Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207195 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи / В. Галацька // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 111-115. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207195 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2071952025-10-03T00:08:02Z Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи Галацька, В. Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті 2009 Article Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи / В. Галацька // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 111-115. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207195 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| spellingShingle |
Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Галацька, В. Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи Матеріали до української етнології |
| format |
Article |
| author |
Галацька, В. |
| author_facet |
Галацька, В. |
| author_sort |
Галацька, В. |
| title |
Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи |
| title_short |
Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи |
| title_full |
Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи |
| title_fullStr |
Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи |
| title_full_unstemmed |
Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи |
| title_sort |
сучасне побутування весільного обряду придніпров'я: втрати та перспективи |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207195 |
| citation_txt |
Сучасне побутування весільного обряду Придніпров'я: втрати та перспективи / В. Галацька // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 111-115. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT galacʹkav sučasnepobutuvannâvesílʹnogoobrâdupridníprovâvtratitaperspektivi |
| first_indexed |
2025-10-03T01:12:36Z |
| last_indexed |
2025-10-04T01:10:27Z |
| _version_ |
1845011653716869120 |
| fulltext |
111
Валентина Галацька
(Дніпропетровськ)
СУ Ч АСНЕ ПОбУ Т У ВА НН Я
ВЕСІ ЛЬНОГО ОбРЯ Д У
ПРИ ДНІПРОВ’Я: ВТРАТИ ТА
ПЕРСПЕК ТИВИ
С
уттєві зміни у світосприйнятті
сучасного українства, позначені глоба-
лізаційними викликами епохи постмо-
дернізму, впливають на реконструктивне
фольклорне мислення, істотно збіднюють
образну фольклорну свідомість народу на
рубежі ХХ–ХХІ ст.
Органічність існування весільного об-
ряду на Придніпров’ї сьогодні істотно по-
рушена урбанізацією життєвого простору,
уніфікацією жанрів. Але наявні в образній
фольклорній свідомості мешканців регіону
елементи цієї обрядодії становлять певний
науковий інтерес. Глобалізаційні зміни
в суспільстві в 90-х роках ХХ ст. викли-
кали трансформації в розумінні символіч-
ної та образотворчої природи весільної об-
рядової пісенності. Сьогодні відбувається
деформація фольклорного мислення від
умовно реального (міфологічного) до об-
разно відображеного (художнього) на рівні
існування цього найважливішого у пла-
ні соціалізації людини обряду [1, 33]. На
межі століть помітне болісне розшарування
урбаністичного та сільського типу весіль,
що зумовлено самим способом життя мега-
полісу, нівеляцією національних духовних
орієнтирів.
Урбанізація, широкий розвиток за-
собів масової комунікації спричинили
значні зміни традиційних «класичних»
форм народнопісенної культури, внесли
певні корективи в питання взаємовідно-
син фольклору та літератури, визначи-
ли розвиток народної культури взагалі.
Водночас жанри українського фолькло-
ру розвивалися в часі і просторі не лише
«природним процесом відходу віджилого
і нарощення нових рис». Причини при-
мусового характеру, які насправді руй-
нували фольклорну традицію в XX ст.,
розкриває Роман Кирчів у статті «Фоль-
клор у системі новочасної української
культури» [2, 275], присвяченій аналі-
зу особливостей сучасного українського
фольклору і фольклоротворення, харак-
теристиці нових культурних контекстів
народної словесної творчості.
Матеріали фольклорних експедицій
на території Дніпропетровської області
останніх років констатують помітне змен-
шення питомої ваги фольклору в куль-
турному житті народу. Обрядові весільні
пісні збереглися переважно в репертуарі
жінок старшого покоління, до того ж,
як правило, у репертуарі пасивному. Вік
найактивніших носіїв фольклору, за спо-
стереженнями багатьох збирачів народно-
пісенної творчості, – становить від 50 до
90 pоків. Відповідно немає традиційної
закріпленості певних весільних обрядо-
вих пісень за чітко визначеною віковою
групою. Порушується певна замкненість
регіонального пісенно-обрядового репер-
туару, деякі весільні пісні стають попу-
лярними на всій території України. Такі
зміни в побутуванні весільної обрядової
пісні впливають на її словесний текст.
