Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Гайова, Є.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2009
Schriftenreihe:	Матеріали до української етнології
Schlagworte:	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207198
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня) / Є. Гайова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 96-102. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207198
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2071982025-10-03T00:21:30Z Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня) Гайова, Є. Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті 2009 Article Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня) / Є. Гайова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 96-102. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207198 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті
spellingShingle	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті Гайова, Є. Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня) Матеріали до української етнології
format	Article
author	Гайова, Є.
author_facet	Гайова, Є.
author_sort	Гайова, Є.
title	Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)
title_short	Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)
title_full	Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)
title_fullStr	Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)
title_full_unstemmed	Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)
title_sort	внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Семантика матеріального і духовного в етнокультурному контексті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207198
citation_txt	Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня) / Є. Гайова // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 96-102. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT gajovaê vnutríšnêplanuvannâtaobladnannâlemkívsʹkoíhižíhatasínikomorapilivnâstajnâ
first_indexed	2025-10-03T01:12:53Z
last_indexed	2025-10-04T01:10:39Z
_version_	1845011666607013888
fulltext	96 Євгенія Гайова (Київ) ВН У ТРІШНЄ П Л А Н У ВА НН Я ТА Об Л А ДН А НН Я ЛЕМК ІВСЬКОЇ Х И Ж І (х ата, с і н и, комора, п и л и вн я, ста й н я) Х арактерною особливістю забудови лемківського двору з кінця ХІХ ст. і май- же до нашого часу є однорядна структура, коли хата й господарські будівлі – пилив- ня, стайня – об’єднані в один ряд і міс- тяться під одним дахом. Таку хату нази- вають «довга хижа», «подовжена хижа» 1. Окремо від хати на подвір’ї мог ли збуду- вати ще оборіг для зберігання сіна, студ- ню (криницю), земляну піч – сушню. Поширеним типом планування лемків- ської довгої хижі в кінці ХІХ – 40-х ро- ках ХХ ст. на сході, в центрі та на півдні Великоберезнянського району був тради- ційний лемківський тип – хижа–сіни– комора–пиливня–стайня; хижа–сіни–комо- ра–стай ня–пиливня; хижа–сіни–комора– стайня–пиливня–хлівець. http://www.etnolog.org.ua 97 Довгі традиційні для Лемківщини хати до вулиці виходять щитовою (причілко- вою) стіною, з двома вікнами на ній і по одному на чоловій і затильній стінах; вхід у житлове приміщення – хату і комору – був із сіней. На сьогодні ми не маємо узагальнюваль- ної історико-етнографічної праці, в якій поєднувалося б багатосистемне висвітлен- ня всіх питань матеріальної та духовної культури, яка б об’єктивно схарактеризу- вала етнографічну групу закарпатських лемків, що компактно проживають у Ве- ликоберезнянському й Перечинському ра- йонах. У низці народознавчих досліджень окремо розглянуто північну й південну частини