Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Бріцина, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Фольклор
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207111
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці / О. Бріцина // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 189-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207111
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2071112025-09-30T00:06:43Z Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці Бріцина, О. Фольклор 2007 Article Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці / О. Бріцина // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 189-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207111 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Фольклор Фольклор
spellingShingle	Фольклор Фольклор Бріцина, О. Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці Матеріали до української етнології
format	Article
author	Бріцина, О.
author_facet	Бріцина, О.
author_sort	Бріцина, О.
title	Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці
title_short	Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці
title_full	Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці
title_fullStr	Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці
title_full_unstemmed	Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці
title_sort	трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Фольклор
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207111
citation_txt	Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці / О. Бріцина // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 6(9). — С. 189-197. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT brícinao transformacíâuâvlenʹprooptimalʹnutekstologíčnumodelʹvukraínsʹkíjfolʹkloristicí
first_indexed	2025-09-30T01:25:12Z
last_indexed	2025-10-01T01:19:33Z
_version_	1844740434869354496
fulltext	Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 189 Олеся БРІЦИНА (Київ) ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ОПТИМАЛЬНУ ТЕКСТОЛОГІЧНУ МОДЕЛЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ФОЛЬКЛОРИСТИЦІ Ключовими словами, що визначають головні напрямки пошуку адекватної специфіці фоль- клору текстологічної моделі, є повнота, точ- ність та автентичність фіксацій. Саме з огля- ду на ці основні вимоги до запису й вестиметься подальший розгляд текстологічних пропозицій попередників. Зародження фольклористики відбувалося в романтичний період, тому відповідно до панів- ної естетичної концепції перші зібрані українські матеріали відбивали переважно змістовий бік творів. Часто це навіть були переклади чи фікса- ції українських творів латинкою, а часом і дово- лі вільні перекази або ж навіть стилізації, звер- нення до яких зумовлювалося нерозробленістю методів фіксації усних явищ. Трактування фоль- клору як «усної словесності» визначило орієнта- цію на «літературну» форму запису, коли риси, зумовлені усним побутуванням тексту в тради- ції, усувалися. Відповідно така текстологічна мо- дель в міжнародній фольклористиці отримала визначення літературної (Е. Файн 1). Саме її ре- алізували в своїх визначних колекціях І. Рудчен- ко, П. Куліш, М. Драгоманов, П. Чубинський та ін. Фольклористика пройшла складний шлях удо- сконалення уявлень про точність відворення усного тексту записом. В цьому сенсі показовою була дискусія між І. Рудченком та П. Кулішем, який вдавався до скорочення текстів записів за рахунок усунення окремих його частин, що вида- валися випадковими. З цього приводу І. Рудчен- ко відзначав: «На нашу думку д. Куліш зовсім ви- нен яко етнограф. Чоловік, що зве себе етногра- фом, ні слова не повинен викинути: з пісні слова не викидають – і з казки ж <…> не викидають. Може, у тих «бесцветных и утомительных небы- лицах» (тут і далі І. Рудченко цитує висловлюван- ня П. Куліша – О. Б.) у тім «мусоре, засыпающем обломки некогда полных и гармонических про- изведений народной фантазии», виметене й що- небудь дороге <…>. Хто знає: може одлетіло з по- ловою й зерно, як сонце миле? <…> Так д. Куліш зробив не по-вченому, – та й годі! Правда, його казки вийшли як перемиті, – але чи можна ж ска- зать, що ось, мов, самий щирець народний! Ось, мов, народ! Ні, сказати цього, далебі, не можна» 2. Наведені міркування доволі промовисті й, зда- валося б, не вимагають коментарів, проте упро- довж тривалого часу фольклористика практич- но керувалася тими принципами, що їх запере- чував І. Рудченко. Причиною того, що теоретич- не формулювання вимог нерідко не збігалося в часі зі втіленням їх у реальній збирацькій та еди- ційній практиці, а цей процес розтягався на роки й десятиліття, ставало механічне застосування фольклористикою естетичних критеріїв, запози- чених від літературознавства. Створені за літера- турною текстологічною моделлю записи могли відтворити мистецьку принадність фольклорно- го твору лише через слово. Натомість естетичні чинники, що мали несловесний характер, зокре- ма міміка, жестикуляція, зміни голосу оповіда- ча, його рухи й пози, завдяки яким він розігру- вав перед слухачами живі побутові сценки, ли- шалися не відтвореними записом. Зрозуміло, що це значною мірою збіднювало естетичний ефект його сприйняття. Іншим істотним чинником є комунікативний контекст, обставини виконання твору, його слухачі, до яких безпосередньо звер- тається оповідач, а також увесь перебіг розмови, частиною якого був той чи інший текст. Адже не потребує доведення, що в живому спілкуванні з аудиторією залежно від міри обізнаності слуха- чів текст може відтворюватися розлого чи скоро- чено 3, і саме у відповідності тексту комунікатив- ним очікуванням аудиторії значною мірою поля- гає його естетична принадність для тих, кому він безпосередньо оповідається. У межах літературної моделі розуміння того, що форма зафіксованих текстів часом не відпові- дає літературним уявленням про художню доско- налість твору, спонукало до пошуку таких спо- собів відтворення, які б «компенсували» втра- ти, що супроводжували запис. На цьому шляху створювалися не тільки літературні обробки, а й зведені тексти, автентичність та точність яких була більш ніж сумнівною. Такі спроби зазвичай не отримували статусу наукових джерел. На міру точності відтворення усного тексту за- писом накладали обмеження й тогочасні техніч- ні можливості фіксації. Збирачі ХІХ ст., озбро- єні тільки пером і папером, фактично могли лише відносно точно фіксувати швидкоплинний усний текст чи створювали своєрідний «зведе- ний» текст у процесі багаторазових прослухо- вувань різних усних відтворень з метою якомо- га точнішого запису. Доки переказ почутого з на- родних вуст не викликав заперечень, прийнят- ним вважався й запис через тривалий проміжок часу, за спогадами, а не в процесі безпосередньо- го спілкування із носієм традиції. З цього при- воду І. Рудченко критично зазначав: «<…> ду- малось прочитати казки з народних уст, аж тут приходиться читати тільки ті, що чоловік дити- ною чув, а під старість списав» 4. Практика від- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 190 творення змісту, а не самого вербального тексту, так само, як і його досить довільне редагування, ще тривалий час застосовувалася фольклорис- тами, тому ці самі застереження наприкінці сто- ліття повторив В. Гнатюк, відзначаючи хибність такої позиції: «Многі <…> не записують їх про- сто з вуст оповідача слово в слово, лиш списують їх зміст і відтак виправляють його, як їм подоба- ється» 5. Спробою удосконалення точності фіксації була сформульована М. Білозерським вимога запису не лише «під диктовку» оповідача, а й у процесі живого виконання. Йдеться також і про перевір- ку точності фіксації шляхом внесення правок до запису під час повторного перечитування запису збирачем виконавцеві 6. На ту пору це було над- звичайно прогресивною вимогою, що забезпечу- вала точність відтворення. Практично її втілив І. Рудченко, до такої методики вдавалися збирачі впродовж усього ХІХ ст. (у подальшому аналогіч- ні способи роботи з оповідачем застосовував, на- приклад, Д. Яворницький). Можна, однак, заува- жити, що в цьому разі практично створювалися своєрідні «зведені» тексти, адже запис вcотував риси кількох різних виконань 7. Таким чином увага збирачів була сконцентро- вана передовсім на словесному тексті, а контекст та особливості виконавського втілення відбива- лися хіба що етнографічними замальовками, які часом супроводжували публікацію записів. Усе це мимоволі сприяло створенню в надрах літера- турної текстологічної моделі фольклористично- го міфу про «золотий вік» фольклористики, по- рівняно з яким реальні вияви живої традиції ча- сом видавалися результатом деградації. Крім орієнтації на відтворення змісту цій мо- делі властиве панування естетичних критеріїв при доборі текстів для фіксації, виборі оповідачів та форм втілення тексту записом. Таким чином ті вияви традиції, що видавалися «малохудож- німи», практично не мали шансів бути зафіксо- ваними. За умов, коли лише частина виявів тра- диції визнавалася естетично довершеною, годі було й говорити про повноту фіксації життя тра- диції, адже значна частина явищ опинялася поза увагою фольклористів як недосконала. Точність фіксації також не могла бути високою, бо твір піддавався свідомому й несвідомому редагуван- ню вже в момент відбору, а також при фіксації та едиції, оскільки «підтягувався» до літературних «взірців». Автентичність не могла бути високою, коли контекст виконання нівелювався записом. Усвідомлення специфіки фольклорного мов- лення вже при самих початках викликало диску- сії щодо точності запису, методів фіксації усних текстів. Однак проблема точності відтворення друком усного тексту набула в українській фоль- клористиці своєрідної тяглості. Тривале пану- вання засад літературної моделі, підтримуваної в тому числі й ідеологічними чинниками, не спо- нукало до появи та утвердження нових пропози- цій. Своєрідним поверненням до вже перейде- них етапів стала практика окремих збирачів та навіть цілих осередків за радянських часів. За- гальновідомими стали факти провокування по- яви новотворів, що «відбивали успіхи соціаліс- тичного будівництва». Публікація таких зразків була лише вершиною айсберга, в той час як архі- ви засвідчують, як відбувалася підготовча робо- та фольклористів, що спонукала їх появу. У одно- му з експедиційних звітів (вірогідно, 1940 року) зазначалося: «Кілька днів ми з Чалим (прізвище оповідача – О. Б.) працювали над створенням нової пожовтневої казки (я читала йому кращі зразки нових записів і розповідала йому про по- дії у Західній Україні). Таким чином тема казки у Чалого вже намічається, але до зльоту вона, каз- ка, очевидно, ще не буде одшліфована. Робота ця надзвичайно складна і вимагає багато часу» 8. Надзвичайно показовою була й дискусія, що розгорнулася наприкінці 50-х років ХХ ст. у зв’язку із виданням збірника «Українські народ- ні казки, легенди, анекдоти», упорядкованого Г. Сухобрус та В. Юзвенко 1957 року. Його публі- кація викликала відгуки Л. Горового (псевдонім Л. Новиченка) 9 та відповіді упорядників і того- часного директора Інституту мистецтвознав- ства, фольклору та етнографії АН УРСР М. Риль- ського 10. Позиція критика, на яку пристала й ре- дакція газети, полягала у боротьбі з «антихудож- німи» явищами, відтвореними збіркою. Зокрема, йшлося про засилля суржику в мові публікації. Це видалася рецензентові підставою, аби ого- лосити, що окремі варіанти не мають «жодного права на появу в друкові» 11. У репліці виразно вчувається вже знайома по- зиція винятково «естетичної» оцінки текстів. Хоча рецензент і визнає недоторканість тексту запису, втім, саме з такої точки зору текст визна- ється йому неприйнятним для видання. Водно- час саме записи Г. Сухобрус, попри те, що вони здійснювалися «від руки», можна вважати чудо- вим відтворенням живого усного тексту в усій його своєрідності. Наявність у розпорядженні дослідників польо- вого запису 12, вибіленого тексту 13, власноручної редакції тексту 