Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995)

У цьому номері розпочинаємо публікацію матеріалів про відомих істориків Причорноморського регіону та їхні здобутки в дослідженні історії козацтва з бібліографією з цієї теми. В номері представлені дві постаті: А.Д.Бачинський (1933-1995), якому б у цьому році виповнилось 75-років з дня народження, та...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Новикова, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інституту історії України НАН України 2008
Назва видання:	Чорноморська минувшина
Теми:	Козакознавчі студії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207232
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995) / Л. Новикова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 3. — С. 118-135. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207232
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2072322025-10-03T00:08:48Z Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995) The Cossack Theme in A.D.Bachyns’kyi’s (1933 – 1995) works Новикова, Л. Козакознавчі студії У цьому номері розпочинаємо публікацію матеріалів про відомих істориків Причорноморського регіону та їхні здобутки в дослідженні історії козацтва з бібліографією з цієї теми. В номері представлені дві постаті: А.Д.Бачинський (1933-1995), якому б у цьому році виповнилось 75-років з дня народження, та Є.О.Загоровський (1885-1938), дещо забутий дослідниками, якого вшановуємо через 70 років після смерті. Стаття присвячена загальному аналізу доробку відомого українського вченого А. Д. Бачинського (1933-1995) в галузі історії українського козацтва. У результаті були визначені головні концептуальні підходи до висвітлення історії українського козацтва та коло проблем, над працював історик, а також виділені окремі періоди у дослідженні ним вказаної тематики. In this volume it is initiated the publication of materials on the famous historians in Northern Black Sea region and on then arhievements in the field of investigation of Cossackdom history, supplied with a bibliography relevant to the theme. In the volume there are materials of two scientists: A.D.Bachyns’kyi because of his 76 th anniversary and Je.O.Zagorovs’kyi becfuse of a small account of scientific investigations on him. The article is devoted to general analyses of what the famous Ukraine scientist A. D. Bachins’kyi (1933-1995) have done in the field of inverstigation of Ukrainian Cossacks’ history. In consequence it was determined the main theoretical approaches and circle of problems at which historian worked and also it was picked out the periods of his research archivities. 2008 Article Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995) / Л. Новикова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 3. — С. 118-135. — укр. 2519-2523 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207232 94 (477.74):923 Бачинський uk Чорноморська минувшина application/pdf Інституту історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Козакознавчі студії Козакознавчі студії
spellingShingle	Козакознавчі студії Козакознавчі студії Новикова, Л. Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995) Чорноморська минувшина
description	У цьому номері розпочинаємо публікацію матеріалів про відомих істориків Причорноморського регіону та їхні здобутки в дослідженні історії козацтва з бібліографією з цієї теми. В номері представлені дві постаті: А.Д.Бачинський (1933-1995), якому б у цьому році виповнилось 75-років з дня народження, та Є.О.Загоровський (1885-1938), дещо забутий дослідниками, якого вшановуємо через 70 років після смерті. Стаття присвячена загальному аналізу доробку відомого українського вченого А. Д. Бачинського (1933-1995) в галузі історії українського козацтва. У результаті були визначені головні концептуальні підходи до висвітлення історії українського козацтва та коло проблем, над працював історик, а також виділені окремі періоди у дослідженні ним вказаної тематики.
format	Article
author	Новикова, Л.
author_facet	Новикова, Л.
author_sort	Новикова, Л.
title	Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995)
title_short	Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995)
title_full	Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995)
title_fullStr	Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995)
title_full_unstemmed	Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995)
title_sort	козацька тематика в працях а.д.бачинського (1933-1995)
publisher	Інституту історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Козакознавчі студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207232
citation_txt	Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995) / Л. Новикова // Чорноморська минувшина: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 3. — С. 118-135. — укр.
series	Чорноморська минувшина
work_keys_str_mv	AT novikoval kozacʹkatematikavpracâhadbačinsʹkogo19331995 AT novikoval thecossackthemeinadbachynskyis19331995works
first_indexed	2025-10-03T01:16:33Z
last_indexed	2025-10-04T01:13:30Z
_version_	1845011845547556864
fulltext	118 КОЗАКОЗНАВЧІ СТУДІЇ В цьому номері розпочинаємо публікацію матеріалів про відомих істориків Причорноморського регіону та їхні здобутки в дослідженні історії козацтва з бібліографією з цієї теми. В номері представлені дві постаті: А.Д.Бачинський (1933-1995), якому б у цьому році виповнилось 75-років з дня народження, та Є.О.Загоровський (1885-1938), дещо забутий дослідниками, якого вшановуємо через 70 років після смерті. COSSACKS STUDIES In this volume it is initiated the publication of materials on the famous historians in Northern Black Sea region and on then arhievements in the field of investigation of Cossackdom history, supplied with a bibliography relevant to the theme. In the volume there are materials of two scientists: A.D.Bachyns’kyi because of his 76 th anniversary and Je.O.Zagorovs’kyi becfuse of a small account of scientific investigations on him. УДК 94 (477.74):923 Бачинський Людмила Новікова КОЗАЦЬКА ТЕМАТИКА В ПРАЦЯХ А. Д. БАЧИНСЬКОГО Стаття присвячена загальному аналізу доробку відомого українського вченого А. Д. Бачинського (1933-1995) в галузі історії українського козацтва. У результаті були визначені головні концептуальні підходи до висвітлення історії українського козацтва та коло проблем, над працював історик, а також виділені окремі періоди у дослідженні ним вказаної тематики. Історія дослідження українського козацтва у другій половині ХХ ст. пов’язана з діяльністю кількох відомих вітчизняних істориків, до кола яких входить і одеський дослідник Анатолій Діомидович Бачинський (1933-1995). Одеса ще з початку ХІХ ст. стала важливим центром, в якому проводилися відповідні студії, і праця А. Бачинського над козацькою історією відродила та продовжила створену його попередниками локальну традицію400 – як і традицію історичного реалізму у висвітленні історії козацтва, започаткованого Михайлом Грушевським401. Важливість наукового доробку історика була відзначена у численних відгуках на його праці, однак вони, як правило, характеризували окремі аспекти зробленого ним (зокрема, відзначався внесок у дослідження Задунайської Січі, Усть- Дунайського Буджацького козацького війська, у тому числі і з точки 400 Одеса козацька: Наукові нариси. – 2-е вид., змінене та доп. – Одеса, 2008. – Розділ 6: З історії дослідження історії українського козацтва в Одесі. ХІХ – кінець ХХ ст. / Новікова Л.