Лемківщини, тобто ізольовано одна від одної. В основу роботи покладено (передусім) польові матеріали автора за 2002–2008 роки, зібрані в селах Великоберезнянсько- го району. Непересічну наукову вартість становлять фотоматеріали, зафіксовані автором у різні роки під час етнографіч- них експедицій. Характерною рисою планування житло- вого приміщення в селах Стричава, Кня- гиня, Загорб, Стужиця, Домашин, Ужок, Волосянка, Смереково, Буківцеве, Чорно- голова, Мирча, Сіль, Тихий Великоберез- нянського району було те, що кожна його частина призначалася для певного викорис- тання. Наприклад, у хижі (хаті) дві–три по- стелі (ліжко), лави, шафарня (довга скриня зі спинкою й побічницями) розміщували вздовж стін, щоб економніше використати хатній простір для певних сезонних робіт. Велику площу в хижі, «в закутині» сінешньої та затильної стін, займала ма- сивна глинобитна піч. Це була кухонна частина хижі. До 20-х років ХХ ст. у до- сліджуваних селах побутували глинобитні курні печі-«дим’янки». Дим від неї розхо- дився по хижі («вшитко по хижі кури- ло»), виходив в отвір, прорізаний у повалі (стелі), у вікно чи над вхідними дверима «димник», а «інколи отворяли двері, коли було в хижі багато диму». Лише з 20–30-х років ХХ ст. у селах почали приробляти до «дим’янки» куші, і це вже були напів- курні глинобитні печі, коли дим виходив не в хату, а в «цівку», «подок» (отвір) у сінях, розходився по сінях і підіймався на пуд (горище). Таку піч відтворено в інтер’єрах хат із сіл Стричава, Медведівці Мукачівського району, Сімерки Перечин- ського району. У с. Стужиця розповідали, що вже в 1914 році «в нас си не курило, був п’єц з кошем і шпарґет» 2. Елементуи п’єцу: підприпік, припік, ватра, челюсті, куш, цівка, небо. У с. Княгиня Бецанич Микола Васи- льович 3 розповідав таке: «За свій вік я не одному сусіду допомагав бити такий п’єц. Основним будівельним матеріалом була глина. Не з кожної глини можна було її збити, вона мусіла бути мало мокра, клей- ка, масна, не піщана. Ніколи не починали бити п’єц у пісні дні (понеділок, середа, п’ятниця), після обіду. Старалися разом зі сходом сонця по- чати роботу. Коли працювали не говорили голосно, не мож було свистати (бо будуть цвіркуни водитися), не мож сваритися». Щоб закласти основу печі, з двох сто- рін «зарізували в стіну дерево, заструблю- вали на куті (скріплювали), заклинювали кінець, що виходив у сінешню стіну (“аби си не витігало”)» і починали товчкою 4 бити ватру – нижню частину п’єцу. Коли основа печі була повністю запов- нена, ватру, де буде розкладатися вогонь, викладали товченим плоским камінням, «але таким, яке збирали на поверхні зем- лі – сухим, бо те, що перебувало в воді від нагрівання розсипалося (лопалося)». Потім викладали бигу – круглу форму (склепіння) самої печі. Верх биги назива- ють тут небо. Каркасом для круглої форми слугувала гнучка ліщина. Усю поверхню по каркасу з ліщини обкладали дощечка- ми, а поверх них – накладали сиру глину й били товчкою. Били одночасно дві пари чоловіків з обох боків, щоб не зруйнувати круглу форму п’єцу. Сформувавши бигу, розкладали із су- хих дров невеликий «огень», він випалю- вав дош ки, ліску, підсушував глину. «На низ печі накладали дрова аж до неба (до верху), палили до тижня, щоб дрова тлі- ли, а не горіли – так просушували п’єц до готовності. Куш і цівку обплітали тонким прут- тям і обмащували товстим шаром глини з двох боків, щоб не згорало пруття. У се- лах Стричава й Княгиня зверху цівку вкривали тоненькими сухими плоскими кам’яними плитами та обмащували тон- ким шаром глини. Біля п’єцу ставили невисокі