14, зробленої Галиною Сухобрус, та опублікованого тексту 15 дає змогу не лише до- кладно розглянути текстологічні принципи, а й побачити закономірності, властиві цілому періо- ду розвитку текстології фольклору та едиційної практики. Аналіз свідчить, що в процесі підготовки до друку польовий рукопис, який був максимально спрямований на втілення рис усного тексту, ви- дозмінювався переважно з огляду на естетичні критерії його оцінки. http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 191 Специфікою функціонування літературної мо- делі в українській фольклористиці є те, що вона тривалий час зберігала свою принадність для частини збирачів (Б. Грінченко, Г. Сухобрус) і ви- користовується донині (С. Пушик, І. Хланта). Причини цього явища нерідко мали позанауко- вий характер. Зближення методів фольклорис- тики та літературознавства і явищ фольклору та літератури, як свого часу показав Б. Путилов 16, виявилося в радянські часи не просто прерога- тивою однієї із наукових шкіл, а своєрідним ім- перативом, що дозволяв застосовувати методи ідеологічного керівництва до такого спонтанно- го за своєю природою явища, як фольклор. У то- талітарному суспільстві, де в гуманітарній цари- ні все спрямовувалося на «обслуговування» па- нівної ідеології, література була одним із засобів впливу на суспільну думку. Її розвиток у радян- ський період визначався ленінськими настано- вами статті «Партійна організація та партійна література». «Некерованість», спонтанність, що властиві явищам фольклору, за цих умов видава- лися неприпустимими. Тому ототожнення двох сфер стало неминучим, воно обґрунтовувалося ідеологічною доцільністю. Ці, здавалося б, ціл- ком зовнішні причини наклали відбиток і на ме- тодологію фольклористичних досліджень, і на їх результати, і на практику збирацтва та едиції. Поряд із літературною текстологічною модел- лю зароджувалася, формувалася та утверджу- валася етнолінгвістична, що більш чи менш послідовно й повно була реалізована у практи- ці О. Роздольского, І. Верхратського, В. Гнатю- ка, В. Кравченка, В. Шухевича, Д. Яворницько- го, П. Мартиновича та ін. Як свідчить сама її на- зва 17, прихильники цієї моделі вже не розгля- дали фольклор виключно як художнє явище, а почали цікавитися й іншими його функціями у житті етносу. Фольклорний твір став для них не лише наслідком художньої творчості народу, а й свідченням його ментальності, яку можна зрозу- міти лише спостерігаючи живе життя традиції в усій повноті її функцій та виявів. Саме особли- вості функціонування привертають більшу ува- гу збирачів, їх інтерпретаційна роль стає дедалі істотнішою для збирачів, які тепер вже не кон- центрують свою увагу передусім на лексичному боці тексту чи його художній образності в інтер- претаційних пошуках. Фіксації, здійснені в меж- ах вимог цієї моделі, відрізнялися більшою ува- гою до форми побутування фольклорних творів, до виконавської манери оповідача, комунікатив- ного контексту, слухацької аудиторії, а відтак і до діалектної специфіки фольклорного мовлен- ня, фонетичних особливостей текстів, характеру акцентування та ряду інших рис. Застосування моделі сприяло й удосконаленню паспортизації текстів, що давала змогу зіставити тексти різних оповідачів, оцінити характер їх виконавського втілення тощо. Одночасно відбувалося й збага- чення технічних можливостей збирацтва. Колекції, створені прихильниками етнолінг- вістичної моделі, безумовно, повніше відби- вали фольклорну дійсність, оскільки вони не лише відтворювали тексти з урахуванням окре- мих елементів контексту, а й спонукали до пере- осмислення засад збирацтва. Саме в надрах цієї моделі народилася методика суцільного запису. Вона відкидала штучні обмеження та протистав- лення «художньо довершених» і недосконалих текстів за суто естетичними критеріями, що були запозичені від літературознавства, проте засто- совувалися до явищ усної творчості, що має свої закони й засоби створення художнього ефекту. Зазначимо, однак, що й на цьому шляху поступ ішов дуже суперечливо й важко. Так, наприклад, навіть такий вдумливий та плідний збирач, як В. Гнатюк, неодноразово декларував неcприй- няття тих текстів записів, що не відповідали ви- могам художньої досконалості, вимагав запи- су лише від кращих оповідачів, відкидав важли- вість запису «відомих» сюжетів та наполягав на необхідності пошуку «нових» тощо. Це відбило- ся, зокрема, в його численних рецензіях та оцін- ках діяльності колег 18. Загалом прихильникам етнолігвістичної моде- лі властиве прагнення осмислити явища народ- ної культури не з «зовнішньої», а з «внутрішно- ї» 19 точки зору, наблизитися до народного погля- ду на явища, використовуючи при цьому фак- ти самої усної культури в якості інтерпретантів. Цим зумовлена плідна для текстології увага до форми побутування усних явищ та спроби від- творити її специфіку, зокрема, особливості ак- центування, фонетики, синтаксису, які надава- ли текстам не лише особливих формальних, а й змістових характеристик. Надзвичайна чутли- вість збирачів до звучання усного слова є показо- вою для такого типу текстологічної роботи. Пері- одичні видання й листування збирачів рясніють розмірковуваннями про складність адекватного відтворення особливостей вимови носіїв. Наве- демо лише деякі з них: «Збираючи фольклорний матеріал, надто від кобзарів та лірників, я дбав не тільки за те, щоб записати всі проказувані слова, ба й за те, щоб занотувати їх яко мога точно, так, як їх вимовляли співці <...> . Надто важко було занотувати звук «и» після гортанних та инколи після шиплячих (козацький, очі), бо він тут ви- мовляється не так твердо, як от у слові «води», але й не так м’яко, як, напр.., у слові «дід», «ліс»; і тому, хоч як уважливо прислухавсь я до прока- зувачевої вимови, все ж міг зробити тут помил- ку» – зазначав О. Малинка 20. Ця ж тривога вчу- вається в листі О. Русова, написаного 4 січня 1879 року: «<...