Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС)
У статті досліджено різні виміри життєвого простору населення Українського Полісся – у побутовій, громадській, духовній, виробничій та господарській сферах.
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Матеріали до української етнології |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207413 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) / З. Гудченко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 121-128. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207413 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2074132025-10-08T00:09:24Z Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) Living Space of Polishchuky (According to the Remembrances of the Settlers in a New Place from the Zone of Chornobyl Nuclear Power Plant) Гудченко, З. Розвідки за матеріалами польових етнологічних досліджень У статті досліджено різні виміри життєвого простору населення Українського Полісся – у побутовій, громадській, духовній, виробничій та господарській сферах. В статье исследуются разные измерения жизненного пространства населения Украинского Полесья – в бытовой, гражданской, духовной, производственной и хозяйственной сферах. The various dimensions of living space of the inhabitants of Ukrainian Polissya in everyday, social, spiritual, production, and economic spheres are investigated in the article. 2014 Article Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) / З. Гудченко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 121-128. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207413 398.2:621.311.25-054.73ЧАЕС uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки за матеріалами польових етнологічних досліджень Розвідки за матеріалами польових етнологічних досліджень |
| spellingShingle |
Розвідки за матеріалами польових етнологічних досліджень Розвідки за матеріалами польових етнологічних досліджень Гудченко, З. Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) Матеріали до української етнології |
| description |
У статті досліджено різні виміри життєвого простору населення Українського Полісся – у побутовій, громадській, духовній, виробничій та господарській сферах. |
| format |
Article |
| author |
Гудченко, З. |
| author_facet |
Гудченко, З. |
| author_sort |
Гудченко, З. |
| title |
Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) |
| title_short |
Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) |
| title_full |
Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) |
| title_fullStr |
Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) |
| title_full_unstemmed |
Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) |
| title_sort |
життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони чаес) |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Розвідки за матеріалами польових етнологічних досліджень |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207413 |
| citation_txt |
Життєвий простір поліщуків (за спогадами переселенців із зони ЧАЕС) / З. Гудченко // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2014. — Вип. 13(16). — С. 121-128. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT gudčenkoz žittêvijprostírpolíŝukívzaspogadamipereselencívízzoničaes AT gudčenkoz livingspaceofpolishchukyaccordingtotheremembrancesofthesettlersinanewplacefromthezoneofchornobylnuclearpowerplant |
| first_indexed |
2025-10-08T01:08:35Z |
| last_indexed |
2025-10-09T01:04:12Z |
| _version_ |
1845464245000470528 |
| fulltext |
121
УДК 398.2:621.311.25-054.73ЧАЕС Зоя Гудченко
(Київ)
ЖИТТЄВИЙ ПРОСТІР ПОЛІЩУКІВ
(за спогадами переселенців із зони ЧАЕС)*
У статті досліджено різні виміри життєвого простору населення Українського Полісся –
у побутовій, громадській, духовній, виробничій та господарській сферах.
Ключові слова: життєвий простір, поліщуки, переселенці, хата, двір, садиба, село, вулиця,
церква, обряди, топоніми.
В статье исследуются разные измерения жизненного пространства населения Украинского По-
лесья – в бытовой, гражданской, духовной, производственной и хозяйственной сферах.
Ключевые слова: жизненное пространство, полищуки, переселенцы, хата, двор, усадьба, село,
улица, церковь, обряды, топонимы.
The various dimensions of living space of the inhabitants of Ukrainian Polissya in everyday, so-
cial, spiritual, production and economical spheres are investigated in the article.
Keywords: living space, polishchuky, migrants, hut, yard, estate, village, street, church, rites, place
names.
Аварія на ЧАЕС* спричинила радіа-
ційне забруднення понад 2000 по-
селень північних районів Київської,
Житомирської, частково Волинської та
Чернігівської областей, тобто значної
частини Українського Полісся. Відчуже-
ні землі були вилучені з господарського,
культурного, взагалі життєвого функціо-
нування, а населення протягом кількох
років переміщене на безпечні терени.
Переселення відбувалося поетапно,
починаючи з найбільш забруднених сіл.
Коли ж нагальна потреба порятунку лю-
дей була вирішена, активізувалася наступ-
на проблема – дослідження матеріальної
та духовної культури поліщуків.
Ця робота здійснювалася в рамках
державної програми ліквідації наслідків
аварії на Чорнобильській АЕС і перед-
бачала виявлення, фіксацію, збереження
етнокультурної спадщини Полісся. Ор-
ганізовані й фінансовані Мінчорнобилем
фольклорно-етнографічні експедиції пра-
цювали у двох напрямах – у польових умо-
вах радіоактивно забруднених поселень,
які невдовзі були віднесені до 30-ти кіло-
метрової зони відчуження, та в місцях
компактного проживання переселенців.
