Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі
У дослідженні прослідковуються діахронічні і синхронічні мотиви зародження та розвитку фразеологічного вислову «грати весілля», його семантику побутування в етнорегіоні Поділля....
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207107 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі / В. Щегельський // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 264-268. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207107 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2071072025-09-30T00:05:44Z Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі Щегельський, В. Фольклор У дослідженні прослідковуються діахронічні і синхронічні мотиви зародження та розвитку фразеологічного вислову «грати весілля», його семантику побутування в етнорегіоні Поділля. In the research, we convey the diachronic and synchronistic motifs of the origin and development of the phraseological saying «to perform a wedding» and its semantic existence in the ethnological region of Podillya. 2007 Article Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі / В. Щегельський // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 264-268. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207107 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Фольклор Фольклор |
| spellingShingle |
Фольклор Фольклор Щегельський, В. Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі Матеріали до української етнології |
| description |
У дослідженні прослідковуються діахронічні і синхронічні мотиви зародження та розвитку фразеологічного вислову «грати весілля», його семантику побутування в етнорегіоні Поділля. |
| format |
Article |
| author |
Щегельський, В. |
| author_facet |
Щегельський, В. |
| author_sort |
Щегельський, В. |
| title |
Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі |
| title_short |
Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі |
| title_full |
Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі |
| title_fullStr |
Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі |
| title_full_unstemmed |
Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі |
| title_sort |
етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на поділлі |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Фольклор |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207107 |
| citation_txt |
Етнокультурний зміст вислову «грати весілля» на Поділлі / В. Щегельський // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 264-268. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT ŝegelʹsʹkijv etnokulʹturnijzmístvislovugrativesíllânapodíllí |
| first_indexed |
2025-09-30T01:23:19Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:19:09Z |
| _version_ |
1844740409814679552 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 264
Валерій ЩЕГЕЛЬСЬКИЙ
ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ
ВИСЛОВУ ГРАТИ ВЕСІЛЛЯ
НА ПОДІЛЛІ
Досліджуючи тематику ігрових родинних
звичаїв подолян, звернемо увагу на таке обрядо-
дійство, як весілля.
Опрацьовуючи народознавчий питальник за
№ ІІ «Фразеологія основних українських обря-
дів», який є одним із напрямів пошуково-зби-
рацької роботи Начально-наукової лабораторії
етнології Кам’янець-Подільського державного
університету, помічено, що на запитання «Як на-
зивають весільний обряд (cправляти весілля;
стати на рушник; грати весілля)», у більшості
випадків збирачі-дослідники фіксують відповідь
мовців етнічного регіону – «грати весілля». За-
уважимо, що вживаний фразеологізм найбільш
правдиво відбиває дійсність висвітлювально-
го питання. Розглянемо мотивацію цього часто
вживаного вислову.
Пройшовши всі етапи змужніння, хлопці й ді-
вчата засвідчують себе перед старшими члена-
ми колективу своєю поведінкою, виявивши свої
найкращі риси, такі як кмітливість, енергійність,
вміння організовувати інших тощо. Коли ж на
їхні думки, пропозиції дорослі зважають вже не
на дитячі примхи, а з поваги, починається дорос-
ле життя, яке покладає на них певні обов’язки, а
також надає деякі привілеї. Молодь отримує до-
звіл на дорослі зібрання, під час яких разом з піс-
нями, танцями, розважається іграми, що являють
собою першооснову формування сімейних пар.
Як зазначав професор Х. Вовк, така форма спіл-
кування селянської молоді на Україні «… не має
в собі нічого обрядового, але надзвичайно тісно
зв’язана з розумінням весільних звичаїв … вони
і є місцем ближчої знайомости між молоддю, зна-
йомости, що провадить до шлюбу» [2, 195].
«Вечорнична хата з її гуртовими заняттями,
іграми, обрядами, піснями, спільною вечерею
тощо була немов прелюдією майбутнього сімей-
ного життя» [14, 327].
Дорослі ігри календарного циклу (весняного,
літнього, осіннього, зимового), знову ж таки, сво-
їм змістом і формою організації та проведення
спрямовані на формування сімейних пар (умо-
вами багатьох ігор є попарне різностатеве водін-
ня хороводних танців, симпатизування одне од-
ному, вибір уподобаного члена гри).
