Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2009
|
| Series: | Матеріали до української етнології |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207212 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення / О. Боряк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 32-36. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207212 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2072122025-10-03T00:10:17Z Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення Боряк, О. Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку 2009 Article Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення / О. Боряк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 32-36. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207212 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку |
| spellingShingle |
Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку Боряк, О. Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення Матеріали до української етнології |
| format |
Article |
| author |
Боряк, О. |
| author_facet |
Боряк, О. |
| author_sort |
Боряк, О. |
| title |
Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення |
| title_short |
Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення |
| title_full |
Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення |
| title_fullStr |
Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення |
| title_full_unstemmed |
Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення |
| title_sort |
звичай "нести бабі вечерю": від павла чубинського до сьогодення |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Сучасне народознавство у світлі наукової спадщини Павла Чубинського: методи, здобутки, проблеми розвитку |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207212 |
| citation_txt |
Звичай "нести бабі вечерю": від Павла Чубинського до сьогодення / О. Боряк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 8(11). — С. 32-36. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT borâko zvičajnestibabívečerûvídpavlačubinsʹkogodosʹogodennâ |
| first_indexed |
2025-10-03T01:14:26Z |
| last_indexed |
2025-10-04T01:11:59Z |
| _version_ |
1845011750479462400 |
| fulltext |
32
Олена Боряк
(Київ)
ЗВИЧАй «НЕСТИ бАбІ
ВЕЧЕРЮ»: ВІД ПАВЛА
ЧУбИНСЬКОГО ДО
СЬОГОДЕННЯ
У
своїй фундаментальній розвідці
«Праці етнографо-статистичної експедиції
в Західно-Руський край…» Павло Чубин-
ський, розглядаючи «Календарь народних
звичаїв та обрядів із відповідними пісня-
ми» (т. ІІІ), у рубриці «січень-березень»
помістив коротку довідку: «Після вече-
рі [святвечірньої вечері] деякі члени ро-
дини, переважно діти, надсилаються до
священика, повивальної бабки, родичів.
Вони приносять з привітаннями книші,
рибу та інш. Священики дарують їх про-
сфорою, а хресні – грошима» 1. Звичай
«носити вечерю» повитусі не став предме-
том спеціальних етнологічних студій. Ви-
няток становить лише розвідка відомого
українського етнолога Раїси Данківської,
присвячена санкам в обряді вечері, у якій
коротко згадано повитуху 2.
Спробуємо придивитися до складників
звичаю різдвяного відвідування повитухи
«з вечерею». Зауважимо, що звичай не-
сти бабі вечерю загалом побутував у ре-
гіонах Поділля, Наддніпрянщини, Сло-
божанщини та Півдня України. Волинь
(у межах сучасної Волинської області), а
також Львівщина та зона Карпат харак-
теризуються, за деяким винятком, відсут-
ністю названих звичаїв 3. Нашим завдан-
ням було, спираючись на масив власного
польового матеріалу, поглибити уявлення
про це явище традиційної культури.
У переважній більшості зафіксованих
матеріалів ідеться про дворазовий візит
до повитухи. У першому випадку «вече-
рю» на Святий вечір у переддень Різдва
повитусі несуть онучки, тобто прийняті
нею діти. У другому – її відвідують ону-
ки («мамки») переважно в наступні дні
Різдвяних свят. Серед мотивацій відвідин
повитухи дітьми, зафіксованих нами, ва-
гоме місце займають формули морально-
го характеру: «ідем до рідних», «це наша
родіна», «як родичі считається» (Рижав-
ка Чрк); «вона у нас як родичка була, як
рідна баба» (Кохане Крв). Не викликає
сумніву, що принесення повитусі вечері
було виявом глибокої поваги, їй «відда-
вали честь від усієї душі», «поважали» 4,
«почитали її, здоровалися» 5.
