З ранньої історії європейських балів-маскарадів
У статті висвітлено джерела походження європейської аристократичної традиції костюмованих балів-маскарадів. Середньовічна святкова розвага панівної еліти поступово демократизувалася і стала надбанням ширших верств міського населення....
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Назва видання: | Матеріали до української етнології |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207474 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З ранньої історії європейських балів-маскарадів / О. Курочкін // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 38-44. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-207474 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-2074742025-10-09T00:06:50Z З ранньої історії європейських балів-маскарадів Курочкін, О. Етнологічні студії з української традиційності У статті висвітлено джерела походження європейської аристократичної традиції костюмованих балів-маскарадів. Середньовічна святкова розвага панівної еліти поступово демократизувалася і стала надбанням ширших верств міського населення. В статье освещаются источники происходжения европейской аристократической традиции костюмированных балов-маскарадов. Средневековые праздничные развлечения правящей элиты постепенно демократизировались и стали достоянием более широких слоев городского населения. The sources of the European aristocratic tradition of fancy-dress balls are elucidated in the article. Medieval festive entertainment of the ruling elite has been democratized by degrees and become the acquisition of a wider stratum of the urban population. 2015 Article З ранньої історії європейських балів-маскарадів / О. Курочкін // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 38-44. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2313-8505 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207474 394.25(4) uk Матеріали до української етнології application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнологічні студії з української традиційності Етнологічні студії з української традиційності |
| spellingShingle |
Етнологічні студії з української традиційності Етнологічні студії з української традиційності Курочкін, О. З ранньої історії європейських балів-маскарадів Матеріали до української етнології |
| description |
У статті висвітлено джерела походження європейської аристократичної традиції костюмованих балів-маскарадів. Середньовічна святкова розвага панівної еліти поступово демократизувалася і стала надбанням ширших верств міського населення. |
| format |
Article |
| author |
Курочкін, О. |
| author_facet |
Курочкін, О. |
| author_sort |
Курочкін, О. |
| title |
З ранньої історії європейських балів-маскарадів |
| title_short |
З ранньої історії європейських балів-маскарадів |
| title_full |
З ранньої історії європейських балів-маскарадів |
| title_fullStr |
З ранньої історії європейських балів-маскарадів |
| title_full_unstemmed |
З ранньої історії європейських балів-маскарадів |
| title_sort |
з ранньої історії європейських балів-маскарадів |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Етнологічні студії з української традиційності |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/207474 |
| citation_txt |
З ранньої історії європейських балів-маскарадів / О. Курочкін // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2015. — Вип. 14(17). — С. 38-44. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Матеріали до української етнології |
| work_keys_str_mv |
AT kuročkíno zrannʹoíístorííêvropejsʹkihbalívmaskaradív |
| first_indexed |
2025-10-09T01:07:03Z |
| last_indexed |
2025-10-12T01:05:42Z |
| _version_ |
1845736130047115264 |
| fulltext |
38
УДК 394.25(4) Олександр Курочкін
(Київ)
З РАННЬОЇ ІСТОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ
БАЛІВ-МАСКАРАДІВ
У статті висвітлено джерела походження європейської аристократичної традиції костюмова-
них балів-маскарадів. Середньовічна святкова розвага панівної еліти поступово демократизува-
лася і стала надбанням ширших верств міського населення.
Ключові слова: маскарад, маска, карнавал, Масляна, середні віки, танці, придворні бали.
В статье освещаются источники происходжения европейской аристократической традиции
костюмированных балов-маскарадов. Средневековые праздничные развлечения правящей элиты
постепенно демократизировались и стали достоянием более широких слоев городского населения.
Ключевые слова: маскарад, маска, карнавал, Масленица, средние века, танцы, придворные
балы.
The sources of origin of European aristocratic tradition of fancy-dress balls are elucidated in the
article. Medieval festive entertainment of the ruling elite has democratized by degrees and become the
acquirement of wider stratum of urban population.
Keywords: masquerade, mask, carnival, Pancake week, the Middle Ages, dances, court balls.
