Прагматика натального наративу
У статті досліджено натальні наративи – розповіді матерів про їх особистий досвід очікування, народження, плекання, виховання немовляти. За допомогою материнського наративу передаються й зберігаються традиції, пов’язані з народженням і вихованням дитини. Виконання цих текстів дозволяє жінці інтегрув...
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207400 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Прагматика натального наративу / О. Лабащук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 211-217. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207400 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2074002025-10-08T00:20:20Z Прагматика натального наративу Pragmatics of Natal Narrative Лабащук, О. Фольклорна спадщина у вітчизняній науці У статті досліджено натальні наративи – розповіді матерів про їх особистий досвід очікування, народження, плекання, виховання немовляти. За допомогою материнського наративу передаються й зберігаються традиції, пов’язані з народженням і вихованням дитини. Виконання цих текстів дозволяє жінці інтегруватися в материнську спільноту, утвердити себе в ролі матері, здобути визнання серед інших жінок-матерів. Переповідання материнського досвіду є складовою родильних ритуалів. Обмін життєвими історіями між жінками, які мають схожий досвід, допомагає молодим матерям подолати депресію і є способом емоційної розрядки. В статье исследуются натальные нарративы – рассказы матерей об их личном опыте ожидания, рождения, воспитания младенца. С помощью материнского нарратива передаются и сохраняются традиции, связанные с рождением и воспитанием ребенка. Выполнение этих текстов позволяет женщине интегрироваться в материнское сообщество, утвердить себя в роли матери, получить признание среди других женщин-матерей. Пересказ материнского опыта является составной частью родильных ритуалов. Обмен жизненными историями между женщинами, которые имеют схожий опыт, помогает молодым матерям преодолеть депрессию и является способом эмоциональной разрядки. Natal narratives (mothers' stories about their personal experience of waiting, birth, nurturing, and bringing up the baby) are investigated in the article. The traditions associated with the birth and upbringing of the child are reproduced and kept with the help of the mother's narrative. Implementation of these texts allows women to integrate into the parent community, establish themselves as mother, and gain recognition among other mothers. Paraphrase of maternal experience is an integral part of maternity rituals. Sharing life stories between women who have similar experiences helps young mothers to overcome depression and is a way of emotional discharge. 2014 Article Прагматика натального наративу / О. Лабащук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 211-217. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207400 398.2:801.81 uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Фольклорна спадщина у вітчизняній науці Фольклорна спадщина у вітчизняній науці |
| spellingShingle |
Фольклорна спадщина у вітчизняній науці Фольклорна спадщина у вітчизняній науці Лабащук, О. Прагматика натального наративу Матеріали до української етнології |
| description |
У статті досліджено натальні наративи – розповіді матерів про їх особистий досвід очікування, народження, плекання, виховання немовляти. За допомогою материнського наративу передаються й зберігаються традиції, пов’язані з народженням і вихованням дитини. Виконання цих текстів дозволяє жінці інтегруватися в материнську спільноту, утвердити себе в ролі матері, здобути визнання серед інших жінок-матерів. Переповідання материнського досвіду є складовою родильних ритуалів. Обмін життєвими історіями між жінками, які мають схожий досвід, допомагає молодим матерям подолати депресію і є способом емоційної розрядки. |
| format |
Article |
| author |
Лабащук, О. |
| author_facet |
Лабащук, О. |
| author_sort |
Лабащук, О. |
| title |
Прагматика натального наративу |
| title_short |
Прагматика натального наративу |
| title_full |
Прагматика натального наративу |
| title_fullStr |
Прагматика натального наративу |
| title_full_unstemmed |
Прагматика натального наративу |
| title_sort |
прагматика натального наративу |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Фольклорна спадщина у вітчизняній науці |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207400 |
| citation_txt |
Прагматика натального наративу / О. Лабащук // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 211-217. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT labaŝuko pragmatikanatalʹnogonarativu AT labaŝuko pragmaticsofnatalnarrative |
| first_indexed |
2025-10-08T01:07:50Z |
| last_indexed |
2025-10-09T01:03:25Z |
| _version_ |
1845464196160946176 |
| fulltext |
211
УДК 398.2:801.81 Оксана Лабащук
(Тернопіль)
ПРАГМАТИКА НАТАЛЬНОГО НАРАТИВУ
У статті досліджено натальні наративи – розповіді матерів про їх особистий досвід очіку-
вання, народження, плекання, виховання немовляти. За допомогою материнського наративу пе-
редаються й зберігаються традиції, пов’язані з народженням і вихованням дитини. Виконання
цих текстів дозволяє жінці інтегруватися в материнську спільноту, утвердити себе в ролі матері,
здобути визнання серед інших жінок-матерів. Переповідання материнського досвіду є складовою
родильних ритуалів. Обмін життєвими історіями між жінками, які мають схожий досвід, допо-
магає молодим матерям подолати депресію і є способом емоційної розрядки.