Насамперед помітними є зміни у від-
ношенні «пісня – обряд». «Весільна
пісня, – зазначає відома дослідниця ве-
сільного обряду, уродженка селища Ро-
манкове (м. Дніпродзержинськ), Марія
Шубравська, – не існує сама по собі, поза
обрядом – поза тим соціальним і обря-
довим середовищем, в якому вона наро-
дилася. Вона живе в обряді, обслуговує
його, беручи з нього життєдайні соки,
розвивається в ньому і в ньому функціо-
нує» [3, 7]. Тому будь-які зміни в обря-
довій частині не проходять безслідно як
для пісенного тексту, так і для словесного
символу.
У весільному обряді Нижньої Над-
дніпрянщини тепер не існує чіткого роз-
різнення варіантів весільного дійства, що
відображали сирітство, вдівство, прийма-
цтво молодих. Уже на початку XVII ст.
в літературі є згадки про відмінність у
весільній обрядовості та пісенності при
одруженні дівчини і вдови («Перспекти-
ва» К. Саковича, «Ліфос»). Ця традиція
добре зберігалась і в XIX ст. [4, 62].
Нині багато етапів весільного обряду
на Придніпров’ї майже зникли, деякі об-
рядові дії скоротились чи об’єдналися з
іншими (розплітання коси, перевезення
посагу, саджання на кожух молодих).
Істотного скорочення, об’єднання об-
рядодій на кінець XX ст. набуває перед-
весільна обрядовість, пов’язана зі сватан-
ням дівчини, домовленістю двох родин
http://www.etnolog.org.ua
112
про шлюб [1,12]. Таким чином, випадають
з активного побутування пісні, пов’язані
з цими етапами весільної обрядовості.
Цікаво, що алегоричні діалоги, оповіді
про ловлю куниці, лисиці, про купівлю-
продаж, якими традиційно розпочинало-
ся сватання, за спостереженнями Н. Здо-
ровеги, в кінці XIX – на початку XX ст.
також починають зникати й набирають
форми ділової розмови.
У Синельниківському районі Дніпропе-
тровщини сьогодні збереглися цікаві варі-
анти примовок, з якими старости заходять
до господи нареченої. Вони трансформо-
вані в сучасну фольклорну свідомість з
найдавніших часів язичництва і княжої
Руси-України та відображають елементи
періодів мисливства (ловитва нареченої як
дорогого звіра), княжого укладу (драма
княжого двору), викуп, викрадення наре-
ченої: «Слід лисиці до вашого двору, наш
мисливець взяв за твору... Десь сюди за-
летіла орлиця, хочемо купити для нашого
молодця... Ану покажіть нам тую куницю,
яка тут десь ховається...» [6, 213].
Головними дійовими особами перед-
весільної обрядовості виступають князь і
його почет, що зафіксовано в с. Новоіва-
нівці Нікопольського району: «У сім’ю,
де жила дівчина, приходили свати, вони
говорили про князя, який шукає пре-
красну голубицю. Князь збився з ніг, але
тепер помітив, що голубиця залетіла до
цієї хати» (записано від М. В. Дольник,
1921 р. н., с. Новоіванівка Нікопольського
р-ну Дніпропетровської обл.). Подібні на-
строї та дійові особи (інваріант – куниця)
зустрічаються і в описі передвесільного
дійства у с. Преображенці Царичанського
району: «Ми шукаємо куницю, красну ді-
вицю на прохання князя» (записано від
М. Ф. Калиниченко, 1913 р. н.).
З передвесільного циклу обрядодій сьо-
годні на Придніпров’ї випала форма огля-
дин як важливого композиційного елемен-
ту в сюжетній канві: сватання – заручини.
Знаковий зміст цієї обрядодії закріпився в
назві «мале весілля», яка побутувала на те-
риторії сусідньої Полтавщини.
Унасдідок зміни ключової функції
обряду з магічної на розважальну від-
бувається зміщення акцентів на веселі
жартівливі мотиви. За спостереженням
С. Мишанича, із сучасного весілля по-
ступово зникають пісні туги, прощання
з батьківським домом, пророкування не-
щасливої долі, тобто витісняються жур-
ливі теми, таким чином звужується вико-
ристання символів мінорної тональності.
Основний традиційний сюжет весільного
обряду – відображення боротьби двох ро-
дів – позбавляється своєї гостроти, кон-
фліктності, драматизму [7, 76].
Власне весільний обряд на Придніпров’ї
складається з кількох структурних ком-
понентів: випікання короваю, виплітання
вінка, запрошення на весілля, вінчання,
посад молодих, пов’язування намітки, пе-
реїзд нареченої у дім чоловіка.