букові стільчики прямокутної форми, вдень не- http://www.etnolog.org.ua 98 надовго на припіку клали глиняний посуд лише для просушування, дерев’яні довба- ні миски («губаї», «палачки»), під припі- ком ставили посуд, у якому щось замішу- вали для товару, у куті ставили кочерги, рогачі, пічну лопату. «А горці по п’єцу вдень не стояли, лем в п’єцу горці стоя- ли з вареною їжею, спряженим молоком». П’єц підмащували щосуботи, щоб чорним не був. Кожна жона мала «митку» – ста- рий горщик, і в ньому була глина для під- мащування. «На п’єцу нич не було, лем ряндя, де спали діти, по 3–4 челядника (челядь – це люди, які проживали в цій сім’ї) спали». На кілку біля печі (сінешня стіна) ві- шали дерев’яну прямокутну дошку «таб- ла», на якій вимішували й розкачували тісто. Після Першої світової війни в дослі- джуваних селах до печі почали прибу- довувати залізні плити (шпаргети). Таку напівкурну глинобитну піч із шпаргетом зафіксовано в с. Стричаві. Особливістю лемківського інтер’єру є те, що робоча (кухонна) частина розміщу- ється в куті затильної та «щитової» (при- чілкової) стін, де ставили кухонний посуд і готували їжу. Це пов’язано з конструкцією печі, челюсті якої повернуті до «щитової» стіни. Таке розміщення печі характерне лише для лемків, воно вплинуло на деякі зміни й у розташуванні меблів. Уздовж за- тильної стіни розставляли полиці для по- суду, лавицю, ложичник, сільничку й усе кухонне начиння. На грядці перед п’єцом вішали ручник (обтиральник) для рук, по- суду, «інколи там сушили цур’я» (мокрий одяг). Ручники «були лем маленько вни- зу заткані вузенькою черленою (червоною) партичкою (смужкою)». У лемківських хижах було дві–три постелі (ліжка): «все залежало від кіль- кості челяді в хижі». Одне з них стоя- ло зазвичай у куті затильної і «щитової» стін. Із розповідей старожилів сіл Княги- ня 5, Стричава 6, Стужиця 7, Чорноголова 8, Сіль 9, Верховина Бистра 10, Буківцеве 11, Смереково 12 дізнаємося, що коли були ве- ликі сім’ї, то другу постіль ставили в куті «щитової» і чолової стін, а третю – у куті чолової і сінешньої стін. «Хатні меблі чи- нив кожен сам собі із ясеню, горіха, че- решні, береста. З м’якого дерева – липи, тополі – чинили собі дерев’яні миски, ложки, палачки, губаї (миски довбані)». Конструкція постелі дуже проста. Скла- дається вона з чотирьох стояків, у верхню половину яких закладено букові дошки, скріплені дерев’яними кілками. Дно ліжка закривали так, як і дно стола, сусіку, ша- фарні – клали дошки, а зверху стелили сіно, яке змінювали двічі на рік. Вони були та- ких розмірів: завдовжки 1,7–2 м, завширш- ки 0,7–1 м, заввишки – 80–120 см. Постелі (ліжка) були здебільшого високими, тому що в зимові холодні дні під ними робили загороду для малих новонароджених ягнят, телят, яких забирали в хижу, щоб вони не перемерзли. А з 30-х років ХХ ст. постелі стали нижчими. Паралельно із саморобною постіллю в 1920–1930-х роках «хто жив бідно знав забити собі “подрянку” (піл). На круглі “колики” клали дошки і дошками по бо- ках загороджували солому» 13. На дно постелі чи «подрянки» клали вівсяну солому, вона м’якша ніж житня, застеляли конопляною плахтою (рядно), такою самою плахтою в теплу пору і вкри- валися, а взимку користувалися тканими з овечої шерсті вовняними білими, сіри- ми, коричневими гунчями (покрівцями), які «вбивали» у ступах почергово гаря- чою та холодною водою, щоб були тугими. На постелі були заголовки (подушки) з отавою, а пізніше – з пір’ям. «На постелі мама з няньком спали гунями вкривалися. По п’єцу по припічках, на лавках спали діти, на п’єцу – старі дідо і бабця. 