Ключові слова: натальний наратив, материнство, жіночий фольклор, родильний обряд.
В статье исследуются натальные нарративы – рассказы матерей об их личном опыте ожи-
дания, рождения, воспитания младенца. С помощью материнского нарратива передаются и со-
храняются традиции, связанные с рождением и воспитанием ребенка. Выполнение этих текстов
позволяет женщине интегрироваться в материнское сообщество, утвердить себя в роли матери,
получить признание среди других женщин-матерей. Пересказ материнского опыта является со-
ставной частью родильных ритуалов. Обмен жизненными историями между женщинами, кото-
рые имеют схожий опыт, помогает молодым матерям преодолеть депрессию и является способом
эмоциональной разрядки.
Ключевые слова: натальный нарратив, материнство, женский фольклор, родильный обряд.
Natal narratives (mother stories about their personal experience of waiting, birth, nurturing,
bringing up of the baby) are investigated in the article. The traditions associated with the birth and
upbringing of the child are reproduced and kept with the help of mother narrative. Implementation of
these texts allows woman to integrate into the parent community, establish herself as a mother, gain
recognition among other mothers. Paraphrase of maternal experience is an integral part of maternity
rituals. Sharing life stories between women, who have similar experiences, helps young mothers to
overcome depression and is a way of emotional discharge.
Keywords: natal narrative, maternity, women’s folklore, maternity ritual.
Культурно-антропологічний підхід
у фольклористиці дозволив по-
новому осмислити традиційні, усталені
візії системи фольк лору, залучити до на-
укового обігу корпус текстів, що досі не
привертали належної уваги дослідників.
http://www.etnolog.org.ua
212
Розширення поняття «поле досліджен-
ня» [3] є актуальною проблемою не лише
для етнології, але й для фольк лористики.
Об’єкт нашого дослідження – наталь-
ні наративи (розповіді матерів про їх осо-
бистий досвід очікування, народження,
плекання, виховання немовляти) – досі не
знайшов належного висвітлення у фольк-
лористиці, тому потребує окремої уваги.
Життєва сфера, на яку направлена наша
дослідницька увага, стосується набуття
жінкою досвіду народження дитини. Цей
досвід є надзвичайно важливим для кож-
ної жінки, часто саме він визначає спе-
цифічно жіноче світорозуміння і світоба-
чення. Найактивніше досвід материнства
здобувається протягом часового проміжку
від початку вагітності до того часу, коли
дитині виповнюється один рік. Саме цей
період в етнографічній літературі визна-
чається як родильний обряд. Звідси ви-
пливає коректність вживання терміна (від
латин. natalis – народжений, пов’язаний
із народженням).
Запровадження терміна «натальний
наратив» вимагає зіставлення нашого ма-
теріалу із подібними явищами фольклору,
насамперед з усною оповідною традицією.
Не всі натальні наративи можна вважати
фольклорними текстами у тому значенні
слова «фольклор», яке вкладається у це
поняття традиційною українською фольк-
лористикою, адже не в усіх наративах
представлені традиційні, сталі сюжети,
проте за характером побутування в тра-
диції та за виконуваними функціями на-
тальні наративи є надзвичайно подібними
до текстів фольклорних.
Постає запитання: чи фіксувалися на-
тальні наративи раніше? Попри відомий
Франковий заклик до етнографів частіше
звертатися до «...безпрограмових розмов
селянських, у яких, мов у калейдоскопі,
переливаються їх щоденні, не раз на око
сірі та нецікаві справи» [17, с. 10], від-
значимо майже повну відсутність фікса-
ції натальних наративів у доволі повних
і детальних записах родильного обряду
другої половини XIX – початку XX ст.