> хоч зарежте, я Вам не могу написать слово милій, как его говорять в Алешне, Шапова- ловке и Ровчаке. Я ввел для ясности три буквы: http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 192 ы, и, і. А оказывается, что звуков в народных го- ворах больше, чем этих начертаний <...>» 21. Ха- рактер та обставини виконання за цих умов та- кож привертали увагу збирачів, оскільки безпо- середньо відбивалися на особливостях відтво- рюваного тексту. Інтерес до контексту побутування та специфі- ки втілення тексту створював передумови для формування виконавської текстологічної моде- лі. Перші плідні кроки в цьому напрямі україн- ські фольклористи здійснили ще в ХІХ сторіччі, тобто задовго до того, як були осмислені теоре- тичні засади цього текстологічного підходу. Зупинимося на показових прикладах зі зби- рацької практики видатних українських збира- чів П. Мартиновича 22 та В. Кравченка, що свід- чать про пошуки нових підходів до відтворення усних текстів. Зіставлення чернеток записів народної прози та власноручних білових рукописів збирача, що збе- рігаються в архіві, з прижиттєвими публікаціями, здійсненими самим збирачем, засвідчує спряму- вання збирацької та едиційної роботи П. Марти- новича. Звернімося до порівняння текстів казки «Подарунчf» (двох рукописних 23 та опублікова- ного 24). Сегмент чернетки має такий вигляд: «Молоді сидять княжіють за столом. А Йвасе- ва Жінка звила два голуби навербі тай послала в хату. Улетіли в хату голуби, та й літають поверх голов, то на шахві, то нагрубі сядуть. Тавсе бурко- тять – «Ка-за-в-не за-бу-ду, тай за-був-ка-зав-не заб-у-ду-тай-забув-» – А Йвась сидів сидів тай за- думавсь. «Що це я роблю? У мене ж жінка не така як це.» Як здумав свою жену (прийшлось по мис- лі) Як скочив через стіл – та з хати. Вибіг за двір – Там уже жінка его піймала, та й в молочаці й Ота- кувала» 25. Здійснюючи вибілювання тексту (вочевидь для його публікації, що засвідчує спрямуван- ня внесених правок) П. Мартинович зробив ряд змін. Впадає в око їх неоднорідність. Частина правок викликана тогочасними полі- тичними чинниками, зокрема, забороною засто- сування та друку текстів українською мовою, зу- мовленою Валуєвським циркуляром та Емським указом. Йдеться про метаграфію тексту – заміну української графіки на російську (и замінено на ы, а і – на и, уведено ъ у кінці слів). Проте решта мають відмінне спрямування. З першого погляду може видатися, що, як і його попередники, збирач прагнув надати тексту до- сконалішої художньої форми, зокрема, коли йдеться про специфічне розташування та роз- бивку тексту на рядки, що надає йому схожості з речитативними епічними наративами. Згідно з вимогами, що почали дедалі більше усвідомлю- ватися прихильниками етнолінгвістичної моде- лі, збирач здійснив розстановку наголосів (вони були відсутні у чернетці). Аналіз внесених змін увиразнює специфіку роботи збирача порівняно з практикою багатьох його попередників. Зокрема, відбиваючи наго- лоси (щоправда, не в процесі запису, а згодом), П. Мартинович намагався відтворити й логічні акценти, що їх робив виконавець. Саме тому, на наш погляд, наголоси поставлено і на односкла- дових словах, що засвідчує їх смислове акценту- вання: «Що це я роблю!?»; «Там уже жинка ёго піймала». Зазначимо, що в інших текстах збірки також наявні такі акцентовані слова. Порівняння текстів засвідчує, що це не єдина спроба відтворити особливості тексту, зумовлені характером його виконання. Зокрема, в чернет- ці збирач вдався до втілення гри голосом вико- навця в репліках персонажів у такий спосіб: «Ка- за-в-не за-бу-ду, тай за-був-ка-зав-не заб-у-ду- тай-забув». У біловому варіанті він намагається удосконалити відтворення виконавської манери оповідача й змінює текст: «Кказзавъ не ззаббудду, Ттай ззаббувъ!.. Кказзав нне ззаббудду Ттай ззабувъ!.. 26. У спеціальній примітці він зазначає, як зву- чав текст: «Эти слова разсказчикъ выговаривалъ отрывисто, глухимъ и тихимъ голосом и на рас- певъ, наподобіе того, как голуби гудутъ» 27. Ці особливості тексту, однак, не зберігаються при публікації. У ній знято наголоси, в тому чис- лі й логічні, хоча в інших текстах їх подекуди збе- режено, проте відтворено дещо змінену приміт- ку 28. Порівняння рукописних текстів та друковано- го виразно засвідчує обмежувальну роль едицій- них установок. П. Матинович був свідомий цьо- го, тому 27 грудня 1904 року він надсилає до ре- дакції «Киевской старины», де вперше 1904 року було оприлюднено записи (тобто перед тим, як вони вийшли друком книжкою 1906 року), лис- та на 37-ми великих аркушах 29, в якому перелі- чив усі неточності, яких було припущено при пу- блікації. Зазначимо, однак, що ці правки не було внесено до видання 1906 року, що також показо- во. Які ж принципи обстоював П. Мартинович, наполягаючи на відновленні особливостей запи- су? Необхідність переважної більшості правок була зумовлена не простими недоглядами при публікації, а засвідчувала різне розуміння її за- вдань видавцями та збирачем. Зміни стосува- лися саме тих аспектів, що визначали етнолінг- вітичний характер запису. П. Мартинович нама- гався якомога точніше відтворити фонетичний бік тексту, тому просив відновити написання хоть замість хочъ (відповідно й научу – навчу; мини – мені; зажурывсь – зажурывся ; ввесь – весь; тилько – тилко; дзвинныцю – дзвины- цю; бижять – бижать), його лексичні (твого http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 193 мужа – твого чоловіка; срибла – срибра) мор- фологічні (царствивъ – царствъ; в ямочку – в ямку) особливості, а також пропущені фрази чи їх частини. Проте найбільш істотними для ана- лізованого нами аспекту є систематичні нама- гання П. Мартиновича відтворити особливос- ті виконання. Тому він наполягає на специфіч- ному написанні ряду слів, які оповідач, напри- клад, своєрідно розтягував, надаючи емоційнос- ті оповіді: Э-эй – Эй; про-о-пало – пропало; Не- е бери – Не бери 30. До цього ж типу належать і особливості відтворення мови персонажів у ци- тованому на початку сегменті. Показово, що в ін- ших текстах, наприклад, у казці «Два з торбою» П. Мартинович не лише робить