Відвідини повитухи дітьми, яких вона
прийняла, мали переважно обов’язковий
характер. Зважаючи на відносно ранню
самостійність сільських дітей, а також за-
лежно від відстані між хатою повитухи та
породіллі, онучки за маминою вказівкою
могли самі йти до повитухи в порівняно
малому віці, коли їм виповнювалося 5–6
років: «Як хлопчику 5 років, то він сам
біжить» (Колодисте Чрк). Якщо ж ди-
тина була зовсім малою, «із вечерею» та
дитиною на руках до повитухи вирушала
породілля. Проте надалі це залишалося
обов’язком дитини, аж поки їй не виповню-
валося 12–14, а подеколи й більше років –
як казали, «аж поки не буде соромно». Бу-
вало, що «онучки» навідувалися до своєї
«баби», аж поки самі не виходили заміж,
і тоді вже могли йти до повитухи зі своєю
дитиною, але в новому статусі «онуки». За-
уважимо, що одночасно з відвіданням сво-
єї «баби» діти зазвичай навідувалися й до
своїх хрещених батьків, рідної баби, роди-
чів, але цих випадків ми не розглядаємо.
Особливість звичаю, як випливає з
його назви, полягала у візиті дітей до по-
витухи зі «святою вечерею», від чого по-
деколи їх так і називали – «вечерники»
(Куйбишівка Мк). Отже, відвідування
повитухи відбувалося в переддень Різдва
на Святий вечір – перед тим, як родина у
своїй хаті в колі рідних сідала за святве-
чірній стіл або відразу після закінчення
трапези, але неодмінно в передріздвяний
вечір до півночі. Проте, виходячи з кон-
кретної ситуації, наприклад, коли пови-
туха мешкала далеко, їй могли віднести
«вечерю» наступного дня.
Різним виявився й «маршрут» несення
вечері. До першого варіанта належало ви-
няткове право повитухи першою отримати
свою «вечерю» – у такому разі діти йшли
до неї «в першу очередь», «перша була
баба» (Семенівка, Ганнівка Мк); до дру-
гого – до неї йшли наостанок, «в послєд-
нюю очередь» (Лиса Гора Мк). Другий
варіант деінде мав обрядове забарвлення.
Свідченням цього, на наш погляд, була
традиція, зафіксована нами на Черкащи-
ні: «Тоді вечерю [діти] носили на Святий
вечір до всіх родичів. Пару калачів брали
http://www.etnolog.org.ua
33
з дому, і їм по єдному обмінювали ті кала-
чі. Наостанок йшли до бабки, і всі калачі
віддавали бабці. То бабці всі віддають.
А назад вона вже нічого не давала» (Ри-
жавка Чрк). Хоча в низці випадків пови-
туха обмінювала калач «онучка» на свій, і
тоді, повернувшись додому, діти вже «їли
бабушкін калач» (Улянівка Мк). Отже,
в завершальному акті цього дійства пови-
туха отримувала калачі як концентрова-
ний символ її глибокої шани та вдячності
від цілої великої родини породіль. Родо-
помічниця також віддячувала їй своїм
«калачем», відтворюючи та зміцнюючи
родинні зв’язки шляхом передачі їй свого
предмета-частування (у різних формах).
«Онучок» /«онучка» заходили до хати
своєї «бабушки» зі словами, які мали
формульне значення: «Здрастуйте, зі Свя-
тим вечором! Прислали батько й мати до
вас з вечерею» (Довгеньке Хрк); «Добрий
вечір, Святий вечір! Батько й мати при-
слали, щоб я приніс до вас вечерю» (Че-
челівка Крв); «Добрий вечір, святий ве-
чір! Прислали батько і мати, а я під росла
і вечерю принесла» (Червона Кам’янка
Крв) та ін. Повитуха запрошувала дитину
до хати, саджала її, розв’язувала «вузли-
чок», куштувала кутю, узвар, брала пирі-
жок 6. Можливим було й інше поводження
з принесеними стравами – вона окремо
відкладала їх у свої миски, а далі напов-
нювала принесений дитиною посуд своїми
різдвяними наїдками. Отже, ця дія зви-
чайно характеризується словами: «собі
насипали, своє поклали», «наче поміняли-
ся» (Червона Кам’янка Крв), «баба при-
ймає вечерю і перемінить» (Рими Чрн)
тощо. Додамо, що спеціального подарунка
для родопомічниці не передбачалося, хоча
деінде вказували, що мати передавала по-
витусі незначний «подарунок», наприклад
хустку (Саксагань Днп, Сичавка Од,
Колодисте Чрк). Повитуха давала своїм
«онучкам» гостинців – дрібні гроші, горі-
хи, цукерки, гарбузове насіння тощо.