* Повідомлення на цю тему було оприлюднено
авторкою на Міжнародній науково-практичній
конференції «Дослідження та збереження тра-
диційної культури Полісся (1994–2014 рр.): здо-
бутки й перспективи» (24–26 жовтня 2014 р.,
м. Київ).
У дослідженнях взяли участь науковці
Інституту мистецтвознавства, фолькло-
ристики та етнології ім. М. Т. Рильського
НАН України та інших музейних, науко-
вих, освітніх закладів.
Перші експедиції до переселенців у міс-
ця їх нової дислокації почалися через ві-
сім років після аварії. Вони охопили низ-
ку поселень Баришівського, Яготинського,
Згурівського, Бородянського, Білоцерків-
ського районів Київської області. У них
зусиллями майже всіх областей України
для потерпілих були споруджені за ти-
повими проектами індивідуальні садиби.
Менша частина переселенців отримала
квартири в багатоповерхівках обласних та
районних центрів. Забудова переселенців
була долучена до корінних попередньо
визначених поселень у вигляді присілків,
вулиць чи окремих мікрорайонів. Жод-
на сільська громада не була переселена
пов ністю на одне місце. У нових умовах,
переважно лісостепу, ландшафт не відпо-
відав поліському. Тут був інший характер
ґрунтів, інший рельєф, рослинність, – за
сприйняттям поліщуків, – «безліса, без-
водна земля». Таким чином, волею тра-
гічних обставин переселенці потрапили в
незвичне для них середовище. Вони були
позбавлені того специфічного природно-
го комплексу з його ресурсами, який зу-
мовлював і формував традиційний спосіб
життя поліщуків: житла, занять, знарядь
праці, побуту, ремесел, промислів, їжі,
http://www.etnolog.org.ua
122
духовної, обрядової та художньої куль-
тури. Призвичаєні до теплих дерев’яних
осель, поліщуки відчували дискомфорт у
вогких будинках зі штучних матеріалів.
Їм важко було звикати до одноманітних
краєвидів нових селитебних територій,
до недовірливого ставлення до себе як
до чужинців з боку корінного населен-
ня. Колишня мешканка с. Товстий Ліс
Чорно бильського району М. А. Філатен-
ко, 1921 р. н., так висловила моральний
стан більшості своїх земляків, переселе-
них у Баришівку: «З хазяйством упорує-
мось, а з Душею – нє… Та галосить денно
і нощно». «Я б свого смертельного вузли-
ка забрала і – додому» – найбільша мрія
К. І. Чорної із с. Золотніїв того ж району.
Співпрацюючи з переселенцями, кож-
ний дослідник намагався отримати відо-
мості від респондентів у тематичному
аспекті власних наукових зацікавлень,
аби внести свій штрих в етнографічний
портрет Полісся. Спогади ж поліщу-
ків про рідний край визначалися все-
охопністю вражень від різноманітних
взаємопов’язаних проявів життя і були
просякнуті особливою, щемною істинніс-
тю, оскільки ці люди сприймали будь-яку
миттєвість чи подію власного буття зсере-
дини, невід’ємно від існування свого роду
з його давніми традиціями.
Тож маємо надію, що об’єктивність на-
уковців як сторонніх, хоч і не байдужих
спостерігачів, і повна зануреність у міс-
цеві реалії уроджених поліщуків разом
відобразять правдивий, споконвічний об-
раз Полісся, який лишатиметься в істо-
рії України, незважаючи на незворотні
втрати.
Життєвий простір поліщука – багато-
вимірне поняття. Воно охоплює низку
складових процесу існування людини в
побутовій, виробничій, господарській, ду-
ховній, громадській сферах.
Життєвий простір починається з влас-
ної садиби: хати, двору, господарських
будівель, садка, городу, левади. Далі він
розширюється до кутка («приконця» –
окремої структурної частини поселення),
переростає до масштабів цілого села з
його вулицями, майданом, в’їздами. На-
решті цей простір переливається у ближ-
ні й дальні околиці, в освоєне людською
працею довкілля (ліси, поля, сіножаті,
пасовища, річки, ставки, джерела) та
розташовані там, за межами села, пасі-
ки, гути, смолокурні, водяні млини, ві-
тряки тощо.
Осердям житлово-господарського комп-
лексу поліщука є хата – дерев’яна рубле-
на будівля, де кожний з респондентів на-
родився й виріс, а тому добре обізнаний з
особливостями її зведення та функціону-
вання протягом усіх циклів життя.
