Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Маріна, З.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207183
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету / З. Маріна // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 166-170. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207183
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2071832025-10-03T00:05:04Z Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету Маріна, З. Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті 2009 Article Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету / З. Маріна // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 166-170. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207183 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті
spellingShingle	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Маріна, З. Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету Матеріали до української етнології
format	Article
author	Маріна, З.
author_facet	Маріна, З.
author_sort	Маріна, З.
title	Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету
title_short	Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету
title_full	Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету
title_fullStr	Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету
title_full_unstemmed	Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету
title_sort	польові етнографічні дослідження дніпропетровського національного університету
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207183
citation_txt	Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету / З. Маріна // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 166-170. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT marínaz polʹovíetnografíčnídoslídžennâdnípropetrovsʹkogonacíonalʹnogouníversitetu
first_indexed	2025-10-03T01:11:14Z
last_indexed	2025-10-04T01:09:19Z
_version_	1845011581872635904
fulltext	166 Зоя Маріна (Дніпропетровськ) ПОЛЬОВІ ЕТНОГРАФІ ЧНІ ДОС ЛІ Д Ж ЕНН Я ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО Н А ЦІОН А ЛЬНОГО У НІВЕРСИТЕТ У Т ериторія Дніпропетровської облас- ті, згідно з історико-етнографічним райо- нуванням України, має порубіжне поло- ження між Середньою Наддніпрянщиною, Слобожанщиною та Півднем, або Степо- вою Україною. Це зумовило строкатість етнічного складу населення регіону та, як наслідок, його етнографічне розмаїття. В. Бабенко писав, що «населення Катерино- славського краю за національним складом поєднує в собі немало цікавих в науковому розумінні етнографічних даних» [2, с. 5]. З другого боку, сучасна Дніпропетровщи- на була і є потужним промисловим регі- оном, що значно вплинуло на всі прояви традиційної культури місцевого населення (народна архітектура, народний костюм, звичаї та обряди тощо), які зафіксовані в науковій літературі за нечисленними етно- графічними матеріалами ХІХ – початку ХХ ст. Значна трансформація селянського суспільства пов’язана з політичним і еко- номічним розвитком України в ХХ ст. Сьогодні ми є свідками подальшої руйна- ції та зникнення народної культури внаслі- док перерваності міжпоколінних зв’язків, які є запорукою трансмісії культури, та значного зменшення, з демографічних при- чин, кількості носіїв народної культури. За- гальновідомо, що нині Дніпропетровщина є одним із районів України з характерними процесами депопуляції та старіння етносу, що зумовило вік і стать респондентів під час проведення експедицій ДНУ: носіями інформації були переважно жінки, наро- джені наприкінці 20-х – на початку 30-х і навіть 40-х років ХХ ст. Водночас через ак- тивний розвиток гірничодобувної та важкої промисловості у межах області відбуваєть- ся постійне знищення населених пунктів, що загалом призводить до втрати етнокуль- турного спадкоємства в окремих регіонах (наприклад, с. Миколаївка Широківського, с. Благодатне Павлоградського р-нів та ін.). http://www.etnolog.org.ua 167 Однак чимало з