Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці
У статті розглядаються існуючі методики структурно-семантичних досліджень та сучасні тенденції їх застосування.
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207108 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці / О. Собецька // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 251-255. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207108 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2071082025-09-30T00:11:14Z Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці Собецька, О. Фольклор У статті розглядаються існуючі методики структурно-семантичних досліджень та сучасні тенденції їх застосування. This article deals with existing methods of structural-semantic studies and identifies modern trends of their application. 2007 Article Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці / О. Собецька // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 251-255. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207108 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Фольклор Фольклор |
| spellingShingle |
Фольклор Фольклор Собецька, О. Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці Матеріали до української етнології |
| description |
У статті розглядаються існуючі методики структурно-семантичних досліджень та сучасні тенденції їх застосування. |
| format |
Article |
| author |
Собецька, О. |
| author_facet |
Собецька, О. |
| author_sort |
Собецька, О. |
| title |
Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці |
| title_short |
Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці |
| title_full |
Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці |
| title_fullStr |
Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці |
| title_full_unstemmed |
Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці |
| title_sort |
структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Фольклор |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207108 |
| citation_txt |
Структурно-семантичні дослідження фольклору у сучасній європейській науці / О. Собецька // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 251-255. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT sobecʹkao strukturnosemantičnídoslídžennâfolʹkloruusučasníjêvropejsʹkíjnaucí |
| first_indexed |
2025-09-30T01:23:59Z |
| last_indexed |
2025-10-01T01:19:15Z |
| _version_ |
1844740416212041728 |
| fulltext |
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 251
СОБЕЦЬКА Олеся
Київ
СТРУКТУРНОСЕМАНТИЧНІ
ДОСЛІДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ
У СУЧАСНІЙ
ЄВРОПЕЙСЬКІЙ НАУЦІ
Убагатьох гуманітарних та соціальних на-
уках зростає інтерес до вивчення зв’язного
тексту, або дискурсу. Зацікавленість цією про-
блемою виникла на межі 1970-х років, але має
давні витоки. Понад 2000 років тому у кла-
сичній поетиці та риториці були розроблені
структурні моделі текстів поезії, драми, полі-
тики та права (Wellek, 1955; Wimsatt & Broo-
ks, 1957; Lausberg, 1960; Corbett, 1971). Розро-
блена класичною риторикою концептуальна
система залишалася неперевершеною майже
до поширення структуралізму в лінгвістиці,
поетиці та антропології наприкінці 1960-х ро-
ків Попередниками структуралізму на ран-
ньому етапі був так званий російський фор-
малізм (Erlich, 1955) і чеський структуралізм
(Ihwe, 1972; Culler, 1975), що виникли у період
між двома світовими війнами. Так, праця ро-
сійського фольклориста В. Проппа, присвяче-
на дослідженню російських казок (1928), ста-
ла зразком структурного підходу до вивчення
зв’язного тексту, який 30 років по тому взяли
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 252
на озброєння французькі антропологи та до-
слідники літератури: Леві-Строс, Барт, Бре-
мен, Тодоров, Греймас та ін. [5, 153]
Мета нашої статті – розглянути існуючі мето-
дики структурно-семантичних досліджень та
простежити сучасні тенденції їх застосування.
Певна річ, В. Пропп мав немало попередни-
ків, і серед них Фердінанд де Соссюр із його
дослідженням у сфері германського епосу про
Ніберлунгів. Однак праця Проппа і сьогод-
ні зберігає значимість першоджерела. Більша
частина робіт, що вважаються структурними
дослідженнями зв’язного тексту, на справді
походять із «Морфології казки»: їх автори або
використовують методику Проппа, вносячи
до неї якісь другорядні корективи, або, навпа-
ки, намагаються заперечити основи цього ме-
тоду [3, 472].
