Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період

У статті на основі сучасних польових етнографічних матеріалів досліджено ставлення сільського населення Закарпатської області до офіційних свят за часів радянської влади в контексті паралельного побутування релігійних обрядів....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Леньо, П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2015
Назва видання:	Матеріали до української етнології
Теми:	Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207462
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період / П. Леньо // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 122-129. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-207462
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-2074622025-10-09T00:01:04Z Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період Леньо, П. Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень У статті на основі сучасних польових етнографічних матеріалів досліджено ставлення сільського населення Закарпатської області до офіційних свят за часів радянської влади в контексті паралельного побутування релігійних обрядів. В статье на основе современных полевых этнографических материалов исследуется отношение сельского населения Закарпатской области к официальным праздникам времен советской власти в контексте параллельного бытования религиозных обрядов. The article, based on modern ethnographic materials, is devoted to the investigation of the attitude of the rural population of Zakarpattia region to the official holidays during the Soviet period in the context of the parallel existence of religious rites. 2015 Article Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період / П. Леньо // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 122-129. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207462 394.2+2–562](477.87)"194/199" uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень
spellingShingle	Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень Леньо, П. Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період Матеріали до української етнології
description	У статті на основі сучасних польових етнографічних матеріалів досліджено ставлення сільського населення Закарпатської області до офіційних свят за часів радянської влади в контексті паралельного побутування релігійних обрядів.
format	Article
author	Леньо, П.
author_facet	Леньо, П.
author_sort	Леньо, П.
title	Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період
title_short	Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період
title_full	Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період
title_fullStr	Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період
title_full_unstemmed	Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період
title_sort	специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців закарпаття в радянський період
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Розвідки за матеріалами польових етнографічних досліджень
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207462
citation_txt	Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період / П. Леньо // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 122-129. — укр.
series	Матеріали до української етнології
work_keys_str_mv	AT lenʹop specifíkapobutuvannâderžavnihícerkovnihsvâtužittíukraíncívzakarpattâvradânsʹkijperíod
first_indexed	2025-10-09T01:06:21Z
last_indexed	2025-10-12T01:04:43Z
_version_	1845736068663476224
fulltext	122 УДК 394.2+2–562](477.87)"194/199" Павло Леньо (Ужгород) СПЕЦИФІКА ПОБУТУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ І ЦЕРКОВНИХ СВЯТ У ЖИТТІ УКРАЇНЦІВ ЗАКАРПАТТЯ В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД У статті на основі сучасних польових етнографічних матеріалів досліджено ставлення сіль- ського населення Закарпатської області до офіційних свят за часів радянської влади в контексті паралельного побутування релігійних обрядів. Ключові слова: Закарпаття, комеморація, державні свята, релігійні обряди. В статье на основе современных полевых этнографических материалов исследуется отношение сельского населения Закарпатской области к официальным праздникам времен советской власти в контексте параллельного бытования религиозных обрядов. Ключевые слова: Закарпатье, коммеморация, государственные праздники, религиозные обряды. The article, based on modern ethnographic materials, is devoted to the investigation of the atti- tude of rural population of Zakarpattia region to the official