[10; 12; 13; 19]. Проте саме у матеріалах
середини XIX ст. є свідчення, що наталь-
ні наративи існували і тоді. Серед фольк-
лорних записів Марка Вовчка та Опана-
са Марковича знаходимо свідчення, що,
коли жінки села відвідували породіллю
під час обряду родин, вона приймала від
них хліб, обмінювалася з ними ритуаль-
ними побажаннями, «да тоді розкаже тим
жонкам, як дитя пришлось родить» [16,
с. 162]. Характер таких жіночих розмов
детальніше висвітлений у ґрунтовній пра-
ці Марка Грушевського «Дитина у звича-
ях і віруваннях українського народу» [9],
де в окремих параграфах подано інфор-
мацію, за якою можна судити про того-
часні натальні наративи: «Як поводяться
з вагітною і що про це говорять», «Опо-
відання про важкі пологи», «Розмови про
дітей», «Розмови про дітей на селі» тощо.
Порівняно з цими записами, матеріал,
який вдалося зібрати Людмилі Шевченко
у 20-х роках минулого століття на Поліс-
сі, є значно повнішим і свідчить про біль-
шу відвертість інформаторів [7]. Привер-
тає увагу той факт, що опис родильного
обряду в записах Л. Шевченко ведеться
здебільшого від третьої особи – баби-по-
витухи, родички жінки, яка народжує,
але ніколи зі слів самої породіллі. Най-
більше, що дозволяють собі інформатори
при згадці про власну вагітність, – це роз-
повісти про зміну смакових відчуттів чи
бажання з’їсти щось особливе, як одну з
ознак вагітності. Знаходимо також свід-
чення про родимі плями у дітей опиту-
ваних жінок як наслідок порушень ними
традиційних регламентацій і заборон.
Однією з причин відсутності у тради-
ційній культурі записів натальних нара-
тивів вважатимемо заборону вербальної
активності в особи, яка проходить через
ритуал переходу. На цю особливість риту-
альної поведінки молодих на весіллі вка-
зує М. Маєрчик [14].
Часткове зняття табу на мовчання спо-
стерігається у наш час і в традиційній
селянській культурі. Свідченням цьо-
го є публікація О. Кондратович, при-
свячена родильним звичаям Західного
Полісся. Тут знаходимо і розповіді про
народження дитини, що функціонують
як сімейний наратив: «Наша мама роз-
повідала, що шість днів ходила з пере-
ймами в поле за 3 км огортати кар топлю.
“Нагнусь на копанку, перечекаю, коли
пройдуть перей ми: нема дитини – пра-
цюю далі”, – розповідала вона. І лише
шостого дня повернулась з поля з сином»
[11, с. 12]. Тут же натрапляємо на роз-
повіді від першої особи: «Я свою Галю
(Настуню, Марійку) з поля в приполі
п ринесла» [11, с. 12].
http://www.etnolog.org.ua
213
Сьогодні ж, за нашими спостережен-
нями, розповіді про материнський досвід
ведуться переважно від першої особи.
Сучасним жінкам важливо висловити пе-
редусім особисті відчуття і переживання
стосовно вагітності й пологів.
Розуміння прагматики фольклорного
тексту закономірно пов’язане із викорис-
танням лінгвістичних підходів до інтер-
претації фольклорного матеріалу. На дум-
ку російської дослідниці С. Адоньєвої,
«...різниця між фольклорними і нефольк-
лорними формами мовлення для носіїв
традиції полягає саме в області прагма-
тики» [1, с. 7]. «У лінгвістиці, – наголо-
шує С. Адоньєва, – прагматичний аспект
мовлення досліджується шляхом виділен-
ня тих механізмів, які пов’язують мову з
контекстом її вживання» [1, с. 7–8]. В ін-
шому дослідженні вчена, посилаючись на
постструктуралістські праці П. Бурдьє,
М. Фуко, У. Еко, зауважує: «Методоло-
гічною основою для трактування культу-
ри був вибраний габітус, або стиль життя,
який розуміється як набір поведінкових,
мовленнєвих та інших навиків, що засвою-
ються через практичну діяльність. На-
слідком цієї зміни став особ ливий інтерес
до соціальної практики, яка в останнє де-
сятиріччя служить інтерпретаційним кон-
текстом для досліджень у галузі фолькло-
ру» [2, с. 45].
Далі ми спробуємо поглянути на на-
тальний наратив передусім з огляду на
його прагматику, яка, на наш погляд,
доволі повно може бути визначена на-
самперед комплексом функцій, викону-
ваних цими текстами в соціумі. Найваж-
ливішими серед них є комунікативна,
когнітивно-трансляційна, інтеграційна,
соціо регулююча, ритуальна, емоційно-ка-
тартична та психотерапевтична функції.