У своїх роботах В. Пропп звернув увагу на
однаковість чарівних казок і показав, що всі
вони будуються за одними й тими ж, досить
жорсткими законами. Сюжет будь-якої з них
можна описати послідовністю функцій (за-
гальна кількість 31), що стоять за текстовими
фрагментами абстракцій, які показують їх роль
у сюжеті. Не завжди всі функції наявні, але їх
кількість обмежена і порядок, в якому вони ви-
ступають незмінний. Сталим виявився і набір
ролей (числом 7), на які поділяються конкретні
казкові персонажі зі своїми атрибутами. Вели-
ке значення для структурного підходу має від-
криття В. Проппом парності (бінарності) біль-
шості функцій (заборона – порушення заборо-
ни, боротьба – перемога тощо).
Французький етнограф–структураліст К. Ле-
ві – Строс спробував застосувати в досліджен-
ні фольклору принципи структурної лінгвіс-
тики. Він вважав міф феноменом мови, що
проявляється на більш високому рівні, ніж
фонеми, морфеми і семантеми. Міфеми – це
великі конститутивні одиниці, які слід шу-
кати на рівні речення. Якщо розбити міф на
короткі речення і відповідно рознести їх на
картки, то виокремлюються певні функції і в
той же час виявляється, що міфеми мають ха-
рактер відносин (кожна функція приписана
до певного суб’єкта). Справжні конститутив-
ні одиниці міфу проявляють свою значимість
не як ізольовані відносини, а лише як зв’язки,
комбінації відносин, що мають два виміри –
діахронічний і синхронічний.
Слідом за Леві – Стросом І. Бюхлер і Г. Сел-
бі у монографії «Формальне вивчення міфу»
розглядають міф не як окрему розповідь, а як
безліч реальних і потенційних варіантів, до-
сліджуючи механізм породжуючих граматик
для побудови парадигматичної моделі міфу.
Метою роботи є вивчення системи семан-
тичних опозицій отриманого «метаміфу».
Якщо міф – це мова, або якщо міф має будову,
схожу на будову мови, то можна встановити
відповідність між теорією Леві – Строса і те-
орією породжуючих граматик Н. Хомського.
Автори впевнені, що тут має місце, щось біль-
ше, ніж проста аналогія. Як ілюстрацію засто-
сування такої теорії автори будують моделі
парадигматичної композиції різних міфів, у
тому числі варіантів міфу «Діяння Асвідаля»,
який проаналізував К. Леві – Строс, а також
інших досить відомих міфів [12, 473–474].
Заслуговує на увагу цикл робіт французь-
кого дослідника А. Греймаса. У статтях «Ро-
сійська народна казка, функціональний ана-
ліз» (1965), «Елементи теорії інтерпретації
міфологічної розповіді» (1966), а також у від-
повідних частинах «Структурної семантики-
» (1966) Греймас використовує англійський
переклад праці В. Проппа для розробки дея-
ких аспектів лінгвістичної семантики. Він на-
магається синтезувати методики Проппа та
Леві – Строса, синтагматику і парадигматику
за рахунок обробки схеми В. Проппа засоба-
ми логіки та семантики. У своєму аналізі каз-
ки Греймас бере за основу метод В. Проппа,
доповнюючи та «коректуючи» його за допо-
могою теорії Леві – Строса, а аналізуючи міф,
навпаки, виходить з теорії Леві – Строса, до-
повнюючи її методом В. Проппа [9, 447–452].
П. Маранта та Е. Кьонгас-Маранда у стат-
ті «Структурні моделі в фольклорі» перевіри-
ли можливість застосування формули Леві-
Строса до творів різних жанрів фольклору і
проблем бінарності процесів фольклорного
мислення, що випливає з його методу. Були
проаналізовані ліричний вірш, легенда, за-
мовляння, шванк, загадка, міф, прислів’я, по-
вір’я. Автори дійшли висновку, що формула
Леві-Строса відповідає структурі міфу, але,
щоб описати увесь використаний матеріал,
необхідно ввести ще три формули. Хоча фор-
мула Леві-Строса стосувалися міфів, та вона
може бути використана для деяких інших
жанрів [8, 198, 250].
К. Бремон намагався за допомогою аналі-
зу В. Проппа загальні правила розгортання
будь-якого сюжету. Крім того, він концен-
трувався на логіці розповіді, на синтаксису
людських вчинків, дотримуючись думки, що
функція (яку він відносив до того ж рівня,
що і В. Пропп) справді є «атомом розповіді»,
а з групи таких атомів складається розповідь.