14 душ у хижі було, три сімї моїх братів в єдній хижі жили». У с. Буківцеве на постіль на дошки клали стружляк (зшитий з двох ряден матрац, напханий отавою), заголовки (по- душки). Усю постіль на день складали в головах і покривали в теплу пору року плахтою (рядном), а взимку – гунчям (покрівцем). Плахти ткали з конопляних ниток, зши- вали з двох прямокутних полотнищ, ними вкривалися й покривали постіль удень. Гунчя затикали шерстяними нитками по- перечними пасами сірого і коричневого кольорів, зшивали з двох піл. Над постіллю до повали прибивали яворову колиску. Були вони дерев’яні прямокутної форми, кріпили їх на ланцку і прибивали до повали чи до фульовки 14. «Ужовками прив’язували плетені із лози колиски до балок. Ужовки – плетені мо- тузки із берези». http://www.etnolog.org.ua 99 Під щитовою стіною (причілковою) стояла широка масивна лава з ковбицями (колодами) замість ніжок. У 1920–1930-х роках на її місці ставили шафарню (це звичайна скриня), що «по під цілов стінов лем стояла». У ній зберігали полотно, одяг. У цих роках до шафарні почали приробля- ти спинку й побічниці, «красно оздоблю- вати лем квітами, різними візерунками по боках і на спинці. І нисько в декого вона ще затрималася і стоїть лем за стулом (сто- лом)». Оздоблювали їх переважно розпи- сом рослинного характеру. В інтер’єрі хати із с. Медведівців за столом стоїть така ша- фарня, яку в цих краях називають лада. Перед лавою чи шафарнею ставили стул, стув (стіл), біля нього – переносний великий ослін. «Стул мав глибокий і дов- гий ящик, який затігався товстим дере- вом – столиною (столовиною)». Столина зав жди була з однієї дошки, «на такій ве- ликій столовині бувало цілих вепрів (кор- нас – дикий кабан) розбирали. Столови- ну наші діди ще тесали топором». Бокові стінки столу теж складалися з однієї ши- рокої дошки, а передня і задня стінки – з двох дощок. «На свята стув покривався тканим довгим портком (скатеркою)» 15. У с. Смереково розповідали, що «бували у людей лем давні столи з видовбаними в столині мисками із них челядь їла». У стуві завжди передня стінка ящика була «поціфрована» (прикрашали різьб- ленням ціфрами – просте геометричне оздоблення (смуги)). На початку ХХ ст. різьблення стає складнішим, із орнамен- том: сонцята, шести-, восьмикутні розет- ки, хрести 16. У с. Стричава 17 розповідали, що стул портком покривали лише на свята, а вдень він стояв непокритий: «в буденні дні була гола табла (столина) – на ній качали тісто і здавна все робили на столі. У скриню стуву складали хліб, сало, миски. Давно полиць у хижі не було, тому все ховали в стув». Святкові портки (скатерки) «були пе- ребиранні» (заткані орнаментальними по- перечними смугами геометричного орна- менту у вигляді восьмикутних «звізд» і «косиць», ромбів, скісних хрестів), зшиті з двох прямокутних конопляних полот- нищ посередині плетеними «чіпками» (ме- реживом). У них могли вшивати куповану стрічку, а по краях «красно лем» оздоб- лювали черленими протканими партич- ками (смугами). У 30–40-х роках ХХ ст. весь порток затикали «красними взорами косиць черленого і синього кольору паму- товими нитками. Красно то було». Особливістю гірських лемківських хат було те, що під столом або постелею часто викопували яму, у яку зсипали городину. Інколи її викопували під столом у хижі й накривали дошками, інколи – під по- стіллю, адже сохи в постелі були високи- ми, і ніщо не заважало спускаться в яму. У такі ями ставили драбину. Урожай на кромплі (картопля) був невеликий, тому в ямі все поміщалося. На «щитовій» сті- ні над облаками (вікнами) вішали обра- зи, а