примітку про те, як виконавець імітує мову чоловіка, що змерз, але й наполягає на тому, щоб при відтворенні ви- гуків та звуконаслідувань було точно дотримано кількості повторів (дз – дз – дз – дз – дз... замість дз – дз – дз! та Охъ!.. Охъ!.. Охъ!.. Охъ!.. замість Охъ!. Охъ!. Охъ!. 31). Враховуючи таке спрямування правок, можна висловити міркування, що здійснена П. Марти- новичем зміна розташування тексту рядками та- кож була спрямована на втілення особливостей виконання, оскільки в інших прозових записах від цього виконавця також наявні ритмізовані вставки. Робота збирача з текстом засвідчує інше розу- міння естетичної якості фольклорних записів, що для П. Мартиновича значною мірою поляга- ла в особливостях виконання, а не лише в худож- ній образності, що втілена вербальними засоба- ми тексту. Інтерес до носія виявляється істотним для тек- стології передусім тому, що усний текст не просто «озвучується», а виконується оповідачем, своє- рідно розігрується перед слухачами. Саме особли- вості виконання надають усному тексту додатко- вих змістових відтінків, можуть істотно вплину- ти на його інтерпретацію та надають мистецької принадності майстерно виконаному твору. Не лише в українській, а й у світовій фолькло- ристиці врахування цих особливостей дедалі частіше починає безпосередньо впливати на ха- рактер текстологічної практики: вдосконалюєть- ся не лише запис вербального тексту (він збага- чується спробами відображення інтонації, темпу мовлення, логічних наголосів тощо), записи по- чинають відбивати й особливості поведінки но- сія, його жести, міміку, а часом і реакції аудито- рії, що допомагають краще збагнути значення оповіді для слухачів. Таким чином починає по- глиблюватися розуміння ролі контексту для ро- зуміння явищ фольклору. Число таких фіксацій досить обмежене, проте інтерес до них невпинно зростає. Хоча фіксація тексту з урахуванням умов його функціонування тривалий час була надто склад- ним для практичного втілення завданням, у тео- ретичній царині такі вимоги поступово ставали хрестоматійними 32. Серед фольклористів дедалі більше утверджувалася думка про важливість запису в природному комунікативному контек- сті. Перші кроки на цьому шляху були зроблені ще публікацією П. Куліша («Сказки и сказочни- ки») в «Записках о Южной Руси» 33, що мала не так наукове, як літературне спрямування. Про- те вже В. Кравченко не лише усвідомлює важ- ливість відтворення тексту разом із контекстом розмови, в якій його було відтворено, а й робить спробу публікації, в якій текст подано в природ- ному плині розмови (в даному разі збирача з опо- відачем) без спотворення, що супроводжує «ви- ривання» тексту із контексту: «– Олександре Йвановичу, ви б таки розсказа- ли якусь казочку. – Е, де там – я вже старий, дурний, нічого не знаю; зверніться до молодіх. Особливо, от, пове- черявши, де небудь на казармі – один скаже одну, а другий – другу... А лементу, а реготу, так і Госпо- ди!... – Адже міні Іван Олексійович самі, наш упра- витель, ка[з]али, що ви ніби то розсказували їм про теє, як чоловік хотів забрати у чортів просо, а далі – Мужик обдурив Чортів. – Е, то тоді так було: Іван Олексійович були дуже веселі, ну, вони й пристали так, як оце ви те- пер... Оно-ж було до речи – вони міні росказали, я – їм. – А ви чули, [–] питаю, [–] казку «про Щастя?» – Не чув. – Ну, то слухайте. – [І я] мусив своєму візнику розсказати казку «про Щастя», яке часом з однієї людини переходить на другу. Олександер Іванович замислився і зачав: – Еге, так, це правда, це так воно завсіди бу- ває... Щастя?!... Чоловік і не знає, де його Щастя... Еге, то, має- те, два брати – єден Багатий, а другий – Бідний. <…>» 34. Нерозмежовування тексту та комунікатив- ного контексту і відображення його записом було властиве й рукописним фіксаціям збирачів ХІХ ст., зокрема, М. Білозерського 35. Видається, що така особливість записів не є результатом не- спроможності збирача виокремити текст твору, відповідно до уявлень про жанрову специфіку фольклорних явищ. Більше того, коли фолькло- ристика у класифікаційних пошуках вдалася до використання багатьох надбань літературознав- ства, вона вимушена була відмовитися від ураху- вання багатьох специфічних для функціонуван- ня фольклору рис, в тому числі й від включення контексту побутування до числа факторів, що сприяють інтерпретації явищ. Детальне обгово- рення цього питання не входить у коло завдань даної розвідки, проте доречно згадати, напри- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 194 клад, спробу визначати жанрову специфіку пі- сень через визначення «чоловічі» та «жіночі», що цілком кореспондує з сучасними уявлення- ми про «кондуїт» 36 традиції. В даному разі йдеть про те, що певні твори викликають інтерес слу- хачів і стають надбанням їх власного репертуару, що, зрештою, сприяє їх збереженню та подаль- шому поширенню; інші ж викликають несприй- няття і, оскільки дана аудиторія виявляється для них «непроникною», це створює перешкоди на шляху їх усної трансмісії від носія до носія чи від одного покоління до іншого. Приклади цього по- стачає щоденна польова практика: несприйнят- тя ряду прозових сюжетів «вєрующими» на По- ліссі, небажання відтворювати і навіть слухати сороміцькі твори тощо. Іншим наслідком ігно- рування особливостей комунікативного кон- тексту є те, що протягом тривалого часу фоль- клористи не враховували такої особливості по- бутування легенд, як їх поліфонічний характер, тобто не лише можливість, а часом і необхідність участі декількох виконавців у втіленні традицій- них легендарних сюжетів, тобто постання тексту в процесі розмови носіїв, що володіють спільним традиційним знанням 37. Польові спостережен- ня свідчать, що такі тексти дуже часто постають у живому побутуванні легенд та міфологічних меморатів і фабулатів, особливо ж у тому разі, коли фольклорний твір викликає інтерес ауди- торії, що і є, зрештою, запорукою його подальшо- го життя в традиції. Таким чином, вочевидь, слід визнати, що така особливість побутування цих творів є рисою їх фольклорної природи й відріз- няє від аналогічних творів професійної літерату- ри та писаної традиції. Таким чином ігнорування контексту відбилося не лише на характері текстологічних, але й класи- фікаційних рішень. Тому відкидаючи контексту- альні чинники, фольклористика, образно кажу- чи, разом з водою вихлюпнула й дитя. Натомість уважний аналіз записів та публікацій ХІХ ст. за- свідчує, що фольклористи, навіть попри сформо- вані упередження, в ряді випадків не могли оми- нути відтворення контекстуальної інформації записами. Саме тому в збірнику М. Номиса зро- блено спробу відтворити не лише сам словесний текст, а й нагоди, за яких застосовуються при- слів’я чи приказки. Зокрема, формульний вислів «На трапку» має таке пояснення: «Де ніж?» – «На трапку!» Як хто не зна сёго трапка и запита: «На якому трапку?» – «Де трапицця!» 