населених пунктів мають власну глибоку історію та виникли на базі козацьких зимівників ХVІІ–ХVІІІ ст. на теренах Протовчанської, Інгульської, Са- марської та інших паланок Війська Низово- го Запорозького. У зв’язку із зазначеним вище, прове- дення польових етнографічних досліджень на теренах Дніпропетровщини є своєчас- ним та актуальним. За період з 2004 р. етнографічною експедицією історичного факультету ДНУ одноосібно та разом із лабораторією фольклору та народних гово- рів Нижньої Наддніпрянщини ім. Олеся Гончара (факультет української й інозем- ної філології та мистецтвознавства ДНУ) і членами секції «Фольклор та етнографія» МАН (Обласний Дитячо-юнацький кіно- центр «Веснянка», м. Дніпропетровськ) було обстежено понад 10 населених пунктів у Широківському, П’ятихатському, Петри- ківському, Магдалинівському, Царичан- ському, Новомосковському, Дніпропетров- ському, Павлоградському, Солонянському та Нікопольському районах Дніпропет- ровської області. Відповідно, досліджен- ня охоплюють території і Правобережжя, і Лівобережжя з їхніми регіональними етно графічними особливостями. Метою цих експедицій було розширен- ня джерельної бази вивчення традиційної матеріальної та духовної культури україн- ців, росіян та інших етнічних груп, пред- ставники яких компактно проживають на території області протягом останніх 300 років. Відповідно, завданнями, поставле- ними перед дослідниками, були: 1) фотофіксація екстер’єрів та інтер’єрів житлових і побутових споруд (ХІХ–ХХ ст.); встановлення взаємовпли- вів традицій народної архітектури місце- вого та новаційного походжень; 2) створення письмової та фотографічної баз кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. для вивчення сімейно-шлюбних відносин етносоціальних груп населення краю; 3) збирання етнографічної інформації щодо розвитку кустарних промислів і ре- месел регіону; 4) збирання предметів матеріальної культури й одягу як складових побутової та духовної культури поліетнічного населення Катеринославщини кінця ХІХ–ХХ ст. Зважаючи на маршрутно-кущовий тип обстеження, було використано такі методи польових досліджень: 1) опитування респондентів; 2) фіксування речових елементів (опис, схема, фото тощо); 3) збір традиційних етнографічних комплексів. Слід зазначити, що, з об’єктивних при- чин, матеріали, отримані в різних населе- них пунктах, не однакові за кількістю та рівнем інформативності. Позитивним, на наш погляд, є факт зацікавленості населення щодо місцевої історії, чому значною мірою сприяє ді- яльність народних та шкільних музеїв, краєзнавців-аматорів. Зокрема, це за- свідчують копії архівних документів, що представлені в музейних експозиціях (с. Пальмирівка П’ятихатського, с. Сте- панівка та с. Першотравенка Магдали- нівського, с. Богуслав і с. Межиріч Пав- лоградського районів), та побутування легенд і переказів про топоніміку краю та історичні події, пов’язані з виникненням та етапами існування населених пунктів. Наприклад, у результаті опитування рес- пондентів у с. Миколаївка Широківського району, територія якого ввійшла до зони розширення кар’єру ВАТ «ІНГОК» і за- знала руйнації, зафіксовано збереження легенд про життя засновника села – коза- чого старшини Сіромахи. Згідно з усною традицією, що домі- нує в краєзнавстві, Сіромаха оселився в Інгульці в другій половині ХVІІІ ст., його зимівник належав до Інгульської паланки. Ця дата отримала підтвердження завдя- ки розкопкам багатошарового поселення на південній околиці названого населено- го пункту влітку 2004 р. [3]. Було знай- дено рештки фундаменту господарської споруди, зведеної з місцевого вапняку (за переказами, саме тут у давнину були «панські конюшні»). Опосередковано ця інформація підтверджується знахідкою поблизу фундаменту решток великої ро- гатої худоби, імовірно, волів. На площі фундаменту й у верхній частині культур- ного шару поселення, значно пошкодже- ній антропогенною діяльністю в ХХ ст., знайдено численні фрагменти