holidays during the Soviet period in the context of parallel existence of religious rites. Keywords: Zakarpattia region, commemoration, state holidays, religious rites. У 1944 році територію Підкарпат- ської Русі, що перебувала під угорською окупацією, зайняли радянські війська. Трохи згодом це призвело до вхо- дження цих земель до складу УРСР. Тоді більшість жителів краю представляло сільське консервативне населення. Хоча нівелізація традиційного устрою спостері- галася вже в період Першої Чехословаць- кої республіки, однак найсуттєвіші зміни відбулися в ході соціалістичної розбудови за радянських часів. На Закарпатті озна- чений процес остаточно не завершений і донині, тому співіснують як сучасні, так і традиційні культурні явища, що є пер- спективним напрямом дослідження. Серед можливих шляхів вивчення спе- цифіки соціалістичної трансформації села особливо плідним є простеження змін, що відбулися у сфері святкувань та обрядів. Церковні й державні свята творили части- ну щоденної культури і способи життя на- селення, тому в них яскраво вирізняють- ся процеси згаданої трансформації, які призвели до паралельного побутування офіційних свят і заборонених церковних обрядів. Закарпаття як найзахідніша терито- рія УРСР мало важливе стратегічне зна- чення для країни, тому радянська влада послідовно проводила політику коригу- вання історичної пам’яті місцевого на- селення. Для цих цілей було залучено значний інструментарій, де важливу роль відігравала політика комеморації, яка по- лягала в перейменуванні вулиць, появі та «канонізації» нових героїв. З’явилися та- кож свята, що були покликані ідеологіч- но зафіксувати нову історичну реальність і радянський лад. Серед них насамперед виділялися свята вседержавного значен- ня, що були офіційно неробочими, а та- кож низка професійних днів, покликаних підкреслити роль різних професій робіт- ничого й селянського (ідеологічно значи- мих) класів. Це нове явище на теренах Закарпаття, де раніше не було державних (політично вмотивованих) свят, а духовні потреби людей задовольняли церковні, сімейні та календарні свята й обряди. З приходом ко- муністичної влади останні були фактично заборонені, хоча зазвичай без винятків не обходилося, про це мовитиметься далі. У центрі моєї уваги опинилися жителі семи сіл, що розташовуються неподалік від обласного центру – Ужгорода (Оноків- ці, Дравці, Оріховиця, Ярок, Кам’яниця, Гута, Невицьке), та села Ворочово Пере- чинського району. Інформанти (українці за національністю) народилися в період від кінця 1920-х – до початку 1970-х ро- ків. Тобто це ті люди, які застали ще чехо- словацьку й угорську владу, а також їхні http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 123 діти, що з’явилися на світ уже в радянські часи. Мене цікавило їхнє ставлення до офіційних та релігійних свят у період со- ціалістичних перетворень 1950–1980-х ро- ків. Крім того, варто простежити, що за- лишилося на Закарпатті від радянських свят у сучасному повсякденні жителів сіл. Під час моїх бесід з респондентами (участь у яких брали також студенти істо- ричного факультету) було порушено різні аспекти таких питань: – Які радянські свята були найпопу- лярніші серед населення в часи УРСР (як їх відзначали, як до них ставилося міс- цеве населення)? – Як у ті часи побутували церковні та календарні свята й обряди? – Що залишилося від радянських свят у сучасності? Відповідаючи на перше запитання, пе- реважно називали такі свята: 8 березня – Міжнародний жіночий день, 1–2 травня – День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня – День Перемоги, 7–8 листопа- да – річниця Великого Жовтня (дивно, але нерідко інформанти вже не могли пригадати точної дати останнього свята). Усі ці дні офіційно вважалися вихідними. Цікаво, що серед кількох десятків опи- таних людей жоден не згадав про День Конституції СРСР, який теж був вихід- ним. Щоправда, коли я починав розмову про це свято, то дехто з подивом для себе пригадував і ці неробочі дні (5 грудня, яке було вихідним до 1976 р., потім та- ким днем стало 7 жовтня). Ніхто з рес- пондентів не сказав, що до радянських свят належав і популярний нині Новий рік (1 січня). Щодо інших дат, то опитані згадували деякі професійні свята – День учителя, День Радянської армії, День ме- дика, День космонавтики, День міліції. Неоднозначною є інформація про уро- чистості загальнодержавних свят. Моїх співрозмовників можна чітко поділити на людей старшого віку й тих, хто наро- дився в 1950-х роках і пізніше. Перші за- звичай байдуже та нейтрально ставилися