38, а приказка: «Добридень на Великдень, будьте здорови з Но- вим годом!» – «Як хто недоладу що скаже» 39. Що ж до прислів’я «Вродився не христився, и умру не буду» збирач зазначає: «Став я казати одному дорослому паламареві, чоу він не вчицця письму хоч тепер, так він мені и одказав циєю помовко- ю» 40. Пояснення походження та нагод застосу- вання жарту «Чи оце той, що обротьку вкрав?» дає вміщений анекдот: «У когось оброть украли, и як ні докопувались, не дійшли злодія. Всіх за- дёр взяв, піп вмішався и звелів зібрацьця всім парахвіянам. Зійшлись. «А що ж», пита піп, «усі зібрались?» – «Усі!» – «А той тут, що обротьку вкрав?» – «Тут!», каже злодій... Як зберуцця оце чого люде и кажуть, що всі, то питають жартую- чи: «А той тут и д.» 41. Природність застосування жартів, прислів’їв та приказок «до слова» спонукає й сучасних ви- конавців «компенсувати» втрачений контекст ситуації шляхом уточнень. Так, наприклад, опові- дачка Євдокія Компанець, 1919 р. нар., з с. Плоске Носівського р-ну на Чернігівщині, згадуючи ві- домі їй прислів’я, пояснює, за яких нагод їх вжи- вали 42. Часом нерозуміння сучасних видавців особли- востей відтворення тексту в контексті призво- дить до парадоксів, що здатні змінити характе- ристику стилю оповідача. Так, зокрема, Д. Явор- ницький відтворив розмову з оповідачем: «<…> Сыла страшенна була! – Прямо, що страшенна! А як вони воювались? – А от як. Стануть було отут, на Орловій бальці, а против них двадцять повків выйдуть. Так повки самі себе поріжуть, кров тектиме по черево коням, а запорожцям і байдуже: стоять та сміютця <…> 43. Проте при повторній публікації було виокрем- лено власне текст оповіді, та при цьому укладач увів до нього і запитання Д. Яворницького без відповідної вказівки на того, кому вони нале- жать: «… А як вони воювались? Стануть було отут, на Орловій балці, а против них двадцять повків вийдуть. Так повки самі себе поріжуть, кров тектиме по черево коням, а запорожцям і байдуже: стоять та сміються....» 44. Таке текстологічне рішення цілком може бути підставою для того, аби вважати риторичні за- питання рисою виконавської майстерності опо- відача, в той час як ця особливість вербального тексту є наслідком змішування явищ тексту та контексту. У ХХ ст. не лише фольклористика, а й інші на- уки почали виявляти інтерес до взаємин тексту й контексту. Пошуки та знахідки фольклористів у контекстуальній царині дістали потужну тео- ретичну підтримку з боку антропології (функці- ональна теорія) та лінгвістики (теорія дискурсу, прагматика тексту), що, зрештою, пришвидшило становлення принципів контекстуального ана- лізу й детального осмислення типів контексту та їхньої ролі в процесі змістової інтерпретації явищ. Робота з оповідачами, а не лише із зафіксова- ними від них вербальними текстами, увираз- нювала роль виконавця у формуваннi змістової специфіки тексту, спрямованої до конкретної ау- http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 195 диторії за конкретних комунікативних обставин. Упевненість у тому, що зміст утілюється не лише лексичними та синтаксичними засобами (тоб- то вербальним текстом), а й самим виконанням (тобто усним текстом, що крім вербальної має й невербальну складову), дозволила розглядати виконання як важливий інтерпретаційний фак- тор, поза яким неможливо адекватно зрозуміти зміст і відтворити його записом. Поява цієї текстологічної моделі в українській фольклористиці, попри численні плідні здогад- ки збирачів минулого, припадає на досить піз- ній час – рубіж ХХ та ХХI сторіч 45, проте робота в цьому напрямку є не лише продовженням гені- альних здогадок вітчизняних фольклористів ще на порубіжжі ХIХ та ХХ сторіч. Вона цілком су- голосна з викликами сучасної світової фолькло- ристики, що дедалі більше відчуває нагальність створення зібрань нового типу, що відбива- ють особливості функціонування фольклорних явищ у реальному контексті. Л. Гонко образно визначив їх як багаті (thick – дослівно «товсті»), на противагу бідним (thin – дослівно «тонкі»), позбавленим контекстної інформації 46. Наявність у розпорядженні сучасної фолькло- ристики записів, що реалізують різні текстоло- гічні моделі, зумовлює необхідність осмислення питання про те, якою є міра наукової інформа- тивності текстів для дослідника. Іншими слова- ми, на які питання можуть відповісти ті чи інші архівні колекції та видання, недоліки й переваги яких вже визначені в результаті верифікації дже- рел та аналізу специфіки різних текстологічних моделей, що їх втілювали у своїй практиці збира- чі та видавці? З огляду на повноту, точність та автентич- ність фіксацій, безумовно, найбільш доскона- лими видаються записи, здійснені за принципа- ми виконавської текстологічної моделі. Оскільки такі колекції містять і значну кількість повтор- них записів, що відтворюють виконання за різ- них комунікативних умов, вони можуть дещо видозмінювати уявлення про частотність побу- тування тих чи інших творів чи сюжетів. Тому дуже важливо враховувати, які з текстів фіксува- лися в живому побутуванні, а які – на прохання збирачів, що в такий спосіб певним чином «ін- тенсифікували» їх