Особливою поетичністю відзначається
обряд випікання короваю, зафіксований
на всій території Придніпров’я. Як за-
значає відомий учений-славіст О. Потеб-
ня, вказуючи на язичницьке походження
обряду, коровай називають сонцем-раєм,
тобто небом [8, 418]. Тому на Дніпропе-
тровщині таке поважливе ставлення до ве-
сільного хліба, який печуть лише жінки
заміжні та щасливі в шлюбі. Наприклад,
на Нікопольщині коровай, шишки і дивень
випікають за тиждень до весілля. У с. Ка-
пулівці, давньому козацькому поселенні,
збереглися печі для випікання дивнів.
«Для дивню очерет заготовляється не мен-
ше, як за півроку, щоб він був висушений
і при випалюванні в печі не тріскався і не
мав болотяного запаху. За один раз у піч
ставлять десять-дванадцять паличок. Ви-
печений дивень прикрашають паперовими
квітами та цукерками», – згадує В. О. Бо-
лобан (1950 р. н.).
Персоніфікований образ короваю ви-
ступає тут символом родинного достатку,
сімейної злагоди. Символіка короваю,
вважав М. Сумцов, тісно пов’язана з куль-
том сонця, місяця, зірок. Після закінчен-
ня роботи коровайниці співали, дякуючи
долі: «Хороший коровай убгали, всереди-
ну місяць клали, а довкола зороньками
з райськими пташечками» (записано від
М. В. Дольник, 1921 р. н., с. Новоіванів-
ка Нікопольського р-ну Дніпропетров-
ської обл.).
В усіченому варіанті існує обрядодія
виття гільця, яка збереглася у Нікополь-
ському районі серед молоді. Можливо,
цьому сприяє давня фольклорна тради-
ція, знана з козацьких часів, адже кілька
запорозьких січей (Микитинська, Чортом-
лицька) існували на цій території: «А ми
у Галини в дружках були, – усі лужиці
виходили, червону калину виламали, хре-
http://www.etnolog.org.ua
113
щений барвінок вищипали, та цій Галинці
гільце звили. А з якого дерева? З яли-
ни, ще й червоної калини, ще й хреща-
того барвінку, ще й запашного василька»
(записано від М. В. Дольник, 1921 р. н.,
с. Новоіванівка Нікопольського р-ну Дні-
пропетровської обл.).
Як бачимо, у сценарії весілля
Придніпров’я у другій половині XX ст.
активно задіяні постійні денотати (тобто
конкретні предметні явища), що уособлю-
ють поетичний космос українського наро-
ду, знакову ментальну сутність: червона
калина, хрещатий (вар. хрещений) бар-
вінок, ялина (менш поширений символ),
кінь вороний, соловейко, «півень білокри-
лий», «голубки милі», сокіл, лебідонька.
Відомий учений-славіст Георгій Гачев у
книзі «Национальные образы мира» дослі-
джує образну систему народів, узявши за
основу «космопсихологос» як «єдність тіла
(природи), душі (національного характе-
ру), духу (складу мислення), національної
логіки. Усе це створює національний об-
раз, а у спрощеному вигляді – національну
модель світу» [10, 47]. Саме за цією модел-
лю здійснюється весільний національний
обряд в Україні, уособлений у поняттях
національної флори і фауни, або націо-
нальних елементах образності.
У весіллі в драматизованій формі від-
биваються всі сцени родинно-побутового
життя нації, які заохочуються до насліду-
вання молодим поколінням, у конкретно-
образних, неповторно-національних фор-
мах. У них відбилася народна мораль,
розуміння добра і зла, любові та ненави-
сті, щастя й біди, родинних опозицій (свек -
руха – невістка). «Дружки (прикрашають
дивні шишками з хмелю стрічками і співа-
ють весільну пісню): Даєш, ненько, руш-
ничок у руки. Виряджаєш мене до свек-
рухи. А свекруха – не рідная мати, буде
чужим дітям замишляти: борщу всиплю –
вона й не сідає, хліба відріжу – вона ско-
са гляне» (записано від О. М. Дубовик,
1930 р. н., с. Першотравенка Магдалинів-
ського р-ну Дніпропетровської обл.).