кружальної кераміки, загалом представленої 48 виро- бами. Учені ідентифікують їх з основни- ми формами українського посуду кінця ХVІІ–ХVІІІ ст. (горщики, миски, миски- кришки, полумиски, глечики, макітри). Уся кераміка виготовлена зі щільної гли- ни з домішками піску. http://www.etnolog.org.ua 168 У цьому самому селі під час досліджен- ня могили козака Сіромахи при його пере- похованні було оглянуто чотири поховання пересічних мешканців населеного пункту, що були знайдені в північній частині кладо- вища другої половини ХVІІІ ст. Важливим з етнографічного погляду було визначення особливостей поховального обряду цього пе- ріоду, який за деякими рисами, пов’язаними з належністю померлих до козацького етно- соціального утворення, відрізнявся від канонічного православного обряду. Коло пам’яток історії козацтва розширене та- кож завдяки фіксації в с. Андріїв ка цього самого району залишків кладовища, роз- ташованого на пагорбі, який домінує над місцевістю. Виявлено три цілі та один роз- битий хрести. На одному з них зберегли- ся залишки лапідарного напису «Кириль» або «Кирило». За типологічними ознаками вони відносяться до так званих розширених козацьких кам’яних хрестів [6]. Джерела ХІХ ст. зі шкільного музею с. Першотравенка Магдалинівського ра- йону (директор А. Левон) і численні ма- теріали опитувань місцевих старожилів свідчать про те, що, як і в більшості сіл Приорілля, значна частина першопоселен- ців родом із сусідньої Полтавщини. Також зібрано матеріали щодо топоніміки насе- леного пункту, господарської діяльність населення, ярмарків тощо. Дослідження житлових та господар- ських споруд Широківського (с. Миколаїв- ка, с. Андріївка, хутір Сидорівка (Городу- ватка)), Магдалинівського (с. Степанівка, с. Оленівка) і Царичанського (с. Рибалки, с. Гречино) районів свідчать про поєднан- ня під час їхнього зведення елементів тра- диційного та сучасного домобудівництва з домінуванням сталих принципів розміщен- ня на подвір’ї. Проведені фото- та графічні фіксації 19 подвір’їв із Правобережжя та Лівобережжя дозволяють відмітити пев- ні особливості будівель. Так, переважну більшість споруд першої половини ХХ ст. у с. Миколаївка зведено без фундаменту із місцевого вапняку з використанням роз- чину глини для його скріплення та для обмазки стін зсередини та ззовні споруди. У хатах зберігаються повздовжні сволоки, що традиційно слугували основою стелі й водночас були тісно пов’язані з низкою вірувань і обрядів українців. На сволоки спираються стовпи діаметром 10–15 см, відстань між якими не перевищує 1–1,5 м. Вони скріплені прибитими впритул дошка- ми, які обмазані з обох боків шаром су- мішшю глини й соломи. Традиційний інтер’єр української хати передбачає наявність вишиваних предме- тів. Перш за все це нечисленні рушники, що збереглися в людей похилого віку та використовуються для оздоблення поку- тя. Вони належать до довоєнного та по- воєнного часів, виготовлені на фабрично- му полотні, оздоблені пришитим в’язаним мереживом. У вишивці представлені рос- линний і геометричний орнаменти, найпо- ширеніша техніка – хрестик. Господарські будівлі (комора, курник, погріб) часто розташовували в один ряд із житлом (так звана однорядна забудова). При цьому дахи таких комплексів були розміщені на різних рівнях, що зумовле- но різною висотою будівель. Переважають погреби шийного типу. У зв’язку з вище- зазначеними особливостями, доцільно звернутися до записів В. Бабенка, який у такій системі забудови «малоросійського подвір’я» вбачав вплив «німецького типу дворів» [2, с. 13]. Садиби с. Миколаївка огороджені невисокими (до 0,8–1,2 м) пар- канами із вапняку, щілини між плитками якого замазані глиною та побілені. Село Степанівка Магдалинівського району розташоване неподалік від с. Ко- тівка, яке виникло в ХVІІІ ст. на місці зимівника козака Кота [1, с. 236]. Зимів- ник містився на землях Орільської па- ланки Війська Низового Запорозького. За відомостями, наданими