функціонування. Ці колекції також можуть містити «неповні» та недосконалі з художнього боку записи, наприклад, здійснені в процесі пригадування тощо. Фіксації етнолінгвістичного типу також мають досить високу автентичність, повноту та точ- ність відтворення вербальних і змістових осо- бливостей текстів, однак, оскільки збирачів мен- ше цікавили питання взаємодії виконавця та слухачів, особливості комунікативного контек- сту часом не лише не відтворювалися, але й не враховувалися. Найбільше застережень викликають фіксації, здійснені в межах літературної моделі. Як свід- чить розгляд, таким колекціям може бути влас- тиве ігнорування текстів з невиразною естетич- ною функцією, а також тих, що не відповідають ідеологічним упередженням збирачів чи відби- вають «відомі» (на противагу «новим») сюжети. Працюючи з такими фіксаціями, варто щоразу відрізняти записи живого виконання від перека- зів та літературних обробок, а часом і від свідо- мих містифікацій, в тому числі й тих, що створю- ються не за столом дослідника, а безпосередньо «у полі» при роботі збирача й виконавця. З ура- хуванням цих застережень такі колекції можуть давати досить інформативну картину щодо сю- жетного та тематичного складу традиції. Що ж до точності фіксації, то вона завжди має віднос- ний характер. Питання ж автентичності запису, в тому числі й у сенсі запису тексту в природно- му контексті, у повному обсязі постали значно пізніше, тому в багатьох записах цієї моделі ав- тентичність відносна. Міра наукової інформативності записів різних текстологічних моделей неоднакова. Це робить попередню оцінку залучених до аналізу матеріа- лів з точки зору текстології неодмінною умовою успішного вирішення різноманітних дослідниць- ких завдань. Створення ж нових колекцій нео- дмінно має враховувати досвід попередників і скеровуватися в руслі забезпечення автентичнос- ті та точності фіксації усного тексту з урахуван- ням особливостей його виконавського втілення. 1 Fine E. C. The Folklore Text: From Performance to Print. – P. 28–30. Про інші текстологічні моделі – етнолінгвіс- тичну та виконавську див. там само, відповідно на сс. 18–28 та 30–55. Див. також: Файн Е. Розвиток ви- конавського підходу в американській фольклористи- ці // Народна творчість та етнографія. – 2000. – № 3. – С. 50–54. 2 Відділ рукописів та рідкісних книг Бібліотеки РАН (Санкт-Петербург). Зібрання І. Рудченка, № 105, арк. 15 (цит. за: Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. – К., 1974. – С. 362). 3 Чистов К. Современные проблемы текстологии рус- ского фольклора: Доклад на заседании Эдиционно- текстологической комиссии V Международного съез- да славистов. – М., 1963. – С. 19–20. 4 Відділ рукописів та рідкісних книг Бібліотеки РАН (Санкт-Петербург). Зібрання І. Рудченка, № 105, арк. 10 (цит. за: Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. – С. 349). 5 Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість: На 110-річчя народження 1871–1981. – Н[ь]ю-Йорк, 1981. – С. 207. 6 Див: [Н. Белозерский.] Правила при записывании // Народные южнорусские песни / Изд. Амвросия Мет- линского. – К., 1854. – C. 3–4. 7 Про відмінності між усними текстами у живому вико- нанні та диктованими для запису див.: // Кононенко Н. Диктований текст / співаний текст: Tехніка навчання українських співців // Усна епіка: Етнічні традиції та http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 196 виконавство: Матеріали Міжнародної наукової кон- ференції, присвяченої пам’яті Ф. Колесси та А. Лор- да. – К., 8–14 вересня 1997 р. – К., 1997. – Ч. 1. – С. 1- 41–152. 8 Див.: Архівні наукові фонди рукописів та фонозапи- сів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України (далі ско- рочено: ІМФЕ. – О. Б.). – Ф. 8–5, од. зб. 626 б, арк. 17– 17 зв. 9 Горовий Л. Репліка фольклористам // Літературна га- зета. – 1958. – 25 лютого (№ 16). – С. 3; Горовий Л. Ще одна репліка фольклористам // Літературна газета. – 1958. – 4 квітня (№ 27). – C. 4. 10 Рильський М. Кілька зауважень // Літературна газе- та. – 1958. – 4 квітня (№ 27). – С. 3–4. 11 Горовий Л. Репліка фольклористам. – С. 3. 12 ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 192 (IV), арк. 1–10. 13 ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 191 (ІІІ), арк. 1–8 зв. 14 ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 191 (ІІІ), арк. 1–8 зв. 15 Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упор. Г. Сухобрус, В. Юзвенко. – К., 1957. – С. 132–137. 16 Путилов Б. Фольклор и народная культура. – М., 1994. – С. 3–12. 17 Збіг у назвах даної текстологічної моделі та наукової школи, що була започаткована М. Толстим і набула розвитку не лише у російській, а, зокрема, й у поль- ській (Бартминьский Е. Фольклористика, этнонаука, этнолингвистика – ситуация в Польше // Первый Все- российский конгресс фольклористов. Сборник до- кладов. – М., 2005. – Т. 1. – С. 106–117) та українській науці й отримала визнання та високу оцінку світової спільноти, не зумовлений безпосередніми генетични- ми причинами, і в цьому сенсі випадковий. Однак він глибинно зумовлений спільністю розуміння їх при- хильниками специфіки явищ усної культури етносу та преференціями у виборі методів її дослідження. 18 Ось як, промовисто, зокрема, відгукувався В. Гнатюк про матеріали збирача П. Тарасевського: «Видно, що крім добрих оповідачів, має він також багато вправи при записуванні <…>. Всі оповідання, які він записує, мають, що так скажу, голову й ноги. Вони всі викін- чені й заокруглені, так, що навіть старші наші етно- графи, які любили поправляти доставлені тексти, не мали би що до них додати, ані нічого з них викидати. Деякі з тих оповідань можуть витримати конкурен- цію з найкращими літературними творами у тім жан- рі. І якби не їх діалект <…> їх можна би передрукува- ти де-небудь як взірцеві народні оповідання.» (Див.: Українські народні байки. (Звіриний епос). Т. 1–2 / Зібр. В. Гнатюк // Етнографічний збірник, 1916. – Т. 37–38. – C. 9.). Ці аспекти текстологічної практики вченого докладно розглянуто М. Яценком (Яценко М. Володимир Гнатюк: Життя і фольклористична ді- яльність. – К., 1964) та М. Сиваченком (Володимир Гнатюк і деякі питання фольклорної текстології // Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. – К., 1974. – C. 402–435), проте оцінки фак- тів наукового життя в працях цих дослідників часом зазнали впливу тогочасних літературознавчих науко- вих позицій та ідеологічних чинників. 