У вітчизняній культурології терміни
«карнавал» і «маскарад» нерідко
ототожнюються й використовуються як
синоніми. Почасти це пояснюється тим,
що обидва слова є запозиченнями з лекси-
кону західноєвропейських народів і відоб-
ражають реальний шлях адаптації чужо-
земної традиції в новому етносоціальному
середовищі.
Що ж спільного й відмінного між кар-
навалом і маскарадом? Безумовно, це ге-
нетично споріднені явища, але кожне з
них має власну комунікативну й симво-
лічну природу, свій специфічний шлях
еволюції в часі та просторі.
Не доводиться сумніватися в тому, що
маски й рядження були обов’язковим ком-
понентом розвинутої релігійно-магічної і
звичаєво-обрядової практики народів Єв-
ропи задовго до прийняття християнства.
Десь у глибинах язичницької ідеології та
міфологічного світогляду слід шукати ви-
токи давнього карнавалу. Його історич-
ними попередниками були антич ні свята
діонісій і сатурналій, під час яких на зем-
лю ніби приходив Золотий вік – царст во
загальної рівності й свободи, пани і слу-
ги мінялися місцями, не бракувало вина
і їжі, скасовувалися сексуальні та інші
табу, скрізь вирували бурхливі веселощі.
Масовим народним святом з вулични-
ми процесіями, іграми й театралізовани-
ми виставами в масках карнавал став уже
в середні віки завдяки розвитку європей-
ських самоврядних міст і становленню
класу буржуазії – бюргерства. У містах з
їхнім «повітрям свободи» цехові ремісни-
ки й купці вміли гарно працювати і від
щирого серця розважатися. Тому цілком
природно, що колишнє поганське аграрне
свято проводів зими і зустрічі весни отри-
мало законну прописку в католицькому
церковному календарі, де йому відведено
місце загального гульбища перед Вели-
ким пасхальним постом. Хоча в народній
етимо логії термін «карнавал» виводять
від латинського «carne vale» – «проща-
вай, м’ясо», вірогідніше, що він походить
від латинського «carrus navalis» – «по-
тішна колісниця», «корабель священних
процесій». Саме на таких кораб лях-возах
пересувалися у святковому на товпі серед-
ньовічні блазні – міми, фіґлярі, гістріони,
скоморохи, викрикуючи сороміцькі жарти
і розсипаючи горох і боби (символи родю-
чості), які пізніше були замінені паперо-
вим конфеті.
Італійському слову «carnеval» і фран-
цузькому «carnаval» відповідають німець-
кі «Fastnacht» і «Fasching», англійське
«Bannoksday», чеське та словацьке «Ma-
sopust», польське «Zapusty», російське
«Масленица» та українське «Масляна»
(«Масниця») тощо.
Важливо наголосити, що аутентичний
карнавал є синтезом західноєвропейської
цивілізації та католицизму. Його тра-
диційні основні центри розміщуються в
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
39
краї нах, де здавна відчутні сильні впливи
римського первосвященика (Італія, Фран-
ція, Іспанія, Німеччина, Бельгія, Латин-
ська Америка тощо).
Середньовічний карнавал, як зауважив
один з найкращих його знавців М. Бах-
тін, створював особливе «сміхове» світо-
сприйняття, пародіюючи офіційну соці-
альну ієрархію і церковні ритуали. Саме в
карнавалі, який відбувався просто неба на
площах і вулицях міста, найвиразніше ви-
являлася демократична «народно-площад-
на» стихія масового свята. «Святковість
тут, – писав М. Бахтін, – ставала фор-
мою другого життя народу, який вступав
тимчасово в утопічне царство загальності,
свободи, рівності та достатку» [1, с. 14].
Маскарад (фр. – «Mascaradе», італ. –
«Mascherate») – костюмований бал з мас-
ками, що виник як аристократична версія
та антитеза середньовічного карнавалу.