до радянських свят, оскільки звикли до традиційних релігійних (фактично забо- ронених за радянських часів). Вони нео- хоче ходили на паради, присвячені соціа- лістичним урочистостям. Молодь із сіл, а саме робітники, які працювали на під- приємствах великих населених пунктів, а також представники колгоспних контор або передовики, обов’язково брала участь в офіційних парадах-демонстраціях, що відбувалися в найближчих містах (Ужго- роді та райцентрі Перечині) 1–2 травня, 9 травня чи на чергову річницю Велико- го Жовтня. Власне, саме ці свята й були найбільш значимими в часи СРСР. Учасникам колон видавали транспаран- ти й інші атрибути цієї ходи, крім того, стимулювали грошовими винагородами (по 10 крб на людину): «А коли я і цімбор [товариш. – П. Л.] мали по 10 рублів, то вже мож боло файно посидіти в ресто- рані – півлітру взяти, закуску, поїсти і на десерт лишалося… Та ще потім і на таксі додому хватало» (ІВ). Фінан- сове стимулювання святкової ідеологічної активності пригадували всі респонденти. Часто цей заробіток чоловіки відразу ви- трачали на святкування, оскільки в такі дні трудящим дозволяли зазвичай заборо- нені речі: «Муг ся напити на тоті дер- жавні сятки, кильо хоч. <…> А міліція в другий бук ся дивить: “Йдіть, хлопці, лем не дебоширьте, осторожно”. <…> Але в антакий [інший. – П. Л.] динь – не дай Бог! Кіть-ісь заспівав або вупив не там, де положено, та вже в витрез- вітєлю був ісь. Тринадцята зарплата долу, клякса на завод, там нараз со- браніє, і начинавуть тя чесати по всіх пара метрах» (АР). Респондент із с. Невицьке наголошував, що молодь на святкування ходила добро- вільно: «Самі ходили на парад... А після того – на морожино, мужики – на пиво там <…> на 100 грам. <…> Людям ін- тересно було. То другі часи були… І при- нуждати нікого не треба було» (ОУ). Сценарій ходи учасників завжди був однаковим: «Від пам’ятника Леніну у центрі Перечина, від інтернату, там гучномовець говорив, диктор був, розка- зував, хто нагороджений. Перша колона, наприклад, – “Освіта”, друга колона – “Медицина”. Танці були, сцена, висту- пали. Це не просто так, – це святково. Організація вища була, ніж зараз» (АГ). Незважаючи на стандартність і подібність сценарію урочистостей радянських свят, учасники зазвичай були задоволені та із захопленням брали в них участь: «Я реа- гувала, як всі. “Алелуя” не співала Богу, а співала “Ура, Леніну!”. Кричала, як усі» (ГП). Інформацію про активність молоді підтвердила респондентка старшо- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 124 го віку, яка відзначила, що люди звикли й почали добровільно ходити на офіцій- ні свята лише за часів Брежнєва, тобто коли подорослішали представники по- коління, народженого вже в радянський період (ГД). Респонденти, які народилися в 1950-х роках і пізніше, з ностальгією згадували, що на честь радянських свят у сільському клубі організовували концер- ти чи інші заходи, підготовлені учасника- ми культбригад. Нерідко вони були ціка- вими й видовищними, що прикрашало сірі будні колгоспників. Слід зазначити, що, крім матеріаль- ного стимулювання, існувала можливість покарання за відмову брати участь в уро- чистостях. Якщо працівники колгоспних контор, бригадири й насамперед партій- ні колгоспники без поважних причин не приходили на свято, то «могли не дати премію, а вадь написати догану» (МЧ). Водночас сільські пенсіонери та прості колгоспники не були зобов’язані відвіду- вати демонстрації. Однак вони з нетерпін- ням очікували великих радянських свят, оскільки під час цих неробочих днів мали змогу працювати у власному господарстві. Про це неодноразово розповідали респон- денти з усіх сіл, де проводилося опиту- вання. Особливо тішилися з тривалих «майських празників», тому що саме тоді «була пора крумплі копати [картоплю са- дити. – П. Л.]» (МЧ). Завжди радісно реагували на радян- ські свята діти, які чекали на видовища, демонстрації та музику, не переймаючись тим, що було зображено на транспаран- тах: «Вождів там всяких було намальо- вано, партія, такоє всякоє, комуністич- ні гасла» (ОУ). Щоправда, дітей туди брали нечасто – навіщо їх із села до міста тягти? Якщо ж малолітні потрапляли на паради, то їх одягали у святкове вбрання, купували повітряні кульки, прапорці з радянською символікою: «Піонери були, жовтенята, комсомольці, тоді було ін- тересніше дітям. Піонер-вожаті там… Діти ся дуже радовали тим шарикам. Діточок одівали всіх єднако, так як і в школу. Костюмчики такі були. А в дів- чат – юбочка, блузка» (ОУ). Інформатори засвідчили, що річниця Великого Жовтня