Велике емоційне підняття носять особливо
ігри Великоднього періоду. «Недарма великодні
ігрища вважали у народі справжнім ярмарком
наречених» [4, 168].
Для української хліборобської нації рік умовно
закінчувався восени, коли було зібрано врожай,
вільного часу більшало і як вінок усіх ігрищ мо-
лодих пар були весілля.
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 265
Отже, забави, які довгий час розігрувалися мо-
лоддю, трансформувалися в завершальну гру –
весілля.
Сучасний весільний обряд, як зазначають до-
слідники, пройшовши великий проміжок часу,
майже не розгубився. Проте розглядаючи його
етапи, а саме: перед весіллям, власне весільний і
післявесільний, нами помічено значне зменшен-
ня фрагментарності, що відповідно спричинило
й зменшення кількості головних учасників ігро-
вого дійства.
Ще з самого початку, тобто змовин, засилан-
ня старостів (ігрова майстерність старостів у
момент сватання є запорукою значного відсо-
тку ймовірності далі продовжити грати весілля),
хлопець і дівчина розпочинають гру, вік учасни-
ків якої не має обмеження.
Обрані молодий і молода стають головними ді-
йовими особами, відповідно на них і покладаєть-
ся обов’язок роздавати подальші ролі іншим її
учасникам, котрі їх заслуговують і у відповідний
момент мають виконати. Весілля – це упорядко-
вана гра, яка за етикетом і суспільною мораллю
українців не повторюється, тобто грається тіль-
ки раз у житті, хоча трапляються прикрі і неба-
жані винятки.
Отримавши ролі, старости, весільні батьки,
дружби, світилки і т. д. виконують незвичні для
буденного життя завдання, а це і є «колективні
символічні дії, здійснювані з нагоди найважливі-
ших подій у житті людини» [10, 44].
Узагальнено можна висловитися, що осно-
вна частина весільної гри це і є код до розумін-
ня продовження людського роду, саме ж весілля
є народна багатодієва гра за узвичаєними прави-
лами поведінки її учасників.
Від моменту «договору» (Кам’янець-Поділь-
ський р-н) і до «комори» триває основна гра ве-
сілля. Проте, як часто буває у реальному житті,
участь у грі беруть не всі, частина залишається
спостерігачами. А так, як на весіллі головні ролі
вже роздано і щоб не залишатися глядачами, гос-
ті грають у свої ігри, адже під час весілля у цен-
тральній грі виконавці ролями не міняються і не
замінюються.
На Поділлі, окрім традиційного запрошення на
весілля, тобто на веселість, можна почути: «За-
прошуємо на забаву», тобто на гру.
Пісні на весіллі не завжди звучать веселого ха-
рактеру, а от ігри, як буває завжди, ставлять собі
за мету розвеселити гостей, а у своїй семантиці
підтверджують саму назву події.
Зазвичай, враховуючи при цьому вживання
специфічних для кожної місцини міцних напо-
їв, розпочинається ще більш емоційне піднесен-
ня веселості, коли до основної гри підключають-
ся узвичаєні весільні ігри. Смисловою значиміс-
тю їх проведення є проектування сприйняття
споконвічних традиційних моментів подальшо-
го щасливого шлюбного життя і продовження
роду.
Із наявних зібраних матеріалів рукописного
фонду лабораторії етнології, які стосуються від-
повідей на питальник № ІІІ «Народні ігри та за-
бави», помічено, що найбільш поширеними ве-
сільними іграми є: «Перекоти яйце» [15], «Танок
з яйцем» [15; 17; 16], «Яйце» [18], а також «Танець
з віником» [19], «Віник» [22; 21; 22].
Назва цих ігор походить від предмета, який ви-
користовується у забаві.
Суть ігор з яйцем зводиться до того, щоб його
не розбити або не роздушити при перекочуванні
дівчиною-партнеркою з однієї штанини хлопця
в іншу [15; 17], чи в утримуванні яйця парою під
час танцю лобами [15;17]. Яйце, як відомо, один
із найдавніших символів. Це «символ зароджен-
ня Всесвіту, … цілісності» [11, 252]. Воно уосо-
блює життя, сонце. Яйце має всередині зародок,
що і символізує початок нової сім’ї. Звісно, що
розбити його у такий момент прикро і ганебно
для себе і зневажливо для молодих.