Середньовіччя – суперечлива доба, яку
можна характеризувати як темні часи,
сповнені дикості й фанатизму, і як ори-
гінальну цивілізацію з притаманним їй
етикетом, складною символікою, розвину-
тою системою церковних і світських ри-
туалів. Люди цієї доби яскраво й гостро
відчували смак життя, постійно очікуючи
кінця світу, вони відрізнялись особливою
емоційною вразливістю, високо цінували
публічність і видовищність. Представни-
ки знаті демонстративно наголошували
свій матеріальний і соціальний статус
через одяг, коштовності, пишні кортежі
тощо, тоді як бідні не соромилися вистав-
ляти напоказ свою вбогість і жебрацтво.
Зі зміцненням феодально-державного сус-
пільства істотна відмінність між багатими
й бідними дедалі виразніше виявлялася
не лише в матеріальному побуті, але й у
сфері задоволення духовних потреб і жит-
тєвих насолод.
Через незначну кількість джерел важ-
ко відтворити найглибшу історію євро-
пейських балів-маскарадів. Їхніми попе-
редниками в ранній період середньовіччя
були церковні процесії та вистави. Майже
до ХV ст. в багатьох католицьких краї-
нах усі народні свята відзначалися безпо-
середньо в церквах і біля них – місцях,
які належали всім парафіянам. Тут не
лише молилися і слухали проповіді, але й
грали в м’яча і танцювали, улаштовували
бенкети та спектаклі у формі містерій за
сюжетами з Біб лії.
За свідченням отців церкви, танці пер-
ших християн продовжували традицію
античних хороводів, де чоловіки й жін-
ки виступали окремо, а їхні рухи мали
цнотливий і «добропристойний» характер.
Проте із часом давнє релігійно-ритуальне
значення танцю поступилося місцем прин-
ципу ігрового залицяння й кохання двох
протилежних статей. Унаслідок цього чо-
ловіки й жінки танцювали вже не порізно,
як раніше, а разом. У всіх куточках Єв-
ропи парні танці викликали гострий осуд
церковних моралістів. Тих, хто їх викону-
вав, вони вважали «породженням пекла»,
«кандидатами на вічні муки в загробно-
му житті». Проте ці перестороги не мали
знач ного успіху.
Ще однією важливою передумовою
виникнення балів-маскарадів слугувала
архітектура середньовіччя, зокрема фео-
дальні замки й палаци. У кожному з них
обов’язково передбачався великий бен-
кетний зал, де господар разом із членами
родини, почтом і запрошеними гостями
не лише трапезував, але й улаштовував
пишні прийоми й різноманітні розваги.
Є відомості про те, що при французько-
му дворі, уже починаючи з ХІІІ ст., під
час бенкетів розігрувалися невеликі ви-
стави – так звані entrements – і виконува-
лися різні танці народного характеру. Ці
бенкетні розваги стали зародком майбут-
ніх пишних сценічних придворних вистав
і театралізованих свят. Як засвідчують іс-
торичні джерела, перші масковані зібран-
ня знаті, не змішані з натовпом простого
люду, відбувалися при королівських дво-
рах Франції, Іспанії, Італії здебільшого
під час карнавальних веселощів.
Одна з перших спроб улаштувати
маскарад виявилася невдалою. Це тра-
пилося 1391 року в Парижі за правлін-
ня Карла VІ Валуа. Заради розваги гру-
па молодих придворних підготувала до
свята сюрприз – «танець дикунів». Для
цього вони пошили собі костюми, вивер-
нуті хутром назовні, і в такому вигляді,
прив’язані один до одного ланцюгами,
увірвалися до танцювальної зали. Вони
бігали, стрибали, реготали, викрикували
нерозбірливі слова, імітували поведінку
диких тубільців. Щоб розкрити інког-
ніто дивних прибульців, герцог Орлеан-
ський підійшов до одного з них, трима-
ючи в руках факел. Ненароком полум’я
від нього охопило костюм учасника дійст-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
40
ва і швидко перекинулося на одяг інших
«диких» та гостей. Унаслідок цього чи-
мало людей постраждало. Ця катастро-
фічна подія ввійшла в історію під іроніч-
ною назвою «балет полум’яних» («bal des
ardents») [2, с. 296; 4, с. 312–313].