В. 401 Водотика С.Г., Хмарський В.М.: [Рец.] // Український історичний журнал. – 1996. – № 4. – С. 150. 119 зору ролі в колонізації Півдня тощо)402. Те ж саме стосується і біографічних статей, присвячених історику403. Окрема увага приділялася характеристиці поглядів А. Бачинського на історію козацтва в контексті історії Південної України 404 або історії України в цілому405. У нашій статті ми поставили завдання здійснити загальний огляд внеску А. Бачинського у дослідження історії козацтва, розглянути головні концепції. Формування А. Бачинського як фахівця в галузі історії та джерелознавства розпочалося у 50-ті рр. ХХ ст., коли він навчався на історичному факультеті Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Серед його наукових захоплень в цей час з’являються проблеми, пов’язані як з історією козацтва406, так і з історією українського селянства, а саме селянського руху407 (характерно, що проблематика “соціальні рухи і українське козацтво” часто привертає увагу дослідника під час його праці над козацькою історією). Очевидно, визначитися з козацькою проблематикою як однією з основних в подальшому науковому доробку йому допоміг науковий керівник – завідувач кафедри історії України доцент Самсон Михайлович Ковбасюк, учень відомого одеського історика- дослідника козацтва Михайла Єлисейовича Слабченка. С. Ковбасюк дав путівку в наукове життя багатьом відомим науковцям, серед яких, поряд з А. Д. Бачинським, О. Гуржій 408, В. П. Ващенко, З. В. Першина, І. О. Хіоні409. У дослідженні А. Бачинським історії козацтва можна виділити два головні періоди: перший – 50-80-ті рр. ХХ ст. та другий – починаючи з 1990-1991 р., напередодні та в рік святкування 500-річчя запорозького козацтва і у добу незалежності України, до середини 90-х рр. ХХ ст. (окремі праці історика побачили світ пізніше). У цей період з історією 402 Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800-1825 гг. – М.,1970. – С.27,103; Водотика С.Г., Хмарський В.М.: [Рец.] ... – С. 147-151. 403 Станко В.Н. Анатолій Діомидович Бачинський: вчений і друг (До 70-річчя з дня народження)// // Записки історичного факультету/ ОНУ ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2003. – Вип.14. – С. 6-11; Хмарський В.М., Ващенко В.П. Бачинський А. Д. Історик, дослідник історії України // Професора Одеського (Новоросійського) університету. Біографічний словник. – Вид. 2-е, доп. – Т. 2: А-І. – Одесса, 2005. – С. 93. 404 Бачинська О.А., Самойлов О.Ф. А. Д. Бачинський – дослідник історії Південної України // Південна Україна XVIII – XIXст. Записки науково-досілдницької лабораторії ЗДУ. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 3. – С. 150-154. 405 Першина З.В. Історія України в працях одеських дослідників // Український історичний журнал. – 1994. – № 6.– С. 61. 406 Бачинський А.Д. Братні зв’язки запорозьких і донських козаків в спільній боротьбі з турецько-татарською агресією в першій половині XVII ст. // Праці Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова. Зб. студентських робіт. – К., 1956. – Т. 146, вип. 4. – С. 9-22. 407 Калюжко Н. Студентська наукова конференція. Роботи істориків // За наукові кадри. – 1957. – 24 травня. 408 Бачинський А. Щире серце // За наукові кадри. – 1965. – 13 березня. 409 Першина З.В. Історія України в працях одеських ... – С. 61. 120 козацтва пов’язана і педагогічна діяльність А. Бачинського, який викладав на історичному факультеті ОДУ спецкурс з історії Визвольної війни українського народу XVII ст.410. Кожний з цих періодів позначений впливом загальних умов історіографічної праці, що знайшло певний відбиток при обранні А. Бачинським окремих аспектів у висвітленні історії козацтва. 50-80-ті рр. ХХ ст. в українській радянській історіографії були позначені здебільшого монізмом методології, яка спрямувала інтереси дослідників до вивчення історії суспільних класів, народних рухів. Хоча це і дозволило розкрити нові сторінки в історії українського народу, однак ставало на перешкоді до комплексного вивчення історичних феноменів. Поряд з цим праця історика часто зазнавала тиску з боку офіційної ідеології, існуючої традиції, і важко було знайти можливість для відносно незалежного від цих чинників дослідження. Кінець радянського періоду був позначений новими тенденціями у розвитку історичної науки в Україні, змістилися проблемні акценти. Козацтво постає як національний символ, його історія розглядається як історія українського війська та історія української державності. Ці проблемні домінанти набувають особливого значення в добу незалежності України. Поряд з цим у новітній українській історіографії увага до козацтва поставила і нові завдання – поряд з романтизацією цього феномену у науково- популярних працях, що мало суспільне значення, забезпечити його глибоке наукове дослідження411. Зважаючи на достатньо жорсткі умови праці історика впродовж значної частини радянського періоду у розвитку української історіографії, заслуговує на увагу той факт, що А. Бачинський вже у своїй першій науковій статті412 (що зазнала певного концептуального впливу з боку наукового керівника С. Ковбасюка413), виступив в як самостійний дослідник, який спирається у своїх висновках на дані історичних джерел. Тим самим вже в той час А. Бачинський заслуговував на оцінку, яку значно пізніше висловили історики стосовно нього як історика Задунайської Січі – що досліднику властивий “послідовний документалізм”414. Відповідно заслуговують на увагу його висновки – стосовно часу початку спільних дій запорозького та донського козацтва (середина XVI ст.), щодо існування в певні 410 Хмарський В.М., Ващенко В.П. Бачинський А. Д. Історик, дослідник історії України. – С. 93. 411 Шиян Р.І. [Рец.] // Південна Україна XVIII-ХІХ ст.: Зап. наук.-досл. лабораторії історії Південної України ЗДУ. – 1996. – Вип. 2. – С. 182. 412 Бачинський А.Д. Братні зв’язки запорозьких і донських козаків в спільній боротьбі з турецько-татарською агресією в першій половині XVII ст. – С. 9-22. 413 Ковбасюк С. М. Исторический акт воссоединения Украины с Россией в 1654 г. // Труды Одесского государственного университета им. И. И. Мечникова. Сер. Исторические науки. – К., 1954. – Т. 144, вып. 4. – С. 7-30. 414 Водотика С. Г., Хмарський В. М. Бачинський А. Д. Історик, дослідник історії України. – С. 147. 