19 Інші назви такого підходу – «феноменологічний», «когнітивний» (Див.: Бернштам Т. Новые перспекти- вы в познании и изучении традиционной народной культуры (теория и практика этнографических иссле- дований). – К., 1993. – С. 13; Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців. (Когнітивна антропологія). – К., 2000. – С. 3–5. Аме- риканська антропологія з метою розрізнення цих до- слідницьких стратегій застосовує поняття «етичне» та «емічне» і похідні від них. 20 Малинка О. Кілька слів про мої записи дум // Етно- графічний вісник, 1928. – Кн. 7. – С. 243. 21 Вєтухов О. З архіву «Потебнянського комітету» // За- писки Історико-філологічного відділу [УАН], 1927. – Кн. 13–14. – С. 307. Принагідно висловлюю подяку Т. Шевчук, яка привернула мою увагу до цих вислов- лювань. 22 Текстологічні засади, на яких ґрунтувалася робота П. Мартиновича з епічними текстами висвітлена в студіях: Боряк О. Текстологічні засади записування та публікації дум П. Мартиновича (за матеріалами епіс- толярної спадщини) // Усна епіка: Етнічні традиції та виконавство: Матеріали Міжнародної наукової кон- ференції, присвяченої пам’яті Ф. Колесси та А. Лорда, К., 8–14 вересня 1997 р. – K., 1997. – Ч. 1. – C. 23–30; Боряк О. Порфирій Мартинович про текстологічні за- сади записування і публікації українських народних дум (за матеріалами епістолярної спадщини фолькло- риста) // Український археографічний щорічник. Нов. серія. – Вип. 3 / 4. – К., 1999. – С. 31–49. – (Укр. архео- графічний зб.; Т. 6 / 7). 23 Подарунчf – Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 5- 75, арк. 1–15 зв. – чернетка. Зап. П. Мартинович від «забродчика» Кирила Сайка [1878 р. в м. Вереміївка.]; Подарунчf – Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 5- 73, арк. 11 зв.–34 зв. – біловий текст. Зап. П. Мартино- вич від Кирила Сайка 1878 р. в м. Вереміївка. 24 Подарунчf // Українські записи Порфирія Мартино- вича. – К., 1906. – С. 119–179. 25 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 575, арк. 15 зв. 26 Зміни виділено курсивом – O. Б. 27 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 573, арк. 34 зв. 28 Подарунчf // Українські записи Порфирія Мартино- вича. – С. 178. 29 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 1011, арк. 1– 37. 30 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 1011, арк. 10 зв. 31 Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 11–4, од. зб. 1011, арк. 15. 32 Лавров Ф. Посібник записувача народної поетичної творчості. – К., 1957. – С. 49. 33 Кулиш П. Сказки и сказочники // Записки о Южной Руси.– С.Пб., 1857. – T. 2. – C. 1–103. 34 Етнографічні матеріали, зібрані Васильом Кравчен- ком на Україні, а більшістю – в межах Волині. – Т. 1. – Житомир [б. р.]. – С. 122. 35 Цю особливість записів збирача відзначила свого часу Г. Довженок у доповіді: «Фольклорний архів: над- бання і перспективи поповнення у міждиплінарній перспективі», виголошений на Другій сесії наукової школи-семінару «Актуальні проблеми етнолінгвісти- ки» (Житомир, 5–8 квітня 2006 р.). 36 Див.: Dégh L., Vázsonyi A. The Hypothesis of Multi-Co- nduit Transmission in Folklore // Folklore: Performance and Communication. – Mouton; Paris, 1975. – P. 207–252. Пропонуючи це поняття, вчені прагнули привернути увагу до того, що усна трансмісія відбувається шля- хом залучення виконавцями до свого репертуару пев- них творів та їх подальшого відтворення та передачі. Репертуар кожного носія має свої особливості, ви- кликані різноманітними чинниками, а кондуїт жан- ру складає своєрідний ланцюжок переходу твору від репертуару одного носія до іншого. При цьому кожен жанр може бути охарактеризований з огляду на те, як поширюється твір серед носіїв: «Під легендарним кондуїтом ми розуміємо зміну індивідуальностей, що їх можна вважати слухачами чи передавачами ле- генд» (Dégh L., Vázsonyi A. Legend and Belief // Folklore http://www.etnolog.org.ua Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 197 Genres / Ed. by D. Ben-Amos. – Austin; London, 1976. – P. 96). 37 Dégh L., Vázsonyi A. Legend and Belief . – Р. 103–109. 38 Українські приказки, прислів’я і таке інше: Збірники О. Марковича та інших / Уклав М. Номис. – К., 1993. – С. 350. 39 Там само. – С. 632. 40 Там само. – С. 262. У середині ХХ ст. фольклористи знову звернулися до аналогічної практики публікації прислів’їв та приказок, (Flour From Another Sack & Ot- her Proverbs, Folk Beliefs, Tales, Riddles & Recipes / Ed. by M. Glazer. – Edinburg, Texas, 1982). 41 Там само. – С. 615. 42 Відеозапис здійснено 20 серпня 1994 р. А. Бріциним (збирачі О. Бріцина та І. Головаха). – Наукові фонди ІМФЕ. – Ф. 14–10, од. зб. 1966. 43 Эварницкий Д. Запорожье в остатках старины и пре- даниях народа. – С.Пб., 1888. – Ч. 1. – С. 13–14. 44 Легенди та перекази / Упорядк. та прим. А. Іоаніді. – К., 1985. – С. 189. 45 Ці ідеї реалізовано у збірці «Прозовий фольклор села Плоске на Чернігівщині: Тексти та розвідки», укладе- ну автором у співпраці з І. Головахою (К., 2004). 46 Див.: Honko L. The Elusive Oral Text: FFOE Focuses on Textualization // FF Network for the Folklore Fellows. – 1995. – № 11. – October. – P. 11; Honko L. The Quest for Oral Text: the Third Wave? – P. 1, 6; Honko L. Variation and Textuality in Oral Narratives // Horizons of Narrati- ve Communication: XII-th Congress of the International Society for Folk Narrative Research. – Göttingen, 1998. – P. 83–84. http://www.etnolog.org.ua

Трансформація уявлень про оптимальну текстологічну модель в українській фольклористиці

Institution

Ähnliche Einträge