та «майські празники» в сімейному колі не відзначалися, тобто на Закарпатті вони не встигли набути ста- тусу родинних свят. Як наслідок, ці свята швидко зникли зі щорічних меморацій- них практик і масових традицій ушано- вування на початку 1990-х років, щойно змінився ідеологічний клімат та державна політика щодо офіційних свят. Помітно дещо інше ставлення місцевого населення до Дня Перемоги. Для більшості корін- них жителів Закарпаття Свято Перемо- ги не є такою сакральною датою, як для населення на Сході Украї ни (чи приїж- джих ветеранів, які залишилися тут жити після війни), однак ті, що народилися в 1950–1960-х роках, погоджуються щодо важливості цього дня. Вони підкреслю- ють особливу енергетику патріотичних пісень: «Були хороші пісні. Не іменно ті, шо на парадах, а такі, як “День По- беди”… То всьо було дуже красиво, емо- ційно, брало за душу. Люди там всякі з орденами. <…> Cамий красивий празник був 9 мая. Там було на шо подивитися» (ОУ). Інша респондентка акцентувала, що і тепер «як чую ті пісні, аж ми сльози на очі навертаються» (МР). Відомі чис- ленні свідчення, що в цей день не йшли на парад до міста, а працювали вдома. На жаль, серед інформантів зі згаданих сіл не було ветеранів Другої світової війни, однак немає сумнівів, що для таких лю- дей це свято має неабияке значення. Про- те вже наприкінці перебудови намітилося нівелювання цього свята, після здобуття Україною незалежності воно поступово звелося до формальної дати в календарі: «Тепер же ж на демонстрації примусово не виходять, бо то вже при незалежнос- ті не так то дуже і празнують. <…> День Победи хотя би тим ветеранам треба, бо вже немного ся лишило тих ве- теранів» (МР). Особливе місце в житті людей у ра- дянський період займали 8 березня та 1 січня. Хоча в селах узимку насамперед відзначали Різдво, утім, Новий рік теж був досить популярним святом передусім серед молоді, яким, власне, залишився й тепер. У радянські часи його святку- вання в селах відбувалося приблизно за сучасним сценарієм (ялинка, подарунки, бій курантів тощо), суттєвих змін зазнало хіба що новорічне меню, яке стало різно- манітнішим. Можна дійти висновку, що Новий рік був радше святом для молодо- го покоління, яке ввечері відзначало його в колі друзів або в ресторанах у містах, тоді як основним зимовим сімейним свя- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 125 том залишалося Різдво. 1 січня, яке було вихідним днем, більшість людей у селі за- звичай працювали вдома – різали свиней, заготовляли дрова тощо (ЛПЧ). Міжнародний жіночий день (8 берез- ня) теж отримав визнання в суспільстві, мабуть, тому, що його політична моти- вація не була яскраво вираженою. Крім того, у цей день паради не відбувалися, значний плюс цього свята – те, що це був вихідний. Зазвичай його відзнача- ли на роботі в колгоспних конторах чи сільрадах напередодні. Іноді керівництво колгоспів нагороджувало обраних жі- нок преміями чи почесними грамотами. У сільських клубах їхні завідувачі до цього дня готували концертні виступи за участю дітей. Зокрема, співрозмовниця із с. Ворочово розповідала, що офіційно свято фактично не відзначали, хіба що «на 8 Березня, кіть маєш мужика, та ти шось подарить» (ОП). Удома щось пекли на випадок, якщо раптом хтось за- йде в гості. Чоловіки дарували жінкам квіти: «На Восьмоє березня порядний газда порадує свою жону. У Нивицькому під замком боли підсніжники, та туда ми ходили і за ландишами, і всьо боло квітя» (ПВ). Для порівняння наведемо слова іншого представника сильної статі, які характеризують ставлення чоловіків до цього свята: «Я, напрімер, на 8 Берез- ня квіти возив у дипломаті, бо я ся гань- бив, або в сітці» (ОУ). Узагальнюючи, можемо сказати, що населення Закарпаття в добу будівниц- тва соціалізму загалом позитивно (або нейтрально у випадку людей старшого віку) сприймало радянські свята, хоча часто із прагматичних міркувань. Од- нак не варто відкидати того, що тодіш- ня молодь охоче підтримувала офіційні свята через можливість поспілкуватися й погуляти на урочистостях, відпочити від роботи, отримати позитивні враження від самих свят. Проте нині з усіх «совіцьких празників» у святковому календарі краян залишилися тільки 8 Березня та Новий рік (тобто ті, які не мають явного полі- тичного вмотивування їхнього проведен- ня). Травневі свята та День Перемоги, як і в радянські часи, люди використовують для робіт у власному господарстві. Іно- ді відзначаються професійні свята (День медика, День учителя тощо) у вузькому колі. Щодо інших, то річниця Великого Жовтня, день