Як зазначено у працях науковців, «Один з пер-
ших дослідників весільної обрядовості Й. Лозин-
ський вказував, що подекуди поряд із випече-
ними птахами, випікають яйця, або впікають їх
у коровай: «Тиї яйця спеченії служат заслюбле-
ним за присмачок і за знак будучної множности»
(тобто плідності)» [9, 200].
Символічний сенс несе не тільки яйце, а й кур-
ка (курка-несучка), яка є символом плодючості.
Важливо підкреслити, що запрошенні гості серед
інших подарунків обов’язково приносили також
курку, яка уже у післявесільний період зужива-
лася гуртом.
У фондових записах лабораторії етнології наяв-
ні осучаснені варіанти гри «Перекоти яйце» [15],
коли замість яйця учасники послуговуються по-
мідором (с. Лисівці Теофіпольського р-ну), склян-
кою горілки (с. Жердя Чемеровецького р-ну).
У весільних забавах використовуються й інші,
так само архаїчного походження, предмети. Вони
не випадкові, а несуть у собі ідею продовження
людського роду. Зокрема, роль віника як знаряд-
дя домашнього вжитку в іграх «Віник» [21; 22;
23], «Танець з віником» [19; 20] не менш симво-
лічна.
На Поділлі поширений такий фразеологізм, як
«будеш ходити (гуляти) до старих віників». Це
стосується хлопця (або й дівчини), які довгий час
не одружуються. А ще цей вислів є однією з форм
прокляття. У першому трактуванні віник сим-
волізує холостяцьке життя. Танцюючи з віником
у грі, коли решта учасників мають пару та праг-
нення до сімейного життя, заохочує гравця до ді-
євості: чим швидше передати його в інші руки і
взяти собі пару. Якщо ж грають і одруженні, вони
теж стараються позбутися його, щоб не накли-
кати шкоди своєму сімейному життю. Люди «ві-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 266
рять, що старим віником можна накликати хво-
роби (особливо безсоння і нічний плач дитини),
свари: його підкидають у хату, на город, переки-
дають через дах, підкладають у «візок» молодого
і молодої, «щоб усе життя сварилися», кидають
услід людині для наведення причини» [3, 75].
Як ми спостерігаємо в одному із варіантів за-
пису [20], особа, котра аж чотири рази під час
гри підряд залишається з віником, мусить задо-
брити громаду, виконавши завдання жертовно-
го характеру, якого загадують учасники гри чи
музики. Як колись у язичницькі часи, люди звер-
талися по допомогу до друїдів, несучи пожертву,
так і учасник, який програв, виконує «фант»-по-
жертву музикантам, задобрюючи їх для подаль-
шої гри. Зазначимо, що музики володіють магією
психологічного впливу на людей і мають здат-
ність керувати громадою. «Музикант («музика»),
вважали в народі, може дати «дання», бо знаєть-
ся з чортом» [1, 156]. Ліками, що можуть допо-
могти, є «непочата» вода. «Така вода може вря-
тувати навіть від «дання» – за умови, що хворий
знайде доброго музику, принесе правим чоботом
з його ноги води, добра баба примовить цю воду,
і він вип’є» [1, 155].
Неперевершена у веселості і вигадках є весіль-
на танкова гра «Каратута» [26], «Ремінець» [27],
«Гандзя» [28], «Вербунка» [12, 299], що майже од-
нотипні щодо форми її проведення.
Як зазначають записувачі цих ігор, що «У цю
гру грають тільки дорослі, оскільки вона вияв-
ляє неабиякі больові якості» [28], переважно чо-
ловіки [26]. У вище названих дієвостях ремінь як
атрибут чоловічого одягу виступає спонукачем
до дії. За головного, отамана, обирається ініціа-
тивний, хитрий на видумки, у більшості випадків,
чоловік, проте могла бути й «жінка спритна» [28].
Учасники гри розміщуються оди за одним позаду
отамана і під музику виконують усе те , що каже
чи робить він. У разі, хто не повторить вдіяного
або зробить, але не так, отримує удар ремінцем.
Можуть обиратися і «судці», котрі вершать суд
і призначають «кару» [12, 299].
Наслідуючи рухи і дії водія, учасники гри сим-
волізують колообіг життя. Все на світі повторю-
ється – і рухи, і дії, одні покоління помирають,
інші народжуються, і так безперервно. Взірцеві
дійства мають зразково відтворюватися. У грі за
правильно виконану дію виступає кара ремін-
цем, а у життєвих ситуаціях буває більш сувора.