121 періоди воєнних угод або бойових союзів між запорозьким та донським, яїцьким, терським, волзьким козацтвом415 тощо. Після публікації цієї статті А. Бачинський обирає дещо іншу проблематику в галузі дослідження історії козацтва, яка дозволила йому фактично унезалежнитись від впливу тієї складової офіційної методології, роль якої відігравала ідеологія, зосередитися на власне науковому дослідженні. Слід зазначити, що у висвітленні історії козацтва історик дотримується певних концептуальних підходів, часто тісно поєднаних між собою. По-перше, історик використовує здебільшого регіональний підхід у висвітленні історії козацтва, досліджуючи її у зв’язку з історією півдня сучасної України або Нижнього Придунав’я. По-друге, історія козацтва виступає у роботах історика у контексті різних суспільних процесів. Серед останніх – колонізація Півдня, історія народних рухів. По-третє, А. Бачинський розглядає історію козацтва як історію окремих військових формувань та політичних громад, таких, зокрема, як Задунайська Січ. Найважливішими віхами дослідницької праці з вивчення історії козацтва стали монографічні дослідження А. Бачинського – його кандидатська дисертація під назвою “Народная колонизация Придунайских степей в XVIII – начале XIX вв.” (Одеса, 1969) і “Січ Задунайська, 1775–1828 рр.: Історико-документальний нарис” (Одеса, 1994)416. Як уже зазначалося, свої дослідження історик проводив на міцній джерельній основі. Слід зазначити, що йому властиво використання широкого кола джерел. Так, вже в першій його роботі з історії козацтва ми зустрічаємо як документальні, так і наративні матеріали – “Опис Чорного моря та Татарії”, здійснений італійцем д’Асколі у 1634 р., історичний фольклор, діловодство Земських соборів, інші офіційні документи, що стосувалися історії Московської держави та донського козацтва417. Слід зазначити, що в подальшому історик надавав очевидної переваги архівним джерелам перед друкованими, що значною мірою було пов’язано з науковою актуальністю проблем, над якими він працював. Під час роботи над дисертаційною темою А. Бачинський провів велику пошукову роботу з метою виявлення необхідних матеріалів в таких архівах, як Архів зовнішньої політики Росії МЗС СРСР, Центральний державний воєнно-історичний архів СРСР, Центральний державний архів УРСР, Центральний Державний архів Молдавської РСР, Краснодарський 415 Бачинський А. Д. Братні зв’язки запорозьких і донських козаків... – С. 10, 11, 21. 416 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей в XVIII – начале XIX вв.: Дис. … к.и.н. – Одесса, 1969. – 378 с.; Бачинський А. Д. Січ Задунайська, 1775–1828 рр.: Історико-документальний нарис. – Одеса: Гермес, 1994. – 124 с. 417Бачинський А. Д. Братні зв’язки запорозьких і донських козаків... – С. 11, 13, 15, 17. 122 крайдержархів, Одеський облдержархів та його філіал в Ізмаїлі, Миколаївський облдержархів418. Характер однієї з груп архівних джерел вплинув на вироблення А. Бачинським власної методики історичного дослідження. Мова йде про використання матеріалів біографічного характеру як одного з найважливіших джерел (в дисертації навіть був виділений спеціальний підрозділ для їх опису) і залежний від них метод, який можна охарактеризувати як різновид біографічного. Як зазначав історик у праці, присвяченій проблемі колонізації нижнього Подунав’я та Буджака, за допомогою наведення біографічних матеріалів стосовно переселенців він мав на меті виробити певну типологію, а саме представити “типову фігуру південноукраїнського селянина, що шукав порятунок від кріпацької неволі у Буджаці” – зокрема, на прикладі колишнього запорозького, а згодом чорноморського козака Якима Кваши419. Визнаючи великий потенціал цієї групи джерел, історик не абсолютизував їх значення, вказував на суб’єктивний характер і необхідність співставлення з іншими видами джерел, пропонував методику вивчення біографічних матеріалів420. У літературі відзначалося значення цього виду джерел для характеристики “внутрішньої” історії та устрою Задунайської Січі421. Вперше А. Бачинський звертається до біографічних джерел у 60-х рр. ХХ ст. Серед тогочасних істориків їх використовував у працях з історії українського козацтва видатний науковець Володимир Голобуцький422, а при характеристиці процесу заселення Південної України такий її відомий дослідник, як Олена Дружиніна423. Не виключаємо існування певного впливу у цьому питанні з боку А. Бачинського. У кінці 1950-х (у статті, присвяченій Дунайському козацькому війську)424 – першій половині 1960-х рр. А. Бачинський проводить дослідження історії козацтва переважно у контексті розкриття 418Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации Буджакской степи и низовий Дуная в XVIII – начале XIX // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы, 1964 г. – Кишинев, 1966. – С. 326; Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 12 і далі. 419Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С. 329. 420Бачинский А. Д. Биографические материалы – источник для изучения истории народной колонизации придунайских степей в XVIII – начале XIX в. // Історичні джерела та їх використання. – К., 1969. – Вип. 4. – С. 69-71. 421Водотика С. Г., Хмарський В. М. Вказ. праця. – С. 147. 422 Голобуцкий В. А. О социальных отношениях в Задунайской Сечи // Исторические записки АН СССР. – М., 1949. – Т. 50. – С. 211 – 231; Голобуцкий В. А. Черноморское казачество. – К.:АН УРСР, 1956.– 415 с.; Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. – К., 1957. – 462 с.; Голобуцький В.О. Запорозька Січ в останні часи свого існування.1734-1775. – К.,1961. – 415 с.; Голобуцький В. О. Чорноморське козацтво за Бугом (До питання про соціально-економічний розвиток Степової України) // Наукові записки інституту історії АН України. – К., 1952. – Т. 4. – С. 133–157. 423 Дружинина Е. И. Южная Украина в 1800-1825 гг. – М.: Наука,1970. – С. 79-83. 424 Бачинський А. Д. Дунайське козацьке військо // Чорноморська комуна.– 1959.– 3 січня. 123 процесу народної колонізації Нижнього Придунав’я. Результат цих досліджень був узагальнений в кандидатській дисертації (1969 р.). Звертає на себе увагу, що історик вкладає подвійний зміст у термін “народна колонізація”, синонімом якої у випадку протиставлення урядовій, офіційній є “стихійна”425 колонізація, а у випадку наголосу на особливий соціальний склад переселенського потоку – “селянсько- козацька колонізація”426. Термін “народна колонізація” певною мірою відповідає традиції української народницької історіографії, яка постала як певна противага державницькій, однак в радянський період історії історичної науки подібні терміни мали більш чітко виражений соціальний аспект і використовувалися з метою розкрити історичний потенціал народу як саме соціальної, а не етнічної, категорії. Поряд з цим, як далі буде зазначено, для А. Бачинського відігравав значну роль і етнічний момент. Обрання терміна “селянсько-козацька колонізація” пов’язано як з намаганням висвітлити участь у процесах колонізації двох головних суспільних прошарків та частково з дискусією з А. П. Константиновим, про що буде далі, так і з соціальною лабільністю переселенців, поєднанням в одній особі в різний час статусу селянина та козака, відсутності чітких юридичних перегородок між становими групами (за формальним, але не фактичним виключенням задунайського козацтва)427. До суб’єктів колонізації А. Бачинський включав українських та некрасівських козаків, українських селян