Зі свідчень переселенців випливає, що
планувальні типи хат на враженій радіа-
цією території не відрізнялися великим
розмаїттям. Це – дводільні та триділь-
ні типи «хата-сіни», «хата-сіни-комора»,
«хата на дві половини», «сіни-хата-хата»,
дещо ускладнені за рахунок вигороження
в сінях проти вхідних дверей стебки –
приміщення для зберігання овочів. Ін-
коли поряд зі стебкою робили невелику
комору.
Місце для хати вважалося щасливим,
якщо хліб, покладений на підвалини по
кутах, протягом ночі до ранку лишався
незайманим (с. Паришів). Де сніг роз-
тане найраніше, там хату можна ставить
(с. Речиця). Хату не можна зводити на по-
жарищі (с. Паришів). Як роса виступає на
зерні, там теж не можна будувати, бо буде
мокра хата (с. Чистогалівка). Якщо дере-
во – бурелом, то воно слабе, і його треба
тільки на огонь пускати (с. Чистогалівка).
Стіни хати будували з соснових кру-
гляків, напівкругляків, брусів (брусова-
ні), з’єднуючи по кутах зрубини «в угол»
«з остатками», або «у чистий угол». Зруб
ставили на дубові підвалини («подвал»),
які спиралися в кутах і в проміжках на
дубові ж колодки («штандари») (сс. Діб-
рова, Королівка, Паришів, Яблунька) чи
на камені (с. Старі Шепеличі). Під час
закладин, коли «зчеплювали» «подвал»,
то клали на кут гроші (с. Чистогалівка).
Стеля з дощок настелялася на повздовж-
ній сволок («трям») та три поперечних
(«трямки»). На горищі дошки змащували
глиною, присипали «костриною» (с. Товс-
тий Ліс) або тирсою. Інколи на дошки
ще вкладали жердини, обмащені глиною
(с. Старі Шепеличі). Усі хати зсередини
білили, а зовні лишали в чистому вигляді.
Дахи робили переважно двосхилі з
«офіціятами» (фронтонами) з двох боків,
крили гонтом, драницею – у старіших ха-
тах, соломою та очеретом – у пізніших.
Про чотирисхилі дахи поряд із двосхи-
лими згадували тільки переселенці з
Чистогалівки.
http://www.etnolog.org.ua
123
У більшості хат «доловка» (діл) була
земляна, подекуди ще й підведена: «черво-
ною глиною підмазували точоќ» (с. Старі
Шепеличі). Заможніші господарі настеля-
ли підлогу з дощок (сс. Лелів, Товстий
Ліс). У хаті прорубували 3–4 вікна на
3, 4 або 6 шибок. Давніше обмежували-
ся трьома або навіть двома вікнами (два
«на чолі»).
В інтер’єрі хати майже чверть простору
займала піч – глинобитна або цегляна «з
сировки», тобто неопаленої цегли. Багато
респондентів згадувало про напів курне
опалення, коли дим через каглу виходив у
сіни. Чимало є прикладів влаш тування ви-
воду безпосередньо над піччю, так само, як
і за допомогою лежака. Біля печі робили
місце для сну: «Піл з п’яти дощок. Спали
на ньому впоперек, вкривалися рядном»
(с. Паришів). Стелили на піл куль соломи,
а зверху – друге рядно. Біля порога висіла
шафка для посуду на три полиці. Уздовж
причілка стояв накритий «настольником»
стіл, а перед ним – ослінчик, попід віль-
ними від меб лів стінами були нерухомо за-
кріплені лави. Духовний центр хати «по-
куть» (по діагоналі від печі) привертав
увагу великою кількістю ікон у рушниках.
У багатого господаря низка ікон – «сухо-
злоток і написаних на дошках» доходила
аж до шафки. Перед празником засвічува-
ли лампадки (с. Лелів). Ікони вішали на
схід сонця (с. Буряківка).
Освітлювали хату «коминцем». Це спе-
ціальний пристрій з мішка у формі зрі-
заного конуса, верхній кінець якого ви-
водився через отвір у стелі на горище.
Під «коминцем» підвішувалася решітка,
на неї клалася скіпка (лучина). Пересе-
ленка з Чистогалівки Анастасія Макарен-
ко, 1923 р. н., пригадує: «В старій нашій
хаті в стол́і (стелі) була дірка для виводу
диму – світили лучинами на залізі. Якось
у дірку з горища впав сич і пропав».