Матеріалом для дослідження слугува-
ли записи 2006–2008 років, що ведуться
за програмою «Антропологія материн-
ства» у Тернопільському національному
педагогічному університеті імені Володи-
мира Гнатюка і зберігаються у фольклор-
ному архіві міжкафед ральної Лабораторії
славістичних і методо логічних студій.
Натальний наратив – це специфічно
жіночий фольклор. Він репрезентує мате-
ринський досвід жінки, її уявлення про
правила поведінки під час вагітності, по-
логів та при догляді за немовлям. Специ-
фіка натального наративу полягає ще й у
тому, що він відображає людський досвід
проходження ritas de passage. Тому ці
оповіді не репрезентують звичайні, буден-
ні переживання, а відображають момен-
ти, пов’язані з надзвичайною емоційною
і фізичною напругою, де страх смерті й
відповідальність за життя і здоров’я – як
власне, так і своєї дитини – є не риторич-
ною фігурою, а реальною формою світо-
переживання. Таким чином виявляє себе
ритуальна функція.
Кожен, хто спостерігав виконання на-
тального наративу у звичайній побутовій
ситуації, може помітити особливе емо-
ційне піднесення жінки під час розпові-
ді. Російська дослідниця Є. Бєлоусова,
об’єктом дослідження якої були розповіді
про пологи («рассказы о родах»), визна-
чає ці тексти як героїчний жанр фольк-
лору [5]. С. Мишанич, характеризуючи
поетику усного оповідання, зазначає: «Ху-
дожність усного оповідання посилюється
експресивністю, емоційністю оповіді чи
розповіді, опертої не на уявне зображен-
ня, а на ґрунт реальної дійсності, реаль-
них фактів, на життєво достовірні події»
[15, с. 64]. Тут ми маємо справу з виявом
емоційно-катартичної функції.
Одними з найважливіших функцій на-
тального наративу є комунікативна та ког-
нітивно-трансляційна. Віковий діапазон
побутування натальних наративів охоплює
проміжок від молодих дівчат та жінок, які
ще самі не мали досвіду материнства, до
стареньких бабусь, для яких такий досвід
є важливим елементом їхнього біографіч-
ного наративу. Маленькі дів чатка озна-
йомлюються з натальним наративом ще в
колі сім’ї, слухаючи розповіді своїх мате-
рів. Однак функціонують такі історії спе-
цифічно – не як власне натальний, а як
сімейний наратив. Це відповіді матері на
запитання дочки: «Мама, а розкажи, як я
народилася?» або «Мама, а розкажи, як
ти мене народила?». Із власне натальним
наративом дівчата і молоді жінки вперше
стикаються, коли їхні ровесниці чи родич-
ки народжують первістка і спішать поділи-
тися враженнями зі своїми менш досвідче-
ними подругами. Саме в цей час у молодої
жінки формуються як первинні уявлення
про материнство, так і базові принципи ви-
словлення власного материнського досвіду,
тобто передаються базові принципи струк-
тури, семантики та прагматики натального
наративу. Наступний етап – набуття влас-
http://www.etnolog.org.ua
214
ного материнського досвіду і розповідь про
цей досвід ровесницям – насамперед таким
самим матерям, як і вона, а потім уже сво-
їм молодшим подругам.
Російський дослідник дівочої субкуль-
тури С. Борисов, описуючи дівочі зібран-
ня (дівич-вечори) як «слабоформалізова-
ний комунікативний феномен», звертає
увагу на те, що саме на таких дівочих
зібраннях відбувається трансляція специ-
фічно дівочого досвіду, а також розпові-
даються страшні історії про пологи (саме
тут закладається культурне сприйняття
пологів як «страшного болю») [6, с. 69–
70]. Цілком імовірним видається припу-
щення, що подібні слабоформалізовані
комунікативні групи існуватимуть і пізні-
ше, з переходом дівчат до іншої соціально-
вікової групи. Із набуттям дівчиною ста-
тусу жінки і матері зміниться характер
міжособистісної комунікації, проте зали-
шиться культурно-обумовлене прагнення
такої комунікації. Саме під час подібних
комунікацій жінки набувають необхідно-
го досвіду, обмінюються ним, засвоюють
ті неписані правила поведінки, які визна-
чатимуть їх дії стосовно власних дітей у
подальшому житті.