До номенклатури харчових предметів-
частувань входили традиційні для святве-
чірньої трапези пісні страви – передусім
кутя, а також узвар (грушки) і пиріг (пи-
ріжки). На те, що основною стравою пере-
важно була кутя, вказує, зокрема, назва
звичаю «кутю вечерять», зафіксована на
Чернігівщині (Оленіно). Безумовно, залеж-
но від локальної традиції склад «вечері» міг
деякою мірою варіюватися. Так, мати могла
покласти дитині щось пісне зі святвечірньо-
го стола (наприклад рибу), але комплекс із
трьох традиційних різдвяних страв зазви-
чай залишався незмінним. У такому вигляді
«вечерю» зав’язували в хустку (інформанти
здебільшого неодмінно наголошують – білу
хустку) так, щоб дитині було зручно донес-
ти наїдки до повитухи. Разом із тим має-
мо згадку й про те, що вечерю, призначену
повитусі, спеціально зав’язували у фартух
(Улянівка Мк).
Окремої уваги варті різновиди хліб-
них виробів, які входили до святвечірньої
«вечері» й призначалися повитусі. Серед
них повсюдно насамперед згадують пи-
роги (пиріжки), а також книші, калачі,
різного роду печиво (коржі). Пиріжки за-
звичай виготовляли з начинкою – маком,
квасолею, картоплею, грушами, вишня-
ми, сливами, абрикосами тощо (Червона
Кам’янка, Попельняста Крв; Гребені Кв
та ін.) у різній кількості 7. Щодо книшів,
то спеціальне опитування засвідчило, що
цей тип борошняної випічки майже вий-
шов з ужитку. Однак колись книші спеці-
ально випікали на Різдвяні свята, їх ви-
кладали на сіно на покуті (Єлизаветівка
Мк), а тому згадка про них містилася й у
текстах колядок та щедрівок. Маємо свід-
чення, що саме книш був обов’язковим
складником «вечері» для повитухи. По-
казово, що на тлі трансформацій, яких
зазнавала харчова номенклатура «вечері»,
книші деінде зберігали своє традиційне
місце: «Як ішли до старих [тут ідеться
саме про повитуху. – О. Б.], обізатєльно
брали книш» (Губівка Крв).
Зазвичай книші випікали із житньо-
го тіста (щоправда, в останні роки свого
активного побутування їх переважно вчи-
няли вже з пшеничного борошна). Вони
мали круглу форму і могли бути з діркою
(для цього в середину коржа перед випіч-
кою вставляли склянку або чашку) або й
без неї. Характерною ознакою книша було
те, що хлібний корж мав кілька розрізів
по колу, а шматки тіста, які при цьому
утворювалися, у різні способи закладали
або переплітали: «Книш круглий, розріза-
ний на штук шість або вісім, смотря який
корж, а тоді навхрест кладуть тісто, пона-
ливають крашанки з сахаром» (Куйбишів-
ка Мк); «…тісто місиш як на корж, кру-
гленьке, а тоді рукою оддавлюєш, на п’ять
разів розріжеш, а тоді ті кінці придавлю-
єш, придавлюєш, там у сере дині помажеш
http://www.etnolog.org.ua
34
олійкою, без дірки» (Єлизаветівка Мк);
«…хлібинка така, беруть та отако качал-
кою одкачують по кусочку в одну сторону,
і в другу – чотири листки, а тоді замазу-
ють олією, і зверху причіпляють, і з другої
сторони, і получається як капустинка, без
дірки» (Кохане Крв); «… серединка була
вродє як пасочка, а краї ріжуть, підніма-
ють різане. Штук шість розрізів, розкачу-
вали, а середина стоїть як пасочка, і під-
перізують» (Губівка Крв). Родопомічниця
також пекла книша для того, щоб обміня-
тися ним під час принесення їй «вечері».