з Наддніпрянщини, Галичини та Буковини, старообрядців тощо. Національне походження головної маси переселенців у Придунайський край в XVIII – на початку ХІХ ст. А. Бачинський визначає терміном “українсько-російське населення”428. Цей термін також має безпосередні відношення до проблематики, пов’язаної з історією козацтва. Він був уведений істориком в ході умовної дискусії з істориком початку ХХ ст. А. П. Константиновим, який, досліджуючи колонізацію Південної Бессарабії, писав, що козацький струмінь колонізації був представлений українцями, а одночасний з ним селянський – росіянами. А. Бачинський наводить докази штучності такого підходу, звертаючи, зокрема, увагу на те, що в Дніпровській Січі було багато запорожців зі збіглих російських селян і солдатів. Відмічаючи перевагу в регіоні і в козацьких військах українського населення та української складової (і неодноразово на цьому наголошуючи, у тому числі при висвітленні історії Усть- Дунайського Буджацького війська, Задунайської Січі429), історик 425 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 43-44. 426 Бачинский А.Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации… – С. 325. 427 Бачинский А. Д. Происхождение и состав украинско-русского населення Буджака и низовий Дуная конца XVIII и начала XIX в.//3ап. Одес. археолог. об-ва. – Одесса, 1967. – Т. 2(35). – С. 147. 428 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей. – С. 10. 429 Бачинський А. Д. Січ Задунайська, 1775–1828 рр. – С. 71-72. 124 переконаний в штучності протиставлення двох етнічних струменів колонізації на основі їх гранично різної соціальної приналежності. Соціальні групи до того ж були доволі лабільними. Очевидно, ці міркування і стали основою для появи терміна “українсько- російське” населення південної Бессарабії 430. З іншого боку, подібний термін дозволяв виявити роль східнослов’янського елемента у колонізації цієї території, хоча А. Бачинський і звертав увагу на в цілому багатонаціональний склад Усть-Дунайського Буджацького війська, Задунайської Січі431. Проблема участі козацтва та селянства у заселенні Буджака та пониззя Дунаю до приєднання цих територій до Російської імперії (до 1812 р.) на 60-ті рр. ХХ ст. була практично не досліджена. А. Бачинський докладно показав наукову актуальність цієї проблеми, у спеціальному дослідженні зупинившись на історії дослідження процесів заселення Придунайських степів і, зокрема, їх народної колонізації, особливо у початковий період. Він зазначив, що цій проблемі не приділяли належної уваги ні українські, ні молдавські історики, а в історіографії довгий час панували концепції, що з’явилися ще в Російській імперії. Особливої критики з боку А. Бачинського зазнали погляди А. О. Скальковського, який, на його думку, надмірно ідеалізував відносини між урядовою владою та козацтвом на півдні України на початку ХІХ ст., зокрема, з представниками Усть-Дунайського козацького війська після його ліквідації. А. Бачинський вказував на невідповідність позитивної характеристики дій влади стосовно усть-дунайського козацтва у питанні визначення його соціального статусу та його поселення реальному стану речей і на некритичне сприйняття концепцій А. Скальковського пізнішими істориками вже у 20-х рр. ХХ ст. Ці риси були характерними для історіографії, незважаючи на те, що ще в Російській імперії були здійснені документальні публікації та воєнні дослідження, які давали змогу наблизитися до дійсного розуміння політики влади у козацькому питанні на початку ХІХ ст.432. Поряд з заповненням лакуни у справі дослідження колонізації Придунав’я і руйнації створених попередніми дослідниками стереотипів, А. Бачинський поставив перед собою й інше завдання, а саме показати, що заселення цього регіону і початок його економічного засвоєння почалося ще до його включення до 430 Бачинский А. Д. Происхождение и состав украинско-русского населения. – С. 140-141. 431 Бачинський А. Д. Січ Задунайська, 1775–1828 рр. – С. 71-72; Бачинський А. Д. Джерело для вивчення історії народної колонізації Буджацького степу і пониззя Дунаю в кінці XVIII – на початку ХІХ ст. // Наук.-інф. бюл. Арх. упр. УРСР. – К., 1963. – № 4. – С. 72. 432 Бачинський А. До історії Усть-Дунайського Буджацького козацького війська: (Література і джерела з питань народної колонізації Буджацького степу в кінці XVIII – на початку ХІХ ст.) // Науково-інформаційний бюлетень УРСР. – 1962. – № 6. – С. 53-56. 125 Російської імперії433, тобто, як можна продовжити думку історика, до державної російської колонізації, чому значною мірою сприяло українське козацтво. Дослідник усвідомлював складність вивчення поставлених питань і відзначав, що головною перепоною для істориків був обмежений обсяг історичних джерел. Це було пов’язано як з недоступністю їх для дослідників, тому що події мали місце на території під юрисдикцією Турецької імперії, яка до того ж не проводила переписів населення, так і з тим, що відсутність офіційних документів є природною для нелегального характеру обраного аспекту колонізації – неофіційної, народної434. У процесі народної колонізації Нижнього Придунав’я на початковому етапі процесу (з початку XVIII ст. до 1812 р.)435 історик виділяє три основні етапи та додаткові підетапи. Згідно з його концепцією, перший етап неофіційного переселення козаків (одними з перших дослідник називає запорозьких козаків) та селян тривав з початку XVIII ст. до середини 70-х років, і мав лише епізодичний характер “осідання” українських та російських селян та козаків, зумовлений багаточисельністю в регіоні татар Буджацької орди та стабілізацією російських кордонів на півдні436. У межах періоду А. Бачинський виділяє дрібніші часові відрізки: 20-30-ті рр., з 30-х рр. Другий етап селянсько-козацької колонізації історик визначає з середини 70-х рр. (завершення російсько-турецької війни, руйнація Запорозької Січі) до початку 90-х років XVIII ст. і вказує на перевагу козацького елемента в колонізації437. Третій період колонізації А. Бачинський пов’язує з завершенням російсько-турецької війни 1787-1791 рр. (історик називає головним елементом колонізації в цей період чорноморських козаків) та установленням кордону по нижньому Дністру і продовжує його до початку російсько-турецької війни 1806-1812 р.438 Узагальнення процесу козацької і селянської колонізації Придунайських степів історик подає у своїй кандидатській дисертації, виділяючи окремо значення козацького елементу. Внаслідок цього у працях А. Бачинського козаки постають як соціальна група, яка фактично ініціює початок чергового етапу колонізації Буджака та Нижнього Подунав’я. Першість у переселенні до регіону він визнає за запорозькими козаками, які залишили Запорожжя у 1709 р. У зв’язку з цим історик вказав на те, що значна частина прибічників І. Мазепи в 1710-1711 рр. опинилася в Кілії та 433 Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... С. 330; Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... С. 351. 434 Бачинский А. Д. Биографические материалы... С. 67. 435 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей.. С. 346. 