місцевими крає- знавцями (родиною Дубовських), у сере- дині ХІХ ст. в с. Степанівці було 42 хати. До нашого часу збереглися будівлі кінця ХІХ – 20-х років ХХ ст. За технікою зве- дення їх поділяють на два типи: хата «на стовпах» («сохах») та «мита» хата, або «топтанка». Для першого типу характер- не використання в конструкції деревини, а в другому випадку матеріалом слугува- ла лише глина. Хати цього періоду зведе- ні без фундаменту, зрідка присутні незна- чні за розмірами призьби. Хати підведені чорною фарбою (сажею) по периметру. Чотири схилі дахи вкриті очеретом і ро- гозою. Вікна обрамлені ставнями, що крі- пляться ззовні на залізних петлях. У ха- тах, як і на Правобережжі, переважають повздовжні сволоки, на які спираються покладені впоперек «слижі» (прямокутні в перетині балки). Зрідка трапляються http://www.etnolog.org.ua 169 хати «на дві половини» (с. Рибалки). У с. Оленівка цього самого району зводили хати «із саману». У них, за свідченням старожилів, долівка була червоного ко- льору та мала «білу підводку». Зафіксо- вано використання скріплених жмутків очерету для втеплення житла, які кріпи- ли вертикально на стіну, покриваючи її практично по всій висоті (с. Рибалки). В оселях респондентів стіни прикраше- ні сімейними фотографіями та образами, що займають традиційне місце на покуті й обрамлені вишитими рушниками. Остан- ні виготовлені з купованого, а подекуди з домотканого лляного полотна. Вони є зразками виробів кінця ХІХ – початку ХХ ст., успадкованих від батьків, і нині зберігаються власниками як сімейні релік- вії. Для цих рушників характерні знач ні за розмірами мережки (до 40–50 см). Усі вироби оздоблені пришитим плетеним ме- реживом і вишивкою в техніках «насти- лування» та простого хрестика. Перева- жають рослині композиції (вазони, квіти, грона винограду тощо). Подекуди в хатах збереглися печі, час- тину яких, за бажанням господарів, було перебудовано – нині вони слугують пере- важно для обігріву приміщення (с. Рибал- ки, Степанівка). Для приготування їжі та інших господарських потреб печі присут- ні в так званих літніх кухнях (с. Рибал- ки, с. Колгоспівка). Господарські споруди (комора, при- міщення для великої рогатої худоби та літня кухня) в обстежених лівобережних районах, на відміну від сіл Широків- ського району, часто розташовані не під одним дахом, а за принципом дворядного розміщення будівель на подвір’ї, тобто навпроти хати. У випадку, коли ці будів- лі були розташовувані вздовж вулиці та виходили на неї глухою стіною, зафіксо- вано двоколірне фарбування приміщен- ня: білою барвою – частина, пов’язана з діяльністю людини, вохрою – частина бу- дівлі для худоби та птиці. Характерним є ямний тип погребу. У побуті, переваж- но вже не за призначенням, уживаються речі, які ще в довоєнний та повоєнний часи не лише широко використовувалися, а й визначали традиційний уклад життя. Наприклад, скрині (для зберігання зер- на), кушіль (для насіння), керамічний і дерев’яний посуд (для годування худоби та птахів) тощо. У зв’язку з обмеженістю наших знань про напрями та рівень розвитку кустарних промислів і ремесел на теренах Дніпро- петровщини отримані під час експедицій матеріали також становлять значну цін- ність. Так, у селах Поорілля набули роз- витку різні галузі деревообробки, зокре- ма бондарство, стельмаство, теслярство. Наприк лад, у шкільному музеї с. Першо- травенка зібрано значну колекцію пред- метів побуту, які виготовлені із суціль- ної деревини. До нашого часу в околицях с. Рибалки зберігся напівзруйнований вітряк, обертання якого за напрямком вітру здійснювала пара волів. Водяні млини також були дуже поширені й на- віть унеможливлювали судно плавство по р. Орелі. Ткацтвом традиційно займалися в кож- ній родині. Полотно виготовляли з льону та конопель. За свідченням респондентів, у Царичанському районі коноплі сіяли ще на початку ХХ ст., а в Петропавлів- ському – у 50–80-х роках ХХ ст. Ткача- ми часто були