Наведемо доволі об’ємний приклад,
який наочно демонструє, як жінка обирає
певну лінію поведінки, керуючись чужим
материнським досвідом, втіленим у на-
тальному наративі.
О. Б.: «Наташка, вона ж тут рожа-
ла. Почались соплі в малої. Вона в бать-
ків була. Ну, як же ж, треба ж лікаря,
ну, соплі в дитини. Він прийшов: “Тут
такі соплі, що самому не можна, треба
класти в лікарню дитину”. Вони не про-
ходили щось ті соплі, не знаю. Положили
вони її в лікарню. В лікарні вона набра-
лася дизентерії. Там же ж, не виписуючи
з лікарні, з дизентерією її перевели в ін-
фекційну. В інфекційній вона набралася
сальмонельозу. Коли вона з того всього
вилізла, вона була в лікарні щось чотири
місяці. Вона прийшла вже взагалі – зи-
мою, по-моєму, її додому виписали. В неї
були проблеми щось до п’яти років, там
після того сальмонельозу з тим кишеч-
ником. <...> А почалося все з чого – з
сопельок!»
O. Л.: «Я через то з запаленням ди-
тину цілу ніч протримала. В мене ди-
тина ніч задихалась, я дитину цілу ніч
протримала, аж на ранок викликала
“Скору”. Бо просто я настільки боялася
панічно тої лікарні».
О. Б.: «Ну, я тобі кажу, після тої лі-
карні в Наташки, я таки думаю: “Я не
поїду в лікарню!”» [ФА, Лабащук-2008,
БОП].
Як бачимо, жінка доволі часто обирає
лінію поведінки, керуючись чужою жит-
тєвою історією. Слухаючи чужі розповіді,
вона й сама засвоює чи вдосконалює навич-
ки висловлення власного досвіду. Тут до-
речно пригадати міркування М. Бахтіна
стосовно того, що почуте і активно зрозу-
міле відгукнеться у подальшому мовленні
чи поведінці адресата. Таке явище вчений
назвав «відповіддю-розумінням сповіль-
неної дії». На думку М. Бахтіна, «жан-
ри складного культурного спілкування в
більшості випадків розраховані саме на
таке активне розуміння-відповідь сповіль-
неної дії» [4, с. 260].
Натальний наратив найактивніше
функціо нує в період, коли молода мама
гуляє зі своїм малям у колі таких самих
мам на подвір’ї, в парку, на дитячому
майданчику. Саме тут стихійно форму-
ються колективи матерів, у яких відбува-
ється найбільш активний обмін актуаль-
ним досвідом.
«Так, дружила, тому що в нас на
вулиці було таке, що ми майже разом
породили, одинакові діти росли. Ми
приходили одна до одної, часто зустрі-
чались, мінялися досвідом: хто там
чим годує, хто як годує, хто як пови-
ває. Допомагали одна одній» [ФА, Каф-
тан-2008, ЖСВ].
Натальні наративи продовжують ак-
тивно побутувати у середовищі жінок
дітородного віку, для яких ситуація на-
родження дитини все ще залишається
актуальною. Тексти виникають спорадич-
но – від випадку до випадку.
«І всьо. І зразу всі починають про
роддом. <...> І всі починають, вот зразу
кожна і там, як правило, про всі ужа-
си. Нє, шось там таке. Приємного мало.
Кожна: “А-А-х!” З таким во вот. І ми
ділилися. Дивлюся вже, от помічаю то,
що з часом комфорт там міняється, і
всьо там якось, знаєш, але розмови все
ті самі» [ФА, Лабащук-2007, ССГ].
Наведені приклади дозволяють ствер-
джувати, що натальні наративи викону-
ють також емоційно-катартичну та психо-
терапевтичну функції.
http://www.etnolog.org.ua
215
Коли ж період імовірного дітонаро-
дження для жінки минає, натальні нара-
тиви поступово щезають з ужитку. Вони
знову відродяться тоді, коли дочка, не-
вістка, інша родичка чи просто знайома
чекатиме дитину. В устах старшої жінки
натальний наратив дещо змінить свій ха-
рактер і, перетворившись на оповідь «бу-
валої людини», стане частиною власної
усної біографії.
