
звичаях та соціально-побутовому укладі життя
нашого народу.
У «Думі про козацьке життя», записаній від
лірника Ф. Баші з Полтавської губернії, ставлен-
ня епічного героя до рідної землі виражено через
спільність уявлень, що надає реаліям оточуючої
дійсності відповідних значень. Смисл цих погля-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 232
дів полягає у служінні високим ідеалам свого на-
роду. Відтак народні провідники мають постави-
ти завдання гарантувати спокій як із середини,
так і ззовні. Тому козак залишає свій дім, дружи-
ну, дітей заради високої ідеї:
«А козакъ добре дбае,
На жінку непотурае,
Жінці віри не діймає;
Коневі частенько зеленого сіна підкладае;
Жовтого вівса підсипае,
Холодною кренишною водою коня напувае;
У походъ выступае» 3.
Логіка поведінки козака ставить його перед
необхідністю чітко усвідомити свою причет-
ність до «своєї» землі. «Чуже» – за межою рідно-
го, а «своє» – ось тут, на «своїй» землі. Розуміння
краси землі вбачається не лише в «ясних зорях»
і «тихих водах», а й у її трагізмі, адже рідна зем-
ля – то поле битви за свободу й волю, бо вона по-
лита кров’ю, засіяна кістками і покрита славою.
До того ж поняття «своє» визначається з розу-
міння унікальності кожного окремого народу, а
ідеї одного етносу іншим оцінюються з погляду
їх відповідності національному баченню. Зокре-
ма польський учений Е. Касперський зазначив,
що саме із свого рідного виводиться загально-
значиме, що всеосяжність цього типу в художній
літературі, насамперед у творчості А. Міцкевича
і Т. Шевченка, протиставляється пасивному на-
слідуванню чужоземного 4.
Комплекс національної відрази забезпечує не-
гативне ставлення до «чужого», як усього супро-
тивного нашому народові, коли це шкодить ет-
носу зсередини і ззовні. Сутність соціально-по-
бутового чинника полягає в тому, що поняття
«своя земля» пов’язується з неприхованим їй по-
клонінням, із боротьбою, засіванням її стрілами,
кістками, ворожими трупами – з одного боку, з
меланхолійним замилуванням красою степів,
полів, лісів, звертанням до землі, зірок, неба, як
до вищих істот, – з іншого.
Морально-етична проблематика думи «Про-
щання козака з родиною» (варіант П. Житець-
кого записаний від кобзаря Івана на Миргород-
щині) ґрунтується на розумінні злого вчинку як
руйнівного фактора життя родини. Зауважимо,
що дума записана у восьми варіантах, що свід-
чить про широкий спектр осмислення кобзаря-
ми життєвого матеріалу, зміст якого висвітлено в
композиції та сюжеті думи, діях героїв, їхніх вну-
трішніх пориваннях, відчуттях, емоціях. Так, у
третій строфі думи говориться:
«Пойди ты сыну, въ чужую сторононьку межъ
чужіе люди,
Чи не лучше тамъ тебе буди?» [2, 219].
У варіанті М. Цертелєва, наприклад, нерідний
батько, виганяючи з дому, «козаченька молодого
лае» [2, 220]. Об’єктивні чинники спонукали ко-
зака покинути свій дім, бо бездушність, підступ-
ність, безглуздя стали для вітчима нормою. Бай-
дужість є змістом його життя. Якщо в попередніх
думах ведеться боротьба зі злом задля перемоги
добра, то в цій думі такого протиставлення не-
має. Це пояснюється, насамперед, усвідомлен-
ням жорстокості батька, що має глибокі корені,
адже найменше відхилення від його волі несло
за собою небажані наслідки. Черствість і безбож-
ність вітчима не карається. Їх не в силі поборо-
ти і вся родина. Тому в думі маємо лише співчут-
тя і співпереживання членів родини долі козака.
Мотив страждання розкривається через психо-
логію епічних героїв, проймає їхні душі й серця.