Блазнівські маскаради за участю осіб
вищого світу влаштовували і при інших
великих та малих правлячих дворах Єв-
ропи. Зокрема, у Німеччині в ХVІ ст.
здобули слави рицарські «ігри» з танця-
ми при дворі герцога Вюртемберзького.
Окрасою програми одного з таких костю-
мованих свят став епізод, коли із чоти-
рьох голів величезного розміру вистрибу-
вали 20 ряджених, які плигали й водили
хороводи під акомпанемент примітивної
музики [4, с. 314].
Популяризації маскарадного костюму-
вання серед представників вищої верстви
почасти сприяли і середньовічні рицар-
ські турніри. Відомо, що їх учасники,
крім гербів і геральдичних емблем, не-
рідко використовували маски й екзотичне
вбрання, створюючи відповідні символіч-
ні образи. Дружини, які супроводжували
рицарів, з’являлися на ристалищах нерід-
ко одягнені в древні костюми під іменами
Кіра, Александра Македонсько го, Цезаря,
Короля Артура та Карла Великого; інші
приймали імена й носили кольори відо-
мих епічних героїв – Ланселота, Триста-
на, Роланда, Рено, Олів’є. Популярними
персонажами-масками рицарських тур-
нірів могли бути бійці, які виступали в
образах героїв давньогрецької і давньо-
римської міфології [3, с. 134–135]. Най-
більшою вибагливістю в убранні лицарів
вирізнялися їхні нашоломники, оздоблені
султанами й багатим декором. Тут фігуру-
вали різноманітні символічні зображення:
дракони, химери, голови кабанів, левів,
буйволів, сфінксів, орли, лебеді, кентав-
ри, амури, які стріляли з луків, дикуни
з палицями, башти, бійниці та багато ін-
шого [3, с. 134–135]. Яскрава гра барв і
сюжетів вражала глядачів, надаючи тур-
нірам характеру святкового видовища.
Сама процесія до місця турніру також
мала вигляд своєрідного спектаклю. До її
складу, крім самих лицарів і супровідно-
го почту, входили символічні колісниці,
які зображували Фаетона й Сонце, пори
року, Аврору чи Орфея з лірою тощо.
Сформувати уявлення про те, які роз-
ваги пропонувалися гостям знатних фе-
одалів під час бенкетів не лише після
турнірів, але й великих свят, дозволяють
описи де Баранта з книги «Історія гер-
цогів Бургундських». Свідок цих розваг
зазначав: «Коли всі сідали за стіл трапе-
зування й весело куштували смачні вишу-
кані страви, то раптом швидко відкрива-
лись одні з дверей величезної зали, і туди
виходив величезний єдинорог; на ньому
сидів леопард, який тримав у кігтях ан-
глійський прапор і маргаритку; квітку він
підносив герцогу. Потім з’являлася одяг-
нута пастушкою карлиця Марії Бургунд-
ської; ця костюмована карлиця сиділа
верхи на золотому леві; механічний лев
розкривав свою величезну пащу й спі-
вав рондо на честь прекрасної пастушки.
За ними являвся в залу величезний кит
довжиною в шістдесят футів, а за ним
ішли два велетні. Тіло кита було таким
великим, що в ньому міг би розміститися
вершник. Хвіст і плавники кита постійно
рухались, а замість очей були вставлені
два великі дзеркала. Потім кит розкривав
пащу, і звідти виходили сирени, які спі-
вали дивних пісень, а потім – ще дванад-
цять витязів..» [3, с. 148].
Поряд із Францією ще одним законо-
давцем європейської моди щодо популяри-
зації маскарадів слід визнати Італію. Ще
із середніх віків чимало її міст захоплю-
вали й розважали своїх громадян і гостей
театральними виставами, музикою, пиш-
ними процесіями, святами та розкішними
костюмами. Прославилася в цій справі
Венеція, яка, власне, є театром на воді.