Бремон зводить кількість узагальнених каз-
кових функцій до шести. Він досліджує фор-
мальну модель аналізу і класифікації епізодів
чарівної казки, включаючи як синтагматич-
ний, так і парадигматичний її розгляд. Ав-
тор пропонує вважати функцією не лише ак-
цію персонажа, а й взагалі будь-яку подію, що
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 253
сталося з одним або декількома персонажа-
ми, в якій вони беруть участь як суб’єкти, чи
об’єкти. Крім того, модель враховує, яку роль
відіграє персонаж у визначеній таким чином
функції. Зважаючи на численні випадки по-
двійного та потрійного значення, що відпо-
відає подвійному морфологічному значенню
функції в моделі Проппа, Бремон відмовля-
ється від послідовного запису її будує струк-
турну схему, де функції пов’язані між собою
причинно-наслідковими і тимчасовими зв’яз-
ками. На думку автора, його модель дозволяє
класифікувати казки в залежності від виду та
складності побудованих таким чином струк-
турних схем; ця модель придатна для аналізу
не лише французьких казок, а для усіх казок з
сильним етичним компонентом [1, 49–76].
Розробку структур Греймаса і Бремона було
продовжено в статтях В. Роже та Ж. Куртеса.
Відштовхуючись від виділення суб’єк-
та і об’єкта в кожній дії чи послідовності дій,
Х. Ясон у циклі робіт, присвячених струк-
турі фольклорних текстів, розвиває модель,
що базується на аналізі розповіді за крока-
ми. Для створення цієї моделі автор пропонує
два види базових одиниць: акція (тобто дія)
і казкова роль, за допомогою якої задається
поняття функції. Функція – це одиниця, що
складається з однієї акції та двох абстрактних
ролей – героя і дарувальника. Кожна з вказа-
них ролей може бути або суб’єктом, або об’єк-
том даної акції. Три функції формують крок,
де кожна з функцій отримує одне з наступних
значень: стимул, відповідь чи результат. Ав-
тор зауважує, що вони набувають вказаних
значень лише в межах кроків; за межами кро-
ків функція не має значення. Казка може мати
один або декілька кроків. В межах одного кро-
ку роль персонажа постійна, але від кроку до
кроку вона може змінюватись, так що один
персонаж виступає то в ролі дарувальника, то
в ролі героя. Елементи розповіді, які не потра-
пляють до опису кроку, вважаються зв’язка-
ми [2, 468–9].
Слідом за Проппом Б. Кербеліте, розгляда-
ючи будову казкового сюжету, дослідила епі-
зоди, що входять до нього, і показала можли-
вість їх структурного опису. Вона окреслює
власні наративні одиниці та подає їх класифі-
кацію. Автор пропонує в якості одиниці нара-
тивного аналізу використовувати «елементар-
ні сюжети», визначення яких є досить форма-
лізованим, і класифікує їх в залежності від на-
мірів героя. Елементарний сюжет, на думку
Кербеліте, складається з початкової ситуації,
однієї або декількох акцій персонажів розпо-
віді, серед яких вирізняється головна акція ге-
роя, що визначає весь елементарний сюжет,
та кінцевої ситуації. В кожному елементарно-
му сюжеті беруть участь, як правило, дві чи
більше діючих осіб (герой і антипод), можли-
ва участь другорядних персонажів, що, однак,
не враховуються на більш абстрактному рів-
ні аналізу. Визначення та систематизація на-
мірів, або цілей головних героїв можуть бути
основою для класифікації елементарних сю-
жетів. Зокрема, це прагнення до свободи від
чужих чи до панування над ними; добування
засобів існування чи об’єктів, що створюють
зручність; прагнення до рівноправного чи ви-
сокого становища в сім’ї, роді чи суспільстві;
пошук нареченої чи нареченого; прагнення до
цілісності та повноцінності роду чи сім’ї. Та-
ким чином, класифікація типів елементарних
сюжетів, яку автор розробила на матеріалі ли-
товських чарівних казок, може бути основою
для словника структурно-семантичних еле-
ментів розповіді у різних народів [7, 50–64].