Якою багатолюдною та поліфункціо-
нальною не була хата (а в ній виростало
в середньому 6–7 дітей), усім вистачало
місця. Для сну використовували не лише
піл, але й лави, піч, урешті стелили й
долі. Саме на ночівлю скупчувалася до
хати вся родина, бо вдень селяни з мало-
го віку працювали у дворі, у городі чи на
угіддях: у полі, на луках, у лісі, на річці,
коло млина тощо.
У хаті жили не тільки люди. Її також
використовували для тимчасового перебу-
вання худоби. Коли родилося теля, його в
перший тиждень, поки зміцніє, тримали в
хаті. Порося годували в хаті, а потім від-
ганяли в хлів (с. Старі Шепеличі).
У деяких гостинних господарів часто
збиралися сусіди «на попрядки» (пряс-
ти), сідали навколо «заліза» з лучинами
(с. Чистогалівка). «До тих, хто мав багато
лучини, йшли сусіди плести з лози лапті,
а жінки – прасти.» (с. Чапаївка – колиш-
нє Хоромне). Хату одинокої вдови, бува-
ло, наймали хлопці та дівчата в холодну
пору року для вечірок.
Таким чином, поліщуки не ізольовува-
лися в межах свого особистого житла, а
були готові до спілкування з односельцями.
Виходячи з сіней назовні, селянин по-
трапляв у широкий порівняно з хатою
простір своєї садиби з господарською за-
будовою, садом, городом. Кількість споруд
була різною в людей відповідного достат-
ку. Розташування будівель на кожному
подвір’ї мало свої відмінності, але підпо-
рядковувалося тому спільному принципо-
ві, що хата зазвичай стояла причілком на
вулицю, решта забудови – у глибині дво-
ру, клуня на значній відстані («віддалік»)
від двору, навіть за межами садиби. На-
ведемо приклади кількох садиб.
У с. Королівка Поліського району в
садибі батька Антоніни Федосіївни Гон-
чар, 1922 р. н., була така забудова: хата,
стебка, хліви, тік, колодязь, огорожа-
частокіл. Комора та хліви прибудовува-
лися до зрубу хати «у варцаби». Тік був
дерев’яний з одними ворітьми, повітка на
дрова – холодна. Сіно зберігали в хліві
над коровою, «на вишках».
У Паришеві городили садиби плотами
(плетені огорожі). Господарські будівлі
мали стіни із закидкою «в шули», з кру-
гляка або плетені. У хлівах посередині
вкопували сохи, на які клали «бальки»,
аби сперти на них конструкції двосхилого
даху під соломою. У повітці іноді робили
тік. На подвір’ї ще була стебка для збе-
рігання овочів. Її утеплювали «матами»,
а в морози носили туди жар. Клуню ста-
вили далеко від двору. Хліви скрізь були
на 2–4 приміщення, залежно від кількості
та різновидів тварин. Одна з найстарших
респонденток Ольга Григорівна Литвин,
1904 р. н., із с. Стечанка, стверджувала,
що, хоча в батька була дерев’яна напів-
курна хата, але до колгоспу люди гарно
жили, багаті були: «тримали по 5 корів, по
http://www.etnolog.org.ua
124
30 овечок, 5–10 свиней, по парі коней, во-
лів, 10–15 курей, а гусей, “вутки” – мало.
Постройки були погані, але люди багаті».
У с. Старі Шепеличі хати були не за-
городжені, орієнтовані «офіціятом» до ву-
лиці. Гумна і хліви стояли окремо, дале-
ченько від хати. Туди ходили корів доїть,
ціпами молотить.
Двір заможного селянина з Лельова
огороджувався високим дощаним парка-
ном, а місце навколо клуні – плотом з
лози. Хата стояла причілком до вулиці,
звідки проглядався квітник. У глибині
двору проти зачілка – господарські будів-
лі (у вигляді літери «Г»), які мали стіни
«в закидку», покриття з житньої соломи.
Корівник поділявся на дві частини – для
корів і для волів. Свинарник розміщував-
ся окремо. «Надвірних» свиней тримали
на дворі, а «сажових» закидали для від-
годівлі на 2–3 місяці в саж. Клуня була
прямокутна в плані, на двоє воріт, зі сті-
нами «в зруб», з двома сохами посереди ні,
дахом під соломою. Після розкуркулення
родина вигородила з плоту хату («платян-
ку») на городі, решту забудови забрали в
колгосп.