Кількість отриманих повитухою книшів
варіювалася від одного до трьох (Ялинівка
Хм, Пляхова Вн). В останньому випадку
онучки несли від «баби» одного книша.
Щодо калачів (калача), які отримувала
родопомічниця як предмет-частування на
Святий вечір, то вони також варті окре-
мого розгляду. Зауважимо, що із часом
«вечеря» деінде могла складатися тіль-
ки з «калачів» – їх було досить зручно
зав’язати в хустку, всередину всипати
«гостинці» – цукерки, горішки (Піща-
ний Брід Крв), і з тим відправити дитину
до повитухи. Калач завжди виробляли з
пшеничного борошна, круглої форми, пе-
реплітаючи кілька кавалків тіста – два
або три, – у вигляді коси й обводячи кру-
гом обідочком або пояском із тіста. Це,
безумовно, був різновид святкового хліба.
Про розмаїття його форм свідчать записи,
зроблені від різних інформантів в одному
селі: «…ріжуть на два куски [тіста] і пе-
реплітають, хто хоче – втроє плете, хто
хоче – вдвоє; хто хоче, кладе два кала-
чі – калач на калач кладе, щоб воно таке
було [високе], а хто хоче – один. Заверта-
ють, щоб кругле було, і поясок одівають.
В середині дірка – кладуть або цей – ста-
кан, щоб була дірочка в калачі, тоді ви-
тягається, а дірочка остається. Обізатєль-
но»; «Покладеш один калач [великий],
покладеш чуть меньшенький в серьодкє, а
меньший кладеш на верх, а він як вирос!
Отакий калач робиш із трьох коржів. За-
вертали. Другий кладеш з двох, і третій
з двох [переплетених кавалок тіста]. Як
тісто готове, в піч. Як заглянеш – як ко-
ровай. Він без дірки, бо запікає через те,
що багато тіста» (Куйбишівка Мк).
Кількість калачів зазвичай варіювала-
ся від одного до двох-трьох, їх можна було
міняти: «…той забирала, а другий клала»
(Колодисте Чрк, Червона Кам’янка, Піща-
ний Брід, Попельняста Крв); деінде «бабин»
калач («пуп’янок») міг бути за розміром
менший, ніж калач від породіллі (Семенів-
ка Мк). Наявність спеціального правила
подібного обміну зафіксовано, зокрема, на
Черкащині: «Три калачі клали. Дірка по-
середині, круглий, у хустку ставили. При-
несли туди [до повитухи], вони один калач
беруть, а свій дають. Беруть калач зі споду,
а свій кладуть зверху. Мама нам готовить,
і каже – кращий калач на спід, бо його
бере [повитуха]» (Колодисте Чрк).