під ними клали таніри (декоратив- ні глиняні фаянсові тарілки), інколи до 12 штук: «хто кулько мав, клали кіть на цілу щитову стіну, а над постіллю нигде не клали, лем понад столом. Кіть много мали, то щільно клали, лем мало – рідше поклали». Інколи «образи були за шором (в один ряд) накладені в довгу раму і на- хилені на хижу». Іноді між образами кла- ли маленькі танірчата. У хатах доводило- ся бачити переважно традиційні образи на папері під склом – літографії початку ХХ ст.: «Пресвята Діва», «Ісус Христос», «Тайна вечеря», «Святе сімейство», «Трій- ця», «Микола Угодник», а образи давніші малювали на дошках. На Великоберезнянщину паперові лі- тографії надходили з монастирів Кальва- рії (Польща), Ковчадлога (Словаччини), Повча (Угорщина), Почаєва і Білич (Україна). У минулому в селах Великоберезнян- щини побутувало православне греко- католицьке віросповідання. Тому тут образи «Ісуса Христа» і «Богородиці» з відкритими серцями. На щитовій стіні між вікнами висіло звередло (дзеркальце), а під ним – образи (невеликих розмірів). Кут між щитовою та чоловою стіною (покуть), де стояв стул і свічка-«трійця», висіли образи, таніри (декоративні глиняні або фаянсові таріл- ки, був найсвятковіший у хижі і найбільш освітлений вікнами. За стул саджали най- почесніших гостей. У піст, коли заносили кросна і треба було ткати, стул виносили з хижі. Під чоловою стіною траплялося бачити в хижах ладу (невеликих розмірів скри- ню) для одягу, тканини, яка на передній стінці оздоблена розписом у вигляді двох http://www.etnolog.org.ua 100 вазонів. Заможніші селяни замість лади ставили касню, яку купували на ярмар- ках або замовляли майстрові, у якого був токарний станок. Вона складається з двох частин – нижньої прямокутної з трьох ящиків і верхньої – великого рухомого дзеркала, закріпленого на двох вертикаль- них стояках і доповненого двома шухля- дами. Касні виготовляли й оздоблювали виточеними деталями. Наприклад, у се- лах Малій Березний, Бегендяцька Пас- тіль, Костева Пастіль, Сіль, Чорноголо- ва, Мирча побутували у 20–30-х роках ХХ ст. не тільки касні, а й постелі (ліж- ка), які мали бокові стінки, виготовлені й оздоблені за допомогою токарних станків. Лади, касні, шафарні, «сусіча» (сусіки) робили із сухої ялиці. Шафарні й сусіки здебільшого були поділені на два–три за- рубки (частини), мали здебільшого рамову конструкцію, закладену з чотирьох боків дошками-«шиндлями», з рівним віком. Освітлювали хижу дрібно наколени- ми трісками, які клали на п’єц, пізніше з’явилися каганці, які заправляли лоєм (жир) або нафтою (гас). Після вій ни (у 1940-х роках) хижу освітлювали лам- пою, яку заправляли нафтою (гасом), зверху на склі розміщували танір. У куті чолової і сінешньої стін інколи ставили третю постіль, а коли її тут не було, то його використовували для збері- гання посуду. Посуд ставили на полицю (мисник), яка складалася з трьох–чотирьох полиць у «закутині біля дверей» і була затягнута полотном, «лем без дверцят була і стоя- ла на лавиці». Інколи біля полиці вішали й ложичник, на верхню полицю ставили свячену воду в баньці. Пізніше почали робити саморобні талаші (мисники), які ставили замість полиць. Спочатку вони були подібні до полиць, але вже мали бо- кові стінки, а пізніше до них спереду при- робляли дверцята. Посуд був глиняний, дерев’яний і ме- талевий. Глиняний посуд і металеві горці купували на ярмарках у Великому Берез- ному, Ужгороді, Мирчі. Це глиняні мис- ки, довжанки, «силки» (горщики) для мо- лока, кантя (горнятка), корчаги, «цітки» (друшляк), тепші (посуд для випікання тіста), ринки (посуд для