Прикметною рисою поліського краю,
де так багато вологих місць (річок, боліт,
озер), є велика кількість буслів. Їх мож-
на бачити перш за все на луках, полях,
болотах, а також у селах, на хуторах, де
вони в’ють собі гнізда на сухих стовбурах
дерев, на стовпах та дахах будівель. По-
ліщуки дбайливо ставляться до цих пта-
хів, які вважаються провісниками весни
і символами продовження роду людсько-
го. Наведемо факт, записаний від Ганни
Михайлівни Розвадовської, 1910 р. н., із
с. Речиця (хутір П’єсне): «Спочатку до
нас на хату один буслик прилетів, а через
три дні – друге. Та так зустрічалися, ми-
лувалися і дзьобками, і крилами. На хаті
було кубло із землі зроблене. Колись воно
упало з хати. Так нове зробили на хліві».
Воду люди брали з колодязів та дже-
рел. Місце для колодязя визначали попе-
редньо: «Клали хліб і сульку (сіль): як за
ніч помокріє сулька, то там вода» (с. Ста-
рі Шепеличі) або «Треба поставити сково-
роду на сутки: як набралась потом, можна
там копати» (с. Товстий Ліс).
Залежно від рівня води колодязі влаш-
товували з «журавлем» (колода й ощіп)
чи з «круком». Частіше реалізовувався
перший варіант. Колодязі зазвичай розра-
ховували на декілька дворів (5–10 і біль-
ше), ставили в плоту на вулиці (сс. Усов,
Лелів, Іллінці, Стечанка) або на кінці
«шнура» (садибної ділянки), щоб і люди
могли брати воду (с. Буряківка). Але ін-
коли копали його в дворі (с. Королівка,
хут. П’єсне). Траплялося, що на все село
було лише два колодязі – посеред села і
на кутку (с. Лелів). Тож люди брали воду
і в річках (особливо для скота), і в дже-
релах, яких багато було в лісі.
Хата, двір, садиба – це, фактично,
приватне життєве середовище поліщука
та його родини, яке є елементом ширшого
рівня – сільського поселення. Останнє ха-
рактеризується «просторовою обмеженіс-
тю і територіальною спільністю соціаль-
них і матеріальних форм життєдіяльності
населення» 1.
Поняття «просторова обмеженість» до-
сліджуваних сіл колись було реальністю.
За легендою, в’їзд до села здійснювався
через ворота, які замикалися на ніч. То-
понім «коворота» як назва кутка зафіксо-
вано в селах Паришеві, Машеві, Чисто-
галівці.
Образи деяких поліських поселень до
їх знищення радіоактивним попелом по-
стає з розповідей переселенців. «Село
Паришів було мальовниче, розкидане і
мало кутки: Песок, Коворота, Ліновка,
Просеред» (Ганна Федорівна Богущен-
ко, 1915 р. н.). «Село Лелів розташоване
на високій місцевості. Його луки стали
водовідстійником. У селі до війни були
215 дворів, а останнім часом до 400. Кут-
ки: Нічоговка, Кутківці. Біля села від
річки Прип’ять відгалужується затока
Вустетин і утворюється острівець Пнища.
Село мало одну вулицю. Короткі провул-
ки тяглися до гумен, які стояли оддалік
дворів біля самого поля. Край села під
лісом був маєток пана Лелявського. Пани
робили гатки, щоб вода не підтоплювала
землі. У маєтку був парк, фонтани, бєсєд-
ка з столами, обсаджена навколо бузком.
Кузня була. Потім у панському будинку
була семикласна школа» (Марія Макси-
мівна Царенок, 1924 р. н.).
«Село Товстий Ліс – одна велика ву-
лиця і багато менших. Місцевість рівна.
Кутки: Козиновка, Шумани, Вигон, Бере-
зовиця. Мала річка входила в Ушу» (Віра
Гаврилівна Коваленко, 1906 р. н.).
«У селі Старі Шепеличі були кутки:
Великий Хутір, Гармани, Малий Клино-
http://www.etnolog.org.ua
125
чок, Машок, Рабковщина, Гумна, Бала-
ков, Мурашков» (Катерина Пилипівна
Козак, 1938 р. н.).
«У Бураковці були вулиці прямі» (Прі-
ся Яківна Шиш, 1906 р. н.).
Як видно з наведених свідчень, насам-
перед згадуються безсистемні (скупчені) та
вуличні (одно- й багатовуличні) поселення,
що зумовлено ландшафтом місцевостей.
Кожне поселення – це забудова (садиби
селян та інших верств населення, церква,
дзвіниця, школа, гамазей, кузня тощо), а
також вільні, незабудовані простори між
нею. У регулярних поселеннях фронт ву-
лиць формувався високими (до 1,5 м) ого-
рожами дворів (з частоколу, штахету, пло-
ту), хвіртками, ворітьми, причілками хат.