народження Леніна, День Конституції СРСР швидко вивітрилися з пам’яті жителів Закарпаття на початку 1990-х років. Згадані свідчення, що характеризу- ють ставлення закарпатців до радян- ських свят, віддзеркалюють особливості світогляду й регіональної ідентичності. Утім, для уточнення інформації про їхню специфіку варто здійснити синхронний огляд обрядів церковного й календарного циклів, що функціонували паралельно з офіційними святами. У 1949 році на Закарпатті заборони- ли діяльність Мукачівської греко-като- лицької єпархії. Представники релігій- них громад (зокрема священики) змушені були ставати атеїстами або переходити в право славну віру. Проте багато вірян і священно служителів греко-католицького обряду, офіційно декларуючи свій атеїзм, проводили й відвідували таємні богослу- жіння. Тобто традиційно шановані цер- ковні та храмові свята не були витіснені з повсякденного життя краян, незважаючи на заборони, репресії та переслідування їхніх прихильників, а також нав’язані владою альтернативи (травневі й жовтневі свята тощо). Щоправда, не варто відкидати зрос- таючий вплив радянської влади та цін- ностей епохи будівництва соціалізму на місцеве населення. Поступово це призве- ло до парадоксального одночасного ша- нування закарпатцями як комуністичних свят, атеїстичних за своєю суттю, так і церковних, що рефлектується на рівні свідчень жителів сіл. У публічній сфе- рі (на роботі, під час навчання тощо) люди були прихильниками соціалістич- ного ладу, стежили за антирелігійним вихованням молоді, але водночас пекли паски, колядували на Різдво, ходили на дозволені служби до православної церкви або здійснювали греко- католицькі обря- ди. Усе це дивовижним чином уживалося з атрибутикою та святкуванням урочис- тостей соціалістичного ладу. У результаті цього в ментальній ієрархії цінностей та авторитетів знайшли своє місце як радян- ські вожді (зокрема Ленін), так і церков- ні святі. Слід зауважити, що це не ви- кликало занадто сильного дискомфорту серед місцевих жителів, які звикли бути терплячими у відносинах із будь-якою владою. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 126 Ілюстрацією згаданої вище тези є ціка- вий випадок, почутий від колеги з універ- ситету. Він якось розповів, що його бабуся в конкретні дні церковного календаря мо- лилася певним святим, однак 22 квітня не забувала згадувати в молитвах і Леніна. Побожність цієї жінки можна пояснити тим, що вона народилася дуже давно – ще в часи перебування краю в складі Угор- ського королівства, однак є свідчення і значно молодших людей. Зокрема, 44-річ- на мешканка с. Ярок Світлана згадувала, що в день прийняття в піонери 1981 року вона дуже переживала, «убралася рано в парадну форму, прочитала “Отче наш”, перехрестилася та й пішла до школи» (СМ) в надії, що отримає заповітний зна- чок і галстук. Інша жителька цього села, Оксана, розповіла, що її як відмінницю в піонери приймали взимку (а не в день на- родження Леніна), і вона, незважаючи на мороз, ішла в розстебнутому одязі, щоб усі бачили той галстук (ОВ). Розповіді про дитячу радість бути піо нером (наступна сходинка юнацької ініціа ції – стати комсомольцем) поєднува- лися зі згадками респондентів про одно- часну повагу й підтримування релігійних звичаїв. Одна зі співрозмовниць пригаду- вала, що в ті часи її батько, сільський мі- ліціонер, у ніч на Великдень спостерігав, хто з дітей ходив святити паску до церк- ви. Тих, кого впізнавав, уранці змушував робити присідання біля школи. Парадокс полягав у тому, що мати респондентки (дружина того міліціонера), Верона, теж пекла паску, і вона (чи навіть їхні діти) ходила її святити вночі (або вранці) до бу- дівлі колишньої греко-католицької церк- ви (ВБ), у якій у радянські часи офіційно було дозволено правити служби право- славній церкві. Уже о 8-й годині ранку в неділю (єдиний вихідний день у той час) школярі мали бути в школі на виховній годині чи інших педагогічних організа- ційних заходах. Щоправда, по полудню їх відпускали зі словами: «Но ідіть уже домів паску їсти» (ОВ). Перед Великоднем звичний трудовий (тижневий і денний) режим змінювали не тільки для дітей. Напередодні Пасхи сіль- ради влаштовували затяжні суботники, щоб у людей не було часу спекти паску та приготуватися до свята (АГ). Це не дава- ло потрібного ефекту, оскільки ніхто й не думав відмовлятися від приготування па- сок, – їх пекли в суботу ввечері або вночі, часто навіть у сім’ях голів сільрад (АГ). Цікаво, що ці антирелігійні суботники, що їх улаштовували представники влади, нерідко відбувалися