Внутрішній поштовх емоційних переживань ге-
роїв спрямований на те, щоб підкреслити нето-
тожність їхньої долі обставинам, що в них вони
живуть. Їхня туга глибока, пройнята тривогою за
долю сина, брата.
Змістом, художніми прийомами розкриття
такого болю ця дума подібна до думи «Сестра і
брат». Спорідненість виявляється у змісті слів
сестри і брата. У думі «Прощання козака з роди-
ною» (варіант М. Цертелєва) читаємо:
«Возьми ты сестро жовтого писку,
Да посій ты сестро на билому камни,
Колы буде жовтый писокъ выростаты,
Зеленымъ барвинкомъ камень усттилаты,
Въ той часъ буду сестро до васъ прибуваты!»
[2, 219].
У думі ж «Сестра і брат» також читаємо:
«Возьми ти, сестро, піску у білу ручку,
Посій ти, сестро, на каміню:
Коли той буде пісокъ на білому камені зіхожати,
Синімъ цвітомъ процвітати,
Хрещатимъ барвінкомъ біленький камінь
устилати,
Разними красними цвитами украшати, –
Тоді, сестро, буду до тебе въ гості прибувати,
Твого життя при бідності доглядати»
[2, 282].
У цьому знайшли свій вплив внутрішнє пере-
живання, невблаганний біль брата, що пронизу-
ють його серце. Але це серце не сповнене злом.
Воно спрямоване на добро, бо ключовим у харак-
тері епічного героя є чутливість, що веде до гу-
манності, щирості, що й визначає соціально-по-
бутову своєрідність цього типу героя.
В іншому варіанті цієї думи, записаному П. Лу-
кашевичем на Переяславщині, мати і батько з не-
відомої причини виряджають козака «меж чужії
люди». Сестра також виводить коня і запитує у
брата про його повернення. Діалог у цьому ва-
ріанті між братом і сестрою об’ємніший за зміс-
том. Родинний зв’язок обірваний і, напевно, на-
завжди. Тому у відповіді брата звертає на себе
увагу образність його мови, як, наприклад, «чис-
те поле», «жовтий пісок», «білий камінь», «жов-
тий пісок синім цвітом процвітав», «О Роздвъ ка-
лина процвітала» тощо.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 233
У варіанті думи, записаному М. Білозерським
від кобзаря І. Романенка в с. Британах Борзен-
ського повіту, не батько з матір’ю виряджають
козака з додому, а сестра («сива зозуля») про-
воджає брата до війська. Діалог сестри з братом
пройнятий глибоким взаємоспівчуттям, скорбо-
тою, драматизмом. Так соціально-побутовий тип
героя відображає національні особливості ха-
рактеру, а саме: любов до свободи, велич степової
романтики, байдужість до сімейних проблем.
Ознаки «прекрасне» і «потворне» також віді-
грають важливу роль у творенні та розкритті
соціально-побутових основ цього типу героя. З
такого погляду оцінюються його світоглядні по-
зиції, роль та місце сімейних цінностей у житті
тощо. Прекрасне, як безвідносна вічна вартість,
виражене в устремлінні до життя глибшого, зміс-
товнішого і досконалішого.
Дума «Про поворот сина з чужини», що була
записана М. Костомаровим, побудована на мо-
тиві вигнання вітчимом із дому «козаченька мо-
лодого». Туга рідної матері очевидна. Покинув-
ши родину, козак одружується в чужій стороні й
опісля збирається навідати вмираючу вже матір.
Останні її слова до нього були: «Чого жъ я бажа-
ла, того и діждала, Сина свого при смерті въ вічи
повидала» [2, 229]. Природним в українській ро-
дині є взаємовідносини, які побудовані на любо-
ві, щирості, почутті опіки, що формували взірець
національного виховання. Образ матері – це вті-
лення усіх родинних чеснот. Тому не випадково
в думах епічні герої звертаються саме до матері.