В одних випадках причілок продовжував
площину огорожі, в інших дещо западав
у глиб двору, тож з вулиці проглядалася
лише верхня частина хати й «офіціят».
У селах із вільною забудовою вулична ме-
режа мала хаотичний характер, як і пред-
ставництво назовні селянських садиб.
Церква будувалася лише в більших се-
лах. Вона займала почесне місце в центрі,
по можливості на пагорбі, і була помітна з
багатьох позицій ще при під’їзді до поселен-
ня завдяки вибагливому силуету високих
бань і виразним архітектурним формам.
Тоталітарний радянський режим знищив
величезну кількість культових споруд на
Поліссі, як і по всій Україні. Але поліщу-
ки свято берегли пам’ять про свої храми:
«Була в селі давня церква, зруйнована
після війни» (с. Паришів).
«В Іллінцях була гарна дерев’яна церк-
ва з трьома верхами і дзвіниця, яку перед
війною розібрали» (с. Іллінці).
«До початку 1950-х років у селі Королів-
ка була давня дерев’яна церква, – зруйну-
вали і поставили сільраду» (с. Королівка).
«Зранку всі бігли у церкву, не снідав-
ши, – поста блюли» (с. Старі Шепеличі).
Для поліщуків релігія була певним
способом життя до останнього часу, коли
вони вимушено покинули рідні домів-
ки. Язичницькі і християнські вірування
пере плелися в їхній свідомості воєдино,
а закони духовної моралі набули статусу
визначального мірила поведінки в побуті,
праці, у буденних і святкових обставинах.
Ціла низка обрядових дій, що супро-
воджували календарний цикл празників,
відбувалися в просторі поселення: на ву-
лицях, майданах, біля церкви. Наведемо
окремі з них зі слів переселенців:
«На Купального Івана на воротах чіп-
ляють колючки з груш, щоб змія не при-
летіла» (с. Іллінці). «На Купала скачуть,
гуляють, співають. Замикають да хрес-
тять корови» (с. Нова Красниця).
«На Йвана Купала корів прикрашали
вінками» (с. Товстий Ліс).
«Душу на небо провожають на Вшестя.
Провожають Бога на дорогу. На вулиці
виставляють столи, на них пироги з ма-
ком, блинчики» (с. Бураківка).
Церква
ХVIII ст.
с. Товстий Ліс
Іванків-
ського р-ну
Київської обл.
Світлина
Т. Трегубової.
1996 р.
http://www.etnolog.org.ua
126
«Обряд зустрічі весни. Буслика як по-
бачать вперше, то соломку кидають вгору,
кажуть: “Буслику на гніздечко, а нам на
здоров’ячко”» (с. Бураківка).
«На Трійцю прикрашали хату татар-
зіл лям, на вікна. На воротах, дверях ві-
шали з берези гілки, щоб русалки колиха-
лись. Клени (два) закопують під окнами,
біля фортки навішують гілки кленові»
(с. Старі Шепеличі).
«На Благовіщення жінки йдуть по селу
ключем, співають:
Летіла стріла вздовж села
Да вбіла стрела вдовиного сина
Да в неділю рано…» (с. Усов).
«На Благовіщення “водили стрілу”,
справляли веснянки» (с. Паришів).
«В Чорнобилі був приход – Іллінська
церква. Проти Іллі старші йшли до церк-
ви через село, то їм виносили їсти й пити»
(с. Іловниця).
«Перед Різдвом колядували, а перед
Новим Роком щедрували і засівали. Хо-
дили з “козою”, пісні співали.
На Водохрещу спочатку в церкву йшли.
Батюшка брав воду з колодязя і святив.
Стріляли з рушниць.
Вдома після Йордані святили угли,
каждому давали ковток води, змазували
лице, руки, ноги, щоб не боліли. Бриз-
кали чотири угли кругом хати, по горо-
ду, мазничкою кропили біля худоби, в
хлівах» (с. Нові Петрівці Вишгородсько-
го р-ну Київської обл.).
«На Паску ніхто не лягав спати, кру-
гом вогні горять, дожидаються, коли
прийдуть з церкви. Баби прямо з вулиць
ідуть корів доїть» (с. Іловниця).
Таким чином, у традиційних звичаєвих
обрядах, пов’язаних з відзначенням праз-
ників, вулиця відігравала особливу роль,
яка була співзвучна тому, що відбувалося
в хаті чи на садибі селянина.
Проте життєвий простір поліщука не
обмежувався хатою, садибою, селом, а
розповсюджувався на близьке й віддалене
довкілля, де селянин отримував різнома-
нітні ресурси для існування своєї родини.