одночасно з їхніми діями щодо легалізації храмових свят у селах. Це робилося завдяки доволі про- стому способу, коли, наприклад, дату що- річного святкування Дня села суміщали / накладали на день «храмового празника». Таким чином офіційно відзначався День села, однак при цьому люди знали, що він насамперед є храмовим. Слід зауважити, що, попри позірне по- блажливе ставлення представників вла- ди до побутової релігійності жителів сіл, у радянський період (особливо в часи Ста- ліна та Хрущова) із прихильниками цер- ковних традицій вели активну боротьбу. На початку 1950-х років за участь у про- веденні таємних служб священнослужите- лів могли кинути до в’язниці / колонії на строк від 3 до 10, 15 або навіть 25 років. Про те, що в сталінський період багатьох греко-католицьких священиків арешту- вали, переслідували чи навіть довели до самогубства, пригадують усі респонденти, які пам’ятають прихід радянської влади на Закарпаття: «Тоді греко-католиків дуже винищували. Протестантів дуже допрашували. Дітей не пускали у цер- ков, а гнали до школи. Вінчалися ноччю, но рідко» (ЮБ); «Руські переслідували, до смерти вбивали священиків, монахів» (МР1); «Попа нашого тоже засудили на п’ятнадцять років. Село його спасло, на- чали писати до Сталіна, шо вун не ви- нуватий, вун хороший чоловік… А греко- католицьких попув посадили» (ІСК). За часів СРСР не дозволялося носити натільні хрести, за це можна було серйоз- но поплатитися. На спійманого чекало як мінімум глузування чи публічний осуд з колективним розглядом справи на сіль- ських, комсомольських або інших зборах. Звичною практикою були міліцейські рейди на Різдво, коли діти ходили коля- дувати: «На Рожденство Ісуса Христа не дай Боже, шоб молодьож йшла коля- довати. <…> Але такого іщи не було часу, ани один рік не пропустили, аби не були бетлегеми. Міліція мала спеціаль но рейд, виходили, і ті хлопці молоді уті- кали от них, бо міліція лапала. Лапали, забрали, в школу там, характерісті- ки...» (АР). http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 127 Цікавою була ситуація із сімейними церковними обрядами. Для вірян греко- католицької церкви підпільне проведен- ня обрядів залишалося єдиним варіантом служби, іноді православна церква також таємно охрещувала й вінчала, що заборо- нялося в комуністичному суспільстві. За свідченням жительки с. Дравці (нині – мікрорайон Ужгорода), таємні служби проводилися так: «Мама каже, шо при- йде сьогодні священик. Облаки [вік на. – П. Л.] всі наглухо закриті покрівцями, двирі позакривані, і лиш свічка, канєш- но, горіла. І так ся усі вінчали, і так усі хрестили діти. Не дай Бог, би дако знав. Не дай Бог, оби кось пішов до церк- ви» (ЕТ). Ці слова характеризують став- лення людей до практики таємних вінчань або хрещень. Такі обряди заборонялися, однак на Закарпатті подекуди охрещува- ли дітей, хоча офіційно ходити до церкви мало хто наважувався. Нерідко дитину народжували вдома, породіллі допомага- ла «бабічка» (баба-повитуха), і перш ніж зареєструвати немовля в ЗАГСі, спочатку проводили обряд хрещення (МР1). Рід- ше відбувалися обряди вінчання, що їх згодом замінили на реєстрацію шлюбів у ЗАГСі чи сільраді, однак вони продовжу- вали побутувати. Цікаво, що в радянські часи в селах не заборонялися похоронні служби, що їх могли проводити право- славні священики. Тобто комуністична влада не претендувала на контроль по- тойбічного життя більшості представників селянського класу. Для членів Компартії участь у церков- них обрядах була під табу навіть у до- зволеній православній церкві. За відвіду- вання церковної служби могли позбавити партійного квитка, написати догану, зане- сти запис в особову справу чи звільнити з роботи (АГ). Це в усякому разі приво- дило до матеріальних втрат, позбавлення кар’єрних перспектив або, як мінімум, до розгляду справи колективом трудящих. «Догани були. Якщо звільнений з робо- ти не по особистому бажанню, там все фіксувалося. То катастрофа. І розбира- ли, наприклад, профком ту людину, яка оступилась, – не було так просто, ош захотіли і вигнали» (АГ). Певні катего- рії працівників (як у випадку зі згаданим сільським міліціонером) мали обов’язково дотримуватися атеїстичних правил: «Вчи- телям давали заданіє ходити і розганя- ти нас. Коло церкви стояли і позирали, ко до церкви ходить» (ЕТ). Часто це було обов’язком людей, які вели подвійне жит- тя, зокрема на Великдень пек ли паску й ходили вночі її святити. До речі, у того- часних дітей дотепер залишилося негатив- не ставлення до них: «На Пасху сьме до церкви ходили, а вчителі, шо