Зауважимо, що ця гра побутує на всій Галиць-
ко-Подільській території у багатьох варіантах
щодо самої назви та незначних відмінностей у
формі її проведення.
На весіллі заповзяті хлопці, любителі переві-
рити свою здатність до випивки, активно беруть
участь у грі «Танець з пляшкою» [25].
Під швидку музику, танцюючи у колі, хлоп-
ці передають з рук в руки пляшку горілки, ке-
лих і кільце ковбаси. На кому зупиниться музи-
ка, той має випити горілки і закусити ковбасою.
Буває, що музиканти, хитрі люди, обирають одну
«жертву», і як «догодять» зо три рази, то гравець
вибуває з гри.
Такий «показовий в цьому плані стереотип
п’яницького агону (змагання), суть якого поля-
гає в тому, щоб, хизуючись своєю витривалістю,
випити на людях якомога більше» [5, 63], як за-
значають дослідники, співзвучний із гуляннями
запорожців після військових походів, у яких «ко-
зак таким чином виявляв особливого роду моло-
децтво, особливий погляд на життя … – існувати
задля веселощів і радості» [6, 63].
Своєю «живучістю» ігри завдячують тим, хто
їх розшукує, записує, а ще більше тим людям, які
фіксують їх у своїй пам’яті, є їхніми організато-
рами і неперевершеними народними акторами-
аматорами.
Так, у монографічному дослідженні Г. Танцюри
«Весілля в селі Зятківцях» зазначено, що «весіль-
ні гри, подані тут, досить популярні. Найкращи-
ми виконавцями були: Микола Лесь (Лісовий) і
Андрій Тилимонович Важейло (їм було під 50 ро-
ків). За ці гри їх спеціально просили на весілля.
Микола Лесь, хоч і зовсім глухий, але артистично
виконував ролі Шевця, Попа. Андрій Важейло –
ролі Мельника, Шевця, Смерті» [13, 389].
У рукописних фондах Навчально-наукової ла-
бораторії етнології зберігається запис весільної
«Гри з макогоном», яка зафіксована безпосеред-
ньо у момент її «живого» відтворення. Надзви-
чайно емоційна і весела гра, яку ставив на весіллі
її знавець, популяризатор, людина доброї душі і
веселої вдачі Мельник Віктор (м. Кам’янець-По-
дільський), котрий перейняв її від свого діда –
весільного музики. Гру проводять після першого
застілля, під час танців. Вік учасників – молодь
та старші (з боку молодої – жіноча шеренга, від
молодого – чоловіча), кількість – парна. Голо-
вним атрибутом, яким користується організа-
тор, є макогін. У ритм веселої музики, здебільшо-
го «польки», макогін, без допомоги рук, переда-
ється з однієї шеренги в іншу. Спочатку з позиції
«макогін на плечі зажатий головою», далі «мако-
гін під пахвою» і «макогін між ногами» [24]. Ігро-
ва поведінка учасників носить еротично-симво-
лічний характер. Макогін символізує чоловічий
статевий орган, що є прямим наслідуванням фа-
лічного культу.
Досліджуючи прадавній весільний танець-
гру «Журавель», О. Курочкін у своїй розвідці за-
значає, що «під час його виконання дозволялися
жести й поведінка, які в інший час були б оцінені
як відверто аморальні й непристойні» [7, 57], що
і спостерігається у вище наведеній грі.
У більшості подільських населених пунктах на
другий день весілля, у понеділок, коли основна
гра закінчилася, слідує її продовження, насиче-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 267
не не менш цікавими ігровими моментами. По-
різному на Поділлі називають таке дійство: «по-
неділкування» «поправка», «складчина», «хлі-
бини», «чоботи». Семантика назви закладена у
самому ж вислові. У понеділок – «весілля нави-
воріт», на посміховисько, аби забавити найближ-
чих гостей (рідню, сусідів учасників весільного
дійства). Також може завітати сільський дотеп-
ний дядько-жартівник із словами: «Десь я вчора
тут забув свою кепку (чи шапку)».