Кровне єднання з нею настільки сильне, що на-
віть будучи на значній відстані, син відчуває не-
безпеку. На підтвердження цього, в думу вво-
диться додатковий символічний образ: «Скоро
став удовиченко зъ двора зъізжати, Підъ нимъ
коникъ спіткнеться…» [2, 229]. Розв’язка в
думі має драматичний характер. Це свідчить про
те, що родинні зв’язки між матір’ю та сином хоч і
були міцними, але не настільки, щоб протистоя-
ти вітчиму, який уособлював зло.
Характерним для соціально-побутового типу
героїв в образах молодого козака і його матері є
взаємодія їхньої емоційної та світоглядної сто-
рін характеру. Якщо емоційна складова епічних
героїв подана через лірико-драматичне пережи-
вання життєвих негараздів, то морально-світо-
глядна – у намаганні й виконанні свого обов’яз-
ку перед ким-небудь або чим-небудь (у тому
числі й перед собою). Таким чином, емоції цього
типу епічного героя виникають на основі потреб
у сприянні, допомозі, співчутті іншим людям –
це так звані емоції безкорисливості. У соціально-
побутовому типі епічного героя вони пов’язані з
любов’ю до своєї родини.
Такими є і герої «Думи про сон», або «Порада
матері синові про одруження», що була записа-
на в Охтирці Харківської губернії від невідомого
кобзаря. Вона побудована у формі розгадуван-
ня сну, що наснився синові у «недилю святую».
Не козацьке діло відгадувати сни, тому й про-
сить він свою стареньку матусю відгадати «бар-
зо-пречуден сон, та ще дуже й предывен». Насни-
лися молодому козакові «тры горы камьяніи». За
народними легендами, гори з’явилися тоді, коли
лукавий невзмозі був з’їсти весь пісок на землі та
випити всю воду, тому й викидав зі свого черева
весь непотріб. На тих місцях і утворилися високі
гори та болота. Тому й укорінилося за народни-
ми віруваннями значення гір як чогось недобро-
го, лихого. У «Народному соннику» також ствер-
джується, що коли сняться гори, то буде горе, по-
гано, утруднення 5.
Добро, як вияв духовності українського наро-
ду, має в думі морально-етичний аспект. Це аб-
солютна вічна вартість, заснована перш за все
на любові, бажанні допомогти, співчутті й поро-
зумінні. Побажання матері синові щиросердеч-
ні, вагомі. Недарма ще М. Костомаров зауважу-
вав, що у росіян любов до жінки матеріальна, а
в українців – духовна 6. Власне тому й слухає мо-
лодий козак мудрих порад своєї матері. Мудрі та
добрі повчання тому, що мати розгадує сон і про-
рокує найкраще майбутнє синові. Воно буде щас-
ливим лише тоді, коли син одружиться з моло-
дою безрідною сиротою. Принагідно зазначимо,
що духовними, а не матеріальними почуттями
наповнене серце матері. Вона – уособлення спра-
ведливості, бо ж добро завжди починається з до-
сконалого. У думі фігурують три кольори: черво-
ний, зелений, білий. Червоний цвіт – символ за-
можного, але нещасливого життя. Зеленим цвіт –
то, як говорить мати, знак того, що «Не будеш ти з
нею (жінкою – М. Н.) щастя й долі мати» 7. Коли
гора вбиралася у білий цвіт, то це символізувало
вірність і відданість. Саме цього і бажає мати си-
нові. Бідність, простота не лякає матір, а навпа-
ки – приваблює. До цього схилявся і П. Куліш, за-
значаючи, що народна простота дає людині чис-
те серце 8. Відтак, маючи чисте серце, людина зі
світлими пориваннями несе добро іншим.