Перша згадка про буйні венеціанські свя-
та, які передували Великому посту, нале-
жить до 1268 року, коли гультяям у мас-
ках заборонили кидатися яйцями з вікон.
Цікава історія венеціанського карнава-
лу. Існує легенда, що його заснували на
честь щасливого звільнення викрадених
далматинськими піратами венеціанських
дівчат-наречених. Середньовічний карна-
вал, вочевидь, був не лише веселим, але й
кривавим. Аж до ХVІІ ст. на площі Свя-
того Марка в присутності дожа заганяли
дванадцять свиней і одного бика. Напри-
кінці видовища свиней кололи, а бику від-
рубували голову. Пізніше ці варварські
забави було скасовано.
Підкорюючись смакам відповідної
доби, венеціанський карнавал поступово
трансформувався в «галантне свято-мас-
карад», де панувала атмосфера грайливо-
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
41
го лукавства, зухвалих витівок і амурних
пригод. У численних тавернах та інших
подібних місцях, ховаючись під масками,
венеціанські патриції та бюргери зраджу-
вали своїм дружинам, а ті у свою чергу
також знаходили втіху «на стороні». Не
піддатися плотським спокусам напередод-
ні посту, коли навіть церква дивилася на
ці гріхи крізь пальці, було непробачною
дурістю.
Одним з відгалужень венеціансько-
го карнавалу можна вважати знамениту
commedia dell’arte, яку розігрували на
імпровізованих і пересувних сценах, а ін-
коли й у палацах вельмож.
Актори в цих імпровізованих виста-
вах часто виступали в масках, які з часом
перетворилися на канонічні театральні
типи, відомі не лише в Італії, але й інших
європейських країнах. Маски commedia
dell’arte живуть за законами людських
пристрастей: Арлекіно (первісно – родом
з Бергамо) – наївний простак, завжди ви-
ходить переможцем з будь-якої халепи;
Панталоне – карикатурний тип венеціан-
ського купця, символ жадібної глупоти;
розпутний і потворний Пульчинелла –
близький родич французького Полішине-
ля; П’єро – засліплений пристрастю чи то
чоловік, чи то коханець, якого спритно об-
манює чарівна й легковажна Коломбіна.
До давніх венеціанських образів нале-
жить знаменита «Баута» – таємнича біла
півмаска, нерідко облямована чорною бо-
родою. Тому, хто її носив, вона надавала
страхітливого вигляду. Дуже виразний і
образ Чумного Лікаря – фантастичної фі-
гури в чорному плащі й масці з довгим
«дзьобом». За легендою, у таких масках
обходили зачумлені помешкання серед-
ньовічні лікарі; суміш трав, покладена
до «дзьоба», захищала їх від зараження.
Для карнавальних фліртів і любовних
інтрижок часто використовували маски
«Маттачино» й «Моретто», що закривали
повністю обличчя, залишаючи лише ву-
зенькі щілини для очей.
Історичні джерела дають можливість
простежити, як святкові традиції мас-
карадних балів поширювалися в Євро-
пі, мігруючи із Заходу на Схід. У като-
лицьких країнах М’ясопуст (Масляна) з
давніх- давен уважався загальновизнаною
перепусткою в час буйних танців і розваг.
Старочеська хроніка, наприк лад, доне-
сла до нас запис про те, що «король Аль-
брехт на <...> бенкеті з придвор ною мо-
лоддю так розвеселився, аж зламав собі
ногу» [7, p. 15]. З цих хронік дізнаємося
про ще один цікавий факт: 1477 року ко-
роль Владислав у м’ясопусний тиждень
покликав до свого двору в Старому Місті
празьких знатних міщан зі своїми дружи-
нами: «А то танець був великий, і сам ко-
роль танцював з патлатою крамаркою, а
перед ним Мартін недорослий світильник
тримав» [7, p. 15].
Бучні забави Масляної, що їх влаш-
товував монарх разом зі своїми підда-
ними, – це відгомін патріархальної ста-
ровини, святковий пережиток докласової
рівності. Розвиток станового феодального
суспільства призвів до того, що правляча
верхівка поступово сформувала окрему
елітарну традицію розваги, одним з ком-
понентів якої стали бали-маскаради.