Цьому сприяла розкішна природа Полісся.
Та щоб скористатися її дарами, доводилося
докладати значних зусиль. «Ще на почат-
ку ХХ ст. і значно раніше люди розкорчо-
вували землю і сіяли» (с. Золотніїв). На
полях вирощували жито, льон, хміль, кар-
топлю, буряк тощо. На луках випасали ху-
добу та косили траву. Жителі с. Старі Ше-
пеличі мали прозвища «білоштаньки», бо
мужики косили сіно в білих штанях. Стіж-
ки сіна були невід’ємною рисою поліського
краєвиду. У лісах збирали гриби, ягоди,
полювали на звіра. «Грибів – хоч косу за-
кладай та коси», – згадують переселенці із
с. Іллінці. «Поблизу був великий ліс, де
збирали чорниці, брусниці, суниці, булки
(темно-сині великі кислі ягоди), малину.
З березової кори робили дьоготь, з сосно-
вого лубу плели коробки» (с. Королівка).
Головне багатство лісу, деревина, зумо-
вило розвиток на Поліссі специфічних для
регіону ремесел та промислів: лісопиль-
ного, лісосплавного, будівельного, смоло-
курного, поташного, гутного, рудного та
інших. Скажімо, у Поліському (кол. Ха-
бине) був аж до 1935 року лісосплав – ви-
возили сосну й дуб для палуб кораблів
(с. Яблунька). Здавна і до останньої пори
на деревах у лісах і в селах тримали ву-
лики-колоди для бджіл (села Паришів,
Діброва, Шепеличі, Товстий Ліс, Іллінці,
Лелів, Речиця).
«Займалися рибним господарством: бу-
дували греблі, робили ставки» (с. Золот-
ніїв). На річках ставили водяні млини,
де «чухрали вовну і дерли крупу» (села
Королівка, Бенів, Максимовичі). До рі-
чок ходили також «трусити рибу собі й
на продажу» (с. Паришів). Біля с. Іллін-
ці, де зустрічаються дві річки Ілля і Уж,
як знаряддя лову використовували коші
(«шиляги»), сітки, «комлі», дерги (рідке
полотно з палицями).
Біля багатьох сіл і навіть хуторів «до
поля» стояли вітряки. Були вони двох кон-
структивних типів: 1) невеликі, руб лені, на
високому підмурку старовинні вітряки, які
за допомогою «хвоста» (жердини) поверта-
лися усім тулубом відповідно до напрямку
вітру; 2) високі, 8-гранні, наметової фор-
ми, частіше каркасні вітряки, у яких по-
верталася тільки «голова» (верх). Обидва
типи вітряків мали чотири чи шість рамен,
крилися сосновою дранкою або ґонтом.
Розповіді про вітряки ми чули від пересе-
ленців із сіл Чистогалівка, Усов, Бенівка,
Паришів, Залісся, Яблунька, Лелів.
Вище увага акцентувалася на потенціа-
лі довкілля в аспекті забезпечення мате-
ріального добробуту місцевого населен-
ня. Проте значення околиць у життєвому
просторі поліщуків поширювалося і на
духовну сферу. Ціла низка обрядових та
http://www.etnolog.org.ua
127
магічних дій, розпочатих у селі (на вули-
ці, біля церкви, на садибі) продовжува-
лася або відбувалася цілком біля річки,
у полі, на вигоні (толоці), на кладовищі,
попід лісом.
Наведемо деякі факти зі слів пересе-
ленців.
Проводи русалок (1–4):
1. «Обряд поховання русалок. На
“рози гри”, через тиждень після Трійці,
йшли гуртом на могилки з лепехою, тра-
вою, полином, квітами. По дорозі те все
кидали потроху під ноги і співали:
Проведемо мі русалочок до бору,
А саміє вернемса додому.
Ой, нате ж вам, русалочки, любобобу,
Да й не сніце, русалочки, мойму роду.
Ой, рано, рано мойму роду…»
(с. Королівка).
2. «Три рази ходили кругом кладови-
ща у двох вінках на голові. Два в’яжеш –
один на хрест, другий додому на капус-
ту. На кладовищі кладеш вінок на хрест,
тричі перевертаєшся. А коли йдеш додо-
му, хлопці перепинають верьовками і по-
ливають водою, інколи в житі ховаються.
Співаєм, коли йдем вулицею, і плещем і
укаєм» (с. Старі Шепеличі).
3. «Біля кладовища куля́ палили, пере-
плигували, через могилки перекачува-
лись. Плюток дівки получали від хлоп-
ців» (с. Товстий Ліс).