Розглядаючи натальний наратив як
один із провідних видів фольклорної ко-
мунікації, виділимо основні канали пере-
дачі інформації:
1) мати – незаміжня чи бездітна подру-
га: первісне ознайомлення з натальним
наративом; трансляція досвіду в межах
одного покоління;
2) мати – інша мати: утвердження сво-
го статусу в середовищі матерів, подо-
лання психологічних проблем, пов’язаних
з народженням дитини;
3) старша жінка (мати) – молода
жінка (мати): трансляція досвіду між
поколіннями.
Відзначимо найбільш типові й харак-
терні ситуації, що породжують появу
натального наративу. Натальні наративи
неодмінно виконуються після повернен-
ня жінки з пологового будинку. Спосте-
реження за сучасним станом традиції до-
зволяє стверджувати, що розповідь про
пологи – це обов’язковий елемент сучас-
ної родильної обрядовості. Найголовні-
ша функція такої розповіді – ідентифіка-
ція себе з групою матерів, ствердження
успішного проходження ritas de passage.
Таким чином виявляє себе інтеграційна
функція. Оскільки такі розповіді ніколи
не є моно логом і передбачають не лише
слухача, але й активного спів оповідача,
то тут же прозвучить у відповідь істо-
рія про досвід народження дитини самою
слухачкою, про найбільш цікаві, сміш-
ні чи жахливі випадки, які сталися зі
спільними знайомими чи навіть незна-
йомими слухачам людьми. Складається
враження, що ця сокровенна інформація
надзвичайно важлива для кожної мате-
рі. В особі іншої матері жінка знаходить
зацікавленого слухача і з превеликим
бажанням ділиться з нею власним до-
свідом. Розповіді про тяжкий перебіг ва-
гітності, пологи, проблеми з маленькою
дитиною та особистий досвід догляду за
нею формують корпус натальних нарати-
вів, які й переповідатимуться у групах
молодих матерів.
Натальний наратив втілює ряд спе-
цифічних уявлень, які можна вважати
виявом міфо логічного типу свідомос-
ті, наприклад, про лікаря-«рятівника» і
лікаря-«злочинця», про завчасну і «вищу»
детермінацію часу й обставин народження
дитини, про вплив часу й обставин наро-
дження дитини на її подальшу долю, про
сон, у якому жінці з’явилася Богородиця
і заборонила робити аборт.
Іншою типовою ситуацією, яка прово-
кує появу натальних наративів, є ізольова-
не перебування жінок у відділах патології
вагітних, пологових будинках. Наявність
значної кількості вільного часу та приму-
сове відокремлення від звичного оточення
спричиняють появу натальних наративів.
Психологи і фольклористи відзначають
подібний сплеск вербальної активності ді-
тей і підлітків у ситуації зовнішньої ізо-
ляції, наприклад, у літніх дитячих табо-
рах, санаторіях, лікарнях [8].
Для жінок, діти яких підросли, типо-
вою формою виконання текстів натально-
го наративу є бесіда як спосіб проведен-
ня дозвілля. Найчастіше поштовхом до
таких розповідей слугує інформація про
вагітність чи народження дитини в однієї
зі спільних знайомих учасників бесіди.
Історії жінок, яких від описуваних подій
відділяє певна часова дистанція, відріз-
няються більшою структурною оформле-
ністю, довершеністю. Прагматика таких
розповідей – здобути визнання серед сво-
їх подруг як найбільш досвідченої, знаю -
чої, тої, чию думку враховуватимуть,
чиїх порад слухатимуть. Таким чином,
ми можемо говорити про те, що наталь-
ні наративи виконують соціорегулюючу
функцію.
Саме метою здобути авторитет серед ін-
ших матерів зумовлюється стратегія побу-
дови розповіді. Зазвичай тут наявний один
з двох цілком протилежних лейтмотивів.
Або: «У мене все пройшло якнайкраще, я
достойно впоралась з усіма проблемами,
а отже, я – справжня жінка і справжня
мати», або: «Я так настраждалася, я таке
пережила, що вам і не снилось, отже, я –
по-справжньому героїчна жінка і мати».
Часто цей авторитет здобуває жінка, яка
народила більше дітей і, відповідно, має
більше досвіду. Зразком тексту першого
типу може бути такий приклад:
http://www.etnolog.org.ua
216
«Хоть би Марта в мене вдалась, хоть
би мої діти в мене вдались. Бо то пе-
редається. <...> Я не знала, що то ну-
дить, я не знала, що то тяжко ходити.