На підтвердження думки про те, що матері-
альне багатство не є передумовою людського
щастя свідчить і народна легенда «У золоті сльо-
зи ллються». У ній мати радіє з того, що одна з її
дочок вийшла заміж за багатого парубка. Най-
меншій дочці не так поталанило з багатим на-
реченим. Коли мати надумала відвідати дочок,
то впевнилася в тому, що в багатого зятя «Ще не
світ, ні зоря, а в хаті вже лайка та гризня. Свекру-
ха невістку поїдом їсть, гризе, як іржа залізо. І чо-
ловік її докоряє. Сіли обідати – дочка за сльоза-
ми світа не бачить і їсти не їсть, а наробилася уже
за чотирьох» 9. Коли ж пішла до вікна найменшої
дочки, то побачила, що хоч «Хата бідненька, але
чепурненька. А дочка ж її з чоловіком, як тії го-
луб’ята воркують». З того мати робить висновок:
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 234
«Недаремно кажуть, що в золоті сльози ллються» 10.
За народною традицією гуляння, які не несли в
собі товариської розмови, засуджувалися. Тому
мати застерігає сина від небажаного вчинку, бо
після того «Будеш ты у порога стояты, Будуть
тебе наймытом нарикаты, Будуть тебе ще й на
смих пидійматы» [2, 231]. Отже, характер епіч-
ного героя визначається вчинком, зумовленим
психологічними реаліями буття нації. Тому про-
яв любові до ближнього, намагання забезпечити
добробут на майбутнє, оцінка від’ємних явищ у
суспільстві та відповідь на них у формі добрих
вчинків є виявом тих національних духовних
цінностей, які відповідають загальнолюдськими
уявленнями про добро і зло, що й визначає зміст
соціально-побутового типу епічного героя цього
твору.
У думі «Удова», записаній П. Кулішем від лір-
ника А. Никоненка на хуторі біля Оржиці в Лу-
бенському повіті, дії та вчинки братів не збагачу-
ють їхнє внутрішнє «я», а навпаки – збіднюють
його. Вони нехтують віковічною традицією по-
шани свого роду та ближніх. На мотиві непоша-
ни до матері й побудована ця дума.
«Матку стареньку зъ двора вигонили:
«Иди ти, мати, де инде пробувати,
Хліба-соли спокойно вживати…» [2, 244], –
докоряють сини матері. Такі вічні поняття, як
воля, мужність, жертовність, вдячність, дисци-
пліна не властиві їм. Воля для них – це бути ха-
зяїнами у своїй оселі, звільнившись від береги-
ні домашнього вогнища – рідної матері. Кровна
спорідненість єднала членів родини на початку.
Зміст поняття «своє – чуже» тут не має чітко-
го розмежування. Вони всі «свої», але не діють
за спільним планом та думками. Мати чужа рід-
ним синам. Контактність також розірвана, бо не
заснована на спільності моральних принципів
та дій синів і матері. Вона «перевтілюється» у
від’ємну контактність (сини за спільною угодою
виганяють матір із дому). З давніх-давен україн-
ська родина вирізнялася взаєморозумінням, рів-
ноправністю, чесністю всіх її членів родини. Не-
випадково народна мудрість говорить «Без сім’ї
немає щастя на землі». Тому такий гріховний
вчинок синів спонукав матір до того, що вона
«За слезами світа Божого не видае, Синівъ своі-
хъ клене-проклинае…» [2, 244]. Не минули без-
слідно материні прокльони: не було їм щастя ні
вдома, ні на полі та й сільська громада не стала їх
поважати. Сини були покарані Богом. Причина –
не лише материні прокльони, а й їхня духовна
убогість, зречення звичаїв народної моралі. Усві-
домлюючи гріховність свого вчинку, брати при-
йшли до покаяння. У цьому вони знайшли своє
спасіння, відтак і моральне та духовне самовдос-
коналення, що цілком відповідає принципам на-
родної психології, моралі та етики. Сини байдужі
до вироблених народом звичаєвих національних
цінностей. Їхні почуття породжені нижчими жа-
даннями і спрямовані на привласнення, накопи-
чення. Воля у них спотворена, рабська. Дума на-
скрізь пройнята як драматизмом, зневагою і на-
ріканням на синів, так і співчуттям до них та до
матері. Народ зневажає і засуджує вчинок дітей,
тому й говорить: «Ей, хто отцеву молитву і мат-
чину штить і поважає, То тому Господь Мило-
сердний помагає» [2, 246].