У середньовічній Угорщині, як і в
Чехії, перші документальні згадки про
звичай рядження в період Масляної на-
передодні Великого посту належать до
ХV ст. Особливий інтерес викликають
повідомлення про святкові забави з мас-
ками в королівському дворі в Буді. Так,
дізнаємося, що один з найвизнач ніших
правителів Угорщини король Матяш І
(1458–1490), який багато зробив для еко-
номічного й культурного піднесення своєї
краї ни, отримав як подарунок від італій-
ських родичів своєї дружини вишукані
мистецькі маски різного кольору, які ре-
презентували бородатих і безбородих са-
рацинів, старих і молодих людей, а також
маски із зачісками, схожими на іспанські
тощо. Фашингові (на Масляну) забави
з масками й костюмування при королів-
ському дворі в Буді продовжувалися й
після смерті Матяша, до того часу, коли
Угорщина впала під навалою турків. Про
нещасного короля Людвіга ІІ, який утра-
тив життя молодим у битві під Мохачем
(1526), маємо дані, що він щорічно у ві-
второк перед початком посту (останній
день карнавалу) носив на собі голову лю-
ципера з бичачими рогами або ж вбирав-
ся в костюм журавля зі зміїним хвостом.
Літописні документи зберегли пам’ять про
театралізовану процесію на Масляну в
Буді, у межах якої двоє дворян улашто-
вували герць, причому один з них зобра-
жував Дикого Чоловіка, а інший – Чор-
та. З тих самих джерел довідуємося, що
у святкових імпрезах при королівському
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
42
дворі в Буді не раз фігурували маски сло-
нів [5, p. 142].
Ще одна католицька країна – Поль-
ща, де традиція весело й бучно прово-
дити останній тиждень перед Великим
постом має глибокі корені. «Запусти»
(«zapusty») – старопольська назва карна-
валу, який триває від Трьох королів до
Великого посту. Характерною забавою ви-
ключно вищого стану – шляхти й магна-
тів – у цей період були Kuligi – традицій-
ні катання на конях, запряжених у сани,
і взаємне відвідування сусідів з усієї око-
лиці. За словами О. Кольберга, на запус-
ти весь повіт, а нерідко й ціле воєводство
перетворювалися на єдину шляхетську
родину, де кожний господар намагався
виявити максимальну гостинність і най-
краще розважити своїх гостей.
Переодягання в незвичайні костюми й
маски – давній звичай польських запус-
тів, звідси – і спеціальна назва ряджено-
го на Масляну – «zapustnik». Перші до-
кументальні свідчення про веселі обходи
машкарників у селах і містах належать
до доби середньовіччя. Так, Миколай
Рей (1505–1569) – видатний польський
письменник-документаліст – гост ро кри-
тикував тих, хто, забувши християнський
обов’язок, шаліє в неділю м’ясопусну,
змінивши обличчя масками й убравшись
у костюми, подібні до чортів [8, s. 148].
Натомість відомий поет і сатирик Вацлав
Потоцький (1621–1696) у праці «Ogrod
fraszek» характеризує рядження на запус-
ти нейтрально, без жодного осуду:
...od poganὸw zaczęty, dziś trwa
Zwyczai stary,
Na święta bachusowe ubierać
Maszkary /.../ [8, s. 148].