436 Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С. 327; Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 92. 437 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 348. 438 Там само. – С. 349-351. 126 Рені, на те, що П. Орлик намагався збільшити українське населення в регіоні439. Згодом, у 20-30-х рр. у заселенні Нижнього Подунав’я та Буджака взяли участь найбідніші козаки Олешківської Січі. А. Бачинський докладно розглядає цей період в історії запорозького козацтва, вказує на постійний, незважаючи на протидію з боку Кримського ханства та Росії, зв’язок козаків з Гетьманщиною, на поповнення січової сіроми за рахунок збіглих українців, на існування значного зв’язку запорожців з нижньодністровськими та нижньодунайськими містами. Дослідник дійшов висновку, що повернення козаків Олешківської Січі до Росії призвело до відтоку українського населення з Бессарабії та Очаківського степу, хоча і вказує на наступні хвилі за рахунок сіроми Нової Січі440. У дисертації А. Бачинський особливо наголошує на ролі ліквідації Нової Січі у посиленні народної колонізації Придунайських степів 441. Він вказує на те, що в цей час, у 1775-1776 рр. козацька колонізація представлена була найбіднішими прошарками запорозького козацтва, що рятувалося від кріпацтва, тобто підкреслює соціальний мотив еміграції запорожців. На думку історика, на цей час прийшовся максимум виходу запорожців в Очаківську область442. А. Бачинський наголошує, що в загальному спектра суб’єктів колонізації у цей (другий) період переважав козацький елемент і наводить дані російських розвідників, за якими кількість колишніх запорожців від Бендер до Дунаю становила 10 тис. чол., за іншими відомостями – 7 тис.443. Значною віхою в історії колонізації стало утворення Задунайської Січі. А. Бачинський звертає увагу на складний процес визначення розташування Січі, зазначає, що Порта спершу мала намір розмістити запорожців на Дністрі, однак під дипломатичним тиском Росії вони були зосереджені на Нижньому Дунаї444. Історик показує важкий для запорожців процес офіційного переселення до Румелії, яке, розпорошуючи козаків про турецьким селам, руйнувало традиційну господарську систему. Дослідник зауважує, що на початок 1780-х років не всі козаки переселилися з Очаківського степу та Буджака, а також що частина намагалася повернутися до Росії. На коливання кількості козаків серед населення регіону вплинув і такий маловивчений сюжет з історії задунайських запорожців, як їх вихід в 1785 р. до Австрійської імперії (Банату)445. У контексті проблеми колонізації Задунайська Січ виступає як одна з передумов колонізації Задністров’я, в результаті якої населення 439 Там само. – С. 82. 440 Там само. – С. 84-86, 92. 441 Там само. – С. 107. 442 Там само. – С. 108-109. 443 Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С. 328. 444 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 110. 445 Там само. – С. 111-113. 127 підвладних Задунайському Кошу земель зросло за 25 років у два рази. Враховуючи складність кількісних підрахунків, історик обережно підходить до визначення його чисельності. Так, в дисертації (1969 р.) він вказує, що на межі XVIII – ХІХ ст. це населення включало в себе близько 20 тис. чоловік446, а згодом в монографії з історії Задунайської Січі (1994) кількість власне задунайців визначає в 10-15 тис. чоловік447. Історик підкреслює достатню самостійність Задунайської Січі у питаннях заселення підвладної їй території, внаслідок чого в його працях поряд з терміном “Задунайська Січ” використовується у відповідному зв’язку термін “Задунайський Кіш”448. Серед причин історик вказує на те, що Задунайський Кіш поєднав в собі символ волі для кріпаків та на більш прагматичні моменти, пов’язані з потребами багатих козаків у робочій силі (на це звернув увагу ще В. Голобуцький449). Поповнення козацтва відбувалося, здебільшого, з населення Південної України та Поділля, однак також і з інших регіонів, за рахунок як козаків – запорозьких та чорноморських, – так і кріпаків, державних селян, міщан тощо450 . Характеризуючи третій етап в колонізації Придунайських степів, серед головних чинників процесу історик називає і подальше скорочення чисельності ногайців за Дністром, розвиток кріпосницьких відносин на півдні України, що перетворило його на головну територію виходу емігрантів. Козацький елемент в цій хвилі колонізації був представлений головним чином чорноморськими козаками. Вони, невдоволені перспективою важкого переселення на Кубань, склали значну хвилю переселенців, за рахунок якої частка українсько-руського населення в придунайському регіоні різко зростає451. Окрему увагу у зв’язку з проблемою козацько-селянської колонізації і економічного освоєння пониззя Дунаю переважно українським та російським населенням А. Бачинський приділяє Усть-Дунайському Буджацькому козацькому війську. Дослідження історії війська у контексті народної колонізації (в її соціальному аспекті) поставило на перший план питання про його соціальний склад. Історик гостро критикує своїх попередників за відсутність необхідної уваги до цього питання, відзначаючи лише внесок методологічного характеру, зроблений В. Голобуцьким 452. Відкриті істориком документи, серед яких головне місце посідає знайдений в Краснодарському архіві “Список учиненной в Коше Усть-Дунайского буджацкого войска о состоящих в оном на службе 446 Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С. 330. 447 Бачинський А. Д. Січ Задунайська, 1775-1828. – С. 75. 448 Бачинский А.Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С.329-330. 449 Бачинский А. Д. Происхождение и состав украинско-русского... – С. 143. 450 Бачинський А. Д. Січ Задунайська, 1775-1828 рр. – С. 62-70. 451 Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С. 328; Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 117. 452 Бачинський А. До історії Усть-Дунайського Буджацького... – С. 56. 128 казаках, августа 1807 г.”, дозволили поєднати визначену В. Голобуцьким методологію з фактичним матеріалом. Відповідно А. Бачинський дійшов цілої низки важливих висновків. Один з них стосувався того, що Усть-Дунайське козацьке військо виникає на підґрунті народної колонізації Придунайських степів453. Документи до історії цього формування фактично є єдиними офіційними джерелами до народної колонізації Буджака, бо до складу війська увійшли майже всі групи (крім некрасівців та липован) населення згаданого регіону454. Переважали серед цих груп населення, разом з козацтвом, ті соціальні елементи, які дали підстави стверджувати про народний в соціальному відношенні характер колонізації регіону. За підрахунками А. Бачинського, вони складали 97,6% козаків Усть-Дунайського козацького війська455. З іншого боку, створення Усть-Дунайского Буджацького козацького війська (у лютому 1807 р.) історик оцінює як відкриття нових перспектив для заселення межиріччя Дністра, Прута та Дунаю456. А. Бачинський виявляє важливу роль війська в активізації селянства та селянських переселень у Придунайські степи, яке набуло форми міграційного руху під гаслом за “козацькою волею”457. Навіть ліквідація війська сприяла заселенню регіону, бо всупереч наміру уряду переселити його членів на Кубань призвела до розсіювання переважної більшості усть-дунайців по Бессарабії та пониззю Дунаю. Історик дійшов висновку, що на Кубань переселилося приблизно 500 козаків, тоді як близько 1500 або переважна більшість залишилися в Бессарабії та придністровських повітах Херсонської губернії458. Комплексний підхід до історії козацтва на Півдні України в ХІХ ст., який відображений і в енциклопедичних статтях 459, і в спеціальних дослідженнях, дозволив йому дійти наступного висновку:“Усть-Дунайское казачье войско, созданное в основном из беглого украинско-русского населения, играло заметную роль в заселении и экономическом освоении Придунайских земель на протяжении всей первой половины ХІХ в.”460. 