випікання, сма- ження м’яса тут називають «тепша» або «кайструн», у них пекли хліб, паску), «зваряльник» на 100 л (виварювати одяг), таніри плоскі, які вішали на стіну, пізніше вазони для квітів – «квітники». «Глиняний посуд більше «хосновали» (берегли), а в користуванні були чугунні горці». Але найбільше гончарних виробів купували в с. Мирча, де жили гончарі, і їм можна було замовити все необхідне. У му- зейній колекції є чотири авторські роботи останнього гончара із с. Мирча Івана Ма- кара. Особливо цікава одна з тепш, стінки якої мають вдавлення. Вироби були ґлей- довані (з розписом) і без розпису. У с. Буківцеве в хаті з напівкурною піч- чю початку ХХ ст. виявлено дві поздовжні грядки, на відстані 30 см одна від одної, які тягнуться по всій довжині чолової сті- ни (від щитової до сінешньої), прибиті до селемен. Розміщені вони над постіллю, яку ставили в куті чолової та сінешньої стін. На них було зручно все складати, напри- клад, випечений хліб у дерев’яному кори- ті. Тут сушили коноплі, льон, «щоби схло, а потім ламали їх прямо в хижі, сінях». «Гаргала» (дерев’яне відро, на яке за ручку вішали «варіху» – кварта з довгою ручкою на відрі) із водою стояла біля по- лиці на невисокому ослінчику, а щоб не намокала долівка, то під дерев’яне дно підкладали плоский камінь, пізніше від- ро ставили біля талаша. У шафарні або на полиці зверху три- мали стрітенську «громничну» свічку, у народі її наділяли неабиякими магічни- ми властивостями, тому дбайливо берегли впродовж року і часто використовували з різною метою – як лікувальний, «проти- злодушний» чи заспокійливий засіб, обку- рювали помешкання або хлів, щоб відігна- ти хворобу. Від «громничної» свічки і саме свято називалося колись, крім Стрітення, ще й Громниця. Дівчата-відданиці на тій свічці воро- жили, щоб «з полум’я взнати, з якого боку сватача чекати», або топили віск, щоб по застиглому відбитку взнати май- бутню долю. Нею обкурювали вози, коли вирушали в дорогу; перед першим оран- ням, обходили із нею сівача разом із за- пряженим плугом, щоб «її тепло у перші борозни лягло і рясними сходами пророс- ло». Коли хтось вирушав у далеку дорогу, давали потримати її в руках, а ще від- ламували невеликий шматочок і клали в кишеню, щоб оберігала 18. Землю – так кажуть на долівку – мас- тили щосуботи глиною, у яку додавали http://www.etnolog.org.ua 101 вівсяну полову (вода – глина – вівсяна полова) без кізяка. Сіни в напівкурних хатах не опалюва- ли, тут завжди було повно диму, часто під стіною ставили «лазиво» (драбина) на пуд (горище). Тримали тут і млинок (жорна), «бо завжди треба було змолоти тенґерицю (кукурудзу)», робили його із букового де- рева, а ручку – з ясеня, щоб не парила руку. Під стіною ставили дерев’яний шафель, куди зливали помиї для худоби, більших розмірів шафель із райбачкою (дошка для прання) для прання й купання. У с. Загорб у двохдільній напівкурній хижі в сінях (довелося побачити ще і в наш час) стоїть лазиво на пуд, лежать складені дрова, а на дрючку сидять кури. У дводільних хижах можна було поба- чити в сінях уздовж затильної стіни висо- ку загороду, збиту з дощок, куди восени зсипають картоплю. Наприклад, у с. За- горбі в сінях в одній з хиж 19 до цього часу зберігають картоплю в «рупі» (яма в сінях, прикрита дошкою). У неї спус- каються по лазиві (драбині). Сокири, планкачі – лісорубські знаряддя, теслицю складали в дерев’яну варцабу, яку кріпи- ли на одній зі стін. Восени в сіни додавали дві трьохсотліт- рові діжки «станви», складені з клепок, скріплені дерев’яними або металевими ко- ваними обручами. Діжки «станви» на