У с. Новоіванівці на Нікопольщині за-
фіксовано народнопоетичний варіант про-
щання молодої з дівоцтвом у формі цікаво-
го, художньо вартісного тексту з уживанням
традиційних образів вишні, зозулі, обрам-
лених психологічним паралелізмом: «Ой у
саду, саду вишенька зав’яла, – Листячко
опало, то ми з твоїм дівуванням та вже й
розпрощались. Ой летить зозуля, де ви-
шенька верне, та вже твого дівування ніхто
не поверне» (записано від М. В. Дольник,
1921 р. н., с. Новоіванівка Нікопольсько-
го р-ну Дніпропетровської обл.).
Зооморфний образ зозулі виступає
символом дівчини на виданні, або наре-
ченої. У весільній обрядовості українців
зозуля виконує роль медіатора, зазначає
Н. Пастух [11, 12].
На Придніпров’ї в сільських районах
подекуди збереглася пісенна драматургія
дівич-вечора. «Це означало, що дівчина
прощалася з вулицею і з своїми товари-
шами, прощалася з дівуванням. А вдень,
в суботу, йшла молода кликати всіх роди-
чів і сусідів зі своїми дружками. І шишки
носила старша дружка, але давала шиш-
ки молода», – зазначає Г. Т. Стекленьова
(1926 р. н., уродженка с. Червоногриго-
рівка Нікопольського р-ну Дніпропетров-
ської обл.).
Характерною для цього поетичного
дійства є збережена на степових теренах
Нижньої Наддніпрянщини пісня «Крашен
вечір», яка додає драматизму і гармоній-
ної тональності самій цій події. Поетичні
повтори, рефрени, риторичні звертання
демонструють експресивну природу цьо-
го дійства і його духовне наповнення:
«Крашен-вечір, дивит-вечір, та рано-рано.
Крашен-вечір, дивит-вечір, та ранесенько.
Ой, хто ж його красив? Молодого ненька і
вся родинонька ж та ранесенько» (записа-
но від Є. І. Жернової, 1930 р. н., с. Аули
Криничанського р-ну Дніпропетровської
обл.).
Прикметно, що в нашому регіоні, зо-
крема в Нікопольському районі, зафіксо-
вана така обрядодія, як перевезення при-
даного молодої. У міському середовищі це
вже не спостерігається. Пісенний матеріал
має повчальний характер і адресований
конкретним людям: «Ой люди, люди –
вороги, не переходьте дороги, нехай пе-
рейде родина, щоб дорога була щаслива.
Побажання свекрусі: “Тобі, мати, хату не
топити тобі, мати, діжу не місити як то-
пила, то й топитимеш, як варила, то й ва-
ритимеш, тільки тої слави, що невістку ді-
ждала”» (записано від Г. Т. Стекленьової,
1926 р. н., с. Червоногригорівка Нікополь-
ського р-ну Дніпропетровської обл.).
Для південних районів Дніпропетров-
щини показовим елементом весільного об-
ряду є також вечірка у молодого. Як пра-
http://www.etnolog.org.ua
114
вило, вона починається після запросин і
відзначається жартівливим характером,
вираженим у пісенній палітрі. Гості під
двором співають: «Осли гудуть, вже до
двору йдуть – наряджайся, матінко, собі
гостоньків сподівайся. Та й уріж, матін-
ко, китайки, застеляйте столи ще й лавки,
бо йдуть дружечки – панянки» (записано
від М. В. Дольник, 1921 р. н., с. Новоіва-
нівка Нікопольського р-ну Дніпропетров-
ської обл.).
Цікавий інваріант цієї пісні побутує
в с. Аули Криничанського району. Цей
народно поетичний зразок відзначаєть-
ся діалогічністю, насиченістю дією, яку
створюють бояри та молода. Для сце-
нічного втілення – це найпридатніший
варіант секундарного фольклору. У тек-
сті присутні повтори, рефренна структу-
ра. «Бояри: осли гудуть, вже до двору
йдуть – наряджайся, Ганно – візьмуть
тебе. Молода: а я наряджаюся, я ж вас
не боюся, єсть у мене батько рідний, та
й не дасть мене. Бояри: ой, осли гудуть,
вже до двору йдуть – наряджайся, дівко
Ганно – візьмуть тебе. Молода: а я на-
ряджаюся, я ж вас не боюся, єсть у мене
ненька рідненька, та й не дасть».