К. Брето та Н. Заньолі у статті «Множин-
ність змісту та ієрархія підходів при аналі-
зі магрибської казки» вважають за необхідне
визначити синтетичну одиницю членування
тексту. Ця одиниця не що інше, як зв’язок між
двома персонажами даного тексту. Вибір цієї
одиниці, яку називають діадою, формулює на-
ступний постулат: кожна казка має принаймні
одну діаду, і, відповідно, кожен персонаж вхо-
дить принаймні до однієї діади. Щодо персо-
нажів, вони визначаються як «істоти», необ-
хідною і достатньою характеристикою яких є
вияв у певний момент розповіді мінімальної
ініціативи. Діади входять до тексту у вигляді
певної кількості фраз, які називають реаліза-
ціями. Діадні реалізації можуть бути розділе-
ні на обмежену кількість діадних моментів, а
саме: 1) конституювання діади; 2) функціону-
вання діади; 3) криза конституювання; 4) кри-
за функціонування; 5) загальна криза; 6) руй-
нування діади. Діадні моменти створюють
модель усіх можливих сполучень та порядку
їх появи. Автори розглядають текст казки як
послідовність ситуацій, що визначаються руй-
нуванням старої діади чи конституюванням
нової. За допомогою діадних моментів можна
без звертання до значення виявити формаль-
ну динаміку тексту, визначити зміст казки як
ієрархію різних семантичних кодів [4, 169–17-
0,181–182].
С. Фотіно та С. Маркус у статті «Граматика
казки» намагаються дослідити можливість
використання принципу полісемії художньо-
го тексту із дотриманням вимог наукового
аналізу цього тексту. Для дослідження автори
використали не власне наративні елементи, а
механізм побудованих на їх основі породжую-
чих граматик по типу Хомського та безкінеч-
ного продовження казкового тексту. В стат-
ті подається аналіз казок різних типів: чарів-
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 254
ної, побутової, анекдота. Пропонується ме-
ханізм створення деяких румунських казок,
а також механізм безкінечного продовження
цих казок, що могло б прояснити їх структу-
ру. Автори вважають, що породжуюча грама-
тика реалізує безкінечне продовження тексту,
а кожній казці приписується безліч граматик,
що і демонструється в статті. Першим етапом
аналізу є опис казки у вигляді послідовних
сегментів-подій (для кожного тексту своїх).
За допомогою семантичного рівняння – ско-
рочення та поєднання – сегменти події пере-
творюються на наративні, що описують події
в загальному вигляді. Це дозволяє зрозуміти
побудову казки та виявити елементи повто-
рюваності, симетрії тощо. Виділені одиниці є
досить абстрактними і залежать від характеру
прочитання. Недолік цієї спроби формально-
го критерію для аналізу казок, на думку авто-
рів, полягає в тому, що при виділенні сегмен-
тів-подій і подальшому їх ототожненні, існує
досить високий рівень суб’єктивності, а це не
дозволяє з впевненістю користуватися даним
критерієм [13, 275–313].
Б. Холбек, роботи якого розглянуті в статті
А. Рафаєвої, намагається простежити вплив
парадигматичних законів побудови росій-
ської чарівної казки на послідовність казко-
вих дій. Він використовує у своєму досліджен-
ні, як і Мелетинський та його колеги, принцип
семантичної опозиції. Для порівняння він за-
стосовує систему координат, що утворюється
трьома базовими опозиціями: низький – ви-
сокий (за соціальним станом), чоловічий –
жіночий, молодий – дорослий. Початкова і
кінцева ситуації чарівної казки за всіма трьо-
ма опозиціями протиставлені одна одній. За
допомогою тих же опозицій автор пропонує
описувати діючих осіб: наприклад, наречена –
молода жінка, що займає високе становище.
На думку Холбека, синтагматична побудова
казки підпорядкована парадигматичній, тоб-
то різні епізоди, що описують рух до тих чи
інших вісей координат, можуть у деяких меж-
ах мінятися місцями, тоді як порядок функ-
цій, що описує той чи інший рух, залишається
незмінним [12, 472–473].