Серед хлібних складників різдвяної
«вечері» часом називають своєрідне пе-
чиво (коржики), яке вже призначалося
«в подарок» онучкам від повитухи. Воно
було відоме під назвою кукли (варіанти –
ляльки, баришні, панянки, москальки/
московки, матрьошки – Рубці, Крим-
ки Днц) і побутувало, згідно з нашими
записами, на Слобожанщині й Наддні-
прянщині. Виробляли тут також «пєтуш-
ки», коники (Шевченкове Чрк), голуби
(Капитолівка Хрк, Кримки Днц), качки
(Яремівка Хрк). Для їхньої випічки ви-
користовували спеціальні металеві фор-
мочки, деінде в тісто додавали запареної
на молоці м’яти, готові коржики розфар-
бовували буряковим квасом. У них яскра-
во простежувалися антропоморфні риси:
«вирізалося: руки наче в боки, тут фартух
робили…» 8 (Діброва Хрк); «кукла нама-
льована з тіста вирізана, юбка розклє-
шонна, ножки…» 9 (Яремівка Хрк). Варто
зазначити, що печиво у вигляді антропо-
морфної фігури під назвою кукла (лазар-
ските кукли; кукла за кумичене) відоме
також у болгар 10; плетений калач під на-
звою «кукелки» (kukielki) гості несли на
хрестини в Мазовше (Польща). Що біль-
шою та добре випеченою була кукелка, то,
вважалося, кращою буде доля дитини 11.
Крім того, в одному із сіл Кіровоградщи-
ни серед страв, які несли на «вечерю» для
хрещених батьків та рідної баби (повитухи
респондент уже не застала), ми зафіксували
побутування печива у вигляді голуба: «кіс-
то накачали як на вареники, і так поклали
таку качалочку, а другу таку качалочку за-
вернули так навхрест, і воно тут як крильця
розрізані, а тут наче як дзьобик». Відповід-
ною була і його назва – «голубчик». Одного
такого коржа у вигляді птаха брали разом
із традиційною вечерею 12.
Як бачимо, для родильної обрядовості,
а саме того її складника, що був пов’язаний
http://www.etnolog.org.ua
35
із вшануванням повитухи в календарно
визначений час, притаманне використання
спеціального, так би мовити, «родильно-
го» хліба – подібно до хліба як весіль-
ного (коровай, шишки, пироги тощо), так
і поминального (у вигляді зерна/колива,
хліба, пирогів, калачів тощо).
Як відомо, різдвяно-новорічна обрядо-
вість має яскраво виражену поминальну
основу – це час, коли з «іншого світу»
приходять гості. Це насамперед для них
готували кутю та узвар, пекли та гіркою
викладали на стіл хліб-пироги. Перед тим,
як сісти за святковий стіл, продували лаву,
аби не задавити якусь душу тощо 13. У «ве-
чері», яку діти приносили повитусі, були
представлені каша-кутя, солодкий напій –
узвар, а також специфічні хлібні вироби.
Усі ці предмети-частування повитухи, при-
несені їй на Святий вечір, були одночас-
но типовими складниками поминального
обіду, мали яскраві ознаки належності до
потойбіччя. Порівняймо, наприклад, за-
гадку: «Кругом ями всі з киями», де від-
гадкою буде «кутя з ложками» 14.
Просторове переміщення учасників ри-
туальної вечері, а також дотичних до неї
предметів (страв із очевидним поминаль-
ним характером, а також посуду) в на-
прямку від дому, столу – назовні, за межі
людського простору є символічно зна-
чущим. Це означало подолання кордону
між цим і тим світом і було складником
поминання/шанування померлих. Воно
здійснювалося, зокрема, і з метою вста-
новлення контакту з потойбічними сила-
ми, душами померлих предків (подібно до
того, як, наприклад, кликали і годували
кутею «мороза») 15. Перелік «різдвяної ве-
чері» для повитухи тяжіє до номенклату-
ри поминальних страв, до яких, безумов-
но, належить кутя, а також узвар і пироги
як пожертва для померлих родичів. Ті ж,
кому призначалися хлібні вироби, висту-
пали в ролі посередників між людьми та
пращурами 16. Останніх уособлювала по-
витуха – це вона ставала об’єктом при-
ношень предметів-пригощань, у семантиці
яких окреслюється поминальний харак-
тер і зв’язок із потойбічним світом. На
користь цього може вказувати той факт,
що за віком родопомічниця зазвичай була
старою; семантика обрядових дій щодо
старих відповідала ідеї «провідники в
область смерті»; стара людина міфічно
зближалася зі сферою смерті й, відповід-
но, осмислювалася в категорії близькос-
ті до потойбічного світу; відомий зв’язок
смерті з жіночим началом, так само як
уявлення про те, що позафертильний вік
максимально наближував жінку до смер-
ті; ті, хто сидить за столом, пригощають
«померлого», і вони ж приймають приго-
щання «з боку смерті»; нарешті, той, хто
приймав офіру, в поховальному обряді ви-
ступав у ролі замісника покійного.