453 Бачинський А. До історії Усть-Дунайського Буджацького... – С. 58. 454 Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С. 330. 455 Бачинський А. Д. Джерело для вивчення... – С. 71-72. 456 Бачинський А. Д. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо і селянський рух на півдні України та Поділлі на початку ХІХ ст. // Питання історії народів СРСР. Вип. 1. – Харків, 1965. – С. 129. 457 Бачинський А. Д. Усть-Дунайське Буджацьке... С. 135. 458 Там само. – С. 136; Бачинський А. Д. Джерело для вивчення... С. 73; Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 342-343. 459 Наприклад: Бачинський А. Д. Новоросійське козацьке військо // Укр. рад. енциклопедія. – К., 1962. – Т. 10. – С. 170; Бачинский А. Д. Дунайское казачье войско // Сов. ист. Энциклопедия. – М., 1964. – Т. 5. – Стб. 405. 460 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 395. 129 До цього напрямку досліджень А. Бачинського слід віднести і численні згадки та спеціальні розвідки з історії населених пунктів півдня України, у формуванні складу населення яких взяли участь представники українського козацтва (зокрема, історії Одеси, історії с. Старокозачого Одеської області, яка є відображенням усіх етапів історії козацтва на півдні України в ХІХ ст. тощо)461. Другим напрямком “контекстного” вивчення А. Бачинським історії козацтва є дослідження його ролі в розгортанні народних рухів. Відповідно історик, характеризуючи у 90-х рр. ХХ ст. руйнацію Запорозької (Нової) Січі як національну трагедію українського народу, причину цієї події бачить, зокрема, в тому, що “імперський режим не міг миритися з демократичним козацьким самоврядуванням, з тим, що Запорожжя як економічно, так і політично не вписувалося в монархічний феодальний лад, з тим, що воно було центром тяжіння всіх антифеодальних елементів, проводирем визвольного руху на Україні”462. Впродовж попереднього історіографічного періоду під час дослідження А. Бачинським історії козацтва, що само по собі вже було певною громадянською позицією463, історик докладно аналізував саме останню з вказаних причин у ліквідації козацьких військ. При дослідженні історії Усть- Дунайського Буджацького козацького війська одним зі своїх завдань А. Бачинський вважає необхідність “розкрити зв’язки між Усть- Дунайським Буджацьким козацьким військом і піднесенням селянського руху на півдні України і в Подільській губернії на початку ХІХ ст.”464. Історику вдалося показати докладну картину впливу створення Усть-Дунайського війська на розгортання народного руху, з огляду на те, що серед селян поява цього війська розцінювалася як відновлення Запорозької Січі, а також з огляду на загострення соціальних відносин усередині війська465. Своє значення відігравала діяльність козацьких вербувальників. Як наслідок, влітку 1807 р. розгортається рух до так званої “Нової Січі” (так в офіційному листуванні називали урядовці УДВ). Також історик висловлює думку, що Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо зіграло не останню роль у повстанні ратників Київської та Полтавської міліції, що мало місце в листопаді-грудні 1807 р. в районі Балти та Дубоссар466. А. Бачинський зазначає, що передусім в справі ліквідації війська мав значення саме цей наслідок його заснування: “УДВ было ликвидировано прежде всего вследствие 461 Бачинский А. Основатели Одессы // Вечерняя Одесса. – 1978. – 14 окт.; Бачинський А. Старокозаче // Історія міст і сіл Української РСР. У 26 т. [Т.] Одеська область. – К., 1969. – С. 301-303. 462 Бачинський А. Д. Січ Задунайська, 1775–1828 рр. – С. 7. 463 Водотика С. Г., Хмарський В. М. Вказ. праця. – С. 147. 464 Бачинський А. Д. Усть-Дунайське Буджацьке... – С. 130. 465 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 313, 327. 466 Там само. – С. 320. 130 боязни царского правительства обострения классовой борьбы на южных границах страны”467. А. Бачинський, вважаючи Усть- Дунайське військо початковим етапом в історії пізніших формувань – Дунайського козацького війська, Новоросійського козацького війська – при розгляді їх історії також звертає увагу на проблеми соціальної конфліктності. Зокрема, з політикою царської влади стосовно соціальних рухів А. Бачинський пов’язував і ліквідацію Новоросійського війська 468 (як і Усть-Дунайського) тощо. Вивчення історії козацтва як окремих формувань або політичних громад А. Бачинський розпочинає ще у 1959 р., коли звертається до історії Дунайського козацького війська. Історію цього війська він починає з заснування Усть-Дунайського Буджацького війська і продовжує до ліквідації Новоросійського війська469. Згодом в його працях з’являються докладні матеріали стосовно Усть-Дунайського Буджацького козацького війська та формувань, створених після його ліквідації, Олешківської Січі, Задунайської Січі. Довгий час спеціальні розвідки мали форму енциклопедичних статей, і лише на другому етапі у дослідженні А. Бачинським історії козацтва з’являється спеціальна монографія. На відміну від більшості своїх попередників у справі дослідження історії Усть-Дунайського Буджацького козацького війська, починаючи від А. Скальковського, (окрім Ф. К. Вовка (Кондратовича)) А. Бачинський бачить в усть-дунайцях не лише задунайських козаків (що підтвердила і нова джерельна база дослідження проблеми). Відповідно історик ставить питання про розгляд історії усть-дунайців не як епізоду в історії Задунайської Січі (що характерно для В. Голобуцького), а як “цілком самостійний організм, в якому ... задунайські козаки складали лише четверту частину особистого складу”470. Вже в перших працях, де мова йде про Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, історик виробляє власну методологічну схему розгляду історії подібних формувань, що згодом застосовується, зокрема, і при характеристиці Задунайської Січі. Серед головних моментів слід згадати наступні: заснування війська, його внутрішній устрій, співвіднесення з порядками Нової Січі, соціальний та національний склад війська (на підставі аналізу прізвищ козаків)471, характер службових обов’язків, вплив на ситуацію в українських землях, роль в колонізації або господарському засвоєнні територій, розвиток господарства, ліквідація війська. 467 Там само. – С. 336. 468 Бачинський А. Д. Дунайське козацьке військо // Чорноморська комуна. – 1959. – 3 січня. 