Головними героями у понеділковій грі знову ж
виступають «молодий» і «молода» або «дурна мо-
лода», «перебрані». Ролі «молодих навпаки» ви-
конують вдалі до різних «фокусів» гості (буває,
що їх спеціально запрошують на весілля). «Мо-
лодий» – це малого зросту повненька жінка в чо-
ловічій одежі; «молода» – високий, худий чоло-
вік, одягнений у жіноче на зразок молодої, у фаті.
Обоє загримовані так, щоб не впізнати. У такому
маскараді гра має неабиякий успіх і веселість. Як
засвідчують фондові відео матеріали лаборато-
рії етнології, а також власні спостереження авто-
ра статті «молоді» у супроводі гостей забавляють
сільчан. Колективне вживання спиртних напоїв
знімає буденну скованість. У багатьох випадках
обов’язковим є демонстрація чоловічих принад
(велика морква, кукурудза із двома буряками чи
картоплинами, що є атрибутами фалічного сим-
волу, «уособлення плодючості, творення» [3,5-
54), які начіплюють на одежу «молодого» в соро-
міцьких місцях.
Прикро, що є мало наукових розвідок тако-
го характеру. Ще «у 20-х роках XX ст. академік
М. Грушевський, солідаризуючись з Х. Вовком,
мусив визначити, що на перешкоді досліджен-
ням оргіастичного елементу весілля «ставали і
цензурно-поліційні заборони і власна прюдерія
збирачів» [8, 53].
Записати таку інформацію раніше було важко
через небажання оповідачів розмовляти на такі
«непристойні» теми. Нині, при допомозі сучасної
фіксувальної техніки, ми маємо більше можли-
востей володіти таким малодослідженим матері-
алом.
Чоловіки, «поправивши своє здоров’я», у поне-
ділок «підносять на ура», посадивши на стілець,
по черзі рідних молодих, кухарку, при цьому за-
питують, що вони дають у викуп. Вимагаючи
символічний викуп, хлопці підкидають їх угору
до тих пір, поки не почують позитивну відповідь.
Буває так, що вони опираються, тоді їх можуть
перекинути зі стільця або навіть вкинути в річку.
Така форма забави є подякою і шаною тим, хто
найбільше подбав про успішне проведення ве-
сілля.
Подібне нагадує про давнішню поведінку лю-
дей в разі гарного збору врожаю чи полювання.
Отже, за все добре потрібно дякувати – мораль,
що своїм корінням сягає у глибину віків.
Підсумовуючи сказане, слід відзначити, що
сутність семантики фразеологічного вислову
«грати весілля», який широко вживається мов-
цями етнорегіону Поділля, пов’язана із поняттям
гра, адже з самого початку весільного дійства і до
його завершення відбуваються добре організо-
вані, розгорнуті ігрові забави, які в своїй основі
мають віками упорядковану і збережену тради-
ційність.
Література та джерела
1. Болтарович З. Є. Народна медицина українців. – К.,
1990. – С. 155, 156.
2. Вовк Х. Студії з української етнографії та антрополо-
гії. – К., 1995. – С. 195.
3. Войтович В. М. Українська міфологія. – К., 2002. –
С. 554; С. 75.
4. Курочкін О. В. Громадський побут і звичаєвість //
Культура і побут населення України: Навч. посібник /
В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – 2-е
вид., доп. та перероб. – К., 1993. – С. 168.
5. Курочкін О. В. Пили, п’ють і будуть … пити? (етнічні
стереотипи алкогольної комунікації) // Берегиня. –
2001. – № 4. – С. 63.
6. Там само. – С. 63.
7. Курочкін О. В. Прадавній весільний танець-гра «Жу-
равель» («Бусел») // Берегиня. – 2001. – № 4. – С. 57.
8. Там само. – С. 53.
9. Лановик М. Б., Лановик З. Б. Українська усна народна
творчість: Підручник. – К., 2001. – С. 200.
10. Мельничук Л. С. Українське народознавство: Мето-
дичні матеріали з курсу українського народознавства
для студентів очної і заочної форми навчання, вчите-
лів шкіл. – Вінниця, 2001. – С. 44.
11. Словник символів культури України / За заг. ред.
В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. – К.,
2002. – С. 252.
12. Танцюра Г. Весілля в селі Зятківцях / Упоряд., ред.
М. К. Дмитренко, Л. О. Єфремова. – К., 1998. – С. 299.
13. Там само. – С. 389.