На цих передвесільних вечорницях
пере важали пісні, ігри, танці. Як згаду-
ють старожили, тут квітчали гільце, вили
вінки, обов’язково вечеряли. Сьогодні сце-
нарій дівич-вечора та вечірки в молодого
насичений розважальними елементами,
піснями літературного походження. Бага-
то самодіяльних творчих колективів на-
магається відтворити, хоч і фрагментар-
но, веселу атмосферу цього дійства. Така
секундарна демонстрація фольклорних
зразків властива творчій манері фольк-
лорних ансамблів «Знахідка» (м. Жов-
ті Води), «Криниця» (смт Підгороднє),
«Журавка» (м. Павлоград).
Епіцентром весільного обряду є продаж
молодої, який сьогодні в урбанізованому
середовищі звівся до примітивної форми
отримання матеріальної вигоди. У сіль-
ському етноекстер’єрі присутня така пі-
сенна форма цього неповторного дійства:
«Не наступай, Литва, Буде з вами битва,
Будем бити, воювати, А Олечки не давати»
(записано від Є. М. Полішко, 1932 р. н.,
с. Малоандріївка Магдалинівського р-ну
Дніпропетровської обл.).
Напруженість дії, коли молодший брат
примушує молодого торгуватися за свою
сестру, передається мовно-експресивними
засобами жартівливого змісту: «Не стій,
зятю, та за плечима, не лупай очима, По-
лізь у кишеню, викинь грошей жменю, ви-
кинь гроші на тарілку за Олечку-дівку»
(записано від Є. М. Полішко, 1932 р. н.,
с. Малоандріївка Магдалинівського р-ну
Дніпропетровської обл.).
Певні динамічні зміни в символічному
змісті українського весілля Нижньої Над-
дніпрянщини виявляють себе і в кінці
XX ст., що зумовлено збідненням рівня об-
разної фольклорної свідомості носіїв цих
зразків через сучасні глобалізаційні впли-
ви. Так, порівняння дівчини з калиною
стало доволі традиційним для поетики
українського фольклору, але в сучасних
умовах побутування фольклорних текстів
відбувається актуалізація іншого значення
слова. Наприклад, коли продають молоду,
співають: «Братику, не лякайся, сестриці
не цурайся, сестриця – родина, сидить,
як калина» (записано від Г. В. Дубовик,
1926 р. н., с. Чаплинка Петриківського р-ну
Дніпропетровської обл.).
У сучасному власне весільному обряді
Придніпров’я вже не відбувається розподі-
лу ролей між учасниками обрядодії, як це
спостерігалося в 60–70-х роках ХХ ст. Ко-
жен із учасників весілля (дружки, бояри,
світилки) мав свою мовну партію, яка від-
значалася гарним ігровим началом, привно-
сила комічно-драматичні перипетії в загаль-
ний сюжет цієї найвизначнішої обрядодії.
У нинішньому урбанізованому середо-
вищі зберігся звичай розплітання коси.
Як правило, це здійснюють брат чи сестра
молодої. На південних теренах Дніпропе-
тровщини збереглася така пісенна образ-
на формула: «А брат сестрицю розплітає,
цвіт троянда розцвітає. Не йди, сестри-
цю, молода заміж, цвіт рожу споминає»
(записано від М. В. Дольник, 1921 р. н.,
с. Новоіванівка Нікопольського р-ну Дні-
пропетровської обл.).
Нині на Придніпров’ї втрачено об-
рядодію вдягання очіпка. Як зазначає
Хв. Вовк, «дружко кладе очіпок та наміт-
ку на віко діжі, ставить віко собі на голо-
ву й обертається кругом на одному місці.
Тоді нахиляють голову молодої, її брат по-
чинає розплітати косу, а свашки та сестри
надягають очіпок та намітку» [12, 270].
Поетичність обрядодії покривання мо-
лодої хусткою сприймається пісенним су-
проводом, на сьогодні більш спрощеним,
http://www.etnolog.org.ua
115
ніж у середині ХХ ст. Характерний пісен-
ний зразок «Не вмивалась, не втиралась»,
зафіксований у с. Добра Надія Томаків-
ського району, має соціальний відголос,
що засвідчує драматичну долю її носіїв,
а також давнє її походження: «Не вми-
валась, не втиралась, пішла жито жати.
Дожалася до берези – сіла спочивать. Як
згадала дівування – начала плакать» (за-
писано від М. Ф. Калашник, 1936 р. н.).
Післявесільні обрядодії на Придні-
пров’ї пов’язані з циганщиною. У них
збережена варіативність дійових осіб:
цигани, лікар, перукар та ін. Кожен із
цих героїв має свою мовну партію, яка
відзначається жартівливим характером,
що бере початок з інтермедій мандрівних
дяків XVIII ст.