469 Там само. 470 Бачинський А. Д. Усть-Дунайське Буджацьке... – С. 130; Бачинський А. До історії Усть-Дунайського Буджацького... – С. 55, 58. 471 Бачинський А. Д. Джерело для вивчення... – С. 72. 131 Офіційну причину створення війська А. Бачинський бачить у намаганні уряду зашкодити народній міграції та розвитку народних рухів, установити контроль над місцевим населенням, створити противагу Задунайській Січі, одержати дешеву військову силу, однак наслідки виявилися прямо протилежними472. Засновуючись на даних “Списка”, історик був переконаний, що одеський дослідник у 20-х рр. ХХ ст. О. Рябінін-Скляревський помилявся, коли стверджував, що Усть-Дунайське військо було створене внаслідок переговорів генерала І. Міхельсона з керівниками 1000-го загону задунайських запорожців, який нібито поклав основу війську. Помилка О. Рябініна-Скляревського була викликана відсутністю відомостей про кількість задунайців у війську. А. Бачинський на основі віднайдених ним архівних джерел показав, що такої кількості цих козаків у війську ніколи не було, і що задунайці поступово наповнювали військо (історик виділяє окремі періоди в цьому процесі)473. Являє інтерес висновок А. Бачинського стосовно зміни контингенту поповнення війська до і після офіційної ліквідації після маніфесту Олександра І від 20 липня 1807 р., коли ще продовжувався приток козаків (ліквідація Усть-Дунайського Буджацького козацького війська була завершена у середині вересня 1807 р.)474. Вчений вказує на те, що після ліквідації зростає кількість “легальних” соціальних категорій серед козаків475. Звертаючи спеціальну увагу на розшарування всередині усть-дунайського козацтва, А. Бачинський намагається визначити мотивацію належності до війська окремих соціальних категорій476. Використовуючи метод історичної аналогії та наявні джерела, історик робить висновок про існування в соціальній структурі війська інституту військового найму477. Окрему увагу він приділив воєнно-адміністративній організації війська (порівнявши з Військом Запорозьким часів Нової Січі) та його структурі478, участі козаків у російсько-турецькій війні, відзначивши значення так званої кілійської групи та участь усть-дунайців в усіх операціях Дунайської воєнної флотилії479. Причину ліквідації війська вже у липні 1807 р. історик, як уже зазначалося, бачить саме у цій несподіваній для уряду ролі, яку стало відігравати Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо. Він визначає форми непокори з боку козаків, вказує на випадки взяття козаками місцевого населення під свій 472 Бачинский А. Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации... – С. 330; Бачинський А. Д. Усть-Дунайське Буджацьке... – С. 131. 473 Бачинський А. Д. Джерело для вивчення... – С. 72-73. 474 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 339. 475 Бачинський А. Д. Джерело для вивчення... – С. 73. 476 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 303-309. 477 Там само. – С. 310. 478 Там само. – С. 276, 278; Бачинський А. Д. Джерело для вивчення... – С. 70. 479 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 293-297. 132 захист від дій урядників480. А. Бачинський при розгляді процесу ліквідації війська вказав на значну роль в цьому кн. О. О. Прозоровського, який обґрунтовував свою позицію тим, що Усть- Дунайське військо може внаслідок втеч селян, перетворитися на знищену Катериною ІІ Нову Січ, а також тим, що існування війська ускладнює відносини Російської імперії з Молдавією та Валахією, жителі яких тікали до війська481. Він вважає за важливе наголосити, всупереч існуючим в історіографії ХІХ ст. концепціям, на урядових репресіях по відношенню до тих членів Усть-Дунайського Буджацького козацького війська, які походили з селян-кріпаків482. Як вже було сказано, А. Бачинський приділив певну увагу і створенню козацьких поселених військ і в подальший період. Так, за даними історика, вже після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. колишні усть-дунайські козаки та вихідці з Задунайської Січі ставили питання щодо відновлення в Південній Бессарабії козацького війська і створення козацьких поселень483. Таке військо було створене у 1828 р. під назвою Дунайського (з 1856 - Новоросійського козацького), що проіснувало до кінця 1860-х рр.484 В результаті А. Бачинський більшою чи меншою мірою простежив історію українських козацьких формувань на півдні України до кінця 1860-х рр. Перші докладні відомості з історії Задунайської Січі як військового формування з’являються в працях А. Бачинського вже у 60-х рр. ХХ ст. Результати досліджень знайшли узагальнення в його кандидатській дисертації, де цілком окремі за своїм характером матеріали подаються, як вже було сказано, в контексті народної колонізації, а також у розділі ІІ, присвяченому соціально- економічному становищу населення Придунайських степів. Багаторічні дослідження А.Бачинського з історії козацтва після руйнування Нової Січі були узагальнені в монографії, коли по проголошенні незалежності України ця проблематика зайняла гідне місце в історіографії козацтва, після перерви, що розпочалася фактично з 30-х рр. ХІХ ст., виключаючи дослідження В. Голобуцького. А. Бачинський продовжив історіографічну традицію, що пов’язувала створення Січі з більш пізнім періодом, ніж 1776 р. Спершу, на думку історика, запорожці, що не мали, скоріше за все, власної організації, розселилися по рибним промислам Очаківщини, Подністров’я, Буджака та Нижнього Дунаю485. Заснування Задунайської Січі як правильної військово-політичної організації А. 480 Бачинський А. Д. Усть-Дунайське Буджацьке... – С. 132. 481 Там само. – С. 135. 482 Бачинський А. Д. Джерело для вивчення... – С. 73. 483 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 343. 484 Там само. – С. 345. 485 Там само. – С. 109. 133 Бачинський відносить, слідом за Ф. Вовком, до 1785-1786 рр.486 Це відбулося в умовах, коли турецький уряд перед перспективою війни з Росією намагався припинити відплив колишніх запорожців (чому сприяли деякі заходи російського уряду, у тому числі створення “Війська вірних козаків” (1783), однак, як стверджує історик, незважаючи на створення власної воєнно-адміністративної організації, задунайці не приймали активної участі у бойових діях проти Росії487. У монографії 1994 р. історик розглядає історію Задунайської Січі поетапно – від часу руйнації Нової Січі до переходу задунайців під проводом Й. Гладкого на службу Російській імперії, імміграції їх на територію цієї держави та створення з них козацьких формувань, одним з яких стало останнє на території України Дунайське (Новоросійське) козацьке військо. Фактично в монографії постає цілісна історія українського південного козацтва після руйнації Нової Січі, що розгортається в межах як Османської, так і Російської імперій, частково зберігаючи зв’язок з козацькими традиціями, що сформувалися до 1775 р. Як і О. Рябінін-Скляревський, А. Бачинський вказує на те, що обраний козаками напрямок еміграції був традиційним. Опинившись у Подунав’ї, колишні запорожці стали заручниками у політичній