чоловіки (с. Першотравен- ка Магдалинівського та с. Миколаївка Дніпро петровського районів). Заслуговує на увагу значний розвиток килимарства в с. Пальмирівка П’ятихатського району. Там майже в кожній оселі є робочий вер- стат (великий або малий «переносний»). Майстрині виготовляють традиційні типи виробів: килими, ряднинки, налавники. Основні фонові кольори виробів – чор- ний, зелений і темно-коричневий. Щодо розвитку гончарства відомості дуже обмежені, оскільки воно не набу- ло такого знач ного розвитку, як у сусід- ній Полтавщині. Хоча, за дослідженнями Г. Залюбовського, ще в середині ХІХ ст. поряд із Катеринославом у с. Таромському та с. Сухачівка працювали гончарі. Нами зафіксовано поодинокі свідчення про гли- нища з якісною глиною та виготовлення з неї в минулому кераміки в Петриківці Петри ківського та Миколаївці Дніпропе- тровського районів. У населених пунктах досліджених ра- йонів зібрано різноманітні предмети мате- ріальної культури: серпи, дерев’яні вила, граблі, лопати, прядки, рогачики, коцюби (кочерги), глиняний кружальний посуд тощо. Заслуговує на увагу скриня (с. Сте- панівка), виготовлена на початку ХХ ст. та розписана в манері, притаманній петри- ківському ремісничому центру. http://www.etnolog.org.ua 170 Отримана під час польових етнографіч- них експедицій інформація підтверджує вже існуючі етнологічні та демографічні відомості щодо етнічної своєрідності ре- гіонів Дніпропет ровщини. Так, стосовно Правобережжя, зокрема території Широ- ківського району, слід зазначити, що на- прикінці ХІХ ст. тут мешкали мігранти з багатьох європейських губерній Росій- ської імперії за наявності великої кількос- ті переселенців із Чернігівської губернії [5, с. 74, 75]. За нашими спостереженнями, це позначилося на техніці, композиційних схемах та їхніх елементах, кольоровій гамі вишивок. На культуру слов’янських етносів регіону значно вплинули й німці- меноніти. Залучені для аналізу лівобережні ра- йони Дніпропетровщини за традиційни- ми елементами матеріальної культури тя- жіють до Полтавщини (частина сучасних мешканців походить з її сіл, прилеглих до р. Орель). Останнє також наочно фік- сується у вишивці. Насамперед, ідеться про сорочки з домотканого полотна кін- ця ХІХ – початку ХХ ст., вишиті білим по білому. У регіоні поширена й техніка «лиштви». Строкатість населення зумовила виник- нення інтеграційних процесів, взаємо- впливів і взаємозбагачення матеріальної та духовної культури. Наслідки такої ін- теграції простежуються в розташованих поруч російських і українських селах Павлоградського району. Зокрема, з етно- графічного погляду, дуже цікавими є до- слідження взаємовпливів, зафіксованих в українському та російському варіантах народного весілля [4, с. 39–43]. 1. Археологія доби українського козацтва ХVІ–ХVІІІ ст. / Д. Я. Телегін (відп. ред.), І. С. Винокур, О. М. Титова, І. К. Свєш- ніков та ін.: Навч. посіб. – К., 1997. – С. 236. 2. Бабенко В. Этнографический очерк народ- ного быта Екатеринославского края. – Ека- теринослав, 1905. 3. Маріна З. До питання про час виникнен- ня с. Миколаївка Широківського району Дніпропетровської області / З. П. Марі- на, О. В. Ромашко // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Серія «Історія та археологія». – Д., 2005. – № 5. – С. 223–227. 4. Маріна З. Особливості традиційного ве- сільного обряду в українських та російських селах Дніпропетровщини / З. Маріна, О. Хоменко // Етнічна історія та культу- ра. – К., 2005. – Вип. 20. – С. 39–43. 5. Материалы для оценки земель Херсонской губернии. Херсонский уезд (статистическо- экономическое описание уезда). – Херсон, 1890. – С. 74, 75. 6. Тітов В. Козацькі кам’яні хрести в с. Ленін- ське та Мар’янське на Дніпропетровщині // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – 2002. – Вип. 11. – С. 45–48. http://www.etnolog.org.ua

Польові етнографічні дослідження Дніпропетровського національного університету

Institution

Ähnliche Einträge