А. Дандіс проводив дослідження структур-
ної типології індійських казок Північної Аме-
рики. Автор застосував до індійських казок
проппівську морфологічну схему, частково
використовуючи термінологію та теоретич-
ні принципи роботи К. Пайка «Мова у відно-
шенні до поєднаної теорії структури людської
поведінки». Проппівську функцію автор за-
мінює мотивемою, де поєднуються значення
мотиву і алломотиву, і тоді казки визначають-
ся як послідовність мотивем. Мотивемні ко-
мірки можуть заповнюватися різними моти-
вами, а конкретні, альтернативні для даної ко-
мірки мотиви можуть бути названі алломоти-
вами. За допомогою цієї комбінованої проп-
півсько-пайківської структурної схеми Дан-
дісу вдалося виявити в індійських казках ряд
чітких структурних моделей [6, 185–186].
Питання про можливість системного підхо-
ду у вивченні dramatis personae порушує Е. Но-
вик у статті «Система персонажів російської
чарівної казки». Автор вважає доцільним роз-
межувати такі рівні, як рівень діючих осіб, чи
діячів (герой, шкідник, помічник і т. п.), і влас-
не персонажів, тобто дійових осіб за їх семан-
тичним визначенням. За мету ставиться опис
dramatis personae чарівної казки незалежно від
ролі, яку вони виконують в сюжеті. Персона-
жі розподіляються на групи, які базуються на
протиставленні чотирьох головних семантич-
них сфер: 1) індивідуальної, 2) сімейної, 3) со-
ціального стану, 4) просторової. Новик прихо-
дить до висновку, що для сюжетного функціо-
нування персонажа важливо не тільки те, яку
роль він виконує, а й те, які семантичні озна-
ки він має, бо саме вони відповідають тим кон-
фліктам, у яких даний персонаж бере участь.
Семантичні ознаки персонажа не лише визна-
чають характер казкової колізії, вони можуть
змінюватися у розвитку сюжету, бо персонаж
є складним набором ознак, які легко розпада-
ються і утворюють нові. Ця здатність структу-
ри персонажа робить її «зручною» для функ-
ціонування за законами казкової розповіді
[11, 214–216, 246].
Семантиці фольклорного тексту присвяче-
на стаття С. Неклюдова («Семантика фоль-
клорного тексту та знання «традицій»», 2005).
Автор вважає, що на основі постулату про
паралелізм двох планів мови – плану зміс-
ту та вислову – формується сфера знань, яку
можна назвати структурною семантикою.
Наративна подія (з усіма її комунікативними
елементами) повинна аналізуватися у повно-
му комунікативному контексті. Автор подає
типи контекстів за М. Хоппалом, а саме: лінг-
вістичний, візуальний, соціальний, когнітив-
ний. А «значення» епосу, що виконується,
не лише в його «змісті» (тобто, про що роз-
повідається), але і в функції (для чого це ро-
биться), при цьому сам «зміст» тексту зовсім
не обов’язково пов’язаний із його функцією.
Автор вважає, що знання традицій немож-
ливо звести до «колекції текстів». Щоб зрозу-
міти зміст повідомлення взагалі, а особливо
фольклорного твору, який виконується, слід
знати набагато більше того, що є в поверхне-
вій структурі тексту; до того ж інформація
отримана з повідомлення чи його фрагмента,
набагато повніша за ту, яку можна отримати
лінгвістичним шляхом [10, 22–41].
http://www.etnolog.org.ua
Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 255
Методи Проппа, викладені в «Морфології
казки», застосовувались не лише для струк-
турного аналізу казок. Їх використовували в
дослідженнях штучного інтелекту для синте-
зу чарівних казок Шелдон Клейн, М. Гаазі-Ра-
попорт, Д. Поспєлова, Е. Семенова та ін.
І. Ревзин у статті «Про загальносеміотичне
тлумачення трьох постулатів Проппа» пропо-
нує дану методологію для робіт, присвячених
семіотиці тексту.
Н. Зоркая представляє інший приклад ви-
користання методології – для аналізу фільмів.