Акт несення «вечері» – давання –
офірування – пригощання своєї родо-
помічниці, безумовно, сприймали на
рівні сакральної події. На наш погляд,
поминальна номенклатура складників
предметів-частувань «вечері», символіч-
но значущий час візиту, який збігався з
календарно відзначеним часом поминан-
ня «померлих», «батьків», «пращурів»,
«дідів», указує на глибинний зміст цього
звичаю – звернення й улещування пра-
щурів за посередництвом повитухи.
Скорочення назв населених пунктів
Ганнівка Мк – с. Ганнівка Братського р-ну
Миколаївської обл.
Гребені Кв – с. Гребені Кагарлицького
р-ну Київської обл.
Губівка Крв – с. Губівка Компаніївського
р-ну Кіровоградської обл.
Діброва Хрк – с. Діброва Ізюмського р-ну
Харківської обл.
Довгеньке Хрк – с. Довгеньке Ізюмського
р-ну Харківської обл.
Єлизаветівка Мк – с. Єлизаветівка Брат-
ського р-ну Миколаївської обл.
Капитолівка Хрк – с. Капитолівка Ізюм-
ського р-ну Харківської обл.
Колодисте Чрк – с. Колодисте Уманського
р-ну Черкаської обл.
Кохане Крв – с. Кохане Бобринецького
р-ну Кіровоградської обл.
Кримки Днц – с. Кримки Краснолиман-
ського р-ну Донецької обл.
Куйбишівка Мк – с. Куйбишівка Єланець-
кого р-ну Миколаївської обл.
Лиса Гора Мк – с. Лиса Гора Первомай-
ського р-ну Миколаївської обл.
Піщаний Брід Крв – с. Піщаний Брід
Олександрійського р-ну Кіровоградської обл.
Попельняста Крв – с. Попельняста Олек-
сандрійського р-ну Кіровоградської обл.
Пляхова Вн – с. Пляхова Козятинського
р-ну Вінницької обл.
Рижавка Чрк – с. Рижавка Уманського
р-ну Черкаської обл.
Рими Чрн – с-ще Рими Ічнянського р-ну
Чернігівської обл.
Рубці Днц – с. Рубці Краснолиманського
р-ну Донецької обл.
http://www.etnolog.org.ua
36
Саксагань Днп – с. Саксагань П’яти-
хатського р-ну Дніпропетровської обл.
Семенівка Мк – с. Семенівка Арбузинсько-
го р-ну Миколаївської обл.
Сичавка Од – с. Сичавка Комінтернівсько-
го р-ну Одеської обл.
Улянівка Мк – с. Улянівка Новобузького
р-ну Миколаївської обл.
Червона Кам’янка Крв – с. Червона Кам’янка
Олександрійського р-ну Кіровоградської обл.
Чечелівка Крв – с. Чечелівка Петрівського
р-ну Кіровоградської обл.
Шевченкове Чрк – с. Шевченкове Звениго-
родського р-ну Черкаської обл.
Ялинівка Хм – с. Ялинівка Летичівського
р-ну Хмельницької обл.
Яремівка Хрк – с. Яремівка Ізюмського
р-ну Харківської обл.
1 Чубинский П. П. Труды этнографо-статис тической
экспедиции в Западно-Русский край, снаряжен-
ной Императ. Рус. географ. о-вом. Юго-западный
отдел: [у 7 т.]. – С.Пб., 1872. – Т. 3. – С. 264.