нас тогди наказували, та тепер у церкві свічки тримають» (ІМ); «Всі партійні типирь у церкві, всі» (ЕТ). Були, щоправда, численні винятки з офіційних заборон або випадки, коли по- рушення правил не призводило до тяжких наслідків. Наприклад, старші люди (пен- сіонери) вільно ходили на служби право- славної церкви, оскільки радянська влада не прагнула їх перевиховати. Бабуся авто- ра цієї статті за допомогою знайомого свя- щеника потайки охрестила внуків, яких привезли до неї на кілька днів. Самих батьків вона повідомила вже після цієї по- дії. Попри те що вони були комуністами та займали досить впливові посади, охре- щення дітей не вплинуло на їхнє подаль- ше кар’єрне зростання, «хоча й у ті часи стукачів вистачало» (АГ). Навіть чле- нам Компартії не заборонялося бути на похороні, незважаючи на те що священик правив службу. Хід похоронної процесії на цвинтар вулицями села відбувався з хрестом. Попри те що на могилах хрес- ти встановлювати не дозволяли, цю вимо- гу часто не виконували. Слід зазначити важливий момент – саме в радянські часи замість традиційних скромних хрестів на цвинтарях почали масово з’являтися ви- шукані пам’ятники (власне, хоча б тут людина була повністю вільною, і на кла- довищенській землі радянська влада не мала сили). Варто зауважити, що навіть зараз люд- ність Закарпаття майже на 70 % склада- ється із сільського населення. Крім того, жоден населений пункт області не ви- ник у результаті промислового розвитку. У світогляді корінних жителів краю пере- плелися консерватизм і релігійність, що їх соціалістичні перетворення не могли ви- корінити впродовж життя двох поколінь за часів існування тут радянської влади. Саме тому в означений період святкува- ли атеїстичні офіційні свята, однак також дотримувалися заборонених, але звичних релігійних і календарних свят та обрядів. Нерідко це призводило до формування http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 128 парадоксального еклектичного світогляду людей, які народилися вже в радянську добу. У їхньому світобаченні химерним чином перепліталися латентна побожність і таємне дотримання церковних традицій, одночасне прихильне ставлення до вождів комуністичної системи й існуючих цін- ностей. Згідно зі свідченнями інформато- рів, приблизно за часів Леоніда Брежнєва дещо ослабився ідеологічний контроль за віруючими. У радянський період у селі позитивно (у випадку старших людей – нейтрально) ставилися до таких державних свят, як: річниця Великого Жовтня, День Перемо- ги, День міжнародної солідарності трудя- щих тощо. Однак показово, що наразі вже не всі респонденти пам’ятають точні дати цих свят, наприклад, Великого Жовтня, чи, скажімо, узагалі забули про вихідний день на честь Дня Конституції. Цікаво, що жоден співрозмовник не згадав про свята, які були не «всесоюзними», а сто- сувалися тільки УРСР, що характеризує мету політики радянської комеморації. Із відповідей респондентів зрозуміло, що згадані свята шанували насамперед через практичні міркування (вихідні дні, премії, додаткові гроші), крім того, молодь сприймала їх як можливість відпочити від праці й розважитися. Серед дорослого на- селення рідко спостерігалися дійсно гли- бокі сакральні почуття до згаданих вище політично вмотивованих свят, хоча дехто з ностальгією згадує про особ ливий вплив патріотичних пісень у День Перемоги. Незважаючи на цілеспрямовану держав- ну політику комеморації, що на теренах Закарпаття запроваджувалася майже пів- століття, в умовах зміни ідеологічного клімату після проголошення україн ської державності на початку 1990-х років ці свята виявилися нежиттє здатними. Як на- слідок, вони випали із традицій масового шанування, станом на сьогодні фактично витіснені з активної колективної пам’яті. З усіх свят, які з’явилися в радянську добу, у сучасності збереглися традиції відзначення Нового року, 8 Березня та днів народження. У повсякденному житті сільського населення Закарпаття «з під- пілля» вийшли церковні свята й обряди. Слід зазначити, що аналогічний процес дещо пізніше розпочався також у містах області, зважаючи на те що тут жителі традиційно менш релігійні. Список інформантів АГ – Анна Гаврищак. Записав П. Леньо 16.07.2015 р. у с. Ворочово Перечинсько- го р-ну Закарпатської обл. АР – Андрій Роля, 1954 р. н. Записав П. Леньо 02.07.2015 р. у с. Оріховиця Ужго- родського р-ну Закарпатської обл. ВБ – Верона Балент, 1937 р. н. Записав П. Леньо 17.07.2015 р. у с. Ярок Ужгородсько- го р-ну Закарпатської обл. ГД – Ганна Данко, 1931 р. н. Записав П. Леньо 09.07.2015 р. у с. Невицьке