14. Українознавство: Посібник / Уклад.: В. Я. Мацюк,
В. Г. Пугач. – К., 1994. – С. 327.
15. Зап. 17.08.2000. Позднякова Наталя Василівна від Ку-
зик Марії Федорівни, 1837 р. н., освіта середня, укра-
їнка, у с. Бабино Старосинявського р-ну Хмельниць-
кої обл. // Рукописні фонди Навчально-наукової ла-
бораторії етнології Кам’янець-Подільського держав-
ного університету. Папка тематичного питальника
№ ІІІ «Народні ігри та забави» (Далі скорочено: Р. Ф.,
п. № ІІІ).
16. Зап. 22.07.2000. Гордій Оксана Іванівна від Посикалю-
ка Казиміра Юхимовича, 1935 р. н., освіта 4 кл., буді-
вельник, українець, у с. Оринин Кам’янець-Поділь-
ського р-ну Хмельницької обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
17. Зап. 21.07.2000. Тарасова О. В. від Поліщук Марії Ан-
дріївни, 1918 р. н., освіта середня, агроном, українка, у
с. Яворівці Красилівського р-ну Хмельницької обл. //
Р. Ф., п. № ІІІ.
18. Зап. 21.07.2000 р. Тарасова О. В. від Поліщук Марії
Андріївни, 1918 р. н., освіта середня, агроном, укра-
їнка, у с. Яворівці Красилівського р-ну Хмельницької
обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
19. Зап. 01.12.2002. Бабич Галина від Яблонської Лариси,
1974 р. н., у с. Кульчинки Красилівського р-ну Хмель-
ницької обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
20. Зап. 25.06.2001. Яремчук Наталя Володимирівна від
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 268
Стінкової Дарії Антонівни, 1943 р. н., освіта середня,
штукатур, українка, у с. Королівка Борщівського р-ну
Тернопільської обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
21. Зап. 28.08.2000. Позднякова Наталя Василівна від Яре-
мус Зої Трохимівни, 1954 р. н., освіта середня, україн-
ка, у с. Бабино Старосинявського р-ну Хмельницької
обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
22. Зап. 22.07.2000. Гордій Оксана Іванівна від Посикалю-
ка Казиміра Юхимовича, 1935 р. н., освіта 4 кл., буді-
вельник, українець, у с. Оринин Кам’янець-Поділь-
ського р-ну Хмельницької обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
23. Зап. 21.07.2000. Тарасова О. В. від Поліщук Марії Ан-
дріївни, 1918 р. н., освіта середня, агроном, українка, у
с. Яворівці Красилівського р-ну Хмельницької обл. //
Р. Ф., п. № ІІІ.
24. Зап. 2004. Щегельський Валерій Васильович від Мель-
ника Віктора Володимировича, 1964 р. н., освіта вища,
ветеринарний інспектор, у м. Кам’янець-Подільський
Хмельницької обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
25. Зап. 22.11.2006. Гудима Вадим Валерійович, 1980 р. н.,
освіта вища, старший лаборант Навчально-наукової
лабораторії етнології Кам’янець-Подільського дер-
жавного університету, українець, у с. Посухів Терно-
пільської обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
26. Зап. 16.08.1999. Присяжна Марія Богданівна від Се-
реди Ганни Іванівни, 1939 р. н., освіта середня, медсе-
стра, українка, у с. Пробіжна Чортківського р-ну Тер-
нопільської обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
27. Зап. 02.11.2000. Анкудінова Наталія Михайлівна від
Гах Йосипи Григорівни, 1926 р. н., член ланки, укра-
їнка, у с. Сорока Гусятинського р-ну Тернопільської
обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
28. Зап. 26.11.2003. Зюбрій Алла Михайлівна від Про-
копій Анастасії Федорівни, 1930 р. н., освіта середня,
колгоспниця, українка, у с. Сокиринці Чемеровецько-
го р-ну Хмельницької обл. // Р. Ф., п. № ІІІ.
У дослідженні прослідковуються діахронічні і
синхронічні мотиви зародження та розвитку фра-
зеологічного вислову «грати весілля», його семан-
тику побутування в етнорегіоні Поділля.
Summary
In the research we convey the diachronic and synchro-
nistic motifs of the origin and development of the phraz-
eologic saying «to perform a wedding», its semantic exis-
tance in ethnologic region of Podillya.
http://www.etnolog.org.ua
|