Народне розуміння шанобливого ставлення
до батьків маємо в інших жанрах усної народ-
ної творчості, зокрема в легендах. Наприклад,
епічний герой легенди «Батькова порада» усві-
домлює силу батьківського прагнення допомог-
ти йому в житті. У підсумку говориться: «З тієї
пори люди стали батьків поважати, а вбивати їх
перестали. Бо побачили, що без батьків гірш на
світі жити» 11. У легенді «Батьків заповіт» 12 син
дотримався мудрих передсмертних порад свого
батька, тому й зазнав щастя.
Дума «Сестра і брат», записана на фонограф Ле-
сею Українкою та К. Квіткою від кобзаря Т. Гон-
чаренка з Харківщини в Ялті літом 1909 року, по-
будована винятково на мотиві страждання, що
споріднює її з народними голосіннями. Сюжет –
звертання сестри до брата по допомогу, бо ж вона
«на чужій чужині заудовіла, з маленькими дітка-
ми осиротіла» [2, 287]. Звичайно, біль мотивуєть-
ся віддаленістю від свого роду, тяжкими умовами
життя. На це звертає увагу і М. Гайдай, зазначаю-
чи, що «найстрашніше – перебувати поза родом
на чужині» 13. Усвідомлення того, що ця земля «не
моя», що тут чужі люди, викликає у жінки любов
до життя, людей, природи. Але не тих людей, яких
вона бачить на той момент, а тих, які б зрозуміли
та допомогли їй. Навіть за таких обставин вона не
втрачає почуття ніжності, душевності. Цим визна-
чається її потяг до гармонії з навколишнім світом.
Відомий етнопсихолог української діаспори В. Я-
нів зауважив, що відчуття добра робить україн-
ця людиною співчутливою, гуманною до інших 14.
Героїня думи «Сестра і брат» не тікала від світу,
сам світ відкинув її осторонь, бо, як зазначається у
думі, «ніхто мене не привитає» [2, 287].
Отже, усамітнена душа ще більше прагне ро-
зуміння, тепла від інших і співчутлива до них.
Усі почуття, переживання сиротини на чужині,
що йдуть безпосередньо через її людську душу,
сприймаються серцем. Дума наскрізь пройнята
щиросердними звертаннями та порівняннями,
як-то: «ясний сокіл», «білий лебедонько», «сивий
голубонько». У сербських голосіннях, напри-
клад, сирітство матері, сестри теж передається
через узагальнений загальнофольклорний образ
зозулі: jатка, кукавица, чавка 15.
Невипадково в думі ми не знаходимо гнівних
нарікань на людей, а навпаки, куми в неї – побра-
тими. Сестра шукає порятунку, взаєморозумін-
ня, відповіді на добро добром. Та марні її душевні
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 235
сподівання. Рідний брат не може допомогти їй і
говорить:
«То не знаю, де тебе шукати, вже й мати.
Ой, що ти живеш за високими лісами,
За бистрими ріками,
За великими городами» [2, 287].
У записах цієї думи від лірника А. Никоненка
та від кобзаря Т. Пархо-менка брат погоджуєть-
ся прибути в гості до сестри, коли «буде пісокъ на
білому камені зіхожати, Синімъ цвітомъ процві-
тати, Хрещатимъ барвінкомъ біленький камінь
устилити, Разними красними цвитами украшати-
» [2, 282]. Святість родинного життя залишаєть-
ся поза думками брата. Він далекий від глибоких
почуттів, більше того, нездатність бачити кра-
су зовнішню і відчувати внутрішню робить його
душу обмеженою, бідною. Адже чим глибше лю-
дина відчуває, переживає, тим більше розвива-
ється у неї бажання зробити комусь щось приєм-
не 16. Тож цілком закономірно, що в думу введено
образ білого каменя, що символізує нездійсненні
мрії, сподівання. Принагідно зазначимо, що іс-
торичні пісні також багаті на символіку образів.