Дослідниця проаналізувала понад дві тисячі
фільмів російського виробництва, створених
у 1900–1910 роках, визначаючи функції, мето-
ди побудови сюжетних схем тощо.
У статті А. Дандіса «Про морфологію гри:
вивчення структури невербального фолькло-
ру» порівнюється структура казки та струк-
тури дитячої фольклорної гри [12, 477–483].
У наш час кількість праць, у яких застосо-
вують структурні методи, досить велика. Од-
нак (як відзначають різні автори, наприклад,
А. Рафаєва), в них робіт переважають дослі-
дження окремих проблем (наприклад аналіз
окремих типів текстів).
Отже, той факт, що відмінні на поверхнево-
му рівні тексти можуть утворюватись одними
й тими ж глибинними структурами, зробив
очевидним необхідність структурного дослі-
дження казки. Сам В. Пропп розглядав «Мор-
фологію казки» лише як етап вивчення дано-
го типу фольклорного тексту, але його дослі-
дження фактично було покладене в основу
структурно-семіотичного методу в гумані-
тарних науках.
У статті розглядаються існуючі методики
структурно-семантичних досліджень та сучасні
тенденції їх застосування.
This article deals with existing methods of structural-
semantic studies and identifies modern trends of their
application.
ЛІТЕРАТУРА
1. Bremon C. The morphology of the French Fairy Tale: Et-
hical model // Patterns in oral literature / Ed. H. Jason,
D. Segal. The Hague; Paris; Mouton, 1977. – Р. 49–76.
2. Jason H. A model for narrative structure in oral literatu-
re // Patterns in oral literature / Ed. H. Jason, D. Segal. The
Hague; Paris; Mouton, 1977. – P. 40–99, 285–294.
3. Бремон К. Структурное изучение повествователь-
ных текстов после В. Проппа // Семиотика: Антоло-
гия / Сост. Д. С. Степанов Изд. 2-е, испр. и доп. – М.,
2001. – С. 472.
4. Брето К., Заньоли Н. Множественность смысла и ие-
рархия подходов в анализе магрибской сказки // Зару-
бежные исследования по семиотике фольклора: Сбор-
ник статей / Сост. Е. М. Мелетинский и С. Ю. Неклю-
дов – М., 1985. – С. 169–170, 181–182.
5. Ван Дейк Т. А., Кинч В. Стратегии понимания связного
текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХХІ-
ІІ. Когнитивные аспекты языка: Пер. с англ. / Сост.,
ред., вступ. ст. В. В. Петрова и В. И. Герасимова. – М.,
1988. – С. 153.
6. Дандис А. Структурная типология индейских сказок
Северной Америки // Зарубежные исследования по
семиотике фольклора. Сборник статей. – М., 1985. –
С. 185–186.
7. Кербелите Б. Историческое развитие структур и се-
мантики сказок. – Вильнюс: Вага, 1991.
8. Маранда П., Кёнгас-Маранда Э. Структурные модели
в фольклоре // Зарубежные исследования ...Сборник
статей. – М., 1985. – С. 198, 250.
9. Мелетинский Е. Структурно-типологическое изуче-
ние сказки // Пропп В. Исторические корни волшеб-
ной сказки – М., 1998. – С. 447–452.
10. Неклюдов С. Семантика фольклорного текста и «зна-
ние традиций» // Славянская традиционная культура
и современный мир. Сборник материалов научной
конференции. / Сост. В. Е. Добровольская, Н. В. Ко-
тельникова. – М., 200. – Вып. 8. – С. 22–41.
11. Новик Е. Система персонажей русской волшебной
сказки // Типологические исследования по фолькло-
ру. Сборник статей памяти В. Проппа – М., 1975. –
С. 214–216, 246.
12. Рафаева А. Методы В. Проппа в современной науке //
Пропп В. Исторические корни волшебной сказки –
М., 1998. – С. 473–474, 477–483.
13. Фотино С., Маркус С. Грамматика сказки // Зарубеж-
ные исследования по семиотике фольклора. Сборник
статей. / Сост. Е. М. Мелетинский и С. Ю. Неклюдов –
М., 1985. – С. 275–313.
http://www.etnolog.org.ua
|