2 Данківська Р. Санки в обряді вечері // Матеріали
до етнології та антропології. – Л., 1929. – Т. 21–
22. – С. 289–295.
3 Гаврилюк Н. К. Київськополіський варіант
традиційної сімейної обрядовості на фоні су-
міжних територій // Київське Полісся (етно-
лінгвістичне дослідження): статті / Відп. ред.
І. М. Железняк. – К., 1989. – С. 28–30.
4 Наукові фонди рукописів та фонозаписів Ін-
ституту мистецтвознавства, фольклористики
та етнології ім. М. Рильського НАН України
(далі – ІМФЕ). – Ф. 14–5, од. зб. 563, арк. 203.
Записано авторкою (2000 р.) у с. Полянецьке
Уманського р-ну Черкаської обл. від Бондар
Одарки Єрофеївни, 1923 р. н.
5 Там само. – Арк. 244. Записано авторкою
(2003 р.) у с. Рубці Краснолиманського р-ну
Донецької обл. від Писаренко Надії Яківни,
1923 р. н.
6 Там само. – Арк. 227. Записано авторкою (2003 р.)
у с. Довгеньке Ізюмського р-ну Харків ської обл.
від Прощиної Антоніни Павлівни, 1942 р. н.
7 Див., наприклад: там само. – Од. зб. 448, зош. 2,
арк. 27–28. Записано Н. Гаврилюк у с. Вергу-
нах Черкаського р-ну Черкаської обл. від Не-
годи Катерини Остапівни, 1903 р. н.
8 Там само. – Од. зб. 563, арк. 237. Записано ав-
торкою (2003 р.) у с. Діброва Ізюмського р-ну
Харківської області від Кукіної Ольги Плато-
нівни, 1926 р. н.
9 Там само. – Арк. 235. Записано авторкою (2003 р.) у
с. Яремівка Ізюмського р-ну Харківської області
від Пальчикової Марії Прокопівни, 1925 р. н.
10 Янева С. Български обредни хлябове / Отв. ред.
Т. Живков. – София, 1989. – С. 71.
11 Див.: Knab S. Hodorowicz. Polish customs,
traditions and folklore. – New York, 1993. – P. 247.
12 ІМФЕ. – Ф. 14–5, од. зб. 564, арк. 9. Записано
авторкою (2008 р.) в с. Чечелівка Петрівського
р-ну Кіровоградської обл. від Андрусенко На-
талії Аврамівни, 1934 р. н.
13 Принагідно наведемо свідчення А. Геннепа про
традиційне осіннє свято у нгенте – клану гір-
ських лушеїв в Ассамі. На честь дітей, які на-
родилися у році, що минав, вони влаштовували
одно-дводенну трапезу, на 3-й день чоловіки пе-
реодягалися на жінок і відвідували всіх матерів,
які народили цього року, а ті їх пригощали. Як
зазначає автор, подібні зібрання являли собою
точну копію щорічних свят на знак про пам’ять
померлих (див.: Геннеп Арнольд ван. Обряды
перехода. Систематическое изучение обря-
дов / Пер. с фр. Ю. Ивановой, Л. Покровской. –
М., 1999. – С. 50).
14 ІМФЕ. – Ф. 15, од. зб. 125, арк. 48.
15 Виноградова Л. Н., Толстая С. М. Ритуальные
приглашения мифологических персонажей
на рождественский ужин: формула и обряд //
Малые формы фольклора. Сборник памяти
Г. Л. Пермякова. – М., 1995. – С. 170.
16 Див., наприклад: Данківська Р. Санки в обряді
вечері. – С. 293; Байбурин А. К. Ритуал в тради-
ционной культуре: Структурно-семантический
анализ восточнославянских обрядов. –
С.Пб., 1993. – С. 135.
http://www.etnolog.org.ua
|