Так, у пісні «Ой помер отець і померла мати – ли-
шилася сирота» образ каменя символізує прире-
ченість на одинокість, бо ж «лежить камінь на-
серед дороги, його люди минають» 17. Образ про-
цвітаючого макового цвіту в думі порівнюється з
людьми, які виходять із церкви. Червоний колір –
символ кровного єднання. З розвитком сюжету
цей образ уточнюється, увиразнюється:
«Що люде до церкви йдуть,
Як бджолки гудуть,
А з церкви йдуть, як мак процвітає;
Пола з полою черкаєцця,
Брат з сестрою не прощаєцця,
Ой, плече з плечем торкає,
Один одного з празником поздоровляє…
[2, 287].
Цими життєвими втіхами жінка – мати і се-
стра – обділена. Душевний біль ранить її більше,
ніж фізичний. Зло залишається без покарання.
Ті люди є водночас і «своїми», і «чужими». «Сво-
їми» – вони з того кола, що й героїня думи, «чу-
жими» – різні за духовними прагненнями, світо-
глядом жінки. Відчуття рівності було лише тоді,
коли були статки, і, як говориться у думі, «при
добрій хуртовині».
Отже, беручи до уваги світоглядні позиції на-
роду, зазначимо, що дії, погляди героїв дум охо-
плюють співпереживання за ближнього, взаємо-
розуміння, співчутливість, емоційність, бажан-
ня любити, відчуття краси не тільки в людях, але
й у природі, що зумовлює цілісність у розумінні
та сприйнятті соціально-побутового типу героя
українських народних дум.
In this article a problem of the national character is
analyzed in the historical, folklore aspect. To understa-
nd the essence of the social typos are determined through
the actions, moral, attitude, the phylosophy thinking of
heroic ukrainian dums.
1 Словник літературознавчих термінів. – К., 1971. –
С. 423–425.
2 Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педа-
гогічні нариси. – Львів, 1996. – С. 57.
3 Українські народні думи. Том другий корпусу. Тексти
№ 14–33 і вступ К. Грушевської. – Х., 1927. – С. 219.
(Далі, посилаючись на це видання, зазначатимемо
сторінку.)
4 Edward Kasperski. Swojskie, cudze, uniwersalne. Paralele
polsko-ukraińskie // Warszawskie zeszyty ukrainoznawc-
ze 21–22. Spotkania polsko-ukraińskie. Studia Ucrainica /
Pod redakcją Stefana Kozaka przу współpracy Walentyny
Sobol, Bazylego Nazaruka. – Warszawa, 2006. – S. 23.
5 Дмитренко М. Символіка сновидінь. Народний со-
нник. – К., 1995. – С. 35.
6 Костомаров Н. Две русские народности. – Київ; Хар-
кіцв, 1991. – С. 52–53.
7 Українські народні думи. – С. 345.
8 Чижевський Д. Українська філософія // Українська
культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. –
К., 1993. – С. 183.
9 Легенди та перекази. – С. 140.
10 Там само. – С. 140.
11 Там само. – С. 136.
12 Там само. – С. 137.
13 Гайдай М. Народна етика у фольклорі східних
слов’ян. – К., 1972. – С. 88.
14 Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного
погляду // Нар. творчість та етнографія. – 1999. – № 5–
6. – С. 48.
15 Микитенко О. Сербські голосіння: поетичний та іс-
торико-географічний аналіз. – С. 112.
16 Українська душа. – К., 1992. – С. 42.
17 Історичні пісні. – С. 593.
http://www.etnolog.org.ua
|