Якщо рядження на Масляну є язич-
ницькою спадщиною, то звичай улашто-
вувати великосвітські маскарадні бали –
reduty, – безумовно, є витвором пізнього
середньовіччя. І тут знову простежуємо
італійський вплив. На думку Ганни Ши-
мандерської, традиція публічних забав
з масками, чи редут, була започаткована
в Польщі, найвірогідніше – у 1518–1519
роках за ініціативи королеви Бони Сфор-
ца (1494–1557) [8, s. 148]. Представниця
аристократичного італійського роду стала
другою дружиною Зигмунда Старого й
значною мірою сприяла тому, щоб коро-
лівський двір у Вавелі своєю пишністю і
блиском не поступався резиденціям най-
могутніших династій Європи. ХVІ ст., на
яке припадає панування останніх Ягело-
нів, було «золотим віком» Ренесансу й
часом розквіту культури, науки та мисте-
цтва. У цьому столітті тодішня столиця
Краків і Вавель стали місцем різноманіт-
них урочистих церемоній. Тут постійно
влаштовували рицарські турніри, різні
народні гуляння та придворні свята. Щоб
задовольнити зростаючий потяг до роз-
кішного світського життя, у ХVІ ст. у
Вавелі було збудовано величезний рене-
сансний палац-фортецю, типове palazzo in
fortezza. Уже за часів правління сина Зиг-
мунда Старого і Бони – Зигмунда ІІ Ав-
густа (1520–1572) – маскарадні процесії
та розваги влаштовували не лише під час
Масляної, але й на бучних весіллях та
інших урочистостях осіб, які належали до
королівського дому й магнатських родів.
Як правило, у таких випадках для кон-
кретної події обирали певну міфологічну
тему, яку театрально репрезентували пуб-
ліці алегоричні персонажі: День і Ніч,
Дикий Чоловік, Сатурн, Діана, Венера,
Купідон, Атлас, Геркулес та ін. [див.: 6,
p. 176–179]. Уже на початку ХVІ ст. були
відомі вироби краківських ремісників –
різно манітні види запусних масок для
окремих статево-вікових груп.
Подальша еволюція великосвітських
королівських маскарадних забав у Поль-
щі, як і в інших країнах Європи, пішла
двома шляхами. Перший з них полягав
у тому, що бали-маскаради аматорів по-
ступово стали справою професійних
акторів – танцівників, втратили свою
обов’язкову належність до карнавального
часу й трансформувалися в самостійний
вид музичного і театрального мистецтва –
балет. Специфіка й етапи цього процесу
добре досліджені істориками культури.
Нас у цьому випадку більше цікавить
інший шлях розвитку балів-маскарадів
як публічної розваги, що поступово де-
мократизувалася й перетворилася з атри-
бута великосвітського життя на стерео-
тип святкової поведінки широких верств
населення.
З перенесенням столиці Речі Посполи-
тої до Варшави (1611) сюди перебирається
королівський двір, а з ним – започатко-
вана ще в Кракові традиція редут. Попу-
ляризація цього звичаю в колах шляхти,
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
43
а потім і плебсу призводить до того, що
цим терміном визначають не лише костю-
мовані бали, але й спеціальні приміщен-
ня, де вони відбувалися.
Першим організатором публічних ре-
дут у варшавському Новому місті був
італієць Сальвадор. Пізніше почали ви-
никати більші й менші редутові сало-
ни – своєрідні клуби, у яких сотні людей
проводили святкове дозвілля: танцювали,
грали в карти, жартували. Спеціальна
прислуга роздавала відвідувачам різнома-
нітні маски, що надавало цим зібранням
присмаку втаємниченості й авантюрнос-
ті. Карнавальна свобода дозволяла віль-
но спілкуватися людям нижчого стану з
панами, фліртувати й заводити любовні
інтрижки жінкам і чоловікам.
Придбавши вхідний квиток на реду-
ту, гості цим самим оплачували світло і
гру музикантів у танцювальній залі. За
реш ту – воду, алкогольні напої та закус-
ку – треба було розраховуватися додатко-
во. Крім варшавських, неабияку популяр-
ність у ХVІІ ст. мали редути на Масляну
в багатому поморському місті Гданську.
Маскарадні бали тут проходили як у па-
лацах аристократів, так і в цехових бу-
динках місцевих ремісників. Історичні
документи зберегли відомості про те, що
на цих учтах перебрані на негрів ковалі
виконували іспансько-мавританський та-
нок – мореску, а різники стрибали, грізно
потрясаючи своїми сокирами, з ранньо-
го середньовіччя дійшов стародавній та-
нець морських піратів з оголеними меча-
ми [8, s. 149].