грі між Росією та Туреччиною. З іншого боку, переконаний автор, поступово “задунайське козацтво постало як окрема, самостійна сила, що на неї повинні були зважати обидві імперії”488 . Багато уваги історик приділяє таким питанням, як створення військової організації489; конфлікти між некрасівськими та задунайськими козаками, значну роль у виникненні яких заграли економічні чинники490; спроби російського уряду повернути запорожців до Російської імперії, що простежуються ще з 1775 р.491; діяльність задунайців на користь Туреччині та їх доля під час російсько-турецьких воєн; причини й обставини переходу частини задунайців до Росії492. Новаторським за своїм змістом є розділ монографії, де комплексно розглядається побут, господарство, соціальна стратифікація, територія, управління, культура задунайців493. Як уже зазначалося, увага дослідника ще у 60-х рр. ХХ ст. була зосереджена на таких важливих питаннях, як соціальний та національний склад козацтва, його кількість, і монографія стала 486 Бачинський А. Д. Січ Задунайська, 1775-1828 рр.: Історико-документальний нарис. – Одеса, 1994. – С. 16. 487 Бачинский А. Д. Народная колонизация Придунайских степей... – С. 113-114. 488 Бачинський А.Д. Січ Задунайська, 1775–1828 рр. – С. 17. 489 Там само. – С. 26. 490 Там само. – С. 28-29. 491 Там само. – С.10 і далі. 492 Там само. – Розділ 8. 493 Там само. – Розділ 7. 134 нагодою до узагальнення попереднього доробку. Значну увагу А. Бачинський приділяє політичному устрою Задунайської Січі,і вказує, що він був подібний до такого ж устрою Нової Січі, як і прийняття до війська494. Він характеризує Задунайську Січ як “українську демократичну військово-політичну громаду”, що зберігала вільнолюбні традиції запорозького козацтва495. Багато уваги історик приділяє місцям розташування Кошів та території під юрисдикцією Задунайського Кошу. Використання різних видів джерел, серед яких виділяються джерела біографічного характеру, дозволило А. Бачинському розглянути не лише зовнішню історію задунайців, однак і внутрішню, побутову, приділити увагу персоналіям. Підхід до висвітлення історії Задунайської Січі, який включав історію власне цього формування та політичної громади в ланцюг козацької історії від руйнування Січі 1775 р. до ліквідації Новоросійського козацького війська в кінці 60-х рр. ХІХ ст., сприяв народженню задуму створити спеціальне дослідження з історії подальшої долі козацтва після ліквідації Запорозької та Задунайської Січей496, де історія кожного формування була б розглянута спеціально. Цей намір було втілено у спільній праці А. Д. та О. А. Бачинських “Козацтво на півдні України (1775-1869) (1995), в якій наголошено на ролі українського козацтва в історії антифеодального руху, історії української державності та історії засвоєння півдня України497. Поряд з цим, очевидно, дослідники поставили перед собою завдання висвітлити роль в історії, зокрема, пониззя Дунаю козацтва як певної соціальної категорії, тому включили матеріал про такі його групи як донське та некрасівське498. З іншого боку, порівняно мало уваги приділяється в цій книзі Задунайській Січі, що пов’язано з обраним регіональним підходом (історія півдня України), а також з фактом існування спеціальної монографії. Дослідження з історії козацтва на півдні України, незважаючи на заявлений науково-популярний характер, отримало високу оцінку у науковій літературі. Так, висловивши ряд міркувань на основі власного досвіду дослідження історії козацтва, автор рецензії Р. І. Шиян зауважив, що ця книга є “досить вдала і своєчасна спроба зробити внесок у вивчення посічового козацтва”, в ній уведені до наукового обігу низка документів. До “неабияких наукових досягнень книги” віднесено і опрацювання на основі першоджерел “моделі поведінки козацького населення після погрому Запорозької громади”499. 494 Там само. – С. 83. 495 Там само. – С. 3. 496 Бачинська О. А., Самойлов О. Ф. Вказ. праця. – С. 152. 497 Бачинський А. Д., Бачинська О. А. Козацтво на півдні України, 1775-1869. – Одеса, 1995. – С. 3. 498 Там само. – С. 13-16. 499 Шиян Р. І. [Рец.] // Південна Україна XVIII-ХІХ ст.: Зап. наук.-досл. лабораторії історії Південної України ЗДУ. – 1996. – Вип. 2. – С. 182-183. 135 Усвідомлюючи важливе значення українського історії козацтва у формуванні історичної свідомості, зокрема, у південноукраїнському суспільстві, А. Бачинський багато уваги приділяв справі популяризації відповідних історичних знань. Прикладом є його активна участь в підготовці спільно з А. О. Добролюбским та Є. Ю. Новицьким першого випуску видання “Книги для чтения по истории Одесщины” (Одеса, 1992). А. Бачинський у своїх розділах зобразив героїчну військову історію козацтва, його походи проти турок та татар500. Проведений огляд досліджень А. Бачинського в галузі історії українського козацтва свідчить про характерний для доробку історика складний спектр проблематики, тематичних домінант, про різне в залежності від історіографічних періодів співвідношення “контекстного” та спеціального підходів при висвітленні історії окремих козацьких формувань та політичних громад на півдні сучасної України та в Нижньому Подунав’ї. Зайнявшись дослідженням науково актуальної проблематики, історик зробив значний внесок у висвітлення історії формування та ліквідації окремих козацьких військ, у з’ясування соціальної та етнічної структури козацтва різних періодів, політичного та адміністративного устрою окремих громад, у визначення ролі козацтва у колонізації та засвоєнні північно-причорноморських територій, його місця в історії соціальних рухів. Тим самим в комплексі праць, присвячених козацтву, А. Бачинський відтворив цілісну історію цього феномену з 1775 р. до кінця 60-х рр. ХІХ ст., яка територіально була пов’язана з Нижнім Придунав’ям і більш широко з півднем України. Додаток Реєстр праць Анатолія Бачинського 1. Братні зв'язки запорозьких і донських козаків в спільній боротьбі з турецько- татарською агресією в першій половині XVII ст. // Праці Одес. держ. ун-ту ім. І. І. Мечникова. – К., 195б. – Т. 146: Зб. студ. робіт. – Вип. 4. – С. 9–22. 2. Дунайське козацьке військо: [1828–1870 рр., Одещина] // Чорномор. комуна. – 1959. – 3 січня. 3. До історії Усть-Дунайського Буджацького козацького війська: (Література і джерела з питань народної колонізації Буджацького степу в кінці ХVІП – на початку XIX ст.) // Наук.-інф. бюл. Арх. упр. УРСР. – Київ, 1962. – № 6. – С. 52–58. 4. На захист Батьківщини: До 150–річчя Вітчизняної війни 1812 року // Чорномор. комуна. – 1962. – 24 лип. – Про формування загонів народного ополчення, і, зокрема про Бузький козацький полк. 5. Новоросійське козацьке військо // Укр. рад. енциклопедія: [В 16 т.]. – К., [1962]. – Т. 10. – С. 170. – Авт. указ.: Т. 16, с. 613. 500 Бачинский А. Д., Добролюбский А. О., Новицкий Е. Ю. Книги для чтения по истории Одесщины для учащихся средних школ и средних специальных учебных заведений. Вып. 1. С древнейших времен до начала XIX века. – Одесса, 1992. – С. 49-50, 53-55.

Козацька тематика в працях А.Д.Бачинського (1933-1995)

Репозитарії

Схожі ресурси