<...> Єдине, що я тільки пам’ятаю, що
як схватки, то там трохи боліло мене.
І то: поболіло – відпускало, поболіло –
відпускало. А родити: то лікарі, вони
дійсно там шось трохи знають, бо я
трьох дітей родила в трьох різних міс-
цях. І всі три гінекологи говорили мені,
що там всьо так, без розривів. В мене
діти: три сімсот, три шістьсот, три
п’ятьсот. То досить великі діти. То шоб
там щось чуть-чуть – то без нічого.
І мама от, я там в тьоті Ніни розпи-
тувала, то вона мала нас двох, то мене
взагалі дома родила, а Мішку там – то
ледве злапали. <...> То рідко так буває.
Легко було. От завагітніла би я ще, я би
ще родила. Бо я не відчувала такого тя-
гару. Через то, як ти кажеш, як я сприй-
мала? Я дуже з радістю сприймала, що
я вагітна, того що легко мені давалось»
[ФА, Лабащук-2006, ГОС].
Подаємо зразок тексту другого типу:
«Я в той роддом взагалі заходити не
хочу. І оце треба: мене привозять,
поки мене оформили, поки тири-пири,
без п’яти вісім. А вона до восьмої годи-
ни чергує, ця Францівна. І ми заходим,
і вона мені каже: “Так, лягай”. І Ніна
каже: “Вам 5 хвилин лишилось, Марія
Францівна, я її сама подивлюсь”. А вона
каже: “Нє, ще моїх 5 хвилин, я її ще по-
дивлюсь!” Я лягла, я не знаю, що вона
зі мною зробила, мало того, що я і так
вже була змордована окончательно і без-
поворотно, вона мені якись інструмент
так засандалила, що я вилетіла через це
фактично. <...> Вона спеціально, свідо-
мо зробила боляче. І якби я не була в та-
кому стані, як я була, я б їй, канєшно,
ногою в морду, перелітаючи через крісло,
засандалила. Но я вже тоді не сообра-
жала, я вже тоді була мало на людину,
на гомо сапієнс подібна, розумієш» [ФА,
Лабащук-2007, ПІМ].
Інколи натальний наратив має гумо-
ристичне, іронічне чи навіть комічне за-
барвлення. Мета таких розповідей – ви-
кликати сміх слухачів і оповідача. На
таку функцію виконання фольклорного
тексту – разом посміятися над тим, що
видавалось страшним і небезпечним, – як
форму групової психотерапії вказують до-
слідники такого жанру фольклору, як ди-
тячі страшилки [18]. На нашу думку, такі
ситуації виконують одночасно і психоте-
рапевтичну, і ритуальну функції: подо-
лання страху – сміхом, смерті – життям.
У цьому ми також бачимо прояв психоте-
рапевтичної функції.
Отже, жінка за допомогою материн-
ського наративу передає і зберігає тра-
диції, пов’язані з народженням і вихо-
ванням дитини. Виконання цих текстів
дозволяє їй інтегруватися в материнську
спільноту, утвердити себе в ролі матері,
здобути визнання серед інших жінок-ма-
терів. Переповідання материнського до-
свіду є складовою частиною родильних
ритуалів. Обмін життєвими історіями
між жінками, які мають схожий життє-
вий досвід, допомагає молодим матерям
подолати депресію і є способом емоційної
розрядки.
Література
1. Адоньева С. Б. Прагматика фольклора. –
С.Пб. : Издательство Санкт-Петербургского
университета, 2004. – 310 с.
2. Адоньева С. Б. Фольклористика и со-
временное гуманитарное знание // Первый
всероссийский конгресс фольклористов :
сборник докладов. – М. : Государственный
республиканский центр русского фольклора,
2005. – Т. 1. – С. 44–57.
3. Аксьонова Н. Наукова літня школа «Ме-
тоди дослідження культур у гуманітарних
науках: старе і нове “поле” дослідження» //
Народна творчість та етнографія. – 2005. –
№ 3. – С. 123–126.
4. Бахтин М. М. Проблема речевых жан-
ров // Эстетика словесного творчества / сост.
С. Г. Бочаров ; текст подготовили Г. С. Берн-
штейн и Л. B. Дерюгина ; примеч. С. С. Аве-
ринцева и С. Г. Бочарова. – 2-е изд. –
М. : Искусство, 1986. – С. 250–296.