від- міну від діжок «гордів», мають рівні, а не випуклі стінки, у них здебільшого квасили капусту. Діжки з квашеною капустою три- мали в сінях, щоб вона не замерзала. Сім’ї були великі, тому завжди квасили в таких двох діжках, оскільки однієї було мало. На поду («на пуді», на горищі) у сусі- ках тримали жито, овес, на грядках ви- сіли сплетені качани тенгериці. «На пуді лем вішали солене сало м’ясо, щоб заку- рилося, воно стояло (висіло) там постій- но, коли треба поліз, відтяв стільки треба і дали там висить» 20. Провіяне, очищене зерно зберігали в сусіках, які стояли в коморах, сінях, на подах (горищах). «Часто зерно зсипали в сусіки з видовбаного дерева, яке всереди- ні очищали, а зі споду забивали дно». Комора в хижі завжди була склад- ським приміщенням для зберігання хар- чових продуктів, посуду, хатніх знарядь праці, вона мала двері й за потребою мог- ла замикатися. Тут були довбані боденки (боденча), маслобійки, ґелетки, шафель, доїльниця, різних розмірів корита для за- мішування тіста, складання м’яса, коли кололи свиню. Стояли бодні, ґелетки із засоленим салом, сиром (до 1 м заввиш- ки). Сир солили й зберігали в букових ґелетках до одного-двох років, які влітку прикривали жаливою (кропивою). У селах Стричава й Княгиня в комо- рі у великих ладах тримали борошно, а зерно стояло в сусіках на поду. Тут ста- вили ресалюв (шатківниця), «зварку», у якій зваряли (виварювали, відпарювали) сорочки, інколи діжку «гордів» на 100– 200 л на «квашню». Розповідали, що спо- чатку заготовляли капусту в хижі, а по- тім діжки переставляли в комору, а в кого не було комори, то тримали в сінях. Полотно, ручники, портки, чистий одяг зберігали в ладі. На грядках вішали пря- жу, повісма, одяг («шмаття перемітували (вішали) в коморі на грядку, в хижі шмат- тя не тримали»). До повали підвішували вуджене (копчене) м’ясо й сало, обгорнуте тканиною (шматою). У с. Смереково 21 зафіксовано цікавий інтер’єр: у коморі вздовж трьох стін підві- шені дрючки (так тут кажуть на грядки), на яких висять міхи, різний одяг, виго- товлений із сукна. На стінах прикріп лені дерев’яні полиці, на яких складено сто- лярний інструмент, стоять винесені з хижі горщики, кантя, тепші, декілька ґелеток (у них у піст складають сир), попід сті- нами стоять сусіки з борошном і зерном. У щілинах стін зрубу зберігають закладе- ні сокири. У пиливні (стодола) обмолочували снопи, тому тут посередині був добре втрамбований глиною тік, а під стінами складали необмолочені снопи. Після об- молочення солому закидали на пуд. По стінах висіли ярма, серпи, ціпи, коси, граблі, різні деталі від воза, колеса. Після обмолочення снопів тут ставили січкарню, заносили на зиму й ховали від негоди весь сільськогосподарський реманент: плуги, борони, рала, сани, закочували віз. До цього часу на стіни вішають дерев’яні граблі, коси, дворучні пили, ціпи, мотики, чекан. Мотики були одно- і двосторонні, якими обробляли малоро- дючу гірську землю. Наприклад, мотика «ертувка» (у деяких селах її ще назива- ють чекан) має з одного кінця загостре- не металеве лезо, яким підважували ка- http://www.etnolog.org.ua 102 міння, викорчовували трухляві пеньки, а іншим широким лезом вигрібали їх із землі: «то і тогди і тепер так робимо». Зберігали тут і цапіну («сабіна»), колун («пульга») – лісорубські знаряддя, які місцеві ковалі виготовляли кожному гос- подареві. Адже до 40-х років ХХ ст. усю лісорубську роботу селяни виконували вручну. Основними знаряддями праці були сокири й пили. Сокири називали «манарин» і «планкач». «Манарин» мав вузьке й товсте лезо, ним рубали