Досить колоритним є післявесільний
обряд на Придніпров’ї, зокрема у Павло-
градському районі, де вважався особливо
важливим, оскільки сприяв зміцненню
зв’язку між сватами, полегшенню адапта-
ції молодої серед чужого роду. Відбува-
лися свята у батьків молодої, куди прихо-
дили на гостину зі своїми найближчими
родичами, дарували їм по 12 калачів. Не-
даремно цей елемент весілля називається
«калачиний».
Післявесільне частування гостей було
цікавим атрибутом українського весілля.
Приносячи різноманітні страви на свят-
ковий стіл, дружки співали: «Їжте, їжте,
бояри, борщик. Є його повний горщик.
На те його зварили, щоб ви його поїли»
(записано від М. М. Вільхової, 1925 р. н.,
жительки с. В’язівок Павлоградського
р-ну студенткою Н. Кольцовою)
Купання та обдаровування батьків на
другий день весілля також є обов’язковим
чинником, який зберігся на Придніпров’ї.
«Катають батьків на тачці, потім ку пають;
їдуть, їдуть, наздріли калюжу, переверну-
ли воза – іскупали. Як вертаються, ставля-
ють вагани гріть води – мить батьків» (за-
писано від П. А. Гординської, 1931 р. н.,
жительки с. Кочеріжки Павлоградсько-
го р-ну Дніпропетровської обл.).
Прикметно, що в понеділок після ве-
сілля гості й обидві родини, молодого й
молодої, збираються на вареники, цим
самим споріднюючи сім’ї. Такий звичай
зберігся сьогодні у П’ятихатському, Кри-
ничанському, Павлоградському районах.
У Павлоградському районі в першу середу
після весілля подружжя йде до молодого,
примовляючи: «З середою, бо з невісточ-
кою молодою». У цей день їдять вареники.
Невістка не йде додому до самої неділі.
Йде «за щастям» у неділю зі своїм чолові-
ком до батьків. Побули тут, і все – більше
не вертається додому, бо стала вже дру-
жиною» (записано від Г. А. Хведянович,
1925 р. н., с. Кочеріжки).
Нинішній поступ цивілізації спричи-
нив невідворотні зміни у функціонуванні
весільної обрядодії. Насамперед вплину-
ли на зміст і пісенну символіку обрядодії
значні трансформації весілля (зникнення
певних обрядових етапів, скорочення та
об’єднання обрядодій). Значно знизилася
художня вартість пісенних текстів весіль-
ного обряду, що засвідчує збіднення об-
разної фольклорної свідомості та прига-
сання фольклорної пам’яті інформаторів.
Але навіть збережене у фрагментарному
вигляді сучасне весілля Придніпров’я
виконує імунну роль в самоідентифікації
народу.
1. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обря-
ди на Україні. – К., 1988.
2. Кирчів Р. Ф. Фольклор у системі новочас-
ної української культури (Основні аспек-
ти предметного окреслення проблеми) //
ЗНТШ. – Т. 242: Праці секції етнографії і
фольклористики. – Л., 2001.
3. Шубравська М. М. Українська весільна
пісня і дійсність // Весільні пісні за ред.
І. Березовського. – К., 1988.
4. Здоровега Н. І. Нариси народної весіль-
ної обрядовості на Україні. – К., 1974.
5. Весільні пісні: В 2 кн. / Упоряд.
М. М. Шубравська. – К., 1982. – Кн. 1.
6. Калита. Збірка фольклорно-етнографічних
матеріалів. – Д., 2007.
7. Мишанич С. В. Пісенна культура радян-
ського села (на матеріалах с. Погребище
Вінницької обл. 1920–70 рр.). – К., 1977.
8. Потебня А. А. О мифологическом значе-
нии некоторых обрядов и поверий // Сло-
во и миф. – М., 1989.
9. Маріна З. П. Традиційне українське
весілля // Калита. Збірка фольклорно-
етнографічних матеріалів. – Д., 2007.
10. Гачев Г. Национальные образы мира. –
М., 1988.
11. Пастух Н. А. Зооморфні образи в україн-
ському фольклорі. Образ зозулі : Автореф.
дис. ... канд. філол. наук. – Л, 2001.
12. Вовк Хв. Студії з української етнографії
та антропології. – К., 1995.
http://www.etnolog.org.ua
|