Ужго- родського р-ну Закарпатської обл. ГП – Ганна Потапчук, 1952 р. н. Записав П. Леньо 09.07.2015 р. у с. Невицьке Ужго- родського р-ну Закарпатської обл. ЕТ – Емма Тимко, 1938 р. н. Записав В. Козар у с. Дравці Ужгородського р-ну За- карпатської обл. ІВ – Імре Ваган, 1962 р. н. Записав П. Ле- ньо 16.07.2015 р. у с. Ворочово Перечинсько- го р-ну Закарпатської обл. ІМ – Ірина Мучичка, 1953 р. н. Записав В. Козар у с. Дравці Ужгородського р-ну За- карпатської обл. ІСК – І. С. Колодій, 1930 р. н. Записав А. Вашкеба 03.07.2015 р. у с. Оноківці Ужго- родського р-ну Закарпатської обл. ЛПЧ – Л. П. Чудієвич, 1969 р. н. Запи- сала Т. Шоля 01.07.2015 р. у с. Оріховиця Ужгородського р-ну Закарпатської обл. МР – Марія Роля, 1959 р. н. Записав П. Леньо 02.07.2015 р. у с. Оріховиця Ужго- родського р-ну Закарпатської обл. МР1 – Марія Русник, 1932 р. н. Записав П. Леньо 03.07.2015 р. у с. Ярок Ужгород- ського р-ну Закарпатської обл. МЧ – Михайло Чоловка, 1958 р. н. За- писав П. Леньо 29.06.2015 р. у с. Оріховиця Ужгородського р-ну Закарпатської обл. ОВ – Оксана Васько, 1964 р. н. Записав П. Леньо 17.07.2015 р. у с. Ярок Ужгородсько- го р-ну Закарпатської обл. ОП – Олена Петрівна, 1947 р. н. Записала М. Балог 16.07.2015 р. у с. Ворочово Пере- чинського р-ну Закарпатської обл. ОУ – Олександр Угрин, 1953 р. н. Запи- сала М. Балог 08.07.2015 р. у с. Невицьке Ужгородського р-ну Закарпатської обл. ПВ – Павло Валько, 1952 р. н. Записала М. Балог 11.07.2015 р. у с. Гута Ужгородсько- го р-ну Закарпатської обл. СМ – Світлана Матюшенко, 1971 р. н. За- писав П. Леньо 17.07.2015 р. у с. Ярок Ужго- родського р-ну Закарпатської обл. ЮБ – Юлія Борош, 1936 р. н. Записав А. Вашкеба 15.07.2015 р. у с. Кам’яниця Ужгородського р-ну Закарпатської обл. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 129 SUMMARY The article, based on modern ethnographic materials, is devoted to the consideration of the existence peculiarities of the holidays of Soviet period (Great October, Victory Day, International Women’s Day, La- bour Day, etc.) in everyday life of the peasants of Zakarpattia. In 1950s–1980s the elder generation of the representatives of Zakarpattia usually regarded the solemnities of Soviet period neutrally, but the youth, born at this era, supported them willingly. Pragmatic aspect (material stimulation, an opportunity to have a good time) was very important in such situation, but we have not to object conscious and voluntary youth participation in the demonstrations to honour great state holidays. Peculiar feature of Soviet Zakarpattia was that rural population of the region, always characterized by devotion, during the process of socialist reforms had formed a peculiar type of world-view combining para- doxically traditional religiousness and respect to atheistic in the essence holidays of communist regime. It was displayed both in everyday life and in honouring of calendar and religious holidays and church rituals that were not allowed in Soviet Ukraine. The majority of the members of a collective farm and other peasants continued to support them in spite of the potential threat of administrative or criminal penalty. Practically all Soviet holidays have disappeared from the symbolic space of Ukraine quickly enough with the change of ideological climate at the beginning of 1990s. At present people continue to honour only March, the 8th and New Year from quite considerable list of the holidays of the socialist reforms period. Maybe it is connected with the fact that these feasts were almost politically neutral ones in Soviet period. Nowadays they have got the character of family holidays that was not happened in the case of the other ones. In spite of long and consistent policy of Soviet commemoration, that has been introducing for almost fifty years on the terrains of the region, modern inhabitants remember the majority of great holidays of Soviet period first of all because they are still red (i. e. free) days in the calendar. However Soviet alternatives – the Day of Great October, Victory Day, Birthday of Lenin, etc. – obtruded from above, could not force out church holidays and rituals, which have come forth from the underground and continue to be honoured by the population as the main ones. Keywords: Zakarpattia region, commemoration, state holydays, religious rites. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ

Специфіка побутування державних і церковних свят у житті українців Закарпаття в радянський період

Репозитарії

Схожі ресурси