дерева. «Планкач» мав широке і тонке лезо, ним тесали дерево. Для спуску дерева з вер- хів для підважування стовбура викорис- товували «цапіну», «сабіну», вона мала загнутий досередини гострий гак. Ліс заготовляли сезонно: з осені і аж до пізньої весни 22. У с. Тихий закуплено млинок до 2 м заввишки (великі жорна), на якому мо- лоли не тільки собі, а й збіднілим сусі- дам. Такий млинок має три великі камені, стінки скріплені дерев’яними тиблями, механізм, який рухає двома каменями, теж має дерев’яні зубці. На стінах висіли великі прямокутні снувальниці, щить, попід стінами стояли ламанки, перетирачки – знаряддя для об- роблення снопків із конопель, льону. Багато селян із прибережних сіл під- працьовували на лісосплавах, заготівлі лісу, проводячи багато часу на заробіт- ках. Це була виснажлива робота – «іноді по пояс у снігові, – нічліги в холодних за- курених колибах», тому ще до цього часу майже в кожній пиливні на стіні висять дідові чи батькові металеві лапки, які при- кріпляли до взуття, щоб при лісосплавах втриматися на плотах. У стайні утримували худобу: коней, корів, биків, волів, овець, тому тут за- вжди був дерев’яний поміст із жолобом посередині, куди відгортали гній. Зимово- стійловий період тривав із кінця жовтня до початку травня, потім худобу виганяли на толоку, а волів і овець – на полонину. Із середини травня й упродовж 100–110 днів худоба там паслася й набирала вагу. Під стінами стояли довгі дерев’яні ясла, у які закладали худобі сіно. Стайня мала подвійні двері, які зсере- дини утеплювали соломою. Під стайнею стояли сани, віз, борони, плуг. 1 Записано автором у 2005 р. в с. Смереково від Соханича Миколи. 2 Записано автором у 2004 р. в с. Стужиця від Лакатош Ганни Павлівни, 1927 р. н. Гарно збереглася піч із кушем у с. Смереково в хаті Кирлика Федора Васильовича, а та- кож у с. Буківцеве. 3 Звіт автора за 2007 р. – С. 17. 4 Товчку робили з бука, а ручку до неї – з ліщини. 5 Записано автором у 2002 р. у с. Княгиня від Мохналь Анни Юріївни, 1933 р. н. та Ба- ран Анни Федорівни, 1930 р. н. 6 Записано автором у с. Стричава від Пігощ Анни Юріївни, 1931 р. н. та Шквари Васи- ля Станковича, 1928 р. н. 7 Записано автором у с. Стужиця від Лакатош Ганни Павлівни, 1927 р. н. та Чикут Марії Юріївни, 1939 р. н. 8 Записано автором у с. Чорноголова від Ревти Юлії Михайлівни, 1916 р. н., Ганич Ме- ланії, 1921 р. н., Ковач Анни Федорівни, 1940 р. н. 9 Записано автором у с. Сіль від Тур Марії 1920 р. н. 10 Записано автором у с. Верховина Бистра від Лукан Анни Іванівни, 1937 р. н. та Варгу- лич Олени Юріївни, 1940 р. н. 11 Записано автором у с. Буківцеве від Бондар Олени Василівни, 1932 р. н. 12 Записано автором у с. Смереково від Кир- лик Меланії Петрівни, 1939 р. н., Куртанич Олекси Степановича 1916 р. н. та Куртанич Юлії Іванівни, 1927 р. н. 13 Записано автором в 2004 р. в с. Стужиця. 14 Записано автором в 2003 р. в с. Стричава. 15 Записано автором в 2004 р. в с. Стужиця. 16 Такий стіл зафіксовано в с. Стужиця у Васильняк О. П., різьбив її дідусь, 1876 р. н. 17 Записано автором у 2002 р. в с. Стричава. 18 Зафіксовано автором у с. Стужиця на сади- бі Дяковець В. Ф., 1923 р. н. 19 Записано автором у 2004 р. в с. Стужиця від Дяковець В. Ф., 1923 р. н. 20 Польові дослідження автора за 2005 р. Са- диба Кирлик В. П. у с. Смереково. 21 Записано автором у 2003 р. в с. Смереково. 22 Культура і побут населення Українських Карпат. – Ужгород, 1972. – С. 194. http://www.etnolog.org.ua

Внутрішнє планування та обладнання лемківської хижі (хата, сіни, комора, пиливня, стайня)

Institution

Ähnliche Einträge