У подальшому танцювальна програ-
ма редут втрачала архаїчну простоту й
напов нювалася парними танцями різного
походження. Ще в період середньовіччя
в західноєвропейських країнах сформува-
лося дві категорії танців: повільні («тягу-
чі») та швидші зі стрибками. Перші вва-
жалися палацовими, аристократичними,
тоді як другі були характерніші для на-
родного середовища.
Мармуровим і паркетним підлогам па-
лаців дуже підходили так звані прогулян-
кові або променадні танці, які не передба-
чали швидких рухів і стрибків. Почасти
це було зумовлено і модою: жінки вищих
та середніх верств носили на балах сук-
ні з дуже довгим шлейфом, що волочився
по підлозі й диктував особливу пластику
рухів. Неодмінними прикрасами галант-
них свят при дворі французького короля
Людовіка ХІV (Сонце) вважалися танці
куранта й павана, головний секрет яких
полягав у вмінні граціозно виступати й
робити церемоніальні реверанси. Пізніше
ці танці замінив величавий і вишуканий
польський полонез, яким відкривалися
всі бали.
Джерела та література
1. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и на-
родная культура средневековья и Ренессанса. –
Москва, 1990.
2. Виолле-ле-Дюк Э. Э. Жизнь и развлечения в
средние века. – Санкт-Петербург, 1999.
3. Руа Ж. История рыцарства. – Москва, 1996.
4. Худеков С. Всеобщая история танца. – Моск-
ва, 2010.
5. Dёmötör T. Masken in Ungarn // Schweizeri-
sches Archiv für Volkskunde. – Basel, 1967. – В. 63. –
Heft 3/4.
6. Golembiowski L. Gry i zabawy róznych stanów
w kraju calym. – Warszawa, 1831.
7. Langhammerova J. Lidove zvyky. – Praha, 2004.
8. Szymanderska H. Polskie tradycje świąteczne. –
Warszawa, 2003.
SUMMARY
The sources of origin of European aristocratic tradition of fancy-dress balls are elucidated in the article.
The author is tracing common and different features of carnivals and masquerades, proving that these are
genetically related phenomena, but each of them has its own specific way of development in time and space.
The carnival has become a mass popular holiday with street processions, games and masking perfor-
mances adapted for the stage in the Middle Ages owing to the development of European self-governed cities
and the formation of the class of bourgeoisie – burghers. It’s worth to emphasize, that authentic carnival is a
synthesis of West European civilization and Catholicism.
Architecture of the Middle Ages, feudal castles and palaces in particular, has been an important premise
of the fancy-dress balls origin. A large banquet hall, where the host with the members of the family, escort
and invited guests not only had meal, but also arranged magnificent receptions and various entertainments,
was obligatory envisaged in each of them. As historical sources assure, the first masking gathering of the
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
44
aristocracy, not compounded with the crowd of ordinary people, took place at royal courts of France, Spain,
Italy mainly during the carnival merriment.
Partly medieval knightly tournaments, which participants often used not only coat of arms and heraldic
emblems, but also masks and exotic attire, creating appropriate symbolic figures, assisted the popularization
of fancy dresses among the representatives of the highest stratum.
Written monuments allow to trace the extension of festive traditions of fancy-dress balls in Europe,
migrating from West to East. Especially in Poland during the ruling times of Zyhmund II Avhust (1520–
1572) – masquerade processions and entertainments were arranged not only at Pancake week, but also at
the pompous weddings of the persons, belonging to the royal house and baron families. As a rule, a certain
mythological theme, theatrically represented to the audience by allegoric characters, was chosen in such
cases for the concrete event.
Further development of genteel masquerade entertainments in European countries was in two ways. The
first of them consisted in the fact that fancy-dress balls of the amateurs have gradually become the deed of
professional actors-dancers and transformed into the independent kind of art – ballet. The author is more
interested in the other way of fancy-dress balls development as a public entertainment, which has gradually
democratized and turned into the stereotype of festive behavior of various strata of society.
Keywords: masquerade, mask, carnival, Pancake week, the Middle Ages, dances, court balls.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|