5. Белоусова Е. А. Представления и ве-
рования, связанные с рождением ребенка:
современная городская культура : автореф.
дисс. … канд. культуро логии. – М., 1999.
6. Борисов С. Б. Мир русского девичества:
70–90 годы XX века. – М. : Ладомир, 2002. –
343 с. – (Русская потаенная литература).
7. Боряк О. О. З рукописних фондів
ІМФЕ: матеріали до «жіночих студій» у по-
льових записах Людмили Шевченко // Архіви
України. – К., 2001. – № 1–2.
8. Гречина О. Н., Осорина М. В. Совре-
менная фольклорная проза детей // Русский
фольклор. Фольклор и историческая дей-
http://www.etnolog.org.ua
217
ствительность. – Ленинград : Наука, 1981. –
Т. 20. – С. 96–107.
9. Грушевський М. Дитина у звичаях і ві-
руваннях українського народу. – К. : Либідь,
2006. – 256 с.
10. Кайндль Р. Ф. Гуцули: їх життя, зви-
чаї та народні перекази. – Чернівці : Молодий
буковинець, 2000. – 208 с.
11. Кондратович О. П. Народини, або Да-
рована Богом свіча: родильні звичаї Західно-
го Полісся. – Луцьк : Волинська обласна дру-
карня, 2004. – 132 с.
12. Кузеля З. Дитина в звичаях і віру-
ваннях українського народу // Матеріали до
українсько-руської етнології. – Л., 1906. –
Т. 8.
13. Кузеля З. Дитина в звичаях і віру-
ваннях українського народу // Матеріали до
українсько-руської етнології. – Л., 1907. –
Т. 9.
14. Маєрчик М. Ритуали родинного циклу
крізь призму моделі переходу // Студії з ін-
тегральної культурології. Ритуал. – Л. : Ін-
ститут народознавства НАН України, 1999. –
№ 2. – С. 32–55.
15. Мишанич С. В. Усні народні оповідан-
ня. Питання поетики. – К. : Наукова думка,
1986. – 328 с.
16. Фольклорні записи Марка Вовчка та
Опа наса Марковича. – К. : Наукова думка,
1983.
17. Франко І. Я. Bel parlar gentile // Фран-
ко І. Я. Зібрання творів : у 50 т. – К., 1982. –
Т. 37. – С. 8–20.
18. Чередникова М. П. «Голос детства из
дальней дали...» (игра, магия, миф в детской
культуре). – М. : Лабиринт, 2002. – 224 с.
19. Ящержинский Х. Поверья и обряднос-
ти родин и крестин // Киевская старина. –
1893. – С. 74–83.
Список скорочень
ФА – Фольклорний архів відділу фольк-
лористики Міжкафедральної лабораторії
славістичних і методологічних студій Терно-
пільського національного педагогічного уні-
верситету ім. Володимира Гнатюка (див.:
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://laboratorymss.at.ua/load/1-1-0-2).
SUMMARY
Natal narratives (stories of mothers about their personal experience of waiting, birth, nurturing,
bringing up of the baby), which have not found a proper coverage in folklore, are investigated in the
article. The vital sphere, that is directed to our research, concerns the acquisition of the experience of
birth by the woman. This experience is essential for every woman, very often it defines specifically
feminine attitude and outlook.
Natal narrative is a specifically female folklore. The specifics of it is in the fact that these narratives reflect
the points, related with extreme emotional and physical stress, where the fear of death and the responsibility
for the life and health – as their own and their child – is a real form of world experience.
Considering natal narrative as one of the leading types of folk communication we can identify the main
channels of information: mother – single or childless friend; mother – another mother; older woman (moth-
er) – a young woman (mother).
Natal narratives inevitably take place when woman returns from the hospital. Observations of
the current state of tradition suggest that the story of childbirth is a required element of modern ma-
ternity rites.
So, a woman using maternal narrative reports and keeps the traditions associated with the birth and
upbringing of the child. Implementation of these texts allows her to integrate into the parent community,
establish herself as a mother, gain recognition among mothers. Paraphrase of maternal experience is an
integral part of maternity rituals. Sharing life stories between women, who have similar experience, helps
new mothers to overcome depression and is a way of emotional discharge.
Keywords: natal narrative, maternity, women’s folklore, maternity ritual.
http://www.etnolog.org.ua
|