4. «Хлопці б’ють дубками, лозою дів-
чат, як женуть з могилок» (с. Бураківка).
«На Водохреще святили воду на ріці, ви-
різали хрест з льоду, обливали його ква-
сом, святили, стріляли з рушниць» (с. Бе-
нівка). «На Юрія ходили в поле дивитись
жито і качалися у житі» (с. Старі Шепе-
личі). «На Великдень мужики на кладо-
вищах і на вулицях гуляють в навбитки»
(с. Чистогалівка).
«Купала святкували на вигоні. Дівчата
плели вінки з волошок. На високу жер-
дину чіпляли мазницю, підпалювали її і
вкопували біля вітряка. З палаючого вог-
нища хлопці брали головешки і жартома
намагалися кидати на дівчат. Ті зі сміхом
тікали» (с. Діброва). «На Петра стави-
ли гойдалки. Їх прив’язували на гіллі од
огромного дуба. На Маковея вкопували
жердини з хрестиком нагорі, уквітчували
їх квітами. Увечорі музика грала, танцю-
вали» (с. Золотніїв). «На Маковея святи-
ли вінки. На Полупетра молодь збиралася
на толоку» (с. Паришів). «Як нема довго
дощу, то несуть полями ікони, з усім це-
хом ходять» (с. Чапаївка).
У ході освоєння краю поліщуки да-
вали власні назви окремим територіаль-
но визначеним природним компонентам,
угіддям, місцям заселення тощо. Таким
своєрідним топонімічним маркуванням
вони ніби закріплювали ці місця в ста-
тусі середовища свого побутування. Для
дослідників топоніми набули значення
джерел краєзнавчої інформації про влас-
ників угідь, про ландшафт, рослинність,
ґрунти, водойми, про етнічний склад на-
селення, про ремесла, промисли, характер
забудови, типи поселень.
Наведемо декілька прикладів. Щодо
власників угідь: «Унучкові пайки», «Ку-
черові пайки», «Климові пайки», тобто
наділи лугу (с. Лелів); «Остапов ліс»,
«Прохоров ліс», «Шишова гора» (с. Бу-
раківка). Природно-ландшафтні харак-
теристики «приконців»: «За болотом»
(с. Королівка), «Песок» (с. Паришів),
«Березовиця» (с. Товстий Ліс), «На за-
гряззі» (с. Чапаївка); урочища: «Нєкась»,
тобто болото, куп’є, малий ліс, де не ко-
сили (с. Бураківка). Про етнічні меншини
говорять назви земель «Польська гора»
(с. Паришів) та «Жидовська земля»
(с. Бураківка). З будівництвом пов’язані
топоніми: «Гумна», «Гармани» (с. Старі
Шепеличі), «Погон» (с. Королівка), «Греб-
лі» (с. Бураківка). Стосовно поселень, то
факт походження їх з хуторів засвідчу-
ють назви «приконців»: «Великий Хутор»
(с. Старі Шепеличі), «Прохорів Хутор»
(с. Бураківка), «Чиколовський Хутор»,
«На Хуторцях» (с. Чапаївка). А назва
урочища «Городище» приховує легенду
про колишнє укріплення: «В Речиці на
Зайцевому острові, що тягнеться під Ше-
пеличі, є Городище з валами. Між селом
і городищем – луг Альос, з протилежного
боку Городища – болото. Люди говорять,
що там в певний час виходив золотий ко-
лодязь очищати» (с. Речиця).
Примітка
1 Архітектура: короткий словник-довідник. –
К., 1995. – С. 228.
http://www.etnolog.org.ua
128
SUMMARY
The given report is an attempt to interpret the evidences of the migrants from Chernobyl zone recorded
during 1994–1995 in the expeditions of the staff of M. Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnol-
ogy of National Academy of Sciences of Ukraine.
The selected aspect of the research is primarily conditioned with the content of the received information
as for the various manifestations of traditional life of Polishchuky in the appropriate environment – in the
family or social circle; according to everyday or festive circumstances; in own home or in the street, square;
or maybe somewhere in the vicinity – in the field, forest, near the river, hayfield.
Separate dimensions of the living space of Polishchuky are the conventional structures, directing to bet-
ter analytical penetration into the everyday realities of the inhabitants of Polissya. In fact, there was the own
indivisible space of Polishchuky settled by many generations and combined with the Universe.
Just in Polissya and the Carpathians, in comparison with the inhabitants of the other regions of Ukraine,
people kept the ability and the necessity to breathe in resonance with the natural environment.
Keywords: living space, polishchuky, migrants, hut, yard, estate, village, street, church, rites, place names.
http://www.etnolog.org.ua
|